Рішення № 139492464, 24.08.2026, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/3826/26 2/335/2499/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 серпня 2026 року м. Запоріжжя

Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Стеценка А. В., за участю секретаря судового засідання Добрянського Н. Є., представника позивача Трофимова В. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Запорізької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної та майнової шкоди,

ВСТАНОВИВ:

10 квітня 2026 року ОСОБА_1 в особі свого представника адвоката Трофимова Віктора Володимировича звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Запорізької обласної прокуратури та Державної казначейської служби України, в якому просить стягнути з Державного бюджету України на свою користь 2 000 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та 140 000,00 грн у рахунок відшкодування майнової шкоди (витрат на правову допомогу), а всього 2 140 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, повідомлення про підозру, застосування запобіжного заходу та тривалого перебування під слідством і судом позивачу було завдано значної моральної та майнової шкоди.

Позивач зазначає, що загальний період його перебування під слідством та судом з моменту повідомлення про підозру (28.04.2020) до моменту набрання вироком законної сили (15.01.2026) склав 5 років 8 місяців та 19 днів (68 місяців та 19 днів). Незаконне притягнення до відповідальності за особливо тяжкі корисливі злочини, тримання під ризиком призначення покарання у вигляді 9 років позбавлення волі з конфіскацією майна, проведення обшуку, застосування запобіжного заходу та відсторонення від роботи призвели до глибоких моральних страждань та негативних змін у його житті. Позивач вказує на суттєве підривання його честі, гідності, ділової репутації, втрату авторитету серед родичів, колег та друзів, а також на повну руйнацію життєвих планів і втрату можливостей для кар`єрного зростання. Керуючись засадами розумності та справедливості, позивач вважає співмірною компенсацію моральної шкоди у розмірі 2 000 000,00 грн, зазначаючи, що гарантований державою мінімальний розмір відшкодування становить 593 472,00 грн, проте він є лише законодавчим мінімумом і не обмежує суд у визначенні більшої суми з урахуванням обставин справи.

У зв`язку з необхідністю захисту від незаконного обвинувачення позивач уклав Договір про надання правової допомоги від 29 квітня 2020 року з Адвокатським бюро «Віктора Трофимова». Загальна сума витрат на оплату послуг адвоката склала 140 000,00 грн.

Посилаючись на норми ст. 56 Конституції України, ст. ст. 1166, 1167, 1176 ЦК України та положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», позивач просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та стягнути зазначені кошти за рахунок Державного бюджету України.

16.04.2026 судом позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розпочато підготовче провадження, призначено підготовче судове засідання та встановлено сторонам строк для подання заяв по суті справи.

23.04.2026 Головне управління Національної поліції в Запорізькій області подало відзив, у якому заперечувало проти позову у повному обсязі та просило відмовити у його задоволенні за безпідставністю та необґрунтованістю.

Заперечення відповідача мотивовані тим, що для покладення на державу цивільно-правової відповідальності за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади необхідна обов`язкова наявність сукупності трьох умов: протиправність поведінки державного органу, наявність шкоди та безпосередній причинно-наслідковий зв`язок між ними, при цьому тягар доведення вказаних обставин покладається саме на позивача. На переконання відповідача, позивачем та його представником не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження протиправності рішень, дій чи бездіяльності ГУНП в Запорізькій області, оскільки органи досудового розслідування здійснювали свої безпосередні функціональні обов`язки у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом. Процесуальні дії під час кримінального провадження і перевірка висновків слідства у судовому процесі не є безумовним доказом протиправності дій правоохоронних органів. При цьому законність дій та рішень ГУНП в установленому законом порядку не спростована, а преюдиційні судові рішення про визнання дій посадових осіб поліції протиправними у матеріалах справи відсутні.

Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди відповідач вказав на відсутність будь-яких правових підстав для стягнення заявленої суми у розмірі 2 000 000,00 грн, яка є значно завищеною, неспівмірною та призведе до безпідставного збагачення позивача за рахунок бюджетних коштів. Посилання представника позивача на тривалість перебування під слідством та судом, обсяг страждань, а також кількість та тяжкість кримінальних правопорушень не є безумовними обставинами, які автоматично дають підстави для збільшення розміру компенсації моральної шкоди порівняно з мінімально гарантованим державою розміром (593 472,00 грн), оскільки закон не пов`язує збільшення розміру компенсації із вказаними чинниками. Сама по собі тривалість кримінального провадження була об`єктивно зумовлена складністю справи і великим обсягом необхідних слідчих дій, а не свавільними діями органів слідства.

Крім того, позовна заява містить шаблонні та абстрактні формулювання, які не відображають індивідуальних психофізичних особливостей позивача та ґрунтуються виключно на його особистих суб`єктивних припущеннях. Позивачем не надано жодних об`єктивних доказів на підтвердження завдання йому глибоких моральних чи фізичних страждань, погіршення стану здоров`я або порушення життєвих зв`язків. У матеріалах справи відсутні медичні документи, виписки з історії хвороби, рекомендації профільних спеціалістів чи висновки судово-психологічної експертизи, які б підтверджували наявність заявлених психоемоційних станів чи погіршення здоров`я та їхній безпосередній причинно-наслідковий зв`язок із кримінальним переслідуванням. Сам факт ухвалення виправдувального вироку та визнання позивача невинуватим за інкримінованими статтями КК України вже є для нього достатньою та співмірною моральною сатисфакцією.

Відповідач також звертає увагу суду на те, що застосовані до позивача заходи забезпечення кримінального провадження не мали характеру надмірного обмеження його прав: запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання є найм`якішим заходом процесуального впливу, який застосовувався строком лише на 2 місяці та в подальшому не продовжувався. Аналогічно, відсторонення позивача від посади ухвалою суду тривало лише в межах двомісячного строку без подальшого продовження.

Стосовно позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 140 000,00 грн, ГУНП в Запорізькій області зазначає про повну відсутність документального підтвердження фактичного понесення та оплати позивачем вказаних коштів. Позивачем не надано платіжних доручень з відміткою банку чи інших належних банківських документів, оформлених у встановленому законом порядку, які б підтверджували реальний безготівковий розрахунок чи переказ гонорару. Надані копії договорів, актів наданих послуг та квитанцій до прибуткових касових ордерів не є безумовною та беззаперечною підставою для відшкодування витрат, оскільки не доводять реальність та фактичність здійснення оплати послуг адвоката. Також позивачем не надано детального опису робіт (наданих послуг), що унеможливлює перевірку співмірності витрат та відповідності їх критерію розумної необхідності. До того ж до актів виконаних робіт № 1, 2, 3 безпідставно включено супутні послуги з надання правової інформації, консультацій та роз`яснень, які згідно з п. 10 Положення про застосування Закону № 266/94-ВР не належать до витрат, що підлягають безумовному поверненню.

Окремо ГУНП в Запорізькій області наголошує на тому, що в порушення вимог процесуального законодавства позивачем безпідставно включено до загальної вартості правової допомоги участь захисника у судових засіданнях 19.02.2021, 06.10.2021 та 21.12.2021 на суму 9 000,00 грн, оскільки у вказані дати судові засідання фактично не відбувалися, а розгляд справи відкладався. Оскільки позовні вимоги в частині стягнення витрат на правничу допомогу є похідними від вимог про компенсацію моральної шкоди, вони також задоволенню не підлягають.

01.05.2026 Запорізька обласна прокуратура подала відзив, у якому заперечувала проти задоволення позову в частині стягнення з держави моральної шкоди в розмірі, що перевищує мінімальний гарантований законом, та витрат на правову допомогу.

Заперечення відповідача мотивовані тим, що позивач перебував під слідством та судом з 28.04.2020 по 15.01.2026, що становить 68 місяців та 18 днів. Відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону № 266/94-ВР та виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на момент вирішення спору (8 647,00 грн), мінімальний гарантований розмір відшкодування моральної шкоди становить 593 184,20 грн. Заявлена позивачем сума у розмірі 2 000 000,00 грн майже у чотири рази перевищує встановлений законом мінімум та позбавлена належного обґрунтування. Сама по собі тривалість кримінального провадження не може автоматично свідчити про наявність надмірної або виключної моральної шкоди, оскільки розслідування тяжких злочинів об`єктивно вимагало проведення значного обсягу слідчих дій та аналізу великого масиву доказів, а тривалість розгляду справи у суді була зумовлена складністю та багатоепізодністю справи, а не незаконними чи свавільними діями сторони обвинувачення. Крім того, матеріали справи не містять жодних об`єктивних доказів (медичних документів, виписок із історії хвороби чи результатів судово-психологічної експертизи) на підтвердження того, що психологічний стан позивача зазнав істотних негативних змін, які б виходили за межі звичайних переживань, притаманних будь-якій особі у статусі обвинуваченого. Визначення розміру шкоди ґрунтується виключно на суб`єктивних припущеннях позивача, а задоволення позову у заявленому обсязі призведе до його безпідставного збагачення за рахунок бюджетних коштів.

Стосовно вимоги про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 140 000,00 грн відповідач зазначив про відсутність належного документального підтвердження фактичного понесення та сплати цих витрат. Позивачем не надано платіжних доручень з відмітками банку чи інших фінансових документів на підтвердження безготівкових переказів. Подані копії договорів, актів наданих послуг та квитанцій до прибуткових касових ордерів не є безумовною підставою для відшкодування витрат, оскільки не доводять беззаперечно факт та реальність здійснення оплати гонорару. Крім того, на порушення вимог п. 10 Положення про застосування Закону № 266/94-ВР позивач помилково зарахував до витрат такі супутні послуги, як надання правової інформації, консультацій та роз`яснень. Також прокурор звернув увагу суду на те, що в загальну суму витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції (81 000,00 грн) безпідставно включено участь адвоката у трьох судових засіданнях (19.02.2021, 06.10.2021, 21.12.2021) на суму 9 000,00 грн, у яких розгляд справи фактично відкладався та не відбувався по суті.

30.04.2026 Державна казначейська служба України подала відзив, у якому заперечувала проти задоволення позову з огляду на безпідставність та необґрунтованість вимог позивача.

Стосовно вимог про відшкодування моральної шкоди відповідач зазначає, що у позовній заяві відсутні будь-які належні, допустимі та достатні докази, які б підтверджували факт заподіяння позивачу моральних страждань, глибину його душевних переживань, погіршення стану здоров`я чи руйнування життєвих і соціальних зв`язків. Заявлений позивачем розмір компенсації у сумі 2 000 000,00 грн є значно завищеним, не узгоджується з вимогами чинного законодавства та засадами розумності, виваженості і справедливості. На переконання відповідача, визначення суми відшкодування ґрунтується виключно на суб`єктивних припущеннях та особистому бажанні позивача, а задоволення позову у такому обсязі призведе до його безпідставного збагачення за рахунок бюджетних коштів, що прямо суперечить сталій правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц. Оскільки тягар доведення обставин спричинення шкоди та її розміру відповідно до статті 81 ЦПК України покладається на позивача, а останнім таких доказів (медичних довідок, висновків психологічної експертизи тощо) надано не було, правові підстави для задоволення цієї вимоги відсутні.

Щодо вимог про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 140 000,00 грн (витрат на професійну правничу допомогу у кримінальному провадженні) відповідач наголошує на відсутності належного документального підтвердження фактичного понесення та безпосередньої сплати цих коштів позивачем. Позивачем не надано платіжних доручень з відміткою банку чи інших банківських і розрахункових документів, оформлених у встановленому законом порядку, які б свідчили про реальність готівкових чи безготівкових розрахунків з адвокатським бюро. Крім того, Держказначейство звертає увагу суду на суттєвий недолік та суперечність у наданих первинних документах: згідно з наявними матеріалами, договори та додаткові угоди про надання правової допомоги від 29 квітня 2020 року містять положення про надання таких послуг іншій особі ОСОБА_2 як клієнту, тоді як акти виконаних робіт підписані безпосередньо позивачем ОСОБА_1 . Зазначене свідчить про неналежне оформлення документів та недоведеність того, що вказані процесуальні витрати були фактичними, неминучими та понесеними саме позивачем у межах його захисту від кримінального обвинувачення. З огляду на викладене відповідач вважає позовні вимоги у цій частині також необґрунтованими та просить суд повністю відмовити у задоволенні позову.

Інших заяв по суті справи сторони до суду не подавали.

15.05.2026 судом закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні.

У судове засідання позивач не з`явився.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Додатково представник позивача просив врахувати, що додані до позовної заяви копії актів виконаних робіт за договором про надання правничої допомоги містять описки в зазначенні імені клієнта. Зазначену описку позивачем та його представником було усунуто після подання до суду зазначених актів. Акти з виправленими описками були подані до суду під час підготовчого провадження.

Представник відповідача Головного управління Національної поліції в Запорізькій області в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві.

Представник відповідача Запорізької обласної прокуратури у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову. Зазначила, що період перебування позивача під слідством та судом відповідно до вимог цивільного законодавства становить 68 місяців та 18 днів, а гарантований державою мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди складає 593 184,20 грн. Наголосила на відсутності доказів та обґрунтувань для збільшення цієї суми майже у чотири рази до 2 000 000,00 грн, оскільки позов ґрунтується виключно на суб`єктивних відчуттях позивача, а звичайні процесуальні дії (відвідування засідань, складання документів) вже враховані законодавцем у гарантованому мінімумі. Тривалість розгляду справи була зумовлена її складністю та кількістю обвинувачених. Стягнення заявленої суми вважає безпідставним збагаченням.

Представник відповідача Державної казначейської служби України просила повністю відмовити у задоволенні позову. Вказала, що заявлений розмір моральної шкоди є значно завищеним та не відповідає принципам розумності й справедливості.

21.07.2026 суд перейшов до стадії ухвалення рішення у справі та повідомив учасникам справи, що рішення буде проголошено 31.07.2026 о 12 год 45 хв.

31.07.2026 позивач та представники сторін у судове засідання не з`явилися. У зв`язку з необхідністю додаткового з`ясування обставин фактичного понесення позивачем витрат на оплату правової допомоги у кримінальному провадженні суд вирішив поновити судовий розгляд та призначив судове засідання на 14 год 00 хв 24.08.2026.

У судове засідання 24.08.2026 позивач та представники відповідачів не з`явилися.

Представник позивача у судовому засіданні пояснив, що розмір фактично понесених позивачем витрат на правову допомогу підтверджується актами виконаних робіт. Оплата гонорару здійснена позивачем готівкою. Про фактичну сплату гонорару позивач та представник зазначили безпосередньо в актах виконаних робіт.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані сторонами докази, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

28.04.2020 позивачу повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КПК України, у кримінальному провадженні № 42018081020000133 від 27.11.2018 (а.с. 2631).

Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23.05.2020 до позивача застосовано запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання з покладенням на нього процесуальних обов`язків: прибувати за кожною вимогою слідчого, прокурора та суду; не відлучатися з місця постійного проживання; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та місця роботи. Строк дії покладених на підозрюваного обов`язків сплив 23.07.2020.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 18.06.2020 позивача відсторонено від посади заступника начальника відділу якості, технічного контролю та нових технологій Служби автомобільних доріг в Запорізькій області строком на 60 днів, але не більше ніж до завершення досудового розслідування.

Досудове розслідування у кримінальному провадженні завершено 26 червня 2020 року (а.с. 66).

Вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10 березня 2025 року позивача визнано невинуватим у вчиненні інкримінованих йому правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 1 ст. 191, ч. 4 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України, та виправдано за недоведеністю в діянні обвинуваченого складів вищезазначених кримінальних правопорушень (а.с. 67111).

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 15.01.2026 (а.с. 112138) вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10 березня 2025 року залишено без змін.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Завдання майнової шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частини перша-друга статті 1176 ЦК України).

Згідно з нормами статей 1, 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі Закон) відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Відповідно до статті 3 Закону у передбачених цим законом випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент усіх цінностей в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22)).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення», саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не з виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)).

У частинах першій, п`ятій, шостій статті 4 Закону визначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини п`ята, шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (стаття 13 Закону).

Таким чином, законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зазначено, що «у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».

Аналогічний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що позивач перебував під слідством та судом 5 років, 8 місяців та 18 днів або 68 місяців та 18 днів.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» з 1 січня 2026 року встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 8 647,00 гривень.

Отже, гарантований державою мінімальний розмір моральної шкоди для позивача становить 593 184,20 грн.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

У постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року в справі № 214/6982/13-ц, від 15 червня 2022 року у справі № 521/1347/18, від 16 серпня 2023 року у справі № 466/2780/21 викладено правовий висновок, що здійснення слідчих дій у ході розслідування кримінальної справи належить до повноважень органів досудового розслідування згідно з вимогами кримінального процесуального законодавства, тому саме лише здійснення таких заходів не може бути підставою для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди. Такий розмір має бути не більш ніж достатнім для розумного задоволення потерпілої особи і не має призводити до її збагачення.

Тобто визначений розмір відшкодування моральної шкоди, якщо він перевищує гарантований законом розмір компенсації, має бути в будь-якому разі мотивований судом з посиланням на конкретні обставини справи.

Визначення розміру моральної шкоди є правом суду, розмір грошового відшкодування визначається судом з урахуванням обсягу страждань, обмежень прав під час кримінального провадження, характеру порушення, погіршення здібностей потерпілого та інших істотних обставин.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (висновок Великої Палати Верховного Суду, який викладений у постанові від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц).

Верховний Суд у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17 зробив висновок, що порушення прав людини чи погане поводження з нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я.

Судова практика з указаного питання є сталою, відмінність залежить лише від доказування й фактичних обставин конкретної справи.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Позивач просить суд стягнути з держави завдану йому моральну шкоду в розмірі 2 000 000,00 грн, що приблизно в 3,37 раза більше, ніж гарантований законом мінімальний розмір відшкодування.

Заявлений до стягнення розмір моральної шкоди позивач обґрунтовує тим, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, що включало в себе здійснення досудового розслідування, повідомлення про підозру, застосування запобіжного заходу, відсторонення від посади, проведення обшуку за місцем проживання та інших слідчих дій, передання обвинувального акта до суду та тривалого судового розгляду органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури йому було завдано моральну шкоду, яка полягає у моральних стражданнях, що внесли негативні зміни в життя. Протягом тривалого часу позивач був вимушений захищатися від незаконного обвинувачення, доводити протиправність дій, порушення закону органами досудового розслідування. Впродовж більше ніж п`яти років він був позбавлений можливості вести звичний спосіб життя у зв`язку з необхідністю відвідувати правоохоронні органи, брати участь у проведенні слідчих дій та з`являтися у судові засідання. У зв`язку із кримінальним переслідуванням він втратив авторитет перед знайомими, друзями, сусідами та іншими родичами як добропорядного, чесного громадянина. Честь, гідність, добрий імідж та ділова репутація були значно підірвані, внаслідок чого він на довгий час втратив можливість кар`єрного зростання. Тривале перебування під слідством та судом вимагало від нього додаткових зусиль для організації звичного способу життя. Були порушені його життєві плани, усталений спосіб життя. Кримінальне переслідування тривало 5 років 8 місяців 19 днів, що не узгоджується з вимогами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо дотримання розумних строків та обмеження цивільних прав обвинувачених. Моральна шкода, завдана позивачу, полягає в тому, що внаслідок незаконних дій працівників поліції та прокуратури йому були завдані страждання у вигляді душевних переживань та мук, постійному нервуванні, соромі, приниженості, погіршенні відносин з оточуючими, перед якими він повинен був виправдовуватися, що він не злочинець.

Разом з тим позов ОСОБА_1 містить лише загальні та декларативні твердження щодо моральних страждань, яких він зазнав у зв`язку з кримінальним переслідуванням, без належного обґрунтування їх індивідуального характеру та без подання жодних належних доказів, які б підтверджували наявність підстав для визначення розміру відшкодування моральної шкоди у більшому розмірі, ніж гарантований державою мінімум.

Зазначені позивачем обставини є типовими наслідками будь-якого кримінального переслідування та вже враховані законодавцем при встановленні гарантованого мінімального розміру відшкодування моральної шкоди відповідно до частини третьої статті 13 Закону, а відтак самі по собі не можуть бути достатньою підставою для збільшення такого розміру.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, ступінь тяжкості пред`явленого позивачеві обвинувачення, тривалість перебування позивача під слідством та судом, нетривале застосування до нього найм`якшого запобіжного заходу, який істотно не обмежував його свободу пересування, не позбавляв позивача соціальних контактів, нетривалість відсторонення позивача від посади, відсутність відомостей про інші обмежувальні заходи протягом незаконного перебування під слідством та судом, ймовірну глибину душевних страждань позивача, а також засади розумності, виваженості та справедливості, суд вважає, що достатнім для компенсації позивачу негативних наслідків морального характеру є розмір відшкодування у розмірі 593 184,20 грн (гарантований державою мінімум), що відповідає принципам розумності і справедливості.

Вирішуючи спір у частині стягнення понесених позивачем витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні, суд виходить з такого.

Згідно із пунктом 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених у статті 1 цього Закону випадках відшкодовуються (повертаються) суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18) та у постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 335/4358/21 (провадження № 61-7653св22) вказано, що позивач має право на відшкодування шкоди, у тому числі й відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання йому юридичної допомоги під час досудового розслідування, і право на таке відшкодування виникає на підставі прямої вказівки закону.

Верховний Суд зауважує, що, встановивши факт понесення витрат у зв`язку з наданням юридичної допомоги, суд стягує витрати саме за час перебування під слідством і судом.

У Кримінальному процесуальному кодексі України визначено, що юридична допомога у кримінальному провадженні (кримінальній справі) включає дії адвоката як на стадії досудового розслідування, так і судового провадження.

Визначені Законом № 266/94-ВР та сплачені громадянином витрати у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи не є тотожними витратам на правничу допомогу, передбаченим статтею 137 ЦПК України, тому у зазначеному випадку застосуванню підлягає спеціальна норма закону (постанова Верховного Суду від 11 грудня 2024 року у справі № 740/463/22).

Передбачені статтею 137 ЦПК України підстави зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути застосовані у разі вирішення питання про відшкодування (повернення) на підставі пункту 4 статті 3 Закону № 266/94-ВР суми, сплаченої громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року в справі № 750/958/20 (провадження № 61-12600св21).

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України.

Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Відповідні правові висновки викладені у постанові від 26 липня 2023 року у справі № 727/7635/21 (провадження № 61-8814св22).

При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності чи відповідно до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду надається договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що підтверджують оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо).

Верховний Суд у постанові від 07 лютого 2022 року у справі № 336/3604/20 (провадження № 61-13843св21) вказав, що підставою для відмови в задоволенні вимог про їх відшкодування може бути лише відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат.

Позивачем на обґрунтування вимог про відшкодування матеріальних збитків, пов`язаних зі зверненням за професійною правничою допомогою до адвоката під час досудового розслідування та судового розгляду в кримінальному провадженні № 42018081020000133 від 27.11.2018, суду надані:

1)копію договору про надання правової (правничої) допомоги від 29 квітня 2020 року, укладеного між позивачем та АБ «Віктора Трофимова», зміст якого свідчить про те, що сторонами зазначеного договору досягнуто домовленості щодо всіх істотних умов договору про надання правничої допомоги, передбачених Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (а.с. 158);

2)копію додаткової угоди № 1 від 30 квітня 2020 року (а.с. 159), згідно з умовами якої за надання правової допомоги на стадії досудового розслідування позивач зобов`язався сплатити адвокатові фіксований гонорар у розмірі 15 000,00 грн;

3)копію додаткової угоди № 2 від 30 червня 2020 року (а.с. 160), згідно з умовами якої за надання правової допомоги на стадії судового розгляду в суді першої інстанції позивач зобов`язався сплатити адвокатові гонорар у розмірі 30 000,00 грн, а також додатково оплатити гонорар у розмірі 3 000,00 грн за участь у кожному судовому засіданні в суді першої інстанції;

4)копію додаткової угоди № 3 від 25 квітня 2025 року (а.с. 161), згідно з умовами якої за надання правової допомоги на стадії апеляційного розгляду позивач зобов`язався сплатити адвокатові гонорар у розмірі 10 000,00 грн, а також додатково оплатити гонорар у розмірі 4 000,00 грн за участь у кожному судовому засіданні в суді апеляційної інстанції;

5)копії журналів судового засідання в судах першої та апеляційної інстанцій, якими підтверджується участь захисника позивача у 27 судових засіданнях в суді першої інстанції (а.с. 139155) та в одному судовому засіданні в суді апеляційної інстанції (а.с. 155157);

6)копії актів виконаних робіт, у яких, окрім загальної вартості наданих адвокатом послуг, зазначено її розрахунок та підтвердження адвокатом фактичної оплати наданих ним послуг (а.с. 236238).

З огляду на викладене суд доходить висновку, що понесені позивачем витрати були пов`язані з наданням йому правничої допомоги у кримінальному провадженні № 42018081020000133 від 27.11.2018, а заявлений позивачем до стягнення з держави розмір цих витрат є обґрунтованим.

Отже, позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, пов`язаних з розглядом цієї справи, суд зазначає таке.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 11 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір». Доказів понесення інших витрат, пов`язаних з розглядом цієї справи, позивач суду не надав, із заявами про намір подати такі докази після ухвалення рішення у справі до суду не звертався.

Тому, судові витрати, які підлягають розподілу в справі відсутні.

Керуючись ст. ст. 2, 3, 1012, 13, 81, 82, 133, 137, 141, 263265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) 733 184,20 грн, з яких 593 184,20 грн моральна шкода, 140 000,00 грн витрати на правову допомогу.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 03 вересня 2026 року.

Суддя А. В. Стеценко