Рішення № 139489175, 04.09.2026, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

. 04 вересня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/9142/26

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якій просить суд:

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №124050006107 від 02.06.2026 про відмову в призначенні, мені, ОСОБА_2 , пенсії за віком, відповідно до ст.26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування N 1058-IV від 09.07.2003;

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області прийняти рішення про призначення мені ОСОБА_2 пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування N 1058-IV від 09.07.2003 з 26.05.2026 зарахувавши до страхового стажу період роботи у колгоспі Зоря з 01.07.1985 по 22.02.1995.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що у зв`язку досягненням пенсійного віку та за наявності достатнього для цього страхового (трудового) стажу набув право на пенсію за віком. З метою реалізації права на пенсійне забезпечення, звернувся до територіального органу Пенсійного фонду із заявою про призначення відповідного виду пенсії, однак Головне управління Пенсійного фонду України у Полтавській області за результатами розгляду такого звернення протиправно не зарахував до страхового стажу позивача окремі періоди його роботи та прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії «відомості про вироблені трудодні та встановлений мінімум трудової діяльності не завірені підписом відповідальної особи, в графі 4 відсутні дати документів, на підставі яких внесені вище зазначені відомості; довідок № 11-45/1238, № 11-45/1239, № 11-45/1240, виданих Новоайдарським муніципальним округом Луганської народної республіки, оскільки довідки видані органом, створеним на непідконтрольній Україні території». Переконання позивача у протиправності відмови у призначенні пенсії за віком стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 15.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, яку призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

31.07.2026 до суду надійшов відзив на позов, у якому представник відповідача просить у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що у позивача відсутній необхідний страховий стаж. За наданими документами та індивідуальними відомостями про застраховану особу страховий стаж, обчислений у відповідності до вимог чинного законодавства, становить 28 років 8 місяців 18 днів. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано періоди роботи в колгоспі Зоря з 05.07.1982 по 15.06.1983 та з 01.07.1985 по 22.02.1995 на підставі: - записів трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 20.07.1982, оскільки відсутній наказ про звільнення 15.06.1983, відомості про вироблені трудодні та встановлений мінімум трудової діяльності не завірені підписом відповідальної особи, в графі 4 відсутні дати документів, на підставі яких внесені вище зазначені відомості; - довідок № 11-45/1238, № 11-45/1239, № 11-45/1240, виданих Новоайдарським муніципальним округом Луганської народної республіки, оскільки довідки видані органом, створеним на непідконтрольній Україні території. Враховуючи вищезазначене прийнято рішення: відмовити ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. На підставі вищевикладеного, вважаємо, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Справу за вказаним позовом розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 вказаного Кодексу.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

Позивач , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся із заявою від 26.05.2026 про призначення пенсії за віком.

За результатами розгляду вищевказаної заяви, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області було прийнято рішення №124050006107 від 02.06.2026. Зазначено, що За наданими документами та індивідуальними відомостями про застраховану особу страховий стаж, обчислений у відповідності до вимог чинного законодавства, становить 28 років 8 місяців 18 днів. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано періоди роботи в колгоспі Зоря з 05.07.1982 по 15.06.1983 та з 01.07.1985 по 22.02.1995 на підставі: - записів трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 20.07.1982, оскільки відсутній наказ про звільнення 15.06.1983, відомості про вироблені трудодні та встановлений мінімум трудової діяльності не завірені підписом відповідальної особи, в графі 4 відсутні дати документів, на підставі яких внесені вище зазначені відомості; - довідок № 11-45/1238, № 11-45/1239, № 11-45/1240, виданих Новоайдарським муніципальним округом Луганської народної республіки, оскільки довідки видані органом, створеним на непідконтрольній Україні території. Враховуючи вищезазначене прийнято рішення: відмовити гр. ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Позивач не погодився з позицією відповідача, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон № 1058-IV.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

За визначеннями, наведеними у статті 1 вказаного Закону, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше, надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до статті 26 Закону № 1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 30 років.

Зі змісту спірного рішення судом встановлено, що до страхового стажу позивача не зараховано, зокрема, періоди роботи в колгоспі Зоря з 05.07.1982 по 15.06.1983 та з 01.07.1985 по 22.02.1995 на підставі: - записів трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 20.07.1982, оскільки відсутній наказ про звільнення 15.06.1983, відомості про вироблені трудодні та встановлений мінімум трудової діяльності не завірені підписом відповідальної особи, в графі 4 відсутні дати документів, на підставі яких внесені вище зазначені відомості.

Визначаючись щодо правомірності відмови відповідача у зарахуванні до страхового стажу позивача такого періоду роботи на підставі відомостей його трудової книжки, суд виходить з такого.

У відповідності до статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з положеннями частини першої статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Отже, системний аналіз наведеної норми свідчить, що вимога щодо підтвердження мінімуму трудової участі в громадському господарстві стосується виключно осіб, які перебували у статусі членів колгоспу, тобто здійснювали трудову діяльність на підставі членства, а не трудового договору.

Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено "Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" (далі - Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок № 58 від 29 липня 1993 року, затвердженої Міністерством праці України, Міністерством юстиції України і Міністерством соціального захисту населення України (далі по тексту - Інструкція № 58) усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами; записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Порядок ведення трудових книжок колгоспників визначався постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310 "Про трудові книжки колгоспників" (далі - Постанова № 310).

Згідно п.п. 1, 2 Постанова № 310, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспів з моменту прийняття їх в члени колгоспу.

Відповідно доп. п. 5, 6 Постанови № 310, до трудової книжки колгоспника заносились наступні дані, зокрема: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по-батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом до членів колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, припинення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання; причини невиконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві; на підставі чого внесено запис (дата і номер), відомості про нагородження та заохочення.

Всі записи в трудовій книжці завіряються в усіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою.

Відповідальність за організацію роботи по веденню, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладено на голову колгоспу. Відповідальність за своєчасність та правильність заповнення трудових книжок несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа (п. 13 Постанови № 310).

Згідно з пунктом 14 Постанови правління колгоспів вживають заходи щодо строгого дотримання встановленого порядку ведення трудових книжок, забезпечення кадрів працівників, які ведуть трудові книжки, підготовленими до такої роботи особами, забезпечують належне зберігання архівних документів, які стосуються трудової діяльності колгоспників.

Отже, виходячи з наведеного можна дійти висновку про те, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімуму трудової участі).

Згідно із записами №1-4 трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 від 20.07.1982 позивача, встановлено:

- 05.07.1982 прийнятий до членів колгоспу «Зоря» (Протокол №7 від 05.07.1985);

- 01.09.1982 28.02.1983 направлений на курси шофера при Старобельському ДОСААФ ( протокол №9 від 01.09.1982);

- 01.03.1983 слюсар автогаража ( рішення №3 від 01.03.1983);

- 15.06.1983 призваний в лави Радянської Армії;

- 01.07.1985 водія колгоспу «Зоря» ( рішення №12 від 01.07.1985);

- Колгосп «Зоря перейменований в КСП «Зоря» відповідно до рішення загальних зборів колгоспників від 23.02.1995 №1

- 02.06.2000 звільнений згідно п. 5 ст.36 по переведенню в зв`язку з реформуванням із КСП «Зоря» в ООО Агрофірма Грант.

Отже, за даними трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 20.07.1982, у спірний період з 05.07.1982 по 15.06.1983 та з 01.07.1985 по 22.02.1995 позивач працював у колгоспі «Зоря» ( в подальшому перейменованому н а КСП «Зоря»).

За змістом спірного рішення, до страхового стажу позивача не зараховано період роботи позивача у колгоспі з 05.07.1982 по 15.06.1983 та з 01.07.1985 по 22.02.1995 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 20.07.1982, оскільки відомості про вироблені трудодні та встановлений мінімум трудової діяльності не завірені підписом відповідальної особи.

Суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Згідно із записами, внесеними до трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 20.07.1982 (аркуші 18-19), наявна інформація про трудову участь позивача у громадському господарстві, зокрема:

- за 1985 рік: 165 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 280;

- за 1986 рік: 291 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 280;

- за 1987 рік: 317 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 280;

- за 1988 рік: 326 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 280;

- за 1989 рік: 325 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 280;

- за 1990 рік: 305 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 280;

- за 1991 рік: 300 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 280;

- за 1992 рік: 327 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 280;

- за 1993 рік: 309 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 280;

- за 1994 рік: 351 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 280;

- за 1995 рік: 309 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 280.

Отже, позивачем надано трудову книжку колгоспника, в якій містяться відомості про трудову участь в громадському господарстві, прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі та обсяг його виконання.

Суд звертає увагу на те, що вказані записи в трудовій книжці зроблено у хронологічній послідовності, відсутні ознаки підчисток та підробок, у відповідній графі наведені підставу для внесення відповідних записів, які завірені печатками та підписами уповноваженої особи.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача (в частині означеного спірного періоду) містять неправдиві або недостовірні відомості.

Слід зазначити, що відповідно до частини третьої статті 44 Закону України №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Згідно з частиною першою статті 101 Закону України № 1788-XII органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Відтак, враховуючи вищенаведене, у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих особою документів відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності. Однак, Управління таким правом не скористалося.

Згідно із висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Щодо підстави не зарахування спірного періоду до страхового стажу позивача, а саме, на підставі довідок № 11-45/1238, № 11-45/1239, № 11-45/1240, виданих Новоайдарським муніципальним округом Луганської народної республіки, оскільки довідки видані органом, створеним на непідконтрольній Україні території, суд зазначає наступне.

У 1971 році Міжнародний суд Організації Об`єднаних Націй у документі Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії зазначив, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів.

Європейський суд з прав людини розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). Зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді Європейського суду з прав людини, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать.

При цьому, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі «Ковач проти України» від 07.02.2008, пункт 59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 19.10.2004, пункт 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13.01.2011, пункт 54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30.10.2014 тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Враховуючи викладене, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, виданих установами, що знаходяться на тимчасово окупованій території України, як доказів, оскільки не прийняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення.

Таким чином суд дійшов висновку, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач мав враховувати інформацію, вказану в уточнюючих довідках, виданих підприємствами так званої «ЛНР», а саме в цьому випадку Новоайдарським муніципальним округом Луганської народної республіки.

Тим більше, що вказана у цих довідках інформація узгоджується із записами трудовій книжці позивача НОМЕР_1 від 20.07.1982.

Окремі недоліки, допущені при внесенні записів до трудової книжки позивача, не можуть позбавляти останнього права на призначення пенсії, оскільки відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. Тому неправильне оформлення трудової книжки, неповнота та відсутність деяких записів у ній, не може ставитись в провину власнику трудової книжки. Окремі недоліки та неточності, наявні в трудовій книжці позивачки, не залежали та не залежать від її волевиявлення.

Верховним Судом у постанові від 06 лютого 2018 року в справі № 677/277/17 висловлено правову позицію, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Суд також ураховує, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року в справі № 754/14898/15-а.

Записи у трудовій книжці позивача сукупно з довідками № 11-45/1238, № 11-45/1239, № 11-45/1240 містять всю необхідну інформацію про факт роботи, виконувану ним роботу, період його зайнятості, виконаний ним трудовий норматив.

Отже, за встановлених обставин, суд дійшов висновку, що ГУПФУ в Полтавській області безпідставно не зарахувало до страхового стажу позивача періоди його роботи з 05.07.1982 по 15.06.1983 та з 01.07.1985 по 22.02.1995.

Відтак, в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог позивача про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити позивачу пенсію за віком з 26.05.2026, суд зазначає наступне.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом вказаної правової норми, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Суд зазначає, що дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 листопада 2019 року № 509/1350/17 сформовано висновок про те, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У дослідженому випадку судом надавалась оцінка правомірності відмови у зарахуванні до страхового стажу позивача періодів його роботи на підставі трудової книжки, а також рішенню, ухваленому відповідачем за результатами розгляду звернення позивача за призначенням пенсії в межах мотивів, наведених відповідачем у такому рішенні. Виходячи з предмету доказування у цій справі, суд не досліджував чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для призначення пенсії за віком.

Отже, позовна вимога про зобов`язання відповідачів призначити позивачу пенсію з 26.05.2026 задоволенню не підлягає.

Водночас, для належного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву позивача від 26.05.2026 про призначення пенсії за віком із врахуванням висновків суду.

Разом із тим, обов`язок з виплати пенсії позивача належить Головному управлінню Пенсійного фонду України в Полтавській області, а відтак суд вважає передчасними позовні вимоги про зобов`язання виплатити пенсію за віком з дня її призначення, оскільки останнє Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області станом на дату розгляду цієї справи ще не здійснене.

Згідно вимог статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У дослідженому судом випадку відповідачем не доведено правомірності та обґрунтованості свого рішення, а позивачем надано достатні, достовірні та допустимі докази на підтвердження існування обставин, що свідчать про те, що зазначений орган Пенсійного фонду у спірних правовідносинах мав діяти в інший спосіб.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з частиною другою статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 15.07.2026 про відкриття провадження у справі, задоволено клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору. Відстрочено сплату судового збору по справі №440/9142/26 до ухвалення судового рішення у даній справі.

За приписами частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду фізичною особою адміністративного позову немайнового характеру ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Суд зазначає, що заявлені позивачем вимоги становлять одну позовну вимогу немайнового характеру, а інша заявлена вимога є похідною від основної вимоги, у зв`язку з чим судовий збір підлягає сплаті як за подання однієї позовної вимоги немайнового характеру.

З огляду на те, що позовну заяву подано у 2026 році, відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2026 року становить 3328 грн.

Таким чином, розмір судового збору, який підлягав сплаті за подання позовної заяви, становить 1331,20 грн (3328 грн 0,4).

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог та відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення у даній справі, суд доходить висновку про необхідність розподілу судового збору між сторонами в рівних частках, а саме: стягнення 665,60 грн судового збору з позивача та 665,60 грн судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, суб`єкта владних повноважень, до Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, Полтавська область, 36000, ЄДРПОУ 13967927) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №124050006107 від 02.06.2026 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування N 1058-IV від 09.07.2003.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 05.07.1982 по 15.06.1983 та з 01.07.1985 по 22.02.1995, згідно записів трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 від 20.07.1982.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 26.05.2026 з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, Полтавська область, 36000, ЄДРПОУ 13967927) до державного бюджету України (Отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), Рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, Код класифікації доходів бюджету: 22030106) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 (шістдесят) копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до державного бюджету України (Отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), Рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, Код класифікації доходів бюджету: 22030106) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 (шістдесят) копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на це рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя А.О. Чеснокова