Рішення № 139487710, 04.09.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня 2026 року Київ Справа № 320/13051/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сас Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Територіального управління служби судової охорони у м. Києві та Київській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа: ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

Рух справи.

Позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з вимогами:

- Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Коломієць Інною Миколаївною винесено постанову у ВП №75081828 про накладення штрафу, відповідно до якої за невиконання рішення суду в повному обсязі, накласти на боржника - Територіальне управління Служби судової охорони у місті Києві та Київської області штраф на користь держави у розмірі 10200 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 08.02.2024 у справі № 320/6938/22 його зобов`язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168.

На виконання зазначеного рішення позивачем здійснено розрахунок необхідних коштів, направлено до центрального органу управління Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України листи щодо виділення додаткових бюджетних асигнувань, а також вчинено інші дії, спрямовані на виконання судового рішення.

Разом із тим позивач зазначає, що у зв`язку з відсутністю відповідного бюджетного фінансування рішення суду у повному обсязі не виконано.

Позивач вказує, що державним виконавцем у виконавчому провадженні № 75081828 винесено постанову від 13.01.2025 про накладення на нього штрафу у розмірі 10 200 грн за невиконання судового рішення.

На думку позивача, оскаржувана постанова є протиправною, оскільки невиконання рішення суду зумовлене обставинами, які не залежали від його волевиявлення, а саме відсутністю бюджетних асигнувань для здійснення відповідних виплат.

У зв`язку із цим просить суд визнати протиправною та скасувати зазначену постанову державного виконавця.

Відповідач проти позову заперечує, вважає його необґрунтованим з огляду на таке.

Так відповідач вказує, що оскаржувана постанова про накладення штрафу прийнята державним виконавцем відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», оскільки рішення суду у встановлений строк виконано не було.

Відповідач вказував, що після відкриття виконавчого провадження боржнику було надано строк для добровільного виконання рішення суду, винесено постанови про стягнення виконавчого збору та мінімальних витрат виконавчого провадження, а також перевірено стан виконання рішення.

У зв`язку з відсутністю документального підтвердження повного виконання рішення суду державним виконавцем спочатку винесено постанову про накладення штрафу у розмірі 5 100 грн із встановленням нового строку виконання, а після повторної перевірки, у зв`язку з невиконанням рішення, - постанову від 13.01.2026 про накладення штрафу у подвійному розмірі 10 200 грн.

На думку відповідача, позивачем не доведено наявності поважних причин невиконання судового рішення, а матеріали виконавчого провадження не містили доказів його повного та фактичного виконання.

При цьому відповідач зазначив, що обов`язковість виконання судових рішень гарантована Конституцією України та Законом України «Про виконавче провадження», а відсутність виконання рішення є підставою для застосування до боржника штрафних санкцій, передбачених статтею 75 зазначеного Закону.

Також, на виконання вимог ухвали суду від 23.04.2026 матеріали виконавчого провадження.

Третя особа правом на подання відзиву на позовну заяву не скористалася. Про відкриття провадження у справі третю особу було повідомлено належним чином шляхом направлення ухвали суду від 23.04.2026 рекомендованим поштовим відправленням АТ «Укрпошта» (штрих-код поштового відправлення R067227734008), яке отримано третьою особою 30.07.2026.

Відповідно до пункту 5 частини шостої статті 251 КАС днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, третя особа - ОСОБА_1 повідомлений належним чином.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

У провадженні Київського окружного адміністративного суду перебувала справа № 320/6938/22 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у місті Києві та Київській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року у справі №320/6938/22, вирішено:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, установленої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 року №168, за період 24.02.2022 по 20.01.2023 (включно) пропорційно реально відпрацьованому часу, провівши обчислення, нарахування та виплату додаткової винагороди у порядку зазначеної Постанови у розмірі 30 000,00 грн. в розрахунку на місяць.

Зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 43162533; адреса: вул. Білогородська, 13, м. Боярка, Київська обл., 08153) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) додаткову винагороду, установлену постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 року №168 в розмірі до 30 000 гривень пропорційно відпрацьованого часу за місяць, відповідно до вимог п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», починаючи з 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року (включно).

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

На виконання зазначеного рішення 07.05.2024 видано виконавчий лист, на підставі якого відкрито виконавче провадження № 75081828.

З матеріалів справи вбачається, що з метою виконання судового рішення Територіальним управлінням Служби судової охорони у місті Києві та Київській області здійснено розрахунок потреби у бюджетних коштах для виплати додаткової винагороди, а листами від 15-16 серпня 2024 року № 41.07-405/ССО та № 41.07-406/ССО до Центрального органу управління Служби судової охорони направлено звернення щодо виділення додаткових кошторисних призначень за КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів та установ системи правосуддя» за КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки».

Крім того, Територіальне управління повідомило орган державної виконавчої служби про вжиті заходи щодо виконання судового рішення та зазначило, що виплата коштів буде здійснена після надходження відповідних бюджетних асигнувань у порядку черговості.

Судом також встановлено, що фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а головним розпорядником бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності Служби судової охорони є Державна судова адміністрація України.

Відповідно до листів Державної судової адміністрації України та Міністерства фінансів України, наявні бюджетні призначення за програмою КПКВК 0501150 не забезпечували фактичної потреби у коштах для виконання судових рішень на користь працівників системи правосуддя, у зв`язку з чим Центральним органом управління Служби судової охорони неодноразово порушувалося питання про виділення додаткових бюджетних асигнувань. Станом на момент виникнення спірних правовідносин бюджетні асигнування, необхідні для виконання рішення у справі № 320/6938/22, Територіальному управлінню Служби судової охорони у місті Києві та Київській області не були виділені.

Постановою державного виконавця головного державного виконавця головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Коломієць Інною Миколаївною винесено постанову у ВП №75081828 про накладення штрафу, відповідно до якої за невиконання рішення суду в повному обсязі, накласти на боржника - Територіальне управління Служби судової охорони у місті Києві та Київської області штраф на користь держави у розмірі 10200 грн.

Не погодившись з такою постановою позивач звернувся із даним позовом до суду.

Норми права, які застосував суд та мотиви їх застосування.

Відповідно до статті 19 Конституції України орган державної влади, зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Частинами першою, другою статті 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

За приписами ст.370 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб i підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або з принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно з частинами 2, 4 статті 372 КАС судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).

Статтею 1 Закону №1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до Закону №1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (п.1 ч.1 ст.3 Закону № 1404-VIII).

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус.

Так, завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (ст. 3 Закону №1404-VIII).

Відповідно до пункту 1 частини 1 та частини 5 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст. 3 Закону №1404-VIII, за заявою стягувана про примусове виконання рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно з пунктами 1 та 16 частини третьої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до вказаного Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 вказаного Закону, перевіряє виконання рішення боржником.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (частина друга статті 63 Закону №1404-VIII).

Приписами статті 75 Закону № 1404-VIII передбачено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних доходів громадян; на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає штраф на боржника у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

З системного аналізу вищенаведених норм Закону № 1404-VIII слідує, що єдиними заходами примусового виконання рішень зобов`язального характеру є застосування штрафних санкцій до боржника та внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно з вищезазначеним Законом.

Така відповідальність настає за умови, якщо судове рішення не виконано з поважних причин і в строк, встановлений державним виконавцем..

Верховний Суд у постанові від 15.05.2020 по справі №812/1813/18 зазначив, що умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.

Отже, невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону № 1404-VIII. Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.

Поважними, в розумінні наведених норм Закону № 1404-VIII, можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.

Аналогічна позиція висловлена Постановах Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі №0840/3476/18, від 07 листопада 2019 року у справі № 420/70/19 та від 15 квітня 2020 року у справі №811/1324/18.

Тобто, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин. У цьому зв`язку варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з`ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону № 1404-VIII.

Суд приймає до уваги доводи позивача, що виконання судового рішення в повному обсязі, можливо лише за наявності відповідного бюджетного призначення за рахунок Державного бюджету.

Статтею 23 Бюджетного кодексу України передбачено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можуть здійснюватися лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Згідно з ч. 3 ст. 19 Бюджетного кодексу України учасниками бюджетного процесу є органи, установи та посадові особи, які наділені бюджетними повноваженнями.

Частина 1 ст. 22 даного Кодексу закріплює положення, відповідно до яких для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Управління є бюджетною установою та у своїй діяльності керується Бюджетним кодексом України.

Відповідно до ст. 48 Бюджетного кодексу України управління, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, отримує фінансування та здійснює платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Зобов`язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених Кодексом та Законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов`язаннями і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов`язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов`язань не здійснюються.

Окрім того слід акцентувати увагу, що відповідно до статей 23 та 116 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнування та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.

За такого правового регулювання суд доходить висновку, що негативні наслідки для боржника за невиконання рішення суду наступають лише у випадку, якщо це пов`язано з неповажними причин, а відтак державний виконавець, на час прийняття рішення про накладення штрафу, має встановити такий факт.

До аналогічних висновків неодноразово доходив Верховний Суд при вирішенні подібних судових спорів , як приклад у справі №640/9234/19 від 21.01.2020.

Оцінка аргументів учасників справи та висновки суду.

Матеріалами справи підтверджується, що Територіальним управлінням у межах наданих повноважень вживались заходи, спрямовані на виконання рішення суду. Зокрема, боржником неодноразово порушувалось питання перед розпорядником бюджетних коштів вищого рівня щодо виділення додаткових кошторисних призначень на виконання судового рішення, що підтверджується наявним у матеріалах справи листуванням.

При цьому відповідачем не наведено та матеріалами справи не підтверджено можливості вжиття боржником інших конкретних заходів, спрямованих на виконання судового рішення за відсутності відповідного фінансового забезпечення.

Суд також зазначає, що постанова про накладення штрафу приймається у випадку невиконання боржником судового рішення без поважних причин.

Проаналізувавши зміст оскаржуваної постанови, суд встановив, що така не містить належного обґрунтування неповажності причин невиконання боржником судового рішення.

Натомість матеріалами справи підтверджується, що позивачем у межах його компетенції вживались заходи, спрямовані на виконання судового рішення, а також повідомлялось державного виконавця про те, що виплата додаткової винагороди стягувачу буде здійснена після виділення відповідного фінансування у найкоротший строк.

Таким чином, суд погоджується з доводами позивача про те, що невиконання Територіальним управлінням судового рішення щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, за період з 24.02.2022 по 20.01.2023 було зумовлене відсутністю належного фінансового забезпечення та фактичною відсутністю коштів, а тому не може вважатись невиконанням судового рішення без поважних причин.

Крім того, суд зазначає, що стягнення штрафу з розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня саме по собі не сприяє виконанню судового рішення за умови об`єктивної відсутності відповідних бюджетних асигнувань.

Аналогічних висновків неодноразово доходив Верховний Суд, зокрема в ухвалі від 16.07.2018 у справі №811/1469/18, постановах від 15.05.2020 у справі №812/1813/18 та від 24.10.2019 у справі №821/322/17.

Також суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів порушення боржником черговості виплати заборгованості відповідно до виділених бюджетних асигнувань та про таке порушення учасниками питання не порушується.

Суд враховує наведені правові висновки ЄСПЛ, однак у цій справі спір пов`язаний не стільки з питанням відсутності фінансовування як обставинини що унеможливлює виконання судового рішення, скільки наявності законних підстав для накладення саме штрафу та можливості такого заходу забезпечити реальне виконання рішення суду.

Відтак, у спірних правовідносинах відсутні підстави вважати, що невиконання судового рішення було наслідком умисної бездіяльності чи недобросовісної поведінки боржника.

За таких обставин оскаржувана постанова підлягає скасуванню як протиправна, а позов - задоволенню.

У зв`язку з наявністю таких підстав для скасування рішення суд не вважає за доцільне додатково зупинятись на питання правильності визначення розміру штрафу в залежності від наявності факту повторності.

Відповідно до ч. 2 ст. 139 КАС при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Отже, сплачений позивачем при зверненні до суду судовий збір з відповідача не стягується.

Керуючись статтями 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

У Х В А Л И В:

1. Позовні вимоги - задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Коломієць Інни Миколаївни від 13.01.2026 про накладення штрафу у розмірі 10200 грн на Територіальне управління Служби судової охорони у місті Києві та Київської області у виконавчому провадженні №75081828.

3. Надіслати учасникам справи (їх представникам) копію судового рішення в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Учасники справи:

позивач: Територіальне управління Служби судової охорони у м.Києві та Київській області (Київська обл., м. Боярка, вул.Білогородська, буд. 13, код ЄДРПОУ 43162533).

відповідач: Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (01001, місто Київ, ПРОВУЛОК МУЗЕЙНИЙ, будинок 2-Д , код ЄДРПОУ 43315602).

третя особа: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Суддя Сас Є.В.