Рішення № 139485129, 04.09.2026, Пустомитівський районний суд Львівської області

Справа № 450/4847/23

Провадження № 2/450/291/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня 2026 року Пустомитівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого - судді Мельничук І. І.

секретаря судового засідання Дикої О. Ю.

за участі позивача ОСОБА_1

представника позивача Бідного Б. Б.

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача Фендик Т. І.

представника відповідача Воробйова Є. Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Пустомити цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , Приватного підприємства «Будремсервіс», в інтересах яких діє представник адвокат Бідний Борис Борисович, до ОСОБА_2 , ПП «Інформаційне агенство «Львівський портал» про визнання змісту публікації недостовірним і таким, що порушує права на повагу до гідності, честі і недоторканість ділової репутації, про відшкодування моральної шкоди,-

в с т а н о в и в :

у провадженні судді Пустомитівського районного суду Львівської області Мельничук І. І. знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 , Приватного підприємства «Будремсервіс», в інтересах яких діє представник адвокат Бідний Борис Борисович, до ОСОБА_2 , ПП «Інформаційне агенство «Львівський портал» про визнання змісту публікації недостовірним і таким, що порушує права на повагу до гідності, честі і недоторканість ділової репутації, про відшкодування моральної шкоди, в якому представник позивачів просить суд визнати недостовірною та такою, що порушує права позивача ОСОБА_1 на повагу до його гідності, честі та недоторканість ділової репутації, а також ділової репутації приватного підприємства «Будремсервіс» інформацію, розповсюджену відповідачами у статтях, розміщених 22 і 23 березня 2023 року на інтернетресурсах https://dailylviv.com/news та https://portal.lviv.ua/news/ з назвами «Львівський університет уклав 39 угод на майже 200 млн. грн з фірмою, директору якої суд обрав запобіжний захід» і «Реставраторів головного корпусу Львівського університету підозрюють у розкраданні коштів», тексти яких наведені вище, і зобов`язати відповідачів в строк до 5 робочих днів з моменту набрання законної сили судовим рішенням у той самий спосіб спростувати поширену відносно позивачів вище зазначену недостовірну інформацію; стягнути з відповідачів в солідарному порядку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду за розповсюдження щодо нього і його підприємства «Будремсервіс» недостовірної інформації у розмірі 150 000 (ста п`ятидесяти тисяч) грн.; стягнути з відповідачів в солідарному порядку на користь ОСОБА_1 всі фактично понесені судові витрати - сплачений судовий збір при поданні позовної заяви, оплату за отримання інформаційнийх довідок і оплату професійної правничої допомоги адвоката згідно наданим квитанціям.

В обґрунтування позову зазначає, що є власником приватного підприємства «Будремсервіс», основними видами діяльності якого є будівництво житлових і нежитлових будівель, інші спеціалізовані будівельні роботи, роботи із завершення будівництва, штукатурні, будівельно-монтажні та підготовчі роботи, а також організація будівництва. У період виконання ПП «Будремсервіс» робіт з реставрації головного корпусу Львівського національного університету імені Івана Франка позивач був керівником підприємства. Зазначає, що між ПП «Будремсервіс» та Львівським національним університетом імені Івана Франка 31.05.2018 року, 28.09.2020 року та 28.05.2021 року було укладено господарські договори щодо виконання реставраційних робіт, які тривали майже чотири роки та завершені у липні 2022 року. За результатами проведеної Західним офісом Держаудитслужби ревізії фінансово-господарської діяльності ЛНУ ім. І. Франка встановлено переплату за виконані ПП «Будремсервіс» роботи у розмірі 1 128 365,41 грн. При цьому 250 851,35 грн підприємство добровільно повернуло замовнику, а роботи на решту суми 877 508,06 грн були виправлені та перероблені підприємством безоплатно. Відтак, на думку позивача, матеріальна шкода університету відсутня, а замовник не має претензій до ПП «Будремсервіс». Разом з тим, 10.03.2023 року позивачу було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 366 та ч. 4 ст. 191 КК України, а обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42021142040000030 скеровано до Галицького районного суду м. Львова, де здійснюється судовий розгляд справи № 461/3670/23. Позивач зазначає, що своєї вини не визнає та вважає обвинувачення необґрунтованим. Позивач стверджує, що 22.03.2023 року відповідачкою ОСОБА_2 на інтернет-ресурсі «Dailylviv.com» було опубліковано статтю під заголовком «Львівський університет уклав 39 угод на майже 200 млн грн з фірмою, директору якої суд обрав запобіжний захід», а 23.03.2023 року зазначену публікацію було передруковано інтернет-виданням «Львівський портал» під заголовком « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». На переконання позивача, у вказаних публікаціях поширено недостовірну інформацію, яка створює у читачів уявлення про те, що він вчинив злочин, підробив офіційні документи, заволодів коштами ЛНУ ім. І. Франка у сумі близько 775 тис. грн, а також допустив незаконне завищення вартості будівельних робіт у м. Кам`янець-Подільському на суму 639 тис. грн. При цьому позивач наголошує, що обвинувального вироку щодо нього не постановлено, вини у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень він не визнає, а тому поширення відомостей у формі, викладеній у публікаціях, вважає таким, що порушує його право на честь, гідність та ділову репутацію. Крім того, позивач зазначає, що відповідачі не зверталися до нього, його захисника, представників ПП «Будремсервіс» чи ЛНУ ім. І. Франка для отримання пояснень або підтвердження наведених у публікаціях відомостей, а також не отримували його згоди на поширення інформації щодо нього та діяльності підприємства. Позивач також вважає, що відповідачами було незаконно поширено конфіденційну інформацію щодо нього та ПП «Будремсервіс», зокрема відомості про умови та вартість укладених господарських договорів. У зв`язку з цим він звертався до територіального управління Державного бюро розслідувань із заявою про можливе розголошення даних досудового розслідування. Водночас кримінальне провадження № 62023140110000177 за ознаками ч. 3 ст. 387 КК України було закрито, при цьому досудовим розслідуванням не встановлено факту розголошення даних досудового розслідування слідчим чи процесуальним прокурором. Допитана як свідок ОСОБА_2 повідомила, що інформацію для публікації отримувала з відкритих джерел, зокрема з Єдиного державного реєстру судових рішень та сервісу YouControl, однак позивач ставить під сумнів можливість отримання з таких джерел усіх відомостей, наведених у статті. Позивач вказує, що поширення зазначеної інформації завдало шкоди його честі, гідності та діловій репутації, спричинило тривалі моральні переживання, приниження у сприйнятті його іншими особами, погіршення взаємовідносин із близькими, діловими партнерами та працівниками, а також, за його твердженням, негативно позначилося на стані здоров`я, працездатності та загальному психологічному стані. Окрім того, позивач зазначає, що поширення спірної інформації негативно вплинуло на ділову репутацію ПП «Будремсервіс», у зв`язку з чим підприємство, на його думку, зазнало фінансових втрат та було обмежене у можливості брати участь у публічних закупівлях, що призвело до зменшення доходів та, відповідно, фонду заробітної плати і обсягів сплати податків та соціальних внесків. Також позивач посилається на положення Кодексу етики українського журналіста та зазначає, що журналіст при висвітленні судових процесів повинен дотримуватися принципів неупередженості, не називати особу злочинцем до ухвалення відповідного судового рішення, уникати необґрунтованих звинувачень та забезпечувати збалансоване висвітлення позицій сторін. Враховуючи наведене, позивач вважає, що поширення відповідачами спірних відомостей порушило його особисті немайнові права, а завдану моральну шкоду оцінює у 150 000 грн, виходячи з тривалості та глибини душевних страждань, порушення звичайного укладу життя, погіршення взаємовідносин з оточуючими, необхідності захисту порушених прав, а також засад справедливості, добросовісності та розумності. Зазначену суму моральної шкоди позивач просить стягнути з відповідачів.

Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 16.11.2023 року, із врахуванням ухвали про внесення виправлень від 16.11.2023 року, відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання у справі.

10.01.2024 року відповідачем ОСОБА_2 подано на адресу суду відзив на позовну заяву, у якому заперечує проти позову та вважає його безпідставним. Вона зазначає, що є незалежною журналісткою, співпрацює з онлайн-медіа «NGL.media», у зв`язку з чим на неї поширюються передбачені національним законодавством України та міжнародними актами права і гарантії журналістської діяльності. Вказує, що є авторкою публікації «Реставраторів головного корпусу ЛНУ ім. І. Франка підозрюють у розкраданні», розміщеної 22.03.2023 року на веб-сайті онлайн-медіа «NGL.media». Відповідачка зазначає, що позивачі помилково залучили її до участі у справі як відповідачку щодо публікацій, розміщених на інших веб-сайтах, оскільки в одній із таких публікацій зазначено іншу назву та іншого автора, а окремі фрагменти, на поширення яких позивачі посилаються, взагалі відсутні у її авторській публікації. З огляду на це вважає недоведеним факт поширення нею інформації щодо проведення капітального ремонту стадіону в м. Кам`янець-Подільському та завищення вартості відповідних робіт на 639 тис. грн. Посилається на практику Верховного Суду, відповідно до якої роздруківки інтернет-сторінок самі по собі не можуть вважатися належним доказом змісту електронного документа, якщо вони не засвідчені власником відповідного інтернет-ресурсу або провайдером, а за необхідності суд може провести огляд та дослідження відповідної веб-сторінки за вказаним посиланням. Щодо тієї частини інформації, яка була поширена у її публікації, відповідачка вказує, що позивачами не доведено сукупності необхідних обставин для задоволення позову, зокрема недостовірності поширеної інформації, факту порушення їхніх особистих немайнових прав та заподіяння їм шкоди. При цьому наголошує, що позивачі у прохальній частині позову не конкретизували, які саме висловлювання чи речення з оскаржуваних публікацій вважають недостовірними, що, на її думку, ускладнює визначення предмета спору. Відповідачка вважає, що наведені позивачами висловлювання щодо підозри у підробленні актів виконаних робіт та отримання ПП «Будремсервіс» коштів за невиконані роботи є оціночними судженнями, оскільки вони ґрунтувалися на змісті ухвали Шевченківського районного суду м. Львова від 13.03.2023 року у справі № 466/2455/23. Зазначає, що у відповідній ухвалі міститься інформація про підозру ОСОБА_5 у вчиненні дій, пов`язаних із підробленням офіційних документів, а також про підписання восьми актів приймання виконаних будівельних робіт та завдання матеріальної шкоди на відповідну суму. На думку відповідачки, використані у публікації формулювання щодо підозри, підроблення актів та розміру отриманих коштів є результатом оцінки змісту судового рішення та матеріалів кримінального провадження, а тому не можуть розглядатися як твердження про встановлену вину позивача. При цьому вона наголошує, що у публікації прямо зазначалося про підозру з боку слідства та результати досудового розслідування, а не про встановлення судом вини позивача у вчиненні кримінального правопорушення. Вказує, що у своїй публікації посилалася на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 13.03.2023 року та розмістила відповідне гіперпосилання, завдяки чому читачі мали можливість ознайомитися з першоджерелом та отримати повну інформацію щодо кримінального провадження. У зв`язку з цим вважає, що не може нести відповідальність за можливе виправдання позивача за результатами розгляду кримінального провадження. Вважає, що інформація для її публікації була отримана саме з відкритих та офіційних джерел, зокрема Єдиного державного реєстру судових рішень, веб-сайту «Судова влада України», а також аналітичних платформ YouControl, Prozorro та Clarity. Щодо інформації про вартість господарських договорів відповідачка зазначає, що відповідні відомості отримала із системи публічних закупівель Prozorro, на яку у публікації було зроблено гіперпосилання. Таким чином, вважає, що поширені відомості щодо вартості договорів не є конфіденційною інформацією, оскільки були доступними у відкритих інформаційних системах. Також відповідачка заперечує проти доводів позивачів про завдання їм моральної та майнової шкоди. Зазначає, що позивачем 1 не надано належних доказів того, що саме спірні публікації спричинили погіршення його стану здоров`я, моральні переживання, безсоння, головний біль, зниження працездатності чи погіршення стосунків з оточуючими. На її думку, сам факт наявності певних проблем зі здоров`ям не підтверджує причинно-наслідкового зв`язку між такими наслідками та поширенням спірної інформації. Відповідачка також зазначає, що позивачі не скористалися передбаченим Законом України «Про медіа» правом на відповідь чи спростування інформації до звернення до суду, що, на її думку, додатково свідчить про необґрунтованість тверджень щодо істотного негативного впливу публікацій на позивача. Щодо ПП «Будремсервіс» відповідачка вказує, що підприємством не надано фінансової звітності, балансу, порівняльних фінансових показників чи інших документів, які б підтверджували зниження його ділової репутації або понесення фінансових втрат саме внаслідок поширення оскаржуваних публікацій. Вважає, що посилання позивачів на неможливість участі підприємства у публічних закупівлях та зменшення його доходів ґрунтуються лише на припущеннях. Крім того, відповідачка наголошує, що самі позивачі пов`язують негативні наслідки для ПП «Будремсервіс» насамперед із фактом притягнення позивача 1 до кримінальної відповідальності та внесення відповідних відомостей до баз даних правоохоронних органів, а не з оприлюдненням журналістських матеріалів. У зв`язку з цим вважає недоведеним причинно-наслідковий зв`язок між її публікацією та будь-якою майновою чи немайновою шкодою. Щодо доводів про незаконне поширення конфіденційної інформації відповідачка зазначає, що такі твердження також не підтверджені належними та допустимими доказами. Посилається на постанову про закриття кримінального провадження за ч. 3 ст. 387 КК України, якою не встановлено факту розголошення даних досудового розслідування слідчим чи процесуальним прокурором. Відповідач стверджує, що при підготовці публікації використовувала виключно інформацію з відкритих джерел. Таким чином, відповідачка вважає, що оскаржувана інформація була отримана з відкритих та офіційних джерел, її публікація здійснювалася в межах реалізації права на свободу вираження поглядів та журналістської діяльності, а позивачами не доведено ані недостовірності поширених відомостей, ані протиправності дій відповідачки, ані факту заподіяння шкоди чи причинно-наслідкового зв`язку між публікаціями та заявленими позивачами негативними наслідками. Відтак просить у задоволенні позову відмовити.

23.01.2024 року представником позивачів подано відповідь на відзив відповідача ОСОБА_2 , відповідно до змісту якого представник позивачів заперечує наведені у відзиві доводи, зазначаючи, що відповідачка безпідставно посилається на свободу журналістської діяльності та свободу вираження поглядів, оскільки такі права не є необмеженими та не можуть здійснюватися з порушенням прав інших осіб на честь, гідність, ділову репутацію та недоторканність приватного життя. Вказує, що поширена відповідачкою інформація стосовно ОСОБА_1 є саме фактичними твердженнями, а не оціночними судженнями, оскільки містить конкретні відомості про нібито вчинення ним кримінального правопорушення, його особу, обставини події, розмір шкоди та правову кваліфікацію дій. Наголошує, що на момент поширення спірної інформації обвинувальний вирок щодо ОСОБА_1 був відсутній, у зв`язку з чим така інформація не може подаватися як встановлений факт. Представник позивачів також зазначає, що відповідачка, використовуючи відомості з відкритих джерел, повинна була забезпечити їх належну перевірку та об`єктивне висвітлення, а також дотримуватися вимог законодавства та Кодексу етики українського журналіста щодо презумпції невинуватості, неупередженості, відокремлення фактів від суджень та збалансованого висвітлення позицій сторін. Вважає, що відповідачкою без належної згоди позивачів було оброблено та поширено інформацію, яка, на його переконання, є конфіденційною та недостовірною. Стверджує, що відсутність обвинувального вироку є доказом невідповідності дійсності тверджень про вчинення ОСОБА_1 злочину. Також заперечує доводи щодо необхідності попереднього використання позивачами права на відповідь чи спростування інформації, зазначаючи, що звернення до суду є самостійним способом захисту порушених прав. У зв`язку з наведеним представник позивачів просить не брати до уваги доводи відзиву як безпідставні.

Протокольною ухвалою від 11.06.2024 року задоволено клопотання представників позивачів про заміну неналежного відповідача, ухвалено замінити неналежного відповідача ТОВ «Інтернет Інвест» на належного відповідача - ПП «Інформаційне агенство «Львівський портал».

24.09.2024 року представником позивачів адвокатом Бідним Б. Б. на адресу суду подано зміни до позову, в яких просить суд: визнати недостовірною та такою, що порушує права позивача ОСОБА_1 на повагу до його гідності, честі та недоторканість ділової репутації, а також ділової репутації приватного підприємства «Будремсервіс» інформацію, розповсюджену відповідачами у статтях, розміщених 22 і 23 березня 2023 року на інтернетресурсах https://dailylviv.com/news та https://portal.lviv.ua/news/ з назвами «Львівський університет уклав 39 угод на майже 200 млн. грн з фірмою, директору якої суд обрав запобіжний захід» і «Реставраторів головного корпусу Львівського університету підозрюють у розкраданні коштів», тексти яких наведені вище, і зобов`язати відповідачів в строк до 5 робочих днів з моменту набрання законної сили судовим рішенням у той самий спосіб спростувати поширену відносно позивачів вище зазначену недостовірну інформацію; стягнути з відповідачів в солідарному порядку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду за розповсюдження щодо нього і його підприємства «Будремсервіс» недостовірної інформації у розмірі 150.000 (ста п`ятидесяти тисяч) грн.; стягнути з відповідачів в солідарному порядку на користь ОСОБА_1 всі фактично понесені судові витрати - сплачений судовий збір при поданні позовної заяви, оплату за отримання інформаційнийх довідок і оплату професійної правничої допомоги адвоката згідно наданим квитанціям, мотивуючи таке тим, що 30.09.2023 року позивачі звернулися до суду з позовом у зв`язку з поширенням відповідачами 22 та 23 березня 2023 року на інтернет-ресурсах «Dailylviv» та «Львівський портал» інформації, яка, на їх переконання, є недостовірною, містить твердження про вчинення ОСОБА_1 кримінальних правопорушень та завдання збитків ЛНУ ім. І. Франка, а також негативні відомості щодо діяльності ПП «Будремсервіс». Позивачі зазначають, що на момент поширення спірних публікацій досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42021142040000030 не було завершене, а обвинувальний вирок щодо ОСОБА_1 не ухвалювався, у зв`язку з чим поширення інформації про нібито вчинення ним злочинів, підроблення актів виконаних робіт та завдання шкоди університету, на їх думку, порушувало гарантований Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод принцип презумпції невинуватості. Позивачі вказують, що ПП «Будремсервіс» дійсно виконувало роботи з реставрації головного корпусу ЛНУ ім. І. Франка, однак ОСОБА_1 у відповідний період не був керівником підприємства, а виявлена Держаудитслужбою переплата за виконані роботи була добровільно відшкодована підприємством шляхом повернення частини коштів та безоплатного виконання робіт на решту суми. При цьому, за твердженнями позивачів, ЛНУ ім. І. Франка не має до ПП «Будремсервіс» претензій, матеріальна шкода університету фактично відсутня, а сам ОСОБА_1 не визнає вини у кримінальних правопорушеннях, які йому інкримінуються, та розраховує на ухвалення виправдувального вироку. Також позивачі заперечують будь-який зв`язок ОСОБА_1 та ПП «Будремсервіс» із виконанням робіт у м. Кам`янець-Подільському та вважають недостовірними відомості про нібито завищення вартості таких робіт. На переконання позивачів, поширені відповідачами відомості не є оціночними судженнями, а становлять конкретні твердження про факти, які можуть бути перевірені та достовірність яких підлягає доведенню. Водночас перед підготовкою та публікацією матеріалів відповідачі не зверталися до ОСОБА_1 , його представників, захисника у кримінальному провадженні, представників ПП «Будремсервіс» чи ЛНУ ім. І. Франка з метою отримання їхньої позиції щодо викладених у публікаціях обставин. На думку позивачів, така поведінка свідчить про відсутність належної перевірки інформації та порушення принципів неупередженого і збалансованого висвітлення судового та кримінального процесу. Крім того, позивачі зазначають, що у спірних публікаціях було поширено відомості, які стосуються особи ОСОБА_1 , його кримінального переслідування та діяльності ПП «Будремсервіс», у тому числі інформацію про вартість укладених підприємством договорів. Позивачі вважають, що така інформація була використана та поширена без їхньої згоди, а посилання відповідачки ОСОБА_2 на отримання відповідних відомостей із відкритих джерел, зокрема Єдиного державного реєстру судових рішень, не підтверджує правомірності їх подальшого поширення. При цьому позивачі звертають увагу, що судові рішення у кримінальному провадженні були знеособлені, а тому, на їх думку, не давали можливості безпосередньо ідентифікувати ОСОБА_1 як особу, щодо якої здійснювалося кримінальне переслідування. Окремо позивачі зазначають про недотримання відповідачкою вимог Кодексу етики українського журналіста, зокрема щодо неупередженого висвітлення судових процесів, недопустимості називати особу злочинцем до ухвалення відповідного рішення суду та необхідності представлення позицій сторін. У зв`язку з поширенням спірної інформації, на думку позивачів, ОСОБА_1 завдано моральної шкоди, яка полягає у приниженні його честі, гідності та ділової репутації, виникненні тривалих моральних переживань, погіршенні самопочуття, безсонні, зниженні працездатності, дратівливості та погіршенні відносин із близькими, діловими партнерами й працівниками. Водночас поширення негативної інформації, за твердженнями позивачів, негативно позначилося і на діловій репутації ПП «Будремсервіс», оскільки створило перешкоди для участі підприємства у публічних закупівлях та, як наслідок, призвело до зменшення його доходів. З огляду на характер та обсяг завданих немайнових втрат позивач просить стягнути з відповідачів 150 000 грн моральної шкоди, яку має намір перерахувати на потреби Збройних Сил України.

24.09.2024 року судом було прийнято до розгляду зміни до позову, подані представником позивачів адвокатом Бідним Б. Б.

13.02.2025 року представником відповідача ПП «Інформаційне агентство «Львівський портал» Котенським А. Р. подано відзив на позовну заяву позивачів, відповідно до якого відповідач проти задоволення позову заперечує, вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими, недоведеними та такими, що пред`явлені до неналежного відповідача. Зокрема, представник відповідача зазначає, що позивачі безпідставно вважають працівницю ПП «Інформаційне агентство «Львівський портал» авторкою публікації, розміщеної за посиланням на веб-сайті dailylviv.com. На думку відповідача, наведене твердження не відповідає дійсності, оскільки у спірній публікації прямо зазначено, що інформація походить від «Наші гроші. Львів», а будь-яке посилання на ПП «Інформаційне агентство «Львівський портал» як на автора відповідного матеріалу відсутнє. Відповідач наголошує, що не є автором зазначеної публікації та не має відношення до її створення. Крім того, відповідач заперечує твердження позивачів про те, що 23.03.2023 року ПП «Інформаційне агентство «Львівський портал» передрукувало саме публікацію, розміщену на dailylviv.com. За твердженням відповідача, ним було здійснено передрук матеріалу, який 22.03.2023 року був опублікований іншим зареєстрованим медіа «Наші гроші. Львів» (NGL.media), під назвою «Реставраторів головного корпусу ЛНУ ім. І. Франка підозрюють у розкраданні», із зазначенням першоджерела та без зміни суті його змісту. При цьому відповідач звертає увагу, що назви публікацій на різних веб-сайтах відрізняються, а окремі фрагменти, на які посилаються позивачі, у публікації, розміщеній на «Львівському порталі», взагалі відсутні. У зв`язку з цим представник відповідача вважає недоведеним факт поширення саме ПП «Інформаційне агентство «Львівський портал» тієї інформації, яку позивачі оскаржують у позовній заяві. Зазначає, що самі по собі роздруківки веб-сторінок не можуть безумовно підтверджувати відповідні обставини без належної процесуальної фіксації їх змісту. Разом з тим представник відповідача зазначає, що ПП «Інформаційне агентство «Львівський портал» є суб`єктом у сфері онлайн-медіа, внесеним до відповідного Реєстру суб`єктів у сфері медіа, що підтверджується рішенням Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення № 2444 від 25.07.2024 року. У зв`язку з цим відповідач посилається на положення статті 117 Закону України «Про медіа», якою передбачено випадки звільнення суб`єктів у сфері медіа та їх працівників від відповідальності за поширення інформації, зокрема у разі дослівного або такого, що не спотворює суті, відтворення матеріалів, опублікованих іншим зареєстрованим медіа, із посиланням на нього. На переконання відповідача, саме така ситуація мала місце у спірних правовідносинах, оскільки матеріал, опублікований «Львівським порталом», був передруком публікації NGL.media, при цьому в ньому було збережено зміст першоджерела та зазначено, що відповідна інформація опублікована «Нашими грошима. Львів». Відтак відповідач вважає, що не є першоджерелом спірної інформації та не може нести відповідальність за її поширення. Окремо представник відповідача заперечує проти доводів позивачів щодо недостовірності інформації, викладеної у спірних публікаціях. Відповідач зазначає, що для задоволення позову у справах про захист честі, гідності та ділової репутації необхідна сукупність обставин, а саме: факт поширення інформації; її стосування до позивача; недостовірність такої інформації; порушення внаслідок її поширення особистих немайнових прав позивача. При цьому відповідач посилається на висновки Верховного Суду, відповідно до яких за відсутності хоча б однієї із зазначених обставин підстави для задоволення позовних вимог відсутні. На думку представника відповідача, позивачами не доведено належними та допустимими доказами ані недостовірності поширеної інформації, ані факту порушення їхніх особистих немайнових прав, ані заподіяння їм шкоди. Представник відповідача також звертає увагу на те, що позивачі, на його думку, належним чином не конкретизували предмет спору, оскільки у прохальній частині позову не визначили, які саме конкретні речення чи твердження зі спірних публікацій вони вважають недостовірними. У зв`язку з цим відповідач вважає, що позивачі фактично оспорюють зміст публікацій у цілому, хоча доказів недостовірності всієї наведеної у них інформації не подано. Водночас, як зазначає представник відповідача, з описової частини позовної заяви вбачається, що позивачі акцентують увагу, зокрема, на твердженнях про те, що слідчі підозрюють ОСОБА_3 у підробленні актів виконаних робіт та отриманні його підприємством коштів за невиконані роботи, а також на твердженні про підроблення восьми актів приймання виконаних будівельних робіт. На думку відповідача, наведені висловлювання необхідно оцінювати не ізольовано, а у контексті судового рішення, на якому вони ґрунтувалися, та загального змісту журналістського матеріалу. Представник відповідача вважає, що зазначені висловлювання мають характер оціночних суджень, оскільки були сформовані на підставі змісту ухвали Шевченківського районного суду м. Львова від 13.03.2023 року у справі № 466/2455/23, у якій містилися відомості щодо підроблення документів та восьми актів виконаних робіт. При цьому у публікації використовувалися мовні конструкції «підозрюють», «майже», що, на думку відповідача, свідчить про оціночний характер відповідних тверджень та відсутність категоричного ствердження вини позивача. Крім того, відповідач посилається на вирок у справі № 461/3670/23 від 20.11.2024 року, яким позивача було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, у зв`язку з діями щодо об`єкта «Реставрація головного корпусу ЛНУ ім. І. Франка». На думку відповідача, зазначене судове рішення має безпосереднє значення для вирішення спору, оскільки стосується саме обставин, пов`язаних з реставрацією об`єкта, про яку йшлося у спірних публікаціях. Оціночні судження, за твердженням відповідача, не містять фактичних даних, а є критикою, оцінкою дій чи подій та не підлягають спростуванню або доведенню їх правдивості. Відповідач також посилається на статтю 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтю 34 Конституції України, наголошуючи на гарантованому праві на свободу думки і слова, вільне вираження поглядів та поширення інформації. Відповідач зазначає, що у публікації «Львівського порталу» містилося посилання на Єдиний державний реєстр судових рішень, зокрема у частині інформації щодо строку дії запобіжного заходу, що, на думку відповідача, давало читачеві можливість самостійно ознайомитися із судовим рішенням та перевірити відповідні відомості. Представник відповідача вважає, що позивачі не надали доказів порушення журналістських стандартів під час підготовки та поширення спірного матеріалу, а їхні доводи в цій частині ґрунтуються виключно на припущеннях. При цьому відповідач наголошує на суспільній значущості спірної інформації, оскільки вона стосується використання та витрачання публічних коштів, проведення реставраційних робіт державного університету, діяльності суб`єктів господарювання та можливих порушень під час виконання відповідних робіт. На думку відповідача, інформація про використання публічних коштів, діяльність осіб, пов`язану з виконанням робіт за рахунок бюджетних коштів, та можливі порушення під час їх використання безпосередньо становить суспільний інтерес. Крім того, представник відповідача вважає, що поширення такої інформації сприяє громадському контролю за використанням бюджетних коштів та дотриманням принципів публічних закупівель, а тому має суспільно значущу мету. У цьому контексті відповідач посилається на практику Великої Палати Верховного Суду щодо визначення критеріїв суспільного інтересу та необхідності врахування контексту, у якому поширюється відповідна інформація. Щодо доводів позивачів про розголошення конфіденційної інформації відповідач зазначає, що такі твердження не підтверджені належними та допустимими доказами. За позицією відповідача, інформація, яка була використана у публікації, походила з відкритих джерел, зокрема Єдиного державного реєстру судових рішень, веб-сайту «Судова влада України», аналітичної системи YouControl та системи Prozorro. Відтак, на переконання відповідача, йдеться про інформацію, яка вже була доступною для невизначеного кола осіб. При цьому представник відповідача посилається на постанову про закриття кримінального провадження за частиною третьою статті 387 КК України, зазначаючи, що у ній слідчим було зроблено висновок про відсутність факту розголошення таємниці досудового розслідування. Відтак відповідач вважає безпідставними доводи позивачів про те, що у спірних публікаціях було незаконно поширено конфіденційну інформацію або відомості, які становили таємницю досудового розслідування. Окремо відповідач заперечує проти вимог про відшкодування моральної шкоди, зазначаючи, що позивачем 1 не доведено причинно-наслідкового зв`язку між поширенням спірних публікацій та погіршенням його стану здоров`я. На думку відповідача, наданий позивачем висновок сімейного лікаря лише засвідчує певне погіршення стану здоров`я, але не підтверджує, що його причиною стали саме спірні публікації. Відтак твердження про заподіяння моральної шкоди відповідач вважає необґрунтованими. Так само відповідач заперечує факт зниження ділової репутації позивача 2, оскільки останнім, за твердженням представника відповідача, не надано доказів фактичного погіршення його ділової репутації, втрати ділових зв`язків, клієнтів, замовлень чи інших негативних наслідків унаслідок поширення спірної інформації. Узагальнюючи наведене, представник відповідача зазначає, що позивачами не доведено сукупності необхідних для задоволення позову обставин, а саме факту неправомірного поширення відповідачем недостовірної інформації, її недостовірності, порушення особистих немайнових прав позивачів, заподіяння моральної чи іншої шкоди, а також причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та заявленими негативними наслідками. З огляду на викладене, відповідач вважає, що ПП «Інформаційне агентство «Львівський портал» не є належним відповідачем у справі, оскільки не є автором та першоджерелом спірної інформації, а здійснило її передрук із посиланням на зареєстроване медіа «Наші гроші. Львів» (NGL.media), без спотворення змісту першоджерела. Крім того, відповідач вважає, що поширена інформація ґрунтувалася на відкритих та офіційних джерелах, стосувалася суспільно значущих питань, а окремі висловлювання мали характер оціночних суджень, що виключає можливість їх спростування як недостовірних фактичних даних. У зв`язку з цим, представник відповідача просить суд у задоволенні позовних вимог до ПП «Інформаційне агентство «Львівський портал» відмовити в повному обсязі.

05.11.2025 року представником позивачів подано відповідь на відзив відповідача ПП «Інформаційне агентство «Львівський портал», відповідно до якої представник позивачів заперечує проти доводів, наведених у відзиві, та вважає їх необґрунтованими. Зазначає, що позивачі не стверджували, що авторка спірної статті ОСОБА_2 є працівником ПП «Інформаційне агентство «Львівський портал», а також не зазначали, що автором статті є безпосередньо вказане інформаційне агентство, у зв`язку з чим вважає незрозумілими підстави відповідного твердження представника відповідача. Представник позивачів зазначає, що правові підстави залучення ПП «Інформаційне агентство «Львівський портал» до участі у справі як співвідповідача детально викладені у позовній заяві з урахуванням внесених до неї змін, а також у заяві про заміну неналежного відповідача. При цьому посилається на пункт 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи». Щодо доводів відповідача про неналежність наданих позивачами доказів представник позивачів зазначає, що завірені адвокатом роздруківки спірних статей були долучені до позовної заяви ще у жовтні 2023 року. Посилається на пункт 9 частини першої статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», відповідно до якого адвокат під час здійснення адвокатської діяльності має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, необхідні для належного виконання договору про надання правничої допомоги, зокрема посвідчувати копії документів у справах, які він веде. Відтак, на думку представника позивачів, засвідчені адвокатом роздруківки статей є належними, допустимими та достовірними доказами. У зв`язку з цим вважає безпідставними твердження відповідача про те, що роздруківки матеріалів з мережі Інтернет можуть бути доказами лише за умови їх виготовлення, видачі та засвідчення власником відповідного Інтернет-ресурсу або провайдером. Також представник позивачів наголошує, що обґрунтування залучення ПП «Інформаційне агентство «Львівський портал» як співвідповідача та доводи щодо незаконності публікації спірної статті на сайті відповідача вже наведені у позовній заяві з урахуванням змін та у заяві про заміну неналежного відповідача. Вважає, що наведені у відзиві положення законодавства, посилання на постанови Верховного Суду та практику Європейського суду з прав людини не спростовують доводів позивачів та не підтверджують помилковість залучення ПП «Інформаційне агентство «Львівський портал» до участі у справі як співвідповідача. Окремо представник позивачів заперечує проти посилання відповідача на обвинувальний вирок у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 . Зазначає, що станом на час подання відповіді на відзив обвинувальний вирок, який набрав законної сили, у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 відсутній, а на момент поширення спірних публікацій досудове розслідування у відповідному кримінальному провадженні ще не було завершене. У зв`язку з цим вважає посилання представника відповідача на вирок недоречним та наголошує на дії конституційного принципу презумпції невинуватості, відповідно до якого особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, доки її вину не доведено в законному порядку та не встановлено обвинувальним вироком суду. Щодо доводів відповідача про те, що поширені відомості є оціночними судженнями, представник позивачів зазначає, що відповідач неправильно трактує поняття «оціночне судження» та межі свободи вираження поглядів. Представник позивачів звертає увагу, що відповідно до положень Закону України «Про медіа» діяльність у сфері медіа ґрунтується не лише на свободі вираження поглядів та поширення інформації, а й на принципах достовірності та повноти інформації, правомірності її одержання, використання і поширення, а також захищеності особи від втручання в її особисте та сімейне життя. У цьому контексті представник позивачів посилається на Порядок ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, затверджений Вищою радою правосуддя 19.04.2018 року. На його думку, особи, які мають повний доступ до Реєстру, зобов`язані не допускати розголошення інформації, яка не може бути відкритою для загального доступу. Відтак представник позивачів вважає, що ПП «Інформаційне агентство «Львівський портал», поширюючи відомості про ОСОБА_1 , фактично порушило встановлений порядок знеособлення інформації, поширило без його згоди конфіденційні відомості, які, крім того, на думку позивачів, не відповідають дійсності, оскільки на момент публікації та станом на час подання відповіді на відзив обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 не існувало. Щодо тверджень відповідача про відсутність доказів недостовірності поширеної інформації представник позивачів зазначає, що таким доказом, на думку позивачів, є відсутність обвинувального вироку суду у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 366 та частиною четвертою статті 191 КК України. При цьому посилається на статтю 62 Конституції України та наголошує, що всі сумніви щодо доведеності вини особи мають тлумачитися на її користь. Представник позивачів також звертає увагу, що спірна інформація була зібрана відповідачами з відкритих джерел, у тому числі з Єдиного державного реєстру судових рішень, після чого оброблена та поширена. При цьому, за його твердженням, перед публікацією інформації позиція ОСОБА_1 , ПП «Будремсервіс» та представників ЛНУ ім. І. Франка щодо викладених у статті обставин не з`ясовувалася. На завершення представник позивачів зазначає, що докази на підтвердження завдання позивачам моральної шкоди були надані суду, а ОСОБА_1 має намір надати суду додаткові пояснення щодо характеру та наслідків такої шкоди. Вважає, що наведені у відзиві заперечення фактично зводяться до незгоди відповідача з позовними вимогами та спроби спростувати наведене позивачами обґрунтування, у зв`язку з чим просить суд надати належну оцінку доказам та доводам сторін при вирішенні спору.

10.11.2025 року справу призначено до судового розгляду.

13.03.2026 року представником позивачів подано клопотання про розподіл судових витрат і долучення доказів понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката у цивільній справі № 450/4847/23 у розмірі 55000,00 грн.

13.03.2026 року представником позивачів адвокатом Бідним Б. Б. подано письмові дебати у справі, відповідно до яких останній зазначає, що позивачі вважають поширену відповідачами інформацію недостовірною, такою, що містить твердження про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, підроблення актів виконаних робіт та заволодіння коштами, а також негативні відомості щодо діяльності ПП «Будремсервіс». Зазначає, що у 2018-2021 роках ПП «Будремсервіс» виконувало роботи з реставрації головного корпусу ЛНУ ім. І. Франка, директором підприємства на той час був ОСОБА_1 . За результатами проведеної Держаудитслужбою ревізії було встановлено переплату за виконані роботи в сумі 1 128 365,41 грн, яка, за твердженням позивачів, була повністю відшкодована підприємством шляхом повернення коштів та безоплатного виправлення робіт. Представник позивачів наголошує, що 22.03.2023 року на веб-сайті «DailyLviv» було опубліковано статтю, в якій зазначалося про нібито підроблення ОСОБА_1 восьми актів виконаних робіт та отримання ПП «Будремсервіс» майже 775 тис. грн за невиконані роботи, а також містилася інформація про діяльність підприємства під час ремонту стадіону в м. Кам`янець-Подільському та нібито завищення вартості робіт на 639 тис. грн. Наступного дня зазначену публікацію, за твердженням позивачів, було передруковано «Львівським порталом». На думку представника позивачів, наведені у публікаціях відомості не відповідають дійсності, оскільки ОСОБА_1 документів не підробляв та злочину не вчиняв, а ПП «Будремсервіс» не має відношення до ремонту стадіону в м. Кам`янець-Подільському. При цьому відповідачі, як зазначено у дебатах, не надали доказів на підтвердження поширеної інформації, не спілкувалися з позивачами чи їх представниками та не отримували їх пояснень щодо обставин, викладених у публікаціях. Окремо представник позивачів звертає увагу на те, що на момент публікації та тривалий час після неї обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 , який набрав законної сили, не існувало, а тому, на його думку, відповідачі передчасно подали інформацію про вчинення ним злочину як встановлений факт. Також зазначає, що ОСОБА_1 зазнав моральної шкоди, яка, за його твердженням, проявилася у моральних переживаннях, погіршенні стану здоров`я, порушенні звичних життєвих та ділових зв`язків, а також необхідності залишити посаду директора підприємства. На підтвердження зазначених обставин, як вказує представник, суду надано медичні документи та пояснення самого позивача. Щодо ПП «Будремсервіс» представник зазначає, що поширення спірної інформації негативно вплинуло на господарську діяльність підприємства, зокрема, призвело до фінансових втрат та зменшення доходів у зв`язку з неможливістю повноцінної участі у тендерах. Крім того, представник позивачів посилається на постанову про закриття кримінального провадження, відповідно до якої було допитано ОСОБА_2 , яка повідомила, що є авторкою відповідної статті та отримувала інформацію з відкритих джерел. На думку позивачів, такі пояснення не спростовують факту поширення недостовірної інформації, а походження окремих відомостей, зокрема щодо вартості господарських договорів ПП «Будремсервіс», залишається нез`ясованим. Представник позивачів також заперечує доводи відповідачів про те, що спірні висловлювання є оціночними судженнями, вважаючи, що публікації містять саме конкретні фактичні твердження про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення. Крім того, вважає безпідставними посилання відповідачів на практику ЄСПЛ та журналістські стандарти, оскільки, на його думку, свобода поширення інформації не звільняє журналіста від обов`язку перевіряти її достовірність та не поширювати необґрунтованих звинувачень. Щодо доводів представника ПП «Інформаційне агентство «Львівський портал» про спотворення змісту публікації представник позивачів зазначає, що роздруківки спірних статей були подані разом із позовною заявою та належним чином засвідчені адвокатом, а тому підстав ставити під сумнів їх достовірність немає. У підсумку представник позивачів просить врахувати, що поширення відповідачами спірної інформації, на його переконання, завдало шкоди честі, гідності та діловій репутації ОСОБА_1 , а також діловій репутації ПП «Будремсервіс», у зв`язку з чим підтримує заявлені позовні вимоги та просить стягнути на користь ОСОБА_1 150 000 грн моральної шкоди.

У судовому засіданні представник позивачів адвокат Бідний Б. Б. позовні вимоги підтримав у повному обсязі, з підстав, викладених у позовній заяві, заявах по суті справи та письмових дебатах, просив їх задовольнити. Зазначив, що поширена відповідачами інформація є недостовірною, містить конкретні твердження про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, підроблення актів виконаних робіт та отримання коштів за невиконані роботи, що негативно вплинуло на честь, гідність та ділову репутацію позивачів. Наголосив, що на момент поширення спірних публікацій обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 , який набрав законної сили, не існувало, а вирок, ухвалений у подальшому, було скасовано та кримінальне провадження передано на новий розгляд. Також зазначив про відсутність у ПП «Будремсервіс» відношення до обставин щодо ремонту стадіону в м. Кам`янець-Подільському, наведених у публікаціях. Представник позивачів також вказав, що відповідачами не надано належних доказів достовірності поширеної інформації, а самі публікації спричинили негативні наслідки для позивачів, у тому числі моральні переживання ОСОБА_1 та негативний вплив на господарську діяльність ПП «Будремсервіс». Просив визнати спірну інформацію недостовірною, зобов`язати відповідачів її спростувати та стягнути на користь ОСОБА_1 150 000 грн моральної шкоди.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав позицію свого представника, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити. Пояснив, що поширені відповідачами відомості про нібито підроблення ним актів виконаних робіт, отримання ПП «Будремсервіс» коштів за невиконані роботи та його причетність до інших порушень не відповідають дійсності. Зазначив, що відповідних дій не вчиняв, а кримінальне провадження щодо нього розглядалося Галицьким районним судом м. Львова, при цьому ухвалений щодо нього вирок було скасовано та справу направлено на новий розгляд. Також позивач зазначив, що поширення спірної інформації завдало шкоди його честі, гідності та діловій репутації, спричинило значні моральні переживання та погіршення самопочуття, а також негативно вплинуло на його професійні та ділові зв`язки. Вказав, що поширення таких відомостей позначилося і на діяльності ПП «Будремсервіс», зокрема ускладнило участь підприємства у тендерах. Просив позов задовольнити та стягнути на його користь 150 000 грн. моральної шкоди.

Уповноважений представник позивача ПП «Будремсервіс» у судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду, однак в матеріалах справи є його заява про розгляд справи без участі.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні проти позову заперечила в повному обсязі, просила у його задоволенні відмовити. Зазначила, що спірна інформація була поширена нею як журналістом на підставі відомостей, отриманих із відкритих джерел, зокрема Єдиного державного реєстру судових рішень та YouControl, а викладені у публікації відомості відповідали наявній на момент її підготовки інформації. Вважала, що діяла добросовісно, у межах свободи журналістської діяльності, а наведені у статті висловлювання не можуть бути підставою для покладення на неї відповідальності.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Воробйов Є. Л. проти позову заперечив у повному обсязі, просив у його задоволенні відмовити. Зазначив, що спірна публікація була підготовлена на підставі інформації з відкритих джерел, зокрема Єдиного державного реєстру судових рішень, а її зміст відповідав отриманим відомостям. Вважав, що відповідач діяла добросовісно як журналіст, здійснюючи висвітлення суспільно важливої інформації, а позивачами не доведено недостовірності поширених відомостей, факту порушення їхніх особистих немайнових прав та наявності підстав для відшкодування моральної шкоди.

Представник відповідача ПП «Інформаційне агентство «Львівський портал» Фендик Т. І. у судовому засіданні проти позову заперечив, просив у його задоволенні відмовити. Зазначив, що спірна публікація була передрукована відповідачем на підставі матеріалу, розміщеного на іншому інформаційному ресурсі, а позивачами не доведено недостовірності поширених відомостей та наявності правових підстав для покладення на відповідача відповідальності. Також вказав на відсутність підстав для стягнення моральної шкоди.

Суд, заслухавши думку сторін, повно та всебічно дослідивши матеріали цивільної справи та перевіривши їх доказами, приходить до наступного висновку:

у частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що позивачами додано до позовної заяви роздруківку з https://dailylviv.com/news, згідно якої 22.03.2023 року в рубриці ОСОБА_4 із заголовком «Львівський університет уклав 39 угод на майже 200 млн грн з фірмою, директору якої суд обрав запобіжний захід» та підзаголовком «Шевченківський районний суд Львова обрав запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання ОСОБА_5 , який є директором підприємства «Будремсервіс»», в якій вказується, що це повідомляють Наші гроші.Львів, пише Dailylviv.com, із текстом»: « Ця компанія займалася реставрацією головного корпусу Львівського національного університету імені Івана Франка і слідчі підозрюють, що ОСОБА_6 підробив акти виконаних робіт, через що його фірма отримала майже 775 тис. грн за невиконані роботи. Про це стало відомо з Єдиного державного реєстру судових рішень. Запобіжний захід стосовно ОСОБА_3 діятиме до 13 травня. Щоправда, прокурори просили для нього нічний домашній арешт, але суд вирішив, що особистого зобов?язання буде достатньо. Також суд на попередніх засіданнях відхилив прохання прокурорів у відстороненні підозрюваного з посади. Історія з реставрацією головного корпусу ЛНУ ім. І. Франка почалася ще у 2018 році. Тоді теж займався «Будремсервіс», отримавши підряд на 75,8 млн грн. Будівельні роботи планували завершити до кінця 2019 року, але спочатку завадив брак фінансування, а потім пандемія. Договір продовжували додатковими угодами, але зрештою робіт виконали: лише на 51,6 млн грн і у 2021 році сторони за взаємною згодою розірвали договір через коригування проєктно-кошторисної документації. Але головний корпус ЛНУ ім. І. Франка все одно не залишили без повноцінної реставрації та оголосили новий тендер 23 квітня 2021 року на загальну суму майже 58 млн грн. Уже через місяць договір підписали з тим же «Будремсервісом», хоч компанія насправді почала працювати ще навіть до оголошення тендеру. Досудове розслідування встановило, що вже під час другої реставрації корпусу, ОСОБА_6 підробив 8 актів приймання виконаних будівельних робіт, через що «Будремсервіс» отримав зайвих майже 775 тис. грн за невиконані роботи. Підприємство «Будремсервіс» зареєстроване в грудні з 1999 року у Львові. За даними, проєкту Clarity, за час своєї діяльності фірма отримала 49 держзамовлень на суму 215 млн грн. Майже 90% від цієї суми компанія отримала за угодами з Львівським національним університетом (39 угод на 192 млн грн). Засновником та директором фірми є ОСОБА_6 . До слова, «Будремсервіс» займалася з 2019 по 2021 рік капітальним ремонтом стадіону в Кам?янець-Подільському за 12 млн грн. Але з підрядником розірвали контракт у 2021 році через те, що він не виконав свої зобов?язання, про що повідомляв мер міста Михайло Посітко. Також Держаудитслужба виявила завищення вартості будівельних робіт під час цього ремонту на загальну суму 639 тис. грн.» (а.с. 24).

А також роздруківку з https://portal.lviv.ua/news/, згідно якої 23.03.2023 року за авторством ОСОБА_7 із заголовком «Реставраторів головного корпусу Львівського університету підозрюють у розкраданні коштів», в якій вказується, що «Шевченківський районний суд Львова обрав запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання ОСОБА_5 , який є директором підприємства «Будремсервіс». Ця компанія займалася реставрацією головного корпусу Львівського національного університету імені Івана Франка і слідчі підозрюють, що ОСОБА_6 підробив акти виконаних робіт, через що його фірма отримала майже 775 тис. грн за невиконані роботи. Про це пишуть Наші гроші.Львів. Як вказано в Єдиному держреєстрі судових рішень, запобіжний захід, обраний ОСОБА_5 діятиме до 13 травня. Щоправда, прокурори просили для нього нічний домашній арешт, але суд вирішив, що особистого зобов?язання буде достатньо. Також суд на попередніх засіданнях відхилив прохання прокурорів у відстороненні підозрюваного з посади. Історія з реставрацією головного корпусу ЛНУ ім. І. Франка почалася ще у 2018 році. Тоді теж займався «Будремсервіс», отримавши підряд на 75,8 млн грн. Будівельні роботи планували завершити до кінця 2019 року, але спочатку завадив брак фінансування, а потім пандемія. Договір продовжували додатковими угодами, але зрештою робіт виконали: лише на 51,6 млн грн і у 2021 році сторони за взаємною згодою розірвали договір через коригування проєктно-кошторисної документації. Але головний корпус ЛНУ ім. І. Франка все одно не залишили без повноцінної реставрації та оголосили новий тендер 23 квітня 2021 року на загальну суму майже 58 млн грн. Уже через місяць договір підписали з тим же «Будремсервісом», хоч компанія насправді почала працювати ще навіть до оголошення тендеру. Досудове розслідування встановило, що вже під час другої реставрації корпусу, ОСОБА_6 підробив 8 актів приймання виконаних будівельних робіт, через що «Будремсервіс» отримав зайвих майже 775 тис. грн за невиконані роботи. Підприємство «Будремсервіс» зареєстроване в грудні з 1999 року у Львові. За даними, проєкту Clarity, за час своєї діяльності фірма отримала 49 держзамовлень на суму 215 млн грн. Майже 90% від цієї суми компанія отримала за угодами з Львівським національним університетом (39 угод на 192 млн грн). Засновником та директором фірми є ОСОБА_6 . До слова, «Будремсервіс» займалася з 2019 по 2021 рік капітальним ремонтом стадіону в Кам?янець-Подільському за 12 млн грн. Але з підрядником розірвали контракт у 2021 році через те, що він не виконав свої зобов?язання, про що повідомляв мер міста Михайло Посітко. Також Держаудитслужба виявила завищення вартості будівельних робіт під час цього ремонту на загальну суму 639 тис. грн. Дізнавайтеся першими найважливіші і найцікавіші новини Львова підписуйтеся на наш Telegram-канал та на сторінку у Facebook. Теги: кримінал, ЛНУ, ЛНУ ім. І Франка, махінації, реставрація, розкрадання коштів» (а.с. 25).

Вказавши що дані докази є письмовими доказами у справі.

Відповідно до ч. ч. 1 - 2 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частинами 1 - 6 статті 95 ПК України встановлено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Згідно до статті 100 ЦПК України, електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги. Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

За загальним правилом роздруківки інтернет-сторінок (веб-сторінок) не зараховуються як докази.

Наприклад, у справі № 587/205/118 КЦС ВС дійшов висновку: «Роздруківки Інтернет-сторінок (веб-сторінок), які є паперовим відображенням електронного документа, самі по собі не можуть бути доказом у справі. Такі роздруківки визнаються доказом у разі, якщо вони виготовлені, видані і засвідчені власником відповідного Інтернет-ресурсу або провайдером, тобто набувають статусу письмового доказу».

У постанові КЦС від 07.07.2021 у справі №587/2051/18 судді зазначили, що роздруківки інтернет-сторінок, які є паперовим відображенням електронного документа, самі по собі не можуть бути доказом у справі. Вони визнаються доказом, якщо виготовлені, видані й засвідчені власником відповідного інтернет-ресурсу або провайдером, тобто набувають статусу письмового доказу. Веб-сторінки є електронними документами, які фізично не можуть надаватися суду. Однак вони можуть містити відомості про обставини, які мають значення для справи. Тому суд може провести огляд і дослідження таких документів на відповідному інтернет-ресурсі за вказаним посиланням.

Таким чином, надані до матеріалів справи позивачами роздруківки не є письмовими доказами в розумінні ЦПК України.

Разом з тим, судом було оглянуто і досліджено у судовому засіданні 14.05.2026 року оригінали таких публікацій на відповідному інтернет-ресурсі за вказаними позивачами посиланням: https://dailylviv.com/news/kryminal/lvivskyi-universytet-uklav-39-uhod-na-maizhe-200-mln-hrn-z-firmoyu-dyrektoru-yakoyi-sud-obrav-zapobizhnyi-zakhid-109222 та https://portal.lviv.ua/news/2023/03/23/restavratoriv-holovnoho-korpusu-lvivskoho-universytetu-pidozriuiut-u-rozkradanni-koshtiv.

Водночас під час огляду та дослідження судом у судовому засіданні 14.05.2026 року зазначених публікацій безпосередньо на відповідних інтернет-ресурсах за посиланнями, наданими позивачами, встановлено, що інформація щодо капітального ремонту стадіону в м. Кам`янець-Подільському, зокрема про виконання ПП «Будремсервіс» відповідних робіт у 20192021 роках за 12 млн грн, розірвання договору у зв`язку з невиконанням підрядником зобов`язань та виявлення Держаудитслужбою завищення вартості будівельних робіт на 639 тис. грн, у змісті вказаних публікацій відсутня. З огляду на наведене суд не бере до уваги надані позивачами роздруківки в цій частині як належний доказ поширення зазначеної інформації та відхиляє відповідні доводи позивачів в цій частині.

Згідно зі Статутом ППФ «БУДРЕМСЕРВІС» (нова редакція), затвердженим рішенням засновника № 1 від 22.01.2018 року, вбачається, що Приватне підприємство фірма «Будремсервіс» є юридичною особою відповідно до законодавства України, господарсько-розрахунковим підприємством, заснованим на приватній власності, яке здійснює свою діяльність на принципах самоокупності, самофінансування та самоуправління. Засновником підприємства є громадянин України ОСОБА_1 . Місцезнаходженням підприємства визначено: Україна, м. Львів, вул. Зелена, 105. У своїй діяльності підприємство керується цивільним та господарським законодавством України, Статутом та іншими нормативно-правовими актами.

Наказом № 03/04/23 від 19.04.2023 року, на виконання рішення засновника ПП «Фірми «Будремсервіс», рішення № 18/04/23 від 18.04.2023 року призначено на посаду директора Приватного підприємства «Фірми «Будремсервіс» ОСОБА_8 (ідент. номер НОМЕР_1 ), та наказано приступити до виконання обов?язків директора з 19 квітня 2023 року, з окладом згідно штатного розпису.

Як вбачається із довідок: за вих. № 1/08/23, виданої бухгалтером ППФ «Будремсервіс» ОСОБА_9 , за 2020 рік було сплачено податків до бюджету: податок на додану вартість 639 340,00; єдиний внесок - 228778,72; податок на доходи фіз. осіб- 207 816,54; військовий збір - 16 268,04; податок на прибуток - 174 727,50. Всього - 1 266 930,08; за вих. № 3/08/23, виданої бухгалтером ППФ «Будремсервіс» ОСОБА_9 , за 2021 рік було сплачено податків до бюджету: податок на додану вартість 3 708 261,20; єдиний внесок 798 560,72; податок на доходи фіз. осіб- 948 033,87; військовий збір 80 277,83; податок на прибуток 70 718,00. Всього - 5 605 851,62; за вих. № 3/08/23, виданої бухгалтером ППФ «Будремсервіс» ОСОБА_9 , за 2022 рік було сплачено податків до бюджету: податок на додану вартість 2 213 697,00; єдиний внесок 290 762,95; податок на доходи фіз. осіб- 203 850,00; військовий збір 16 987,50; податок на прибуток 521 213,00. Всього - 3 264 510,45; за вих. № 1/08/23, виданої бухгалтером ППФ «Будремсервіс» ОСОБА_9 , за 8 місяців 2023 року було сплачено податків до бюджету: податок на додану вартість 638 201,42; єдиний внесок 78 655,20; податок на доходи фіз. осіб - 72 360,00; військовий збір 9 108,00; податок на прибуток 34 433,00. Всього - 832 757,62.

Згідно з випискою із медичної карти стаціонарного хворого № 7754, ОСОБА_1 , 1955 року народження, перебував на стаціонарному лікуванні у період з 12.01.2026 року по 21.01.2026 року. Під час госпіталізації у хворого діагностовано цукровий діабет 2 типу, важкої форми, у стадії декомпенсації, синдром діабетичної стопи змішаної форми, а також супутні захворювання, зокрема атеросклероз артерій обох нижніх кінцівок зі стенозом гомілкових артерій до 50 %, діабетичну периферійну полінейропатію, атеросклеротичний кардіосклероз, гіпертонічну хворобу, серцеву недостатність ІІІ ступеня, аденому простати ІІ ступеня, двобічний гонартроз ІІ ступеня, хронічний панкреатит та хронічний гепатит. Як зазначено у виписці, ОСОБА_1 поступив до хірургічного відділення зі скаргами на болі та похолодання обох стоп, більш виражені справа, порушення чутливості стоп, утруднення при ходьбі, загальну слабкість, часті головні болі, підвищену дратівливість та порушення сну. Зі слів хворого, на цукровий діабет 2 типу він хворіє близько шести років та приймає таблетовані цукрознижувальні препарати. Погіршення психоемоційного стану та порушення сну хворий пов`язував із психоемоційним перенапруженням у 2023 році. У ході стаціонарного обстеження ОСОБА_1 був оглянутий ендокринологом, терапевтом та офтальмологом. За результатами консультації ендокринолога підтверджено важку форму цукрового діабету 2 типу у стадії декомпенсації та діабетичну периферійну полінейропатію; терапевтом встановлено атеросклеротичний кардіосклероз, гіпертонічну хворобу та серцеву недостатність ІІІ ступеня; офтальмологом діагностовано проліферативну діабетичну ретинопатію. За даними УЗД внутрішніх органів виявлено дифузні зміни печінки та підшлункової залози, хронічний панкреатит, хронічний гепатит та кісту лівої нирки. УЗД артерій нижніх кінцівок підтвердило атеросклероз артерій обох нижніх кінцівок, стеноз гомілкових артерій до 50 %, медіакальциноз, а також зниження кровотоку в артеріях стоп, який мав колатеральний характер та знижену амплітуду. Під час перебування у стаціонарі ОСОБА_1 проводилося консервативне лікування, яке включало дотримання режиму та дієти № 9, цукрознижувальну терапію, а також призначення відповідних лікарських засобів, зокрема плестазолу, діаліпону, квертину, глутаргіну та вітамінів. Результати лабораторних досліджень свідчили про наявність порушень вуглеводного обміну: рівень глюкози крові у динаміці становив 10,89,819,1 ммоль/л, рівень глікованого гемоглобіну 7,5 %. Також було зафіксовано підвищення С-реактивного білка до 8,7 мг/л та підвищення діастази сечі до 278 при нормі до 100.

Після проведеного лікування стан ОСОБА_1 покращився: болі у нижніх кінцівках зменшилися, похолодання стоп припинилося, хворий відзначав покращення психоемоційного стану та нормалізацію сну. У задовільному стані його виписано зі стаціонару з рекомендацією подальшого спостереження за місцем проживання у хірурга, кардіолога та ендокринолога.

Згідно заключення сімейного лікаря від 19.04.2023 року ОСОБА_1 встановлено діагноз: гіпертонічний криз (19.04.23), гіпертонічна хвороба (ГХ) II ст. 2 ступеня, ризик високий; цукровий діабет, II тип із рекомендацією для приймання ліків.

Згідно з відповіддю на адвокатський запит ОСОБА_10 від 05.03.2024 року за вих. № 7, Об`єднання підприємств «Український мережевий інформаційний центр» повідомило, що реєстрант доменного імені та власник веб-сайту можуть бути різними особами, а власником веб-сайту може бути, зокрема, отримувач послуг хостингу або володілець облікового запису, який використовується для розміщення та адміністрування веб-сайту. Зазначено, що відомості про власника веб-сайту та реєстранта доменного імені можуть перебувати у різних суб`єктів, а відносини між ними визначаються на договірних засадах. Водночас ОП «УМІЦ» та Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет не є володільцями чи розпорядниками такої інформації. Також повідомлено про можливість отримання довідки щодо власника веб-сайту або реєстранта доменного імені, а також звіту про фіксацію та дослідження змісту веб-сторінок за допомогою онлайн-сервісу «WEB-FIX».

Із довідки з відомостями про власника веб-сайту або інформацією про його встановлення від 22.03.2024 року за вих. № 58/2024-Д вбачається, що відповідно до встановленого порядку надання відповідних послуг та на підставі повноважень, підтверджених Свідоцтвом про акредитацію, виданим ОП «УМІЦ» 04.01.2022 року, Центром компетенції адресного простору мережі Інтернет на підставі заяви адвоката Бідного Бориса Борисовича, поданої в інтересах його клієнта ОСОБА_1 , проведено встановлення відомостей щодо доменного імені portal.lviv.ua, яким адресується відповідний веб-сайт. У заяві адвокатом зазначено, що права та законні інтереси ОСОБА_1 потребують захисту у зв`язку з розміщенням недостовірної інформації за адресою мережі Інтернет: https://portal.lviv.ua/news/2023/03/23/restavratoriv-holovnoho-korpusu-lvivskoho-universytetu-pidozriuiut-u-rozkradanni-koshtiv, яка доступна для публічного ознайомлення. За результатами проведеного встановлення у довідці зазначено, що доменним ім`ям є portal.lviv.ua, а доступність за цим доменним ім`ям веб-сайту для публічного використання у мережі Інтернет визначена як «так». Дата та час реєстрації доменного імені 25.11.2018 року о 22:00:00 (UTC). Дата внесення останніх змін щодо зареєстрованого доменного імені 18.03.2024 року о 01:07:49.944 (UTC). Дата та час завершення строку реєстрації доменного імені 16.10.2024 року о 21:00:00 (UTC). Таким чином, довідкою підтверджено факт реєстрації доменного імені portal.lviv.ua, його доступність для публічного використання в мережі Інтернет, а також наведено відомості щодо часу його первинної реєстрації, внесення останніх змін та закінчення строку реєстрації.

Згідно з відомостями, отриманими з інформаційного ресурсу «ВКурсі», станом на 30.03.2024 року Приватне підприємство «Інформаційне агентство Львівський портал» (код ЄДРПОУ 40477778) має статус зареєстрованої юридичної особи. Відомості про банкрутство, припинення або реорганізацію юридичної особи відсутні. Підприємство зареєстроване 12.05.2016 року, номер запису в Єдиному державному реєстрі 14151020000038835. Організаційно-правова форма приватне підприємство. Місцезнаходження юридичної особи: 79058, Україна, Львівська область, місто Львів, вул. Масарика. Органом управління підприємства визначено загальні збори засновників підприємства. Керівником підприємства з 16.05.2016 року є ОСОБА_11 . Засновником зазначено ОСОБА_12 , розмір її внеску до статутного фонду становить 5 000 грн, а розмір статутного капіталу підприємства 5 000 грн. Основним видом економічної діяльності підприємства визначено діяльність інформаційних агентств (КВЕД 63.91). Крім того, підприємство здійснює діяльність за КВЕД 63.11 оброблення даних, розміщення інформації на веб-вузлах і пов`язана з ними діяльність, 63.99 надання інших інформаційних послуг, н.в.і.у., а також 73.12 посередництво в розміщенні реклами в засобах масової інформації. Підприємство перебуває на обліку в органах державної статистики та Головному управлінні ДПС у Львівській області, Львівській державній податковій інспекції (Шевченківський район м. Львова) з 12.05.2016 року. Місцезнаходження реєстраційної справи Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради.

Таким чином, наведені відомості підтверджують, що ПП «Інформаційне агентство "Львівський портал" є зареєстрованою юридичною особою, основним видом діяльності якої є діяльність інформаційного агентства, а також діяльність, пов`язана з обробленням даних та розміщенням інформації на веб-вузлах.

Відповідно до п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві (пункт 2 частини другої статті 119 ЦПК). Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані відповідно до положень ЦПК ( 1618-15 ) в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет. Якщо недостовірна інформація, що порочить гідність, честь чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів судам слід керуватися нормами, що регулюють діяльність засобів масової інформації.

Відповідачами у відзивах та в судовому засіданні було вказано, що вони вважають себе неналежними відповідачами у справі, оскільки заперечують своє авторство та причетність до створення і поширення окремих оскаржуваних позивачами публікацій.

Зокрема, відповідач ОСОБА_2 зазначила, що є незалежним журналістом та співпрацює з онлайн-медіа « ІНФОРМАЦІЯ_2 », а також є авторкою публікації, розміщеної виключно на вказаному веб-ресурсі. Водночас, за її твердженнями, вона не є авторкою публікацій, розміщених на веб-сайтах «Львівський портал» та «DailyLviv.com», а тому не може відповідати за їх зміст, назви та додаткові відомості, які не містилися у написаному нею матеріалі.

Відповідач зазначає, що публікація, авторкою якої вона є, була розміщена на веб-сайті «NGL.media», тоді як матеріали, які оскаржують позивачі, були опубліковані на інших інформаційних ресурсах. При цьому відповідач звертає увагу, що у публікації на «DailyLviv.com» міститься інша назва матеріалу, а публікація на «Львівському порталі» містить зазначення іншого автора ОСОБА_7 . Крім того, за твердженнями ОСОБА_2 , у зазначених позивачами публікаціях містяться відомості, яких не було у матеріалі, авторкою якого вона є, зокрема інформація щодо діяльності ПП фірми «Будремсервіс» під час ремонту стадіону в м. Кам`янець-Подільському.

Відповідач ПП «Інформаційне агентство «Львівський портал» також зазначає, що не є автором публікації, розміщеної на веб-сайті «DailyLviv.com», та не має відношення до її створення. За твердженнями відповідача, у вказаній публікації міститься посилання на інше джерело «Наші гроші. Львів», тоді як ПП «Інформаційне агентство «Львівський портал» здійснило передрук публікації з онлайн-медіа «NGL.media» із збереженням її тексту та зазначенням автора.

Таким чином, позиція відповідачів зводиться до того, що вони не є належними відповідачами за заявленими позовними вимогами, оскільки кожен із них заперечує авторство або причетність до створення та поширення окремих публікацій, які позивачі визначили як предмет спору, посилаючись на різне походження відповідних матеріалів, їх авторів, джерела та зміст.

Відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц).

У постанові від 18.12.2019 у справі №742/286/17, предметом розгляду якої були вимоги про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірних відомостей, Верховний Суд також зауважив, що: «Відповідачами у справі про захист честі, гідності чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. У випадку коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем. При опублікуванні чи іншому поширенні оспорюваної інформації без зазначення автора (наприклад, у редакційній статті) відповідачем у справі має бути орган, що здійснив випуск засобу масової інформації. Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Якщо недостовірна інформація, що принижує честь, гідність чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів суди мають керуватися нормами, які регулюють діяльність засобів масової інформації.

Аналогічний правовий висновок висловив Верховний Суд у постанові від 13 лютого 2019 року (справа №439/1469/15-ц, провадження №61-5189св18).

Тобто Верховний Суд та Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснували про те, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.

ПП «Інформаційне агенство «Львівський портал» (код ЄДРПОУ 40477778) є суб`єктом у сфері онлайн медіа та внесене до Реєстру суб`єктів у сфері медіа, що підтверджується рішенням Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення № 2444 від 25.07.2024 року, вказане підтверджується також Витягом з Реєстру юридичних осіб підприємців ПП «Інформаційне агенство» Львівський портал».

Відповідно до статті 117 Закону України «Про медіа» суб`єкти у сфері медіа та їх працівники, а також журналісти, які виконують роботу за цивільно-правовим договором для медіа, не несуть відповідальності за поширення інформації, забороненої цим Законом, а також інформації, що не відповідає дійсності, порушує права і законні інтереси особи, якщо ця інформація є дослівним або у переказі без спотворення суті відтворенням матеріалів, опублікованих іншим зареєстрованим медіа, або точним за змістом відтворенням оригінальних матеріалів іноземного медіа з посиланням на них.

Стаття 13 Закону України «Про медіа» визначає, що для цілей цього Закону суб`єктами у сфері медіа є: 1) суб`єкти у сфері аудіовізуальних медіа; 2) суб`єкти у сфері друкованих медіа; 3) суб`єкти у сфері онлайн-медіа; 4) провайдери аудіовізуальних сервісів; 5) провайдери платформ спільного доступу до відео; 6) постачальники електронних комунікаційних послуг для потреб мовлення з використанням радіочастотного спектра.

Статтею 117 Закону України "Про медіа" передбачено, що суб`єкти у сфері ЗМІ та їх працівники не несуть відповідальності за поширення інформації, забороненої цим Законом , а також інформація, яка не відповідає дійсності, порушує права та законні інтереси особи, якщо ця інформація : 1) є дослівним або у переказі без спотворення суті відтворенням матеріалів, опублікованих іншим зареєстрованим медіа, або точним за змістом відтворенням оригінальних матеріалів іноземного медіа з посиланням на них; 2) була отримана у відповідь на запит на інформацію, поданий відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації", або у відповідь на звернення, подане відповідно до Закону України "Про звернення громадян"; 3) містилася в офіційних повідомленнях або одержана від державних органів, органів місцевого самоврядування (в тому числі іноземних) у письмовій формі, в тому числі була оприлюднена на їхніх веб-сайтах та сторінках на платформах спільного доступу до інформації; 4) є дослівним відтворенням публічних виступів чи повідомлень юридичних осіб, державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, народних депутатів України, кандидатів на виборні посади; 5) поширювалася без попереднього запису та містилася у виступах осіб, які не є працівниками відповідного суб`єкта у сфері медіа, якщо працівники такого суб`єкта вжили заходів щодо припинення порушення.

Отже, за змістом цієї статті чинне законодавство звільняє суб`єктів у сфері ЗМІ та їх працівників від відповідальності за поширення інформації, забороненої Законом України "Про медіа", а також інформацію, яка не відповідає дійсності, порушує права та законні інтереси особи, у наведених у статті 117 Закону України "Про медіа" випадках.

Разом з тим, дослівне відтворення матеріалу не звільняє журналіста від обов`язку перевірити інформацію, яку він опубліковує на достовірність.

Оцінюючи заявлені позовні вимоги на предмет наявності складу юридичного правопорушення суд зазначає, що на момент оприлюднення інформації на веб сторінці онлайн медіа ПП «Інформаційне агенство «Львівський портал» (код ЄДРПОУ 40477778) інформація, яку вважають недостовірною позивачі, вже була доведена (оприлюднена) необмеженому колу осіб на ЗМІ «Наші гроші. Львів» (NGL.media). При цьому здійснюючи републікування інформації із зазначенням авторства - ОСОБА_7 процитовано «Про це пишуть Наші гроші.Львів» та міститься гіперпосилання на https://ngl.media/2023/03/22/restavratoriv-golovnogo-korpusu-lnu-im-i-franka-pidozryuyut-u-rozkradanni/. Тобто, наведена у публікації інформація дозволяє встановити як автора інформаційного матеріалу так і веб-сторінку онлайн медіа на якому інформацію було розміщено вперше (першоджерело), а саме ЗМІ «Наші гроші. Львів» (NGL.media), яких позивачами не було залучено до справи.

Ураховуючи, що автором першоджерела опублікованої інформації не є відповідач, а таку було опубліковано на вебсайті сайті www.ngl.media (онлайн-медіа «NGL.media») за посиланням вказаним вище, а тому у даній справі ПП «Інформаційне агенство «Львівський портал» не може бути відповідачем, відповідно передчасним є розгляд судом заявлених до такого відповідача позовних вимог по суті, адже заявлення позову до неналежного відповідача або незалучення до участі у справі всіх належних відповідачів за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад. У такому випадку достовірність поширеної інформації, спростування якої є предметом позову в цій справі, не перевіряється у частині вимог позивачів доПП «Інформаційне агенство «Львівський портал».

Такого ж висновку дійшов Верховний суд у постанові від 18 лютого 2026 року у справі № 910/14711/24.

Водночас, щодо заявлених позовних вимог до відповідача ОСОБА_2 , суд приходить до наступного висновку:

Незважаючи на те, що позивачами не надано суду належних та допустимих доказів, на підставі яких безпосередньо можна було б встановити, що саме ОСОБА_2 є авторкою публікації, однак, у поданому нею відзиві на позовну заяву та під час розгляду справи відповідач ОСОБА_2 прямо визнала факт свого авторства щодо публікації, розміщеній за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 , поширеної на онлайн-медіа « ІНФОРМАЦІЯ_2 ».

Відповідно ч. 1 до ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Так, заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 зазначила, що є незалежним журналістом, співпрацює з онлайн-медіа «NGL.media» та є автором публікації, розміщеної на вказаному веб-сайті. При цьому відповідач детально посилалася на зміст саме цієї публікації, порівнювала її з іншими оскаржуваними позивачами матеріалами, зазначала про відмінності у назвах, авторстві та змісті публікацій, а також наголошувала на відсутності у написаній нею публікації окремих відомостей, наявних в інших оскаржуваних позивачами публікаціях, зміст яких був вже досліджений та оцінений судом вище.

Таким чином, з урахуванням визнання відповідачем ОСОБА_2 факту авторства відповідної публікації, суд виходить із встановленості цієї обставини при вирішенні заявлених до неї позовних вимог.

Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України, кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно із частиною першою статті 68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

У статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Відповідно до статті 297 ЦК України, кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно зі статтею 299 ЦК України, фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред`явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).

Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і частин другої та третьої статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

Стаття 10 Конвенції захищає право журналістів розголошувати інформацію, яка становить громадський інтерес, за умови, що вони діють сумлінно та використовують перевірену фактичну базу; та надають «достовірну та точну» інформацію, як того вимагає журналістська етика. (Рішення у справі «Ліндон, Очаковський Лоуренс і Джулай проти Франції» (Lindon, Otchakovsky Laurens and July v. France) [ВП], заяви №№ 21279/02 136448/02, п. 67, ECHR 2007, і «Педерсен Баадсгаард проти Данії» (Pedersen and Baadsgaard v. Denmark) [ВП], заява № 49017/99, п.78, ECHR 2004X1).

Повідомлення новин, засноване на інтерв`ю або відтворенні висловлювань інших осіб, відредагованих чи ні, становить один з найбільш важливих засобів, за допомогою яких преса може відігравати свою важливу роль «сторожового пса суспільства» (рішення у справі «The Observer and The Guardian v. The United Kingdom», від 26 листопада 1991 року, п. 59, Series А no. 216).

У таких справах слід розрізняти ситуації, коли такі висловлювання належали журналісту, і коли були цитатою висловлювання іншої особи, оскільки покарання журналіста за участь у розповсюдженні висловлювань інших осіб буде суттєво заважати пресі сприяти обговоренню питань суспільного значення та не повинно розглядатись, якщо для іншого немає винятково вагомих причин.

Українське законодавство надає журналістам імунітет від цивільної відповідальності за дослівне відтворення матеріалу. Суд звертає увагу на те, що це положення у загальному плані відповідає його підходу до свободи журналістів поширювати висловлювання, зроблені іншими (рішення від 23 вересня 1994 року у справі «Йерзільд проти Данії» (Jersild v. Denmark), п. 35, Series А, № 298 та рішення у справі «Тома проти Люксембургу» (Thoma v. Luxembourg), заява № 38432/97, п. 62, ECHR 2001-III).

Крім того, у пункті 41 рішення Європейського суду з прав людини від 8 липня 1986 року в справі «Лінгенс проти Австрії» та пункті 46 рішення цього суду від 15 липня 2010 року в справі «Газета «Україна-Центр» проти України» (заява № 16695/04) наголошено, що свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе. Крім того, межа допустимої критики щодо такої публічної особи як політик є ширшою, ніж щодо приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо йде на те, щоб усі його слова та вчинки були об`єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність.

За приписами частин першої, четвертої, шостої та сьомої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших медіа, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж медіа в порядку, встановленому законом. Якщо відповідь та спростування у тому ж медіа є неможливими у зв`язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому медіа, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, встановити факт поширення недостовірної інформації та факт того, що поширена інформація стосується саме особи позивача і що поширена інформація порушує особисті немайнові права особи позивача або перешкоджає повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, при цьому саме позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем.

Оцінюючи зміст оспорюваних позивачами тверджень з урахуванням наведених критеріїв, суд встановив таке:

постановою старшого слідчого Першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Львові) ТУ ДБР у м. Львові Семенюка О. В. про закриття кримінального провадження від 30.06.2023 року постановлено кримінальне провадження № 62023140110000177 від 17.05.2023 закрити у зв?язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 387 КК України, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України; відомості про прийняте рішення внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань; копію постанови про закриття кримінального провадження направити прокурору та заявнику ОСОБА_1 .. Роз?яснено, що рішення слідчого про закриття кримінального провадження може бути оскаржене прокурору в порядку ч. 6 ст. 284 КПК України чи слідчому судді місцевого суду в порядку ст. ст. 303, 304 КПК України.

Із змісту вказаної постанови встановлено також, що кримінальне провадження № 62023140110000177 було розпочато за заявою ОСОБА_1 у зв`язку з можливим розголошенням працівниками правоохоронних органів відомостей досудового розслідування, зокрема щодо обставин публікації 22.03.2023 року інтернет-виданням «Наші Гроші. Львів» статті про підозру ОСОБА_1 у розкраданні коштів під час реставрації головного корпусу ЛНУ ім. І. Франка. Зазначено, що в межах досудового розслідування було допитано журналіста ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_13 та слідчого ОСОБА_14 . Як вбачається з їхніх показань, ОСОБА_2 повідомила, що є автором спірної публікації та отримувала інформацію для її підготовки з відкритих джерел, зокрема Єдиного державного реєстру судових рішень та YouControl. При цьому вона зазначила, що інформації від слідчого чи прокурора у відповідному кримінальному провадженні не отримувала. Постановою також встановлено, що слідчим під час перевірки було здійснено самостійний пошук відомостей, викладених у спірній публікації, та підтверджено можливість отримання відповідної інформації з відкритих джерел, зокрема з Єдиного державного реєстру судових рішень та відкритих інформаційних ресурсів щодо юридичних осіб. У зв`язку з цим за результатами досудового розслідування не здобуто доказів розголошення прокурором, слідчим чи журналістом даних досудового розслідування.

В процесі розгляду справи судом встановлено, що вироком Галицького районного суду міста Львова від 20.11.2024 року у справі №461/3670/23 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 366, ч. 4 ст. 191 КК України, призначено останньому покарання за ч. 2 ст. 366 КК України у виді двох років позбавлення волі, з позбавленням права протягом двох років обіймати керівні посади, пов' язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій та зі штрафом у розмірі двохсот п`ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 4250 (чотири тисячі двісті п?ятдесят) гривень, призначено покарання за ч. 4 ст. 191 КК України у виді п?яти років позбавлення волі, з позбавленням права протягом трьох років обіймати керівні посади, пов?язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій; призначено остаточне покарання відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю вищезазначених кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, у виді п?яти років позбавлення волі, з позбавленням права протягом трьох років обіймати керівні посади, пов?язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій та зі штрафом у розмірі двохсот п`ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 4250 чотири тисячі двісті п?ятдесят) гривень; ухвалено стягнути з обвинуваченого ОСОБА_1 на користь держави витрати на залучення експерта: за проведення судової будівельно-технічної експертизи від 30.11.2022 № 3591-E у розмірі 28315,50 грн; за проведення судової економічної експертизи від 25.01.2023 №15/7 у розмірі 15101,60 грн; за проведення судової почеркознавчої експертизи №Л/18 від 21.02.2023 у розмірі 5018,58 грн. До набрання вироком законної сили запобіжний захід ОСОБА_1 не обирати.

Проте, ухвалою Львівського апеляційного суду від 13.08.2025 року у справі №461/3670/23 апеляційну скаргу адвоката Бідного Б.Б., адвоката Манькута А.Ю., та обвинуваченого ОСОБА_1 - задоволено частково, вирок Галицького районного суду м. Львова під 20.11.2024 року щодо ОСОБА_1 - скасовано і призначено справу до нового судового розгляду у суді першої інстанції.

Спеціальним законом, який визначає порядок доступу до судових рішень з метою забезпечення відкритості діяльності судів загальної юрисдикції, прогнозованості судових рішень та сприяння однаковому застосуванню законодавства є ЗУ «Про доступ до судових рішень».

У статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" зазначено, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання.

Згідно з ч.3 ст.6 Закону України "Про доступ до судових рішень" суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

З наведеного вбачається, що суд не позбавлений можливості самостійно перевірити відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень та є відкритими, про що також зазначено у постанові Верховного Суду від 23 березня 2021 року у справі № 910/3191/20.

З відкритого доступу в Єдиному державному реєстрі судових рішень вбачається, що кримінальне провадження № 42021142040000030 від 11.06.2021 року за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 366, ч. 4 ст. 191 КК України, перебуває на стадії судового розгляду в Галицькому районному суді м. Львова, розглядається суддею одноособово у відкритому судовому засіданні. Відомості про ухвалення вироку у вказаному кримінальному провадженні у Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутні.

Разом з тим, судом досліджено зміст ухвал Шевченківського районного суду м. Львова від 13.03.2023 року у справі № 466/2455/23, провадження № 1-кс/466/484/23, копії яких із Єдиного державного реєстру судових рішень долучені представником позивачів на обґрунтування заявлених вимог та на які посилається відповідач ОСОБА_2 , яка згідно з посвідченням № НОМЕР_2 є членом Національної спілки журналістів України з 2017 року, як на одне із джерел інформації, використане нею під час підготовки та написання спірної публікації.

Зі змісту зазначених судових рішень вбачається, що на момент їх постановлення у межах кримінального провадження № 42021142040000030 від 11.06.2021 року здійснювалося досудове розслідування за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191 та ч. 2 ст. 366 КК України, у якому ОСОБА_5, мав статус підозрюваного.

Так, в ухвалі слідчого судді від 13.03.2023 року, постановленій за результатами розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, наведено зміст повідомленої ОСОБА_5 підозри, відповідно до якої останній, перебуваючи на посаді директора ПП Фірма «Будремсервіс», вніс до офіційних документів завідомо неправдиві відомості щодо вартості та обсягів виконаних будівельних робіт на об`єкті «Реставрація головного корпусу Львівського національного університету імені Івана Франка» та шляхом підписання відповідних актів приймання виконаних будівельних робіт заволодів коштами державного бюджету. Ухвала містить посилання на висновки судової будівельно-технічної експертизи від 30.11.2022 року № 3591-Е та судової економічної експертизи від 25.01.2023 року № 15/7, відповідно до яких розмір заявленої органом досудового розслідування матеріальної шкоди визначався у сумі 722 291,39 грн.

Водночас із цієї ж ухвали вбачається, що зазначені обставини на момент її постановлення становили зміст підозри, висунутої органом досудового розслідування.

Крім того, іншою ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 13.03.2023 року було розглянуто клопотання старшого слідчого про відсторонення ОСОБА_5 від посади директора ПП Фірма «Будремсервіс». При цьому судом у тексті ухвали також зазначено, що ОСОБА_5 є підозрюваним у кримінальному провадженні № 42021142040000030 від 11.06.2021 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191 та ч. 2 ст. 366 КК України. За результатами розгляду відповідного клопотання слідчий суддя відмовив у відстороненні ОСОБА_5 від посади директора ПП Фірма «Будремсервіс».

Отже, з огляду на зміст зазначених ухвал, використання відповідачем ОСОБА_2 відомостей, викладених у них, як джерела інформації для підготовки публікації саме по собі не змінює правової природи таких відомостей: вони відображали позицію сторони обвинувачення та зміст підозри на відповідній стадії кримінального провадження, а не остаточно встановлені судом факти.

Оцінюючи доводи відповідача ОСОБА_2 про те, що саме зазначені ухвали Шевченківського районного суду м. Львова від 13.03.2023 року були матеріалом, використаним нею під час підготовки та написання спірної публікації, варто зазначити, що такі доводи підлягають оцінці судом у сукупності з іншими дослідженими доказами, оскільки відповідач, посилаючись на ухвали слідчого судді як на джерело інформації, фактично обґрунтовує ними походження відомостей, викладених у спірній публікації, а також можливість ідентифікації особи, щодо якої такі відомості поширювалися.

Водночас судом встановлено, що наведені в ухвалах відомості містили достатню сукупність індивідуалізуючих ознак для встановлення особи, про яку йдеться. Зокрема, у судових рішеннях зазначено, що ОСОБА_5 є директором ПП Фірма «Будремсервіс», а обставини кримінального провадження стосуються виконання цим підприємством робіт на конкретному об`єкті «Реставрація головного корпусу Львівського національного університету імені Івана Франка» за адресою: вул. Університетська, 1 у м. Львові.

При цьому суд бере до уваги, що відомості про ПП фірму «Будремсервіс», її участь у виконанні робіт на об`єкті реставрації головного корпусу Львівського національного університету імені Івана Франка, а також відомості про відповідні закупівлі були доступними у відкритих джерелах, зокрема в електронній системі публічних закупівель Prozorro,а також аналітичні системі Сlarity та аналітичної платформи YouControl. Так, у межах процедури закупівлі № UA-2018-04-19-002555-a предметом закупівлі були роботи з реставрації головного корпусу Львівського національного університету імені Івана Франка на вул. Університетській, 1 у м. Львові, за результатами якої було укладено договір із ПП фірмою «Будремсервіс». Аналогічний об`єкт зазначений і в процедурі закупівлі № UA-2021-04-23-006356-a. Таким чином, шляхом зіставлення інформації, наведеної в ухвалах слідчого судді, з інформацією, доступною у відкритих джерелах, існувала об`єктивна можливість ОСОБА_2 ідентифікувати особу ОСОБА_5, як Гавриляка Б. В.

Допитаний судом у судовому засіданні 27.07.2026 року в якості свідка ОСОБА_15 пояснив, що працює на посаді директора ПП «Будремсервіс», з позивачем знайомий з 2020 року. Зазначив, що йому відомо про поширення щодо ОСОБА_1 та ПП «Будремсервіс» негативної інформації, у зв`язку з чим позивач зазнав моральних переживань, став більш емоційним та пригніченим, переживав через можливі наслідки поширення таких відомостей для його репутації та діяльності підприємства. Свідок також зазначив, що ОСОБА_1 негативно сприймав поширення спірної інформації, оскільки вважав її недостовірною та такою, що безпідставно пов`язує його з вчиненням інкримінованого йому кримінального правопорушення.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 , допитаний судом як свідок, зазначив, що має 56 років будівельного стажу, фактично все життя працював у сфері будівництва, а у 1998 році створив власне підприємство. Пояснив, що у 2018 році ПП «Будремсервіс» перемогло у тендері на виконання робіт з реставрації головного корпусу ЛНУ ім. І. Франка, розрахованому на чотири роки, у зв`язку з чим підприємство приступило до виконання відповідних робіт. Свідок ствердив, що вказаних у спірних публікаціях дій він не вчиняв, актів виконаних робіт не підробляв та недостовірних відомостей до них не вносив, як про це написала журналістка ОСОБА_2 . Пояснив, що роботи з реставрації головного корпусу ЛНУ ім. І. Франка фактично виконувалися ПП «Будремсервіс», а виявлені за результатами перевірки розбіжності були усунуті, у тому числі шляхом повернення коштів та безоплатного виконання необхідних робіт. Зазначив, що у зв`язку з обставинами виконання вказаних робіт щодо нього здійснювалося кримінальне переслідування та кримінальне провадження розглядалося Галицьким районним судом м. Львова. Наголосив, що поширені відповідачами відомості про його нібито підроблення восьми актів виконаних робіт та отримання підприємством майже 775 000 грн за невиконані роботи не відповідають дійсності. Пояснив, що ухвалений щодо нього вирок було скасовано, а кримінальне провадження на даний час перебуває на новому судовому розгляді. Водночас щодо іншого обвинуваченого у аналогічному кримінальному провадженні постановлено виправдувальний вирок, якого він також домагатиметься у свої справі. Крім того, ОСОБА_1 заперечив свою причетність до обставин щодо ремонту стадіону в м. Кам`янець-Подільському, зазначених у спірних публікаціях, та вказав, що ПП «Будремсервіс» до виконання таких робіт відношення не має. Свідок також пояснив, що про спірні публікації, які негативно вплинули на його особисту та професійну репутацію, він дізнався від знайомих. Зазначив, що після їх поширення зазнав значних моральних переживань, погіршилося його самопочуття та фізичний стан. Зокрема, пояснив, що до 2023 року, тобто до опублікування спірних матеріалів, він міг займатися фізичними вправами, робити зарядку та мав достатньо сил для повсякденного життя, тоді як після поширення інформації його стан змінився. Також зазначив про негативний вплив публікацій на його відносини з діловими партнерами та колегами. Окрім того, ОСОБА_1 вказав, що поширення спірної інформації негативно позначилося на діяльності ПП «Будремсервіс», зокрема унеможливило участь підприємства у тендерах та негативно вплинуло на його господарські показники.

В даному випадку, суд також звертає увагу сторін на висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 333/6816/17 (провадження № 14-87цс20) про те, що не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, щодо їх належності та допустимості або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи). Недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, неналежним або недопустимим.

У постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 червня 2026 року у справі № 761/1004/20 (провадження № 61-7826сво24) зазначено, що «аргументи особи про невинуватість у вчиненні злочину має перевірити суд під час розгляду відповідного кримінального провадження, а не суд цивільної юрисдикції під час розгляду справи про захист честі гідності фізичної особи».

Щодо позивача ОСОБА_1 . Твердження, щодо професійного статусу позивача-1 як директора ПП фірми «Будремсервіс», а також щодо діяльності вказаного підприємства, є фактичними даними, які відповідають дійсності та не заперечуються позивачем по суті. Зокрема, факт того, що ОСОБА_6 є директором ПП фірми «Будремсервіс», підтверджується відкритими відомостями про юридичну особу та самим змістом судових рішень, на які посилається автор статті. Разом з тим, висловлювання щодо того, що слідчі підозрюють ОСОБА_3 у підробленні актів виконаних робіт, а також виклад обставин кримінального провадження через гіперпосилання на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 03.03.2023 року, постановленій за результатами розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, суд оцінює у контексті всієї публікації, а не ізольовано від її змісту. Автор прямо зазначає, що запобіжний захід щодо ОСОБА_1 був обраний саме як щодо підозрюваного, посилається на відповідне рішення Шевченківського районного суду м. Львова та окремо вказує на джерело отримання інформації Єдиний державний реєстр судових рішень. Отже, публікація не містить твердження про встановлену судом винуватість позивача у вчиненні кримінального правопорушення, а висвітлює обставини кримінального провадження та позицію органу досудового розслідування, яка на момент поширення інформації була предметом судового розгляду. Зокрема, словосполучення «слідчі підозрюють», використане автором, за своїм змістом не є категоричним твердженням про доведеність вини позивача, а відображає наявність у нього статусу підозрюваного та позицію сторони обвинувачення щодо обставин кримінального провадження. Аналогічно, зазначення про те, що «досудове розслідування встановило» певні обставини, є повідомленням про результати та версію органу досудового розслідування, а не самостійним висновком автора публікації про винуватість ОСОБА_1 . При цьому наведені формулювання щодо підроблення актів та отримання підприємством коштів за невиконані роботи не можуть оцінюватися відірвано від зазначеного контексту, оскільки перед ними безпосередньо наведено посилання на судове рішення про застосування запобіжного заходу, як на джерело інформації. Таким чином, читачеві чітко повідомляється, що відповідні обставини є предметом кримінального провадження та становлять позицію органу досудового розслідування, а не встановлений обвинувальним вироком факт вчинення позивачем кримінального правопорушення. Саме по собі подальше скасування обвинувального вироку суду у кримінальному провадженні не свідчить про недостовірність поширеної на момент публікації інформації про існування кримінального провадження, статус ОСОБА_1 як підозрюваного, застосування щодо нього запобіжного заходу, зміст підозри, рішення про відмову у відстороненні останнього від посади директора ПП Фірма «Будремсервіс»., оскільки на час поширення спірної інформації такі обставини існували та підтверджувалися судовими рішеннями, що перебували у відкритому доступі. Водночас оціночний характер має сама характеристика описаних у публікації обставин як таких, що свідчать про «розкрадання» або неправомірне отримання коштів, якщо така характеристика розглядається у контексті змісту повідомлення про підозру, викладеній у вищевказаній ухвалі суду. Така оцінка ґрунтується на наведених обставинах та позиції органу досудового розслідування і не є самостійним встановленням автором факту вчинення позивачем вказаних кримінальних правопорушень. Отже, доводи позивача про те, що спірна публікація безумовно містить твердження про встановлену винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, не відповідають змісту публікації в її цілісному контексті, оскільки автором чітко розмежовано факт існування кримінального провадження, статус ОСОБА_1 як підозрюваного, позицію слідства, рішення слідчого судді.

Щодо позивача Приватного підприємства «Будремсервіс». Твердження про те, що вказане підприємство займалося реставрацією головного корпусу Львівського національного університету імені Івана Франка, отримувало відповідні підряди за результатами публічних закупівель, зокрема на суму 75,8 млн грн та майже 58 млн грн, а також що за час своєї діяльності підприємство отримало значну кількість державних замовлень, у тому числі 39 угод із Львівським національним університетом на загальну суму близько 192 млн грн, є фактичними даними щодо господарської діяльності юридичної особи, які підтверджуються відомостями з відкритих джерел та самі по собі не містять негативної оцінки ділових якостей підприємства. При цьому поширення інформації про здійснення ПП «Будремсервіс» господарської діяльності, участь у публічних закупівлях, укладення та виконання договорів не може саме по собі розцінюватися як поширення недостовірної інформації, що порочить ділову репутацію підприємства, оскільки така інформація стосується об`єктивних обставин його діяльності та не містить тверджень про порушення ним законодавства. Щодо тверджень про те, що під час реставрації головного корпусу ЛНУ ім. І. Франка Богдан Гавриляк підробив акти приймання виконаних будівельних робіт, внаслідок чого ПП «Будремсервіс» отримало кошти за невиконані роботи, суд враховує, що такі відомості у Публікації наведені саме у контексті кримінального провадження та пов`язані не з самостійними діями юридичної особи, а з діями її директора, щодо якого на момент поширення інформації здійснювалося досудове розслідування та було застосовано запобіжний захід. Водночас наведена у Публікації характеристика діяльності підприємства та пов`язування отриманих ним коштів із обставинами, які були предметом досудового розслідування, повинні оцінюватися у нерозривному зв`язку з наведеними у Публікації посиланнями на судове рішення, статус ОСОБА_1 як підозрюваного та позицію органу досудового розслідування, а не як самостійне твердження автора про протиправність усієї господарської діяльності ПП «Будремсервіс». Таким чином, відомості про участь ПП «Будремсервіс» у публічних закупівлях, укладення ним договорів та здійснення господарської діяльності є нейтральними фактичними даними, тоді як негативна характеристика обставин, пов`язаних із кримінальним провадженням щодо директора підприємства, наведена автором у формі змісту повідомлення про підозру та позицію органу досудового розслідування, а тому не може ототожнюватися з твердженням про встановлену судом протиправність діяльності самого підприємства.

Відповідно до роз`яснень, викладених у абзацах 3, 5 пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Проте, з точки зору законодавства України, ключовим є те, як саме вони були використані: як оціночне судження чи як ствердження факту.

Оціночне судження чи образа - у цивільному праві подібна лексика кваліфікується як образа (умисне приниження в непристойній формі), а не поширення недостовірної інформації.

Відповідно до Цивільного кодексу України (ст. 297, 201) та рішень Верховного Суду України, межа між образою та оцінкою пролягає наступним чином: оціночне судження (не є наклепом), якщо слова вживаються як емоційна оцінка чи критика вчинків людини, це вважається реалізацією права на свободу слова. Таку думку не можна спростувати через суд; фактичне твердження (є порушенням), якщо стверджується конкретний факт (наприклад, прямо заявляється «він вкрав стільки-то грошей», «він скоїв злочин»), і ця інформація є неправдивою, вона принижує честь, гідність та ділову репутацію. Такий факт підлягає спростуванню.

За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.

При цьому не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

За таких обставин відсутній один із обов`язкових елементів складу цивільного правопорушення, визначених пунктом 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року, а саме, що поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає

дійсності, що виключає задоволення позову в цій частині.

З огляду на викладене, оскільки позивачами не доведено сукупності усіх елементів, необхідних для задоволення позову про захист честі, гідності та ділової репутації, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог позову, при цьому вимоги щодо відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню як похідні.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , Приватного підприємства «Будремсервіс», в інтересах яких діє представник адвокат Бідний Борис Борисович, до ОСОБА_2 , ПП «Інформаційне агенство «Львівський портал» про визнання змісту публікації недостовірним і таким, що порушує права на повагу до гідності, честі і недоторканість ділової репутації, про відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до частини першої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі, судові витрати, понесені Позивачами у зв`язку зі сплатою судового збору, відшкодуванню не підлягають та залишаються за позивачами.

Керуючись Конституцією України, ст. 2, 16, 297, 298 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76 - 82, 133, 141, 259, 263-268 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

в задоволенні позову ОСОБА_1 , Приватного підприємства «Будремсервіс», в інтересах яких діє представник адвокат Бідний Борис Борисович, до ОСОБА_2 , ПП «Інформаційне агенство «Львівський портал» про визнання змісту публікації недостовірним і таким, що порушує права на повагу до гідності, честі і недоторканість ділової репутації, про відшкодування моральної шкоди, - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 04.09.2026 року.

Суддя: І. І. Мельничук