Рішення № 139484022, 31.08.2026, Соснівський районний суд м. Черкас

Справа № 712/1103/24

Провадження № 2/712/96/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 серпня 2026 року Соснівський районний суд міста Черкаси у складі:

головуючого судді Токової С.Є.

за участю секретаря судових засідань Білик О.Ю.

з участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представників відповідача Ковені Т.В., Різника Ю.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Черкаський державний науково-дослідний інститут техніко-економічної інформації в хімічній промисловості" про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку, компенсації за затримку розрахунку при звільненні , -

ВСТАНОВИВ:

Описова частина.

Стислий виклад позиції сторін.

25 січня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Державного підприємства «Черкаський державний науково-дослідний інститут техніко-економічної інформації в хімічній промисловості" про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку, компенсації за затримку розрахунку при звільненні в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просила суд стягнути з відповідача недонараховані грошові кошти компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні в розмірі 123925,48 грн. та середній заробіток за затримку виплати компенсації за щорічну відпустку у розмірі 220178,28 грн.

Позовні вимоги обгрунтовувала тим, що працювала у відповідача та 21.04.22 року була звільнена за власним бажанням з посади завідувача відділом техніко-економічних та маркетингових досліджень відповідно до наказу № 19-к від . Після звільнення з нею не було проведено повного розрахунку, а саме не була повністю виплачена компенсація за всі дні невикористаних відпусток за період з 2017 року по 2022 рік. При звільненні позивач не отримала письмове повідомлення про нараховані і виплачені їй суми. Натомість її було ознайомлено з Наказом Державного підприємства «Черкаський державний науково-дослідний інститут техніко-економічної інформації в хімічній промисловості" про звільнення № 19-к від 21.04.2022 року у якому було зазначено про виплату компенсації за невикористану щорічну відпустку з 03.03.2017 року по 25.04.2022 року включно, за 48 днів.

Окрім того, позивач отримала Наказ Державного підприємства «Черкаський державний науково-дослідний інститут техніко-економічної інформації в хімічній промисловості" № 12 від 14.04.2022 року, яким було обмежено нарахування та виплату компенсації за невикористану щорічну відпустку працівникам, які звільняються за власним бажанням у період дії воєнного стану, терміном не більше двох років ( 48 календарних днів). З урахуванням того, що ОСОБА_1 отримала компенсацію лише за 48 календарних днів , а не за всі дні невикористаної відпустки, в добровільному порядку відповідач не бажає здійснити виплати, вимушена звернутись до суду. Зважаючи, що належна позивачу сума не була виплачена з вини власника, організація повинна виплатити працівникові його заробіток за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, просить стягнути середній заробіток за півроку затримки, тобто з 25.04.2022 року по 24.10.2022 року включно.

У відзиві на позовну заяву, представник відповідача адвокат Різник Ю.С. позовні вимоги не визнав посилаючись на те, що в день звільнення позивача -25.04.2022 року з ОСОБА_1 відповідачем були проведені всі розрахунки відповідно до вимог ст. 47, ст.116 КЗпП України в редакціїї, яка діяла на день звільнення. При звільненні позивач отримала копію наказу про своє звільнення в якому прописаний період компенсації і кількість днів невикористаної щорічної відпустки, трудову книжку, разрахунковий лист, в якому вказана структура належних виплат позивачу при звільненні, з роздруківкою про нараховані суми і зняті податки. Окрім того, позивач розписалась 21.04.2022 р. в Особовій картці, та зробила її копію. Таким чином, позивач була письмово повідомлена про належні суми при звільненні перед їх виплатою.

Зазначає, що позивачу при звільненні була нарахована та виплачена сума компенсації за невикористані дні відпустки відповідно до Наказів № 12 та № 19-к за 48 днів. В наказі № 19 -к правильно вказаний відпрацьований період (з 03.03.2017 року по 25.04.22 року), водночас кількість днів для компенсації обмежена відповідно до наказу № 12 від 04.04.2024 року, з яким позивач була ознайомлена ( під підпис) та не заперечуввала щодо періоду та сум компенсації. Неоспорювана сума компенсації була своєчасно виплачена позивачу відповідно до ст. 116 КЗпП України.

Просить врахувати, що позивач звернулась до суду з пропуском тримісячного строку з дня одержання письмового повідомлення про суми нараховані та виплачені при звільненні та не брати до уваги посилання на рішення Верховного Суду , прийнятого 04.04.2023 року у справі № 640/8348/21 на яке посилається представник позивача.

Звертає увагу суду на існування обставин непереборної сили з посиланням на п.3,4 ст. 10 Закону України " Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" як на підставу звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов"язання щодо строків оплати праці. Зокрема, 25.02.2022 року у зв"язку із неможливістю забезпечити повноцінний науково-виробничий процес в науковій установі в період дії воєнного стану був виданий наказ б/н відповідно до якого прийнято рішення " призупинити основну ( науково-виробничу діяльність" ДП Черкаський НДІТЕХІМ з 01.03.2022 року по 01.04.2022 року або ж до окремого наказу директора, який зупинитиь або відмінить дію цього наказу. Забезпечить збереження та використання коштів державного підприємства, які містяться на банківських рахунках підприєства, та державного майна загалом в період дії воєнного стану лише на невідкладні потреби підтримання функціонування підприємства та виключно на потреби Держави і Збройних Сил України. При цьому, компенсаційні виплати за всі невикористані дні відпусток належать до структури додаткової заробітної плати, на які не поширюються мінімальні державні гарантії в оплаті праці. Враховуючи період воєнного стану, що спричинив обмежені фінансові можливості інституту, вважає, що відповідач має право на звільнення від відповідальності за несвоєчасну сплату компенсації за невикористані дні відпустки.

У відповіді на відзив представник позивача вказує, що в наданій копії наказу № 19 -к про звільнення зазначена невірна кількість невикористаних днів відпустки, оскільки роботодавець самостійно занизив кількість днів невикористаної відпустки. На наданому представниками відповідача розрахунковому листі за квітень 2022 року не міститься жодної відмітки позивачки про ознайомлення із ним, чи зняття його копії. При звільненні ОСОБА_1 не була інформована яку суму компенсації отримає. Посилання представника відповідача на ознайомлення з Особовою картою, не може слугувати підставою про її належне повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні, оскільки така картка є документом з обліку особового складу на підприємстві і ведеться для збору статистичних даних. Невірними вважає і посилання на пропуск тримісячного строку для звернення до суду за захистом порушеного права, оскільки на час звільнення позивача діяла норма ч.2 ст. 233 КзпП України, яка передбачала право працівника у разі порушення законодавства про працю звертатись до суду з позовом про виплату належної заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Вказує, що відповідачем не доведено належними доказами існування обставин непереборної сили, якими відповідно до Постанови Великої Палати Верховного Суду є сертифікати Торгово-промислової Палати ( справа № 905/857/10) .

Просить критично оцінити твердження представника позивача про видання наказу № 12 від 14.04.2022 року щодо обмеження на період дії воєнного стану компенсаційних виплат за невикористані відпустки, як такого що суперечить вимогам ч.4 ст. 97 Кодексу Законів про працю України та ст. 22 Закону України " Про оплату праці" відповідно до якої забороняється власнику або уповноваженій особі в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці , що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Окрім того, звертає увагу суду, що копія наказу № 19-к від 21.07.2022 року була видана позивачу при звільненні саме у такому вигляді, у якому ОСОБА_1 приєднала до позовної заяви Дана копія завірена інспектором з кадрів та містить печатку підприємства. Не заперечує, що була ознайомлена з наказом і засвідчила це на зворотній стороні екземпляру, що залишився у відповідача. Копія наказу № 12 від 04.04.2022 року позивачу не надавалась , а була зроблена ОСОБА_1 після ознайомлення з ним. Зміст наказу № 12 від 14.04.2022 року, наданому позивачем цілком відповідає змісту наказу № 12 від 14.04.2022 року, наданого суду відповідачем і містить підпис директора, який цілком співпадає із підписом у наказі, наданому суду відповідачем.

Процесуальні дії суду

Ухвалою від 02 лютого 2024 року відкрито провадження у справі вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з викликом ( повідомленням сторін) .

Ухвалою від 13 березня 2025 року у справі призначено судово-почеркознавчу експертизу. Провадження у справі зупинено.

Ухвалою від 19 травня 2025 року у зв"язку із надходженням клопотання експерта про надання додаткових матеріалів провадження у справі відновлено.

Ухвалою від 09 червня 2025 року задоволено клопотання експерта. Цивільну справу направлено до експертної установи для продовження проведення експертизи. Провадження у справі зупинено.

Ухвалою від 28 квітня 2026 року у зв"язку із надходженням висновку експерта провадження у справі відновлено.

Ухвалою від 29 червня 2026 року відмовлено у задоволенні заяви представника відповідача адвоката Різника Ю.С. про відвід судді Токової С.Є., справа передана до канцелярії суду для виконання вимог ст. 33 ЦПК України.

Згідно протоколу автоматитзованого розподілу справи між суддями від 29.06.2026 року визначено головуючого по розгляду заяви про відвід.

Ухвалою від 30 червня 2026 року відмовлено у задоволенні заяви представника відповідача адвоката Різника Ю. С. про відвід судді Токової С.Є.

Ухвалою від 14 серпня 2026 року відмовлено у задоволенні заяви представника відповідача про призначення повторної судово- почеркознавчої експертизи.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Семененюк О.Г. підтримали позов з підстав наведених у ньому. Одночасно просили суд врахувати як доказ у справі висновок судової почеркознавчої експертизи відповідно до якого підпис, наявний в нижній частині заяви про надання частини основної оплачуваної відпустки від 07.04.2022 року виконаний не ОСОБА_1 . Просили стягнути з відповідача компенсацію за невикористані дні відпустки в розмірі 123925,48 грн. та середній заробіто за час затримки розрахунку при звільненні 220178,28 грн.

Представники відповідача проти позову заперечували з обгрунтуванням викладеними у відзиві на позовну заяву та інших заявах, які надані в ході розгляду справи. Окрім того, представник відповідача Ковеня Т.В. надала письмові пояснення, в яких крім аргументів викладених у відзиві звертала увагу суду, що Інститут не мав фінансової можливості виплатити позивачці повну суму компенсації за невикористані відпустки і у випадку нарахування та виплати ОСОБА_1 повної суми компенсаційних виплат залишок грошових коштів на поточному рахунку наукової установи становив би 59618,62 грн, в той час як для виплати заробітної плати працівників інституту навіть у мінімальному розмірів необхідно було 233194,86 грн. Позивачу у день звільнення була виплачена повністю компенсація за невикористані відпустки 48 календарних дні. Виплата здійснювалась через два місяці після початку широкомасштабних воєнних дій в умовах повної невизначеності щодо подальшого існування наукової установи. Заявлена позивачем сума позову є еквівалентною чотиримісячному фонду оплати праці усіх наукових підрозділів інститутут, та призведе до банкрутства державної наукової установи, нанести репутаційну шкоду науковій установі та її директору.

Мотивувальна частина.

Встановлені обставини справи та зміст спірних правовідносин.

Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Вказані положення закону кореспондуються зі статтями 15 та 16 ЦК України, відповідно до яких кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до наказу № 19-к від 21.04.2025 року ОСОБА_1 звільнена з посади завідувача відділу техніко-економічних та маркетингових досліджень ( відділу № 3) з 25 квітня 2022 року за власним бажанням з поважних причин ( за станом здоров"я) відповідно до поданої заяви від 21.04.2022 року. ( т.1 а.с.10)

Згідно із записом у трудовій книжці ОСОБА_1 правова підстава звільнення- ст.38 КЗпП України ( т.1 а.с.14).

Наказом про звільнення ОСОБА_1 передбачена виплата компенсації за невикористану щорічну відпустку за відпрацьований перод з 03.03.2017 року по 25.04.2022 року включно за 48 календарних днів.

У день звільнення з позивачем не був здійснений повний розрахунок, а саме не була виплачена компенсація за всі дні невикористаних відпусток за період з 2017 року по 2022 рік, кількість яких станом на 15.04.2022 рік склала 151 день, в той час як відповідач визначив та виплатив компенсацію за 48 днів невикористаної відпустки.

Спір у цій справі стосується реалізації працівником права на отримання виплат у зв`язку з її звільненням з роботи, а саме компенсації за невикористані відпустки, а також суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Норми права, застосовані судом .

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість

заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні безпечні, і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Одним із гарантій забезпечення прав громадян на право є передбачений у статтях 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Підставами припинення трудового договору згідно з пунктом 4 частини першої статті 36 КЗпП України є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Чинне національне законодавство закріплює правозахисні гарантії утримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, пов`язаних з порушенням трудового законодавства й ухвалення трудових спорів працівників і службовців, спрямованих на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, компенсації за невикористану відпустку при звільненні.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Таким чином, законодавство про працю імперативно покладає на роботодавця обов`язок провести повний розрахунок із працівником у день його звільнення, виплативши всі належні йому суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо).

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (стаття 117 КЗпП України).

Оцінка аргументів сторін .

Як встановлено в судовому засіданні, та не заперечується сторонами, у день звільнення позивачки з роботи їй була виплачена заробітна плата та компенсація за 48 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 06.03.2017 року по 25.04.2025 року.

Обмежуючи кількість днів невикористаної щорічної відпустки ОСОБА_1 відповідач посилається на наказ № 12 від 14.04.2022 року " Щодо виплати компенсації за невикористані відпустки в ДП " Черкаський НДІТЕХІМ" при звільненні працівника в умовах воєнного стану (т.1 а.с.71).

За змістом вказаного наказу для врегулювання порядку надання щорічних відпусток та виплати компенсації за невикористані відпустки в ДП "Черкаський НДІТЕХІМ" при звільненні працівника за власним бажанням в умовах воєнного стану та у зв"язку з призупиненням роботи державної установи, відсутністю надходжень від основної діяльності і обігових коштів та з метою збереження державної наукової установи в період воєнного стану обмежено нарахування та компенсацію за невикористану щорічну відпустку працівникам, які звільняються за власним бажанням у період дії воєнного стану , терміном не більше двох років ( 48 календарнитх днів). Здійснювати виплати заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку відповідно до цього наказу за фінансової можливості в день звільнення або ж не пізніше 3 днів від дати звільнення на банківську карту працівника.

В той же час, у відповідності зі ст. 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, роботодавець зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Конкретні розміри тарифних ставок (окладів), відрядних розцінок, посадових окладів працівникам, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються роботодавцем з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.

Роботодавець (роботодавець - фізична особа) не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються роботодавцем після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Також ст. 74 КЗпП України визначено, що громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки , а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А 1 групи. ( ч.1 ст. 83 КЗпП України) .

Обов"язок виплатити грошову компенсацію працівнику за невикористані дні відпустки у разі його звільнення, передбачено і ст. 24 Закону України " Про відпустки".

Виходячи зі змісту Наказу № 12 від 14.04.2022 року останній прийнятий всупереч вимог трудового законодавства та обмежує право позивачки на отримання компенсації за невикористані дні відпустки при звільненні, у зв"язку з чим суд відхиляє доводи представників відповідача щодо здійснення повного розрахунку з ОСОБА_1 в день її звільнення.

Представники відповідача також заперечували проти задоволення позовних вимог з посиланням на те, що ОСОБА_1 перебувала у відпустці в період часу з 08.04.2022 року по 21.04.2022 року, надавши на підтвердження заяву про відпустку та наказ № 10-к від 07.04.2022 року про надання щорічної відпустки ОСОБА_1 ( т.2 а.с. 19,20) .

Однак, позивач ОСОБА_1 заперечувала факт подання заяви про відпустку та підпис на ній, а також пояснила, що з наказом про надання відпустки її не ознайомлювали, вона не знала про його існування.

З метою підтвердження чи спростування виконання підпису на заяві ОСОБА_1 про надання відпустки від 07.04.2022 року (т.2 а.с.19) за клопотанням представника позивача у справі було призначено судово почеркознавчу експертизу за висновком якої № 3387/25-32 від 18.03.2026 року підпис, наявний в нижній частині заяви про надання щорічної відпустки від 07.04. 2022 року ( т. 2 а.с.19) .

Отже, в судовому засіданні з достовірністю встановлено, що за період з 03.03.2017 року по 25.04.2022 року ОСОБА_1 не використала 151 день щорічної відпустки, а не 48 днів, як стверджують представники відповідача.

З урахуванням виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані 48 дні відпустки, під час звільнення, невиплаченою залишається компенсація за 103 дні ( 151- 48 ).

Суд погоджується із розрахунком наданого позивачем щодо невиплаченої компенсації за невикористані дні відпустки. Так, у розрахунку зазначено, що загальна кількість невикористаних днів відпустки складає 151 день, відповідач здійснив виплату компенсації за 48 днів, тому кількість днів , які підлягають оплаті складає 103 календарні дні. Середньоденна заробітна плата позивачки складає 1203,16 грн. Розрахунок середньоденної заробітної плати проведно відповідно до п. 7 Постанови КМУ № 100 " Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" у відповідності з яким обчислення середньоденної заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані дні відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період ( розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються світкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки. Середній заробіток позивачки за квітень 2021 року - березень 2022 років складає відповідно до довідки про дозходи ( т.1 а.с.135 ) - 410277, 30 грн. Кількість календарних днів складає 341 день ( за виключенням світкових та неробочих днів) , середньоденна заробітна плата складає 1203,16 грн. ( 410277,30 : 341 календарний день ).

Представниками відповідача зазначений розрахунок не спростовано.

Отже, до стягнення на користь позивачки підлягає 123925,48 грн (103 дні невикористаної відпустки х 1203 грн. середньоденна заробітна плата)

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Невиконання обов`язку щодо здійснення повного розрахунку із звільненим прапцівником є підставою для притягнення роботодавця до відповідальності, встановленої статтею 117 КЗпП України.

Відповідно до вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

Розвиваючи цю тезу, Велика Палата Верховного Суду провела аналогію між відшкодуванням за статтею 117 КЗпП України та такими цивільно-правовими інститутами, як збитки та неустойка. Суд зазначив, що дійсний розмір збитків працівника від затримки розрахунку довести складно або неможливо. Тому законодавець з метою захисту інтересів постраждалої сторони встановлює правила, що дозволяють стягнути компенсацію у заздалегідь визначеному розмірі (середній заробіток) у спрощеному порядку, без необхідності доведення працівником точного розміру його втрат (пункти 83, 84, 86 постанови).

Таке правове регулювання подібне до інституту неустойки (статті 549-552 ЦК України), яка також є способом забезпечення виконання зобов`язання та компенсації втрат кредитора без доведення їх розміру. Водночас аби неустойка не набула ознак каральної санкції, цивільне законодавство надає суду право зменшити її розмір, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити (частина третя статті 551 ЦК України). Це право суду є проявом принципу пропорційності у цивільному праві (пункт 85 постанови).

Отже, ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».

При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Крім того, Законом № 2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців».

Отже, частина перша статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».

Зі змісту наведеної норми вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Як було зазначено вище, Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а

не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Позивач ОСОБА_1 просить суд стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 220178,28 грн. та наводить розрахунок виходячи із її середньоденної заробітної заробітної плати 1203,16 грн.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого

та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця ( пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16).

Водночас чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.

Отже, суд з урахуванням визначеного розміру простроченої заборгованості компенсації за невикористані дні відпусткок 123925,48 грн., яка підлягала виплаті при звільненні вважає за необхідне застосувати критерії пропорційності розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України та стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 90 000 грн.

Що стосується доводів представників відповідача про існування обставин непереборної сили внаслідок повномаштабного вторгнення та запровадження воєнного стану і як наслідок неможливість здійснити виплати в повному обсязі суд зважує на наступне.

Так, ст. 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

24 лютого 2022 року указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією рф проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який в подальшому продовжувався, в тому числі і нас розгляду справи в суді.

У листі від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 Торгово-промислова палата України засвідчила, що військова агресія рф проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили).

24 березня 2022 року набрав чинності ЗУ від 15 березня 2022 року № 2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами у період дії воєнного стану, введеного відповідно до ЗУ «Про правовий режим воєнного стану».

Частинами 2 та ч. 3 ст. 1 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до ст. ст. 43, 44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю в частині відносин, врегульованих цим Законом.

Згідно з ч. 2 та ч. 3 ст. 10 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати; роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили; звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати.

Відповідно до ст. 14-1 ЗУ «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року в справі № 905/857/10 та у постановах Верховного Суду від 15 лютого 2023 року в справах № 646/3570/20, № 359/3098/20, від 23 червня 2023 року в справі № 638/6855/20 зазначено, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань - це сертифікат, виданий в порядку та на підставі ст. 14-1 ЗУ «Про торгово-промислові палати в Україні».

Однак, Сертифікат Торгово-промислової палати України (уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат), як це передбачено чинним законодавством України, та який був би підставою для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання зобов`язань перед позивачем суду не надано.

Відтак, ДП " Черкаський ДНДІТЕХІМ" не доведено унеможливлення виконання ним обов`язків, передбачених законодавством України про працю, спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Суд також відхиляє доводи представників відповідача щодо пропуску тримісячного строку на звернення до суду з даним позовом.

Так, Верховний Суд у постанові від 4 квітня 2023 року по справі №640/8348/21 дійшов висновку, що поняття «оплата праці» і «заробітна плата», які використовуються у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними.

Тому спір в частині вимог ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, на яку працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством (є належною працівнику заробітною платою), охоплюється застосованим у частині другій статті 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці», у зв`язку з чим, не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про її нарахування та стягнення.

У рішенні від 01 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у справі №1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

При цьому, статтею 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В розумінні Європейського суду з прав людини мирне володіння своїм майном включає не тільки «класичне» право власності, яке розглядається в Україні, а й, до прикладу, виплати за трудовим договором та інші виплати.

Відсутність коштів у роботодавця жодним чином не може слугувати поважною причиною невиплати працівникові всіх належних йому сум, а невиплата заробітної плати розцінюється Європейським судом з прав людини як порушення права на мирне володіння своїм майном.

Відповідно до статті 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець.

Положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цих Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За наведених обставин суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до частини 1, пункту 2 частини 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові

- на позивача, у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Майнові вимоги заявлені позивачем, за які вона не звільнена відповідно до Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору, складають 123 925,48 грн. Судовий збір в цій частині підлягав сплаті фізичною особою 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу - 1239, 25 грн

За такого, судовий збір за ці вимоги підлягає стягненню у розмірі 1239, 25 грн. з відповідача в дохід держави .

Окрім цього, на користь позивачки підлягає до стягнення 11874,24 грн. сплачених за проведення судово- почеркознавчої експертизи.

Керуючись ст.ст. 3, 4, 12, 13, 76-81, 178, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства " Черкаський державний науково-дослідний інститут техніко-економічної інофрмації в хімічній промисловості " на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку при звільненні у розмірі 123 925,48 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 90 000 ( дев"яносто тисяч) гривень та судові витрати за проведення судово-почеркозначої експертизи розмірі 11 874,24 грн., а всього 225 799, 72 ( двісті двадцять п"ять тисяч сімсот дев"яносто дев"ять гривень) 72 копійки .

Стягнути з Державного підприємства «Черкаський державний науково-дослідний інститут техніко-економічної інформації в хімічній промисловості" до Спеціального фонду державного бюджету України судовий збір в розмірі 1239 грн. 25 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду шляхом подання в тридцятиденний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження відповідно та в порядку і строки, визначені ст. 354 ЦПК України.

Суддя: С.Є. Токова