Рішення № 139479556, 24.08.2026, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 203/2557/26

Провадження № 2/0203/1901/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.08.2026 року Центральний районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді - Єдаменко С.В.,

при секретарі - Пилипенко А.С.,

за участю представника відповідача - Грецингер В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України, Новгород-Сіверського відділу державної виконавчої служби у Новгород-Сіверському районі Чернігівської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про скасування постанови про накладення арешту на грошові кошти, зобов`язання вчинити дії та стягнення шкоди, -

встановив:

16 березня 2026 року до Центрального районного суту міста Дніпра надійшов позов ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та Державної казначейської служби України про скасування постанови про накладення арешту на грошові кошти, зобов`язання вчинити дії та стягнення шкоди. Позивні вимоги обґрунтовувались тим, що позивач відбуває покарання у вигляді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна за вироком Апеляційного суду Донецької області від 16 грудня 2002 року. За рішенням Європейського Суду з прав людини у справах «Buglov and Others v. Ukraine» (№ 28467/18) та «Buglov v. Ukraine» (№ 28825/02) позивачу було присуджено сатисфакцію від держави, на підставі чого на рахунку позивача були відповідні грошові кошти. Частину коштів за вказівкою позивача було перераховано його адвокату Ірині Боковій, а потім нею перераховано на рахунок позивача в АТ «Ощадбанк». Крім того, з початком широкомасштабної агресії у 2022 році позивач позичив майже усі наявні у нього кошти - 190 тис. грн. своїй близькій знайомій ОСОБА_2 на оплату хірургічного втручання та оплату комунальних послуг. На рахунку позивача залишились близько 10 тис. грн. Проте 29 жовтня 2025 року постановою заступника начальника Новгород-Сіверського відділу державної виконавчої служби у Новгород-Сіверському районі Чернігівської області було накладено арешт на кошти позивача. Вказана постанова є незаконною, оскільки на гроші, одержані від держави як справедлива сатисфакція за рішенням Європейського Суду з прав людини не може бути звернене стягнення, такі кошти не можуть бути арештовані. Вони не є доходом позивача, не підлягають оподаткуванню. Позивач не має джерела інших доходів. На підставі викладеного позивач просив скасувати постанову заступника начальника Новгород-Сіверського відділу державної виконавчої служби у Новгород-Сіверському районі Чернігівської області про арешт коштів боржника, негайно розблокувати рахунки позивача та повернути усі кошти, що були на цих рахунках на момент накладання арешту, стягнути з державного бюджету 5 000 грн. з наступним покладенням цих витрат на рахунок винного працівника виконавчої служби (а.с. а.с. 1 - 6).

Ухвалою Центрального районного суду міста Дніпра від 19 березня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено її до судового розгляду в порядку загального позовного провадження з викликом сторін, та призначено підготовче судове засідання на 20 квітня 2026 року (а.с. 67).

Цивільна справа розглянута Центральним районним судом міста Дніпра згідно ухвали Дніпровського апеляційного суду від 11 березня 2026 року у цивільній справі № 175/19005/25 за позовом того ж позивача, до тих самих відповідачів з аналогічними вимогами, де суд апеляційної інстанції визначив підсудність справи Центральному районному суду міста Дніпра за зміненою підсудністю Ворошиловського районного суду міста Донецьку, переданої згідно розпорядження Голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 2710/38-14 від 02 вересня 2024 року до Селидівського міського суду Донецької області, а в подальшому згідно рішення Вищої ради правосуддя № 2584/0/15-24 від 29 серпня 2024 року підсудність Селидівського міського суду Донецької області передана Кіровському районному суду міста Дніпропетровську (зараз - Центральний районний суд міста Дніпра). Після відкриття провадження у цій справі, позовні вимоги у цивільній справі № 175/19005/25 було залишено без розгляду ухвалою Центрального районного суду міста Дніпра від 20 квітня 2026 року.

21 березня 2026 року від позивача через підсистему Електронний суд надійшла заява про прискорення розгляду цивільної справи (а.с. 68).

06 квітня 2026 року через підсистему Електронний суд надійшла заява позивача, в якій він інформував, що в провадження Центрального районного суду міста Дніпра перебувають дві аналогічних справи за його позовом, в якій він просив розглядати одну справу в порядку загального позовного, а не спрощеного, провадження (а.с. а.с. 73 - 75). До заяви також додавались пояснення та докази у цивільні справі (а.с. а.с. 79 на зв. - 84).

07 квітня 2026 року через підсистему Електронний суд від відповідача - Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України надійшов відзив на позовну заяву, в якій відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог у зв`язку з тим, що вказаний Департамент не був учасником спірних правовідносин, не приймав оскаржуваних рішень та є неналежним відповідачем. Належим відповідачем у справі є Новгород-Сіверський відділ державної виконавчої служби у Новгород-Сіверському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Відповідач зазначав, що накладання арешту на кошти особи в порядку здійснення виконавчого провадження відповідає вимогам законодавства України, а кошти, одержані як справедлива сатисфакція за рішенням міжнародної судової установи не мають спеціального статусу та після зарахування на рахунок особи стають його власністю - тобто на них може бути накладено арешт в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження». З огляду на наведене, оскаржувана позивачем постанова державного виконавця відповідає вимогам законодавства (а.с. а.с. 85 - 87).

08 квітня 2026 року через підсистему Електронний суд від позивача надійшла відповідь на відзив Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якій позивач наполягав на задоволенні позовних вимог, вказуючи, що система державних органів виконавчої служби є єдиною, а відповідач є центральним органом в цій система, тому саме до його компетенції належить поновлення прав позивача та контроль за діяльністю державного виконавця, що виніс оскаржувану постанову про арешт коштів позивача. Позивач зазначав, що виконавчий документ, на підставі якого було арештовано кошти, втратив чинність у 2006 році, тому не міг бути підставою для арешту коштів. Арештовані кошти є єдиним джерелом для оплати позивачем правової допомоги, поштових пересилань до міжнародних інстанцій для задоволення базових потреб (а.с. а.с. 93 - 95).

13 квітня 2026 року через підсистему Електронний суд позивачем було подане клопотання про об`єднання в одне провадження даної цивільної справи та цивільної справи № 175/19005/25 (а.с. а.с. 98 - 99). У зв`язку із залишенням без розгляду позову у цивільній справі № 175/19005/25 питання про об`єднання матеріалів цивільних справ судом не вирішувалось.

В підготовчому судовому засіданні 20 квітня 2026 року позивач взяв участь в режимі відеоконференції, в залі суду була присутня представник Міністерства юстиції України, яка діяла в інтересах - Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

В підготовчому судовому засіданні було залучено співвідповідача - Новгород-Сіверський відділ державної виконавчої служби у Новгород-Сіверському районі Чернігівської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (яка на час ухвалення судом рішення має назву - «Новгород-Сіверський відділ державної виконавчої служби у Новгород-Сіверському районі Чернігівської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України»), витребувано у вказаного відповідача копії матеріалів виконавчого провадження, а також продовжено підготовче провадження у цивільній справі на 30 днів (а.с. а.с. 106 - 108). У зв`язку із залученням співвідповідача та витребуванням додаткових доказів підготовче засідання було відкладено на 07 травня 2026 року.

В підготовчому засіданні 07 травня 2026 року взяв участь в режимі відеоконференції лише позивач. Інші учасник справи в підготовче засідання не з`явились, про причини неявки не повідомили, повідомлялись про час і місце підготовчого засідання належним чином. У зв`язку з не надходженням витребуваних судом додаткових доказів підготовче провадження було відкладено на 27 травня 2026 року.

В підготовчому судовому засіданні 27 травня 2026 року позивач взяв участь в режимі відеоконференції, в залі суду була присутня представник Державної казначейської служби України. Від відповідача Новгород-Сіверського відділу державної виконавчої служби у Новгород-Сіверському районі Чернігівської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України не надійшли витребувані судом документи, проте позивач наполягав на закінчення підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті. Представник відповідача не заперечувала проти закінчення підготовчого провадження.

Ухвалою Центрального районного суду міста Дніпра в підготовчому судовому засіданні від 27 травня 2026 року було закінчено підготовче провадження у цивільній справі № 203/2557/26 та призначено її до розгляду по суті в судовому засіданні 16 червня 2026 року (а.с. 119 дія № 23).

В судовому засіданні 16 червня 2026 року позивач взяв участь в режимі відеоконференції, в залі суду була присутня представник Державної казначейської служби України. У зв`язку з першою неявкою відповідачів в судове засідання для розгляду цивільної справ по суті розгляд цивільної справи було відкладено на 13 серпня 2026 року.

22 червня 2026 року через підсистему Електронний суд від позивача надійшла заява про прискорення розгляду цивільної справи (а.с. а.с. 128 - 129).

29 червня 2026 року через підсистему Електронний суд від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог (а.с. а.с. 133 - 135).

В судовому засіданні 13 серпня 2026 року позивач взяв участь в режимі відеоконференції, в залі суду були присутні представник Державної казначейської служби України та представник Міністерства юстиції України, яка діяла в інтересах - Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Позивачу було роз`яснено порядок подання заяви про збільшення позовних вимог та можливість відповідно до практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повернення до стадії підготовчого провадження в окремих випадках. Позивач вважав за необхідне розглядати позовні вимоги в первісній редакції та завершення розгляду справи в цьому засіданні. Ухвалою суду заяву про збільшення позовних вимого залишено без розгляду (а.с. 151 на зв. дія № 29).

Позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити з мотивів, зазначених в позовній заяві та інших заявах по суті спору, а також додаткових поясненнях.

Представник відповідача - Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала за мотивів, вказаних у відзиві на позов.

Представник відповідача - Державної казначейської служби України в судовому засіданні просила відмовити в задоволенні позову у зв`язку з тим, що вказана організаціє є неналежним відповідачем за позовними вимогами.

Судом було досліджено матеріали цивільної справи. Після судових дебатів за результатами судового засідання 13 серпня 2026 року суд перейшов на стадію ухвалення рішення у цивільній справі.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали даної цивільної справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Вироком Апеляційного суду Донецької області від 16 грудня 2002 року позивача було засуджено за ст.ст. 69, 93 п.п. а, г, з, і, 142 ч. 3, 2153 (КК України 1960 року), ст. 263 ч. 1 КК України до довічного позбавлення волі з конфіскацією усього належного йому майна (а.с. 38).

З 19 квітня 2012 року позивач відбуває покарання в ДУ «Новгород-Сіверська установа виконання покарань (№ 31)», в установі не працевлаштований, доходів не має, з моменту затримання - 31 січня 2000 року відсутні відомості про його працевлаштування. Вказане підтверджується довідкою установи виконання покарання від 24 лютого 2026 року № 39 (а.с. 38).

25 червня 2003 року Апеляційним судом Донецької області було видано виконавчий лист на виконання вироку від 16 грудня 2002 року щодо виконання додаткового покарання у вигляді конфіскації майна (а.с. 20).

За рішенням Європейського Суду з прав людини від 10 липня 2014 року у справі «Buglov v. Ukraine» (заява № 28825/02) позивачу було присуджено справедливу сатисфакцію в розмірі 12 000 євро на відшкодування моральної шкоди та 101 євро компенсації судових та інших витрат, з виплатою в національній валюті за курсом на день здійснення платежу (а.с. 26).

Згідно постанови про закінчення виконавчого провадження від 10 березня 2015 року вказане рішення Європейського Суду з прав людини було виконане в повному обсязі (а.с. 26 на зв.).

За рішенням Європейського Суду з прав людини від 18 липня 2024 року у справі «Buglov and Others v. Ukraine» (заява № 28467/18) позивачу було присуджено справедливу сатисфакцію в розмірі 800 євро, з виплатою в національній валюті за курсом на день здійснення платежу (а.с. а.с. 27 на зв. - 29 на зв.).

Згідно постанови про закінчення виконавчого провадження від 06 серпня 2024 року вказане рішення Європейського Суду з прав людини було виконане в повному обсязі (а.с. а.с. 30 на зв. - 31).

Відповідно до постанови заступника начальника Новгород-Сіверського відділу державної виконавчої служби у Новгород-Сіверському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ляшок Олени Борисівни від 29 жовтня 2025 року у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_2 з виконання виконавчого листа № 1-73/2002, виданого 25 червня 2003 року Апеляційним судом Донецької області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 29 000 грн. 00 коп. матеріальної шкоди, на грошові кошти позивача було накладено арешт (а.с. 23).

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась 17 липня 1997 року, відповідно до Закону від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 р. Першого протоколу та протоколів № 2, № 4, № 7 та № 11до конвенції» закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи безперешкодно користуватися своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення, у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у встановленому законом порядку.

Згідно ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 вказаного закону на підставці цього закону здійснюється провадження з виконання, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Згідно ч. 1 та абз. 2 ч. 2 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред`явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця). Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Відповідно до ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Згідно ч. 10 цієї статті у порядку, встановленому цією статтею, виконавець, в провадженні якого знаходиться виконавче провадження, за заявою стягувача чи з власної ініціативи може накласти арешт на грошові кошти, які перебувають на рахунках (вкладах) чи на зберіганні у банках, інших фінансових установах і належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Згідно ст. 73 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення не може бути звернено на такі виплати:

1) вихідну допомогу, що виплачується в разі звільнення працівника;

2) компенсацію працівнику витрат у зв`язку з переведенням, направленням на роботу до іншої місцевості чи службовим відрядженням;

3) польове забезпечення, надбавки до заробітної плати, інші кошти, що виплачуються замість добових і квартирних;

4) матеріальну допомогу особам, які втратили право на допомогу по безробіттю;

5) допомогу у зв`язку з вагітністю та пологами;

6) одноразову допомогу у зв`язку з народженням дитини;

7) допомогу при усиновленні дитини;

8) допомогу на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування;

9) допомогу на дітей одиноким матерям;

10) допомогу особам, зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років, по догляду за дитиною з інвалідністю, по тимчасовій непрацездатності у зв`язку з доглядом за хворою дитиною, а також на іншу допомогу на дітей, передбачену законом;

11) допомогу на лікування;

12) допомогу на поховання;

13) щомісячну грошову допомогу у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства громадян, які проживають на території, що зазнала радіоактивного забруднення;

14) дотації на обіди, придбання путівок до санаторіїв і будинків відпочинку за рахунок фонду споживання.

Стягнення не здійснюється також із сум:

1) неоподатковуваного розміру матеріальної допомоги;

2) грошової компенсації за видане обмундирування і натуральне постачання;

3) вихідної допомоги в разі звільнення (виходу у відставку) з військової служби, служби в поліції та Державної кримінально-виконавчої служби України, а також грошового забезпечення, що не має постійного характеру, та в інших випадках, передбачених законом;

4) одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві;

5) грошової допомоги, пов`язаної з безоплатним забезпеченням протезування (ортезування) учасника антитерористичної операції, учасника здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, які втратили функціональні можливості кінцівок, благодійної допомоги, отриманої зазначеними особами, незалежно від її розміру та джерела походження.

З приводу пояснень позивача про те, що одержані ним в якості виконання рішення Європейського Суду з прав людини кошти, були передані в позику ОСОБА_2 , суд відзначає наступне.

Згідно ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Таким чином, після перерахування позивачем належних йому грошових коштів в позику іншій особі, такі кошти перейшли у власність цієї особи, натомість у неї виникло зобов`язання з повернення такої ж суми коштів. Після повернення цією особою відповідної суми коштів позивачу у нього виникає право власності на повернені кошти, проте ці кошти не можуть розглядатись як компенсація за рішенням Європейського Суду з прав людини, а є саме коштами від повернення позики.

Питання про першоджерело походження коштів для надання їх в позику не є визначальним для визначення правового статусу коштів, одержаних від повернення позики.

Питання можливого пропуску строку пред`явлення виконавчого листа до виконання може бути предметом справи щодо правомірності відкриття виконавчого провадження чи необхідності повернення виконавчого документа стягувачу, натомість у разі відкриття такого провадження накладення арешту на кошти божника є стадією такого провадження, визначеною законодавством.

Інші підстави для зняття арешту з коштів позивача судом також не встановлені.

За таких умов позовні вимоги до Новгород-Сіверського відділу державної виконавчої служби у Новгород-Сіверському районі Чернігівської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України не підлягають задоволенню через їх безпідставність.

Що ж стосується позовних вимог до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України суд виходить з наступного.

В постанові колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у цивільній справі № 705/3876/18 зазначено наступне:

«Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; (пункти 1 і 4 частини другої статті 175 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (частина перша статті 33 ЦПК України у редакції, чинній на час відкриття провадження у справі та її розгляду).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (частина перша, друга та третя статті 51 ЦПК України).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).»

Суд враховує, що Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України не є належним відповідачем за позовними вимогами про скасування постанови про накладання арешту на грошові кошти та зобов`язання державного виконавця вчинити певні дії. Так само, Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України не є належним відповідачем за вимогами позивача про відшкодування шкоди, оскільки він не приймав рішення та не вчиняв дії чи бездіяльність, з якими пов`язані позовні вимоги щодо відшкодування заподіяної шкоди.

Таким чином, у задоволенні позовних вимог до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України слід відмовити через їх пред`явлення до неналежного відповідача.

Стосовно позовних вимог до Державної казначейської служби України про відшкодування заподіяної шкоди суд враховує правову позицію, зазначену в постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2026 року у цивільній справі № 757/38039/17-ц згідно якої:

«51. Стаття 56 Конституції України проголошує право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

52. Загальні підстави відшкодування шкоди, завданої органом державної влади та посадовою або службовою особою органу державної влади, передбачені статтями 1173, 1174 ЦК України.

53. Згідно із частиною першою статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

54. Відповідно до статті 1174 цього ж Кодексу шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

55. Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

56. Відповідно до статті 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

57. Велика Палата Верховного Суду неодноразово послідовно зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах [див. постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 18 березня 2020 року у справі № 553/2759/18 (пункт 35), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (пункт 37)].

58. Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року в справі № 905/1907/21 (пункти 8.5, 8.6), від 08 серпня 2023 року в справі № 910/5880/21 (пункти 34, 35)].

59. У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до держави, не є обов`язковою. Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною. До такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц та від 14 січня 2026 року у справі 465/5323/15.

60. Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки Державна казначейська служба України чи її територіальний орган не є тим суб`єктом який порушив права чи інтереси позивача (див. пункт 30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц).»

З наведених підстав у задоволенні позовних вимог до Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди слід відмовити через їх пред`явлення до неналежного відповідача.

На підставі ст. 141 ЦПК України у зв`язку з повною відмовою в задоволенні позовних вимог, судовий збір від сплати якого позивач був звільнений, стягненню з учасників цивільної справи не підлягає та відноситься на рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 10-13, 76-81, 89, 141, 247, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд -

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України, Новгород-Сіверського відділу державної виконавчої служби у Новгород-Сіверському районі Чернігівської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про скасування постанови про накладення арешту на грошові кошти, зобов`язання вчинити дії та стягнення шкоди - відмовити.

Сторони по справі:

позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ; перебуває в ДУ «Новгород-Сіверська установа виконання покарань (№ 31)» за адресою: 16000, Чернігівська область, Новгород-Сіверський район, м. Новгород-Сіверський, вул. Миколаївська, 31;

відповідач - Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, код ЄДРПОУ - 00015622, адреса: 01001, м. Київ, вулиця Городецького, буд. 13;

відповідач - Державна казначейська служба України, код ЄДРПОУ - 37567646, адреса: 02000, м. Київ, вулиця Бастіонна, буд. 6;

відповідач - Новгород-Сіверський відділ державної виконавчої служби у Новгород-Сіверському районі Чернігівської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, код ЄДРПОУ - 34258104, адреса: 15100, Чернігівська область, Чернігівський район, м. Городня, вул. Чернігівська, буд. 9.

Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня підписання його повного тексту.

Повний текст рішення складено 03.09.2026 року.

Суддя С.В. Єдаменко