Ухвала суду № 139476198, 03.09.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

______________________________

УХВАЛА

про вжиття заходів забезпечення позову

"03" вересня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/3586/26

Господарський суд Одеської області у складі судді Петрова В.С., розглянувши заяву Одеської міської ради (вх. 2-1710/26 від 01.09.2026) про забезпечення позову у справі № 916/3586/26 за позовом Одеської міської ради до фізичної особи-підприємця Косинської Наталії Василівни про визнання протиправним та скасування рішень, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та припинення права власності, -

ВСТАНОВИВ:

Одеська міська рада звернулася до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Косинської Наталії Василівни, в якій просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства Агенція реєстраційних послуг Мельник Тетяни Іванівни від 18.12.2018 № 44692339 (з відкриттям розділу) про державну реєстрацію за Косінським Юрієм Івановичем права власності на господарчу будівлю загальною площею 32 кв.м за адресою: м. Одеса, Балтська дорога, 42 Г (РНОНМ:1725349951101);

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 27.03.2023, посвідчене приватним нотаріусом Алєксєєвою Оленою Олексіївною, зареєстроване в реєстрі за № 634;

- визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Алєксєєвої Олени Олексіївни від 27.03.2023 № 46172150 про державну реєстрацію за Косінською Наталією Василівною права власності на господарчу будівлю загальною площею 32 кв.м за адресою: м. Одеса, Балтська дорога, 42-Г (РНОНМ: 1725349951101);

- припинити право власності Косінської Наталії Василівни на господарчу будівлю загальною площею 32 кв.м за адресою: м. Одеса, Балтська дорога, 42Г (РНОНМ:1725349951101) із закриттям розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що державним реєстратором було зареєстровано право власності за Косінським Ю.І. на тимчасову споруду, як на об`єкт нерухомого майна, яка у порядку спадкування перейшла до Косінської Н.В. всупереч тому, що права на тимчасову споруду не підлягають державній реєстрації, внаслідок чого відбулося самовільне захоплення земельної ділянки комунальної власності, яка не відводилася відповідачці ані у приватну власність, ані в користування, що призвело до порушення прав територіальної громади м. Одеси на земельну ділянку.

Разом із позовною заявою Одеською міською радою подано до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС заяву про забезпечення позову в порядку ст. 136 Господарського процесуального кодексу України (вх. 2-1710/26), згідно з якою заявник просить суд:

- вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на господарчу будівлю загальною площею 32 кв.м за адресою: м. Одеса, Балтська дорога, 42-Г (РНОНМ 1725349951101);

- вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони суб`єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у тому числі нотаріусам, приймати рішення та вчиняти дії, пов`язані з державною реєстрацією прав, внесення записів та змін до них у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно щодо господарчої будівлі загальною площею 32 кв.м за адресою: м. Одеса, Балтська дорога, 42-Г (РНОНМ 1725349951101).

Вказана заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що 18.12.2018 року державним реєстратором Комунального підприємства Агенція реєстраційних послуг Мельник Тетяною Іванівною прийнято рішення № 44692339 (з відкриттям розділу) про державну реєстрацію за Косінським Юрієм Івановичем права власності на господарчу будівлю загальною площею 32 кв.м за адресою: м. Одеса, Балтська дорога, 42-Г (РНОНМ:1725349951101).

У подальшому, як вказує заявник, 27.03.2023 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Алєксєєвою Оленою Олексіївною прийнято рішення № 66944610 про державну реєстрацію за Косінською Наталією Василівною права власності на господарчу будівлю загальною площею 32 кв.м за адресою: м. Одеса, Балтська дорога, 42-Г (РНОНМ:1725349951101). Натомість, як стверджує заявник, господарча будівля загальною площею 32 кв.м за адресою: м. Одеса, Балтська дорога, 42-Г, право власності на яку було зареєстрованою за ФОП Косінською Н.В., є тимчасовою спорудою, для розміщення якої оформлялася відповідна документація.

Однак, посилаючись на ст. 5 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, заявник наголошує, що державним реєстратором було проігноровано те, що речові права на тимчасову споруду взагалі не підлягають державній реєстрації та зареєстровано право власності за Косінським IO.L, а згодом і за ФОП Косінською Н.В. на тимчасову споруду як на об`єкт нерухомого майна, що є незаконним.

Крім того, посилаючись на ст.ст. 83, 80, 12,116, 120 Земельного кодексу України, позивач вказує, що жодного рішення стосовно передачі у власність чи користування земельної ділянки, на якій розташована тимчасова споруда за адресою: м. Одеса, вул. Балтська дорога, 42, Одеською міською радою не приймалося.

Водночас, на думку заявника, вказана протиправна державна реєстрація права власності на тимчасову споруду як на об`єкт нерухомого майна є штучним створенням передумов для подальшого набуття речових прав на земельну ділянку комунальної власності, на якій такий об`єкт розташований. Таким чином, внаслідок державної реєстрації права власності за Косінським Ю.І., пізніше за Косінською Н.В. на тимчасову споруду відбулося самовільне захоплення земельної ділянки комунальної власності, яка не відводилася останнім ані у їх приватну власність, ані в користування, з огляду на що Одеська міська рада змушена звертатися із позовом, направленим на захист порушених прав територіальної громади м. Одеси.

Відтак, позивач додає, що проведення оскаржуваної державної реєстрації було очевидним та умисним намаганням зазначених вище осіб легалізувати об`єкти нерухомого майна на земельній ділянці, яка їм не належить, з огляду на що існують обґрунтовані підстави вважати, що відповідачкою надалі будуть вживатися протиправні дії з метою узаконення за нею спірного об`єкта та ускладнення відновлення порушених прав територіальної громади м. Одеси.

Таким чином, позивач зазначає, що наявність актуальних записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про права власності за ФОП Косінською Н.В. щодо господарчої будівлі надає їй безперешкодну реальну можливість вільно розпоряджатися спірним об`єктом, здійснюючи його відчуження або передачу у користування іншим особам, а також змінювати його технічні характеристики, незважаючи на оскарження відповідної державної реєстрації прав, при цьому обраний Одеською міською радою вид забезпечення позову, а саме: накладення арешту на господарчу будівлю загальною площею 32 кв.м за адресою: м. Одеса, Балтська дорога, 42-Г, та заборона суб`єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у тому числі нотаріусам, вчиняти реєстраційні дії щодо цього об`єкта не призведе до понесення додаткових витрат унаслідок його застосування, оскільки такий вид забезпечення позову лише тимчасово обмежує право власника розпоряджатись таким об`єктом, а саме відчужувати будь-яким іншим особам, оскільки внаслідок таких дій стане неможливим або ускладненим подальший захист порушених прав територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради.

При цьому, як стверджує заявник, вказаний вид забезпечення є виправданим та пропорційним, оскільки забезпечить відновлення порушених прав територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради на самовільно зайняту будівництвом земельну ділянку комунальної власності, що тривалий час залишається фактично вилученою.

Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову та дослідивши матеріали позову, господарський суд зазначає наступне.

Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову у судовому процесі.

Забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів Позивача проти несумлінних дій Відповідача (який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його), що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення.

Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідності до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Статтею 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів Позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

В силу приписів ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

3) встановленням обов`язку вчинити певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;

6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;

7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору;

8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності;

9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;

10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20);

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 висловила правову позицію про те, що при вирішенні питання забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника по забезпеченню позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Так, згідно зі ст. 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. При цьому забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його тощо.

Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Водночас, для встановлення наявності правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття відповідних заходів має значення правильне визначення предмета спору.

Разом з цим, при дослідженні наявності або відсутності підстав для забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).

При вжитті таких заходів суд повинен з`ясувати наявність зв`язку між конкретним видом забезпечувальних заходів і предметом відповідної позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду за наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову у даній справі є вимоги немайнового характеру. Оскільки у даній справі позивач звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення, у разі їх задоволення, не вимагатиме примусового виконання, то в цьому випадку така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, не підлягає дослідженню, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

У немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 року у справі № 910/1040/18, у постанові Верховного Суду від 13.05.2019 року у справі № 911/1551/18.

Крім того, адекватність певного заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії (висновки про застосування норм права, які викладені в постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 916/2786/17).

Обрані заходи забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

До того ж, заявник самостійно обирає конкретний вид забезпечення позову, а суд дає тільки оцінку його співмірності заявленим позовним вимогам.

Системний аналіз висновків про застосування норм права, які викладені в постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 916/2786/17, та положень ч. 1 ст. 136 і 137 Господарського процесуального кодексу України, дає підстави дійти до висновку, що під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в ч.ч. 2, 5, 6, 7 ст. 137 Господарським процесуальним кодексом України).

Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими Позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (така правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17 та від 05.08.2019 у справі № 922/599/19).

Крім того, під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.01.2024 у справі № 916/3599/23).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 червня 2023 року у справі № 925/731/18 вказано, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки Позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Крім того, недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.08.2021 у справі № 908/309/21, від 04.11.2021 у справі № 907/416/21, від 24.06.2021 у справі № 310/9167/20, від 12.01.2023 у справі № 334/9179/21).

Як було встановлено судом, позивач звернувся до суду з вимогами визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства Агенція реєстраційних послуг Мельник Тетяни Іванівни від 18.12.2018 № 44692339 (з відкриттям розділу) про державну реєстрацію за Косінським Юрієм Івановичем права власності на господарчу будівлю загальною площею 32 кв.м за адресою: м. Одеса, Балтська дорога, 42 Г (РНОНМ:1725349951101); визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 27.03.2023, посвідчене приватним нотаріусом Алєксєєвою Оленою Олексіївною, зареєстроване в реєстрі за № 634; визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Алєксєєвої Олени Олексіївни від 27.03.2023 № 46172150 про державну реєстрацію за Косінською Наталією Василівною права власності на господарчу будівлю загальною площею 32 кв.м за адресою: м. Одеса, Балтська дорога, 42-Г (РНОНМ: 1725349951101); припинити право власності Косінської Наталії Василівни на господарчу будівлю загальною площею 32 кв.м за адресою: м. Одеса, Балтська дорога, 42 Г (РНОНМ:1725349951101) із закриттям розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Як встановлено судом та як вбачається зі змісту позовної заяви, даний спір виник у зв`язку з реєстрацією державним реєстратором права власності Косінського Ю.І. на тимчасову споруду як на об`єкт нерухомого майна, яка у порядку спадкування перейшла до Косінської Н.В., всупереч тому, що права на тимчасову споруду не підлягають державній реєстрації, внаслідок чого відбулося самовільне захоплення земельної ділянки комунальної власності, яка не відводилася відповідачці ані у приватну власність, ані в користування, що призвело до порушення прав територіальної громади м. Одеси на земельну ділянку.

Господарський суд погоджується з доводами позивача, що у разі задоволення позову можливе укладення правочинів щодо відчуження спірного об`єкта нерухомого майна може істотно ускладнити виконання судового рішення. Зокрема, у разі перереєстрації права власності на зазначений об`єкт на нових осіб, у таких набувачів не виникатиме обов`язку звільнити земельну ділянку, що перешкоджатиме фактичному виконанню судового рішення.

Дана ситуація зумовлюватиме виникнення необхідності в пред`явленні нових позовів щодо усунення перешкод шляхом скасування державної реєстрації права власності та приведення земельної ділянки у стан, придатний для її використання.

Господарським судом враховано викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 висновок про те, що можливість відповідача в будь-який момент відчужити майно, яке знаходиться в його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

З огляду на зазначене, господарський суд доходить висновку, що такий захід забезпечення позову, як заборони суб`єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у тому числі нотаріусам, приймати рішення та вчиняти дії, пов`язані з державною реєстрацією прав, внесення записів та змін до них у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно щодо господарчої будівлі загальною площею 32 кв.м за адресою: м. Одеса, Балтська дорога, 42-Г (РНОНМ 1725349951101), є ефективним засобом запобігання неможливості чи утруднення належного захисту прав позивача у разі задоволення позовних вимог.

При цьому обраний позивачем вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки майно фактично перебуває у володінні та користуванні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18). Відтак, застосування зазначеного вище заходу забезпечення позову не позбавить відповідача можливості користуватись своїм майном.

Господарський суд Одеської області також зауважує, що заходи забезпечення позову є тимчасовими, на період вирішення спору по суті, з метою зупинення вчинення під час розгляду справи дій, які матимуть відповідні юридичні наслідки та можуть призвести до ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту або поновлення порушеного чи оспорюваного права.

Водночас господарський суд зазначає, що застосування іншого заходу забезпечення позову, а саме: арешту на господарчу будівлю загальною площею 32 кв.м за адресою: м. Одеса, Балтська дорога, 42-Г (РНОНМ 1725349951101), не є доцільним, оскільки заборона державним реєстраторам здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо зазначеного вище об`єкта нерухомого майна є достатнім заходом для належного захисту прав позивача, запобігання відчуженню цього об`єкта третім особам і охоплює за змістом інші запропоновані заходи забезпечення позову та зможе повному обсязі забезпечити ефективний захист прав або інтересів територіальної громади м. Одеси.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Південно-Західного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 р. по справі № 916/2579/25.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заяви Одеської міської ради про забезпечення позову шляхом заборони заборони суб`єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у тому числі нотаріусам, приймати рішення та вчиняти дії, пов`язані з державною реєстрацією прав, внесення записів та змін до них у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно щодо господарчої будівлі загальною площею 32 кв.м за адресою: м. Одеса, Балтська дорога, 42-Г (РНОНМ 1725349951101).

Згідно з ч.ч. 5, 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

Частинами 1 та 4 ст. 141 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання.

З урахуванням відсутності у суду інформації з приводу можливих збитків фізичної особи-підприємця Косінської Наталії Василівни у зв`язку із вжиттям заходів забезпечення позову, правові підстави для зустрічного забезпечення наразі не вбачаються. Разом з тим, відповідач не позбавлений права подати до суду відповідне клопотання, яке підлягає розгляду в порядку та протягом строків, встановлених статтею 141 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України,

суд -

У Х В А Л И В:

1. Заяву Одеської міської ради (вх. 2-1710/26 від 01.09.2026) у справі № 916/3586/26 задовольнити частково.

2. Заборонити суб`єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у тому числі нотаріусам, приймати рішення та вчиняти дії, пов`язані з державною реєстрацією прав, внесення записів та змін до них у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно щодо господарчої будівлі загальною площею 32 кв.м за адресою: м. Одеса, Балтська дорога, буд. 42-Г (РНОНМ 1725349951101).

3. У задоволенні решти частини заяви Одеської міської ради (вх. 2-1710/26 від 01.09.2026) відмовити.

4. Стягувачем за цією ухвалою є Одеська міська рада (65026, м. Одеса, площа Біржова, буд. 1; код ЄДРПОУ 26597691).

5. Боржником за цією ухвалою є: фізична особа-підприємець Косінська Наталія Василівна ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Ухвала набирає чинності 03 вересня 2026 року.

Ухвала дійсна для пред`явлення до виконання до органу державної виконавчої служби протягом строку, встановленого Законом України Про виконавче провадження.

Ухвалу може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.

Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Суддя Петров Володимир Степанович