Рішення № 139474246, 01.09.2026, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

01 вересня 2026 року Справа № 903/574/26

за позовом Заступника керівника Володимирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Литовезької сільської ради

до відповідача: Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»

про стягнення 366 772,29 грн

Суддя Шум М.С.

Секретар судового засідання Сосновська Ю.П.

Представники сторін:

від прокуратури: Лебедюк-Гудкова Т.Г., прокурор

від позивача:

від відповідача: Власюк А.О.

встановив: заступник керівника Володимирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Литовезької сільської ради звернувся до суду з позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», в якому просить:

- стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, у розмірі 366 772,29 грн;

- стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь Волинської обласної прокуратури 4 401,28 грн судового збору за подання до суду даної позовної заяви.

Ухвалою суду від 26.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 14 липня 2026 року на 11:35 год.

07.07.2026 від Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

10.07.2026 від Заступника керівника Володимирської окружної прокуратури надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.

Враховуючи виконання мети підготовчого провадження, відсутність не розглянутих заяв/клопотань, суд протокольною ухвалою від 14.07.2026 закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті на 11.08.2026 о 10год 15 хв.

В судовому засіданні 11.08.2026 оголошено перерву до 01.09.2026.

У судовому засіданні 01.09.2026 прокурор позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні просив в задоволені позову відмовити з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Додатково зазначає, що для покладання на відповідача як на постійного лісокористувача відповідальності за збитки, завдані незаконною рубкою лісів, прокурор повинен на підставі належних, достатніх та допустимих доказів, у розумінні статей 76-78 ГПК України, довести наявність у діях відповідача такого елементу цивільного правопорушення як протиправної поведінки (його протиправної бездіяльності), тобто поведінка відповідача повинна порушувати вимоги ведення лісового господарства.

Однак, в даному конкретному випадку, прокурором в обґрунтування позову не вказано, які саме обов`язки і норми чинного законодавства України у сфері ведення лісового господарства були порушені з боку відповідача, як і не було конкретизовано, які саме дії відповідач повинен був вчинити відповідно до вимог ведення лісового господарства, з метою забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок, однак їх не вчинив, доказів невчинення таких дій відповідачем до суду не надав.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку.

Володимирською окружною прокуратурою здійснюється процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні №12024030520000908 від 23.10.2024, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1,4 ст. 246 КК України.

В ході кримінального провадження встановлено, що 23.10.2024 за адресою: с. Литовеж, Володимирський район, Волинська область, у лісовому насадженні кварталу 65 виділу 3 Павлівського лісництва Володимир-Волинського надлісництва філії «Поліський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України», який не відноситься до природно-заповідного фонду, виявлено незаконну порубку дерев різних порід в кількості 206 штук, внаслідок чого заподіяно збитки на загальну суму 366 772, 29 гривень

У кримінальному провадженні слідчим СВ ВП № 1 (м. Нововолинськ) Володимирського РВП ГУНП у Волинській області, за участі майстра лісу Козіброди Ю.Б., 23.10.2024 проведено огляд місцевості ділянки лісу за географічними координатами 50°37'10.8"N 24°14'00.4"E, поблизу с. Литовеж, у ході якого зафіксовано факт незаконної порубки 199 дерев, а саме сироростучих дерев породи «вільха» - 195 шт, сироростуче дерево породи «берест» - 1 шт, сироростуче дерево породи «черешня» - 1 шт, сухостійних дерев породи «вільха» - 2 шт, діаметри яких занесено у додатки до протоколу огляду місцевості.

Філією «Поліський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» слідчому у кримінальному провадженні надано акт огляду місця вчинення порушення лісового законодавства від 23.10.2024, акт обміру пнів самовільної порубки, з яких вбачається, що невстановленими особами 23.10.2024 у кварталі 65 виділу 3 Павлівського лісництва філії «Володимир-Волинське ЛГ» ДСГП «Ліси України» (на даний час Павлівського лісництва Володимир-Волинського надлісництва філії «Поліський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України») здійснено самовільну порубку 199 дерев, а саме 197 сироростучих дерев породи «вільха» чорна, 1 сироростуче дерево породи «берест», 1 сироростуче дерево породи «черешня».

Згідно інформації Філії «Поліський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» від 10.03.2025 № 3567/34.4-1-2025, надану на вимогу слідчого у кримінальному провадженні слідує, що ділянка лісового масиву розташована у кварталі 65 виділу 3 Павлівського лісництва Володимир-Волинського надлісництва філії «Поліський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» відноситься до лісогосподарської частини лісів зелених зон та не є об`єктом природно-заповідного фонду. В подальшому згідно із протоколом додаткового огляду місцевості від 10.02.2025 на території обслуговування Павлівського лісництва Володимир Волинського надлісництва філії «Поліський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» у кварталі 65 виділу 3 неподалік с. Литовеж, Литовезької територіальної громади Володимирського району Волинської області слідчим проведено додатковий огляд місцевості у ході якого виявлено факт незаконної порубки 7 дерев породи вільха діаметрами 25 см, 21 см, 18 см, 21 см, 21 см, 20 см, 23 см.

В ході досудового розслідування вказаного кримінального провадження Тернопільським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України на підставі постанови слідчого проведено судову інженерно-екологічну експертизу за результатами якої складено висновок експерта від 11.06.2025 № СЕ-19/120-25/3079ФХЕД.

Як вбачається із висновку інженерно-екологічної експертизи від 11.06.2025 № СЕ-19/120-25/3079ФХЕД експертом проведений розрахунок розміру екологічного збитку (шкоди завданої довкіллю), заподіяного внаслідок вирубки дерев на лісовій ділянці у кварталі 65 виділу 3 Павлівського лісництва Володимир-Волинського надлісництва філії «Поліський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України», відповідно до протоколу огляду місцевості від 23.10.2024 (де виявлено та задокументовано факт незаконної порубки 199 дерев) та протоколу додаткового огляду місцевості від 10.02.2025 (де виявлено та задокументовано факт незаконної порубки 7 дерев) за результатами якого встановлено, що загальний розмір шкоди становить 366 772, 29 грн, який заявлено до стягнення.

Особу, яка здійснила незаконну порубку дерев, у ході досудового розслідування кримінального правопорушення не встановлено, тому збитки, завдані інтересам держави, мають бути відшкодовані постійним лісокористувачем.

Як вбачається з відомостей Google Maps, який є безкоштовним картографічним вебсервісом від компанії Google, Національного геопорталу «Національна інфраструктура геопросторових даних», даних Геоінформаційної системи управління лісовими ресурсами України «Ліспроект», місце вчинення незаконної порубки з географічними координатами 50°37'10.8"N 24°14'00.4"E (зазначені в протоколі огляду місцевості від 23.10.2024), яке розміщене поблизу с. Литовеж, знаходиться в межах земельної ділянки лісогосподарського призначення з кадастровим номером 0721181800:05:000:0268 та в межах 3 виділу 65 кварталу Павлівського лісництва філії «Володимир-Волинське ЛГ» ДСГП «Ліси України» (на даний час Павлівського лісництва Володимир-Волинського надлісництва філії «Поліський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України»).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, інформації Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 0721181800:05:000:0268 площею 29 га належить до земель лісогосподарського призначення, цільове призначення « 09.01. Для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг», знаходиться в адміністративних межах Литовезької територіальної громади Володимирського (колишнього Іваничівського) району, перебуває у постійному користуванні ДСГП «Ліси України» як правонаступника прав і обов`язків ДП «Володимир-Волинське лісомисливське господарство», на підставі розпорядження голови Волинської обласної військової адміністрації від 12.12.2022 №560 «Про затвердження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання їх у постійне користування». Згідно наказу ДСГП «Ліси України» від 18.10.2024 № 1815 «Про припинення філії «Володимир-Волинське лісомисливське господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» припинено філію «Володимир-Волинське лісомисливське господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (код 45030784) шляхом її закриття. Передачу активів та пасивів, документів здійснено до філії «Поліський лісовий офіс» згідно із затвердженим передавальним актом. Визначено терміні припинення філії до 31.01.2025

В подальшому, наказом ДСГП «Ліси України» від 31.12.2024 № 2338 «Про затвердження передавальних актів філій, що координуються Поліським лісовим офісом» затверджено передавальні акти активів та пасивів на балансових та позабалансових рахунках, матеріалів лісовпорядкування та документів, які підтверджують речові права на земельні ділянки, нерухоме майно та інше по філіях, що координуються Поліським лісовим офісом, а саме: філії «Володимир-Волинське лісомисливське господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».

Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань філія «Поліський лісовий офіс» є відокремленим підрозділом юридичної особи, ідентифікаційний код 45601597. При цьому, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо філії «Володимир Волинське лісомисливське господарство» ДСГП «Ліси України» на даний час не ліквідоване.

Згідно інформації Філії «Поліський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» від 10.03.2025 № 3567/34.4-1-2025, надану на вимогу слідчого у кримінальному провадженні слідує, що ділянка лісового масиву розташована у кварталі 65 виділу 3 Павлівського лісництва Володимир-Волинського надлісництва філії «Поліський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» знаходяться в постійному користуванні підприємства на підставі викопіювання із «Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Володимир-Волинське ЛМГ, Павлівське лісництво» 2013 року, які додано до позову. Отже, враховуючи наведене, в даному випадку збитки, завдані інтересам держави, мають бути відшкодовані саме постійним лісокористувачем Державним спеціалізованим лісогосподарським підприємством «Ліси України».

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до ст. 16 ЦК України до способів захисту прав і законних інтересів віднесено відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Предметом спору у цій справі як вже зазначив суд є стягнення з відповідача шкоди, завданої державі порушенням положень лісового та природоохоронного законодавства, внаслідок незаконної вирубки дерев.

Частинами 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, необхідна наявність повного складу правопорушення: протиправної поведінки особи; шкоди (збитків); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла збитки.

Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Під шкодою слід розуміти, зокрема, зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Причинний зв`язок, як елемент складу цивільного правопорушення, виражає зв`язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а отже, доведенню підлягає факт того, що його протиправні дії є причиною, а шкода - наслідком такої протиправної поведінки.

Водночас, поведінка заподіювача шкоди може полягати не тільки в його активних діях, а й у бездіяльності. Бездіяльність визнається протиправною, якщо особа, яка зобов`язана вчинити певні дії, свідомо їх не виконує.

Отже, суди, розглядаючи спори про стягнення збитків, мають встановлювати обставини щодо наявності всіх елементів складу правопорушення у їх сукупності.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.

При зверненні з позовом про стягнення шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та їх розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що виражається у тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні шкоди.

Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

Господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.

За загальними правилами розподілу обов`язку доказування, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства, (лісові відносини) регулюються, зокрема Лісовим кодексом України (далі - ЛК України).

Згідно статті 1 ЛК України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Відповідно до статей 16 та 17 ЛК України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

У постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень.

Як вже зазначив суд вище, ДП «Ліси України» є правонаступником філії «Володимир-Волинське лісомисливське господарство», якому першочергово надано у користування лісові земельні ділянки на яких відбулися незаконні порубки.

Відповідно до ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Частиною першою статті 126 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи наведене, земельні ділянки, на яких відбулися незаконні порубки на даний час перебувають у постійному користуванні ДП «Ліси України».

Відповідно до ч. 5 Розділу VІІІ Прикінцевих положень Лісового кодексу України до одержання установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування (план-схеми та таксаційний опис).

Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом п.1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт (затверджено Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року), планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування.

Прокурором до позову долучено відповідні матеріали лісовпорядкування 2013 року, які підтверджують факт використання на праві постійного користування землями лісового фонду, що знаходяться у кварталі 32 виділу 21 Борового лісництва.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Згідно з ч. 1 ст. 40 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов`язкових екологічних вимог.

Відповідно до п. «е» ст. 41 зазначеного Закону економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища передбачають відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Відповідно до приписів ст. ст. 68, 69 Закону порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Статтею 105 ЛК України визначено, що особи, винні у порушенні лісового законодавства, зокрема, у: незаконному видобуванні та пошкодженні дерев і чагарників, порушенні порядку заготівлі та вивезення деревини, порушенні інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, несуть встановлену законом дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність.

Відповідно до статті 107 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, завдану ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Отже, відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Суд зазначає, що статтями 19, 86, 90 ЛК України в свою чергу передбачено, що постійні лісокористувачі зобов`язані, зокрема, забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень. Організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження ослаблення та іншого шкідливого впливу захист від шкідників і хвороб. Забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, та органи місцевого самоврядування власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу. Основними завданнями лісової охорони є: здійснення державного контролю за додержанням лісового господарства; забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу.

Згідно зі ст. 64 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані:

1) забезпечувати посилення водоохоронних, захисних, кліматорегулюючих, санітарно-гігієнічних, оздоровчих та інших корисних властивостей лісів з метою поліпшення навколишнього природного середовища та охорони здоров`я людей;

2) забезпечувати безперервне, невиснажливе і раціональне використання лісових ресурсів для задоволення потреб виробництва і населення в деревині та іншій лісовій продукції;

3) здійснювати відтворення лісів;

4) забезпечувати підвищення продуктивності, поліпшення якісного складу лісів і збереження біотичного та іншого природного різноманіття в лісах;

5) здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень;

6) раціонально використовувати лісові ділянки.

Cтаттею 5 ЛК України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства. Відтак, застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення має базуватися на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин мають визначатись згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Основним елементом правового статусу земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом ст. 63 ЛК України полягає в здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (п. «б» ч.1 ст.164 ЗК України).

Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв`язок їх використання з лісокористуванням (правова позиція ВСУ з постанови від 27.01.2015, справа № 21-570а14).

Статтею 45 ЛК України передбачено, що лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Відповідно до ст. 48 ЛК України у матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.

Згідно зі змістом ст. ст. 19, 64, 86, 89, 90 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі зобов`язані забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень. Організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу. Забезпечення охорони та захисту лісів серед інших покладається на постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.

Верховний Суд у постанові від 30.01.2025 у справі № 907/48/24 вказав на те, що системний аналіз положень ст. 86, п. 1 ч. 2 ст. 105, ст. 107 ЛК України дає підстави для висновку про те, що у випадку порушення вимог щодо організації охорони і захисту лісів, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, до того ж, підприємства, установи, організації зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.

При цьому, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.

Разом з тим, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, у тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.

При цьому, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді не вчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.

Аналогічні висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду при розгляді цієї категорії справ містяться й у постановах від 23.08.2018 справа № 917/1261/17, від 20.09.2018 справа №909/495/17, від 07.06.2019 справа №914/1960/17, від 19.02.2026 у справі № 918/612/25 та у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі № 909/976/17).

Враховуючи вище наведені норми та сталу практику Верховного Суду, судом відхиляються доводи відповідача, що викладені у відзиві на позовну заяву та запереченнях, зокрема щодо того, що відповідач вчасно і в повній мірі здійснював комплекс заходів, спрямованих на охорону та збереження лісів від незаконних вирубок відповідно до вимог чинного законодавства.

Отже, судом встановлено, що в порушення зазначених нормативних приписів відповідач в порушення норм ст. ст. 19 , 63 , п. 5 ст. 64 , ст. ст. 86 , 89 , 90 ЛК України, Статуту ДП «Ліси України» не забезпечив охорону і збереження лісових насаджень, тобто допустив протиправну бездіяльність, наслідком якої стало незаконне вирубування 199 дерев.

Системний аналіз змісту положень п.1 ч.2 ст.19, п. 5 ст. 64 ст. 105 та ст.107 ЛК України , ч.ч.1, 5 ст.86 , п.5 ч.2 свідчить про те, що відповідач, як постійний лісокористувач, має нести відповідальність за порушення вимог щодо ведення лісового господарства, зокрема, за незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок на підвідомчій відповідачу території.

При цьому, на підставі наведених вище норм лісового, земельного, цивільного законодавства відповідач зобов`язаний відшкодувати державі заподіяні внаслідок допущеної ним бездіяльності щодо незабезпечення заходів з охорони лісу збитки.

Згідно висновку інженерно-екологічної експертизи за результатами дослідження в обсязі поданих документів в межах спеціальних знань експерта з інженерно екологічного виду досліджень, встановлено, що загальний розмір шкоди, заподіяної внаслідок вирубки дерев на лісовій ділянці у кварталі 65 виділу 3 Павлівського лісництва Володимир-Волинського надлісництва філії «Поліський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України», відповідно до протоколу огляду місцевості від 23.10.2024 (де виявлено та задокументовано факт незаконної порубки 199 дерев) за результатами якого встановлено, що загальний розмір шкоди становить 366 772, 29 грн.

Відповідно до вимог ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», частина грошових стягнень за порушення норм і правил охорони навколишнього природного середовища та шкода, заподіяна порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища спрямовується до спеціально створених фондів охорони навколишнього природного середовища у відповідних місцевих бюджетах за місцем заподіяння екологічної шкоди, а відтак - до фондів органів місцевого самоврядування, в адміністративних межах яких розташовані земельні ділянки, де здійснювались незаконні поруби лісових ресурсів.

Статтею 15 цього Закону визначено, що місцеві ради в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Збитки, завдані внаслідок незаконної порубки лісових ресурсів, у відповідності до ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища », ст. 29 п. 7 та ст. 69-1 ч. 1 п. 4 Бюджетного кодексу України ч. 3 , підлягають стягненню та зарахуванню до місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища відповідних сільських рад, на території яких вчинено правопорушення, для подальшого перерозподілу у автоматичному режимі між бюджетами відповідних рівнів.

Частина грошових стягнень за порушення норм і правил охорони навколишнього природного середовища та шкода, заподіяна порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища спрямовується до спеціально створених фондів охорони навколишнього природного середовища у відповідних місцевих бюджетах за місцем заподіяння екологічної шкоди, і в подальшому спрямовується на фінансування заходів з відтворення та охорони навколишнього природного середовища, то несплата порушниками нарахованих збитків ставить під загрозу можливість проведення заходів з відновлення навколишнього природного середовища у зв`язку із відсутністю джерел для їх фінансування.

За наведених обставин, судом була надана оцінка наявним у справі доказам у їх сукупності та встановлено наявність складу правопорушення: незаконної порубки дерев на відомчій відповідачу території, що свідчить про протиправність поведінки постійного лісокористувача; шкоди, розмір якої доказово підтверджено; причинно-наслідкового зв`язку шкоди з протиправною поведінкою відповідача, адже заподіяння збитків зумовлено невиконання ним обов`язку щодо здійснення заходів з охорони лісів від незаконних рубок.

Суд прийшов висновку про доведеність належними та допустимими доказами наявності складу цивільного правопорушення у діях лісокористувача щодо незабезпечення ним охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, допущення самовільної вирубки лісу та наявності підстав для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Щодо обґрунтованості підстав звернення прокуратури з позовом у даній справі.

В силу ст. 131-1 Конституції України, прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частиною 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У рішенні № 3-рп/99 від 08.04.1999 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Оскільки "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі охорони навколишнього природного середовища віднесено, зокрема формування і використання місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища у складі місцевих бюджетів.

Згідно із ст. 6 Закону України "Про рослинний світ" органи місцевого самоврядування включено до переліку органів, що здійснюють державне управління у сфері охорони, використання та відтворення рослинного світу.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.

Оскільки самовільні порубки дерев були здійснені на території Колківської селищної ради, тому збитки, завдані внаслідок незаконної порубки лісових ресурсів, у відповідності зі ст. 47 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", ст. 69-1 Бюджетного кодексу України підлягають стягненню та зарахуванню до місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища міських рад, на території яких вчинено правопорушення, для подальшого перерозподілу у автоматичному режимі між бюджетами відповідних рівнів.

Суд доходить висновку, що звертаючись до суду з даним позовом прокурор відповідно до вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та ст. 53 ГПК України визначив у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Для підтвердження судом підстав для представництва прокурора інтересів держави в суді у випадку, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, достатнім є дотримання прокурором порядку повідомлення, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", та відсутність самостійного звернення компетентного органу до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку після отримання такого повідомлення.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Факт не звернення до суду суб`єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та, відповідно, мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що такий суб`єкт неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Як встановлено судом, з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в особі Литовезької сільської ради окружною прокуратурою листом від 09.04.2026 №50/1-176 вих-26 повідомлено орган місцевого самоврядування про встановлення факту незаконної рубки деревини на території ради із зазначенням розміру завданої шкоди та необхідністю вжиття відповідних заходів реагування.

У відповідь на вказаний лист Литовезька сільська рада листом від 15.04.2026 №273 повідомила окружну прокуратуру, що збитки, завдані порушенням законодавства про охорону навколишнього середовища, не відшкодовані. Заходи щодо стягнення шкоди у судовому порядку селищною радою не вживалися, що свідчить про неналежне здійснення органом місцевого самоврядування своїх повноважень щодо захисту інтересів територіальної громади.

Суд зауважує, що така усвідомлена пасивна поведінка органу місцевого самоврядування безумовно свідчить про неналежне здійснення своїх повноважень щодо захисту інтересів об`єднаної територіальної громади.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 вказала, що сам факт не звернення до суду суб`єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Відтак згідно ст. 53 ГПК України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", усі зазначені обставини стали законною та обґрунтованою підставою для захисту інтересів держави в особі Колківської селищної ради шляхом звернення до господарського суду із вказаним позовом.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Слід зазначити, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно, цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів, видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 р. у справі № 917/1307/18, від 18.03.2020 р. у справі № 129/1033/13-ц.

Крім того, слід врахувати, що Верховним Судом неодноразово зазначалось, що при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу.

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Враховуючи наведене, позовні вимоги прокурора щодо стягнення з Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України 366 772,29 грн шкоди, заподіяної незаконною порубкою лісу підставні та підлягають до задоволення в повному обсязі.

З огляду на приписи щодо покладення судового збору на учасників судового процесу в залежності від результату вирішення спору, передбачені ст. 129 ГПК України, з відповідача на користь прокуратури належить стягнути судовий збір в сумі 4 401,28 грн.

Керуючись ст. ст. 74, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд України,-

вирішив:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (код ЄДРПОУ 44768034, Київська область, місто Київ, вул. Руставелі Шота, 9А, 01601) на користь на користь Литовезької сільської ради (ЄДРПОУ 04335252, вул. Володимира Якобчука, 11, с. Литовеж, Володимирський район, 44601) шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в сумі 366 772.29 грн., перерахувавши її на рахунок р/р UA11899980333139331000003464 код класифікації доходів бюджету 24062100, код одержувача 38009371, код платежу 24062100 (грошові стягнення, за шкоду, заподіяну навколишньому природному середовищу).

3. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (код ЄДРПОУ 44768034, Київська область, місто Київ, вул. Руставелі Шота, 9А, 01601) на користь Волинської обласної прокуратури (вул. Винниченка, 15, Волинська область, м. Луцьк, 43025, код ЄДРПОУ 02909915) 4 401,28 грн. сплаченого судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складено

03.09.2026

Суддя Микола ШУМ