Ухвала суду № 139472571, 02.09.2026, Подільський районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 405/4562/26

провадження № 1-кп/405/218/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.09.2026 м. Кропивницький

Подільський районний суд міста Кропивницького у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,

з участю прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_5 ,

потерпілої ОСОБА_6 ,

представника потерпілої адвоката ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора Кропивницької окружної прокуратури Кіровоградської області ОСОБА_3 про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026121010000954 від 09.05.2026, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України,

встановив:

До Подільського районного суду міста Кропивницького надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026121010000954 від 09.05.2026 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України.

Прокурор в судовому засіданні просив продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, посилаючись на те, що на даний час не зменшилися ризики, які були встановлені під час обрання запобіжного заходу. Вказав на наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Вказав, що дії обвинуваченого ОСОБА_4 призвели до незворотних наслідків, а саме смерті людини, а тому обрання запобіжного заходу не пов`язаного з триманням під вартою не забезпечить виконання покладених процесуальних обов`язків обвинуваченим та об`єктивно не зможе запобігти ризикам. З урахуванням викладеного ОСОБА_4 необхідно продовжити виключну міру покарання у виді тримання під вартою.

Сторона захисту не надала доказів, щодо місця відбування обвинуваченим запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.

Обвинувачений заперечив щодо задоволення клопотання прокурора про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, мотивуючи це тим, що відбитки пальців на ножі не його, умислу вчиняти даний злочин не було; ризики, перелічені прокурором, є припущенням.

Захисник обвинуваченого підтримала думку обвинуваченого та заперечила щодо задоволення клопотання прокурора про продовження строку застосування ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, мотивуючи це тим, що обвинуваченому необхідно змінити запобіжний захід на менш суворий у виді домашнього арешту, зважаючи на стан його здоров`я.

Заслухавши учасників кримінального провадження, дослідивши обвинувальний акт та клопотання про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно положень, які закріплені в ст. 331 КПК України, під час судового розгляду, суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Статтею 199 КПК України передбачено можливість продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за клопотанням прокурора.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу, зокрема є наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

За правилами ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.

Згідно з ч.1 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;

3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто, в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.

Ухвалою слідчого судді Фортечного районного суду м. Кропивницького від 11.05.2026 до ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, встановлено обґрунтованість пред`явленої підозри та існування ризиків передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Строк застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою по 09.07.2026 включно.

Ухвалою судді Подільського районного суду м. Кропивницького від 07.07.2026 ОСОБА_4 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання по 04 вересня 2026 включно.

При цьому, достатні відомості про усунення та відсутність на теперішній час тих обставин, які раніше стали підставою для обрання та продовження у відношенні ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, відсутні.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.

Згідно правової позиції викладеній у рішенні Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року по справі «Харченко проти України» (п. 80), при розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов`язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.

Суд перевіряючи доводи клопотання прокурора на предмет наявності ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України відносно ОСОБА_4 констатує наявність ризиків передбачених п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, які на думку суду є наявними і не відпали. Так, ОСОБА_4 , який обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти життя та здоров`я особи, тобто умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині (ч.1 ст.115 КК України), санкція якого передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 7 до 15 років, може перешкодити встановленню істини у справі під час судового провадження з огляду на тяжкість покарання, що загрожує йому в разі визнання його винуватим у інкримінованому злочині, може ухилитися від суду та не виконувати його процесуальні рішення п.1 ч.1 ст.177 КПК України (ризик переховування). Такий висновок суду узгоджується із позицією ЄСПЛ у справі Ilijkov v. Bulgaria від 26.06.2001 (§ 80, заява № 33977/96), за якою суворість можливого вироку є відповідним елементом в оцінці ризику ухилення, а погляд на серйозність обвинувачення проти заявника давав уповноваженим органам можливість обґрунтовано вважати, що такий початковий ризик був встановлений.

Окрім цього, указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався та безперервно діє по теперішній час.

Ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії).

Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови). Ризик втечі не виникає лише за відсутності постійного місця проживання (Сулаоя проти Естонії), § 64) та зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою (Ноймайстер проти Австрії).

У рішеннях по справах «Каучор проти Польщі» від 03.02.2009 року, та «Александр Макаров проти Росії» від 12.03.2009 року ЄСПЛ вказав, що наявність вагомих підстав підозрювати затриманого у вчиненні злочину є неодмінною умовою правомірності тримання під вартою, а врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

ОСОБА_4 висунуте обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого злочину проти життя особи, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 15 років. Зазначене покарання, у разі визнання обвинуваченого винуватим, повинно бути призначене до реального відбування без можливості застосування правил ст. 69, абз. 1 ч. 1 ст. 75 КК України (пільгових інститутів призначення покарання). Такі обставини самі по собі можуть свідчити про існування мотивів та підстав для обвинуваченого переховуватися від суду.

Суд також враховує і те, що обвинуваченому ОСОБА_4 63 роки, він має право вільно переткнути кордон України. Переховування обвинуваченого від суду можливе як за межами території України, так і під час перебування в її межах, знаходячись за адресами, що не відомі суду та стороні обвинувачення. Такі обставини у своїй сукупності дають підстави вважати, що ризик переховування обвинуваченого від суду залишається актуальним.

Не продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, або застосування менш суворого до обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу, може мати негативні наслідки у вигляді виїзду обвинуваченого на тимчасово окуповану територію або взагалі за межі території України з метою переховування від суду та ухилення від кримінальної відповідальності. Окрім цього, як зазначив прокурор та встановлено у судовому засіданні, ОСОБА_4 до моменту вчинення злочину, який ставиться йому в провину, не працював, не одружений, що не свідчить про наявність у нього міцних соціальних зв`язків за місцем проживання.

Крім того, кримінальне правопорушення, яке ставиться в провину обвинуваченому ОСОБА_4 , підтверджується в тому числі протоколами допиту свідків, які давали покази з приводу нього, в яких містяться анкетні дані та місце їх проживання, які відкриті стороні захисту, що може створювати передумови для можливої спроби поза процесуального впливу на свідків, тобто вищевказане вказує на наявність ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст. 177 КПК України (ризик впливу на свідків у цьому ж кримінальному провадженні). Крім того, суд бере до уваги, що зазначені стороною обвинувачення свідки, ще не допитані в даному кримінальному провадженні, а отже існує ймовірність, що зможе призвести до зміни їх показань або відмови від їх давання.

При встановленні наявності ризику впливу на свідків та потерпілих слід враховувати встановлену Кримінальним процесуальним кодексом України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, потерпілими у кримінальному провадженні, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК України.

З огляду на зазначені положення закону, ризик впливу на свідків та потерпілих існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків, потерпілих та дослідження їх судом.

Обвинувачений ОСОБА_4 офіційно не працевлаштований, не одружений, постійного джерела доходу немає. Крім того ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти життя та здоров`я особи, на шлях виправлення не став, що дає підстави, вважати, що він може вчинити нові умисні кримінальні правопорушення, тобто вищевказане вказує на наявність ризику, передбаченого п.5 ч.1 ст. 177 КПК України (ризик вчинити інше кримінальне правопорушення).

Суд звертає увагу на те, що ризики, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.

При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії підозрюваного кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.

Вказане свідчить, що більш м`які запобіжні заходи, зазначені у ст.176 КПК України, не зможуть забезпечити належне виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків, а також запобігти встановленим ризикам, а тому не буде забезпечено виконання завдань кримінального судочинства.

З урахуванням вимог ч. 5 ст. 9 КПК України судом при вирішенні питання про запобіжний захід враховується практика Європейського суду з прав людини, згідно якої тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Продовжуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав та інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства, про що викладено правову позицію в рішенні ЄСПЛ «Летельє проти Франції».

Вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об`єднаного Королівства»).

З наведеного витікає, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.

ЄСПЛ наголосив, що пунктом 3 статті 5 Конвенції гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження. Зокрема, ЄСПЛ послався на практику застосування статті 5 Конвенції у рішення «Кудла проти Польщі» та «МакКей проти Сполученого Королівства». У вказаних рішеннях ЄСПЛ констатував, що основною метою статті 5 Конвенції є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи. ЄСПЛ підкреслив, що саме на національні судові органи покладається обов`язок дотримання розумності строків досудового тримання під вартою та встановлення існування вказаного суспільного інтересу з одночасним врахуванням принципу презумпції невинуватості.

В рішеннях у справах «Мар`янчук та інші проти України» ЄСПЛ зауважив, що безпідставне тримання під вартою є виправданим лише за умови наявності суспільного інтересу, який переважає принцип поваги до особистої свободи.

Виходячи із фактичних обставин пред`явленого ОСОБА_4 обвинувачення, а саме умисного особливо тяжкого кримінального правопорушення, наслідком якого настала смерть людини, свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого, а тому є реальні підстави вважати, що заявлені стороною обвинувачення ризики продовжують існувати. Зважаючи на суспільний інтерес, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, судом констатується, що запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів не передбачається можливим.

Таким чином, продовження існування зазначених вище обставин у їх сукупності, виправдовують подальше перебування ОСОБА_4 під вартою, що відповідає, і є співрозмірним тяжкості і характеру діяння, яке ставиться в провину ОСОБА_4 , а більш м`який запобіжний захід не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого, а тому, продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою є найбільш прийнятним за наявних умов.

За наведеного вище обґрунтування, суд дійшов висновку про обґрунтованість клопотання прокурора та наявність підстав для продовження застосованого до обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.

Доводи сторони захисту на користь обвинуваченого у даному випадку не перевищують суспільного інтересу у справі, який полягає у повному та неупередженому розгляді кримінального провадження у встановлені законом строки, а також забезпеченні виконання обвинуваченим процесуальних рішень у справі та запобіганні процесуальних ризиків. Тобто в даному випадку наявні реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи обвинуваченого.

Отже, враховуючи ту обставину, що сторонами кримінального провадження не надані докази, які б свідчили про достатність підстав для застосування до ОСОБА_4 більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, для запобігання зазначеним вище ризикам, суд дійшов висновку, що обвинуваченому слід продовжити винятковий запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Враховуючи те, що усі наведені обставини у їх сукупності не дають достатніх підстав застосувати відносно ОСОБА_4 більш м`який запобіжний захід, ніж тримання під вартою, а тому, виправдовують потребу в необхідності продовження строку тримання під вартою на 60 днів.

У зв`язку з чим, суд вважає, що з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого та уникненню встановлених ризиків п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, існує необхідність у продовженні строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 31 жовтня 2026 включно.

Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Як встановлено, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України.

Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, який спричинив загибель людини.

Враховуючи наявність обґрунтованого обвинувачення у вчиненні ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений ОСОБА_4 може вчинити протиправні дії, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим ОСОБА_4 особливо тяжкого злочину проти життя та здоров`я особи, тобто умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині (ч.1 ст.115 КК України), суд не визначає розмір застави.

Керуючись ст.ст. 177, 183, 194, 197, 369, 395 КПК України, суд

постановив:

Клопотання прокурора Кропивницької окружної прокуратури Кіровоградської області ОСОБА_3 про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до обвинуваченого ОСОБА_4 - задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто з 02 вересня 2026 по 31 жовтня 2026 включно.

Вручити копію цієї ухвали прокурору, обвинуваченому, захиснику негайно після її оголошення.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення. А особою, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Суддя ОСОБА_8