Ухвала суду № 139472112, 04.09.2026, Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 191/6040/26

Провадження № 2-з/191/21/26

У Х В А Л А

іменем України

про забезпечення позову

04 вересня 2026 року м. Синельникове

Суддя Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області Форощук С.А., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Яворницької селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області про визначення місця проживання дитини,

ВСТАНОВИЛА:

позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом в якому просить визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 із батьком.

Одночасно з поданням позову, позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову. Вимоги заяви мотивовано тим, що після розірвання шлюбу між ним та відповідачкою ОСОБА_2 у 2024 році, їх малолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 фактично залишився приживати разом із матір`ю. При цьому, без належного погодження та всупереч його волі, ОСОБА_2 здійснила виїзд разом із сином за межі України до Федеративної Республіки Німеччина, де фактично і проживають станом на сьогодні. В наслідок таких дій відповідачки позивач фактично позбавлений можливості повною мірою реалізовувати свої батьківські прав, брати участь у вихованні сина, підтримувати з ним особистий контакт та забезпечувати належний емоційний зв`язок між батьком і дитиною.

Рішенням виконавчого комітету Яворницької селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області від 11.11.2025 року № 279 був визначений спосіб участі позивача у вихованні та вільному спілкуванні із сином, зокрема передбачено щоденне спілкування телефоном та за допомогою відеозв`язку з 16-00 год. до 20-00 год., а також встановлено обов`язок ОСОБА_2 . Однак сам факт існування вказаного рішення не усуває ризику подальшого обмеження спілкування позивача з дитиною та фактичного відчуження дитини від батька.

Таким чином, вважає, що невжиття вказаних заходів забезпечення позову призведе до втрати психологічного, душевного та соціального зв`язку батька з сином, що унеможливить виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Суд, дослідивши заяву про забезпечення позову вважає, що заява позивача про забезпечення позову підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно із п.3 ч.1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.

Відповідно до ч.1 ст.153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

У ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року, що набула чинності для України 27 вересня 1991 року, яка в силу положень ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно із ст. 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до ч.ч. 7,8 ст.7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї .

У ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року №2402-III (далі Закон №2402-ІІІ) встановлено, що сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно із ч. ч. 1,2 ст.15 Закону №2402-ІІІ дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язанні брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Між сторонами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 існує спір щодо визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , разом з матір`ю чи батьком.

Позивач, звертаючись до суду із заявою про забезпечення поданого ним позову до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, посилається на те, що на даний час їх спільна дитина ОСОБА_3 проживає разом із матір`ю, яка перешкоджає йому, батьку, у спілкуванні із дитиною.

Вважає, що невжиття заходів забезпечення позову, про які він просить суд, може завдати істотної шкоди психологічному стану здоров`я дитини оскільки розлука із батьком може негативно вплинути на психологічний стан дитини, втрату соціальних зв`язків. Даний вид забезпечення позову є співмірним із заявленими ним вимогами та відповідає інтересам сина, якого ОСОБА_2 позбавила батьківської турботи.

Отже, суд доходить висновку, що ОСОБА_1 використовує усі можливості щоб реалізувати не тільки своє право, а і обов`язок щодо виховання та спілкування з дитиною.

Враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітнього сина, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту дитини особисто з його батьком повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей з батьком. А тому з метою запобігання втрати емоційного контакту батька з малолітньою дитиною, погіршення між ними психоемоційного характеру відносин на період розгляду справи у суді, який може бути тривалим, та остаточного вирішення питання про визначення місця проживання малолітньої дитини, суд вважає за необхідне застосування заходу забезпечення позову у спірних правовідносинах із дотриманням вимог законодавства, яким врегульовано правовий механізм забезпечення позову.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, яка висловлена в постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі №490/1087/21.

Про необхідність та важливість контакту дитини з кожним із батьків під час тривання судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дітей неодноразово наголошував у своїх рішеннях ЄСПЛ.

Так, у рішенні від 04 вересня 2018 року "Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії" (заява № 6221/14) ЄСПЛ вважав, що тривалий судовий процес, пов`язаний, у тому числі, зі встановленням графіку відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, а тому допустимим є встановлення такого графіку до закінчення розгляду справи по суті, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції щодо права на повагу до його приватного i сімейного життя.

У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір`ю.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 25 листопада 2020 року у справі № 760/15413/19 (провадження № 61-9164св20), від 17 травня 2021 року в справі № 761/25101/20 (провадження № 61-1092св21), від 15 вересня 2021 року в справі № 752/6099/20 (провадження № 61-13598св20).

Крім того, суд також враховує, що судове рішення про визначення місця проживання дитини спрямовано на передачу дитини від однієї особи (батька/матері) до іншої особи (матері/батька).

Заходи ж забезпечення позову, що полягають у визначенні часу та місця побачення і спілкування дитини з одним із батьків, який на час розгляду справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від неї, спрямовані на усунення перешкод у спілкуванні дитини з батьком на час вирішення по суті спору щодо місця її проживання.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України та статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики європейського суду з прав людини" застосовується судами як джерело права, зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі за заявою «MAMCHUR v. UKRAINE», № 10383/09, § 100).

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі за заявою «HANT v. UKRAINЕ», № 31111/04, § 54).

Суд доходить висновку, що зустрічі батька з дитиною будуть сприяти відновленню довірчих відносин та емоційного контакту між ними, відповідатимуть інтересам як батька, так і дитини, та зможуть усунути загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про визначення місця проживання дитини. Відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її батьком повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей з батьком.

Оцінивши доводи ОСОБА_1 щодо необхідності вжиття відповідних заходів, з урахуванням віку дитини, права батька на особисте спілкування з дитиною, відсутність випадків, які обмежують право на таке спілкування, а також враховуючи ту обставину, що між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, суд робить висновок про доцільність забезпечення позову шляхом визначення часу спілкування позивача з сином.

Підстав щодо обов`язкового застосування зустрічного забезпечення, передбачених ч.3 ст. 154 ЦПК України, судом не встановлено.

Керуючись ст.149-151, 153, 157, 258-261, 353 ЦПК України, суд,

УХВАЛИЛА:

заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Яворницької селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області про визначення місця проживання дитини, задовольнити.

Зобов`язати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка фактично мешкає у Федеративній Республіки Німеччина, на час розгляду справи судом до моменту набрання рішення по зазначеній цивільній справі № 191/6040/26 законної сили, забезпечити час спілкування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за допомогою телефонного та відеозв`язку з 16-00 год. до 20-00 год. щоденно без порушення режиму дня дитини та з урахуванням її бажання; забезпечити можливість ОСОБА_1 надсилати сину голосові повідомлення, фото та відеоповідомлення протягом дня; не чинити перешкод у такому спілкуванні батька із сином та забезпечити можливість його регулярного здійснення.

У разі хвороби дитини (підтвердженої згідно запису педіатра), якщо це припадає на день зустрічі, зустріч підлягає перенесенню на іншу, погоджену між батьками дату, враховуючи інтереси дитини, стан її здоров`я та потреби у повноцінному розвитку відповідно до віку дитини.

Ухвала набирає чинності з моменту її підписання суддею.

Ухвала підлягає негайному виконанню.

Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі в 15-денний строк з дня винесення ухвали апеляційної скарги.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Суддя С. А. Форощук