Рішення № 139469573, 04.09.2026, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/7601/26

Провадження № 2/357/6074/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Ярмола О. Я. ,

при секретарі Вдовика А. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в місті Біла Церква, в залі суду №5 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Білоцерківської міської ради Київської області, третя особа: ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частку квартири за набувальною давністю, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, мотивуючи тим, що з 15.10.1996 року вона перебувала в шлюбі з ОСОБА_3 , та проживали однією сім`єю за адресою АДРЕСА_1 . 21.03.1997 року, у зв`язку із пропозицією «розширення площі місця проживання» та збільшення кількості квадратних метрів для приватизації, - шлюб між ними було розірвано, але надалі після розірвання шлюбу вони продовжили проживати однією сім`єю, як чоловік та дружина за вищевказаною адресою. 07.12.2000 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 була приватизована квартира АДРЕСА_2 . Вони стали співвласниками в спільній частковій власності в рівних долях по 1/2 частці на вказану квартиру. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Похованням ОСОБА_3 займалася його дружина ОСОБА_1 .

Після смерті, ІНФОРМАЦІЯ_1 співвласника майна (бувшого чоловіка) ОСОБА_3 , майно залишилось бездоглядним. ОСОБА_1 , як співвласник іншої частини, з метою збереження майна, взяла майно під свій фактичний контроль, утримувала та дбала про нього. З дня смерті ОСОБА_3 , позивач постійно проживала, і проживає та зареєстрована по сьогоднішній день за адресою місця розташування їхнього спільного майна - АДРЕСА_1 . добросовісно,вільно, відкрито, безперервно володіє належною померлому ОСОБА_4 1/ 2часткою квартири протягом майже 24 років.

Позивач зазначає, що спадкова справа після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , не заводилась. ОСОБА_1 не змогла отримати майно (1/2 частину квартиру) у спадщину, так як на час смерті ОСОБА_3 діяв ЦК Української РСР від 1963 року, за яким не існувало четвертої черги спадкування (проживання однією сім`єю як чоловіка і дружини більше 5 років), а тому ОСОБА_1 не змогла реалізувати свої права на спадщину.

Позивач, надаючи докази в підтвердження факту добросовісного, вільного, відкритого, безперервного володіння належною померлому ОСОБА_3 1/2 часткою квартири протягом строку більше 10 років, просила суд визнати за нею право власності на 1/ 2 частину квартири АДРЕСА_2 , за набувальною давністю.

Процесуальні дії та рішення у справі.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу справи, 06.05.2026 позов ОСОБА_1 було передао на розгляд судді Ярмолі О.Я. (а.с.72).

11.05.2026 ухвалою судді Ярмоли О.Я. було прийнято справу та відкрито провадження за правилами загального позовного провадження (а.с.78)

15.05.2026 представник відповідача подала суду заяву про розгляд спарви за відсутності представника відповідача, на розсуд суду.

01.07.2026 ухвалою суду, що занесена до протоколу судового засідання, було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

25.08.2026 представник позивача подав клопотання про продовження розгляду справи без участі позивача та її представника.

Заслухавши в судовому засіданні 14.07.2026 пояснення позивача, представника позивача, третьої особи ОСОБА_2 , яка за власним бажанням була допитана в судовому засіданні в якості свідка, покази свідка ОСОБА_5 , дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Фактичні обставини справи.

В судовому засіданні встановлено, що з 15.10.1996 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебувала в шлюбі з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Наведене підтверджено свідоцтвом про укладення шлюбу (серія НОМЕР_1 , актовий запис 1278, видане відділом реєстрації актів громадянського стану Білоцерківського міськвиконкому Київської області від 15.06.1996 року) (а.с.23).

Встановлено, що 21.03.1997 року шлюб між позивачем та ОСОБА_3 було розірвано, що підтверджено Свідоцтвом про розірвання шлюбу від 21.03.1997 року ( актовий запис № 343, видане відділом реєстрації актів громадянського стану Білоцерківського міськвиконкому Київської області, серія НОМЕР_2 ) (а.с.24).

Встановлено, що 07.12.2000 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 була приватизована квартира АДРЕСА_2 . Колишнє подружжя стали співвласниками зазначеної квартири, в рівних долях по 1/2 частці. Наведене підтверджено Свідоцтвом про право власності на житло № НОМЕР_3 , яке зареєстроване 18.12.2000 року в Білоцерківському міському бюро технічної інвентаризації за №12649, книга 110 (а.с.25).

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджено Свідоцтвом про смерть (серія НОМЕР_4 , актовий запис 2025, видане відділом реєстрації актів громадянського стану Білоцерківського міського управління юстиції, Київської області) (а.с.26).

Згідно інформаційної довідки зі Спадкового реєстру, спадкова справа після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , не заводилась (а.с.41-42)

Встановлено, що позивач з 19.12.2000 року була зареєстрована разом із ОСОБА_3 за однією адресою, але 30.03.2001 року знялася із реєстрації в квартирі АДРЕСА_2 . Та з 25.12.2002 року і на даний час позивач знову зареєструвала своє місце проживання в квартирі АДРЕСА_2 . Наведене підтверджено зібраними матеріалами справи (а.с.27, 28-30,44).

Встановлено, що 05.12.2024 року позивач подарувала ОСОБА_2 , яка є третьою особою в даній справі, свою частину квартири АДРЕСА_2 (а.с.31-34).

Позивач надала до матеріалів справи чисельні квитанції по оплаті комунальних послуг в квартирі АДРЕСА_2 , а також надала квитанції, Акти виконаних робіт у вказаній квартирі.

Позивач суду пояснила, що з постійно проживала із своїм чоловіком ОСОБА_3 в квартирі АДРЕСА_2 . Для покращення житлових умов позивач розірвала шлюб з ОСОБА_3 , але продовжували проживати однією сім`єю, разом приватизували вказану квартиру. Після смерті ОСОБА_3 , позивач продовжує проживати у вказаній квартирі і на даний час, утримує житло, проводить ремонтні роботи.

Представник позивача пояснила, що враховуючи родинні стосунки подружжя, які існували між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , їхнє тривале, постійне, спільне проживання однією сім`єю (більше 5 років), як чоловік та дружина за однією адресою, після розірвання шлюбу, ОСОБА_1 звернулася в Другу Білоцерківську міську державну нотаріальну контору, з метою оформлення та отримання спадщини. Позивач отримала роз`яснення від 16.06.2023 року, №1215/1016, що оскільки станом на день смерті спадкодавець ОСОБА_6 був зареєстрований один за адресою: АДРЕСА_1 та оскільки спадкодавець помер до 01 січня 2004 року, то відносини спадкування регулюються правилами ЦК УРСР 1963 року та застосовуються правила статей 529 (перша черга спадкоємців) та 530 (друга черга спадкоємців). Нотаріус пояснила, що позивач не є спадкоємцем першої та другої черги і не має документів, що підтверджують родинні стосунки з померлим ОСОБА_7 . Отже, позивач ОСОБА_1 не змогла реалізувати свої права на спадщину, як дружина померлого. Будь які родичі чи інші спадкоємці в нього відсутні та ніхто про вступ в спадщину не заявляв.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка третя особа по справі ОСОБА_2 , яка приходиться позивачу донькою, суду дала показання, що її мама ОСОБА_1 була з ОСОБА_3 співвласниками квартири, вони разом працювали на підприємстві для інвалідів. Мама жила в шлюбі з ОСОБА_3 , але офіційно розірвали шлюб, бо мали намір покращити житлові умови і для цього потрібне було розірвання їхнього шлюбу. ОСОБА_3 в 2002 році помер, похованням займалася позивач. Потім позивач подарувала свідку свою частку квартири, але не виселилася. По факту, позивач постійно зареєстрована і проживає в квартирі АДРЕСА_2 , ніколи не виїжджала з цього помешкання.

Свідок ОСОБА_5 , яка з 1995 року проживає по сусідству з позивачем в будинку АДРЕСА_3 , дала суду показання, що знала ОСОБА_3 , їхні квартири поряд, в кінці 1990-х років до нього вселилася в квартиру жінка ОСОБА_1 , вони одружилися. ОСОБА_3 помер. ОСОБА_1 і на даний час постійно проживає в квартирі АДРЕСА_2 . Свідок буває в гостях у позивача, спілкуються.

Позиція суду та оцінка аргументів сторін. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади. (п. 13 Постанови Пленуму ВССУ №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав»).

Згідно ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Пунктом 9 вказаної постанови Пленуму ВССУ №5 від 07.02.2014 року визначено, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.

Враховуючи положення пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК про те, що правила статті 344 ЦК про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, та беручи до уваги, що ЦК набрав чинності з 1 січня 2004 року, положення статті 344 ЦК поширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2001 року.

В постанові Великої Палати ВС від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 зазначено, що правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 Цивільного кодексу України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності усіх вказаних умов у сукупності. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю.

У постанові від 01.08.2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість, володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Дана правова позиція підтримана в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 №910/17274/17, де, зокрема, вказано, що оскільки за змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Згідно п.11 постанови Пленуму ВССУ №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (стаття 214 ЦПК).

Виходячи зі змісту статей 335 і 344 ЦК, взяття безхазяйної нерухомої речі на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вона розміщена, і наступна відмова суду в переданні цієї нерухомої речі у комунальну власність не є необхідною умовою для набуття права власності на цей об`єкт третіми особами за набувальною давністю.

Отже, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Проте, не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто, об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків.

При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто, на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі, безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність.

Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном. Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто, об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто, є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію. Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння.

При цьому, володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник. Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років. Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником. До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 15 листопада 2022 року у справі № 293/1061/21 (провадження № 61-4347 св 22).

Згідно встановлених судом обставин, власник частки житлової квартири ОСОБА_3 помер, спадкова справа не відкривалася, ніхто не оформив (не зареєстрував) право власності на майно, також спадщину після нього в установленому порядку ніхто не прийняв. Спорів щодо частини квартири АДРЕСА_2 не виявлено. Натомість, співвласник даної квартири , ОСОБА_2 , позовні вимоги визнала та ствердила обставини даної справи.

Позивач з грудня 2002 року добросовісно і безперервно володіє чужим майном, а саме частиною квартири АДРЕСА_2 , яка належала ОСОБА_3 , протягом 24 років, спору щодо володіння майном не має, територіальна громада в особі Білоцерківської міської ради позов не заперечила.

З огляду на вищевикладене, даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов обґрунтований та підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 206, 258- 265 , 354 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (ІПН НОМЕР_5 ) право власності на 1/ 2 частину квартири, що належала ОСОБА_3 за адресою : АДРЕСА_1 , за набувальною давністю.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного тексту судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення складено і підписано 04.09.2026 року.

Суддя О. Я. Ярмола