Рішення № 139463310, 03.09.2026, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

Єдиний унікальний номер 205/6781/25

Номер провадження2/205/50/26

єдиний унікальний номер № 205/6781/25

провадження № 2/205/50/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року м. Дніпро

Новокодацький районний суд міста Дніпра в складі: головуючого судді Басової Н.В., за участю секретаря судового засідання Пєтіної К.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_1 , треті особи: Комунальне підприємство «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 01.05.2025 року звернувся до Новокодацького районного суду міста Дніпра з вищезазначеним позовом, в якому просив визнати відповідачів такими, що втратили право користування кімнатою АДРЕСА_1 .

Позов мотивований тим, що кімната АДРЕСА_1 перебуває в комунальній власності територіальної громади міста в особі Дніпровської міської ради. В зазначеній кімнаті зареєстровані відповідачі. З 01.02.2025 року було призупинено нарахування за комунальні послуги по особовому рахунку № НОМЕР_1 у зв`язку з наявністю боргу в сумі 18 217,40 грн. Відповідачі понад шість місяців не проживають за даною адресою, що є підставою для визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 05.05.2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 12.08.2025 року закрито підготовче судове засідання та призначено розгляд справи по суті.

У судовому засіданні представник позивача заперечувала проти заочного розгляду справи, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідачі у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Про причини неявки суд не повідомив.

Представник третьої особи КП «Жилсервіс-5» ДМР у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Про причини неявки суд не повідомив.

Представник третьої особи Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Про причини неявки суд не повідомив.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані та здобуті докази, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню за наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що будівля гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 перебуває в комунальній власності територіальної громади міста в особі Дніпровської міської ради (а.с. 19-20).

В зазначеному гуртожитку за адресою: АДРЕСА_3 зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 7-10).

З 01.02.2025 року припинені нарахування по особовому рахунку № НОМЕР_1 у КП «Жилсервіс-5» ДМР, борг за надані комунальну послуги складає 18 217,40 грн. (а.с. 11).

У актах від 25.07.2024 року, 06.11.2024 року та 19.02.2025 року, складених КП «Жилсервіс-5» ДМР, зазначено, що за адресою: АДРЕСА_3 ОСОБА_3 , ОСОБА_2 зі слів сусідів не проживають більше трьох років, кімната опечатана (а.с. 12-14).

Згідно ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

«Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року).

Разом з тим, втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення Європейського суду з прав людини у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2008 року пункт 50, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).

Відповідно до ч. 1 та ч. 6 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Згідно ст. 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Статтею 9 ЖК України встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору судом.

Згідно ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз статей 71, 72 ЖК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.

У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.

У постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц зроблено висновок по застосуванню статей 71, 72 ЖК України, який полягає в тому, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.

Факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов`язані з цим правові наслідки необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи у житловому приміщенні у зв`язку з вибуттям наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (ст. 107 ЖК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 79 ЦПК України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є доказами, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Проте у цій справі відсутні докази обставин, зазначених у позові, оскільки позивачем факт відсутності відповідачів понад встановлені статтею 71 ЖК України строки у жилому приміщенні за адресою: АДРЕСА_3 без поважних причин не доведено належними та допустимими доказами.

При цьому, суд не приймає до уваги надані позивачем у якості доказів акти від 25.07.2024 року, 06.11.2024 року та 19.02.2025 року (а.с. 12-14), оскільки вказані акти складені зі слів сусідів, прізвища яких навіть не зазначені.

Крім того, позивач не заявляв клопотання про допит свідків, які підписували акти з метою доказування не проживання відповідачів у гуртожитку.

Також позивач не позбавлений права на звернення до суду із позовними вимогами щодо стягнення заборгованості за комунальні послуги, отримані відповідачами за фактичне користування спірним житловим приміщенням.

Європейський суд з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року дійшов висновку, що хоч суд і не повинен надавати відповідь на кожен аргумент сторони, проте судовий розгляд не можна вважати справедливим, якщо суд залишив без уваги ключові докази вирішальні з точки зору фінального рішення суду.

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» ("Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine"), рішення від 02 грудня 2010 року) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло, а відтак визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, буде порушенням принципу пропорційності, що у свою чергу спричинить порушення балансу інтересів сторін у спірних правовідносинах.

Таким чином, розглядаючи даний спір в межах заявлених вимог, оцінюючи здобуті по справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємності зв`язку у сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги Дніпровської міської ради недоведені, необґрунтовані та безпідставні, а, отже, задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд приймає до уваги те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, тому судові витрати позивачу не відшкодовується.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі викладеного та керуючись ст. 47 Конституції України, ст. ст. 15-16 ЦК України, ст. ст. 9, 71-72 ЖК України, ст. ст. 4, 12-13, 81, 141, ч. 4 ст. 223, ч. 2 ст. 247, ст. ст. 258-259, 263-266, 280, 282-284, 289, 354 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ: 26510514, місцезнаходження: м. Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, 75) до ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 ) та ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_3 ), в інтересах якої діє ОСОБА_1 , треті особи: Комунальне підприємство «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ: 3819987, місцезнаходження: м. Дніпро, просп. Богдана Хмельницького, 14), Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ: 40392181, місцезнаходження: м. Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, 75), про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після завершена апеляційного перегляду.

Суддя Н.В. Басова