Рішення № 139463215, 24.08.2026, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 203/4480/26

Провадження № 2/0203/2443/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.08.2026 року Центральний районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді - Єдаменко С.В.,

при секретарі - Пилипенко А.С.,

за участю позивача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу «Дніпропетровський обласний центр підготовки населення до національного спротиву» Дніпропетровської обласної ради про стягнення витрат на відрядження та добових, витрат на лікування та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні -

встановив:

30 квітня 2026 року позивач звернувся до Центрального районного суду міста Дніпра з позовом до КЗ «Дніпропетровський обласний центр підготовки населення до національного спротиву» ДОР про стягнення витрат на відрядження та добових, витрат на лікування та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що перебував з відповідачем в трудових відносинах в період з 23 квітня 2024 року, а з 01 липня 2025 року обіймав посаду заступника директора з організації. В процесі виконання трудових обов`язків він регулярно направлявся керівництвом для проведення виїзних занять, які на його думку, були службовими відрядженнями. Відповідачем було порушено трудові права позивача, оскільки такі відрядження належним чином не оформлялись, добові не нараховувались та не виплачувались. Крім того, позивач направлявся в такі відрядження власним транспортом, проте йому на відшкодовувались витрати на пальне, не сплачувалась компенсація за використання власного автомобіля. 29 серпня 2025 року позивач був звільнений за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України, проте йому не було виплачено зазначені компенсації та виплати. На його звернення до відповідача з вимогою про виплату добових, витрат на пальне та компенсації за використання власного транспорту він одержав відмову, яка була мотивована відсутністю на підприємстві положення про відрядження, а також договору оренди автомобіля між позивачем та відповідачем, надані позивачем накази не є наказами про відрядження, а стосуються організаційних питань. Позивач з такими твердженням не згоден, оскільки всі наведені вище виплати та компенсації є визначеними трудовим законодавством гарантіями для працівників, які не можуть залежати від наявності у працедавця належної організації внутрішнього документообігу. Крім того, через інтенсивні виїзні завдання у позивача відбулось погіршення стану здоров`я, що зумовило необхідність звернення за медичного допомогою та понесення відповідних витрат. Також позивач зазначав, що оскільки з ним не було проведено повного розрахунку під час звільнення, він має право на одержання середнього заробітку за весь час з дня звільнення по день фактичної виплати спірних сум. У зв`язку з викладеним позивач просив стягнути з відповідача: 2 700,00 грн. - добових за дні відрядження, 8 470,00 грн - компенсації з використання власного автомобіля, 1 100,00 грн - витрат на пальне, 2 931,05 грн - витрат на лікування, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (а.с. а.с. 1 - 6).

Ухвалою Центрального районного суду міста Дніпра від 04 травня 2026 позовну заяву залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків - надання інформації про наявність чи відсутність у учасників справи електронних кабінетів (а.с. 24).

07 травня 2026 року через підсистему Електронний суд від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви (а.с. а.с. 25 - 28).

Ухвалою Центрального районного суду міста Дніпра від 11 травня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного провадження з викликом представників сторін (а.с. 29).

02 червня 2026 року від представника відповідача надійшла заява про ознайомлення з матеріалами цивільної справи та відкладення судового засідання (а.с. а.с. 31 - 34).

В судове засідання 03 червня 2026 року з`явився позивач, за клопотанням представника відповідача розгляд цивільної справи було відкладено на 24 червня 2026 року (а.с. 36).

16 червня 2026 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечував проти задоволення позову, вказуючи, що підставою для виплати добових за відрядження є наказ про відрядження, в той час як позивачем надано копії наказів про проведення виїзних занять, які є адміністративними наказами, що фіксують та підтверджують місцезнаходження робочих місць працівників та термін проведення виїзних занять. Позивачем не надано доказів фактичної присутності на цих виїзних заняттях. Хоча саме позивач був уповноваженим трудового колективу він не порушував перед адміністрацією підприємства питання про відсутність положення про відрядження. Також відсутня можливість виплачувати компенсацію за використання власного автомобіля за відсутності документального оформлення таких відносин між працівником та підприємством. Крім того, позивачем не надано доказів фактичного використання його автомобіля для проведення виїзних занять. (а.с. а.с. 38 - 44).

На підтвердження своїх заперечень відповідач надав відповідні докази (а.с. а.с. 45 - 97).

Також, відповідачем було подано заяву про залишення позову без розгляду, яка мотивована тим, що позивачем пропущений строк звернення за захистом його трудових прав, визначений ч. 1 ст. 233 КЗпП України (а.с. а.с. 98 - 102).

Судове засідання 24 червня 2026 року не відбулось у зв`язку із зайнятістю судді в іншому провадженні, у зв`язку з чим розгляд цивільної справи було відкладено на 12 серпня 2026 року (а.с. 105).

06 липня 2026 року через підсистему Електронний суд від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він наполягав на задоволенні позовних вимог. Позивач зазначав, що в провадження Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра була цивільна справа № 199/15982/25 за його аналогічними позовними вимогами до керівника відповідача, проте рішенням від 16 березня 2026 року у задоволенні позову було відмовлено. Позивач вказував, що відмова у задоволенні позовних вимог була зумовлена тим, що вони були пред`явлені до неналежного відповідача, тому це рішення не перешкоджає пред`явленню позову з такими ж вимогами до Центрального районного суду міста Дніпра але вже до належного відповідача. Позивач наполягав, що надані ним копії наказів є саме наказами про відрядження, оскільки зобов`язували працівників (зокрема, позивача) здійснювати виїзд до інших населених пунктів (що і є відрядженням). При цьому, в наказах зазначалось про «виїзд власним автомобілем працівника», що є безумовною підставою для компенсації працівнику його використання та витрат на пальне. Працівник (позивач) не може нести негативні наслідки відсутності належного документообігу на підприємстві щодо відряджень працівників та використання власних транспортних засобів працівників для потреб підприємства (а.с. а.с. 107 - 115).

На підтвердження своїх доводів позивач надав копію рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 16 березня 2026 року у цивільній справі № 199/15982/25 та додаткові докази (а.с. а.с. 116 - 122).

Також, 06 липня 2026 року позивачем через підсистему Електронний суд надіслав заперечення проти клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду (а.с. а.с. 123 - 127).

В судове засідання 12 серпня 2026 року з`явились позивач та представники відповідача.

Позивач в судовому засіданні підтримав позовну заяву та просив її задовольнити з мотивів, зазначених в позовній заяві та інших заява по суті справи.

Представники відповідачів в судовому засіданні проти задоволення позову заперечували з мотивів, зазначених у відзиві на позов. Також, представники відповідачів пояснювали, що зазначення в наказах «про виїзд працівників власним транспортом» було необхідно через особливий порядок в`їзду до територій, де проводились навчальні заходи, для пропуску туди цих автомобілів.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи суд приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Згідно наказу № 33-к/тр від 30 червня 2025 року позивач був переведений з посади начальника відділу КЗ «Дніпропетровський обласний центр підготовки населення до національного спротиву» ДОР на посаду заступника директора з підготовки з 01 липня 2025 року, що підтверджується копією відповідного наказу (а.с. 16).

Відповідно до наказу від 30 липня 2025 року № 41 про проведення виїзних занять позивачу було наказано виїхати власним транспортом для проведення занять з топографії та виживання 31 липня 2025 року та 01 серпня 2025 року до Петропавлівської та Шахтарської територіальних громад Синельниківського району Дніпропетровської області. При цьому, згідно п. 6 наказу головний бухгалтер мала передбачити компенсацію транспортних витрат (а.с. 10).

Відповідно до наказу від 06 серпня 2025 року № 42-од про проведення виїзних занять позивачу разом з іншими працівниками підприємства було наказано виїхати власним транспортом для проведення занять з топографії та виживання, для медичної допомоги та іншої підготовки 07 серпня 2025 року до Миколаївської та Петропавлівської територіальних громад Синельниківського району Дніпропетровської області (а.с. 9).

Відповідно до наказу від 22 серпня 2025 року № 45-од про проведення виїзних занять позивачу та іншим працівникам підприємства було наказано виїхати власним транспортом для проведення занять з топографії та орієнтування на місцевості 25 серпня 2025 року - до Дубовицької територіальної громади Синельниківського району Дніпропетровської області, 26 серпня 2025 року - до міста Покров Нікопольського району Дніпропетровської області, 27 серпня 2025 року - до Української територіальної громади Синельниківського району Дніпропетровської області, а 29 серпня 2025 року - до Слов`янської територіальної громади Синельниківського району Дніпропетровської області. При цьому, згідно п. 6 наказу головний бухгалтер мала передбачити компенсацію транспортних витрат (а.с. 8).

22 серпня 2025 р. позивачем було подано відповідачеві заяву про звільнення за власним бажанням (а.с. 92).

Згідно наказу № 58/1-к-тр від 22 серпня 2025 року позивача було звільнено на підставі ст. 38 КЗпП України з 29 серпня 2025 року за власним бажанням (а.с. 93).

26 серпня 2025 року з позивачем було проведено розрахунок при звільненні, що підтверджується копією розрахункового листа та відомістю АТ КБ «Приватбанк» щодо зарахування коштів працівникам (а.с. а.с. 95 - 96).

07 жовтня 2025 року на заяву позивача від 29 серпня 2025 року було надано відповідь № 308/1 в якій зазначалось, що у вказаний в запиті період на підприємстві не було затверджено положення про відрядження, а накази, на які посилався позивач у своїй заяві, не є наказами про відрядження. Також зазначалось, що між позивачем та відповідачем не було укладено договір оренди транспортного засобу, тому виплата компенсації за експлуатацію транспортного засобу неможлива (а.с. 94).

При вирішенні позовних вимог по суті суд виходить з наступного.

Статтею 21 КЗпП України визначено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язуєтеся виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ч. 7 ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Частиною 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» визначено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно ст. 121 КЗпП України працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв`язку з службовими відрядженнями. Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством. У разі направлення у службове відрядження працівника, який виконує роботу дистанційно (стаття 602), у тому числі при його відрядженні до місцезнаходження роботодавця, пункт відправлення працівника у відрядження та пункт, до якого працівник повертається з відрядження, встановлюються роботодавцем за погодженням із працівником під час узгодження маршруту поїздки та зазначаються у наказі (розпорядженні) про відрядження. За відрядженими працівниками зберігаються протягом усього часу відрядження місце роботи (посада).Працівникам, які направлені у службове відрядження, оплата праці за виконану роботу здійснюється відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором, і розмір такої оплати праці не може бути нижчим середнього заробітку.

Згідно п. 1 розділу І Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.98 № 59 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 17.03.2011 № 362), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31.03.1998 за № 218/2658 (з наступними змінами та доповненнями) службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника державного органу (поїздка державного службовця - за розпорядженням керівника державної служби), підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (далі - підприємство), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв`язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).

Згідно п. 1 розділ ІІ зазначеної Інструкції направлення працівника підприємства у відрядження здійснює керівник цього підприємства або його заступник (направлення у відрядження державного службовця здійснює керівник державної служби) і оформлює наказом (розпорядженням), у якому зазначаються мета виїзду, завдання (у разі потреби), пункт призначення (місто або міста призначення, інші населені пункти, найменування підприємства, установи або організації, куди відряджається працівник), строк (дата вибуття у відрядження та дата прибуття з відрядження), джерело фінансового забезпечення витрат на відрядження, а також у разі потреби інші ключові моменти (вид транспорту, інформація про додаткові обмеження щодо сум та цілей використання коштів, наданих на відрядження, у разі їх встановлення керівником тощо), після затвердження кошторису витрат. У разі направлення працівника підприємства у службове відрядження за запрошенням подається його копія та за наявності програма заходів.

Так само, відповідно до п.2.10. Правил внутрішнього трудового розпорядку відповідача, з яким ознайомлений позивач як представник трудового колективу (а.с. 68) направлення працівників у відрядження провадиться за письмовим наказом директора закладу з дотриманням законодавства - ст. ст. 121, 176, 177 КЗпП України (а.с. 67).

Крім того, згідно ст. 125 КЗпП України працівники, які використовують свої інструменти для потреб підприємства, установи, організації, мають право на одержання компенсації за їх зношування (амортизацію). Розмір і порядок виплати цієї компенсації, якщо вони не встановлені в централізованому порядку, визначаються роботодавцем за погодженням з працівником.

Відповідно до вимог статті 116 КЗпП України слідує, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За умовами ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 13 ЦПК України обов`язок доказування покладається на сторони у справі.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд враховує, що позивачем на надано копії наказів про відрядження, а надано копії наказів з адміністративних питань - щодо проведення виїзних занять. Не було надано чи заявлено клопотання про витребування копій табелів обліку робочого часу, щоб перевірити, чи відображались зазначені в позовній заяві дні як звичайні робочі дні працівників, чи як дні відрядження. Також не було надано чи заявлено клопотання про витребування документів з нарахування заробітної плати для з`ясування, чи здійснювалось нарахування зарплати за звичайним тарифом, чи нараховувався середній заробіток як за дні відряджень. Позивачем на надано доказів фактичного вибуття з місця його проживання та прибуття до місць, які зазначені в позовній заяві як місця відряджень, а також складання будь-яких звітних документів за результатами таких відряджень. Немає доказів не лише фактичного використання позивачем власного транспорту для виїзду згідно наказів, а й взагалі наявності у позивача такого транспорту у власності чи користуванні. Відсутні докази щодо технічних характеристик транспортного засобу (зокрема, типу пального), звіти (в будь-якій формі) про його пробіг, а також норми споживання пального під час поїздок, окрім доданого до позовної заяви розрахунку. Також немає доказів врегулювання в будь-якій формі між працівником та підприємством можливості та порядку використання власного транспорту працівників для потреб підприємства та порядку його компенсації. Відсутні докази виконання вимог законодавства з охорони праці щодо порядку використання працівниками під час виконання їх трудової діяльності транспортних засобів. Суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, системний аналіз положень чинного законодавства України, приходить до висновку про необґрунтованість позову, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставини, на які він посилається у своєму позові.

Що стосується вимог позивача про стягнення витрат на лікування, то вони також не підлягають задоволенню, оскільки порядок оплати тимчасової непрацездатності працівників визначається Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Згідно п. 1 ч. 2 ст. 9 вказаного Закону застрахована особа зобов`язана, зокрема, надавати страхувальнику, страховику достовірні документи, на підставі яких призначаються страхові виплати та надаються соціальні послуги відповідно до цього Закону;

Відповідно до ст. 11 зазначеного Закону страхуванню у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) (крім домашніх працівників, які не беруть добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування), гіг-контракту, іншого цивільно-правового договору, на інших підставах, передбачених законом, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання, зокрема які є резидентами Дія Сіті, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів або у фізичних осіб, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах, фізичні особи - підприємці, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності на інших підставах.

Згідно ч. 1 ст. 23 цього Закону підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах є сформований на основі медичного висновку про тимчасову непрацездатність або документа, що засвідчує факт усиновлення дитини, встановлення опіки над дитиною, листок непрацездатності. У разі неможливості формування листка непрацездатності в електронному реєстрі листків непрацездатності підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах є листок непрацездатності у паперовій формі. Порядок і умови видачі, продовження та обліку листків непрацездатності в електронному реєстрі листків непрацездатності, обставини та випадки оформлення листків непрацездатності у паперовій формі встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, за погодженням з уповноваженим органом управління.

Позивачем не було надано медичного висновку про тимчасову непрацездатність (листка непрацездатності в електронній чи паперовій формі) у зв`язку з чим відсутні підстави для нарахування йому відповідних виплат, що є підставою для відмови в задоволенні відповідних позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги не підлягають задоволенню по суті, суд не розглядає питання щодо дотримання строків звернення до суду.

Суд не вбачає підстав для закриття провадження у цивільній справі з підстав наявності рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра у цивільній справі № 199/15982/25 від 16 березня 2026 року, залишеного без змін в апеляційному порядку, оскільки в тій справі позовні вимоги були пред`явлені до керівника відповідача як фізичної особи, а в справі, що розглянута, до відповідача як юридичної особи, тобто суб`єктний склад справ не збігається.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог щодо оплати праці на підставі ст. 141 ЦПК України вказані витрати підлягають віднесенню на рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 4, 5, 10-13, 76-81, 89, 141, 211, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 274, 280-282 ЦПК України, суд -

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального закладу «Дніпропетровський обласний центр підготовки населення до національного спротиву» Дніпропетровської обласної ради про стягнення витрат на відрядження та добових, витрат на лікування та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - відмовити.

Сторони по справі:

позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ;

відповідач - Комунальний заклад «Дніпропетровський обласний центр підготовки населення до національного спротиву» Дніпропетровської обласної ради, код ЄДРПОУ - 42716089, адреса: 49054, м. Дніпро, проспект Олександра Поля, буд. 83/1;

Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня підписання його повного тексту.

Повний текст рішення підписано 31.08.2026 р.

Суддя С.В. Єдаменко