Рішення № 139462890, 02.09.2026, Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 173/2796/25

Провадження №2/173/359/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

02 вересня 2026 року м. Верхньодніпровськ

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області в складі

головуючого судді Кожевник О.А.

за участю секретаря судового засідання Голованьової К.С.,

позивача ОСОБА_1 ,

прокурора Галінського І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей Верхньодніпровської міської ради Дніпропетровської області, Орган опіки та піклування Верхньодніпровської міської ради про позбавлення батьківських прав та зміну розміру аліментів,

ВСТАНОВИВ:

До Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області надійшла вище зазначена позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Верхньодніпровської міської ради Дніпропетровської області, згідно якої позивач просить позбавити ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 батьківських прав щодо його неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та змінити розмір аліментів з частини від заробітку (доходу) батька, на тверду грошову суму у розмірі 3000 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_3 має неповнолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

З 2008 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням суду у 2010 році розірвано.

Ще до розірвання шлюбу, у 2009 році, Відповідач звернувся до Кіровського районного суду Луганської області з позовом про оспорювання свого батьківства щодо ОСОБА_4 , оскільки не визнавав себе її батьком, однак в задоволенні зазначеного позову відмовлено, а батьківство Відповідача щодо дитини підтверджено.

Після розірвання шлюбу Відповідач фактично самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків. Він не підтримує спілкування з донькою, не бере участі у її вихованні, не цікавиться її життям, станом здоров`я, навчанням, успіхами та потребами, не проводить із нею часу, не надає їй моральної підтримки та не виявляє будь-якої ініціативи щодо підтримання батьківсько-дитячих відносин. За весь цей час Відповідач не вчиняв жодних дій, спрямованих на виконання своїх батьківських обов`язків чи налагодження відносин із донькою, чим свідомо ухиляється від їх виконання.

На теперішній час Відповідач проживає на тимчасово окупованій території Луганської області. Зі слів Позивача, їй також відомо, що Відповідач набув громадянство Російської Федерації.

У зв`язку із зазначеним просить позбавити батьківських прав ОСОБА_3 стосовно його неповнолітньої доньки ОСОБА_4 та змінити розмір аліментів шляхом зміни способу їх стягнення, змінивши їх з 1/4 частини від заробітку (доходу) батька, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на 3000 грн., з моменту винесення судом рішення про зміну способу стягнення аліментів, та до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до автоматизованого розподілу справ справа надійшла в провадження судді Кожевник О.А.

Ухвалою судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 13 жовтня 2025 року провадження по справі відкрито за правилами загального позовного провадження з викликом учасників розгляду справи в судове засідання.

Ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 18 листопада 2025 року залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Орган опіки та піклування Верхньодніпровської міської ради.

Ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 15 січня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей Верхньодніпровської міської ради Дніпропетровської області, Орган опіки та піклування Верхньодніпровської міської ради про позбавлення батьківських прав та зміну розміру аліментів до судового розгляду по суті.

Ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 05 березня 2026 року витребувано у органу опіки та піклування Верхньодніпровської міської ради письмовий висновок щодо доцільності/недоцільності позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відносно його неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

У судовому засіданні позивач зазначила, що позивач не виконує свої батьківські обов`язки, зовсім не спілкується з дитиною. Позивач пояснила, що Відповідач не визнавав дитину своєю, у зв`язку з чим за ухвалою суду було призначено та проведено молекулярно-генетичну (ДНК) експертизу, висновком якої підтверджено батьківство Відповідача. Шлюб між сторонами тривав близько одного року. Після його розірвання Позивач звернулася до суду з позовом про стягнення аліментів. Із 2010 року будь-яке спілкування між Позивачем та Відповідачем фактично припинилося. У цей період Відповідач створив нову сім`ю. Позивач зазначила, що після переїзду до іншого місця проживання Відповідач жодного разу не виявив бажання спілкуватися з дитиною чи брати участь у її житті. Більше того, навіть тоді, коли сторони проживали в одному населеному пункті, під час випадкових зустрічей Відповідач робив вигляд, що не знає власну доньку. За словами Позивача, аліменти Відповідач сплачував лише протягом кількох місяців, після чого припинив їх сплату, внаслідок чого утворилася заборгованість. У 2014 році Позивач разом із дитиною та своїм новим чоловіком переїхала до Запорізької області, де повторно звернулася до суду з позовом про стягнення аліментів. Необхідність повторного звернення була зумовлена тим, що попереднє судове рішення не вдалося отримати у зв`язку з окупацією відповідної території. Разом із тим судове рішення за новим позовом Позивач також не змогла отримати, оскільки через активні обстріли місцевості, де вона проживала, була змушена переїхати до міста Верхньодніпровська. Позивач повідомила, що на теперішній час офіційно працевлаштована та виховує трьох дітей. Двоє молодших дітей є дітьми ОСОБА_5 . Також Позивач додала, що селище Новотошківське, у якому проживає Відповідач, перебуває під тимчасовою окупацією з 2022 року. Донька сторін пояснила, що не пам`ятає батька, оскільки фактично не бачила його з раннього дитинства. Вона також повідомила, що намагалася налагодити з ним спілкування, писала йому повідомлення у соціальних мережах, однак жодної відповіді від Відповідача не отримала.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлений належним чином, шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

Третя особа Орган опіки та піклування Верхньодніпровської міської ради подав до суду заяву, у якій просив розгляд справи проводити без участі їх представника, у справі просили ухвалити законне рішення.

Представник Служби у справах дітей Верхньодніпровської міської ради також подали заяву про розгляд справи без участі їх представника.

Прокурор, ознайомившись з матеріалами цивільної справи, вислухавши думку дитини, вважав, що задоволення позовних вимог в частині позбавлення батьківських прав буде відповідати найкращим інтересам дитини.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України.

За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, держави та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені, невизнані або оспорювані особою, до якої пред`явлений позов, тобто, законодавець пов`язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених, невизнаних або оспорюваних суб`єктивних прав або законних інтересів позивача.

Суд, заслухавши позивача, його представника, свідка, думку дитини, вивчивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, дійшов таких висновків.

Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до копії довідки від 21 вересня 2022 року № 1220-7001520067 ОСОБА_2 є внутрішньо переміщеною особою, фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 29 травня 2008 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 уклали шлюб.

Згідно з копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого виконавчим комітетом Новотошківської селищної ради міста Кіровська Луганської області, батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_3 та ОСОБА_7 .

З копії свідоцтва про розірвання шлюбу, серії НОМЕР_3 вбачається, що сторони шлюб розірвали, про що в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис за № 24 від 30 березня 2010 року.

Відповідно до копії листа начальника Кіровського МВ УМВС України в Луганській області, враховуючи те, що ОСОБА_8 аліменти виплачено, хоч і не у повному обсязі, в його діях відсутній склад злочину щодо злісного ухилення від сплати аліментів.

12 вересня 2011 року дільничним інспектором Кіровського МВ УМВС України в Луганській області винесено постанову про відмову у відкритті кримінального провадження, оскільки у діях ОСОБА_8 відсутній склад злочину щодо злісного ухилення від сплати аліментів.

Згідно з копією листа Головногоуправління юстиції у Луганський області за № Ф-1565-13 від 23 вересня 2011 року у відділі державної виконавчої служби Кіровського міського управління юстиції на виконанні знаходилися наступні виконавчі листи:

- виконавчий лист № 2-371 від 14.12.2009, виданий Кіровським міським судом про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_9 аліментів на утримання дитини ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі % частини від всіх видів заробітку, але не більше 30 % від розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи щомісячно, починаючи з 20.03.2009 і до досягнення повноліття дитиною;

- виконавчий лист № 2-371 від 14.12.2009, виданий Кіровським міським судом про стягнення з ОСОБА_3 аліментів на утримання ОСОБА_9 у розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 20.03.2009 та до досягнення дитиною 3-річного віку до ІНФОРМАЦІЯ_5 .

04.02.2010 державним виконавцем відповідно до вимог ст. 3, 18, 24 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанови про відкриття виконавчих проваджень. Копії постанов направлено сторонам виконавчих проваджень.

Згідно з копії довідки № 393 від 02 вересня 2025 року батько ОСОБА_4 у вихованні доньки участі не приймає (не спілкується з вчителями, не відвідує батьківські збори).

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків. Ухилення батьків від виховання дітей, як підстава позбавлення батьківських прав, можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Виключний характер позбавлення батьківських прав пояснюється тим, що воно може бути здійснено тільки судом. З цієї ж причини встановлений вичерпний перелік підстав позбавлення батьківських прав, який охоплює всі можливі способи порушення батьками прав і інтересів дитини.

За приписами ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї.

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Допитана у судовому засіданні ОСОБА_4 пояснила, що за час свого життя жодного разу батька не бачила, не спілкувалась в соціальних мережах, не цікавилась його життям, оскільки він не цікавився її життям. З родичами по лінії батька не спілкується. Коли народилась проживала з матір`ю, про батька розповідала бабуся, показувала його на фото коли їй було 8-9 років. На теперішній час проживає з мамою, вітчимом, сестрою та братом. З восьми до чотирнадцяти років проживала в м. Запоріжжя, там де батько проживав на той час це була не окупована територія України та батько міг до них приїжджати, але не робив цього З 2022 року ця територія окупована. За час її проживання в м. Верхньодніпровськ нічого у відносинах з батьком не змінилось.

Будь-яка з підстав для позбавлення батьківських прав, перелічена в ст. 164 СК України, є критерієм протиправної поведінки батьків по відношенню до своєї дитини.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (§ 57, § 58).

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз`яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Пунктом 15 Постанови визначено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов`язків по вихованню, а також встановити, що батьки ухиляються від їх виконання свідомо, тобто, що вони систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжують не виконувати свої батьківські обов`язки.

За приписами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі ст. 90, 91 ЦПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч. 6 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 77-78 ЦПК України суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення (постанова Верховного суду від 26.12.2024 у справі № 561/474/24 (провадження 61-13691св24)).

За приписами ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 зазначив, що з 2013 року проживає разом з позивачем. Повідомив, що відповідач на даний час перебуває у війську РФ, аліменти не платить, з дитиною, яка з чотирьох років проживає у сім`ї свідка, не спілкується. Зазначив, що з позивачем мають двох неповнолітніх дітей - ОСОБА_11 та ОСОБА_12 . З 2026 року перебуває на військовій службі у ЗСУ. Вказав на те, що бюджет у родині спільний і йому достеменно відомо, що відповідач аліменти жодного разу не сплачував. Відповідач з моменту розлучення з позивачем жодного разу не спілкувався з дитиною, тобто близько тринадцяти років.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який застосовується лише у виняткових випадках і має бути належно обґрунтованим. Такий крок повинен базуватися на беззаперечних, належних і допустимих доказах систематичного невиконання батьківських обов`язків, свідомого ухилення від їх виконання або поведінки, що завдає шкоди інтересам дитини. Йдеться не про поодинокі випадки чи тимчасові труднощі, а про тривалу, винну поведінку, яка свідчить про неспроможність або небажання батьків виконувати свої обов`язки.

Позбавлення батьківських прав без належних правових підстав і достатньої доказової бази може порушувати права та інтереси дитини, спричиняти негативні наслідки для її психічного стану, розрив емоційних зв`язків із батьками та негативно впливати на її подальший розвиток і соціальну адаптацію.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 19 Сімейного кодексу України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Рішенням виконавчого комітету Верхньодніпровської міської ради Кам`янського району Дніпропетровської області від 25 березня 2026 року затверджено висновок «Про затвердження висновку про не доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ».

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Верхньодніпровської міської ради Дніпропетровської області № 93 від 25 березня 2026 року комісія з питань захисту прав дитину прийшла до висновку про не доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (ч. 6 ст. 19 СК України).

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, який повинен містити відомості щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування батьком / матір`ю своїми обов`язками і були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав, що найкраще відповідатиме інтересам дітей (постанова Верховного Суду від 15 квітня 2021 року у справі № 243/13191/19-ц (провадження № 61-2237св21).

Однією з визначальних підстав для позбавлення батьківських прав, відповідно до норми ст. 164 СУ України, є ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею загальної середньої освіти.

З матеріалів справи та досліджених у судовому засіданні доказів встановлено, що відповідач є батьком дитини, тривалий час не бере та фактично ніколи не брав участі у її вихованні, не сплачує аліменти, не надає матеріальної допомоги, не сприяє її навчанню та здобуттю повної загальної середньої освіти, не підтримує з дитиною жодного спілкування, не телефонує їй та взагалі не цікавиться її життям, хоча мав і має реальну можливість це робити.

Суд враховує, що відповідач був зареєстрований та проживав у смт. Новотошківське, яке перебуває під тимчасовою окупацією з квітня 2022 року. Водночас до моменту окупації населеного пункту жодних об`єктивних перешкод для участі у вихованні дитини, спілкування з нею та виконання своїх батьківських обов`язків у відповідача не існувало. Крім того, навіть після окупації відповідач не був позбавлений можливості підтримувати зв`язок із дитиною засобами телефонного чи іншого електронного зв`язку, однак доказів вчинення ним будь-яких дій, спрямованих на підтримання стосунків із дитиною, матеріали справи не містять. Такі обставини свідчать про свідоме самоусунення відповідача від виконання батьківських обов`язків та відсутність у нього належного інтересу до життя, розвитку й виховання дитини.

Відсутність протягом тривалого часу піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя; незабезпечення необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дитини, що надалі може негативно вплинути на її фізичний розвиток як складову частину виховання; недостатнє спілкування з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; ненадання дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; несприяння засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі є підставами для позбавлення батьків / одного з батьків батьківських прав (постанова Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 203/3505/19 (провадження № 61-14351св21).

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю (батьком).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Враховуючи встановлені у справі обставини, оцінивши докази відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, а також виходячи з принципу забезпечення найкращих інтересів дитини, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Також, суд зазначає, що не дивлячись на те, що на момент ухвалення рішення, дитині виповнилося 18 років, це не є окремою підставою для відмови у задоволенні позову, з огляду на правовий висновок, висловлений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23).

Так, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов переконання, що якщо право на позов існувало на момент звернення до суду, то спір має бути розглянутий по суті, й подальші описані зміни у спірних відносинах не можуть впливати на правовий результат вирішення спору по суті судом.

Приписами чинного законодавства, яке регулює сімейні правовідносини, зокрема відносини батьків та дітей, визначене коло взаємних прав і обов`язків батьків і дітей.

Вочевидь, переважна кількість батьківських прав та обов`язків стосується дитини до досягнення нею повноліття, проте й після досягнення дитиною повноліття правовий зв`язок між батьками та їхніми дітьми не припиняється, батьківські права продовжують існувати.

Так, права та обов`язки батьків і повнолітньої дитини визначені розділом ІІІ СК України. Зокрема, у статтях 202, 203 СК України передбачено обов`язок повнолітніх дочки, сина утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги, зокрема, шляхом сплати аліментів, та брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.

Відповідно до частини другої статті 202 СК України якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, обов`язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає.

Окремі права зберігаються між батьками та їх дітьми навіть після смерті одного з них і пов`язані зі спадкуванням; зокрема, за приписами статті 1261 ЦК України батьки віднесені до першої черги спадкоємців за законом у разі смерті їх дітей.

У частині третій статті 1224 ЦК України передбачено, що не мають права на спадкування за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини.

Також СК України надає батькам, які не були позбавлені батьківських прав стосовно своїх дітей, права та обов`язки щодо їх внуків та правнуків, зокрема право на їх виховання та спілкування (стаття 257 СК України), право на утримання та піклування з боку внуків, правнуків (стаття 264 СК України), право на спадкування за законом у порядку другої черги (стаття 1262 ЦК України).

У статті 166 СК України визначені правові наслідки позбавлення батьківських прав. Так, у частині першій наведеної статті передбачено, що особа, позбавлена батьківських прав: 1) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов`язків щодо її виховання; 2) перестає бути законним представником дитини; 3) втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім`ям з дітьми; 4) не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником; 5) не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов`язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування); 6) втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.

Зміст наведених законодавчих приписів зумовлює висновок про те, що, досягаючи повноліття, особа втрачає правовий статус дитини в розумінні закону, проте сімейні відносини між батьком/матір`ю та сином/дочкою після досягнення дитиною повноліття не припиняються, між ними зберігається правовий зв`язок як батьків та дитини. Це відповідно означає й існування між ними взаємних особистих немайнових та майнових прав і обов`язків, які є чинними впродовж усього життя, а окремі з них - навіть після смерті одного з них.

Тож навіть після досягнення дитиною повноліття батьки, які не позбавлені батьківських прав стосовно такої дитини, зберігають певні права та обов`язки щодо неї, які ґрунтуються на їх кровному спорідненні. Із повноліттям дитини «з`являються» права батьків на утримання з боку повнолітніх сина/дочки та виникають відповідні кореспондуючі їм обов`язки. Батьки, не позбавлені батьківських прав є спадкоємцями за законом своєї дитини.

Таке нормативне регулювання сімейних відносин між батьками та повнолітніми сином/дочкою є втіленням моральних засад суспільства, за яких батько та матір, які належно виконували свої обов`язки щодо власної дитини протягом тривалого часу (від народження і до досягнення дитиною повноліття, а в певних випадках навіть після досягнення повноліття), мають право на утримання від повнолітніх сина/дочки, а також на спадкування за законом.

Відповідно, позбавлення матері чи батька батьківських прав стосовно їхньої дитини, за умови доведеності факту невиконання ними своїх батьківських обов`язків, унеможливлює існування, зокрема, права на утримання та спадкування в майбутньому, та відповідатиме принципам розумності й справедливості.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що факт досягнення дитиною повноліття під час розгляду спору по суті та ухвалення відповідного судового рішення не може впливати на правовий результат вирішення справи судом, оскільки суд має оцінювати у сукупності факти виконання/невиконання батьками своїх обов`язків щодо дитини за період до її повноліття, які й стали підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Щодо зміни способу стягнення аліментів суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН «Про права дитини» держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Статтею 51 Конституції України та статтею 180 Сімейного кодексу України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з частинами першою - третьою статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Згідно з ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 34 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років - 3512 гривень.

Згідно з п. 5 ст. 375 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

За приписами ч. 3 ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ про стягнення періодичних платежів у справах про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров`я, втрати годувальника тощо може бути пред`явлено до виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі.

Відповідно до п. 4 ст. 375 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про виконавче про провадження" визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

Однак, нормами діючого законодавства не передбачено негайного виконання рішення суду за позовом про зміну способу стягнення аліментів, яке набирає законної сили та підлягає виконанню на загальних підставах, визначених статтею 273 ЦПК України.

Оскільки на час ухвалення судового рішення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , набула повноліття, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині зміни способу стягнення аліментів.

Відповідно до п. 5 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі за подання позовів про стягнення аліментів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2019 року по справі № 161/4985/17 зроблено висновок про те, що у разі задоволення позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір стягується з відповідача на користь держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини заявлених до нього позовних вимог, якщо цього відповідача також не звільнено від сплати судового збору.

Згідно з п. 3 п. 2 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки № 24 від 02 жовтня 2025 року позивачем сплачено судовий збір за вимогу про позбавлення батьківських прав у розмірі 1211 грн. 20 коп.

За таких обставин, з відповідача на користь держави та на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі по 605 грн. 60 коп. за кожну вимогу.

Керуючись статтями 7, 8, 12, 13, 49, 76, 206, 264, 265 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей Верхньодніпровської міської ради Дніпропетровської області, Орган опіки та піклування Верхньодніпровської міської ради про позбавлення батьківських прав та зміну розміру аліментів задовольнити частково.

Позбавити батьківських прав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стосовно його доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , яка зареєстрована як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_3 ) судовий збір у розмірі 605 (шістсот п`ять) грн. 60 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 ) судовий збір на користь держави у розмірі 605 (шістсот п`ять) грн. 60 коп.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , яка зареєстрована як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 ;

Третя особа: Верхньодніпровська міська рада: Дніпропетровська область, Кам`янський район, м. Верхньодніпровськ, пр-т. Шевченка, буд. 21, код ЄДРПОУ 04052595.

Повний текс судового рішення виготовлено 02.09.2026 року

Суддя О.А. Кожевник