Ухвала суду № 139460261, 03.09.2026, Чорнобаївський районний суд Черкаської області

Справа № 709/917/25

У Х В А Л А

про продовження запобіжного заходу

31 серпня 2026 року селище Чорнобай

Колегія суддів Чорнобаївського районного суду Черкаської області у складі:

головуючого судді - ОСОБА_1 ,

суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участі секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,

прокурора - ОСОБА_5 ,

потерпілого - ОСОБА_6 ,

потерпілої - ОСОБА_7 ,

представника потерпілих - адвоката ОСОБА_8 ,

обвинуваченого - ОСОБА_9 ,

захисника ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_10 ,

обвинуваченої - ОСОБА_11 ,

захисника ОСОБА_11 - адвоката ОСОБА_12 ,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні у приміщенні Чорнобаївського районного суду Черкаської області кримінальне провадження № 12024250000000447, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.11.2024, за обвинуваченням ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 14, п. 1, 12 ч. 2 ст. 115 КК України,

В С Т А Н О В И Л А:

Чорнобаївським районним судом Черкаської області здійснюється розгляд кримінального провадження № 12024250000000447, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.11.2024, за обвинуваченням ОСОБА_9 та ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 14, п. 1, 12 ч. 2 ст. 115 КК України.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 заявив клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_9 та обвинуваченій ОСОБА_11 строку тримання під вартою. Клопотання обґрунтовував тим, що причетність ОСОБА_9 та ОСОБА_11 до вчинення інкримінованого їм злочину підтверджується зібраними під час досудового розслідування доказами, які містяться у протоколах негласних слідчих (розшукових) дій, показаннях свідків та потерпілих, висновках експертів, протоколах затримання та інших матеріалах кримінального провадження.

Судовий розгляд у кримінальному провадженні не закінчено, а закінчити його до завершення дії обраного стосовно обвинувачених запобіжного заходу неможливо. Запобіжний захід з урахуванням його тривалості та обставин кримінального провадження на даний час не виходить за межі розумного строку, докази в судовому засіданні повністю не перевірені, тому необхідно продовжити раніше обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в межах строків, передбачених ст. 331 КПК України. Кримінальне провадження знаходиться на стадії судового розгляду, метою якого відповідно до глави 28 КПК України є встановлення поза розумним сумнівом винуватості або невинуватості особи у зазначених прокурором в обвинувальному акті кримінальних правопорушеннях за наслідками безпосереднього дослідження і оцінки доказів судом, що виключає можливість оцінки судом обґрунтованості підозри або обґрунтованості обвинувачення у розумінні п. 175 рішення Європейського суду з прав людини «Нечипорук і Йонкало проти України» та інших рішень Європейського суду з прав людини. Зазначив, що кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачуються ОСОБА_9 та ОСОБА_11 , відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, який має високий ступінь суспільної небезпеки. Умисні дії ОСОБА_9 та ОСОБА_11 були спрямовані на спричинення смерті двом особам та припинені правоохоронними органами. Метою продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_9 та ОСОБА_11 є: забезпечення виконання обвинуваченими покладених на них обов`язків, запобігання вчиненню ними інших кримінальних правопорушень, незаконному впливу на свідків та потерпілих у кримінальному провадженні, а також спробам ухилення від суду, тобто наявні ризики, визначені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які на цей час продовжують існувати.

Прокурор наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України обґрунтовує тим, що ОСОБА_9 і ОСОБА_11 обвинувачуються у готуванні до вчинення особливо тяжкого кримінального правопорушення, за яке у разі їх засудження передбачено покарання у виді позбавлення волі. Ця обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для переховування обвинувачених від суду.

Ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, прокурор обґрунтовує тим, що з урахуванням обставин кримінального правопорушення обвинувачені, перебуваючи на волі, можуть з мотивів уникнення або зменшення відповідальності чинити незаконний вплив на свідків та потерпілих у даному кримінальному провадженні, схиляти до відмови від надання показань або ж надання завідомо неправдивих показань.

Наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, прокурор обґрунтовує тим, що обставини інкримінованих злочинних дій, а саме їх цілеспрямованість, свідчать про зневажливе ставлення обвинувачених до норм закону та соціальних обов`язків громадянина України, що вказує на відсутність гарантій належної правомірної поведінки обвинувачених та можливість вчинення як іншого кримінального правопорушення, так і спроб завершити розпочате ними, яке не було завершене з причин, що не залежали від їхньої волі.

На думку прокурора, вказане свідчить про неможливість застосування до обвинувачених більш м`яких запобіжних заходів, які б забезпечили запобігання зазначеним у клопотанні ризикам та їх належну процесуальну поведінку.

Прокурор просить продовжити обвинуваченому ОСОБА_9 та обвинуваченій ОСОБА_11 строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави строком на 60 днів.

Представник потерпілих адвокат ОСОБА_8 просив задовольнити клопотання прокурора та продовжити обвинуваченим запобіжний захід у виді тримання під вартою. Зазначив, що на даний час передбачені ст. 177 КПК України ризики не зменшилися.

Потерпіла ОСОБА_7 підтримала позицію прокурора та свого представника.

Потерпілий ОСОБА_6 підтримав клопотання прокурора та позицію свого представника.

Захисник ОСОБА_9 адвокат ОСОБА_10 заперечив можливість задоволення заявленого прокурором клопотання. Вважав, що його підзахисний не може здійснювати вплив на свідків і не мав такого наміру, наразі свідки у кримінальному провадженні допитані. Ризик скоєння кримінальних правопорушень зі сторони обвинуваченого ніяким чином не підтверджується та є припущенням. Просив змінити запобіжний захід на домашній арешт.

Обвинувачений ОСОБА_9 підтримав свого захисника.

Захисник ОСОБА_11 адвокат ОСОБА_12 підтримав позицію адвоката ОСОБА_10 та пояснив, що наведені прокурором ризики є припущеннями та не підтверджені доказами, подане прокурором клопотання про продовження дії запобіжного заходу є ідентичним попередньому клопотанню. Просив змінити запобіжний захід на домашній арешт, який забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченої.

Обвинувачена ОСОБА_11 підтримала свого захисника.

Колегія суддів, заслухавши думки учасників кримінального провадження, вивчивши клопотання прокурора про продовження щодо обвинувачених ОСОБА_9 і ОСОБА_11 дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, дійшла такого висновку.

Згідно з ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

При вирішенні питання про застосування та продовження строку запобіжного заходу дослідженню підлягають чотири групи обставин: чи наявна обґрунтована підозра у вчиненні особою кримінального правопорушення; чи існують ризики, передбачені ст 177 КПК України; чи наявні відомості на переконання того, що більш м`який запобіжний захід не зможе запобігти ризикам кримінального провадження; індивідуальні обставини, передбачені статтею 178 КПК України.

Колегія суддів установила, що згідно з обвинувальним актом дії обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_11 органом досудового розслідування кваліфіковано за ч. 1 ст. 14, п. 1, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, як готування до умисного вбивства, тобто умисного протиправного заподіяння смерті двом особам, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Під час досудового розслідування відносно ОСОБА_9 та ОСОБА_11 ухвалою слідчого судді Придніпровського районного суду Черкаської області був обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з утриманням в ДУ "Черкаський слідчий ізолятор", без застосування альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави. Надалі ухвалами слідчого судді Придніпровського районного суду Черкаської області та ухвалами Чорнобаївського районного суду Черкаської області за клопотаннями прокурора продовжено застосування запобіжного заходу стосовно ОСОБА_9 та ОСОБА_11 у вигляді тримання під вартою у Державній установі "Черкаський слідчий ізолятор".

Дія запобіжного заходу, продовженого згідно з ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 08.07.2026 закінчується 05.08.2026. Підставами для постановлення вказаних ухвал було встановлення судом існування ризиків, передбачених положеннями п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: ризиків переховування від суду, незаконного впливу на свідків, потерпілих та вчинення нового кримінального правопорушення.

Оцінюючи ризик, визначений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, колегія суддів бере до уваги не лише тяжкість пред`явленого ОСОБА_9 та ОСОБА_11 обвинувачення, а сукупність обставин, які мають значення для перспективи їх подальшої процесуальної поведінки. ОСОБА_9 та ОСОБА_11 обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 14, п. 1, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, тобто у вчиненні особливо тяжкого злочину проти життя та здоров`я особи. Характер та ступінь суспільної небезпечності інкримінованого діяння, а також передбачені кримінальним законом наслідки у разі встановлення вини обвинувачених об`єктивно свідчать про наявність для них значного ризику застосування реального покарання у виді позбавлення волі на тривалий строк. Водночас колегія суддів зауважує, що наведена обставина оцінюється не ізольовано. На теперішній час судовий розгляд кримінального провадження не завершено, прокурор продовжує підтримувати його в суді, а потерпілі не відмовилися від своїх процесуальних вимог. Отже, для обвинувачених зберігається реальна перспектива настання негативних кримінально-правових наслідків у разі ухвалення обвинувального вироку, що, у свою чергу, створює об`єктивну мотивацію для можливого ухилення від участі у судовому провадженні. При цьому оцінка зазначеного ризику має здійснюватися з урахуванням не лише поведінки особи в минулому, а й можливості її майбутньої процесуальної поведінки. Відсутність на цей час встановлених фактів безпосереднього переховування обвинувачених сама по собі не свідчить про відсутність такого ризику, оскільки метою запобіжного заходу є, зокрема, недопущення настання відповідної процесуальної поведінки в подальшому.

Колегія суддів також враховує, що на стадії судового розгляду обвинувачені усвідомлюють зміст пред`явленого їм обвинувачення, характер можливих правових наслідків та реальну перспективу ухвалення судового рішення за результатами розгляду справи. У міру наближення кримінального провадження до його завершення зацікавленість особи в уникненні можливої кримінальної відповідальності може посилюватися, а тому сам по собі факт належної процесуальної поведінки на попередніх етапах не усуває ризику її зміни надалі.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що ризик переховування ОСОБА_9 та ОСОБА_11 від суду на цей час зберігає свою актуальність, він ґрунтується на сукупності обставин кримінального провадження, насамперед характері та тяжкості висунутого обвинувачення, тяжкості можливих наслідків у разі визнання їх винуватими, а також незавершеності судового розгляду та збереженні реальної можливості притягнення обвинувачених до кримінальної відповідальності. Вказані обставини в своїй сукупності дають достатні підстави вважати, що за відсутності належного запобіжного механізму обвинувачені можуть вдатися до поведінки, спрямованої на уникнення участі у судовому провадженні або ухилення від виконання процесуальних обов`язків.

Щодо ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливості незаконного впливу обвинувачених на потерпілих, колегія суддів вважає, що такий ризик на даному етапі судового розгляду не втратив своєї актуальності. Той факт, що потерпілі вже були допитані судом та надали показання щодо обставин кримінального правопорушення, сам по собі не свідчить про повне усунення можливості незаконного впливу на них. Судовий розгляд кримінального провадження триває, його учасниками ще не реалізовано всі передбачені кримінальним процесуальним законом процесуальні права та обов`язки, а потерпілим належить взяти участь у судових дебатах. Крім того, за результатами судового розгляду судом ще не прийнято остаточного рішення у кримінальному провадженні.

Колегія суддів при цьому враховує характер взаємовідносин між обвинуваченими та потерпілими. Як убачається з наданих суду показань, самі потерпілі неодноразово вказували на наявність між ними та обвинуваченими неприязних відносин, що узгоджується з поясненнями обвинуваченого ОСОБА_9 , який також підтвердив існування відповідного конфлікту. З огляду на це колегія суддів вважає, що існування неприязних відносин є обставиною, яка об`єктивно підвищує ймовірність спроб впливу на потерпілих з метою зміни ними своєї процесуальної поведінки, коригування раніше наданих показань, пом`якшення оцінки обставин події або утримання від реалізації процесуальних прав. При цьому такий вплив може здійснюватися не лише шляхом безпосередніх погроз чи примусу, а й через умовляння, переконання, психологічний тиск, створення конфліктних ситуацій або інші форми впливу, спрямовані на досягнення бажаного для обвинувачених результату.

Важливим є й те, що судовий розгляд перебуває на незавершеній стадії, а тому показання потерпілих, їхня позиція та поведінка як учасників процесу мають значення для подальшого розгляду кримінального провадження та оцінки судом усієї сукупності доказів. За таких умов можливість контакту обвинувачених із потерпілими створює потенційну можливість впливу на останніх та, відповідно, ризик перешкоджання належному здійсненню судового розгляду.

Колегія суддів виходить із того, що для констатації цього ризику не вимагається встановлення факту, що обвинувачені вже вчиняли конкретні дії, спрямовані на незаконний вплив на потерпілих. На стадії вирішення питання про застосування чи продовження запобіжного заходу оцінці підлягає саме ймовірність такої поведінки з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження. Отже, колегія суддів дійшла висновку, що ризик незаконного впливу обвинувачених на потерпілих є реальним та достатньо обґрунтованим, а підстав для висновку про його істотне зменшення або повне усунення на даний час не встановлено.

Водночас, колегія суддів не знаходить достатніх підстав для висновку про доведеність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України у частині можливого незаконного впливу обвинувачених на свідків. Оцінюючи зазначений ризик, колегія суддів враховує фактичний стан судового розгляду кримінального провадження та насамперед те, що свідки, заявлені стороною обвинувачення, на даний час допитані безпосередньо судом. Відтак їхні показання вже отримані судом у встановленому законом порядку та зафіксовані у матеріалах судового провадження. За таких обставин можливість обвинувачених шляхом незаконного впливу на свідків змінити або сформувати їхні первинні показання до їх надання суду істотно зменшилася. З урахуванням вказаного, колегія суддів вважає, що зазначений ризик у ході судового розгляду істотно зменшився та на теперішній час належним чином не обґрунтований.

Щодо ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, який полягає у можливості вчинення обвинуваченими нового кримінального правопорушення або продовження кримінально протиправної діяльності, колегія суддів погоджується з доводами сторони обвинувачення про його наявність та вважає, що на даний час цей ризик не втратив своєї актуальності. Як уже зазначалося, потерпілі ОСОБА_7 і ОСОБА_6 під час судового розгляду неодноразово повідомляли про наявність між ними та обвинуваченими неприязних відносин, здійснення на них тиску з боку родичів обвинувачених. Наявність конфліктів між потерпілими та обвинуваченим ОСОБА_13 підтвердив також допитаний у судовому засіданні сам обвинувачений. Колегія суддів враховує, що наведені обставини мають значення не лише для оцінки взаємовідносин між учасниками кримінального провадження, а й для визначення ймовірності подальшої поведінки обвинувачених. Зокрема, наявність конфлікту у поєднанні з повідомленнями потерпілих про випадки тиску на них з боку осіб із близького оточення обвинувачених, свідчить про збереження конфліктної ситуації та потенційної можливості її подальшого негативного розвитку. За таких обставин колегія суддів не може виключити можливості того, що обвинувачені, перебуваючи без належного запобіжного контролю, можуть вчинити дії, спрямовані на продовження протиправної поведінки щодо потерпілих або інших учасників кримінального провадження. При цьому, для встановлення цього ризику не вимагається доведення того, що обвинувачені неодмінно вчинять нове кримінальне правопорушення; достатньою є наявність конкретних обставин, які об`єктивно свідчать про підвищену ймовірність такої поведінки. Разом із тим колегія суддів враховує, що повідомлення потерпілих про тиск з боку родичів обвинувачених не може автоматично ототожнюватися з вчиненням таких дій безпосередньо обвинуваченими. Однак у сукупності з підтвердженою сторонами наявністю неприязних відносин ці обставини є релевантними для оцінки ризику майбутньої протиправної поведінки та не можуть бути залишені судом поза увагою.

Наведені обставини свідчать, що інкримінована поведінка, за версією сторони обвинувачення, не має ознак випадковості чи ситуативності, а характеризується цілеспрямованістю дій, спрямованих на досягнення протиправного результату. За таких умов відсутні достатні підстави вважати, що ризик повторного вчинення кримінально караних діянь або продовження діяльності, яка є предметом обвинувачення, повністю усунуто.

Водночас колегія суддів наголошує, що на цій стадії кримінального провадження суд не надає оцінки доведеності вини обвинувачених та правильності правової кваліфікації їхніх дій, оскільки ці питання підлягають вирішенню за результатами безпосереднього дослідження доказів під час судового розгляду. Наведені обставини враховуються судом виключно з метою оцінки наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та необхідності застосування відповідного запобіжного заходу.

Колегія суддів не встановила обставин, які б свідчили про те, що вік або стан здоров`я обвинувачених є такими, що об`єктивно унеможливлюють їх подальше перебування в умовах попереднього ув`язнення. Стороною захисту не надано належних та достатніх доказів на підтвердження наявності у обвинувачених захворювань чи інших особливостей стану здоров`я, які за своїм характером потребують умов лікування або медичного догляду, несумісних із перебуванням в установі попереднього ув`язнення. Також стороною захисту не надано суду доказів для підтвердження наявності в обвинувачених сталих соціальних зв`язків та законних джерел доходу.

З огляду на встановлені обставини кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що застосований до обвинувачених запобіжний захід є співмірним із характером та ступенем тяжкості інкримінованого їм кримінального правопорушення, саме такий запобіжний захід є необхідним і достатнім для мінімізації встановлених ризиків та унеможливлення вчинення дій, які можуть перешкодити досягненню завдань кримінального провадження.

Колегія суддів також не знаходить підстав вважати, що застосування більш м`якого запобіжного заходу забезпечить належне виконання обвинуваченими покладених на них процесуальних обов`язків або буде достатнім для нейтралізації ризиків, встановлених під час судового розгляду. З огляду на їх характер, інтенсивність та сукупність, менш суворі заходи процесуального примусу не можуть бути визнані ефективною альтернативою.

Оцінюючи тривалість застосування запобіжного заходу, колегія суддів враховує стадію судового провадження, складність кримінального провадження, обсяг процесуальних дій, які ще належить здійснити, а також необхідність забезпечення балансу між правом обвинувачених на свободу та особисту недоторканність і суспільним інтересом у належному здійсненні правосуддя. За таких обставин строк застосування запобіжного заходу не виходить за межі розумного, відповідає принципу пропорційності та не створює надмірного втручання у права обвинувачених.

Доводи захисників про те, що заявлені стороною обвинувачення ризики є виключно припущеннями, не підтверджені доказами, колегія суддів вважає необґрунтованими. Як убачається з матеріалів кримінального провадження та наведених судом мотивів, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, оцінюється судом не з позиції доведеності вини особи, а з урахуванням сукупності об`єктивних обставин, зокрема характеру інкримінованого кримінального правопорушення, способу його вчинення, стадії судового розгляду, наявності чи відсутності стримуючих факторів. За таких умов висновки суду ґрунтуються не на припущеннях, а на конкретних даних, які дають підстави вважати ризики реальними та актуальними.

При постановленні цієї ухвали колегія суддів урахувала положення ч. 4 ст. 183 КПК України, відповідно до яких суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: 1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; 2) щодо злочину, який спричинив загибель людини; 3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею; 4) щодо злочину, передбаченого статтями 255-255-3 Кримінального кодексу України; 5) щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

Висунуте стосовно ОСОБА_9 і ОСОБА_11 обвинувачення стосується кримінального правопорушення насильницького характеру, що створює реальну загрозу для життя та здоров`я потерпілих. Крім того, судом встановлено існування ризиків, пов`язаних із можливим ухиленням обвинувачених від кримінальної відповідальності та перешкоджанням судовому провадженню, незаконному впливу на потерпілих. З огляду на наведене, суд вважає, що визначення розміру застави в конкретному випадку наразі є недоцільним, оскільки не гарантує безпеки потерпілих та належної процесуальної поведінки обвинувачених.

Згідно з ч. 1 ст. 197 КПК України строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.

З огляду на те, що 05.09.2026 спливає строк дії обраних стосовно обвинувачених ОСОБА_9 і ОСОБА_11 запобіжних заходів, враховуючи неможливість з об`єктивних причин до указаної дати завершити судовий розгляд кримінального провадження, беручи до уваги відсутність підстав для скасування або зміни запобіжного заходу, суд вважає за необхідне продовжити дію існуючого запобіжного заходу на 60 днів.

На підставі викладеного, керуючись ст. 372, 376 КПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_9 - задовольнити.

Продовжити ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у Державній установі "Черкаський слідчий ізолятор" строком на 60 (шістдесят) днів - до 29 жовтня 2026 року включно.

Клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_11 - задовольнити.

Продовжити ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у Державній установі "Черкаський слідчий ізолятор" строком на 60 (шістдесят) днів - до 29 жовтня 2026 року включно.

Строк дії ухвали про застосування запобіжного заходу - до 29 жовтня 2026 року включно.

Копію ухвали вручити учасникам провадження та направити до Державної установи "Черкаський слідчий ізолятор".

Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення та може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Черкаського апеляційного суду протягом п`яти днів.

Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Повний текст ухвали оголошений 03 вересня 2026 року.

Головуючий: ОСОБА_1

Судді: ОСОБА_2

ОСОБА_3