Рішення № 139455997, 25.08.2026, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/10334/26

Провадження № 2/161/5563/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 серпня 2026 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Кихтюка Р.М.,

секретаря Авдійчук О.А.,

з участю позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Луцька цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання неповнолітньої дитини,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання неповнолітньої дитини.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що з відповідачем по справі перебуває у шлюбі, який зареєстрований 27.12.2019 року Луцьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Волинській області, актовий запис № 1857. Від даного шлюбу мають малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1

Вказує, що спільне життя не склалось через різні погляди на сімейне життя та обов`язки, відсутність взаєморозуміння. На даний час вони разом не проживають, не підтримують подружніх відносин, спільного господарства не ведуть. Шлюб існує формально, а тому просить його розірвати.

Також зазначає, що між нею та відповідачем було погоджено, що син буде проживати разом із нею, оскільки вона в більшій мірі бере участь у вихованні та житті дитини.

У зв`язку з чим, просить визначити місце проживання малолітнього сина разом з нею, як матір`ю дитини.

В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у заяві та просили їх задовольнити.

Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги визнав та не заперечував щодо їх задоволення.

Представник третьої особи подала суду письмові пояснення, у яких просила справу слухати у її відсутності, справу вирішити за наявними доказами, врахувавши про відсутність спору між сторонами щодо місця проживання малолітньої дитини.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.,

Судом встановлено, що сторони перебувають у шлюбі, який зареєстрований 27.12.2019 року Луцьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Волинській області, актовий запис № 1857, згідно свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 (а.с. ).

За час шлюбу в сторін народилась спільна дитина син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 (а.с. ).

Згідно ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Частини 3, 4 ст. 56 СК України вказують, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Відповідно до ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Згідно вимог ст. 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» встановлено, що проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя. Якщо хоча б один з них наполягає на припиненні шлюбу, суд вирішує справу по суті.

В судовому засіданні з пояснень сторін судом з`ясовано, що сторони протягом тривалого часу подружніх відносин не підтримують. Шлюб існує формально. Примиритись не бажають. При таких обставинах подальше спільне проживання і збереження сім`ї неможливе, а тому суд вважає за доцільне та правильне шлюб між ними розірвати.

Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 слідує, що остання також бажає реалізувати свої законні права та інтереси щодо визначення місця проживання дитини разом з нею.

Як встановлено судом, після припинення між сторонами подружніх відносин, дитина проживає з позивачем.

Дана обставина відповідачем не заперечується та визнається.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відтак, суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.03.2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.09.2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.02.2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

У відповідності до положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

У ст. 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно зі ст. 8 ЗУ «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (ст. 7 СК України).

У ст. 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

В ході розгляду справи судом було встановлено, що сторони фактично досягли згоди щодо проживання малолітнього ОСОБА_6 разом з позивачем, батько дитини не ініціював питання про визначення місця проживання разом з ним, не вживав жодних заходів щодо відібрання дитини у його матері.

При цьому, відповідач заявлені позовні вимоги визнав, що свідчить про відсутність спору щодо визначення місця проживання спільного з позивачем сина.

Також суд бере до уваги письмові поясгнення органу опіки і піклування Луцької міської ради, відповідно до якого вважають за недоцільне визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю, оскільки відсутній спір між батьками щодо цього питання (а.с. ).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що в даній частині позовні вимоги не обґрунтовані достатніми доказами про наявність спору щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, а тому до задоволення не підлягають.

Згідно ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

При цьому, питання про розподіл судових витрат сторонами перед судом не порушувалось.

Керуючись ст. ст. 10, 12, 27, 77-81, 141, 206, 247, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в :

Позов задовольнити частково.

Шлюб між ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженкою с. Цегів Горохівського району Волинської області та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженцем смт. Шацьк Шацького району Волинської області, зареєстрований 27.12.2019 року Луцьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Волинській області, актовий запис № 1857 розірвати.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасниками справи є:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Третя особа орган опіки і піклування виконавчого комітету Луцької міської ради, адреса: Волинська область, м. Луцьк, вул. Б. Хмельницького, 19, ЄДРПОУ 04051327.

Повний текст рішення складений 31 серпня 2026 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Р.М. Кихтюк