Рішення № 139447078, 03.09.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

03 вересня 2026 року № 500/783/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Бадюкова Ю.В., розглянувши в приміщенні суду в м. Харкові в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ЄДРПОУ НОМЕР_2 щодо не звільнення мене капітана медичної служби ОСОБА_1 , начальника медичного пункту військової частини НОМЕР_3 з військової служби у запас у зв`язку із необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір`ю ОСОБА_2 , інвалідом І групи, на підставі підпункту "г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу";

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ЄДРПОУ НОМЕР_2 звільнити капітана медичної служби ОСОБА_1 , начальника медичного пункту військової частини НОМЕР_3 з військової служби у запас у зв`язку із необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір`ю ОСОБА_2 , інвалідом І групи, на підставі підпункту "г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу".

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ЄДРПОУ НОМЕР_2 щодо не звільнення капітана медичної служби ОСОБА_1 , начальника медичного пункту військової частини НОМЕР_3 з військової служби у запас у зв`язку із необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір`ю ОСОБА_2 , інвалідом І групи, на підставі підпункту "г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу".

Ухвалою від 23.02.2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до ст. 260 КАС України.

Ухвалою від 16 березня 2026 року адміністративну справу №500/783/26 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії передано на розгляд за підсудністю до Харківського окружного адміністративного суду (місцезнаходження: Харківська обл., м. Харків, майдан Свободи, 6 код ЄДРПОУ: 34390710).

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року прийнято адміністративну справу до розгляду.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст. 229 КАС України.

Згідно з положенннями ст. ст. 12, 257 КАС України даний спір віднесено до категорії справ, що підлягають розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи, що відповідача повідомлено належним чином про наявність позову щодо оскарження його рішення.

Згідно ч. 5 ст. 262 КАСУ суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.

ОСОБА_1 , проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_3 на посаді начальника медичного пункту з 7 серпня 2023 року.

04 грудня 2025 року позивач звернувся до військової частини НОМЕР_3 із рапортом, в якому просив звільнити його з військової служби у запас у зв`язку із необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір`ю ОСОБА_2 , інвалідом І групи, на підставі підпункту "г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Військова частина НОМЕР_3 належним чином оформила та направила всі необхідні документи для прийняття рішення щодо звільнення його на підставі підпункту "г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», із необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір`ю ОСОБА_2 , інвалідом І групи на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ).

ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) відмовою №343/3013 від 09.02.2026 року повернуло подання військової частини НОМЕР_3 про звільнення позивача з військової служби у запас у зв`язку із необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір`ю ОСОБА_2 , інвалідом І групи, на підставі підпункту "г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», посилаючись на відсутність документів які підтверджують, що позивач є єдиним членом сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, який може доглядати своїх батьків з інвалідністю І групи.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон №2232-ХІІ.

Частинами першою, п`ятою статті 1 Закону №2232-ХІІ передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Відповідно до частини шостої статті 2 Закону №2232-XII одним із видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ) в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, а Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №65/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

На момент розгляду цієї справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано.

Порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулювання питань, пов`язаних з виконанням громадянами військового обов`язку в запасі визначає Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008).

Як установлено пунктами 2, 5, 6 Положення №1153/2008, за призовом громадяни проходять, зокрема, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі - військовослужбовці). Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Підстави для звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період визначені частиною четвертою статті 26 Закону №2232-ХІІ (в редакції Закону на момент подання рапорту від 23 липня 2024 року). Зокрема, згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої названої статті під час дії воєнного стану такі військовослужбовці звільняються через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Частиною дванадцятою статті 26 Закону №2232-ХІІ, до якої кореспондує підпункт «г» пункту 2 частини четвертої цієї статті, передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я (абзац тринадцятий пункту 3).

Згідно з частиною сьомою статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Як установлено пунктом 233 Положення №1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) ІНФОРМАЦІЯ_2, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абзац четвертий пункту 241 Положення №1153/2008).

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення №1153/2008 визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року №170 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19 травня 2009 року за №438/16454; далі - Інструкція №170).

Відповідно до пункту 14.10 розділу XIV Інструкції №170 звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення. Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до ІНФОРМАЦІЯ_2 за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.

Як установлено пунктом 12.11 розділу ХІІ Інструкції №170, перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.

За приписами пункту 2 розділу І, пунктів 2, 3, 4, 5 розділу ІІ Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 06 серпня 2024 року №531 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07 серпня 2024 року за №1214/42559, далі - Порядок №531), з питань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання, - до наступного прямого командира (начальника).

Командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції. Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку.

Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку. Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.

Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.

Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника).

Згідно з пунктом 9 розділу ІІІ Порядку №531 розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється: 1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин; 2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.

З наведеного слідує, що звільнення військовослужбовця зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає такі етапи: подання військовослужбовцем рапорту про звільнення з наданням підтверджуючих для цього підстав документів безпосередньо своєму командиру; розгляд рапорту про звільнення; прийняття наказу про звільнення зі служби або мотивованої відмови у задоволенні рапорту. При цьому здійснюється перевірка документів, що підтверджують наявність підстав для звільнення з військової служби військовослужбовця, який висловив бажання звільнитися з військової служби, зокрема, за сімейними обставинами або з інших поважних причин.

За обставин цієї справи 04 грудня 2025 року позивач звернувся до військової частини НОМЕР_3 із рапортом, в якому просив звільнити його з військової служби у запас у зв`язку із необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір`ю ОСОБА_2 , інвалідом І групи, на підставі підпункту "г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Військова частина НОМЕР_3 належним чином оформила та направила всі необхідні документи для прийняття рішення щодо звільнення позивача на підставі підпункту "г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», із необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір`ю ОСОБА_2 , інвалідом І групи на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ).

ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) відмовою №343/3013 від 09.02.2026 року повернуло подання військової частини НОМЕР_3 про звільнення позивача з військової служби у запас у зв`язку із необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір`ю ОСОБА_2 , інвалідом І групи, на підставі підпункту "г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», посилаючись на відсутність документів які підтверджують, що позивач є єдиним членом сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, який може доглядати своїх батьків з інвалідністю І групи.

З огляду на причину звільнення позивача, відповідачу при розгляді рапорту належало встановити факт необхідності постійного догляду за матір`ю позивача - ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю І групи; відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які б могли здійснювати такий догляд, оскільки саме з цими умовами пункт 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ пов`язує можливість звільнення військовослужбовця під час дії воєнного стану.

Не є спірною та обставина, що матір`ю ОСОБА_1 є ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю І "Б" групи, що підтверджується копіями свідоцтва про народження № НОМЕР_4 , витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №251/25/9482/В від 14.11.2025 року. Як вбачається зі змісту рішення, ОСОБА_2 потребує здійснення постійного догляду.

Верховний Суд у своїх постановах від 11 квітня 2023 року (справа №420/16689/23) та від 21 лютого 2024 року (справа №120/1909/23), аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінетом Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1317 (далі - Положення №1317), дійшов висновку про те, що така комісія визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.

Відповідно до пункту 27 Положення №1317 підставами для встановлення груп інвалідності є, зокрема: для I групи - стійкі, значно вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, неспроможності до самообслуговування і спричиняють до виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.

З наведеної норми слідує, що для І групи інвалідності властиво, що така особа потребує постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги.

Отже, відповідні документи підтверджує першу умову для звільнення позивача з військової служби на підставі абзацу 12 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ, що відповідачем не заперечувалось.

Тож необхідно встановити, чи позивач є єдиною особою, яка може здійснювати постійну сторонню допомогу та нагляд за матір`ю, тобто відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо і є інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, то що вони самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Членами сім`ї фізичної особи першого ступеня споріднення вважаються батьки, чоловік/дружина, діти, у тому числі усиновлені. Членами сім`ї другого ступеня споріднення вважаються рідні брати та сестри, баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки.

Причиною відмови у звільненні з військової служби відповідач вказав відсутність відомостей про інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення осіб такої особи з інвалідністю.

Перелік документів, які подаються для звільнення з військової служби, зокрема, через сімейні обставини або з інших поважних причин, визначених частиною дванадцятою статті 26 Закону №2232-XII, конкретизований в наказі Міністерства оборони України від 23 липня 2024 року №495 «Про затвердження Змін до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 10 вересня 2024 року за №1361/42706, чинний з 02 жовтня 2024 року), яким у додатку 19 до Інструкції №170 пункт 5 викладено в новій редакції. Так документами, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме: 26) у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я:

документи, які підтверджують відповідні родинні зв`язки з цією особою (особами);

один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником ІНФОРМАЦІЯ_2;

один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики;

висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді.

Натомість суд вважає, що додані позивачем до рапорту документи дозволяли встановити обставину відсутності в матері позивача інших (крім сина) членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які могли б здійснювати за нею постійний догляд.

Поряд з тим суд не може залишити поза увагою ту обставину, що рапорт позивача від 04 грудня 2025 року з того самого питання залишається нерозглянутим, тобто, питання про звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ залишається невирішеним остаточно.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач мав обов`язок розглянути рапорт позивача про звільнення позивача з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ та прийняти відповідне рішення.

Натомість відповідачем не надано до суду належних та допустимих, достатніх та достовірних у розумінні приписів ст. ст. 73-76 КАС України доказів розгляду цього рапорту та прийняття будь-якого рішення - про звільнення з військової служби або про відмову у звільненні з військової служби.

Суд наголошує, що у цих правовідносинах суб`єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції.

В свою чергу відсутність належним чином оформленого рішення про звільнення з військової служби або мотивованої відмови у звільненні з військової служби свідчить про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

У постанові від 17 квітня 2019 року у справі №342/158/17 Верховний Суд виснував, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Зазначена вище бездіяльність є порушенням права позивача на розгляд його рапорту у встановленому законодавством порядку, що потребує судового захисту.

Позивач, звертаючись до суду із цим позовом, просив зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ЄДРПОУ НОМЕР_2 звільнити капітана медичної служби ОСОБА_1 , начальника медичного пункту військової частини НОМЕР_3 з військової служби у запас у зв`язку із необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір`ю ОСОБА_2 , інвалідом І групи, на підставі підпункту "г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу".

Однак за встановлених обставин у справі така вимога є передчасною, оскільки порушень за наслідками розгляду рапорту по суті не може бути встановлено у даному випадку, позаяк рапорт є нерозглянутим відповідачем.

Частиною другою статті 9 КАС України установлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 10 частини другою статті 245 КАС України надано суду право застосувати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів;

Ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

В контексті наведеного, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне відповідно до частини другої статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду рапорту позивача від 04 грудня 2025 року про звільнення з військової служби та зобов`язати відповідача розглянути у встановленому порядку рапорт від 04 грудня 2025 року про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що решта аргументів (доводів) сторін, які мають значення для правильного вирішення спору, на вирішення спірних правовідносин не впливають та не змінюють судовий розсуд цього спору за результатами судового процесу.

В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його часткового задоволення.

Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 04 грудня 2025 року про звільнення з військової служби.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) розглянути у встановленому порядку та з урахуванням висновків суду у цій справі рапорт ОСОБА_1 від 04 грудня 2025 року про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

В разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 03 вересня 2026 року.

Суддя Бадюков Ю.В.