Рішення № 139446824, 03.09.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2026 року № 520/22944/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасенка І.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (юридична адреса: 10003, Житомирська обл., м. Житомир, вул. Ольжича, буд. 7, код ЄДРПОУ 13559341) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області. Позивач просить суд: 1) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 914290896844 від 31.03.2026 року про відмову ОСОБА_1 , в переведенні на інший вид пенсії з 23.03.2026 року, у зв`язку із втратою годувальника; 2) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області перевести ОСОБА_1 , на пенсію у зв`язку із втратою годувальника її сина ОСОБА_2 , зниклого безвісти 20.12.2025 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 914290896844 від 31.03.2026 року позивачу було протиправно відмовлено у такому переведенні. Відповідач мотивував свою відмову тим, що перехід є «недоцільним», оскільки розрахований основний розмір пенсії у зв`язку з втратою годувальника становить 2595,00 грн, що є меншим за розмір пенсії за віком, яку наразі отримує позивач, що не відповідає дійсності.

Позивач вважає зазначене рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 914290896844 від 31.03.2026 року протиправним, дискримінаційним, такими, що грубо порушує її конституційні права.

04 серпня 2026 року відкрито провадження по справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.

Представник Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, був повідомлений про розгляду справи судом засобами електронної пошти, своїм правом не скористався та не надав суду відзив на позовну заяву.

У відповідності до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 , перебуває на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та є отримувачем пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 07.01.1980 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є сином ОСОБА_1 .

На підставі Указу № 479/2025 від 14 липня 2025 року, ОСОБА_2 зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_4 та призначений на посаду «Старший стрілець-вогнеметник 2 механізованого відділення 3 механізованого взводу 9 механізованої роти НОМЕР_5 механізованого батальйону».

05 грудня 2025 року ОСОБА_2 переведено для подальшого проходження служби до військової частини НОМЕР_6 .

Згідно сповіщення сім`ї (близьких родичів) зниклого безвісти № 365 ОСОБА_1 сповіщено про те, що її син, ОСОБА_2 , зник безвісти 20.12.2025 року під час виконання бойового завдання з захисту територіальної цілісності України в районі населеного пункту Гришине, Покровського району, Донецької області.

03 лютого 2026 року ОСОБА_1 звернулася до Покровського РУП ГУНП в Донецькій області із заявою про розшук зниклої безвісти особи, а саме сина позивача ОСОБА_2 , у зв`язку із чим відкрито кримінальне провадження № 12026052410000091.

Відповідно до довідки від № 4784/Д6/6798 від 10.02.2026 року ОСОБА_2 дійсно в період з 05.12.2025 року по 20.12.2025 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Донецькій області, Покровський район, Покровська МТГр.

Відповідно до Витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особових обставин № 20260212-1513 від 12.02.2026 року, ОСОБА_2 набув статусу особи, зниклої безвісти за особових обставин.

Згідно з Витягом з Єдиного державного реєстру ветеранів війни № 20260504-00182688 від 04.05.2026 року, ОСОБА_2 12.03.2026 року безтерміново набув статус учасника бойових дій на підставі п. 19 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

23 березня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до Пенсійного фонду України, яке розглянуто головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому знаходиться на обліку, з заявою про переведення її з пенсії за віком згідно з Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію по втраті годувальника, оскільки її син набув статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин під час захисту України, що відповідно до статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» надає позивачу право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 914290896844 від 31.03.2026 року ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні її заяви щодо переходу з виду на вид з пенсії за віком на пенсію в разі втрати годувальника, оскільки переведення з пенсії за віком на пенсію у разі годувальника відповідно до статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є недоцільним, оскільки основний розмірі пенсії після перерахунку є меншим ніж одержує заявниця та становитиме 2595,00 грн.

Отже, позивач вважаючи свої права порушеними звернувся із даним позовом до суду.

Суд, перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, приходить до висновку про те, що позов підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.

Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.

Питання надання статусу особі, яка зникла безвісті за особливих обставин врегульовано положеннями Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» № 2505-VІII (далі - Закон № 2505-VІII), який визначає правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, та забезпечує правове регулювання суспільних відносин, пов`язаних із набуттям правового статусу осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, з обліком, розшуком та соціальним захистом таких осіб і членів їхніх сімей.

Для цілей цього Закону особливими обставинами вважаються збройний конфлікт, воєнні дії, тимчасова окупація частини території України, надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2505-VІII особа, зникла безвісти за особливих обставин, - особа, зникла безвісти у зв`язку із збройним конфліктом, воєнними діями, тимчасовою окупацією частини території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру.

Згідно з частинами першою, другою статті 4 Закону № 2505-VІII, особа набуває статусу такої, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту внесення про неї відомостей, що містяться у заяві про факт зникнення, до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, у порядку, передбаченому цим Законом, та вважається такою, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту подання заявником заяви про факт зникнення особи.

Особа вважається зниклою безвісти за особливих обставин до моменту припинення її розшуку у порядку, передбаченому цим Законом.

Пунктом 4 статті 6 Закону № 2505-VІII передбачено, що члени сім`ї особи, зниклої безвісти мають право на соціальний захист у порядку, визначеному законодавством України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV), який розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Цей Закон також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону № 1058-ІV пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), та непрацездатним членам сім`ї особи, якій відповідно до Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Частиною другою статті 36 Закону № 1058-ІV визначено, що непрацездатними членами сім`ї вважаються: 1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли віку 65 років, або пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону; 2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. Діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні; 3) чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.

До членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника (частина третя статті 36 Закону № 1058-IV).

Відповідно до абзацу 2 пункту 3 частини першої статті 45 Закону № 1058-IV у членів сім`ї особи, якій відповідно до Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, право на отримання пенсії у зв`язку з втратою годувальника виникає через один місяць з дня внесення інформації про безвісне зникнення особи до Єдиного реєстру досудових розслідувань або до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.

Пенсія у зв`язку з втратою годувальника непрацездатним членам сім`ї особи, якій відповідно до Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, призначається на період, протягом якого така особа зберігає цей правовий статус. Виплата такої пенсії припиняється з першого числа місяця, наступного за місяцем внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань або до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, відмітки про встановлення місцеперебування, місця поховання чи місцезнаходження останків особи, зниклої безвісти або зниклої безвісти за особливих обставин (абзац 2 частини другої статті 45 Закону № 1058-IV).

Згідно з частиною першою статті 38 Закону № 1058-ІV пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім`ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім`ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.

Механізм подання та оформлення документів для призначення або перерахунку пенсій регулюється відповідним Порядком.

Так, постановою Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 року затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», в редакції постанови Пенсійного фонду № 23-1 від 24.11.2022 року, чинної на момент спірних правовідносин (далі - Порядок № 22-1).

Підпунктом 10 пункту 2.1 Порядку № 22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника сім`ї військовослужбовця строкової служби додається документ, одержаний від військової частини або районного (міського) центру комплектування та соціальної підтримки чи іншої військової установи, зокрема, документ про визнання військовослужбовця безвісно відсутнім або оголошення його померлим.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що умовами призначення пенсії по втраті годувальника у разі зникнення особи безвісті за особливих обставин є: - непрацездатність членів сім`ї особи, яка зникла безвісті; - перебування на повному утриманні годувальника (за виключенням дітей, яким у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника); - сплив одного місяця з дня внесення інформації про безвісне зникнення особи до Єдиного реєстру досудових розслідувань або до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.

Згідно статті 44 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ пенсії в разі втрати годувальника призначаються на кожного непрацездатного члена сім`ї в розмірі 30 процентів заробітку годувальника (стаття 64), але не менше соціальної пенсії, встановленої для відповідної категорії непрацездатних.

Частиною третьою статті 45 Закону № 1058-IV визначено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

За вказаними законодавчими нормами, члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника. Пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається із заробітку чи пенсії годувальника, тобто в залежності від того доходу, який мав годувальник на час настання смерті.

Як вбачається зі спірного наказу, Головним управління Пенсійного фонду України в Житомирській області згідно із наявними документами в електронній пенсійній справі проведено розрахунок пенсії. В результаті встановлено, що переведення з пенсії за віком на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є недоцільним, оскільки основний розмір пенсії після перерахунку є меншим ніж одержує заявниця та становитиме 2595,00 грн.

У відповідності до термінів, викладених у статті 1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Разом з тим, в силу частини першої статті 37 Закону № 1058-ІV пенсія у зв`язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім`ї призначається в розмірі 50% пенсії за віком померлого годувальника.

За загальновизнаним правилом «пенсією» вважається регулярна щомісячна грошова виплата, яка призначається у встановленому державою порядку як захід матеріального забезпечення у зв`язку з настанням певної обставини: досягнення пенсійного віку, за вислугу років, інвалідності, смерті годувальника.

Виходячи з правової та соціальної природи пенсійного забезпечення, суд дійшов висновку, що у пенсійного органу відсутні правові підстави для відмови позивачці у призначенні їй пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

У чинному законодавстві передбачено призначення пенсії у зв`язку зі втратою годувальника за документами пенсійної справи померлого годувальника, тому беззаперечним є факт того, що позивач може скористатись своїм правом на обчислення пенсії у зв`язку зі втратою годувальника.

Виходячи з правової та соціальної природи пенсійного забезпечення, суд дійшов висновку, що у пенсійного органу відсутні правові підстави для відмови позивачці у призначенні їй пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

Тому, суд вважає необґрунтованою позицію відповідача стосовно можливості отримання позивачкою пенсії по втраті годувальника тільки внаслідок розрахунку пенсії за віком годувальника.

В даному випадку, з урахуванням приписів абзацу 1 пункту 16 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV, який прийнятий пізніше Закону № 1788-XII та яким чітко встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону, пенсії у зв`язку з втратою годувальника призначаються із пенсії годувальника, тобто в залежності від того доходу (пенсії), який мав годувальник на час настання смерті.

Така правова позиція була висловлена Верховним Судом у справі № 636/2100/16-а (адміністративне провадження № К/9901/21612/18), зокрема, пенсії у зв`язку з втратою годувальника призначаються із заробітку годувальника або із пенсії годувальника, тобто в залежності від того доходу, який мав годувальник на час настання смерті (заробітну плату чи пенсію).

У чинному законодавстві передбачено призначення пенсії у зв`язку зі втратою годувальника за документами пенсійної справи годувальника, тому беззаперечним є факт того, що позивач може скористатись своїм правом на обчислення пенсії у зв`язку зі втратою годувальника за матеріалами пенсійної справи.

Проте, оскільки пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається із заробітку чи пенсії годувальника, тобто в залежності від того доходу, який мав годувальник, а тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області 914290896844 від 31.03.2026 року про відмову у перерахунку пенсії є протиправним та підлягає скасуванню.

Більш того, суд зазначає, що обчислюючи розмір пенсії у зв`язку з втратою годувальника, відповідач визначив лише базовий (основний) розрахунковий розмір виплати у сумі 2595,00 грн (що становить 50% від умовної пенсії за віком годувальника на підставі ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»). Проте відповідач протиправно не врахував спеціальні державні гарантії, встановлені для сімей військовослужбовців.

З 01 березня 2026 року діє оновлена Постанова Кабінету Міністрів України № 674, яка поширюється на членів сімей осіб, які безпосередньо брали участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, та які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у таких заходах.

Відповідно до ч. 1 Постанови КМУ № 674 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб», Кабінет Міністрів України постановляє: Установити, що з 1 серпня 2020 року, якщо розмір пенсії в разі втрати годувальника (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат до пенсій, установлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною) у членів сім`ї осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, та загинули (пропали безвісти), померли внаслідок поранення, каліцтва, контузії або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, у забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, або смерть яких пов`язана із захистом Батьківщини, а також у членів сім`ї осіб, які брали безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та загинули (пропали безвісти), померли внаслідок поранення, каліцтва, контузії або захворювання, пов`язаних із безпосередньою участю в зазначених заходах, не досягає 7800 гривень, а також якщо розмір державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з

Так, з 01 березня 2026 року у разі, коли розмір пенсії в разі втрати годувальника (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат до пенсій, установлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною) членам сім`ї осіб, визначених в абзаці першому цього пункту, або розмір державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю (з урахуванням надбавок, підвищень, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат до допомоги, установлених законодавством), призначеної дитині, якій відповідно до пунктів 3-6 статті 10-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» надано статус члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України, не досягає 12810 гривень, адресна допомога встановлюється у розмірі, що не вистачає до зазначеної суми.

Адресна допомога до пенсії, зазначена в абзаці сьомому цього пункту, встановлюється кожному з непрацездатних батьків, дружині (чоловікові) загиблого, померлого (такого, що пропав безвісти) незалежно від наявності інших членів сім`ї.

Згідно ч. 3 Постанови КМУ № 674 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб», Міністерству соціальної політики, сім`ї та єдності та Пенсійному фонду України забезпечити перерахунок пенсій та державної соціальної допомоги відповідно до пункту 1 цієї постанови з 1 березня 2026 року за матеріалами пенсійних (особових) справ.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 10-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», до сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України належать: сім`ї осіб, які, перебуваючи у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, загинули (пропали безвісти), померли внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, за умови що в подальшому такі добровольчі формування були включені до складу Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної гвардії України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

Згідно з Постановою КМУ № 674 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб», якщо щомісячний розмір пенсії непрацездатному з батьків такої особи не досягає 12810,00 грн, встановлюється щомісячна адресна допомога в сумі, якої не вистачає до вказаного розміру. Ця державна гарантія застосовується до кожного з батьків окремо, незалежно від наявності інших членів сім`ї.

Отже, ОСОБА_1 як мати зниклого безвісти військовослужбовця має безумовне право на отримання пенсії з урахуванням гарантій Постанови КМУ № 674 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб».

Оскільки Постанова № 674 чітко зазначає, що держава має доплачувати «суму, якої не вистачає до вказаного розміру», ПФУ зобов`язаний призначити саме таку щомісячну адресну допомогу (надбавку), щоб у підсумку позивач отримувала 12810,00 грн.

Отже, Пенсійним фондом при розрахунку ОСОБА_1 пенсії у зв`язку з втратою годувальника за її померлого сина - ОСОБА_2 , було здійснено невірний розрахунок стажу та заробітної плати (доходу) годувальника, що призвело до визначення розміру пенсійної виплати у сумі 2 595,00 грн, крім того, не враховано зміни Постанови КМУ № 674 від 01.03.2026 року.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновків, про те, що Пенсійним фондом протиправно не було враховано в повному обсязі страховий стаж годувальника ОСОБА_2 за окремі періоди його трудової діяльності, що підтверджуються записами у його трудовій книжці та наявними документами, що прямо суперечить вимогам ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а також застосовано невірний показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, що призвело до штучного заниження індивідуального коефіцієнту заробітку померлого годувальника, внаслідок чого розмір пенсії ОСОБА_1 у зв`язку з втратою годувальника був помилково визначений на рівні 2595,00 грн, що є суттєво меншим за об`єктивний розмір виплати, який мав бути призначений за умови повного, чесного та належного обчислення законного стажу та заробітку ОСОБА_2 .

В той же час, вирішуючи даний спір по суті, суд звертає увагу на тому, що призначення, перерахунок, нарахування та виплата пенсій відноситься до дискреційних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України.

Відповідно до частини першої статті 58 Закону № 1058-IV, пенсійний фонд є органом, який, зокрема, здійснює керівництво та управління солідарною системою, забезпечує збирання, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування виплати пенсій.

Питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

У свою чергу, пенсійним органом не надано оцінки поданих позивачкою документів, не надано повного розрахунку розмірну пенсії позивачки та розміру пенсії годувальника в залежності від того доходу, який мав годувальник.

За таких обставин адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Науковий висновок Верховного Суду щодо меж дискреційного повноваження суб`єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією від 13 квітня 2018 року.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким;

- дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни «може», «має право», «за власної ініціативи», «дбає», «забезпечує», «веде діяльність», «встановлює», «визначає», «на свій розсуд». Однак наявність такого терміну у законі не свідчить автоматично про наявність у суб`єкта владних повноважень дискреційного повноваження; подібний термін є приводом для докладного аналізу закону на предмет того, що відповідне повноваження є дійсно дискреційним;

- при реалізації дискреційного повноваження суб`єкт владних повноважень зобов`язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог;

- критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об`єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Водночас, з врахуванням позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 18.07.2018 року у справі № 826/3520/15, зважаючи на природу та підстави даного спору та враховуючи Науковий висновок щодо меж дискреційного повноваження суб`єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією, суд вважає за доцільне зазначити, що орган влади, використовуючи дискреційні повноваження, зобов`язаний повно і правильно оцінювати обставини, наявні у справі факти та правильно застосовувати до встановлених фактів чинні правові норми, не допускаючи при цьому зловживання владою у процесі прийняття відповідного рішення, в основі якого мають бути закладені конкретно визначені публічні інтереси. А завданням суду є належний та ефективний контроль відповідності таких дій закону й принципам права задля забезпечення дотримання таким органом прав особи, що звернулася за захистом.

Відповідно до статті 13 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та враховує положення «Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень», прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980 року, а саме суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Разом з тим, пунктом 4 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов`язання відповідача - суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Конституційний Суд України в рішенні від 30.01.2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах при цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий спосіб, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача прийняти (вчинити) певні дії, і це прямо вбачається з пункту 4 частини 1 статті 5 та пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відтак, у сукупності наведених вище обставин, на переконання суду, у спірному випадку належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.03.2026 року про перехід з пенсії за віком на пенсію в разі втрати годувальника відповідно до статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», прийнявши відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частин 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, підлягає частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як вбачається з матеріалів справи позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 1331,20 грн (платіжна інструкція: F08G-OZYX-BZDA-NMXH від 27.07.2026 року)

Як вбачається з характеру позовних вимог ОСОБА_1 при зверненні до суду із даним позовом повинна була сплатити судовий збір у розмірі 1064,96 грн (позов був поданий через систему «Електронний суд»).

Отже, враховуючи викладене, та враховуючи співмірність заявлених та задоволених позовних вимог, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 709,97 грн.

Керуючись ст.ст. 2-15, 19-20, 42-48, 72-77, 90, 139, 118, 159-165, 199, 205, 244-250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (юридична адреса: 10003, Житомирська обл., м. Житомир, вул. Ольжича, буд. 7, код ЄДРПОУ 13559341) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (юридична адреса: 10003, Житомирська обл., м. Житомир, вул. Ольжича, буд. 7, код ЄДРПОУ 13559341) № 914290896844 від 31.03.2026 року про відмову ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), в переведенні на інший вид пенсії з 23.03.2026 року, у зв`язку із втратою годувальника.

Зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (юридична адреса: 10003, Житомирська обл., м. Житомир, вул. Ольжича, буд. 7, код ЄДРПОУ 13559341) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 23.03.2026 року про перехід з пенсії за віком на пенсію в разі втрати годувальника відповідно до статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», прийнявши відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (юридична адреса: 10003, Житомирська обл., м. Житомир, вул. Ольжича, буд. 7, код ЄДРПОУ 13559341) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 709 (сімсот дев`ять) грн 97 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Тарасенко І.М.