Рішення № 139445418, 03.09.2026, Городнянський районний суд Чернігівської області

Справа № 732/978/26

Провадження № 2/732/592/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року м. Городня

Городнянський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого судді Бойко А. О.,

у присутності секретаря судового засідання Пінчук С. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Городня в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС» (адреса: вул. Симона Петлюри, 21/1, м. Бровари Київської області, 07406, код ЄДРПОУ 43657029) до ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер платника податків НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості за договором позики,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС» через свого керівника Ланового Євгена Миколайовича звернулося до Городнянського районного суду Чернігівської області із позовом до ОСОБА_1 , в якому представник позивача просив стягнути з відповідача на користь ТОВ «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС» заборгованість за кредитним договором №187464 від 12.03.2025 у розмірі 12460,50 грн. Також представник позивача просив стягнути з відповідачки на користь позивача судовий збір у розмірі 2662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 12 березня 2025 року між ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено договір позики №187464, згідно умов якого позичальнику надано позику у сумі 3900,00 грн. Вказаний договір підписаний електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора. ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» свої зобов`язання виконало та надало ОСОБА_1 позику шляхом перерахування коштів на платіжну картку відповідача, тоді як останній свої зобов`язання щодо повернення суми позики, сплати процентів та комісії у повному обсязі не виконував.

23 липня 2025 року ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» та ТОВ «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС» уклали договір факторингу № 23072025, відповідно до умов якого право вимоги за договором позики №187464 від 12.03.2025 перейшло до ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС». Відповідач не виконав умови договору позики, не повернув кошти позивачу, а також не виконав всі інші грошові зобов`язання перед позивачем за договором, в зв`язку з чим утворилась заборгованість. Загальний розмір заборгованості відповідача за договором позики №187464 від 12.03.2025 становить 12460,50 грн, з яких: 3900,00 грн сума заборгованості за основною сумою боргу, 11,31 грн сума заборгованості за відсотками, 7800,00 грн сума заборгованості за штрафними санкціями, 749,19 грн сума заборгованості за комісією. Оскільки всупереч умов договору відповідач не виконав свого зобов`язання, позивач вимушений звернутися до суду з цим позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою судді від 30 червня 2026 року прийнято позов до розгляду та відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

У судове засідання представник позивача не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду справи позивач повідомлений належним чином. У позовній заяві представник позивача просив справу розглянути за його відсутності, заявлені позовні вимоги підтримує в повному обсязі, не заперечує проти заочного розгляду справи та винесення судом заочного рішення (а. с. 12).

Згідно із ч. 3 ст. 211 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового розгляду повідомлявся належним чином за місцем реєстрації його місця проживання згідно із відповіддю Тупичівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області № 32 від 25.06.2026: АДРЕСА_2 (а. с. 91). Згідно із відмітками поштового відділення зв`язку поштове відправлення з судовою повісткою про виклик в судове засідання не отримано адресатом, наявна відмітка, що адресат відсутній за вказаною адресою (а. с. 97). Крім того, ухвала про відкриття провадження у справі від 30.06.2026 доставлена в електронний кабінет відповідача, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа (а. с. 94).

У тому випадку, якщо зазначено, що «адресат відмовився» чи «адресат відсутній за вказаною адресою», то відповідно до положень пунктів 3, 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України та правової позиції ВП ВС, викладеною у постановах від 09 серпня 2019 року у справі № 906/142/18; від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, КЦС ВС від 21 грудня 2022 року у справі № 757/15603/19 судова повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки, і особа вважається повідомленою.

Від відповідача відзиву на позов не надійшло, про поважні причини неявки суд не повідомлений. Заяв чи клопотань від нього не надійшло.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Участь у судових засіданнях є правом особи, яка бере участь у справі і ця особа зобов`язана добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки, що закріплено в статті 43 ЦПК України.

Відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений, не подав відзив і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи той факт, що відповідач ОСОБА_1 в розумінні ст. 130 ЦПК України вважається належним чином повідомленим про дату, час та місце судового розгляду справи, в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, не подав заяви про розгляд справи за його відсутності, не подав відзиву на позов, позивач не заперечує проти проведення заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення, суд приходить до висновку щодо можливості проведення заочного розгляду справи та ухвалення у справі заочного рішення на підставі наявних у справі доказів, про що постановлена відповідна ухвала від 03.09.2026.

Згідно із ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оскільки справа слухалась за відсутності всіх учасників справи, а тому фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши усі надані йому докази, оцінивши їх з точки зору належності, допустимості і достовірності, а їх сукупність з точки зору достатності та взаємозв`язку, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні усіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, керуючись законом, створивши при цьому учасникам справи всі необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання обов`язків, виходив із такого.

Судом встановлено, що 12 березня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СІРОКО ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено договір позики №187464 (з фіксованою диференційованою процентною ставкою). Вказаний договір підписаний електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора uDL067 (а. с. 27-32).

Згідно із п.1. договору, за цим договором позикодавець зобов`язується передати позичальнику у власність грошові кошти на погоджений умовами договору строк, для придбання товарів та/або робіт та/або послуг (на задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника), шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити позикодавцю плату (комісію та проценти) від суми позики.

Пунктом 2 договору передбачено параметри та умови позики, параметри її повернення та сплати процентів: сума позики 3900,00 грн; строк позики 30 днів; процентна ставка 0,01% день (фіксована), діє протягом строку договору, визначеного в п.п.2.2. п.2 договору; комісія 19,21% від суми позики, що складає 749,19 грн. Дата надання позики 12.03.2025, дата повернення позики 10.04.2025; денна процентна ставка/день 0,65 % день; процентна ставка за понадстрокове користування позикою за день 5.00 % день; пеня 5.00 % день; орієнтовна загальна вартість позики 4660,00 грн.

З таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором позики №187464 від 12.03.2025, яка підписана відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором uDL067, убачається, що ОСОБА_1 ознайомлений з інформацією про загальну вартість кредиту, реальну річну процентну ставку, суму процентів за користування кредитом (а. с. 33).

На підтвердження виконання первісним кредитором ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» зобов`язань за договором позики №187464 від 12.03.2025 щодо видачі відповідачу грошових коштів у сумі 3900,00 грн, позивачем надано копію платіжної інструкції 7557fc4d-754c-45d0-adf7-2c4e51979f07, деталі платежу: відправник ТОВ «СІРОКО ФІНАНС», ЄДРПОУ 42827134; отримувач Ярослав Кравець, платіжний інструмент НОМЕР_2 ; сума транзакції 3900,00 грн; дата та час здійснення операції 12.03.2025, вид операції виплата кредиту (а. с. 54).

Суд звертає увагу, що платіжна картка № НОМЕР_2 співпадає з реквізитами, визначеними відповідачем під час укладення договору. При цьому відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував ненадходження кредитних коштів на його рахунок або використання зазначеної платіжної картки іншою особою.

Отже, первісний кредитор ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» виконав взяті на себе зобов`язання відповідно до умов договору шляхом надання відповідачу грошових коштів у визначеному розмірі.

За твердженням позивача, відповідач, всупереч умовам договору позики №187464 від 12.03.2025, взяті на себе зобов`язання виконував неналежним чином, допустивши порушення умов договору, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 23.07.2025 становила 12460,50 грн, з яких: 3900,00 грн заборгованість за тілом кредиту, 11,31 грн сума заборгованості за відсотками, 7800,00 грн сума заборгованості за пенею, 749,19 грн сума заборгованості за комісією (а. с. 22-25).

23 липня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СІРОКО ФІНАНС» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «СОЛВЕНТІС» укладено договір факторингу №23072025, відповідно до умов якого ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» відступило на користь ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі, і до ОСОБА_1 за договором позики №187464 від 12.03.2025 (а. с. 35-41).

Відповідно до Витягу з Реєстру прав вимог до договору факторингу №23072025 від 23.07.2025 ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором позики №187464 від 12.03.2025 в сумі 12460,50 грн, з яких: 3900,00 грн заборгованість за тілом кредиту, 11,31 грн сума заборгованості за відсотками, 7800,00 грн сума заборгованості за пенею, 749,19 грн сума заборгованості за комісією (а. с. 20).

Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У статті наведеного 3 Закону визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За змістом частин 3, 4, 6 ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з вимогами чинного законодавства України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та у встановлений у зобов`язанні строк (термін) його виконання (статті 526, 527, 530 ЦК України).

Статтею 525 ЦК України передбачена заборона односторонньої відмови від зобов`язання або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим до його виконання.

Частиною 1 ст. 512 ЦК України встановлено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно із статтями 513, 514 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Згідно із ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 статті 1078 ЦК України).

Набуття права вимоги позивачем до відповідача ОСОБА_1 підтверджується витягом з Реєстру боржників, що є додатком до договору факторингу.

Факт прострочення відповідачем сплати заборгованості за наведеним кредитним договором не спростовано, доказів оплати відповідачем заборгованості суду не надані.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.

У ч. 2 ст. 16 ЦК України законодавець визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, а також зазначив, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Першочергово захист цивільних прав та інтересів полягає в з`ясуванні того, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

Суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Згідно із ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (статті 79, 80 ЦПК України).

Згідно із ст. 12, ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У протилежному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь іншої сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Звертаючись до суду, позивачем надані належні, достатні та допустимі докази на підтвердження заявлених позовних вимог.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 вказано, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Доказів розірвання або визнання недійсним договору позики №187464 від 12.03.2025 (на підставі якого виникли зобов`язання у відповідача перед первісним кредитором щодо повернення позики) та/або договору факторингу №230722025 від 23.07.2025 (на підставі якого до позивача перейшло право вимоги до відповідача за вказаним договором позики) в судовому порядку на час розгляду даної справи сторонами не надано, а тому в силу ст. 629 Цивільного кодексу України зазначений договір є обов`язковим для виконання сторонами, що також не оспорювалось жодною із сторін в ході розгляду справи.

Враховуючи, що відповідачем були порушені взяті зобов`язання щодо порядку та строків оплати за договором позики №187464 від 12.03.2025, а тому з останнього на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за основною сумою боргу (тілом кредиту) у розмірі 3900,00 грн та заборгованості за відсотками у розмірі 11,31 грн.

Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за комісією в розмірі 749,19 грн суд зазначає наступне.

Позивач вказує, що комісія пов`язана з наданням кредиту.

Пунктом 1.2. договору позики №187464 від 12.03.2025 визначено, що комісія це грошові кошти, що нараховуються на суму позики, і є сплатою за надання такої позики та є складовою загальних витрат за споживчим кредитом.

Натомість, суд зазначає, що послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на споживчі потреби, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Такий правовий висновок узгоджується з викладеним висновком Верховного Суду України у постанові від 06.09.2017 по справі № 6-2071цс16, а також аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 № 6-1746цс16, згідно якої зроблено висновок, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення винагороди, у тому числі за надання фінансового інструмента та за резервування ресурсів, а нарахування платежів за послуги, що супроводжують кредит за рахунок позивача є незаконним.

Крім того, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України є обов`язком банку, відповідно, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту не є самостійною послугою, що підлягає сплаті позичальником. Так як надання фінансового інструменту у зв`язку із наданням кредиту відповідає економічним потребам самої кредитної установи (банку), то такі дії не є послугами, що надаються клієнту-позичальнику (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2019 по справі за № 520/2614/17).

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що вимога в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за комісією є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за штрафними санкціями у розмірі 7800,00 грн, то суд дійшов такого висновку.

Приписами ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно із ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Водночас суд бере до уваги, що особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина четверта статті 14 ЦК України).

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року на території України з 24 лютого 2022 року строком на 90 днів введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.

Відповідно до п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

(2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами,

нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

З огляду на вказані положення закону, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за штрафом/пенею задоволенню не підлягає.

Відповідно до п. 6 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Частиною першою ст. 133 ЦК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Суд, вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 2662,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №187464 від 07.05.2026, керується ч. 1 ст. 141 ЦПК України, де вказано, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено частково, а тому з відповідача на користь позивача, підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 825,34 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, понесених позивачем на оплату професійної правничої допомоги, суд виходить з наступного.

Статтею 59 Конституції України визначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Згідно із п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, підлягають доказуванню та можуть підтверджуватися сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Представником позивача на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу надано суду договір №43657029/02 про надання правової допомоги від 02.01.2026, укладений між ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» та АБ «КОНСТРАКТІВ ЛОЙЕРЗ» (а. с. 47-52) та Додаткова угода №187464 до цього договору від 31.03.2026 (а. с. 53), свідоцтво про право на заняття Босенком О.М. адвокатською діяльністю серії КС №6426/10 (а. с. 64), детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних АБ «КОНСТРАКТІВ ЛОЙЕРЗ» від 31.03.2026 (а. с. 21), Акт надання послуг №187464 на підтвердження факту надання правничої допомоги від 31.03.2026, згідно якого вартість наданих послуг складає 6000,00 грн (а. с. 17).

За частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт, наданих послуг; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, надання послуг; обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та/або значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною п`ятою статті 137 ЦПК України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Згідно з частиною шостою цієї статті обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє відповідне клопотання.

Разом із тим відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, серед іншого, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Верховний Суд неодноразово висновував, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат, тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

У постанові від 19 листопада 2020 року у справі № 734/2313/17 Верховний Суд зазначив, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права змінювати розмір гонорару та втручатися у правовідносини адвоката і його клієнта. Водночас суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати фактично понесені або мають бути понесені, чи була їх сума обґрунтованою, необхідною та розумною щодо іншої сторони спору.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 звернула увагу, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд має оцінювати їх реальність, необхідність, розумність і пропорційність до предмета спору та з урахуванням конкретних обставин справи може обмежити розмір відшкодування судових витрат з огляду на розумну потребу таких витрат для конкретної справи.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, відповідно до яких у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, керуючись критеріями, визначеними частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу або присудити такі витрати частково.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2026 року у справі № 911/969/24 також наголошено на необхідності розмежування втручання у договірні відносини між адвокатом та клієнтом щодо визначення розміру гонорару і вирішення судом питання про розподіл судових витрат між сторонами спору. Суд при вирішенні питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу має оцінювати, зокрема, їх реальність, необхідність, розумність, пропорційність, співвідношення із складністю справи, ціною позову, значенням справи для сторони, обсягом наданих адвокатом послуг та часом, витраченим на виконання відповідних робіт.

Отже, суд не змінює розмір гонорару, погоджений між адвокатом та клієнтом, і не втручається у їхні договірні правовідносини. Водночас, при вирішенні питання про те, яка саме сума витрат на професійну правничу допомогу підлягає покладенню на відповідача як на сторону,

не на користь якої ухвалюється рішення, суд зобов`язаний оцінити ці витрати на предмет їх реальності, необхідності, розумності та пропорційності до предмета спору.

У цій справі відповідач не подав клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу. Разом із тим, суд вирішує не питання зміни розміру гонорару адвоката, визначеного договором між позивачем та адвокатом, а питання розподілу судових витрат між сторонами відповідно до статті 141 ЦПК України.

Оцінюючи розумність, необхідність та пропорційність заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує, що ця справа є малозначною справою незначної складності, розгляд якої проводився у порядку спрощеного позовного провадження. Спір належить до категорії типових спорів про стягнення заборгованості за договором споживчого кредиту, щодо яких існує стала судова практика. Матеріали справи не містять значної кількості доказів, що потребували б тривалого збирання, опрацювання чи складного правового аналізу. Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, доказів на спростування заявлених вимог не надав, активної процесуальної позиції у справі не займав, що не зумовлювало необхідності підготовки додаткових процесуальних документів, заперечень, пояснень чи участі представника позивача у складній доказовій полеміці.

Суд також враховує, що фактично надана правнича допомога у цій справі стосувалася аналізу матеріалів, складання позовної заяви, формування додатків та подання позову. При цьому правовий аналіз обставин справи та надання правових рекомендацій у значній мірі охоплюється роботою зі складання позовної заяви, а формування додатків та подання позову мають переважно технічний характер і не потребують значних витрат професійного часу адвоката у справі такої категорії.

За таких обставин, наявність у матеріалах справи доказів на підтвердження заявлення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн не є безумовною підставою для покладення всієї цієї суми на відповідача. Суд вважає, що покладення на відповідача всієї заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу не відповідало б критеріям розумності, необхідності та пропорційності до предмета спору, складності справи, обсягу виконаної адвокатом роботи та ціни позову.

З урахуванням конкретних обставин справи, її незначної складності, типового характеру спору, обсягу виконаної адвокатом роботи, розгляду справи у спрощеному позовному провадженні, відсутності відзиву відповідача та необхідності підготовки додаткових процесуальних документів, з огляду на те, що позовні вимоги задоволені частково, суд приходить до висновку, що витрати на професійну правничу допомогу є документально підтвердженими, проте заявлені витрати в розмірі 6000,00 грн є явно неспівмірними, і є доцільним стягнути з відповідача на користь позивача 2000,00 грн, зменшивши заявлену суму до стягнення.

З урахуванням вищевикладеного та керуючись статтями 11, 16, 516, 517, 536, 549, 1048-1050, 1052, 1054 ЦК України, статтями 12, 13, 43, 141, 211, 247, 259, 263-265, 268, 273, 274, 279, 280-284, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС» заборгованість за договором позики №187464 від 12 березня 2025 року у загальному розмірі 3911,31 грн, з яких: 3900,00 грн сума заборгованості за основною сумою боргу, 11,31 грн сума заборгованості за відсотками.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС» судовий збір у розмірі 825,34 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 2000,00 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Направити ОСОБА_1 рекомендованим листом з повідомленням, копію заочного рішення протягом двох днів з дня його проголошення і роз`яснити, що він має право протягом тридцяти днів з дня його проголошення, подати до суду заяву про перегляд заочного рішення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Чернігівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення складене та підписане 03.09.2026.

Інформація про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС» (адреса: вул. Симона Петлюри, 21/1, м. Бровари Київської області, 07406, код ЄДРПОУ 43657029).

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер платника податків НОМЕР_1 ).

Суддя А. О. Бойко