Рішення № 139444989, 03.09.2026, Зарічний районний суд м. Суми

Справа № 591/7161/25

Провадження № 2/591/1507/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 серпня 2026 року Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого в особі судді - КЛИМЕНКО А. Я.

з участю секретаря судового засідання - Устименко М. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Суми в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Котельня північного промислового вузла»

про зміну формулювання причини звільнення та стягнення вихідної допомоги, інших виплат та моральної шкоди -

встановив:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Котельня північного промислового вузла» (далі - відповідач) про зміну формулювання причини звільнення та стягнення вихідної допомоги, інших виплат та моральної шкоди і свої позовні вимоги мотивує тим, що згідно до рішення Зарічного районного суду м. Суми від 04.03.2025 року у справі № 591/12162/23 за позовом ОСОБА_1 , далі по тексту - позивачка, до відповідача, ухвалено рішення яким визнано незаконним наказ № 352/к від 21 листопада 2022 року «Про звільнення ОСОБА_1 », поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Котельня північного промислового вузла» з 22 листопада 2022 року, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Котельня північного промислового вузла» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 листопада 2022 року по 04 березня 2025 року в сумі 1066989 грн. 00 коп.. При виплаті суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу здійснено утримання податків та інших обов`язкових платежів, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Котельня північного промислового вузла» на користь держави судовий збір в розмірі 11743 грн. 49 коп.. Рішення суду в частині поновлення на роботі звернуто до негайного виконання. 27.03.2025 року додатковим рішенням Зарічного районного суду м. Суми у цій же справі постановлено стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах платежу за один місяць в розмірі 39385 грн. 50 коп..

Відповідач в добровільному порядку не виконав це рішення і не видав наказу про поновлення позивачки на роботі, у зв`язку з чим 13.03.2025 року позивачка направила на електронну адресу відповідача: ooo.kspu@gmail.com заяву з копією виконавчого листа Зарічного районного суду м. Суми, виданого 07.03.2025 року, про негайне поновлення позивачки на посаді, в якій просила в добровільному порядку виконати зазначене судове рішення і поновити її на роботі на посаді заступника директора ТОВ «КППВ» з 22.11.2022 року; також позивачка просила у день видання наказу про її поновлення на посаді заступника директора надати їй відпустку у зв`язку з її виїздом і перебуванням за кордоном у Німеччині у відповідності до ч. 4 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» з дня її поновлення і строком на 90 днів без збереження заробітної плати, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку. Ці документи представник позивачки адвокат Мазнєва Світлана Григорівна також направила на поштову адресу відповідача.

Оскільки у добровільному порядку вказане судове рішення відповідачем виконано не було, 04.04.2025 року позивачка звернулась до Ковпаківського ВДВС у м. Суми з заявою про примусове виконання.

13.03.2025 року відповідачем у виконавчому провадженні перераховано позивачці кошти; державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження від 07.04.2025 року.

04.04.2025 року на електронну адресу позивачки ІНФОРМАЦІЯ_1 з електронної адреси відповідача надійшов наказ, датований 31.03.2025 року за №59/к з листом, датованим 01.04.2025 року №438, зі змісту яких вбачається, що позивачку поновлено на роботі без вказівки дати, з якої необхідно було вчинити таке поновлення, всупереч тому, як це вказано в рішення суду, а саме: з 22 листопада 2022 року, а також у листі йдеться про те, що позивачка не може бути допущена до роботи у зв`язку з тим, що вона не пройшла навчання з охорони праці у відповідності до вимог ст. 18 Закону України «Про охорону праці», позивачкою не надано трудову книжку, що унеможливлює внесення запису до неї, вирішення питання про надання відпустки є неможливим до виконання позивачкою зазначених вище вимог відповідача.

10.04.2025 року позивачка направила лист на електронну пошту відповідача, в якому повторно просила надати їй відпустку з 31.03.2025 року в порядку ч. 4 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» строком на 90 днів без збереження заробітної плати, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку; повідомила відповідача, що оскільки перебуває за кордоном, то навчання з охорони праці вона може пройти в дистанційному режимі; надала рахунок на оплату навчання в розмірі 800, 00 грн. для сплати відповідачем.

17.04.2025 року позивачка звернулась до відповідача з заявою про надання їй відпустки з 31.03.2025 року в порядку ч. 4 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» строком на 90 днів без збереження заробітної плати, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, та просила відшкодувати їй витрати на навчання з охорони праці в розмірі 800, 00 гривень.

Крім того, позивачка надала до листа відповідачеві докази виконання нею вимог ст. 18 Закону України «Про охорону праці», а саме: копію посвідчення, копія витягу з протоколу засідання комісії з перевірки знань з питань охорони праці.

29.04.2025 року від відповідача надійшов лист №521 зі змісту якого вбачається, що відповідач відмовляє позивачці у наданні відпустки за власний рахунок на 90 днів на підставі ч. 4 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у зв`язку з тим, що позивачка залучена до виконання робіт на об`єкті критичної інфраструктури, до якого віднесено ТОВ «КППВ» згідно до розпорядження Сумської обласної військової адміністрації від 26.12.2023 року № 746-ОД та відмовляє у відшкодуванні витрат необхідних на навчання та перевірку знань з охорони праці у розмірі 800, 00 гривень.

27.05.2025 року позивачка направила відповідачеві заяву, в якій просила звільнити її з роботи в ТОВ «КППВ» на посаді заступника директора 27.05.2025 року за власним бажанням у зв`язку з невиконанням законодавства про працю роботодавцем, порушенням Колективного договору, що призвело до грубого порушення її трудових прав (ч. 3 ст. 38 КЗпП України); виплатити їй всі приналежні виплати, в т.ч. за невикористані відпустки протягом періоду вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням (за 2022 - 2025 роки) середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку з затримкою виконання судового рішення про її негайне поновлення на роботі за ст. 236 КЗпП України, а також виплати згідно ст. 44 КЗпП України; надати довідку про нараховані і виплачені суми по звільненню.

06.06.2025 року позивачка отримала лист відповідача, з повідомленням про направлення позивачці наказу № 136/к від 27.05.2025 року про її звільнення за власним бажанням з займаної посади за ст. 38 КЗпП України.

06.06.2025 року позивачка звернулась з заявою до відповідача, в якій просила внести зміни до наказу про її звільнення від 27.05.2025 року №136/к в частині вказівки в ньому підстави для звільнення, а саме: ч. 3 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з невиконанням законодавства про працю роботодавцем, порушенням Колективного договору, що призвело до грубого порушення її трудових прав (ч. 3 ст. 38 КЗпП України) та виплатити їй всі приналежні виплати, в т. ч. за невикористані відпустки протягом періоду вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням (за 2022 - 2025 роки) середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку з затримкою виконання судового рішення про її негайне поновлення на роботі за ст. 236 КЗпП України, а також виплати згідно ст. 44 КЗпП України та надати довідку про нараховані і виплачені суми по звільненню.

Станом на дату звернення з позовною заявою до суду відповідач вимог зазначеної заяви позивачки не виконав.

Незаконність відмови відповідача у наданні відпустки позивачка обґрунтовує тим, що згідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв`язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури, робіт з виробництва товарів оборонного призначення або до виконання мобілізаційного завдання (замовлення).

Оскільки позивачка виїхала за кордоном в 2022 році на початку війни, наразі перебуває за кордоном, отже не є особою, яка залучена до виконання робіт на об`єкті критичної інфраструктури, у зв`язку з чим на неї не поширюються норми ч. 2 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

При цьому у наданні відпустки, яка передбачена ч. 4 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» роботодавець не може відмовити, оскільки цей вид відпустки надається в обов`язковому порядку.

Обгрунтовуючи незаконність дій відповідача щодо відмови в допуску до роботи без навчання з охорони праці, позивачка зазначає, що відповідач не організував та не забезпечив за свій рахунок навчання з питань охорони праці в навчальному центрі та перевірку знань комісією відповідного територіального органу Держпраці позивачці, як заступнику директора, що є порушенням абзацу 4 п. 5.3 Типового положення № 15 «Про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці», затвердженого наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці 26.01.2005 року №15 (надалі Типове положення №15), відповідно до якого перевірка знань з питань охорони праці посадових осіб, які пройшли навчання в навчальних центрах, проводиться комісією відповідного територіального органу Держпраці за участю представників інших органів державного управління охороною праці або комісією, створеною місцевим органом виконавчої влади за участю відповідних профспілок, та ч.1 ст. 18 Закону України «Про охорону праці», працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи повинні проходити за рахунок роботодавця інструктаж, навчання з питань охорони праці, з надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків і правил поведінки у разі виникнення аварії, п.3.1.3.Колективного договору ТОВ «КППВ».

Відповідач також не відшкодував витрачені позивачкою кошти в розмірі 800,00 гривень за проходження навчання з охорони праці, що на думку позивачки є порушенням роботодавцем її трудових прав.

Крім того позивачку на виконання рішення Зарічного районного суду м. Суми від 04.03.2025 року у справі № 591/12162/23 не поновлено на посаді заступника директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Котельня північного промислового вузла» з 22 листопада 2022 року, що є грубим порушенням відповідачем трудових прав позивачки, і призвело до її бажання звільнитись відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з невиконанням законодавства про працю роботодавцем, порушенням колективного договору.

Звільнення відповідачем позивачки за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України є порушенням її трудових прав, які мають бути захищені у судовому порядку шляхом внесення змін до запису до трудової книжки в частині підстави звільнення, разом з визнанням незаконним наказу про звільнення.

Також відповідач не провів з позивачкою розрахунку по вихідній допомозі у відповідності до ст. 44 КЗпП України.

Протиправними діями відповідача позивачці завдано моральну шкоду, яку вона просить відшкодувати в розмірі 20000,00 гривень.

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 08 липня 2025 року відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження, призначено судове засідання на 29 вересня 2025 року.

14 січня 2026 рокувід представника відповідача надійшов відзив на позов, в якому він заперечує проти позовних вимог. Вказує про те, що Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 04.03.2025 року у справі № 591/12162/23 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Котельня північного промислового вузла» визнано незаконним наказ №352/к від 21 листопада 2022 року «Про звільнення ОСОБА_1 », поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Котельня північного промислового вузла» з 22 листопада 2022 року, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Котельня північного промислового вузла» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 листопада 2022 року по 04 березня 2025 року в сумі 1066989 грн. 00 коп.

31.03.2025 року наказом за № 59/к позивачку поновлено на роботі, 09.04.2025 наказом № 64/к внесено зміни до наказу 59/к від 31.03.2025 року, викладено в редакції «Поновити ОСОБА_1 на посаду заступника директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Котельня північного промислового вузла» з 22.11.2022 року».

27.05.2025 року позивачка подала заяву про звільнення з роботи в ТОВ «КППВ» на посаді заступника директора 27.05.2025 року за власним бажанням у зв`язку з невиконанням законодавства про працю роботодавцем, порушенням колективного договору за ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Наказом № 136/к від 27.05.2025 року позивачку звільнено за власним бажанням з займаної посади за ст. 38 КЗпП України.

Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, підтверджує відсутність невиконання законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору, мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення.

Представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Мазнєва С.Г. в судовому засіданні в режимі (ВКЗ) підтримала позовні вимоги в повному обсязі, просить суд позов задоволити повністю.

Представник відповідача адвокат Ступіна О.О. в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог.

Суд, вислухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, з наступних підстав:

Частина 3 ст. 12 ЦПК України встановлює обов`язок кожної сторони довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Також згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 04.03.2025 року у справі № 591/12162/23 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Котельня північного промислового вузла» визнано незаконним наказ № 352/к від 21 листопада 2022 року «Про звільнення ОСОБА_1 », поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Котельня північного промислового вузла» з 22 листопада 2022 року, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Котельня північного промислового вузла» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 листопада 2022 року по 04 березня 2025 року в сумі 1066989 грн. 00 коп..

27.03.2025 року додатковим рішенням Зарічного районного суду м. Суми у цій же справі постановлено стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах платежу за один місяць в розмірі 39385 грн. 50 коп..

13.03.2025 року позивачка направила на електронну адресу відповідача ooo.kspu@gmail.com заяву з копією виконавчого листа Зарічного районного суду м. Суми від 07.03.2025 року про негайне поновлення позивачки на посаді з пропозицією виконати судове рішення в добровільному порядку шляхом видання наказу про поновлення її на посаді заступника директора ТОВ «КППВ» з 22.11.2022 року; у день видання наказу про поновлення надати їй відпустку у зв`язку з її виїздом і перебуванням за кордоном в Німеччині у відповідності до ч. 4 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» з дня її поновлення і строком на 90 днів без збереження заробітної плати без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку. Отримання листа на електронну пошту відповідач не заперечує.

04.04.2025 року позивачка звернулась до Ковпаківського ВДВС у м. Суми з заявами про примусове виконання вказаних судових рішень у справі № 591/12162/23.

04.04.2025 року на електронну адресу позивачки ІНФОРМАЦІЯ_1 з електронної адреси відповідача надійшов лист відповідача від 01.04.2025 року № 438 з наказом від 31.03.2025 року № 59/к про поновлення на роботі без зазначення дати, з якої працівника поновлено на роботі.

В листі від 01.04.2025 року відповідач зазначає, що позивачка не може бути допущена до роботи у зв`язку з тим, що вона не пройшла навчання з охорони праці у відповідності до вимог ст.18 Закону України «Про охорону праці», позивачкою не надано трудову книжку, що унеможливлює внесення запису до неї, вирішення питання про надання відпустки є неможливим до виконання позивачкою зазначених вище вимог відповідача.

10.04.2025 року позивачка направила електронний лист відповідачу з заявою про надання їй відпустки з 31.03.2025 року в порядку ч. 4 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» строком на 90 днів без збереження заробітної плати, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку; повідомила відповідача, перебуває за кордоном, у зв`язку з чим навчання з охорони праці може пройти в дистанційному режимі; надала рахунок на оплату навчання в розмірі 800, 00 грн. для сплати відповідачем.

17.04.2025 року позивачка звернулась до відповідача з заявою про надання їй відпустки з 31.03.2025 року в порядку ч. 4 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» строком на 90 днів без збереження заробітної плати, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, та просила відшкодувати їй витрати на навчання з охорони праці в розмірі 800, 00 гривень.

Крім того, позивачка надала до листа відповідачеві докази виконання нею вимог ст. 18 Закону України «Про охорону праці», а саме: копію посвідчення, копія витягу з протоколу засідання комісії з перевірки знань з питань охорони праці.

Відповідач листом № 521 від 29.04.2025 повідомив, що він відмовляє позивачці у наданні відпустки за власний рахунок на 90 днів на підставі ч. 4 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у зв`язку з тим, що позивачка залучена до виконання робіт на об`єкті критичної інфраструктури, до якого віднесено ТОВ «КППВ» згідно до розпорядження Сумської обласної військової адміністрації від 26.12.2023 року № 746-ОД та відмовляє у відшкодуванні витрат необхідних на навчання та перевірку знань з охорони праці у розмірі 800, 00 гривень.

27.05.2025 року позивачка направила відповідачеві заяву, в якій просила звільнити її з роботи в ТОВ «КППВ» на посаді заступника директора 27.05.2025 року за власним бажанням у зв`язку з невиконанням законодавства про працю роботодавцем, порушенням Колективного договору, що призвело до грубого порушення її трудових прав (ч. 3 ст. 38 КЗпП України); виплатити їй всі приналежні виплати, в т.ч. за невикористані відпустки протягом періоду вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням (за 2022 - 2025 роки) середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку з затримкою виконання судового рішення про її негайне поновлення на роботі за ст. 236 КЗпП України, а також виплати згідно ст. 44 КЗпП України; надати довідку про нараховані і виплачені суми по звільненню.

06.06.2025 року позивачка отримала лист відповідача, з повідомленням про направлення позивачці наказу № 136/к від 27.05.2025 року про її звільнення за власним бажанням з займаної посади за ст. 38 КЗпП України.

26.06.2025 року позивачка звернулась з позовною заявою до відповідача, в якій просила внести зміни до наказу про її звільнення від 27.05.2025 року № 136/к в частині вказівки в ньому підстави для звільнення, а саме: ч. 3 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з невиконанням законодавства про працю роботодавцем, порушенням Колективного договору, що призвело до грубого порушення її трудових прав (ч. 3 ст. 38 КЗпП України) та виплатити їй всі приналежні виплати, в т. ч. за невикористані відпустки протягом періоду вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням (за 2022 - 2025 роки) середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку з затримкою виконання судового рішення про її негайне поновлення на роботі за ст. 236 КЗпП України, а також виплати згідно ст. 44 КЗпП України та надати довідку про нараховані і виплачені суми по звільненню.

Фактично, зміст позовних вимог позивачки пов`язаний порушеннями відповідачем законодавства про працю, а саме:

-ненадання позивачці відпустки з 31.03.2025 року в порядку частини 4 статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» строком на 90 днів без збереження заробітної плати, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи;

-незабезпечення позивачці відповідно до ч.1 ст. 18 Закону України «Про охорону праці» за рахунок роботодавця навчання з питань охорони праці;

-невиконання в порядку негайного виконання рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 04.03.2025 року у справі № 591/12162/23 в частині поновлення позивачки на посаді заступника директора товариства з обмеженою відповідальністю «Котельня північного промислового вузла» з 22 листопада 2022 року;

-недопущення позивачка до роботи на її посаді;

-незаконне звільнення позивачки з посади заступника директора.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Особливості надання відпустки в умовах воєнного стану визначені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Відповідно до частини четвертої статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов`язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України «Про відпустки».

Згідно з частиною другою цієї статті в період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв`язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури, робіт з виробництва товарів оборонного призначення або до виконання мобілізаційного завдання (замовлення).

Відповідно до підпункту 2 пункту 4 ст. 9 Закону України «Про критичну інфраструктуру» до життєво важливих функцій та/або послуг, порушення яких призводить до негативних наслідків для національної безпеки України, належать, зокрема: енергозабезпечення (у тому числі постачання теплової енергії).

Відповідно до пункту 13 частини 1 Закону України «Про критичну інфраструктуру» об`єкти критичної інфраструктури - об`єкти інфраструктури, системи, їх частини та їх сукупність, які є важливими для економіки, національної безпеки та оборони, порушення функціонування яких може завдати шкоди життєво важливим національним інтересам.

Інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань підтверджується, що відповідач здійснює свою діяльність за КВЕД 35.30 постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря.

Розпорядженням Сумської обласної військової адміністрації від 26.12.2023 року № 746-ОД відповідача віднесено до об`єктів критичної інфраструктури.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що якщо працівник, який виїхав за межі території України, подав заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати, роботодавець у період воєнного стану зобов`язаний надати йому таку відпустку на термін, який не перевищує 90 календарних днів.

Водночас, якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури, роботодавець у період воєнного стану має право відмовити йому в наданні відпустки без збереження заробітної плати.

Відповідач є об`єктом критичної інфраструктури та після введення в Україні воєнного стану свою роботу не зупиняв.

Позивачка як заступник директора на підприємстві критичної інфраструктури, мала би бути залучена до виконання робіт на об`єкті критичної інфраструктури.

Рішення позивачки як працівника відповідача перебувати поза межами України в більш безпечному місці є безумовним її правом, але не спростовує обмеження її права на відпустку, якщо вона є працівником і мала би бути залучена до виконання робіт на об`єкті критичної інфраструктури.

Посилання позивачки на Роз`яснення, надане Східним міжрегіональним управлінням Державної служби України з питань праці 28.05.2024 року, яким визначено, що у наданні відпустки, яка передбачена положеннями ч. 4 ст.12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» роботодавець не може відмовити, оскільки цей вид відпустки надається в обов`язковому порядку, суд не може взяти до уваги, оскільки роз`яснення не є нормативним актом, а також не роз`яснює порядок надання відпустки працівнику, залученому до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури.

Таким чином суд дійшов висновку, що твердження позивачки про те, що положення ч. 2 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» розповсюджуються на надання відпусток, надання яких здійснюється за угодою між працівником і роботодавцям та відносно працівника, який фізично залучений до виконання робіт на об`єкті критичної інфраструктури, не підтверджується діючими нормами законодавства, тоді як відмова відповідача у наданні відпустки позивачці є правомірною.

Відповідно до частини сьомої ст. 153 КЗпП України на роботодавця покладається обов`язок проведення інструктажу (навчання) працівників з питань охорони праці, протипожежної безпеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про охорону праці», працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи повинні проходити за рахунок роботодавця інструктаж, навчання з питань охорони праці, з надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків і правил поведінки у разі виникнення аварії.

Закон України «Про охорону праці» та інші нормативно правові акти, що регулюють сферу навчання охороні праці не встановлюють обов`язку для роботодавця щодо відшкодування витрат працівника, а встановлюють обов`язок роботодавця організувати навчання охороні праці за власний рахунок, тобто організація навчання (вибір місця, де буде проводитись навчання: на підприємстві чи на підставі договорів у навчальних центрах, вирішення питання про відповідність програми навчання характеру виконуваних робіт) проводиться роботодавцем.

Відповідно до ч. 5 ст. 18 Закону України «Про охорону праці» порядок проведення навчання та перевірки знань посадових осіб з питань охорони праці визначається типовим положенням, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони праці.

Відповідно до положень п. 3.1 Типового положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці затвердженого наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці 26.01.2005 № 15 (надалі Типове положення № 15), працівники під час трудового і професійного навчання проходять на підприємстві за рахунок роботодавця інструктажі, навчання та перевірку знань з питань охорони праці, надання домедичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, а також правил поведінки у разі виникнення аварії.

Відповідно до положень п. 5.1 Типового положення № 15 Перелік посад посадових осіб, які проходять навчання і перевірку знань з питань охорони праці (додаток 3) під час прийняття на роботу і періодично, один раз на три роки, навчаються згідно з Типовими тематичним планом і програмою навчання з питань охорони праці посадових осіб (додаток 4).

Відповідно до п. 1.1 Додатку 3 до пункту 5.1 Типового положення № 15) до Переліку посад посадових осіб, які проходять навчання і перевірку знань з питань охорони праці входять керівники, заступники керівників, головні спеціалісти, керівники основних виробничих та технічних служб підприємств, установ й організацій, об`єднань підприємств незалежно від форм власності та характеру виробничої діяльності, які безпосередньо пов`язані з організацією безпечного ведення робіт.

Таким чином, на посаду заступника керівника підприємства розповсюджуються положення п. 5.1 Типового положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці затвердженого наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці 26.01.2005 № 15.

Відповідно до п. 5.4 Типового положення № 15 посадові особи, крім зазначених у пп. 5.2 та 5.3, проходять навчання і перевірку знань з питань охорони праці стосовно робіт, що входять до їх функціональних обов`язків, безпосередньо на підприємстві.

Відповідно до п. 4.3. Договору спеціальне навчання з питань охорони праці проводиться роботодавцем на підприємстві за навчальними планами та програмами, які розробляються з урахуванням конкретних видів робіт, виробничих умов, функціональних обов`язків працівників і затверджуються наказом (розпорядженням) роботодавця.

Тобто, законодавець покладає організацію і проведення навчання з охорони праці саме на роботодавця, а не на працівника.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач як роботодавець запропонував пройти таке навчання позивачці на базі ТОВ «КППВ», тобто виконав передбачений законодавцем обов`язок з навчання працівників передбачений ст. 18 Закону України «Про охорону праці» та ч. 7 ст. 153 Кодексу законів про працю України.

Позиція позивачки, що вона, як заступник директора, може проходити навчання у навчальних центрах або галузевих навчальних центрах, не знаходить свого підтвердження в чинному законодавстві, оскільки відповідно до п. 1.1 Переліку посад посадових осіб, які проходять навчання і перевірку знань з питань охорони праці (Додаток 3 до пункту 5.1 Типового положення № 15), п. 5.4. Типового положення № 15 заступники керівників, до яких належить позивачка проходять навчання і перевірку знань з питань охорони праці стосовно робіт, що входять до їх функціональних обов`язків, безпосередньо на підприємстві.

Відповідно, відмова від запропонованого навчання у передбаченому Законом України «Про охорону праці» та Типовим положенням № 15 порядку не породжує для відповідача обов`язку з відшкодування витрат на навчання, яке позивачка пройшла самостійно на власний розсуд, та не свідчить про незабезпечення позивачці відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про охорону праці» за рахунок роботодавця навчання з питань охорони праці.

Підставою для застосування ч. 3 ст. 38 КЗпП України під час звільнення позивачка вважає невиконання Відповідачем в порядку негайного виконання рішення Зарічного районного суду м. Суми від 04.03.2025 року у справі № 591/12162/23 в частині поновлення її на посаді заступника директора товариства з обмеженою відповідальністю «Котельня північного промислового вузла» з 22 листопада 2022 року.

Суд зазначає, що працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

Відповідно до ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Проте, процедура виконання рішення суду не є трудовими відносинами між роботодавцем і працівником, відповідно, не регулюється законодавством про працю, трудовим чи колективним договором.

Відповідно, невиконання відповідачем протягом певного часу рішення Зарічного районного суду м. Суми від 04.03.2025 року у справі № 591/12162/23 про поновлення Позивача на посаді не є порушенням роботодавцем законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору, чиненням мобінгу (цькування) стосовно працівника, та не може бути підставою для застосування частини 3 ст. 38 КЗпП України при звільненні за власним бажанням.

Щодо вимоги позивачки про недопущення її до роботи, то вона обґрунтовується позивачкою обставинами, яким суд дав оцінку вище.

Для висновку про наявність підстав для звільнення працівника відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України доказуванню підлягає факт існування порушень роботодавцем трудового законодавства стосовно працівника на момент подання ним такої заяви про звільнення (постанови Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 182/1207/21, від 20 грудня 2023 року в справі № 153/758/22).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач не погодив звільнення позивачки на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України й такого обов`язку не мав, оскільки позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження порушень роботодавцем трудового законодавства стосовно неї на момент подання нею заяви про звільнення.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Отже суд зазначає, що при звільненні позивачки відповідачем було дотримано умов, передбачених ст. 38 КЗпП України, наказ № 136/к від 27.05.2025 року про звільнення за власним бажанням (ст. 38 КЗпП) є законним, а тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання незаконними формулювання причин звільнення позивачки, які зазначені у наказі № 136/к від 27.05.2025 року і зміни формулювання причин звільнення та визнання ОСОБА_1 , заступника директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Котельня північного промислового вузла», звільненою 27.05.2025 року за власним бажанням відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України з причини порушення підприємством законодавства про працю.

Враховуючи встановлення судом обставин законності звільнення позивачки, відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивачки вихідної допомоги в розмірі тримісячного середнього заробітку відповідно до ст. 44 КЗпП України, виплати за невикористану відпустку за 2022, 2023, 2024, 2025 роки та індексацію доходів за цей період; середнього заробітку за час невиконання судового рішення та за час ненадання копії наказу про звільнення за період з 27.05.2025 року по 06.06.2025 року; середнього заробітку за час затримки розрахунків при звільненні.

Оскільки відсутні підстави для задоволення позовних вимог, а позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди є похідними від позовних вимог про зміну формулювання причини звільнення та стягнення вихідної допомоги, інших виплат, тому не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача про стягнення моральної шкоди.

Таким чином, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у задоволенні позову повністю.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 141, 263-265 ЦПК України, суд-

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Котельня північного промислового вузла» про зміну формулювання причини звільнення та стягнення вихідної допомоги, інших виплат та моральної шкоди відмовити у зв`язку з їх необгрунтованістю.

Рішення суду може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст судового рішення виготовлено 02 вересня 2026 року.

СУДДЯ А.Я.КЛИМЕНКО