Рішення № 139444241, 03.09.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/19896/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо виплати пенсії ОСОБА_1 з урахуванням Постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 про «Порядок здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень» та п.14 прикінцевих положень Закону України Про Державний бюджет України на 2026 рік;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області виплачувати ОСОБА_1 пенсію починаючи з 23 вересня 2025 року без урахування Постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 про «Порядок здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень» та п. 14 прикінцевих положень Закону України Про Державний бюджет України на 2026 рік у фактично нарахованому розмірі на виконання рішення суду №420/26132/25.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінню Пенсійного фонду України в Одеській області і отримує пенсію за вислугу років від 01.01.2000 року відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду № 420/26132/25 від 22.08.2025 року (яке вступило в силу 23.09.2025) відповідач здійснив перерахунок та виплату пенсії з 23.09.2025 року, застосувавши Постанову Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень» та п.14 прикінцевих положень Закону України Про Державний бюджет України на 2026 рік. Вважаючи, що затверджений постановою Порядок встановлює обмеження щодо способу та строків виконання судових рішень, фактично допускає часткове їх виконання та звужує обсяг гарантій соціального захисту, передбачених Конституцією України та спеціальними законами, позивач звернувся до відповідача з відповідною заявою. Відповідач відмовив у задоволенні заяви у зв`язку з відсутністю правових підстав.

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з підстав, викладених у письмовому відзиві на позовну заяву зазначаючи, що останній діяв у межах наданих йому повноважень, відповідно до Закону, та у спосіб і в порядку визначеному ним, у зв`язку з чим, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

20.07.2026 на адресу Одеського окружного адміністративного суду надійшли додаткові пояснення у справі від представника позивача, у яких зазначає, що з 08.06.2026 постанова Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821 втратила чинність та більше не може бути застосована, у тому числі, при виконанні судового рішення про перерахунок та виплату пенсії позивача в цій справі, оскільки Шостим апеляційним адміністративним судом 08.06.2026 залишено без змін рішення Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 у справі №320/51895/25, яким визнано протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці (перерахованих) на виконання судових рішень»

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 06.07.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №420/19896/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінню Пенсійного фонду України в Одеській області і отримує пенсію за вислугу років від 01.01.2000 року відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду № 420/26132/25 від 22.08.2025 року визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не проведення ОСОБА_1 перерахунку пенсії на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 №ЮО97620 від 12.06.2025 року, виданої станом на 05.03.2019 року.

На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду № 420/26132/25 від 22.08.2025 року (яке вступило в силу 23.09.2025) відповідач здійснив перерахунок та виплату пенсії з 23.09.2025 року, застосувавши Постанову Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень» та п.14 прикінцевих положень Закону України Про Державний бюджет України на 2026 рік.

21.03.2026 року представник позивача звернувся із заявою до відповідача, в якій просив виплачувати заявнику пенсію на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду № 420/26132/25 від 22.08.2025 року з 23.09.2025 року (дата набрання законної сили), без застосування Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 р. № 821.

Проте, листом ГУ ПФ України в Одеській області від 20.04.2026 № 20535-16759/В-02/8-1500/26 року повідомило, що Головним управлінням на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/26132/25 від 22.08.2025 року, яке набрало законної сили 23.09.2025, ОСОБА_1 проведено перерахунок пенсії. Розмір пенсії за рішенням суду № 420/26132/25 становить 19632,82 грн. Новий розмір пенсії ОСОБА_1 , встановлений після виконання зазначеного рішення, становить 19632,82 грн (13560,48 грн - це розмір пенсії до проведення перерахунку, який виплачується) + 6072,34 грн - це різниця пенсії після проведення перерахунку за рішенням суду, яка виплачується після виділення відповідних коштів в межах бюджетних асигнувань на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду відповідно постанови № 821. Виплата перерахованої пенсії та нарахованої доплати до пенсії буде в подальшому виплачуватись згідно з чинним законодавством після виділення відповідних коштів на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду з урахуванням постанови № 821. Частина нарахованої доплати пенсії по справі № 420/26132/25 зарахована на картковий рахунок ОСОБА_1 за рахунок виділених асигнувань. Залишок боргу буде в подальшому виплачуватись згідно з чинним законодавством після виділення відповідних коштів на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду з урахуванням постанови № 821. Таким чином, покладені судом зобов`язання виконані в повному обсязі, в порядку, встановленому чинним законодавством, та в межах повноважень, покладених на Головне управління.

Так, на думку суду, позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню, з урахуванням наступного.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, особам, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, забезпечується за рахунок коштів державного бюджету.

Статтею 52 цього ж Закону визначено, що особам, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, пенсія виплачується органами Пенсійного фонду України щомісяця, не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України, незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця його проживання, через організації, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Витрати на доставку пенсії здійснюються за рахунок коштів державного бюджету.

Відповідно до статті 55 названого Закону, нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але своєчасно не отримав з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більш як за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недоотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Пунктом 14 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" установлено, що, починаючи з 1 січня 2026 року, видатки з бюджету Пенсійного фонду України на виплати за ретроспективними судовими рішеннями та виплати перерахованих за рішенням суду пенсій здійснюються за окремими напрямами у розрізі джерел їх виплати у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821 затверджено Порядок здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, яким визначено механізм здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, зокрема, за період, що передує даті набрання чинності рішенням суду, за джерелами їх виплати (фінансування) (надалі - Порядок № 821).

Відповідно до пунктів 5, 6 Порядку №821, виплати нарахованих на виконання рішень суду сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці) за минулий час проводяться щомісяця одержувачам, яких включено до переліку станом на 1 число місяця, що передує місяцю, в якому здійснюється виплата. На забезпечення таких виплат щомісяця спрямовується частина бюджетних асигнувань відповідно до розпису державного бюджету/помісячного розпису доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України на відповідну мету в межах коштів, передбачених бюджетом Пенсійного фонду України на відповідний рік.

Видатки на виплату перерахованих пенсій за рішенням суду здійснюються в межах бюджетних асигнувань відповідно до розпису державного бюджету/помісячного розпису доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України на відповідну мету, які передбачені бюджетом Пенсійного фонду України на відповідний рік, одержувачам, яких включено до переліку станом на 1 число місяця, що передує місяцю, в якому здійснюється виплата.

Згідно з пунктом 7 Порядку №821, для забезпечення виплат за рішеннями суду, передбачених пунктами 5 і 6 цього Порядку, виплата пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці) проводиться в сумі, що визначається пропорційно виділеним на зазначені цілі бюджетним асигнуванням відповідно до розпису державного бюджету/помісячного розпису доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України, які передбачені бюджетом Пенсійного фонду України на відповідний рік, але не більшій від належної до виплати суми, що обліковується в переліку.

Пунктом 8 Порядку №821 встановлено, що невиплачені протягом поточного бюджетного періоду суми нарахованих на виконання рішень суду сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці) за минулий час і перерахованих пенсій за рішенням суду виплачуються в наступному бюджетному періоді в межах встановлених бюджетних асигнувань у порядку, передбаченому пунктами 5 - 7 цього Порядку.

У цій справі спір зводиться до з`ясування обставин не/правомірності дій пенсійного органу в частині виплати позивачу пенсії після її перерахунку на виконання судового рішення з урахуванням приписів Порядку №821.

Суд враховує, що згаданим Порядком визначено механізм здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, зокрема, за період, що передує даті набрання чинності рішенням суду, за джерелами їх виплати (фінансування).

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 у справі №320/51895/25 визнано протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2026 апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України та Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України залишено без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 у справі №320/51895/25 - без змін.

Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Статтею 255 КАС України визначено, що рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 325 КАС України, постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення.

Таким чином, рішення суду у справі №320/51895/25 набрало законної сили 08.06.2026.

Відповідно Порядок №821 втратив чинність 08.06.2026.

Водночас станом на 01.01.2026 (дату набрання законної сили судовим рішенням у справі №440/14691/25) Порядок №821 був чинним.

Верховний Суд у постановах від 13.04.2023 у справі №757/30991/18-а, від 12.10.2023 у справі №160/21190/21, від 15.02.2024 у справі №520/27906/21, від 17.04.2024 у справі №300/3779/23 та багатьох інших, підкреслював, що в адміністративному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних відносин). Під час розгляду справи суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог. Цей принцип також передбачає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постановах від 29.05.2018 у справі №800/341/17 та від 12.11.2019 у справі №9901/21/19 зазначила, що вказаний принцип знайшов своє відображення у частині другій статті 9 КАС України, якою визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до КАС України, у межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин, про захист яких вони просять, від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У постанові від 22.02.2024 у справі №990/150/23 Велика Палата Верховного Суду нагадала усталені підходи, сформовані судовою практикою, що за змістом зазначеної норми це право (вийти за межі позовних вимог) суд може здійснити за результатом розгляду справи за наявності на це підстав. Тобто процесуальний закон надає право (не обов`язок) суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів.

Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Відповідно, право особи звернутися до суду із самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов`язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог. Відхилення від такого правила є можливим лише задля ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (постанови Верховного Суду від 13.04.2023 у справі №757/30991/18-а, від 12.10.2023 у справі №160/21190/21, від 17.04.2024 у справі №300/3779/23, від 15.02.2024 у справі №520/27906/21).

Оскільки на дату набрання законної сили судовим рішенням у справі № 420/26132/25 від 22.08.2025 року (яке вступило в силу 23.09.2025), а також на дату проведення позивачу перерахунку пенсії на виконання згаданого судового рішення Порядок №821 був чинним, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, діяв у відповідності до чинного нормативно-правового акта, а тому не допускав порушень законодавства та, як наслідок, порушень прав та інтересів позивача.

Верховний Суд неодноразово підкреслював, що принцип законності, закріплений у статті 19 Конституції України, вимагає, щоб органи державної влади мали дозвіл на вчинення певних дій та в наступному діяли виключно в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України.

Аналіз приписів статті 19 Конституції України дає змогу дійти висновку про те, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Органи публічної влади повинні діяти відповідно до закону і в межах норм, що визначають їхні повноваження. Вони не повинні діяти свавільно. Якщо дії органу публічної влади виходять за межі його повноважень, такі дії будуть незаконними.

Суд враховує обставини того, що підставою для втрати чинності нормативно-правовим актом у цілому або його окремими положеннями є, зокрема факт скасування чи внесення змін до такого акта суб`єктом нормотворення або факт визнання його протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині в порядку адміністративного судочинства.

Отже, у випадку незгоди з нормативно-правовим актом, прийнятим Кабінетом Міністрів України, належним та ефективним способом захисту буде оскарження відповідного нормативно-правового акта.

Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постановах від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 та від 11.09.2024 у справі №554/154/22, наголошувала на тому, що суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб`єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).

Водночас суд зазначає, що незгода позивача з оспорюваними діями пенсійного органу фактично полягає у невиплаті йому частини пенсії, нарахованої на виконання судового рішення.

19.12.2024 набув чинності Закон України від 21.11.2024 №4094-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень", яким частину третю статті 378 КАС України доповнено абзацом другим, відповідно до якого невиконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб`єкта владних повноважень відповідних виплат.

Отож законодавець визначив, що невиконання територіальним органом Пенсійного фонду України рішення суду про зобов`язання виплатити нараховану пенсію протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб`єкта владних повноважень відповідних виплат.

Подібний висновок наведений у постанові Верховного Суду від 28.10.2025 у справі №380/7706/22.

Тож у разі невиплати позивачу пенсії, нарахованої на виконання судового рішення у справі №420/26132/25, той має право звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання судового рішення шляхом стягнення на його користь заборгованості.

Решта доводів та заперечень висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 74-76 КАС України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи надані сторонами по справі письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, не обґрунтовані, документально не підтверджені, не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, отже задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст.72-77, 139, ст.ст.241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, Україна, Одеська обл., місто Одеса, вулиця Канатна, будинок 83, Код ЄДРПОУ 20987385) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст. 293, 295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Суддя Ю.В. Харченко

.