Рішення № 139444193, 03.09.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5009/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бездрабка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області(далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області № 045750033953 від 08.10.2025 р. про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області з 30.09.2025 р. призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи на Приватному підприємстві "Айсберг" з 02.12.1997 по 31.12.1998 і з 31.11.2002 по 31.12.2003, та періоди здійснення підприємницької діяльності з 01.04.2004 по 31.12.2004, з 01.04.2009 по 31.12.2009 та з 01.01.2010 по 31.12.2010.

Позовні вимоги мотивує тим, що 13.08.2025 р. позивач звернулася до сервісного центру Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком. За принципом екстериторіальності заяву про призначення пенсії розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 21.08.2025 р. № 045750033953 відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу. До страхового стажу позивача не зараховано період роботи згідно трудової книжки з 02.12.1997 по 31.12.2003, оскільки номер наказу на прийняття на роботу містять виправлення та до страхового стажу не зарахований період здійснення підприємницької діяльності з 04.05.1999 по 31.12.2003 згідно довідки ДПІ від 27.06.2025 № 61727/6/04-36-24-12-13, оскільки відсутні відомості про сплату страхових внесків. З метою отримання інформації про сплачені страхові внески в період здійснення позивачем підприємницької діяльності, позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, на який отримала відповідь із зазначеною інформацією. Надалі, 30.09.2025 р. позивач повторно звернулася до сервісного центру ГУ ПФУ в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком, додатково, долучивши до неї лист ГУ ПФУ в Дніпропетровській області з інформацією про сплачені страхові внески за період з 01.01.2024 по 31.12.2010. За принципом екстериторіальності заяву про призначення пенсії розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 08.10.2025 р. № 045750033953 відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу. До страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 02.12.1997 по 31.12.2003 відповідно до трудової книжки від 01.08.1987, оскільки виправлено номер наказу про прийняття на роботу та відповідно до інформації, наявної в реєстрі страхувальників для фізичних осіб-підприємців, заявниця була зареєстрована як суб`єкт підприємницької діяльності. Для зарахування до страхового стажу періоду здійснення підприємницької діяльності необхідно надати документи, передбачені пунктом 4 Порядку підтвердження наявного стажу роботи. Позивач наголошує, що позивач як працівник не можу відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань призначення пенсії за віком на загальних підставах. Зазначено, що відповідач, як орган Пенсійного фонду України, проявив бездіяльність, не скористався електронними базами даних, до яких має доступ, для перевірки, уточнення та підтвердження інформації про сплату страхових внесків у складі єдиного податку, а тому позивач вважає свої права порушеними, рішення відповідача протиправним й таким, що підлягає скасуванню, а тому звернулась до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 25.02.2026 р. позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків її недоліків.

У встановлений строк позивач усунула недоліки позовної заяви і ухвалою від 09.03.2026 р. відкрито спрощене провадження у справі та надано відповідачеві п`ятнадцятиденний строк для подачі відзиву на позовну заяву.

01.04.2026 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечив проти задоволення позовних вимог. Вказує на те, що оскільки документи за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи позивачем надані не були, у зв`язку з чим відсутні підстави для зарахування до страхового стажу періодів роботи з 02.12.1997 по 31.12.1998 і з 31.11.2002 по 31.12.2003. Керуючись ст.24 Закону № 1058-IV, зазначає, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Зауважує, що відомості про сплату внесків за спірні періоди в реєстрі застрахованих осіб відсутні, немає правових підстав для їх зарахування до страхового стажу. Страховий стаж з 1999 року зараховано відповідно до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відтак під час розгляду заяви позивача про призначення пенсії Головним управлінням встановлено, що страховий стаж становить 27 років 11 місяців 28 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058. З огляду на вищевикладене в своїй сукупності, позовні вимоги про зарахування стажу є необґрунтованими, а підстави для їх задоволення - відсутні, а тому прийняте рішення про неврахування є законним та обґрунтованим.

З урахуванням вимог п.2 ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 30.09.2025 р. звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

За принципом екстериторіальності заява позивача розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 08.10.2025 р. № 045750033953 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу. У рішенні зазначено: «Страховий стаж становить 27 років 11 місяців 28 днів. До страхового стажу не зараховано період роботи з 02.12.1997 по 31.12.2003 відповідно до трудової книжки від 01.08.1987, оскільки виправлено номер наказу про прийняття на роботу. Для зарахування до страхового стажу вищезазначеного періоду роботу необхідно надати уточнюючу довідку з посиланням на первинні документи та довідку про реорганізацію. Відповідно до інформації, наявної в реєстрі страхувальників для фізичних осіб підприємців, заявниця була зареєстрована як суб`єкт підприємницької діяльності. Для зарахування до страхового стажу періоду здійснення підприємницької діяльності необхідно надати документи, передбачені пунктом 4 Порядку підтвердження наявного стажу роботи. Страховий стаж з 1999 року зараховано відповідно до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування».

Згідно із:

- записами трудової книжки НОМЕР_1 від 01.09.1987 року (дата заповнення) позивач в період з 02.12.1997 по 31.12.2003 працювала на Приватному підприємстві "Айсберг" на посаді зам. директора;

- довідки про підтвердження стажу роботи ОСОБА_1 працювала в приватному підприємстві "АЙСБЕРГ" з 02.12.1997 р. по 31.12.2003 р. Довідка видана на підставі книги наказів по підприємству за 1997-2003 р. та особових рахунках нарахування заробітної плати.

В матеріалах справи міститься:

- лист ГУ ДПС в Дніпропетровській області від 27.06.2025 р., в якому зазначено, що за даними інформаційно-комунікаційної системи ДПС України ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ДПС У Одеській області, Одеська ДПІ як фізична особа-підприємець з 17.06.2014, стан платника податків 0 платник податків за основним місцем обліку, повторна реєстрація. Додатково повідомлено, згідно інформаційно-комунікаційної системи ДПС України ОСОБА_1 перебувала на обліку в ГУ ДПС у Дніпропетровській області (Дніпровська ДПІ, АНД район м.Дніпра) як фізична особа-підприємець з 04.05.1999 по 17.06.2014. Згідно з наявною інформацією ОСОБА_1 здійснювала діяльність: 01.01.2000 по 30.06.2002, з 01.10.2002 по 30.06.2003, з 01.01.2005 по 31.12.2008, з 01.01.2011 по 31.12.2011 та з 01.07.2012 по 31.12.2012 на загальній системі оподаткування; 01.07.2002 по 30.09.2002, з 01.07.2003 по 31.12.2004, з 01.01.2009 по 31.12.2010 та з 01.01.2012 по 30.06.2012 на спрощеній системі оподаткування;

- лист ГУ ПФ України в Дніпропетровській області від 04.09.2025 р., в якому пенсійний орган надав інформацію, а саме те, що позивач перебував на обліку як фізична особа-підприємець з 17.05.1999 до 19.10.2024 - в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області; з 19.10.2024 до теперішнього часу - в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області. Також зазначено, за період з 01.01.2004 до 31.12.2010 в рахунок сплати страхових внесків надійшли кошти від розмежування єдиного податку (42%) в сумі 2528,82 грн., в тому числі: в 2004 році - 764,82,00 грн.; в 2009 році - 1008,00 грн.; в 2010 році - 756,00 грн. Протягом 2009-2011 років ФОП ОСОБА_1 самостійно нараховано та сплачено страхові внески у сумі 1535,8 грн., а саме: в 2009 році - 247,00 грн.; в 2010 році - 632,46 грн.; в 2011 році - 656,34 грн. Додатково вказано на можливість повторно звернутися до пенсійного органу із заявою на призначення пенсії з використанням отриманої інформації;

- лист ГУ ПФ України в Дніпропетровській області від 24.11.2025 р., в якому зазначено, що відповідно до електронної бази даних Пенсійного фонду України за період з 01.01.2004 до 31.12.2010 в рахунок сплати страхових внесків надійшли кошти від розмежування єдиного податку (42%) в загальній сумі 2528,82 грн., в тому числі: в 2004 році - 764,82,00 грн.; в 2009 році -1008,00 грн.; в 2010 році - 756,00 грн. Протягом 2009-2011 років ФОП ОСОБА_1 згідно з базою даних самостійно нараховано та сплачено страхові внески у сумі 1535,8 грн., а саме: в 2009 році - 247,00 грн.; в 2010 році - 632,46 грн.; в 2011 році - 656,34 грн.

Вважаючи рішення відповідача протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернулася до суду з даною позовною заявою.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступних приписів законодавства.

Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст.ст.22, 64 Конституції України).

Відповідно до п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996 р., ратифікована Законом України від 14.09.2006 р. № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 р. (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов`язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел з 01.01.2004 р. визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), який прийнятий на зміну положенням Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII).

Згідно ст.1 Закону №1788-XII, зокрема, громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч.3 ст.4 Закону № 1058-IV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

За ч.1 ст.26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Згідно з ч.1 ст.24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Приписами ч.2,3 ст.24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Отже, позивачу як особі, яка в 2025 році досягнула віку в 60 років для призначення пенсії, необхідно мати страховий стаж не менше 32 років.

Згідно ч.4 ст.24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст.62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Приписами ч.1 ст.56 Закону № 1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до ст.48 КЗпП України, положення якої кореспондуються зі ст.62 Закону № 1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Аналогічна норма передбачена постановою Кабінету Міністрів "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" від 12.08.1993 р. № 637 (далі - Порядок № 637).

Отже, основним документом, який підтверджує наявність у особи трудового стажу, є трудова книжка. При цьому, чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості.

Спеціальним підзаконним нормативно-правовим актом, який визначає особливості ведення трудових книжок є Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 р. № 58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110 (далі - Інструкція № 58).

Відповідно до п.2.2. Інструкції № 58 заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.

Згідно п.2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Щодо позовних вимог в частині зарахування періодів з 02.12.1997 р. по 31.12.2003 р., суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що рішенням відповідача відмовлено у зарахуванні до страхового стажу позивача періоди його трудової діяльності з 02.12.1997 р. по 31.12.2003 р. відповідно до трудової книжки від 01.08.1987, оскільки виправлено номер наказу про прийняття на роботу.

Суд не поділяє думку відповідача та наголошує, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Суд зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Водночас, на особу не може перекладатись обов`язок доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Посилання на неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по інвалідності.

Висновки аналогічного характеру викладені в постанові Верховного Суду від 29.03.2019 р. у справі № 548/2056/16-а, від 21.02.2018 р. у справі №687/975/17.

Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 р. у справі № 677/277/17 висловлено правову позицію, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Суд наголошує, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. ГУ ПФУ в Чернігівській області не врахувало, що не усі недоліки у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідній роботі.

З огляду на зазначене, слід дійти висновку, що трудова книжка позивача містить записи про трудову діяльність позивача в період роботи з 02.12.1997 р. по 31.12.2003 р., які акуратно виконані, завірені печатками, а також відображають підстави для їхнього внесення. Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідач не ставлять під сумнів відомості, які занесені до трудової книжки щодо трудової діяльності позивача.

Додатково позивачем надано довідку приватного підприємства "АЙСБЕРГ" про підтвердження стажу роботи у період з 02.12.1997 р. по 31.12.2003 р.

При цьому, ані суд, а ні відповідачі не встановили недостовірності або інших ознак юридичної дефектності трудової книжки позивача загалом та вищевказаних записів окремо, а тому на переконання суду її належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі, і зазначені обставини не можуть поза розумним сумнівом, позбавити позивача його конституційного права на соціальний захист.

Поряд з цим, в силу положень ч.1 ст.101 Закону України "Про пенсійне забезпечення", ч.3 ст.44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" саме органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про вчинення відповідачем дій, спрямованих на проведення перевірки відомостей у трудовій книжці за спірний період.

За таких обставин, відмовляючи позивачу у зарахуванні означених спірних періодів трудової діяльності до страхового стажу, відповідач діяв протиправно.

Щодо періодів здійснення підприємницької діяльності з 01.04.2004 р. по 31.12.2004 р., з 01.04.2009 р. по 31.12.2009 р. та з 01.01.2010 р. по 31.12.2010 р., суд зазначає наступне.

Згідно з підпунктом 1 пункту 3-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).

Пунктом 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1, передбачено, що період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу. Для підтвердження періоду здійснення підприємницької діяльності до 01 січня 2004 року можуть прийматись інші документи про сплату страхових внесків. Періоди підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, можуть зараховуватись до страхового стажу також на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку або спеціального торгового патента, або патента про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування.

Крім того, пунктом 4 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637, передбачено, що періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків (платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами, що підтверджують поштовий переказ, інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності), а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ).

Отже, з аналізу наведених положень слідує, що 01.01.2004 р. по 31.12.2010 р. періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування зараховуються до страхового стажу за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів, що підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку (за формою 5-ОК). Відповідно належними доказами, якими підприємець може підтвердити свій стаж можуть бути документи про сплату страхових внесків, а саме: щодо стажу після 01.07.2000 р. - довідка із бази даних реєстру зарахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.08.2024 р. у справі № 580/7175/21.

В ході розгляду справи судом встановлено, що відповідач в рішенні про відмову у призначенні пенсії зазначив, що для зарахування до страхового стажу періоду здійснення підприємницької діяльність необхідно надати документи, передбачені пунктом 4 Порядку підтвердження наявного стажу роботи.

Так, як зазначено в листі ГУ ДПС в Дніпропетровській області від 27.06.2025 р., згідно інформаційно-комунікаційної системи ДПС України ОСОБА_1 перебувала на обліку в ГУ ДПС у Дніпропетровській області як фізична особа-підприємець з 04.05.1999 по 17.06.2014. Згідно з наявною інформацією ОСОБА_1 здійснювала діяльність: 01.01.2000 по 30.06.2002, з 01.10.2002 по 30.06.2003, з 01.01.2005 по 31.12.2008, з 01.01.2011 по 31.12.2011 та з 01.07.2012 по 31.12.2012 на загальній системі оподаткування; 01.07.2002 по 30.09.2002, з 01.07.2003 по 31.12.2004, з 01.01.2009 по 31.12.2010 та з 01.01.2012 по 30.06.2012 на спрощеній системі оподаткування.

Відповідно до електронної бази даних Пенсійного фонду України за період з 01.01.2004 до 31.12.2010 в рахунок сплати страхових внесків надійшли кошти від розмежування єдиного податку (42%) в загальній сумі 2528,82 грн., в тому числі: в 2004 році - 764,82,00 грн.; в 2009 році -1008,00 грн.; в 2010 році - 756,00 грн. Протягом 2009 - 2011 років ФОП ОСОБА_1 згідно з базою даних самостійно нараховано та сплачено страхові внески у сумі 1535,8 грн., а саме: в 2009 році - 247,00 грн.; в 2010 році - 632,46 грн.; в 2011 році - 656,34 грн. (лист ГУ ПФ України в Дніпропетровській області від 24.11.2025 р.).

Суд зауважує, що згідно з п 2 Указу Президента від 03.07.1998 р. № 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва" (який був чинний на момент здійснення позивачем підприємницької діяльності, до 01.01.2012 р.) суб`єкти малого підприємництва - фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку.

Ставка єдиного податку для суб`єктів малого підприємництва фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць.

У разі коли фізична особа - суб`єкт малого підприємництва здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких установлено різні ставки єдиного податку, нею придбавається одне свідоцтво і сплачується єдиний податок, що не перевищує встановленої максимальної ставки.

У разі коли платник єдиного податку здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої праці або за участю у підприємницькій діяльності членів його сім`ї, ставка єдиного податку збільшується на 50 відсотків за кожну особу.

Суб`єкт підприємницької діяльності - фізична особа, яка сплачує єдиний податок, звільняється від обов`язку нарахування, відрахування та перерахування до державних цільових фондів зборів, пов`язаних з виплатою заробітної плати працівникам, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім`ї.

Суб`єкт підприємницької діяльності - фізична особа сплачує єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.

Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах: до місцевого бюджету - 43 відсотки; до Пенсійного фонду України - 42 відсотки; на обов`язкове соціальне страхування - 15 відсотків (у тому числі до Державного фонду сприяння зайнятості населення - 4 відсотки) для відшкодування витрат, які здійснюються відповідно до законодавства у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, а також витрат, зумовлених народженням та похованням.

Доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладаються єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника та осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов`язань як самого платника податку, так і осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім`ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.

Постановою правління Пенсійного фонду України № 16-6 від 19.10.2001 р. "Про затвердження Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України" передбачено, що до Пенсійного фонду України органами місцевого бюджету перераховуються 10 відсотків від суми фіксованого податку, 17 відсотків від суми коштів, одержаних від продажу спеціальних торгових патентів, та відділеннями Державного казначейства України 42 відсотки від сум єдиного податку, 68 відсотків від сум фіксованого сільськогосподарського податку.

Разом з тим, приймаючи оскаржуване рішення № 045750033953 від 08.10.2025 р., відповідач обмежився виключно формальною констатацією, не здійснивши детального аналізу та перевірки даних щодо сплати позивачем податку у спірні періоди.

Таким чином, з огляду на завдання та принципи адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що рішення відповідача № 045750033953 від 08.10.2025 р. про відмову в призначенні позивачеві пенсії за віком не відповідає критеріям, визначеним ст.2 КАС України, відповідно, є необґрунтованим і протиправним, отже, позовні вимоги в частині його скасування підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зарахувавши до страхового стажу періоди роботи, та періоди здійснення підприємницької діяльності, суд зазначає наступне.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з п.1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 р. № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною 4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п.4 ч.2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Таким чином, керуючись ч.2 ст.9 КАС належним способом захисту прав позивача у цій справі є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи на Приватному підприємстві "Айсберг" з 02.12.1997 р. по 31.12.2003 р., та періоди здійснення підприємницької діяльності з 01.04.2004 р. по 31.12.2004 р., з 01.04.2009 р. по 31.12.2009 р. та з 01.01.2010 р. по 31.12.2010 р. та повторно розглянути заяву позивача від 30.09.2025 р. про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" й прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.

Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

Положеннями ч.1 ст.90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, з урахуванням вищенаведеного, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки за результатами розгляду адміністративної справи суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог лише у зв`язку з неправильним визначенням способу поновлення порушених прав, що не впливає на розмір судового збору, то з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у сумі 1331,20 грн.

Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 263 КАС України, суд

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (14005, м.Чернігів, вул.П`ятницька, буд.83-А, код ЄДРПОУ 21390940) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (14005, м.Чернігів, вул.П`ятницька, буд.83-А, код ЄДРПОУ 21390940) № 045750033953 від 08.10.2025 р. про відмову у призначенні ОСОБА_1 АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зобов`язати Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (14005, м.Чернігів, вул.П`ятницька, буд.83-А, код ЄДРПОУ 21390940) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) періоди роботи на Приватному підприємстві "Айсберг" з 02.12.1997 р. по 31.12.2003 р., та періоди здійснення підприємницької діяльності з 01.04.2004 р. по 31.12.2004 р., з 01.04.2009 р. по 31.12.2009 р. та з 01.01.2010 р. по 31.12.2010 р. та повторно розглянути заяву позивача від 30.09.2025 року про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" й прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (14005, м.Чернігів, вул.П`ятницька, буд.83-А, код ЄДРПОУ 21390940) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн. 20 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя О.І. Бездрабко