Рішення № 139442366, 18.05.2026, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/2012/22

Провадження № 2/752/194/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

18 травня 2026 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Плахотнюк К.Г.,

за участі секретаря судового засідання Лісненка А.А., у місті Києві, в приміщенні суду, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Друга київська державна нотаріальна контора про встановлення факту, що має юридичне значення та усунення від права на спадкування за законом та заповітом,

встановив:

31.01.2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про встановлення факту, що має юридичне значення та усунення від права на спадкування за законом та заповітом до ОСОБА_2 , третя особа Друга київська державна нотаріальна контора.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачкою зазначено, що в 1996 році, перебуваючи на військовій службі, ОСОБА_3 отримав закриту черепно-мозкову травму, яка, в подальшому, призвела до серйозних ускладнень та інвалідності. У 2001 році стан його здоров`я погіршився, він проживав один. У 2005 році вона познайомилася з ОСОБА_3 , почала піклуватися про нього, допомагати, а у 2008 році вони одружилися. Вона з чоловіком проживали у квартирі АДРЕСА_1 . В цій же квартирі зареєстровано її місце проживання за згодою власника квартири, тобто її покійного чоловіка. За життя, ОСОБА_3 неодноразово говорив їй про своє бажання залишити цю квартиру їй після його смерті, однак через брак коштів, вони не встигли оформити таку волю покійного у нотаріуса. ОСОБА_3 за час їх подружнього життя постійно мав проблеми зі здоров`ям, проходив лікування та обстеження. В 2014 році йому було встановлено ІІІ групу інвалідності, а у 2019 - І групу. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Згодом, вона подала заяву про прийняття спадщини після смерті чоловіка, однак їй нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на зазначену вище квартиру, оскільки з`ясувалося, що ОСОБА_3 07.06.2000 року склав заповіт на цю ж квартиру на користь свого сина ОСОБА_2 . На її думку, відповідач не має права на квартиру, оскільки не брав жодної участі у догляді за батьком. Зазначила, що постійно зверталася до відповідача, як сина ОСОБА_3 за наданням матеріальної допомоги батьку. ОСОБА_2 двічі навідував батька та надавав незначну матеріальну допомогу. Відповідач не був присутній на похованні ОСОБА_3 та не ніс жодних витрат на організацію та проведення поховання. Відтак, вона вважає, що останній ухилявся від допомоги своєму батьку, який перебував у безпорадному стані та потребував такої допомоги.

Просила встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ухилявся від надання допомоги спадкодавцю - батьку ОСОБА_3 , який через похилий вік, тяжку хворобу та каліцтво був у безпорадному стані; усунути ОСОБА_2 від права на спадкування за законом та за заповітом на спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 ; стягнути на її користь судові витрати.

18.04.2022 року суддею Голосіївського районного суду м. Києва Плахотнюк К.Г. постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

06.05.2022 року Голосіївським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

08.06.2023 року Голосіївським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про витребування доказів.

03.10.2023 року Голосіївським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження, призначено справу до судового розгляду.

Будучи присутніми у судовому засіданні 18.05.2026 року, позивачка та її ж представник підтримала заявлені вимоги з підстав викладених у позовній заяві, просили задовольнити у повному обсязі.

Відповідач, будучи присутнім у судовому засіданні 18.05.2026 року, не визнав заявлених до нього вимог, пояснив суду, що частково допомагав батьку та спілкувався з ним, позивачка, як його дружина дійсно піклувалася про померлого, а відтак останній не перебував в безпорадному стані. Крім того, стан здоров`я батька став вкрай важким напередодні смерті, до цього він дійсно мав інвалідність, однак ІІІ групи, пересувався самостійно. Зазначив, що дійсно не був на похороні батька, але шукав його могилку потім на кладовищі, однак не знайшов. Але про смерть батька позивачка його не повідомила одразу, він дізнався, що батько помер лише ІНФОРМАЦІЯ_5 . Заповіт складений батьком на його користь є волевиявленням померлого, а тому підстави для усунення його, як сина від права на спадкування відсутні. Просив відмовити у задоволенні позову.

Третя особа у судове засідання явку свого представника не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, на виконання ухвали суду від 08.06.2023 року направили на адресу суду завірену належним чином копію спадкової справи № 282/2020 від 10.06.2020 року після померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 .

Заслухавши думку позивачки, відповідача, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог, з огляду на наступне.

У судовому засіданні встановлено, що 11.07.2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 виданим 11.07.2008 року ВРАЦС Голосіївського РУЮ м. Києва, актовий запис № 473 (т. 1, а.с. 23).

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 виданим 21.02.2020 року Київським міським відділом державної реєстрації смерті ЦМУМЮ (м. Київ), актовий запис № 3127 (т. 1, а.с. 24).

Позивачка проживала та була зареєстрована разом з чоловіком ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_1 . Зазначена квартира належала на праві приватної власності ОСОБА_3 (т. 1, а.с. 10, 18, 20).

ОСОБА_3 мав інвалідність ІІІ групи з 2014 року та І групи з 2019 року (т. 1, а.с. 14, 16).

07.06.2000 року ОСОБА_3 склав заповіт, що посвідчений Сімнадцятою київською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 6-1106, на належну йому квартиру АДРЕСА_1 на користь свого сина ОСОБА_2 (т 2, а.с. 44).

Після смерті ОСОБА_3 до Другої київської державної нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини звернулися його дружина ОСОБА_1 (10.06.2020 року та син ОСОБА_2 (14.08.2020 року) (т. 2, а.с. 24, 43).

11.09.2020 року Другою київською державною нотаріальною конторою Симоненко Г.О. повідомлено про неможливість видачі останній свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 , оскільки відповідно до поданого заповіту на дану квартиру, посвідченого 07.06.2000 року Сімнадцятою київською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 6-1106, чинність якого підтверджується Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) № 60484127 від 10.06.2020 року та Інформаційною довідкою з Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів № 162147977 від 14.08.2020 року, спадкоємцем за даним заповітом на зазначену квартиру є син померлого ОСОБА_2 (т. 2, а.с 75).

ОСОБА_1 не погоджуючись з тим, що квартира, в якій вона проживала та була зареєстрована тривалий період часу разом з покійним чоловіком, перейде у спадщину сину покійного, звернулася до суду з позовом про встановлення факту, що має юридичне значення та усунення від права на спадкування за законом та заповітом.

На підтвердження своїх вимог, позивачка зазначає, що за життя, чоловік неодноразово говорив їй про своє бажання залишити цю квартиру їй після його смерті, однак через брак коштів, вони не встигли оформити таку волю покійного у нотаріуса. ОСОБА_3 тяжко хворів та мав потребу у сторонньому догляді, яку вона забезпечувала. Син покійного, який є відповідачем у справі, навпаки, не цікавився батьком, не допомагав, не спілкувався, не був присутній на похованні, хоча знав, що батько перебуває у безпорадному стані та потребує допомоги.

Зазначені обставини, на думку позивачки, є підставою для встановлення факту, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_2 ухилявся від надання допомоги спадкодавцю - своєму батькові ОСОБА_3 , який через похилий вік, тяжку хворобу та каліцтво був у безпорадному стані, а також ОСОБА_2 має бути усунений від права на спадкування за законом та заповітом після смерті батька ОСОБА_3 .

Відповідно до правил частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

У відповідності до частини 1 статті 15, частини 1 статті 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтями 1216, 1217 ЦК України, спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Статтею 1220 ЦК України встановлено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (ч. 3 ст. 46 ЦК України).

Відповідно до статті 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Уразі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 ЦК України.

Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними (ч. 1 ст. 1267 ЦК України).

Статтею 1261 ЦК України передбачено, що в першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ст. 1268 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (ч. 1 ст. 1268 ЦК України).

Відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 1224 ЦК України, не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.

Відповідно до частини 5 статті 1224 ЦК України, за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Правило абзацу 2 частини 3 статті 1224 ЦК України стосується особи, яка зобов`язана була утримувати спадкодавця згідно з нормами СК України. Факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади).

Правило ч. 5 ст. 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов`язані утримувати спадкодавця.

Висновки Верховного суду щодо застосування частини 5 статті 1224 ЦК України свідчать, що усунення від права на спадкування за законом можливе за наявності таких умов: ухилення спадкоємця від надання допомоги спадкодавцеві при наявності у нього можливості її надання; перебування спадкодавця у безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи (постанови Верховного Суду від 11.02.2019 року у справі № 756/11676/16-ц (провадження № 61-34600св18), від 25.03.2019 року у справі № 766/810/17 (провадження № 61-37615св18)).

У постановах Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18), від 19.06.2019 року у справі № 491/1111/15-ц (провадження № 61-14655св18), від 02.03.2020 року у справі № 133/1625/18 (провадження № 61-1419св20) суд касаційної інстанції зазначив, що при вирішенні таких спорів підлягають з`ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.

У постановах Верховного Суду від 21.03.2018 року у справі № 337/6000/15-ц (провадження № 61-1302св 18) та від 04.07.2018 року у справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18) сформульовано висновок, що ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Отже, ухилення характеризується умисною формою вини.

При цьому необхідно враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її нагальну необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов`язку.

Верховний Суд у постанові від 17.10.2018 року у справі № 200/21452/15-ц (провадження № 61-18578св18) зазначив, що безпорадним станом спадкодавця є такий стан, під час перебування у якому особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування; він викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом. Безпорадний стан необхідно доводити відповідними записами у медичних документах.

Таким чином, суд при вирішенні спору про усунення особи від права на спадкування повинен установити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю, оскільки позивачка не надала достовірних доказів на підтвердження обставин, які б давали підстави вважати, що відповідач умисно ухилявся від надання допомоги своєму батьку, а останній перебував в безпорадному стані через похилий вік і тяжку хворобу та потребував такої допомоги саме від відповідача.

При вирішенні спору судом було досліджено надані позивачкою докази, зокрема, медичні документи стосовно стану здоров`я спадкодавця, які безспірно не доводять безпорадний стан спадкодавця. Оцінені судами докази не доводять винної поведінки відповідача, умисного ухилення від надання допомоги спадкодавцю. Під час вирішення спору позивачка не довела належними доказами факт ухилення відповідача від надання допомоги батьку як особі, яка через похилий вік і тяжку хворобу перебувала у безпорадному стані.

Також слід зазначити, що положення ст. 1224 ЦК України «Усунення від права на спадкування» не містять підстав для усунення особи від права на спадкування за заповітом у випадку ухилення від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. В частині 5 цієї статті йдеться тільки про можливість усунення від права на спадкування за законом за наявності достатніх підстав.

Покійний ОСОБА_3 склав заповіт на зазначену вище квартиру на користь свого сина ОСОБА_2 у 2000 році, помер у 2020 році, тобто через 20 років. За твердженням позивачки, ОСОБА_3 у 1996 році, перебуваючи на військовій службі, отримав закриту черепно-мозкову травму, яка, в подальшому, призвела до серйозних ускладнень та інвалідності. У 2001 році стан його здоров`я погіршився, в 2014 році отримав інвалідність ІІІ групи, а у 2019 році - І групи. ОСОБА_1 стверджує, що весь цей період часу син майже не цікавився батьком, не допомагав йому, не здійснював догляду.

Проаналізувавши зазначені обставини, суд доходить висновку, що покійний ОСОБА_3 , навіть, якщо припустити, що його відносини з сином були не близькими, всеодно, не змінив своєї волі на розпорядження його ж квартирою АДРЕСА_1 після своєї смерті на користь сина ОСОБА_2 , хоча мав достатньо часу. Такі висновки суду є ще однією підставою для відмови у задоволенні заявлених ОСОБА_1 позовних вимог до ОСОБА_2 .

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

З огляду на викладене вище, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Друга київська державна нотаріальна контора про встановлення факту, що має юридичне значення та усунення від права на спадкування за законом та заповітом, не підлягають задоволенню судом.

За правилами ст. 141 ЦПК України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі викладеного, керуючись, ст. ст. 4, 5, 6, 12, 13, 141, 265, 268, 273 ЦПК України, суд,

ухвалив:

позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Друга київська державна нотаріальна контора про встановлення факту, що має юридичне значення та усунення від права на спадкування за законом та заповітом, залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ;

відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_3 .

Суддя Плахотнюк К.Г.