Рішення № 139441859, 02.09.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2026 року справа №640/18777/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І.І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС про визнання протиправним і скасування податкової вимоги,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якій просить суд:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу в сумі 7 026,36 від 02.10.2018 №Ф-3646-17.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вважає протиправною та безпідставною вимогу про сплату боргу, оскільки позивачем за 2013-2018 роки жодної звітності, бухгалтерських та інших документів до контролюючого органу не подавалось. На думку позивача вимога від 02.10.2018 №Ф-3646-17 складена з порушенням встановленого законодавством порядку за відсутності акта документальної перевірки правильності нарахування і сплати єдиного соціального внеску.

Крім того, позивач звертає увагу, що станом на 01.02.2012 відомості щодо реєстрації її як фізичної особи-підприємця в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні.

Позивач також наголошує на порушенні посадовими особами відповідача положень підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 Податкового кодексу України, що виявилось у невиконанні свого обов`язку з анулювання реєстрації позивача як платника єдиного податку за наявності податкового боргу протягом двох послідовних кварталів.

Крім того, протиправність оскаржуваного рішення підтверджується, на думку позивача, рішеннями Окружного адміністративного суду міста Києві від 26.12.2017 в адміністративній справі №826/11346/16, від 29.01.2020 в адміністративній справі №826/14163/18 та від 26.02.2019 в адміністративній справі №826/3808/18.

Враховуючи викладене, позивач просить позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.11.2018 (суддя Костенко Д.А.) відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач у відзиві на зазначає, що позивач є фізичною особою-підприємцем, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування, нарахування податкових зобов`язань з єдиного внеску здійснювалось в автоматичному режимі, у зв`язку з чим оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) прийнято відповідачем правомірно, з огляду на що, позов задоволенню не підлягає.

Позивачем подано відповідь на відзив, в якій підтримано позовні вимоги в повному обсязі з підстав, вказаних у позові.

13.12.2022 Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» №2825-IX, статтею 1 якого ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва.

Пунктом 1 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону визначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

14.12.2022 вказаний Закон був опублікований в газеті «Голос України» №254 та набрав чинності 15.12.2022.

14.05.2024 на адресу Київського окружного адміністративного суду від Окружного адміністративного суду міста Києва надійшли матеріали адміністративної справи №640/18777/18, які за результатами автоматизованого розподілу були передані на розгляд судді Войтович І.І.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.07.2024 прийнято адміністративну справу №640/18777/18 до провадження та продовжено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, запропоновано сторонам, за наявності, подати до суду додаткові пояснення по справі та докази протягом десяти днів з моменту отримання ухвали суду.

Суд вважає за необхідне розглянути питання щодо процесуального правонаступництва відповідача.

Відповідно до статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 №1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» утворено, зокрема, Державну податкову службу України (04053, м. Київ, Львівська площа, 8, код ЄДРПОУ 43005393).

Державна податкова служба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску (пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 18,12.2018 №1200).

Крім того, відповідно до відомостей з ЄДР, ДФС України з 17.05.2019 перебуває в стані припинення.

Також, постановою Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 №537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 1.

Згідно з додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 №537, утворено, зокрема, Головне управління ДПС у м. Києві.

Відповідно до додатку 2 постанови Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 №537, Головне управління ДФС у м. Києві реорганізується шляхом приєднання до Головного управління ДПС у м. Києві.

При цьому, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №682-р «Питання Державної податкової служби» передано Державній податковій службі функції з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску та законодавства з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на ДПС.

Відповідно до відомостей з ЄДР, Головне управління ДПС у м. Києві з 01.08.2019 перебуває в стані припинення.

В подальшому відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 №893 «Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби» ліквідовано територіальні органи ДПС, що здійснювали свою діяльність як самостійні юридичні особи, натомість наказом Державної податкової служби України від 30.09.2020 №529 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» утворено Головне управління ДПС у м. Києві як територіальний орган ДПС, що утворений на правах відокремленого підрозділу.

Наказом Державної податкової служби України від 12.11.2020 №643 «Про затвердження положень про територіальні органи ДПС», зі змінами внесеними наказом ДПС від 04.03.2021 №264, затверджено Положення про Головне управління ДПС у м. Києві (далі - Положення).

Згідно частини першої Положення Головне управління ДПС у м. Києві є територіальним органом, утвореним на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України. ГУ ДПС забезпечує реалізацію повноважень ДПС на території м. Києва. ГУ ДПС є правонаступником майна, прав та обов`язків Головного управління ДПС у м. Києві (ЄДРПОУ 43141267).

Наказом Державної податкової служби України від 24.12.2020 №755 «Про початок забезпечення здійснення територіальними органами ДПС повноважень та функцій» з 01 січня 2021 року розпочато здійснення повноважень та функцій територіальними органами ДПС, утвореними як її відокремленими підрозділами згідно наказу ДПС від 30.09.2020 №529 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби».

Головне управління ДПС у м. Києві зареєстровано як відокремлений підрозділ і включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань згідно Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань» за кодом 44116011.

За таких обставин, відбулося публічне правонаступництво (передання адміністративної компетенції), за результатами якого повноваження Головного управління ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ: 39439980) були передані до іншого суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ ВП: 44116011).

Відтак, беручи до уваги вищезазначене, суд приходить до висновку про заміну відповідача у даній справі його правонаступником - Головним управлінням ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС (код ЄДРПОУ ВП 44116011).

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов та відзив та відповідь на відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) перебувала на податковому обліку як фізична особа-підприємець в Державній податковій інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві на спрощеній системі оподатковування.

Головним управлінням ДФС у м. Києві на підставі приписів статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 02.10.2018 №Ф-3646-17, якою позивачу визначено зобов`язання зі сплати єдиного внеску у сумі 7 026,36 грн.

З матеріалів справи встановлено, що заборгованість з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування утворилась внаслідок несплати позивачем, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування, єдиного внеску у 2013 році - в сумі 2 412,70 грн (інформація надійшла від територіального органу Пенсійного фонду України), у 2014 році - в сумі 5 071,80 грн, у 2015 році - в сумі 5 293,88 грн, у 2016 році - в сумі 3 797,64 грн, у 2017 році - в сумі 8 448,00 грн, у I-II кварталі 2018 року 4 914,36 грн.

Відповідно до інтегрованої картки платника податків, загальна сума заборгованості станом на 31.08.2018 року становить 31 999,91 грн.

В подальшому, у зв`язку зі сплатою позивачем частини суми недоїмки, станом на 30.09.2018 загальна сума заборгованості становила 7 026,36 грн.

Вважаючи безпідставним нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування, а вимогу про сплату боргу такою, що підлягає скасуванню, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зокрема, в силу частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; 5) обов`язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

Як передбачено частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Загалом принцип змагальності прийнято розглядати як основоположний компонент концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі.

Принцип змагальності судового провадження охоплює собою право особи, крім можливості подавати власні докази, знати про існування всіх представлених доказів та пояснень іншими учасниками справи, оскільки вони можуть вплинути на рішення суду, мати можливість знайомитись з матеріалами справи та робити з них копії, а також володіти відповідними знаннями (залучати професійного представника) та змогу коментувати представлені докази та пояснення у належній формі та у встановлений час.

Таким чином, принцип змагальності спільно з принципом рівності є одним з основних елементів поняття «право на справедливий суд», що гарантоване Конвенцією.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частина 3 статті 3 КАС України).

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вказана норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

«На підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

«У спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Так, спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Порядок обчислення і сплати єдиного внеску врегульовано статтею 9 Закону №2464-VI.

Згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

В силу приписів пункту 1 і пункту 4 частини 2 статті 6, частини 8, частин 11 і 12 статті 9 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Зокрема, платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця (абзац 1 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI).

Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абзац 3 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI).

У разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

В розумінні пункту 6 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або несплачена у строки, встановлені цим Законом, є недоїмкою.

Статтею 25 Закону №2464-VI передбачені заходи впливу та стягнення, які застосовуються до платників єдиного внеску.

Відповідно до частин 2, 3 статті 25 Закону №2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Згідно з частиною 4 статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, затвердженого в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 №508/26953 (далі Інструкція №449), визначено порядок стягнення заборгованості з платників.

Пунктом 2 розділу VI Інструкції передбачено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

Пунктом 3 розділу VI Інструкції було передбачено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:

- дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;

- платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

- платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Відповідно до пункту 4 розділу VI Інструкції вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

За змістом наведених положень пунктів 3, 4 розділу VI Інструкції, підставою для формування вимоги про сплату боргу є акти документальних перевірок, звіти платника про нарахування єдиного внеску та облікові дані з інформаційної системи фіскального органу.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно даних інформаційної системи контролюючого органу, ОСОБА_1 , згідно заяви про застосування спрощеної системи оподаткування, в період з 01.01.2012 по 19.09.2018 перебувала на спрощеній системі оподаткування, 3 група, 5% від отриманого доходу.

При цьому, позивач належних і допустимих доказів зняття з податкового обліку в податковому органі не надала.

Посилання позивача на відсутність відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не свідчать про зняття позивача з обліку.

Крім того, позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на те, що нею жодної звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму виплат (доходу), на які нараховується єдиний внесок за період починаючи з 2013 року до 31 січня 2018 року до відповідача не подавалось, тому, на її думку, документальна перевірка фактично не могла бути здійснена, відтак оскаржувана вимога складена з порушенням пункту 4 розділу VI Інструкції.

У жовтні 2013 року до контролюючого органу, який з набранням чинності Законом України від 04.07.2013 № 406-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» здійснював заходи адміністрування єдиного внеску, від територіального органу Пенсійного фонду України надійшла картка особового рахунку позивача за кодом платежу 71040000, за даними якої, станом на 01.10.2013 року, позивачем не було сплачено єдиний внесок у сумі 2 061,53 грн.

В подальшому, згідно інтегрованої картки платника протягом 2013-2018 років позивачу були автоматично нараховані щоквартальні зобов`язання зі сплати єдиного внеску, які не були сплачені, а саме у 2013 році - в сумі 2 412,70 грн, у 2014 році - в сумі 5 071,80 грн, у 2015 році - в сумі 5 293,88 грн, у 2016 році - в сумі 3 797,64 грн, у 2017 році - в сумі 8 448,00 грн, у 2018 році 4 914,36 грн.

Тобто, починаючи з 2013 року за позивачем обліковувалася недоїмка у сумі 2 061,53 грн., яка впродовж 2013-2018 років збільшилася та станом на 31.08.2018 становила 31 999,91 грн.

З інтегрованої картки платника вбачається періодичне відображення відповідачем відомостей про нарахування сум єдиного внеску, у зв`язку з несплатою яких збільшувався розмір недоїмки позивача.

Пунктом 6 розділу IV Інструкції визначено, що обчислення і строки сплати єдиного внеску платниками, зазначеними у підпункті 3 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, які обрали спрощену систему оподаткування:

1) зазначена категорія платників самостійно для себе обчислює суму єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць, незалежно від отримання доходу (прибутку);

2) платники сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Пунктом 10 розділу IV Інструкції визначено, що обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів здійснюється на підставі актів документальної перевірки правильності нарахування та сплати єдиного соціального внеску, звітності, що подається платниками до органу доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму виплат (доходу), на які нараховується єдиний внесок.

Тобто, підставою для формування вимоги про сплату боргу зі сплати єдиного внеску є акти документальних перевірок, самостійні звіти платника про нарахування єдиного внеску та облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів.

Під час розгляду даної справи судом встановлено, що питання правомірності нарахування позивачу грошового зобов`язання зі сплати єдиного внеску за період 2013 - 2018 роки у наведених вище сумах досліджувалось в рамках адміністративних справ №826/11346/16, №826/14163/18, №826/3508/18 та №826/9377/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.

Так, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.12.2017 в адміністративній справі №826/11346/16, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено; вимогу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 01.07.2016 року №Ф-3946-17, якою позивачу нараховано грошове зобов`язання зі сплати єдиного внеску за період з 2013 року по 30.06.2016 року у сумі 15 749,39 грн, визнано протиправною та скасовано.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2018 у вказаній справі повернуто апеляційну скаргу у зв`язку з не усуненням апелянтом недоліків апеляційної скарги.

Відтак, у порядку статті 255 КАС України, в редакції, чинній на час постановлення ухвали про повернення апеляційної скарги, судове рішення в адміністративній справі №826/11346/16 набрало законної сили.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.02.2019 в адміністративній справі №826/3508/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.10.2019, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено; вимогу Головного управління ДФС у м. Києві про сплату боргу від 02.02.2018 року №Ф-3946-17, якою позивачу нараховано грошове зобов`язання зі сплати єдиного внеску за період з 2013 року по 31.01.2018 у сумі 27 085,55 грн, визнано протиправною та скасовано.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.01.2020 в адміністративній справі №826/14163/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2020, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено; вимогу Головного управління ДФС у м. Києві від 09.11.2017 року №Ф-3946-17 про сплату боргу (недоїмки), якою позивачу нараховано грошове зобов`язання зі сплати єдиного внеску за період 2013 - 2018 роки у сумі 24 973,55 грн, визнано протиправною та скасовано.

Цим же судовим рішенням визнано протиправними дії Головного управління ДФС у м. Києві та зобов`язано скасувати нарахування по єдиному соціальному внеску в інтегрованій картці платника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 по коду платежу 71040000 за період з 01 лютого 2012 року по 31 серпня 2018 року.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.08.2020 в адміністративній справі №826/9377/18, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено; вимогу Головного управління ДФС у м. Києві про сплату боргу від 03.05.2018 №Ф-3946-17 про сплату боргу (недоїмки), якою позивачу нараховано грошове зобов`язання зі сплати єдиного внеску за період 2013 - 2018 роки у сумі 29 542,73 визнано протиправною та скасовано.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.12.2020 у вказаній справі відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.08.2020.

Відтак, відповідно до положень статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення в адміністративній справі №826/9377/18 набрало законної сили.

В обґрунтування вказаних вище судових рішень покладено висновки суду про те, що відомості інтегрованої картки платника податків - позивача - не є достатніми доказами виникнення у нього заборгованості зі сплати єдиного внеску. У свою чергу жодних доказів, які підтверджували б самостійне нарахування позивачем сум єдиного внеску, що стали підставою для виникнення недоїмки, зазначеної в оскаржуваних вимогах, або про нарахування позивачу сум єдиного внеску органом доходів і зборів (акти документальної перевірки тощо), відповідачем не подавалось.

Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Наведеною нормою КАС України встановлені преюдиційні обставини, тобто ті обставини, що встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили. Зазначені преюдиційні обставини є підставами для звільнення від доказування.

При цьому, адміністративний суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Верховний Суд у постанові від 07.07.2022 у справі №160/13426/19, висловлюючи висновки щодо застосування норм статті 78 КАС України, зазначав, що звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Тобто, за змістом частини четвертої статті 78 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, у якому відповідні обставини зазначені як установлені.

Таке застосування норм процесуального права відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у пункті 32 постанови від 03.07.2018 у справі №917/1345/17 (провадження №12-144гс18), згідно з яким преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи

Враховуючи, що наведені вище судові рішення, якими підтверджено протиправність нарахування позивачу контролюючим органом грошових зобов`язань зі сплати єдиного внеску за період 2013 - 2018 роки, набрали законної сили, суд дійшов висновку, що вказані обставини є встановленими та не підлягають доказуванню під час розгляду даної адміністративної справи.

За наведених обставин вимога відповідача від 02.10.2018 №Ф-3646-17 про сплату боргу (недоїмки) є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Частиною 1 статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини 1 та 2 статті 76 КАС України).

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги встановлені під час розгляду справи обставини, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до частин 1-4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 КАС України).

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

Згідно з вимогами пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно із частиною 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем сплачено судовий збір на суму 704 грн 80 коп.

Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 704 грн 80 коп підлягають стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС.

Керуючись ст.ст. 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у м. Києві від 02.10.2018 №Ф-3646-17 про сплату боргу в сумі 7 026,36 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС (код ЄДРПОУ ВП 44116011, юридична адреса: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 704 грн 80 коп (сімсот чотири гривні 80 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Войтович І. І.