Рішення № 139441722, 31.08.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2026 року м. Київ справа №320/48968/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області,

Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В:

І. Зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі відповідач 2), в якому просить суд

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 12 вересня 2024 року № 104650019465 щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні та виплаті пенсії за віком відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 05 вересня 2024 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 20 квітня 1992 року по 04 червня 1996 року, з 01 липня 1996 року по 01 грудня 2000 року згідно з трудовою книжкою від 20 липня 1982 НОМЕР_1 , періоди ведення підприємницької діяльності з 24 травня 2001 року по 31 грудня 2003 року, з 01 січня 2005 року по 31 грудня 2016 року та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 05 вересня 2024 року.

ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що він 05 вересня 2024 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області з заявою про призначення йому пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За принципом екстериторіальності, його заява разом з доданими до неї документами розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області та прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 12 вересня 2024 року № 104650019465 з підстав незарахування до страхового стажу, що дає право на пенсію певних періодів роботи.

Позивач з вказаним рішенням не погоджується, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, з огляду на те, що стаж його роботи згідно його трудової книжки підтверджується відповідними записами, що є достатньою підставою для його зарахування до страхового стажу, що дає право на пенсію.

Більш того, позивач у своїй позовній заяві послався й на те, що відповідачем 2 фактично перекладено на нього відповідальність за належне та правильне оформлення трудової книжки та інших документів щодо відомостей про періоди роботи. При цьому, позивач наголошує, що відповідачем 2 не було ініційовано перевірки обставин щодо стажу, у разі виникнення у нього сумнівів.

Позивач зазначає, що відповідачем 2 також не зараховано до страхового стажу, що дає право на пенсію, період здійснення ним підприємницької діяльності, з підстав відсутності інформації про систему оподаткування та сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України за період з 24 травня 2001 року по 31 грудня 2003 року та за період з 01 січня 200 року по 31 грудня 2016 року з підстав відсутності сплати страхових внесків згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З огляду на вказані вище обставини, позивач звернувся до адміністративного суду з цією позовною заявою.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача 1 у відзиві на позовну заяву послався на те, що 05 вересня 2024 року позивач звернувся до органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення йому пенсії за віком.

За принципом екстериторіальності подані позивачем документи були розглянуті Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області та 12 вересня 2024 року за результатом їх розгляду прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії з огляду на те, що відсутній необхідний страховий стаж.

Так, у відзиві на позовну заяву зазначено, що Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області не вчиняло жодних протиправних дій чи бездіяльності, наслідками яких є рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком.

Відповідач 2 відзиву на позовну заяву не надав з невідомих причин.

ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Копія ухвали суду від 05 листопада 2024 року разом з копією позовної заяви та доданими до неї документами направлені на юридичні адреси відповідачів, зазначені у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань рекомендованими листами.

Від Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області разом з відзивом на позовну заяву через систему «Електронний Суд» подано належним чином засвідчені копії документів, які подавались позивачем до органу Пенсійного фонду України разом з заявою про призначення пенсії за віком.

Пунктом 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Враховуючи вимоги статті 263 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Згідно з частиною другою статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після досягнення 60-річного віку, 05 вересня 2024 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області з заявою про призначення йому пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За принципом екстериторіальності заява позивача разом з доданими до неї документами були розглянуті Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області та за результатами їх розгляду прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 12 вересня 2024 року № 104650019465 (далі - рішення), у зв`язку з відсутністю документів, які засвідчують місце проживання (реєстрації) особи та відсутністю необхідного страхового стажу.

Зі змісту вказаного рішення вбачається, що за доданими документами відповідачем 2 до страхового стажу не зараховано:

- період роботи з 20 квітня 1992 року по 04 червня 1996 року згідно з трудовою книжкою від 20 липня 1982 року НОМЕР_1 , оскільки запис на звільнення з роботи засвідчено печаткою організації, назва якої не відповідає назві організації при прийнятті на роботу, довідка про реорганізацію відсутня в документах пенсійної справи;

- період роботи з 01 липня 1996 року по 01 грудня 2000 року згідно з трудовою книжкою від 20 липня 1982 року НОМЕР_1 , оскільки наявне виправлення в даті прийняття на роботу, незавірене належним чином. Період частково був врахований з 01 березня 1999 року по 30 листопада 2000 року згідно даних персоніфікованого обліку;

- період ведення підприємницької діяльності з 24 травня 2001 року по 31 грудня 2003 року, оскільки відсутня інформація про систему оподаткування та сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України;

- період ведення підприємницької діяльності з 01 січня 2005 року по 31 грудня 2016 року, оскільки відсутня сплата страхових внесків згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Також у рішенні зазначено, що для зарахування до страхового стажу:

- періодів роботи з 20 квітня 1992 року по 04 червня 1996 року, з 01 липня 1996 року по 01 грудня 2000 року, необхідно надати уточнюючі довідки про періоди роботи, видані підприємствами, на яких особа працювала, на підставі первинних документів, та відповідні довідки про реорганізацію;

- період ведення підприємницької діяльності з 31 липня 2001 року по 31 грудня 2003 року, необхідно надати інформацію про систему оподаткування та сплату страхових внесків (платіжні доручення, квитанції установ, банків, документи, що підтверджують поштові перекази, інформацію з Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків).

За даними наданими суду копії трудової книжки НОМЕР_1 , виданої на ім`я ОСОБА_1 20 липня 1982 року, позивач

- наказом № 96к від 20 квітня 1992 року прийнятий на роботу столяром 5 (п`ятого) розряду в НВО «Альянс» та наказом № 24-к від 04 червня 1996 року звільнений з роботи за ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням (записи №№ 14-15);

- наказом № 14 від 28 червня 1996 року прийнятий на роботу столяром 5 розрядку до ГБК «Волна» з 01 липня 1996 року та наказом № 13 від 29 листопада 2000 року з 01 грудня 2000 року звільнений з роботи за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України (записи № 15-16).

За даними Головного управління ДПС у м. Києві (лист від 16 серпня 2024 року № 72048/6/26-15-24-01-19-08) ФОП ОСОБА_2 з 01 квітня 2001 року по 31 грудня 2001 року, з 01 січня 2005 року по 31 грудня 2008 року застосував спрощену систему оподаткування. У зв`язку з недостатністю документів у Головного управління ДПС у м. Києві, останнім не зроблено висновок про систему оподаткування в 2002, 2009 та 2010 роках. Крім того, у листі зазначено, що надати інформацію щодо сплати єдиного податку з фізичних осіб за період з 24 травня 2001 року по 31 грудня 2010 року немає можливості, оскільки функції контролю за нарахуванням та сплатою єдиного внеску покладено на Державну фіскальну службу України з 01 жовтня 2013 року.

Обставини, викладені у листі Головного управління ДПС у м. Києві також підтверджуються наданими суду копіями звітів суб`єкта малого підприємництва фізичної особи платника єдиного податку, свідоцтвами про сплату єдиного податку.

Також наданими суду копіями квитанцій підтверджується сплати єдиного податку за 2001-2010 роки.

Вважаючи, що прийняте відповідачем 2 рішення про відмову у призначенні пенсії за віком прийнято з порушенням вимог законодавства, позивач звернувся до суду з вказаною позовною заявою.

V. Оцінка суду.

Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов таких висновків.

Згідно пункту 3 частини першої статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд, при вирішенні даної справи, керується нормами законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.

У частині першій статті 46 Конституції України зазначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел врегульовано Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-IV).

Відповідно до статті 8 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом а досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV).

У частні другій цієї ж статті зазначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно частини четвертої статті 24 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Статтею 26 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років (частина друга статті 26 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV).

Наведене в сукупності дозволяє дійти висновку, що страховий стаж, набутий до впровадження системи персоніфікованого обліку, обчислюється на підставі документів згідно із законодавством, що діяло до набрання чинності Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 досяг 60 річного віку та 05 вересня 2024 року звернувся до органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення йому пенсії за віком згідно Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 12 вересня 2024 року позивачу відмовлено у припенсію за віком згідно Закону України від 09 липня 2003 року № 1058- IV, у зв`язку з відсутністю документів, які засвідчують місце проживання (реєстрації) особи та відсутністю необхідного страхового стажу.

1) Щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу, який дає право на пенсію періодів роботи з 20 квітня 1992 року по 04 червня 1996 року, з 01 липня 1996 року по 01 грудня 2000 року згідно з трудовою книжкою від 20 липня 1982 НОМЕР_1 , суд зазначає таке.

Приписами статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ (далі - Закон України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ) визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 62 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637).

Відповідно до пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Тобто основним документом, який підтверджує наявний стаж роботи є трудова книжка, а інші документи приймаються до уваги виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Наведене в сукупності свідчить, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені або зазначені неточні відомості про роботу працівника у певний період, то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, на підставі яких можна дійти висновку, де і протягом якого періоду працював працівник. Ці документи можуть бути видані роботодавцем (його правонаступником), архівними установами, до яких передано документи з особового складу для зберігання. Якщо є можливість підтвердити трудовий стаж даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, то використовуються ці відомості.

Тобто надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі № 234/13910/17, від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17 та від 25 квітня 2019 року у справі № 159/4178/16-а.

Суд наголошує, що спірні правовідносини у даній справі виникли у зв`язку з не зарахуванням відповідачем при розгляді заяви про призначення пенсії за віком від 05 вересня 2024 року у тому числі періодів роботи позивача за трудовою книжкою НОМЕР_1 з 20 квітня 1992 року по 04 червня 1996 року оскільки запис на звільнення з роботи засвідчено печаткою організації, назва якої не відповідає назві організації при прийнятті на роботу, довідка про реорганізацію відсутня в матеріалах пенсійної справи та з 01 липня 1996 року по 01 грудня 2000 року наявне виправлення в даті прийняття на роботу, незавірене належним чином. Період частково був врахований з 01 березня 1999 року по 30 листопада 2000 року згідно даних персоніфікованого обліку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Відповідно до пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.

Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.

Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 № 162 було передбачено, що відомості про працівника записуються на першому аркуші (титульній сторінці) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) та дата народження зазначаються на підставі паспорта або свідоцтва про народження. Першу сторінку (титульний лист) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (чи друк відділу кадрів), де вперше заповнювалася трудова книжка. При звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. (п.п. 2.10. 2.11, 4.1. Інструкції № 162).

Аналогічні правила містяться і в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці, Мінюсту, Мінсоцзахисту України від 29 липня 1993 року № 58.

Згідно пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці, Мінюсту, Мінсоцзахисту України від 29 липня 1993 року № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Суд наголошує, що вищевказані Інструкції передбачають, що записи до трудової книжки, зокрема заповнення трудової книжки вперше, засвідчення записів про звільнення, вносить відповідальний працівник підприємства, а не працівник. Тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку на загальних підставах.

Позивач не має можливості та обов`язку здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Так, згідно пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

Згідно з частиною третьою статті 44 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для ви значення права на пенсію.

Враховуючи викладене, на переконання суду, пенсійні органи повинні використовувати всі передбачені законом повноваження за для повного та об`єктивного розгляду заяви про призначення пенсії, виходячи з тих обставин, що склалися.

З аналізу викладених норм слідує, що у разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами, проте відповідачем 2 на підтвердження вжиття заходів щодо витребування документів до суду жодних доказів не надано.

При цьому, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити страховий стаж позивача.

Таким чином, суд доходить висновку про безпідставність незарахування до страхового стажу, що дає право на пенсію, періодів роботи з 20 квітня 1992 року по 04 червня 1996 року, з 01 липня 1996 року по 01 грудня 2000 року згідно з трудовою книжкою від 20 липня 1982 НОМЕР_1 без вчинення дій з боку відповідача 2, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити страховий стаж позивача.

2) Щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу, який дає право на пенсію періоду здійснення підприємницької діяльності з 24 травня 2001 року по 31 грудня 2003 року та з 01 січня 2005 року по 31 грудня 2016 року, суд зазначає таке.

Згідно з підпунктом 1 пункту 3-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV, до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди:

1) ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:

з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності;

з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску);

2) проходження військової служби по 31 грудня 2017 року включно;

3) перебування у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами з 1 січня 2004 року по 30 червня 2013 року включно;

4) перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку з 1 січня 2004 року до часу запровадження сплати страхових внесків (єдиного внеску) за жінок, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

5) перебування у довготерміновому відрядженні працівників дипломатичної служби у період з 1 січня 2004 року по 30 квітня 2016 року, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі Порядок № 22-1).

Відповідно до пункту 2.23 Порядку, при поданні особою заяви в паперовій формі документи можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.

Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах.

До заяви, поданої в електронній формі через вебпортал або засобами Порталу Дія, додаються скановані копії оригіналів документів. На створені електронні копії заявник накладає електронний підпис, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.

За пунктом 2.1 Порядку № 22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, зокрема:

2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного стажу роботи). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).

Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу. Для підтвердження періоду здійснення підприємницької діяльності до 01 січня 2004 року можуть прийматись інші документи про сплату страхових внесків. Періоди підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, можуть зараховуватись до страхового стажу також на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку або спеціального торгового патента, або патента про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування.

3) для підтвердження заробітної плати за період страхового стажу з 01 липня 2000 року орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу (додатки 3, 4 до Положення).

За пунктом 4 Порядку № 637 періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків (платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами, що підтверджують поштовий переказ, інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності), а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ).

Періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності можуть підтверджуватися даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 1 Указу Президента України № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва» від 03 липня 1998 року, спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується, зокрема, для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Згідно з пунктом 2 Указу Президента від 03 липня 1998 року № 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва" (який був чинний на момент здійснення позивачем підприємницької діяльності та втратив чинність 01 січня 2012 року) суб`єкти малого підприємництва - фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком, шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку.

Ставка єдиного податку для суб`єктів малого підприємництва фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць.

У разі коли фізична особа - суб`єкт малого підприємництва здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких установлено різні ставки єдиного податку, нею придбавається одне свідоцтво і сплачується єдиний податок, що не перевищує встановленої максимальної ставки.

У разі коли платник єдиного податку здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої праці або за участю у підприємницькій діяльності членів його сім`ї, ставка єдиного податку збільшується на 50% за кожну особу.

Суб`єкт підприємницької діяльності - фізична особа, яка сплачує єдиний податок, звільняється від обов`язку нарахування, відрахування та перерахування до державних цільових фондів зборів, пов`язаних з виплатою заробітної плати працівникам, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім`ї.

Суб`єкт підприємницької діяльності - фізична особа сплачує єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.

Державний Комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва у листі від 26 квітня 2006 року № 3158 з питання сплати внесків на пенсійне страхування платниками єдиного податку, зазначив, що Указом Президента України від 03 липня 1998 року № 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва" (в редакції Указу від 28 червня 1999 року № 746 передбачено, що суб`єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником збору на обов`язкове державне пенсійне страхування.

Інструкцією про порядок обчислення і сплати страхових внесків підприємствами, установами, організаціями, громадянами до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів, затвердженою Постановою Пенсійного фонду України від 10 червня 1994 року № 5-5 (далі Інструкція № 5-5) встановлювалися такі внески до Пенсійного фонду, зокрема, для громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та на виключно їхній праці, а також для адвокатів - 9 відсотків суми доходу (пункт 5.2.2 вказаної Інструкції).

Відповідно до пункту 18 Інструкції № 5-5 для обчислення суми внесків громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та на виключно їхній праці, а також для адвокатів, береться оподаткований чистий доход, який вираховується як різниця між валовим доходом (виручка у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, що безпосередньо пов`язані з одержанням доходу, на підставі копій податкових декларацій.

Зазначені вище норми втратили чинність на підставі Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами страхових зборів до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів від 06 вересня 1996 року № 11-1 (далі - Інструкція № 11-1), згідно з якою платниками збору на обов`язкове державне пенсійне страхування є фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, адвокати, приватні нотаріуси (пункт 2.7 Інструкції № 11-1); такі платники зобов`язані зареєструватись в органах Пенсійного фонду в районах (містах) за постійним місцем проживання (пункт 2.9 Інструкції № 11-1).

Отже, за змістом пунктів 2.1, 2.2, 2.7 Інструкції від 06 вересня 1996 року № 11-1 платниками зборів на обов`язкове державне пенсійне страхування є як фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників, такі і ті, які її не використовують.

Згідно із пунктом 4.3 Розділу 4 Інструкції № 11-1 для платників збору, визначених у підпунктах 2.2, 2.4, ставка збору складає 32 відсотки фактичних витрат на оплату праці працівників, які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи із тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладанню податком на доходи фізичних осіб (прибутковим податком з громадян). До цих витрат не відносяться витрати на оплату виконаних робіт (послуг) згідно з цивільно-правовими договорами, виплату доходів у вигляді дивідендів, процентів тощо, а також інші витрати, які не враховуються при обчисленні середньомісячної заробітної плати для призначення пенсій, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 4.7 Інструкції № 11-1 для платників, визначених у пункті 2.7 Інструкції, було встановлено ставку збору на обов`язкове державне пенсійне страхування у розмірі 32 відсотків від суми оподатковуваного доходу (прибутку), яку обчислено в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства України.

Збори громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, адвокатів, їх помічників, приватних нотаріусів та інших громадян, діяльність яких заснована на приватній власності фізичної особи та виключно на її праці, нараховуються на чистий доход, що підлягає оподаткуванню, тобто на різницю між валовим доходом (виручкою у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, що пов`язані з одержанням доходу, на підставі витягів з податкових декларацій. При цьому не враховуються суми акцизного збору і податку на добавлену вартість. Такі витяги, завірені податковою інспекцією, подаються платником до Пенсійного фонду в 15-денний строк після закінчення кварталу. При визначенні чистого доходу громадянина-підприємця не включаються суми винагород, одержані ним за працю по угодах цивільно-правового характеру, так як нарахування страхових зборів на них повинно здійснювати підприємство, що виплачує винагороду, крім випадків, коли суми винагород виплачені підприємством (фірмою), що являється іноземною юридичною особою (пункт 7.1 Інструкції № 11-1).

Відповідно до пункту 7.2 Розділу 7 Інструкції № 11-1 страхові збори сплачуються платниками, зазначеними в пункті 2.7 цієї Інструкції, щоквартально із сум фактично одержаного доходу за звітний період (квартал) не пізніше як 20 квітня, 20 липня, 20 жовтня і 1 лютого наступного року за звітним. При цьому сплата зборів за четвертий квартал календарного року проводиться авансом до 15 грудня із суми очікуваного (оцінного) доходу за цей період.

Пунктом 7.7 Інструкції № 11-1 було встановлено, що орган Пенсійного фонду видає довідку про сплату страхових зборів (додаток № 4 цієї Інструкції) платникам, що припинили підприємницьку діяльність або змінили місце проживання, а також для подання її до органів соціального захисту населення при призначенні або перерахунку пенсії.

У подальшому прийнято Інструкцію про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України, затверджену постанову правління ПФ України від 03 червня 1999 року року за № 4-6.

Відповідно до пунктів 2.1.1 та 2.1.3 Інструкції № 4-6, платниками збору на обов`язкове державне пенсійне страхування є: суб`єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об`єднання, бюджетні, громадські та інші установи й організації, об`єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників; фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, які не використовують праці найманих працівників, а також адвокати, їх помічники, приватні нотаріуси, інші особи, які не є суб`єктами підприємницької діяльності і займаються діяльністю, пов`язаною з одержанням доходу.

Згідно із підпунктом 3.1.3 пункту 3.1 Розділу ІІІ Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління ПФУ від 03 червня 1999 року за № 4-6 встановлено ставки збору на обов`язкове державне пенсійне страхування для платників збору, визначених у підпункті 2.1.3, та фізичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності, визначених у підпункті 2.1.1. пункту 2.1 цієї Інструкції, - у розмірі 32 відсотків від суми оподатковуваного доходу (прибутку), яка обчислена в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства України.

Пунктом 3.3 Розділу ІІІ Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України, затверджену постановою Правління Пенсійного фонду України від 19 жовтня 2001 року за № 16-6, ставка збору на обов`язкове державне пенсійне страхування для платників збору, визначених у підпункті 2.3, та фізичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності, визначених у підпункті 2.1 пункту 2 цієї Інструкції, - у розмірі 32.

Зважаючи на вказані вище положення Інструкцій за № 5-5, № 11-1, № 4-6 і № 16-6, у фізичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності був наявний обов`язок щодо сплати страхових внесків у відповідному розмірі, та в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства України.

Суд також звертає увагу, що постановою Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2018 року № 793 доповнено пункт 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, новим абзацом, зокрема: періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 р. по 31 грудня 2003 р. зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 р. по 31 грудня 2017 р. за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.

Вказаними змінами законодавець передбачив зарахування як до трудового так і до страхового стажу фізичних осіб - підприємців періоди провадження ними господарської діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, незалежно від сум сплачених ними страхових внесків (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).

Підприємці при досягненні пенсійного віку мають право на призначення пенсії за віком, проте, зарахування підприємницької діяльності до страхового стажу залежить від того, яку систему оподаткування використовував приватний підприємець до виходу на пенсію. Відповідно до цього законодавець визначав перелік документів, які підтверджують зарахування стажу у певні періоди.

Отже, у 1993 - 1999 роках на законодавчому рівні було передбачено зарахування для обчислення пенсій заробітку, одержаного громадянами від здійснення підприємницької діяльності у разі сплати ними страхових внесків до Пенсійного фонду України, оскільки такі громадяни підлягали державному соціальному страхуванню, провадили трудову діяльність, як самозайняті особи і підлягали реєстрації як платники внесків в органах ПФУ у містах і районах.

З огляду на викладене, до 1 січня 2004 року платники сплачували страхові внески до Пенсійного фонду України у складі єдиного податку (42% від суми податку). З 1 січня 2004 року набув чинності Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", яким передбачено перехід від системи пенсійного забезпечення до системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування і встановлення прямої залежності розмірів пенсій від страхового стажу й заробітку, з якого були фактично обчислені та сплачені внески до Пенсійного фонду та загального порядку сплати страхових внесків для всіх роботодавців за найманих працівників, незалежно від обраного способу оподаткування. Фактично одночасно діяли різні порядки сплати страхових внесків для суб`єктів спрощеного оподаткування.

Так, за положенням вищезазначених нормативних актів на час звернення позивача з заявою про призначення пенсії встановлено, що Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-IV визначає право на зарахування до стажу періоду ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності.

Порядок № 22-1 визначає право на зарахування до стажу період здійснення підприємницької діяльності до 01 січня 2004 року документи про сплату страхових внесків. Періоди підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, можуть зараховуватись до страхового стажу також на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку або спеціального торгового патента, або патента про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування.

Порядок № 637 визначає право на зарахування до стажу період провадження фізичною особою підприємницької діяльності за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків, а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ).

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2018 року у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

У постанові від 13 лютого 2019 року, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 (провадження № 11-555заі18), із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Верховний Суд у постанові від 27 травня 2021 року у справі № 343/659/17 зробив висновок, що страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Як було зазначено вище, відповідачем до страхового стажу позивача частково не зараховано періоди здійснення підприємницької діяльності з 24 травня 2001 року по 31 грудня 2000 року, оскільки відсутні дані про систему про форму оподаткування та сплату внесків, та період з 01 січня 2005 року по 31 грудня 2016 року, оскільки відсутні дані про сплату страхових внесків та дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З листа Головного управління ДПС у м. Києві від 16 серпня 2024 року № 72048/6/26-15-24-01-19-08 вбачається, що відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності-фізичної особи позивач за № 20680170000047116 зареєстрований, як фізична особа-підприємець з датою державної реєстрації 24 травня 2001 року та взятий на облік як платник єдиного соціального внеску.

Як було встановлено судом, за даними Головного управління ДПС у м. Києві (лист від 16 серпня 2024 року № 72048/6/26-15-24-01-19-08) ФОП ОСОБА_2 з 01 квітня 2001 року по 31 грудня 2001 року, з 01 січня 2005 року по 31 грудня 2008 року застосував спрощену систему оподаткування. У зв`язку з недостатністю документів у Головного управління ДПС у м. Києві, останнім не зроблено висновок про систему оподаткування в 2002, 2009 та 2010 роках. Крім того, у листі зазначено, що надати інформацію щодо сплати єдиного податку з фізичних осіб за період з 24 травня 2001 року по 31 грудня 2010 року немає можливості, оскільки функції контролю за нарахуванням та сплатою єдиного внеску покладено на Державну фіскальну службу України з 01 жовтня 2013 року.

Крім того, у листі зазначено й про терміни зберігання декларацій про доходи, розрахунків сум страхових внесків на загальнообов`язкове державне соцвпльне страхування, звітів суб`єкта малого підприємництва - фізичної особи - платника податку, а також особових рахунків платників податків і зборів (обов`язкових платежів) у 5 років.

Обставини, викладені у листі Головного управління ДПС у м. Києві також підтверджуються наданими суду копіями звітів суб`єкта малого підприємництва фізичної особи платника єдиного податку, свідоцтвами про сплату єдиного податку та наданими суду копіями квитанцій підтверджується сплата єдиного податку за 2001-2010 роки.

Проте, матеріалами справи не підтверджено, судом не встановлено, а позивачем взагалі не надано доказів щодо того, що у період з 2011 року по 31 грудня 2016 року останнім сплачувались страхові внески.

Таким чином судом встановлено, що у період з 21 травня 2001 року по 31 грудня 2003 року та з 01 січня 2005 по 2010 рік позивач здійснював підприємницьку діяльність, як фізична особа-підприємець, перебував на обліку в податковому органі, подавав звітність платника єдиного податку, а також сплачував єдиний податок у відповідних звітних періодах, що підтверджується матеріалами справи.

Разом з тим, відсутність у державних органів інформації щодо сплати страхових внесків та системи оподаткування за вказаний період зумовлена закінченням строків зберігання документів та не залежить від волі позивача, яким належним чином виконував свої обов`язки як суб`єкт підприємницької діяльності.

Суд зауважує, що сам по собі факт відсутності даних у реєстрі застрахованих осіб або відсутність інформації у контролюючих органах не може бути безумовною підставою для неврахування спірного періоду до страхового стажу, оскільки такі обставини пов`язані з недосконалістю механізмів державного обліку, а не з протиправною поведінкою позивача. Позивач не повинен нести негативні наслідки неналежного виконання державними органами своїх функцій щодо обліку та збереження відповідної інформації.

Водночас, суд наголошує, що матеріали справи не містять жодних доказів наявності у позивачки заборгованості зі сплати обов`язкових платежів до Пенсійного фонду України, а відповідачем 2 таких доказів суду не надано.

При цьому, суд бере до уваги принцип найбільш сприятливого для особи тлумачення норм у сфері соціального забезпечення, відповідно до якого сумніви щодо достатності доказів сплати страхових внесків не можуть тлумачитися на шкоду позивачу, особливо за відсутності можливості отримання відповідних підтверджуючих документів з об`єктивних причин, оскільки періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності можуть підтверджуватися даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, однак не виключно такими даними. Належними доказами, якими підприємець може підтвердити свій стаж, є документи про сплату страхових внесків, в тому числі інформація Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності). Відсутність даних в реєстрі застрахованих осіб сама по собі не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу періодів зайняття позивачем підприємницькою діяльністю, оскільки визначальним у такому випадку є сукупність доказів, що підтверджують здійснення діяльності та виконання обов`язку зі сплати платежів.

Суд наголошує, що відсутність доказів заборгованості перед податковими та пенсійними органами у поєднанні з наявними документами щодо сплати єдиного податку свідчить про належне виконання позивачем своїх обов`язків під час провадження підприємницької діяльності.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про вчинення відповідачем 2 дій, спрямованих на проведення перевірки відомостей щодо періодів здійснення позивачем підприємницької діяльності, які викликали в нього сумнів під час розгляду поданої до заяви про призначення пенсії за віком документів.

Отже, з огляду на підтверджений факт здійснення підприємницької діяльності, сплати єдиного податку, відсутність доказів заборгованості та неможливість отримання додаткових даних не з вини позивачки, а також з урахуванням принципу найбільш сприятливого для особи тлумачення норм соціального законодавства, суд дійшов висновку, що відмова відповідача у зарахуванні періодів провадження підприємницької діяльності з 24 травня 2001 року по 31грудня 2003 року та з 01січня 2005 року по 2010 рік до страхового стажу є необґрунтованою та протиправною.

Таким чином, суд доходить висновку про наявність правових підстав для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 12 вересня 2024 року № 104650019465 про відмову в призначенні пенсії за віком.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 20 квітня 1992 року по 04 червня 1996 року, з 01 липня 1996 року по 01 грудня 2000 року згідно з трудовою книжкою від 20 липня 1982 НОМЕР_1 , періоди ведення підприємницької діяльності з 24 травня 2001 року по 31 грудня 2003 року, з 01 січня 2005 року по 31 грудня 2016 року та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 05 вересня 2004 року, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 58 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Отже, суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати пільговий та страховий стаж позивача.

Пункт 4.7 Порядку № 22-1 визначає, що саме орган, що призначає пенсію повинен всебічно, повно і об`єктивно розглянути всі подані документи, після чого установити наявність чи відсутність права особи на одержання пенсії.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 квітня 2019 року у справі № 204/362/17, вказано, що єдиним органом, до повноважень якого належить вирішення питання щодо наявності чи відсутності у особи права на призначення пенсії, є територіальний орган Пенсійного фонду, до якого особа звернулася із відповідною заявою. При цьому за наслідками розгляду заяви пенсійний орган повинен прийняти відповідне рішення, яке повинно бути вмотивованим. У цій же справі Верховний Суд вказав, що відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії, не надав оцінку відомостям, наявним або відсутнім у трудовій книжці позивача, в той час як суд, як орган уповноважений виключно на перевірку законності та обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, позбавлений можливості приймати таке рішення, оскільки це буде свідчити про перебирання на себе судом повноважень, наданим виключно органам Пенсійного фонду.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено повноваження суду у разі задоволення позову прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, а також застосувати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Згідно частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи, що відповідачем 2 взагалі не було надано жодної оцінки щодо наявності або відсутності підстав для зарахування періодів роботи позивача до страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за віком, суд вважає передчасними позовні вимоги останнього в частині зобов`язання саме зарахувати періоди роботи та здійснити призначення пенсії, у зв`язку з чим доходить висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог та вважає за доцільне зобов`язати відповідача 2 повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії по інвалідності з урахуванням висновків суду у даній адміністративній справі.

Щодо позовних вимог, пред`явлених до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, суд зазначає, що приписами пункту 4.2 розділу ІV Порядку № 22-1 чітко передбачено, що орган визначений за принципом екстериторіальності, який здійснює реєстрацію заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення є органом, який призначає (перераховує) пенсію та формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. Відтак, саме Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зобов`язано повторно розглянути заяву про призначення пенсії.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно частини другої статті 2 КАС України справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неу24переджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

VI. Судові витрати.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд, керуючись частиною третьою статті 139 КАС України, вважає за доцільне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати у розмірі 605,60 грн.

Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська область, місто Фастів, вулиця Саєнка, будинок 10, код ЄДРПОУ 22933548), Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (29013, місто Хмельницький, вулиця Герцена, будинок 10, код ЄДРПОУ 21318350) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про відмову в призначенні пенсії по інвалідності від 12 вересня 2024 року № 104650019465.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії по інвалідності від 05 вересня 2024 року, з урахуванням висновків суду в даній адміністративній справі.

4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області понесені ним судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 605,60 грн (шістсот п`ять гривень 60 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Жук Р.В.