Рішення № 139440435, 03.09.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

03 вересня 2026 р. Справа № 120/16715/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід Олени Степанівни, розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до: Міністерства освіти і науки України (пр-т Берестейський, 10, м. Київ, 01135)

за участі третьої особи: Державного підприємства "Інфоресурс" (вул. О. Довженка, 3, м. Київ, 03057)

про: визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Міністерства освіти і науки України (далі - відповідач) про:

- визнання протиправною відмову відповідача внести зміни до відомостей, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, щодо позивача про відсутність порушення послідовності здобуття вищої освіти, визначеної ч. 2 ст. 10 Закону України «Про освіту» від 05.09.2017 №2145-VIII;

- зобов`язання відповідача внести зміни до відомостей, що містяться в Єдиній державної електронної бази з питань освіти, щодо порушення позивачем черговості здобуття освіти, визначеної ст. 10 Закону України «Про освіту», а саме: в розділі «На підставі даних, що містяться у ЄДЕБО, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної ч. 2 ст. 10 Закону України «Про освіту» вказати - «Так, не порушує».

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що відповідно до довідки про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти №809205 у позивача поточне здобуття освіти порушує послідовність, визначену ч. 2 ст. 10 Закону України "Про освіту". Не погоджуючись з наведеним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 08.12.2025 дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, цією ухвалою залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Державне підприємство "Інфоресурс".

11.12.2025 за вх.№77662/25 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому наведено заперечення проти заявлених позовних вимог. Аргументуючи свою позицію, відповідач зазначає, що згідно з інформацією, яка міститься в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, здобувач освіти ОСОБА_1 2012-2013 навчався у Відокремленому структурному підрозділі «Технологічно-промисловий фаховий коледж Вінницького національного аграрного університету» за спеціальністю «Зберігання, консервування та переробка м`яса» для здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «молодший спеціаліст» (5.1 рівень НРК) і був відрахований за власним бажанням. У серпні 2025 позивача зараховано до Відокремленого структурного підрозділу «Тальянківський агротехнологічний фаховий коледж Уманського національного університету» для здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «фаховий молодший спеціаліст» (5 рівень НРК). Таким чином, позивач здобуває освіту в непослідовному порядку. Саме тому у довідці, сформованій відповідно до вимог законодавства на підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, у відповідному полі зазначено «Ні, порушує». Враховуючи викладене, відповідач вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Правом на подання відповіді на відзиви позивач не скористався.

Також суд зауважує, що правом на подання пояснень третя особа не скористалась.

Відтак суд, в силу приписів КАС України, вирішує справу за наявними матеріалами.

Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.

Згідно з архівною довідкою №353/25 від 02.09.2025 позивач з 01.09.2011 по 10.06.2013 навчався в Технологічно-промисловому коледжі Вінницького державного аграрного університету на заочній формі навчання за освітнім рівнем «молодший спеціаліст» та був відрахований за власним бажанням відповідно до наказу №83-А від 10.06.2013.

У 2025 позивач вступив до Відокремленого структурного підрозділу «Тальянківський агротехнічний фаховий коледж Уманського національного університету» (наказ про зарахування від 15.08.2025 №115-У).

Відповідно до довідки про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти №809205 від 07.11.2025 у позивача поточне здобуття освіти порушує послідовність, визначену ч. 2 ст. 10 Закону України "Про освіту".

Не погоджуючись з наведеним та вважаючи, що послідовність здобуття освіти не порушено, позивач 14.11.2025 звернувся до відповідача із заявою про внесення змін до Єдиної державної електронної бази з питань освіти шляхом зазначення інформації про непорушення ним послідовності здобуття освіти.

Листом від 26.11.2025 відповідач відмовив у внесенні вищевказаних змін.

Не погоджуючись з наведеним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 53 Конституції України кожен має право на освіту.

Основні правові, організаційні, фінансові засади функціонування системи вищої освіти, створює умови для посилення співпраці державних органів і бізнесу з закладами вищої освіти на принципах автономії закладів вищої освіти, поєднання освіти з наукою та виробництвом з метою підготовки конкурентоспроможного людського капіталу для високотехнологічного та інноваційного розвитку країни, самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства, ринку праці та держави у кваліфікованих фахівцях регулює Закон України "Про освіту" №2145-VIII від 05.09.2017 (далі - Закон №2145-VIII).

Ч. 1-3 ст. 3 Закону №2145-VIII визначено, що кожен має право на якісну та доступну освіту. Право на освіту включає право здобувати освіту впродовж усього життя, право на доступність освіти, право на безоплатну освіту у випадках і порядку, визначених Конституцією та законами України.

В Україні створюються рівні умови доступу до освіти. Ніхто не може бути обмежений у праві на здобуття освіти. Право на освіту гарантується незалежно від віку, статі, раси, стану здоров`я, інвалідності, громадянства, національності, політичних, релігійних чи інших переконань, кольору шкіри, місця проживання, мови спілкування, походження, соціального і майнового стану, наявності судимості, а також інших обставин та ознак.

Право особи на освіту може реалізовуватися шляхом її здобуття на різних рівнях освіти, у різних формах і різних видів, у тому числі шляхом здобуття дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти та освіти дорослих.

За визначенням, наведеним у п.23 ч. 1 ст. 1 Закону №2145-VIII, рівень освіти - завершений етап освіти, що характеризується рівнем складності освітньої програми, сукупністю компетентностей, які визначені, як правило, стандартом освіти та відповідають певному рівню Національної рамки кваліфікацій.

Згідно з ч. 2 ст. 10 Закону №2145-VIII рівнями освіти є: дошкільна освіта; початкова освіта; базова середня освіта; профільна середня освіта; перший (початковий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; другий (базовий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; третій (вищий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; фахова передвища освіта; початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень вищої освіти; другий (магістерський) рівень вищої освіти; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень вищої освіти.

З метою реалізації п. 62 Порядку №560 Міністр освіти і науки України дорученням від 31.05.2024 №1/34-Д-24 доручив директорату фахової передвищої, вищої освіти, директорату професійної освіти, департаменту атестації кадрів вищої освіти Міністерства освіти і науки України та робочій групі, утвореній відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України від 13.09.2023 №1122, здійснити розроблення технічного опису та забезпечити доопрацювання відповідно до нього програмного забезпечення ЄДЕБО з метою забезпечення закладам освіти можливості формування в ЄДЕБО довідки про здобувача освіти за даними ЄДЕБО за формою, визначеною у додатку 9 до Порядку №560.

Зазначеним дорученням визначено наступний алгоритм визначення послідовності здобуття освіти згідно ч. 2 ст. 10 Закону України «Про освіту»:

якщо в даних здобувача освіти, що містяться в ЄДЕБО, зокрема у Реєстрі документів про освіту, є діючий документ про освіту з рівнем, не нижчим ніж рівень поточного навчання, за яким формується Довідка (за таблицею послідовності рівнів, наведеною в додатку 2 до цього доручення), в полі «На підставі даних, що містяться в ЄДЕБО, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» зазначається «Ні, порушує»;

в іншому випадку здійснюється автоматична перевірка даних усіх записів про здобуття особою освіти, що містяться в ЄДЕБО, - якщо наявна інформація про навчання, рівень якого не нижче рівня поточного навчання, за яким формується Довідка, у згаданому вище полі зазначається «Ні, порушує», а якщо відсутня «Так, не порушує».

Водночас не вважається порушенням послідовності таке здобуття освіти:

1) здобувача освіти було поновлено на навчання або переведено з іншого закладу освіти (в історії поточного навчання перший статус «Поновлено», «Поновлено (з іншого ЗО)», «Переведено (з іншого ЗО))», а попереднє навчання (запис про яке у статусі «Відраховано із ЗО)» було за таким же рівнем, що й поточне навчання (аналогічно, якщо поточне навчання за ОПС «Фаховий молодший бакалавр», а попереднє - за ОКР «Молодший спеціаліст», або поточне навчання за ОС «Бакалавр» (на основі ПЗСО), а попереднє - за ОС «Магістр» (на основі ПЗСО)). При цьому в записах про попереднє навчання рік початку навчання не менше року початку поточного навчання. Як виняток рік початку навчання не порівнюється, якщо особу було відраховано до дати початку навчання або з причиною «За невиконання вимог навчального плану та графіка навчального процесу (після зарахування не приступили до занять протягом 10 днів)»;

2) наявні інші записи про навчання у статусі «Скасовано запис про навчання (запис був створений помилково)»;

3) наявні інші записи про освіту, що здобувається або її здобуття призупинено, на такому ж рівні, як поточне навчання, в яких:

дата початку іншого навчання більша ніж дата початку поточного навчання;

дата початку іншого навчання співпадає з датою початку поточного навчання та його дата та його дата завершення не менше дати завершення поточного навчання;

рік початку іншого навчання (не за денною або дуальною формою) не менше ніж рік початку поточного навчання.

Крім зазначеного, порушенням послідовності є поточне навчання за ОС «Магістр» (на основі ПЗСО/НРК5) за наявності диплома бакалавра.

Додатком 2 до доручення визначено послідовність освітніх рівнів:

кваліфікований робітник - диплом кваліфікованого робітника (НРК 4);

фаховий молодший бакалавр - диплом фахового молодшого бакалавра (НРК 5);

молодший спеціаліст - диплом молодшого спеціаліста (НРК 5.1);

молодший бакалавр - диплом молодшого бакалавра (НРК 5.1);

бакалавр - диплом бакалавра (НРК 6);

спеціаліст - диплом спеціаліста (НРК 7);

магістр - диплом магістра (НРК 8);

доктор філософії - диплом доктора філософії (НРК 8);

доктор філософії - диплом кандидата наук (НРК 8);

доктор мистецтва - диплом доктора мистецтва (НРК 8);

доктор наук - диплом доктора наук (НРК 8.1).

За приписами ч. 5 ст. 7 Закону України «Про вищу освіту» невід`ємною частиною диплома молодшого бакалавра, бакалавра, магістра, доктора філософії/ доктора мистецтва є додаток до диплома європейського зразка, що містить структуровану інформацію про завершене навчання. У додатку до диплома наводиться інформація про результати навчання особи, освітні компоненти, отримані оцінки і здобуту кількість кредитів ЄКТС, а також відомості про національну систему вищої освіти України.

Відповідно до ч. 10 ст. 7 Закону України «Про вищу освіту», інформація про видані дипломи вноситься закладами вищої освіти, крім вищих військових навчальних закладів, до Єдиної державної електронної бази з питань освіти.

Таким чином, відповідний рівень вищої освіти, зокрема за ступнем «бакалавр», вважається здобутим лише після успішного виконання відповідної освітньої програми та проходження атестації, і як наслідок, завершення навчання.

Із аналізу процитованих норм слідує, що право на освіту в Україні реалізується через послідовне проходження визначених законодавством рівнів освіти, кожен з яких має бути завершеним етапом навчання та відповідати встановленим критеріям складності, компетентностей і кваліфікацій. Здобуття наступного рівня освіти можливе лише після завершення попереднього, що чітко передбачено ч. 2 ст. 10 Закону України «Про освіту». Така послідовність є обов`язковою умовою для легітимного отримання документів про освіту, які вносяться до ЄДЕБО, що забезпечує офіційність, контроль та верифікацію здобутих рівнів освіти. Завершеність кожного етапу освіти - незалежно від його рівня (професійна, фахова передвища, вища) - є ключовою ознакою, яка унеможливлює пропуск чи ігнорування освітніх щаблів.

В ході розгляду справи судом встановлено, що згідно з архівною довідкою №353/25 від 02.09.2025 позивач з 01.09.2011 по 10.06.2033 навчався в Технологічно-промисловому коледжі Вінницького державного аграрного університету на заочній формі навчання за освітнім рівнем «молодший спеціаліст» та був відрахований за власним бажанням, відповідно до наказу №83-А від 10.06.2013.

У 2025 позивач вступив до Відокремленого структурного підрозділу «Тальянківський агротехнічний фаховий коледж Уманського національного університету» (наказ про зарахування від 15.08.2025 №115-У).

За даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти, поточне здобуття позивачем освіти порушує послідовність, визначену ч. 2. ст. 10 Закону України «Про освіту».

В контексті наведеного суд наголошує, що незавершена освіта не є показником досягнення певного рівня, оскільки особа не пройшла весь необхідний навчальний курс і не підтвердила свої знання і вміння.

Як зазначалось вище, згідно з ч. 1-3 ст. 40 Закону №2145-VIII після успішного завершення навчання за освітньою програмою здобувачі освіти (крім вихованців дошкільних закладів освіти) отримують відповідний документ про освіту.

Таким чином, лише після успішного завершення навчання за освітньою програмою та отримання відповідного документу про освіту, рівень освіти буде вважатись "здобутим".

Отже, Закон вимагає порівнювати поточний рівень освіти із рівнем, який особа вже завершила (здобула). Тому враховується тільки та освіта, яка була дійсно здобута.

При цьому суд вказує, що в жодному із зазначених вище нормативних актів не встановлено будь-яких особливостей для осіб, які були раніше відраховані із навчального закладу без завершення навчання та здобуття відповідного рівня освіти.

Крім цього, Верховний Суд у постанові від 20.05.2026 по справі №280/9417/24 наголосив на тому, що слід розрізняти процес навчання та юридичний факт здобуття рівня освіти. Зміна освітнього статусу особи пов`язується не із самим фактом зарахування, тривалістю навчання чи попередньою спробою здобути освіту, а з успішним виконанням освітньої програми, проходженням атестації та отриманням документа про вищу освіту встановленого зразка.

Суд зауважує, що у виписці з Єдиної державної електронної бази з питань освіти щодо документів про освіту та інформації про навчання особи відображена наступна інформація про документи про освіту позивача: «свідоцтво про базову загальну середню освіту серії НОМЕР_1 , видане 20.06.2008 СЗШ І-ІІІ ст. с. Кузьминці, Гайсинський р-н, Вінницька обл.» та «атестат про повну загальну середню освіту серії НОМЕР_2 , виданий 28.05.2010 СЗШ І-ІІІ ст. с. Кузьминці, Гайсинський р-н, Вінницька обл.».

Отже, з наведено слідує, що позивач, після здобуття повної загальної освіти не завершив процес здобуття будь-якої іншої освіти, оскільки був відрахований із навчального закладу та, відповідно, не отримував документу про освіту, як особа, яка успішно виконала відповідну освітню програму.

Таким чином, відсутні підстави стверджувати що позивач здобув будь-яку іншу освіту крім "повної загальної середньої".

За таких обставин, суд дійшов висновку, що інформація в довідці про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти, про поточне здобуття позивачем освіти в Відокремленому структурному підрозділі «Тальянківський агротехнічний фаховий коледж Уманського національного університету», в частині порушення послідовності навчання («Ні, порушує»), визначеної ч. 2 ст. 10 Закону України «Про освіту», - не відповідає дійсності.

Відтак позовні вимоги в частині визнання протиправною відмови відповідача щодо внесення змін до відомостей, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, щодо позивача в частині послідовності здобуття ним освіти є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача внести зміни до даних, що містяться в Єдиній державної електронної бази з питань освіти, щодо виправлення помилки про порушення позивачем послідовності здобуття освіти, визначеної ч. 2 ст. 10 Закону України «Про освіту», а саме: в розділі «На підставі даних, що містяться у Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної ч. 2 ст. 10 Закону України «Про освіту» вказати «Так, не порушує», то суд вказує таке.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Ст. 74 Закону №2145-VIII встановлено, що у системі освіти функціонує інтегрована інформаційна система - Єдина державна електронна база з питань освіти (далі - Електронна база).

Електронна база містить такі складові: Реєстр суб`єктів освітньої діяльності, Реєстр здобувачів освіти, Реєстр документів про освіту, Реєстр сертифікатів зовнішнього незалежного оцінювання, Реєстр студентських (учнівських) квитків, Реєстр педагогічних, науково-педагогічних працівників, Реєстр сертифікатів педагогічних працівників (далі - публічні електронні реєстри у сфері освіти).

Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти та порядок її ведення затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Інформація, що міститься в Електронній базі, крім інформації з обмеженим доступом, є відкритою, у тому числі у форматі відкритих даних, та з урахуванням потреб осіб з порушенням зору. Особа має повний безоплатний доступ до всіх відомостей про себе, що містяться в Електронній базі.

Доступ осіб до інформації, що міститься в Електронній базі, здійснюється через: офіційні веб-сайти держателя Електронної бази та адміністратора Електронної бази; Єдиний державний веб-портал електронних послуг.

Держателем Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - держатель Електронної бази) є центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, що здійснює організаційні заходи, пов`язані із забезпеченням функціонування Електронної бази та її складових.

Власником Електронної бази є держава в особі центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Адміністратором Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - адміністратор Електронної бази) є визначена Кабінетом Міністрів України юридична особа, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Адміністратор Електронної бази:

здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення Електронної бази;

відповідає за технічне і технологічне забезпечення Електронної бази, збереження та захист інформації (даних), що містяться в Електронній базі;

забезпечує надання та анулювання доступу до Електронної бази;

проводить навчання для роботи з Електронною базою;

здійснює інші заходи, передбачені законом.

Створення, ведення та адміністрування Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти здійснюються відповідно до цього Закону та законів України "Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах", "Про захист персональних даних", "Про авторське право і суміжні права" та "Про публічні електронні реєстри".

Суб`єктами ведення Електронної бази є, зокрема, держатель та адміністратор Електронної бази.

Адміністратором Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - адміністратор Електронної бази) є визначена Кабінетом Міністрів України юридична особа, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки. Адміністратор Електронної бази: здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення Електронної бази; відповідає за технічне і технологічне забезпечення Електронної бази, збереження та захист інформації (даних), що містяться в Електронній базі; забезпечує надання та анулювання доступу до Електронної бази; проводить навчання для роботи з Електронною базою; здійснює інші заходи, передбачені законом.

Відповідно до пункту 1 розділу І Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 08.06.2018 №620, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.10.2018 за №1132/32584 (далі - Положення), це Положення розроблено відповідно до статті 74 Закону України "Про освіту" (далі - Закон) з метою визначення порядку функціонування Єдиної державної електронної бази з питань освіти (далі - ЄДЕБО) в галузі освіти як автоматизованої системи збирання, оброблення, зберігання та захисту інформації щодо здобувачів освіти, суб`єктів освітньої діяльності, що формується (створюється) та використовується для забезпечення потреб фізичних та юридичних осіб.

Пунктом 5 розділу І Положення передбачено, що власником ЄДЕБО та виключних майнових прав на її програмне забезпечення є держава. Розпорядником ЄДЕБО є Міністерство освіти і науки України, технічним адміністратором - державне підприємство "Інфоресурс", що належить до сфери управління розпорядника ЄДЕБО.

Основні функції уповноважених суб`єктів у ЄДЕБО визначені розділом ІV Положення, зокрема, розпорядник ЄДЕБО, зокрема, вживає організаційних заходів, пов`язаних із забезпеченням функціонування ЄДЕБО; використовує інформацію, що міститься в ЄДЕБО, у тому числі персональні дані, з метою прийняття управлінських рішень та виконання повноважень, визначених законодавством; вносить до ЄДЕБО іншу інформацію, визначену законодавством; забезпечує верифікацію в ЄДЕБО інформації, визначеної підпунктами 1, 2 пункту 8, абзацами п`ятим - сьомим підпункту 1 та підпунктом 4 пункту 9 розділу III цього Положення, що підтверджується накладенням кваліфікованого електронного підпису.

Отже, Міністерство освіти і науки України є відповідальною особою за організаційне забезпечення ЄДЕБО та встановлення вимог апаратного та програмного забезпечення ЄДЕБО.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача внести зміни до Єдиної державної електронної бази з питань освіти інформації щодо позивача про відсутність порушення послідовності здобуття освіти, визначеної ч. 2 ст. 10 Закону України «Про освіту».

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду з даною позовною заявою позивачем сплачено судовий збір в сумі 1 211 грн 20 коп.

Таким чином поверненню позивачеві за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сума у розмірі 1 211 грн 20 коп

Суд також вказує, що позивачем заявлено клопотання про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 8 000 грн.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на правничу допомогу у цій справі, суд керується такими мотивами.

Згідно з ч. 1, 4 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Так, відповідно до ст. 1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»:

- договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4);

- інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6);

- представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).

Згідно з положеннями ст. 19 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Ч. 2 та 3 ст. 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Системний аналіз вказаних законодавчих положень доводить, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов`язані з оплатою правової допомоги. Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат.

На підтвердження цих обставин суду надаються договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших понесених стороною витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги. Такі документи повинні бути оформлені у визначеному законом порядку та відповідати критеріям належності, допустимості, достатності та достовірності.

При цьому, покладення обов`язку довести неспівмірність витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, не можуть нівелювати положень ст. 139 КАС України щодо обставин, які враховує суд при вирішенні питання про розподіл судових, зокрема обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

В силу положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, у рішенні ЄСПЛ від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (п. 268, 269).

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

З матеріалів справи вбачається, що в підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем надано договір про надання правової допомоги №01122020/879 від 12.11.2025, акт приймання наданих послуг №1 від 12.11.2025 та ордер АІ №2048702.

Суд звертає увагу на додаткову постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) де вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Крім того, згідно з рішенням ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia), відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.

Суд також враховує позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 01.02.2023 у справі №160/19098/21, згідно якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

На переконання суду заявлена до стягнення сума витрат на правничу допомогу не є співмірною із спором, що розглядався, оскільки предмет спору не є складним, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними, існує вже усталена судова практика щодо спірних правовідносин. Крім того слід врахувати, що розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження без участі сторін.

За наведених обставин, суд при визначенні суми відшкодування доходить висновку про присудження позивачу витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3 000 грн.

Таким чином, за результатами розгляду справи на користь позивача належить стягнути понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 000 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. 2, 6, 9, 73- 78, 90, 245, 246, 255, 293, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною відмову Міністерства освіти і науки України у внесенні змін до відомостей, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, щодо ОСОБА_1 в частині послідовності здобуття ним освіти.

Зобов`язати Міністерства освіти і науки України внести зміни до даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти щодо порушення ОСОБА_1 черговості здобуття освіти, визначеної ст. 10 Закону України «Про освіту», а саме: в розділі «На підставі даних, що містяться в ЄДЕБО, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної ч. 2 ст. 10 Закону України «Про освіту», вказати «Так, не порушує».

Стягнути з Міністерства освіти і науки України за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1 211 грн 20 коп.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти і науки України витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 (три тисячі) гривень.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )

Відповідач: Міністерство освіти і науки України (пр-т Берестейський, 10, м. Київ, 01135, код ЄДРПОУ 38621185)

Третя особа: Державне підприємство "Інфоресурс" (вул. О. Довженка, 3, м. Київ, 03057, код ЄДРПОУ 37533381)

Повний текст рішення складено та підписано суддею 03.09.2026 року.

Суддя Маслоід Олена Степанівна