Ухвала суду № 139437838, 03.09.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaУХВАЛА

м. Київ

03.09.2026Справа № 910/10561/26Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційного підприємства "Автофургон" від 2 вересня 2026 року про вжиття заходів забезпечення позову в справі № 910/10561/26 за його позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерон і Партнери" та Адвокатського бюро "Вадима Сологуба" про визнання правочину недійсним,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне підприємство "Автофургон" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом про визнання недійсним укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нерон і Партнери" (далі - Підприємство) та Адвокатським бюро "Вадима Сологуба" (далі - Бюро) договору про відступлення права вимоги від 29 квітня 2026 року. Також у позовній заяві міститься клопотання про письмове опитування Бюро в порядку статті 90 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31 серпня 2026 року позов Товариства залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення виявлених недоліків.

2 вересня 2026 року через систему "Електронний суд" від Товариства надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, а також заява від вказаної дати про забезпечення позову, у якій позивач просив суд вжити заходів забезпечення вказаного позову шляхом: зупинення стягнення у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, яке перебуває на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пилипчука Віталія Григоровича (далі - Виконавець), відкритому на підставі виконавчого документа - наказу Господарського суду міста Києва від 26 березня 2026 у справі № 910/2780/25 про стягнення коштів з ОСОБА_1 на користь Бюро; заборонити Виконавцю здійснювати будь-які виплати, розподіл, перерахування або видачу стягнутих з ОСОБА_1 грошових коштів на користь Бюро або його представників у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1.

Цього ж дня через систему "Електронний суд" від Підприємства надійшли заперечення на вищевказану заяву Товариства про забезпечення позову.

Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Пунктом 4 частини 1 статті 137 ГПК України встановлено, що позов забезпечується, зокрема, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Обґрунтовуючи подану заяву, Товариство посилалося на те, що Підприємство, будучи боржником позивача, відступило Бюро право вимоги (дебіторської заборгованості) до фізичної особи ОСОБА_1 з метою унеможливлення звернення стягнення на відповідне майно. При цьому, Бюро здійснює заходи щодо стягнення зазначеної дебіторської заборгованості в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1, яке перебуває на виконанні у Виконавця. Відтак, існує ризик того, що до вирішення даного спору судом по суті відповідні кошти будуть стягнуті й перераховані на користь Бюро, внаслідок чого спірне право вимоги фактично припиниться. Зазначене, на думку позивача, унеможливить ефективне виконання рішення про визнання спірного договору про відступлення права вимоги недійсним у даній справі.

У зв`язку з наведеним слід зазначити, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

При цьому, обов`язок доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до статей 73, 74, 76-79 ГПК України, які передбачають обов`язковість подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У той же час позивачем у встановленому законом порядку не було надано суду жодних доказів на підтвердження того, що невжиття вказаних ним заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити вирішення спору в даній справі про визнання недійсним укладеного між відповідачами правочину, або ж ускладнить захист порушених прав або інтересів позивача.

Позивач не навів жодних обґрунтувань, яким чином фактичне виконання рішення Господарського суду міста Києва від 25 вересня 2025 року в справі № 910/2780/25, яке набрало законної сили в установленому законом порядку та за яким було стягнуто з фізичної особи ОСОБА_1 на користь Підприємства грошові кошти в сумі 500 000,00 грн та 6 000,00 грн судового збору, може вплинути на розгляд позовних вимог Підприємства про визнання недійсним оспорюваного правочину, укладеного між відповідачами.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо в зв`язку з вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами 1 та 2 цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (стаття 216 ЦК України).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року № 905/1227/17.

Відтак, вчинення відповідачами чи Виконавцем дій щодо фактичного виконання рішення Господарського суду міста Києва від 25 вересня 2025 року в справі № 910/2780/25 жодним чином не матиме наслідком неможливість вирішення даної справи по суті, а також не вплине на поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

При цьому суд звертає увагу на те, що грошові кошти, стягнення яких у межах виконавчого провадження Товариство просило зупинити у своїй заяві, не є предметом спору в даній справі про визнання недійсним укладеного між відповідачами правочину.

Більш того, позивач не є ні стороною спірного правочину, право вимоги за яким було відступлено, ні стороною виконавчого провадження № НОМЕР_1, у межах якого здійснюється примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 25 вересня 2025 року у справі № 910/2780/25. Відтак, вжиття запропонованих позивачем заходів забезпечення позову у вигляді зупинення стягнення грошових коштів з ОСОБА_1 , який не є стороною даної справи, жодним чином не поновить порушених прав Товариства, за захистом яких воно звернулося до суду з цим позовом.

Крім того, згідно з частиною 4 статті 137 ГПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає врахування господарським судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу або іншим особам здійснювати певні дії.

Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав інших осіб.

Запропонований позивачем захід забезпечення позову фактично матиме наслідком покладення на Виконавця (який не є учасником даної справи) обов`язку утримувати належні Бюро кошти всупереч установленому законом порядку їх стягнення на користь стягувача. Застосування такого заходу призведе не лише до тимчасового обмеження майнових прав вказаного відповідача, а й до втручання у здійснення Виконавцем передбачених законом повноважень. При цьому, як уже зазначалося судом, предметом даного спору є виключно немайнова вимога Товариства про визнання недійсним укладеного між відповідачами правочину.

Оскільки Товариство у своїй заяві про вжиття заходів забезпечення позову не навело достатніх обґрунтувань та не довело належними доказами того факту, що невжиття запропонованих заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в даній справі в разі задоволення позову, або поновлення порушених прав та інтересів позивача, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні зазначеної заяви.

Відповідно до частини 6 статті 140 ГПК про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Зважаючи на викладене та керуючись статтями 136, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційного підприємства "Автофургон" від 2 вересня 2026 року про вжиття заходів забезпечення позову в справі № 910/10561/26 відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку, передбаченому статтями 254-257 ГПК України.

Дата підписання: 3 вересня 2026 року.

Суддя Є.В. Павленко