Рішення № 139437703, 06.08.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.08.2026Справа № 910/5463/26

За позовом Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (м. Львів) в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 )

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкотел Сістем" (м. Київ)

про визнання недійсними пунктів договору та стягнення 760 358,44 грн,

Суддя Ващенко Т.М.

Секретар судового засідання Шаповалов А.М.

Представники сторін:

Від прокуратури: Савицький Д.В.

Від позивача: не з`явився

Від відповідача: Стащук В.А.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкотел Сістем" про визнання недійсними пунктів 2.1., 2.2. Договору про закупівлю №ІС2403.1 від 20.03.2024, укладеного між ІНФОРМАЦІЯ_2 (для військової частини НОМЕР_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інкотел Сістем" в частині включення в ціну товару за договором суми податку на додану вартість, та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкотел Сістем" на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 суми безпідставно отриманих коштів ПДВ у розмірі 607 023,33 грн, 121 028,46 грн інфляційних витрат та 32 306,65 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що умови Договору про включення ПДВ до вартості поставленого за ним обладнання суперечать вимогам закону, у зв`язку з чим відповідні пункти Договору підлягають визнанню недійсними, а сплачена позивачем сума ПДВ - поверненню на підставі ст. 1212 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, її розгляд справи вирішено здійснювати у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 09.06.2026. розгляд справи вирішено здійснювати в закритому судовому засіданні.

03.06.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, яким він заперечує проти позову в зв`язку з відсутністю підстав для повернення суми ПДВ, відсутністю підстав для представництва інтересів держави прокурором, а також просить залишити позовну заяву без руху та без розгляду.

05.06.2026 прокурор подав відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2026 відкладено підготовче засідання на 09.07.2026.

У підготовчому засіданні 09.07.2026 представник відповідача підтримав клопотання про залишення позову без руху та без розгляду. Прокурор проти задоволення означених клопотань заперечив з підстав, викладених у відповіді на відзив.

Судом встановлено, що позовна заява прокурора обґрунтована тим, що операції виконавця договору з постачання державному замовнику на митній території України товарів оборонного призначення, які визначені і класифікуються за групами, товарними позиціями та підкатегоріями УКТ ЗЕД, перерахованими в абзацах "а" - "н" підпункту 4 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX ПКУ (з урахуванням зазначених у таких абзацах обмежень), підлягають звільненню від оподаткування ПДВ, у тому числі операції з постачання відповідачем товарів за укладеним з позивачем Договором про закупівлю №ІС2403.1 від 20.03.2024. У порушення вимог закону до пунктів 2.1., 2.2. Договору включено ПДВ до вартості поставленого за цим правочином обладнання, у зв`язку з чим відповідні пункти Договору підлягають визнанню недійсними, а сплачена позивачем сума ПДВ - поверненню на підставі ст. 1212 ЦК України.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави у суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частина 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. * ^

Зміст поняття "державні інтереси" розглянуто в рішенні Конституційного суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення кодексу України (справа про представництво прокуратурою інтересів держави в суді) від 08.04.1999.

Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних політичних, економічних, соціальних та інших дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі №810/2763/17 дійшла висновку відповідно до якого, за загальним визначенням "публічним інтересом" є важливі для значної кількості фізичних і юридичних осіб потреби, які відповідно до законодавчо встановленої компетенції забезпечуються суб`єктами публічної адміністрації.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону У країни "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 тощо.

Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Відтак, представництво прокурором інтересів держави у суді: по-перше, може бути реалізовано у виключних випадках, зокрема у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; по-друге, прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, зазначає орган, уповноважений державною здійснити відповідні функції у спірних правовідносинах; по-третє, прокурор повинен пересвідчитися, що відповідний державний орган не здійснює захисту інтересів держави (тобто, він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається), приміром, повідомити такий державний орган про виявлені порушення, а у разі не вчинення цим органом дій спрямованих на захист інтересів держави, представляти інтереси держави в суді відповідно до ст.23 Закону України "Про прокуратуру", навівши відповідне обґрунтування цього.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оборону України" та ст. 15 Закону України "Про Збройні Сили України", фінансування потреб національної оборони та Збройних Сил України здійснюється виключно за рахунок Державного бюджету України.

Військово-політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами України здійснює Міністерство оборони України, яке відповідно до ст. 10 Закону України "Про оборону України" та п. 3 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 р. № 671 є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує проведення в життя державної політики у: сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань.

Відповідно до пп. 105 п. 4 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671, останнє здійснює в межах повноважень, передбачених законом, функції з управління об`єктами державної власності, які належать до його сфери управління.

Відповідно до пп. 9 п. 5 зазначеного Положення Міністерство оборони України з метою організації своєї діяльності забезпечує в установленому порядку самопредставництво Міноборони в судах та інших органах через осіб, уповноважених діяти від його імені, у тому числі через посадових (службових) осіб юридичної служби Міноборони або інших уповноважених осіб, а також забезпечує представництво інтересів Міноборони в судах та інших органах через представників.

Відповідно до п. 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі Положення) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.

Отже, позивач є суб`єктом владних повноважень.

Згідно з п. 13 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки забезпечує в установленому порядку самопредставництво територіального центру комплектування та соціальної підтримки через осіб, уповноважених діяти від його імені, а також забезпечує представництво інтересів територіального центру комплектування та соціальної підтримки через представників у судах та інших органах.

Пунктом 2 Положення передбачено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки у своїй діяльності керуються Конституцією та законами України, актами Президента України, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, наказами та директивами Верховного Головнокомандувача Збройних Сил, Міноборони, Міністра оборони, Головнокомандувача Збройних Сил, Генерального штабу Збройних Сил, іншими нормативно-правовими актами, цим Положенням.

Відповідно з п. 1.2 Інструкції з організації претензійної та позовної роботи, самопредставництва, представництва інтересів Міністерства оборони України, Збройних Сил України у судах та інших державних органах, виконання судових рішень з метою забезпечення належної організації претензійної та позовної роботи, самопредставництва, представництва інтересів у судах та інших державних органах, виконання рішень судів затвердженої наказом Міністерства оборони України від 30.12.2016 № 744 керівники структурних підрозділів Міноборони, Генерального штабу, командири (начальники, керівники) військових частин (установ, організацій), підприємств зобов`язані постійно здійснювати заходи щодо усунення причин та умов, які стали підставами для звернення з позовами (скаргами) до суду; забезпечувати належний захист інтересів структурних підрозділів Міноборони, Генерального штабу, військових частин (установ, організацій), підприємств під час розгляду судових справ, оскарження в апеляційному та касаційному порядку всіх рішень (за винятком випадків, передбачених цією Інструкцією), прийнятих не на користь Міністерства оборони України та Збройних Сил України, за необхідності вживати належних заходів щодо поновлення строків на апеляційне та касаційне оскарження.

12.03.2026 Спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Західного регіону направлено на адресу ІНФОРМАЦІЯ_3 лист (запит) за № 15-381ВИХ-26 з викладенням виявлених фактичних порушень інтересів держави та з проханням надати інформацію про вжиті самостійні заходи, спрямовані на захист інтересів держави щодо визнання недійсними окремих пунктів Договору № ІС2403.1 та повернення зайво сплачених коштів ПДВ.

25.03.2026 ІНФОРМАЦІЯ_4 листом №1159/13/776 надано відповідь, якою прокуратуру повідомлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 претензійно-позовна робота із вказаних питань не розпочиналася, листи/претензії на адресу ТОВ "Інкотел Сістем" не направлялися за відсутністю підстав.

Відтак, ІНФОРМАЦІЯ_4 не вживає заходів представницького характеру з метою їх захисту інтересів держави.

21.04.2026 Спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Західного регіон в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" направлено на адресу позивача лист-повідомлення за №15-533 вих-26 про пред`явлення до суду відповідного позову в інтересах держави.

За таких обставин, суд встановив наявність підстав для представництва прокурором інтересів позивачів та наявність у нього відповідних повноважень на звернення до суду з даним позовом, у зв`язку з чим протокольною ухвалою від 09.07.2026 відмовив у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.

Також судом встановлено, що позовна заява прокурора відповідає вимогам ст. ст. 162, 164, 172 Господарського процесуального кодексу України, і підстави для залишення її без руху відсутні, у зв`язку з чим протокольною ухвалою від 09.07.2026 суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без руху.

Протокольною ухвалою від 09.07.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 06.08.2026.

05.08.2026 від відповідача надійшло клопотання про стягнення з прокуратури 220 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.

У судовому засіданні 06.08.2026 прокурор просив позовні вимоги підтримав. Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував. Представник позивача в судове засідання не заявився, та його неявка не перешкоджає розгляду справі відповідно до ст. 202 ГПК України.

06.08.2026 суд проголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та повідомив дату і час його проголошення.

06.08.2026 суд проголосив вступну та резолютивну частину рішення та повідомив, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні прокурора та представника відповідача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2024 року ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_4 ) з метою закупівлі систем розвідки, спостереження, виявлення цілі та рекогносцировки (код за ДК 021:2015: 35720000-7) було оголошено закупівлю UA-2024-03-25-011278-a.

Закупівля проводилась відповідно до частини 1, 4 та 5 статті 30 Закону України "Про оборонні закупівлі", пункту 43 Особливостей здійснення оборонних закупівель на період дії правового режиму воєнного стану, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 11.11.2022 № 1275 та наказу Міністерства Оборони України від 01.03.2023 №111/нм "Про уповноваження військових частин в системі Міністерства оборони України на здійснення оборонних закупівель та укладення державних контрактів (договорів) на період дії правового режиму воєнного стану".

За результатами проведення оборонної закупівлі, без використання електронної системи, між державним замовником - ІНФОРМАЦІЯ_4 (Покупець) (для військової частини НОМЕР_1 ) та ТОВ "Інкотел Сістем" (Продавець) було укладено договір про закупівлю №ІС2403.1 від 20.03.2024 (далі - Договір), за умовами якого, продавець зобов`язується поставити покупцю виріб спеціального призначення (далі - Виріб) відповідно до Специфікації (додатку до Договору), який є невід`ємною частиною Договору, а Покупець прийняти та оплатити ціну Виробу на умовах цього Договору.

Відповідно до Специфікації №1 Додатку до Договору передбачено, що його предметом є радіоприймач сканувальний портативний PR200 в комплекті (код за ДК 021:2015: 35720000-7).

Згідно з п. 2.2. Договору його загальна ціна становить 3642140,00 грн, у тому числі ПДВ - 607023,33 грн.

Відповідно до п. 3.1, 3.2. Договору сплата за поставлений Виріб здійснюється Покупцем шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Продавця не пізніше 10 банківських днів від дати поставки, вказаної у підписаній представниками сторін видатковій накладні. Датою оплати за Договором є день надходження належної суми платежу на поточний рахунок продавця. Фінансування за Договором здійснювалось за рахунок коштів державного бюджету.

Відповідно до п. 10.1. Договір набуває чинності від дати його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2024 року, але в будь якому разі до повного виконання зобов`язань за ним.

За видатковою накладною №13 Продавцем поставлено, а Покупцем прийнято товар, та в подальшому платіжною інструкцією №2941 від 12.07.2024 сплачено вартість Виробу в розмірі 3 642 140 грн, у тому числі ПДВ - 607 023,33 грн.

Зобов`язанням, згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Прокурором пред`явлено позовні вимоги про визнання недійсним пункту 3.1. Договору з підстав його невідповідності вимогам постанови КМУ №178, внаслідок чого позивачем-2 було безпідставно перераховано відповідачу бюджетні кошти у виді податку на додану вартість у розмірі 105 400,00 грн.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Податкового кодексу України (далі - ПК України) він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що ПДВ - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

За змістом підпунктів а, б п. 185.1 ст. 185 ПК України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів / послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 Податкового кодексу України.

За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).

Відповідно до підпункту 4 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX ПК України звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України товарів оборонного призначення, визначених такими згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про оборонні закупівлі", що класифікуються за визначеними в цьому пункті групами, товарними позиціями та підкатегоріями Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД).

Таким чином операції виконавця договору з постачання державному замовнику на митній території України товарів оборонного призначення, які визначені і класифікуються за групами, товарними позиціями та підкатегоріями УКТ ЗЕД, перерахованими в абзацах "а" - "н" підпункту 4 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX ПКУ (з урахуванням зазначених у таких абзацах обмежень), підлягають звільненню від оподаткування ПДВ.

Згідно з пп. 5 п. 32 розділу ХХ ПК України операції з ввезення та постачання на митній території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість товарів, кінцевим отримувачем яких відповідно до сертифіката кінцевого споживача або згідно з умовами договору визначено правоохоронні органи, Міністерство оборони України, Збройні Сили України та інші

військові формування, добровольчі формування територіальних громад, утворені відповідно до законів України, інші суб`єкти, що здійснюють боротьбу з тероризмом відповідно до закону та/або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації проти України, підприємства, які є виконавцями (співвиконавцями) державних контрактів (договорів) з оборонних закупівель, що класифікуються за визначеними в цьому пункті групами, товарними позиціями та підкатегоріями Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД).

У разі здійснення операцій, звільнених від оподаткування податком на додану вартість відповідно до підпунктів 4 і 5 цього пункту (в частині постачання товарів за державними контрактами (договорами) з оборонних закупівель), положення пункту 198.5 статті 198 та статті 199 цього Кодексу не застосовуються щодо таких операцій.

Таким чином, операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України товарів підлягають звільненню від оподаткування ПДВ згідно з підпунктом 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX ПК України за умови, якщо:

- товари, щодо яких здійснюються такі операції, належать до категорії товарів, які визначені у підпункті 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX ПК України та класифікуються у товарних позиціях згідно з УКТ ЗЕД;

- кінцевим отримувачем відповідно до сертифіката кінцевого споживача або згідно з умовами відповідного договору визначено суб`єктів, перерахованих у підпункті 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX ПК України.

Згідно зі ст. 68 Митного кодексу України ведення УКТ ЗЕД здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Ведення УКТ ЗЕД передбачає:

1) відстеження та облік змін і доповнень до Гармонізованої системи опису та кодування товарів, пояснень та інших рішень щодо її тлумачення, що приймаються Всесвітньою митною організацією;

2) підготовку пропозицій щодо внесення змін до УКТ ЗЕД;

3) деталізацію УКТ ЗЕД на національному рівні та введення додаткових одиниць виміру;

4) забезпечення однакового застосування всіма митними органами правил класифікації товарів;

5) прийняття рішень щодо класифікації та кодування товарів в УКТ ЗЕД у складних випадках;

6) розроблення пояснень і рекомендацій до УКТ ЗЕД та забезпечення їх опублікування;

7) своєчасне ознайомлення суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності з рішеннями та інформацією (крім тих, що є конфіденційними) щодо питань класифікації товарів та про застосування УКТ ЗЕД;

8) здійснення інших функцій, необхідних для ведення УКТ ЗЕД.

Статтею 69 Митного кодексу України передбачено, що товари при їх декларуванні підлягають класифікації, тобто у відношенні товарів визначаються коди відповідно до класифікаційних групувань, зазначених в УКТ ЗЕД. Митні органи здійснюють контроль правильності класифікації товарів, поданих до митного оформлення, згідно з УКТ ЗЕД. У разі виявлення під час митного оформлення товарів або після нього порушення правил класифікації товарів митний орган має право самостійно класифікувати такі товари. Рішення митних органів щодо класифікації товарів для митних цілей є обов`язковими.

Згідно з пп. 39 пункту 4 Положення про Державну митну службу України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 № 227 Держмитслужба відповідно до покладених на неї завдань здійснює ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до пунктів 2, 4 Порядку ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2012 № 428 УКТ ЗЕД є товарною номенклатурою Митного тарифу України, затвердженого Законом України "Про Митний тариф України", що використовується для цілей тарифного та інших видів регулювання зовнішньоекономічної діяльності, ведення статистики зовнішньої торгівлі та здійснення митного оформлення товарів. Функції з ведення УКТЗЕД здійснюються Держмитслужбою.

За інформацією Державної митної служби України, викладеною в листі від 10.03.2026 №15/15-04-01/8.7/1397, товари заявлені у зверненні, а саме радіоприймач сканувальний портативний PR200 в комплекті слід класифікувати у товарній підкатегорії - 8543 20 00 00 згідно з УКТ ЗЕД. Крім того, при митному оформленні продукції оборонного призначення, визначеної згідно з пунктом 29 частини першої статті 1 Закону, відповідно до Класифікатора звільнень від сплати митних платежів при ввезенні товарів на митну територію України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.09.2012 № 1011 "Про затвердження відомчих класифікаторів інформації з питань державної митної справи, які використовуються в процесі з оформлення митних декларацій" (далі - Класифікатор звільнень) передбачено застосування коду пільги "164".

Таким чином, товари оборонного призначення при ввезенні на митну територію України звільняються від оподаткування ввізним митом та податком на додану вартість, якщо такі товари належать до категорії товарів оборонного призначення, визначених пунктом 29 статті 1 Закону, класифікуються за групами, товарними позиціями та підкатегоріями УКТ ЗЕД (з дотриманням відповідності опису (назви) товару кодам згідно з УКТЗЕД), перерахованими у пункті 20 статті 282 Митного кодексу України та підпункті 4 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України, їх ввезення здійснюється у межах державного контракту з врахуванням умов державного контракту.

Так, за період з 04.03.2024 по 20.03.2024 на товари за кодами згідно з УКТ ЗЕД 8543 20 00 00 при дотриманні вищезазначених умов, передбачено застосування звільнення від оподаткування за кодом пільги "164".

Також законодавством визначено застосування звільнення від оподаткування митних платежів при ввезенні товару за кодом згідно з УКТ ЗЕД 8543 на митну територію України та при дотриманні умов, у зв`язку з якими його надано, зокрема, до товарів, кінцевим отримувачем яких відповідно до сертифікатів кінцевого споживача або згідно з умовами договору визначено правоохоронні органи, Міністерство оборони України, Збройні Сили України та інші військові формування, добровольчі формування територіальних громад, утворені відповідно до законів України, інші суб`єкти, що здійснюють боротьбу з тероризмом відповідно до закону та/або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації проти України, підприємства, які є виконавцями (співвиконавцями) державних контрактів (договорів) з оборонних закупівель, передбачені абзацами п`ятим дванадцятим пункту 41 розділу ХХІ Митного кодексу України та підпунктом 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України.

Згідно з Класифікатором звільнень передбачено застосування коду пільги "225".

За таких обставин, відповідачем було поставлено позивачу для військової частини НОМЕР_1 виріб спеціального призначення - радіоприймач сканувальний портативний PR200, що належить до категорії товарів, які класифікуються за групами, товарними позиціями та підкатегоріями УКТ ЗЕД - 8543 20 00 00, вказаному в абзаці ґ підпункті 4 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX Кодексу та у товарній позиції 8543 згідно з УКТ ЗЕД вказаному в підпункті 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX ПК України, тобто здійснено операцію, що підлягає звільненню від оподаткування ПДВ.

Водночас ІНФОРМАЦІЯ_4 під час укладення Договору в умовах режиму звільнення від оподаткування ПДВ в ціну договору безпідставно включено суму ПДВ, а отже, ТОВ "Інкотел Сістем" безпідставно набуло майно, а саме грошові кошти у сумі 607 023 грн, які перераховані як ПДВ у сумі оплати за поставку товару.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оборону України" та ст. 15 Закону України "Про Збройні Сили України" фінансування потреб національної оборони та Збройних Сил України здійснюється виключно за рахунок Державного бюджету України.

Статтею 3 Закону України "Про оборону України" передбачено, що підготовка держави до оборони включає забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою та іншою технікою, а також створення високоефективних засобів збройної боротьби.

Відповідно до п. 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі Положення) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Дослідивши зібрані в матеріалах справи докази, суд встановив, що операції з постачання ТОВ "Інкотел Сістем" ІНФОРМАЦІЯ_5 для військової частини НОМЕР_1 виробу за Договором звільнені від оподаткування ПДВ, тож включення до пунктів 2.1., 2.2. Договору Договору суми податку на додану вартість прямо суперечить положенням ПК України.

Статтею 217 ЦК України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому. Такий правовий висновок Верховний Суд навів у постанові від 12.03.2018 у справі №910/22319/16.

Судом встановлено, що сума ПДВ включена до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.

Такий правовий висновок висловлено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі №910/12764/20.

З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог прокурора та визнання недійсними пунктів 2.1., 2.2. Договору в частині включення до його ціни суми ПДВ.

Крім того, прокурором пред`явлено вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача 607 023,33 грн безпідставно сплаченої суми ПДВ.

Вимоги про стягнення 607 023,33 грн суми ПДВ за Договором прокурор обґрунтував положеннями ст. 1212 ЦК України, яка, у зв`язку із визнанням недійсними пунктів 2.1., 2.2. Договору в частині включення до його ціни суми ПДВ, підлягає застосуванню до даних правовідносин.

Статтею 1212 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає у особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов`язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов`язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.02.2024 у справі №910/3831/22 зазначила, що зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов`язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала. Це зобов`язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов`язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.

При цьому Велика Палата Верховного Суду в цій постанові виснувала, що саме з набранням законної сили рішенням суду у справі № 905/3512/13 про розірвання договору та зобов`язання покупця повернути придбане майно відпала підстава набуття продавцем коштів, сплачених йому покупцем за це майно. Саме з цього моменту у продавця виник обов`язок повернути безпідставно утримані кошти покупцю, а не з моменту набранням чинності рішенням суду у справі № 905/1290/16 про стягнення з нього цих коштів на підставі статті 1212 ЦК України, яке в цьому випадку було механізмом примусового виконання продавцем свого обов`язку з повернення безпідставно утриманих коштів, який він не виконав добровільно.

Також Велика Палата Верховного Суду в цій постанові вказала на те, що згідно із частиною другою статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Норма вказаної статті регулює відносини, коли у боржника існує обов`язок, але строк його виконання не встановлений, тоді такий обов`язок боржник має виконати у семиденний строк від дня пред`явлення кредитором йому вимоги. Ця норма зазвичай застосовується у договірних відносинах, коли сторони в договорі встановлюють певний обов`язок, але не визначають строк його виконання. У такому випадку кредитор, направляючи вимогу боржнику, повідомляє про готовність прийняти виконання від боржника.

Проте у статті 1212 ЦК України врегульовані недоговірні відносини, коли особа набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно). З моменту безпідставного набуття такого майна або з моменту, коли підстава його набуття відпала, утримання особою такого майна є неправомірним. Тому зобов`язання з повернення потерпілому такого майна особа повинна виконати відразу після його безпідставного набуття або відпадіння підстави набуття цього майна.

Норма частини другої статті 530 ЦК України до недоговірних зобов`язань з повернення безпідставно набутого майна згідно зі статтею 1212 ЦК України не застосовується.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Таким чином, нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму безпідставно одержаних коштів можливе з моменту їх безпідставного утримання.

Перевіривши надані прокурором розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд встановив їх правильність та арифметичну вірність.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, процедурні гарантії, закріплені в ст. 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань. Кожен має право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками; на це право, що є одним з аспектів права на доступ до суду, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав є неправомірним (рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), серія А №18, п. 28- 36).

Положеннями ст. 86 ГПК України унормовано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими та не спростованими належним чином у встановленому законом порядку відповідачем, а отже підлягають задоволенню в повному обсязі.

Інші доводи і твердження учасників справи судом відхилено як такі, що не спростовують встановлених судом обставин та не можуть вплинути на результат вирішення даного спору.

Судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсними пункти 2.1., 2.2. Договору про закупівлю №ІС2403.1, укладеного 20.03.2024 між ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 ;ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) (для військової частини НОМЕР_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інкотел Сістем" (01042, м. Київ, вул. Ігоря Барановицького, 3, оф. 12, кім. 1; ідентифікаційний код 37100762) у частині включення в ціну товару за договором суми податку на додану вартість.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкотел Сістем" (01042, м. Київ, вул. Ігоря Барановицького, 3, оф. 12, кім. 1; ідентифікаційний код 37100762) на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ;ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) 607 023 (шістсот сім тисячі двадцять три) грн 33 коп. безпідставно отриманих коштів у вигляді ПДВ, 121 028 (сто двадцять одну тисячу двадцять вісім) грн 46 коп. інфляційних втрат та 32 306 (тридцять дві тисячі триста шість) грн 65 коп. 3% річних.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкотел Сістем" (01042, м. Київ, вул. Ігоря Барановицького, 3, оф. 12, кім. 1; ідентифікаційний код 37100762) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (79007, м. Львів, вул. Клепарівська, 20; ідентифікаційний код 38326057) 11 786 (одинадцять тисяч сімсот вісімдесят шість) грн 71 коп. судового збору.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повне рішення складено 02.09.2026.

Суддя Т.М. Ващенко