Ухвала суду № 139437493, 03.09.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про заміну сторони її правонаступником

м. Київ

03.09.2026Справа №910/9353/23

За заявоюОСОБА_1 прозаміну сторони її правонаступникому справі№910/9353/23за позовомПублічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"доФізичної особи-підприємця Дзівіцького Михайла Дмитровичапростягнення 364 421,59 грн

Суддя Бойко Р.В. Представники учасників судового процесу в судове засідання 13.08.2026 не з`явилися, у зв`язку з чим суд вирішив заяву ОСОБА_1 про заміну сторони її правонаступником розглянути в порядку письмового провадження, а тому згідно ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України датою постановлення ухвали у даній справі є дата складення її повного тексту.

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/9353/23 за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" до Фізичної особи-підприємця Дзівіцького Михайла Дмитровича про стягнення 364 421,59 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.02.2024 у справі №910/9353/23 позов Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" задоволено повністю. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Дзівіцького Михайла Дмитровича на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" заборгованість у розмірі 364 421,59 грн, яка складається: із боргу по орендній платі у розмірі 170 882,86 грн, нарахованих на нього пені у розмірі 61 878,55 грн, 3% річних у розмірі 4 196,37 грн, інфляційних втрат у розмірі 18 441,67 грн, боргу з відшкодування комунальних витрат у розмірі 78 664,40 грн, нарахованих на нього пені у розмірі 27 633,72грн, 3% річних у розмірі 746,01 грн, інфляційних втрат у розмірі 1 978,01 грн та судового збору у розмірі 5 466,32 грн.

21.03.2024 на виконання рішення суду Господарським судом міста Києва було видано відповідний наказ.

31.07.2026 через систему "Електронний суд" від Крижового Дениса Васильовича надійшла заява про заміну сторони її правонаступником, у відповідності до якої заявник просить замінити сторону (стягувача) виконавчого провадження з примусового виконання рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2024 у справі №910/9353/24 - Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на його правонаступника - ОСОБА_1 .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.08.2026 призначено розгляд заяви ОСОБА_1 про заміну сторони її правонаступником на 13.08.2026; запропоновано Публічному акціонерному товариству "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та Фізичній особі-підприємцю Дзівіцькому Михайлу Дмитровичу надати суду письмові пояснення по суті заяви ОСОБА_1 з доказами їх направлення іншим учасникам господарського процесу; запропоновано приватному виконавцю, стягувачу та боржнику надати відомості щодо виконання (часткового виконання) або невиконання наказу Господарського суду міста Києва №910/9353/23 від 21.03.2024.

13.08.2026 через систему "Електронний суд" від приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Коваля Віталія Олександровича надійшли пояснення, в яких приватний виконавець зазначає, що з дати відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2 по дату надання цих пояснень кошти за вказаним виконавчим провадженням не стягувались.

Заявник, позивач та відповідач явку своїх представників в судове засідання 13.08.2026 не забезпечили, про причини неявки суд не повідомили, хоча про місце, дату та час засідання були належним чином повідомлені.

Відповідно до ч. 3 ст. 334 Господарського процесуального кодексу України неявка учасників справи та інших осіб, не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для розгляду заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні за наявними в матеріалах справи доказами в порядку письмового провадження з урахуванням строку розгляду відповідної заяви.

Суд, розглянувши заяву ОСОБА_1 про заміну сторони її правонаступником, дійшов висновку про наявність підстав для її задоволення, з огляду на наступне.

Пунктом 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 та ст. 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заява про заміну сторони її правонаступником мотивована тим, що з 24.07.2026 ОСОБА_1 є новим кредитором замість первісного кредитора - Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" у правовідносинах щодо стягнення з Фізичної особи-підприємця Дзівіцького Михайла Дмитровича дебіторської заборгованості за Договором оренди нерухомого майна №09/14-520/7/21 від 08.09.2021 у розмірі 371 266,69 грн.

Так, 24.07.2026 за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом електронного аукціону №GFD001-UA-20260708-04273 від 15.07.2026, між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (банк), та ОСОБА_1 (новий кредитор), було укладено Договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги (надалі - Договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги).

Пунктом 1.1 Договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги сторони погодили, що за своєю правовою природою даний договір є правочином з передання банком шляхом продажу прав вимоги, визначених у даному договорі, новому кредитору (відступлення права вимоги).

Відповідно до п. 2.1 Договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги в порядку та на умовах, визначених цим договором, банк відступає шляхом продажу новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває у обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги банку до суб`єктів господарювання (боржники), зазначених у Додатку №1 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників або які зобов`язані виконати обов`язки боржників, за дебіторською заборгованістю на підставах згідно реєстру у Додатку №1 до цього договору. Новий кредитор сплачує банку за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим договором.

Згідно з п. 2.2 Договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги кредитор в день укладення цього договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання банком у повному обсязі коштів, відповідно до пункту 4.1 цього Договору, набуває права кредитора за основними договорами: право вимагати сплати боржниками грошових коштів у сумах, вказаних у Додатку №1 до цього договору та визначених на момент набуття новим кредитором прав вимоги, право вимагати сплати нарахованих і не сплачених на момент набуття прав вимоги штрафних санкцій, неустойок (штрафів, пеней), право вимагати сплати сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України (індекс інфляції, проценти річних), тощо. Розмір прав вимоги, які переходять до нового кредитора, вказаний у Додатку №1 до цього договору. Права кредитора за основними договорами переходять до нового кредитора відповідно до цього договору у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення прав вимоги. До нового кредитора не переходять права на нарахування процентів за користування боржниками кредитними коштами та права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків боржників, якщо такі права надані банку відповідно до умов основних договорів.

Пунктом 4.1 Договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги визначено, що сторони домовились, що за відступлення прав вимоги за основними договорами, відповідно до цього договору новий кредитор сплачує Банку грошові кошти у сумі 35 200,54 грн, без ПДВ. Ціна договору сплачується новим кредитором банку у повному обсязі до моменту набуття чинності цим договором, відповідно до пункту 6.6. цього договору, на підставі протоколу електронного аукціону, складеного за результатами відкритих торгів (аукціону), переможцем яких став новий кредитор.

Цей договір набуває чинності з дати його підписання сторонами. Будь-які зміни та доповнення до цього договору є чинними за умови підписання їх сторонами (п. 6.6 Договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги).

16.07.2026 на виконання умов Договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги новий кредитор - ОСОБА_1 сплатив первісному кредитору - Публічному акціонерному товариству "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" кошти у розмірі 35 200,54 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №MM6X-TC6M-8H4E-52EA від 16.07.2026 (призначення платежу: оплата згідно Протоколу Електронного аукціону №GFD001-UA-20260708-04273 від 16.07.2026 року).

24.07.2026 між новим кредитором та банком було укладено Акт прийому-передачі документів, зокрема було передано матеріали щодо судової справи 910/9353/23 (боржник - ФОП Дзівіцький Михайло Дмитрович).

Відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ст. 513 Цивільного кодексу України).

Положеннями статті 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

У матеріалах справи відсутні докази оскарження даного правочину (Договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги) та/або визнання його недійсним.

Положеннями ст. 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцією правомірності правочину.

Так, заявник просить здійснити заміну сторони виконавчого провадження НОМЕР_2 з виконання наказу Господарського суду міста Києва №910/9353/23 від 21.03.2024 про стягнення з Фізичної особи-підприємця Дзівіцького Михайла Дмитровича на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" заборгованості у розмірі 364 421,59 грн (пені у розмірі 61 878,55 грн, 3% річних у розмірі 4 196,37 грн, інфляційних втрат у розмірі 18 441,67 грн, боргу з відшкодування комунальних витрат у розмірі 78 664,40 грн, нарахованих на нього пені у розмірі 27 633,72 грн, 3% річних у розмірі 746,01 грн, інфляційних втрат у розмірі 1 978,01 грн) та судового збору у розмірі 5 466,32 грн.

Відповідно до п. 2.1 Договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги в порядку та на умовах, визначених цим договором, банк відступає шляхом продажу новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває у обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги банку до суб`єктів господарювання (боржники), зазначених у Додатку №1 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників або які зобов`язані виконати обов`язки боржників, за дебіторською заборгованістю на підставах згідно реєстру у Додатку №1 до цього договору. Новий кредитор сплачує банку за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим договором.

У п. 83 Додатку №1 (Реєстр прав вимоги станом на 24.07.2026) до Договору про відступлення (купівлі-продажу) зазначено, боржником є Фізична особа-підприємець Дзівіцький Михайло Дмитрович, підстава виникнення заборгованості - Договір №09/14-520/7/21 від 08.09.2021, розмір заборгованості - 371 266,69 грн.

За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 52 Господарського процесуального кодексу України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив.

Процесуальне правонаступництво - це перехід процесуальних прав і обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні.

Процесуальне правонаступництво виникає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони матеріального правовідношення її правонаступником) і відображає зв`язок матеріального і процесуального права, фактично, процесуальне правонаступництво слідує за матеріальним. У кожному конкретному випадку, для вирішення питань можливості правонаступництва, господарському суду слід аналізувати відповідні фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 334 Господарського процесуального кодексу України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником.

Враховуючи те, що фактично відбулась заміна Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" у зобов`язанні з відповідачем, то на даний час стороною спірного зобов`язання є його процесуальний правонаступник - ОСОБА_1 .

Cудом враховано, що рішенням Господарського суду міста Києва від 01.02.2024 у справі №910/9353/23 також стягнуто з відповідача судовий збір у розмірі 5 466,32 грн.

Суд обізнаний з правовими позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №910/9549/15 та від 21.01.2019 у справі №916/65/18, відповідно до яких сплата судового збору в розумінні положень статті 509 Цивільного кодексу України не є зобов`язанням.

Частиною 4 статі 236 Господарського процесуального кодексу України передбачає врахування висновків, викладених в постановах Верховного Суду при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Тобто висновки суду касаційної інстанції (в тому числі, Великої Палати Верховного Суду) щодо застосування норм права, викладені у постановах по іншим справам, мають рекомендаційний характер.

Суд не враховує висновки Верховного Суду викладені у постановах від 03.07.2019 у справі №910/9549/15 та від 21.01.2019 у справі №916/65/18 з огляду на наступне.

Згідно частини 3 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Частиною 5 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Обов`язок зі сплати судового збору позивачем виникає в силу Закону України "Про судовий збір" та (в даному випадку) Господарського процесуального кодексу України, натомість обов`язок відповідача (боржника) із відшкодування судового збору виникає саме з рішення суду (оскільки навіть у разі задоволення позову судовий збір може бути покладений судом на позивача на підставі ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Судом враховано, що касаційний суд вважає, що відносини, пов`язані з виконанням судового рішення, в т.ч. щодо стягнення/відшкодування судового збору, характеру цивільно-правових не мають, проте суд не вбачає підстав для висновку про неможливість застосування до таких відносин ст. 512 Цивільного кодексу України, оскільки в останній жодним чином не зазначено про можливість її застосування виключно до цивільних чи господарських правовідносин.

Більше того, якщо керуватись логікою, що положення ст. 512 Цивільного кодексу України підлягають застосуванню лише до цивільно-правових відносин, оскільки викладені у відповідному Кодексі, то відповідно жодних підстав для їх застосуванню до господарських правовідносин також немає. Проте, судова практика свідчить про зворотне.

Жодної законодавчої заборони замінити кредитора у зобов`язанні із стягнення/відшкодування судового збору немає - Верховним Судом у своїх постановах відповідних норм не наведено, а судом у законодавстві їх не виявлено.

Натомість у Цивільному кодексі України закріплено положення про свободу договору.

Частинами 1-3 статті 6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

З аналізу наведеної норми вбачається, що за своєю суттю зобов`язання складається із права вимоги кредитора та обов`язку виконання такої вимоги боржником. При цьому, є неможливим існування права вимоги без кореспондуючого такій вимозі обов`язку виконання.

Лише існування одночасно як права вимоги так і обов`язку виконання такої вимоги становить собою суть зобов`язання.

Отже, стягнення/відшкодування судового збору - це грошове зобов`язання, яке виникло на підставі ч. 5 ст. 11 Цивільного кодексу України, норм Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про судовий збір", в якому у позивача (кредитора) виникло право вимагати, а у відповідача (боржника) виник обов`язок зі сплати коштів, що разом складає зобов`язання.

За змістом ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є в тому числі витрати, які особа зробила для відновлення свого порушеного права.

За приписами статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частинами 1 та 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 164 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону

Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (ст. 1 Закону України "Про судовий збір").

Судовий збір справляється, зокрема за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством (п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про судовий збір").

Частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відтак, метою подачі позову в порядку Розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України є захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Із системного аналізу положень ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України та положень Господарського процесуального кодексу України вбачається, що витрати, які понесені стороною у зв`язку із звернення до суду із позовом за своєю матеріально-правовою природою є збитками (шкодою), оскільки необхідні для відновлення порушеного права.

Таким чином, понесені Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" витрати на оплату судового збору за своєю правовою природою є збитками (шкодою).

За змістом ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Тобто законодавцем включено до процесуального закону - Господарського процесуального кодексу України норму щодо спеціального порядку розподілу судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, які за своєю природою є збитками (шкодою), оскільки звернення до суду із позовом за своїм змістом обумовлене захистом порушеного, невизнаного або оспорюваного права і законного інтересу.

З урахуванням приписів Господарського процесуального кодексу України, Закону України "Про судовий збір" такі витрати є пов`язаними із розглядом справи судом (в деяких випадках (судовий збір, поштова відправка іншій особі) є обов`язковими, а відтак є похідними від відповідного процесуального документу (позову, скарги тощо).

Таким чином, Господарський процесуальний кодекс України з метою спрощення процедури відшкодування стороною, з вини якої виник спір, на користь сторони, права або інтереси якої захищено судом, понесених витрат, які за правовою природою є збитками (шкодою), встановлено спрощений порядок їх відшкодування - одночасно із вирішенням відповідного спору. Вказаний спеціальний порядок відшкодування збитків (шкоди) - судових витрат є виправданим, адже в іншому випадку один спір буде зумовлювати виникнення іншого (щодо відшкодування понесених у іншій справі збитків (шкоди) - судових витрат), а відтак є формою справедливої процесуальної економії.

Отже, суд вважає, що категорії збитків (шкоди), передбачених ст. 22 Цивільного кодексу України, та судових витрат, передбачених ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, співвідносяться як загальне та спеціальне, оскільки останнім законодавчо визначений спеціальний спрощений порядок доказування та стягнення.

При цьому, у разі порушення обов`язку із сплати/відшкодування судового збору кредитор вправі нарахувати на відповідну суму інфляційні втрати та 3% річних, тобто застосувати приписи ст. 625 Цивільного кодексу України (постанова Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2022 у справі №910/2264/22, у перегляді якої ухвалою Верховного Суду від 17.10.2022 було відмовлено), а відтак суд не вбачає підстав для неможливості застосування приписів ст. 512 цього Кодексу.

За рішенням суду по справі №910/9353/23 у Фізичної особи-підприємця Дзівіцького Михайла Дмитровича існував обов`язок сплатити, а у Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" право вимагати від відповідача сплатити, зокрема судовий збір у розмірі 5 466,32 грн.

Таким чином, враховуючи, що зобов`язання зі сплати судового боргу виникли з судового рішення та за своєю правовою природою є збитками (шкодою), то судовий збір міг бути предметом відступлення права вимоги відповідно до Договору про відступлення права вимоги (оскільки жодної законодавчої заборони з приводу неможливості відступлення таких вимог немає, натомість у законодавстві закріплено свободу договору).

Крім того, суд відзначає, що відмова у заміні стягувача на правонаступника в частині стягнення судового збору не відповідатиме принципу процесуальної економії та значно ускладнить виконання рішення суду, оскільки наслідком буде здійснення виконання рішення з двома стягувачами замість одного, в той час як первісний кредитор (Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк") втратив інтерес до виконання судового рішення в тому числі в частині стягнення судового збору (так як первісний кредитор виявив волю на його відчуження).

Водночас, між первісним кредитором (Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк") та новим кредитором ( ОСОБА_1 ) досягнуто згоди щодо відступлення прав вимоги (щодо заборгованості у розмірі 371 266,69 грн, хоча рішенням суду від 01.02.2026 стягнуто кошти у загальному розмірі 369 887,91 грн, з яких заборгованість за договором оренди - 364 421,59 грн та судовий збір - 5 466,32 грн) до боржника, однак відмова суду у заміні сторони у зобов`язанні є фактичним втручанням у договірні відносини сторін, в той час як жодних законодавчих підстав для висновку про неможливість заміни стягувача за грошовим зобов`язання про стягнення/відшкодування судового збору не має.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для здійснення заміни стягувача в частині стягнення судового збору.

За таких обставин, заява ОСОБА_1 про заміну сторони (стягувача) її правонаступником у виконавчому провадженні НОМЕР_2 з виконання наказу Господарського суду міста Києва №910/9353/23 від 21.03.2024 підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 52, 234, 235, 334 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Заяву ОСОБА_1 про заміну сторони її правонаступником задовольнити.

2. Здійснити заміну сторони (стягувача) з Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (01001, м. Київ, вул. Малопідвальна, буд. 8; ідентифікаційний код 00039002) на його правонаступника - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) у виконавчому провадженні НОМЕР_2 з виконання наказу Господарського суду міста Києва №910/9353/23 від 21.03.2024 про стягнення з Фізичної особи-підприємця Дзівіцького Михайла Дмитровича заборгованості у розмірі 364 421,59 грн, яка складається: із боргу по орендній платі у розмірі 170 882,86 грн, нарахованих на нього пені у розмірі 61 878,55 грн, 3% річних у розмірі 4 196,37 грн, інфляційних втрат у розмірі 18 441,67 грн, боргу з відшкодування комунальних витрат у розмірі 78 664,40 грн, нарахованих на нього пені у розмірі 27 633,72грн, 3% річних у розмірі 746,01 грн, інфляційних втрат у розмірі 1 978,01 грн та судового збору у розмірі 5 466,32 грн.

3. Ухвала набирає законної сили після підписання та у відповідності до положень статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України може бути оскарження протягом десяти днів шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.

Суддя Роман БОЙКО