Постанова № 13943748, 03.02.2011, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2011 року м. Запоріжжя Справа № 2а-10529/10/0870

Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Янюк О.С.,

при секретарі судового засідання Бриля А.В.,

за участю представників:

позивача Усатенка В.І. (довіреність від 02.02.2010 № 02/02-11);

відповідача Головченко І.С. (довіреність від 25.01.2010 №127/10)

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаворіт», м. Вільнянськ Запорізької області

до Вільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області

про зобовязання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фаворіт» (далі ТОВ «Фаворит», позивач) звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду (далі - суд) із позовом до Вільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області (далі Вільнянська МДПІ, відповідач), в якому просить:

зобовязати відповідача здійснити вилучення запису реєстрації в Державному реєстрі реєстрації прав податкової застави на всі активи позивача;

зобовязати відповідача провести списання з особових рахунків позивача неправомірно нарахованої пені з податку на додану вартість у сумі 226,95 грн., з податку на прибуток 1334,36 грн.;

зобовязати відповідача вилучити з карток обліку особових рахунків позивача, відкритих у відповідача суми нарахувань відповідно до податкових повідомлень-рішень від 25.09.2009 №0000572303/2 та №0000582303/2;

зобовязати відповідача до набрання законної сили рішення по адміністративній справі №2а-6012/09/0870 утриматися від зарахування поточних платежів з податку на додану вартість та з податку на прибуток в рахунок погашення нарахувань відповідно до податкових повідомлень-рішень від 25.09.2009 №0000572303/2 та №0000582303/2;

зобовязати відповідача утриматися від нарахування штрафних санкцій та пені за несвоєчасну сплату нарахувань відповідно до податкових повідомлень-рішень від 25.09.2009 №0000572303/2 та № 0000582303/2 до набрання законної сили рішення по адміністративній справі №2а-6012/09/0870.

03.02.2010 позивач уточнив позовні вимоги в частині списання неправомірно нарахованої пені та просить зобовязати Вільнянську МДПІ провести списання з особових рахунків позивача неправомірно нарахованої пені з податку на додану вартість в розмірі 226,08 грн. та з податку на прибуток в розмірі 1327,29 грн.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві. Зазначає, що відповідач всупереч чинному законодавству нараховує позивачу пеню з податку на додану вартість (далі - ПДВ) та з податку на прибуток на підставі податкових повідомлень-рішень від 25.09.2009 №0000572303/2 та від 25.09.2009 №0000582303/2, по яким триває процедура судового оскарження, а тому сума податкового боргу на теперішній час є неузгодженою. Крім того, відповідачем на підставі Акту опису активів від 13.10.2009 №4028/10/24-060/161 оформлена податкова застава в Державному реєстрі на активи ТОВ «Фаворіт», що не відповідає вимогам чинного законодавства, а саме рішенням Конституційного Суду України від 24 березня 2005 року № 2-рп/2005 визначено, розмір податкової застави виходячи із загальних принципів права повинен відповідати сумі податкового зобов'язання, що забезпечувало б конституційну вимогу справедливості та розмірності. Розмірність як елемент принципу справедливості передбачає встановлення публічно-правового обмеження розпорядження активами платника податків за несплату чи несвоєчасну сплату податкового зобовязання та диференціювання такого обмеження залежно від розміру несплати платником податкового боргу.

Крім того, поточні платежі з ПДВ та з податку на прибуток, які своєчасно сплачуються ТОВ «Фаворіт» відповідач спрямовує не за їх цільовим призначенням, а в рахунок погашення нібито узгодженого податкового боргу, за яким триває судове оскарження. Зазначені протиправні дії призвели до неправомірного нарахування пені з ПДВ в розмірі 226,08 грн. та з податку на прибуток в розмірі 1327,29 грн. З урахуванням викладеного просить позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив із підстав, викладених у письмових запереченнях на позов від 24.01.2011 №229/10/10-022. Зокрема вказує, що майно позивача передано у податкову заставу законно та обґрунтовано, підстав звільнення майна з-під застави немає, пеня нараховується виключно в межах діючого законодавства, оскільки позивач має податковий борг. У задоволенні позову просить повністю відмовити.

Розглянувши та дослідивши оригінали поданих документів, заслухавши пояснення представників сторін, судом установлено наступні обставини.

Вільнянською МДПІ на підставі проведеної перевірки позивача від 17.09.2009 були прийняті податкові повідомлення-рішення від 25.09.2009 № 0000572303/2 з податку на прибуток а загальну суму 359 700,31 грн. (у т.ч. основний платіж в розмірі 239 800,21 грн. та штрафні (фінансові) санкції в розмірі 119 900,10 грн.) та № 0000582303/2 з податку на додану вартість на загальну суму 247 656,90 грн.( у т.ч. основний платіж 165 104,60 грн. та штрафні (фінансові) санкції 82 552,30 грн.), які отримані позивачем 25.09.2009.

На підставі абз.3 п.п.8.2.1. п.8.2. ст.8 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-III Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі Закон № 2181-III) відповідачем було передано у податкову заставу активи платника податків (позивача) згідно з актом опису від 13.10.2009 №4028/10/24-060/161 на суму 1214698,22 грн.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями позивач оскаржив їх до Запорізького окружного адміністративного суду. За результатом судового розгляду Запорізьким окружним адміністративним судом 07.12.2010 у адміністративній справі №2а-6012/09/0870 було прийнято судове рішення, яким зазначені податкові повідомлення-рішення було визнано протиправними та скасовано. Зазначене рішення суду оскаржене в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду. Зазначений факт сторонами визнається, а тому на підставі ч.3 ст.72 КАС України доказуванню не підлягає.

Грошові кошти, які були спрямовані ТОВ «Фаворіт» на погашення поточних податкових зобовязань з ПДВ та з податку на прибуток були розподілені органами ДПІ, в результаті чого позивачу нарахована пеня з ПДВ у розмірі 226,08 грн. та з податку на прибуток у розмірі 1327,29 грн. Під час здійснення поточних платежів позивачем було визначено їх призначення, що відображено у відповідних платіжних дорученнях.

Проаналізувавши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд вважає, позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону № 2181-III, податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до п.4.2 та 4.3 ст.4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту.

Пунктом 5.2.2 п.5.2 ст.5 Закону № 2181-III встановлено, що у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган невірно визначив суму податкового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, такий платник податків має право звернутися до контролюючого органу із скаргою про перегляд цього рішення, яка подається у письмовій формі та може супроводжуватися документами, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати. Скарга повинна бути подана контролюючому органу протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання платником податків податкового повідомлення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується. Контролюючий орган зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом двадцяти календарних днів від дня отримання скарги платника податків на його адресу поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. У разі коли контролюючий орган надсилає платнику податків рішення про повне або часткове незадоволення його скарги, такий платник податків має право звернутися протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання відповіді, з повторною скаргою до контролюючого органу вищого рівня, а при повторному повному або частковому незадоволенні скарги - до контролюючого органу вищого рівня із дотриманням зазначеного десятиденного строку для кожного випадку оскарження та зазначеного двадцятиденного строку для відповіді на нього.

Абз.2 пп.5.2.4 Закону № 2181-III, день закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження податкового зобов'язання платника податків. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення.

Відповідно дост.254 КАС України постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано (ч.1). Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку (ч.2). У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження (ч.3). Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили (ч.4).

Аналізуючи зазначені приписи та матеріали справи, суд вважає, що податкові зобовязання, які виникли на підставі податкових повідомлень рішень є неузгодженим, оскільки зазначені рішення оскарженні позивачем у судовому порядку.

Згідно із пп.5.4.1 п.5.4 ст. Закону № 2181-III, узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.

Пунктом 8.1 ст.8 Закону № 2181-III передбачено, що з метою захисту інтересів бюджетних споживачів активи платника податків, що має податковий борг, передаються у податкову заставу.

Право податкової застави виникає згідно із законом та не потребує письмового оформлення.

Право податкової застави виникає у разі, зокрема, несплати у строки, встановлені цим Законом, суми податкового зобов'язання, визначеної контролюючим органом, - з дня, наступного за останнім днем граничного строку такого погашення, визначеного у податковому повідомленні (пп.8.2.1 п.8.2 ст.8 Закону № 2181-III).

Із матеріалів справи вбачається, що на виконання зазначеного припису Вільнянською МДПІ передано у податкову заставу активи платника податків (позивача) згідно з актом опису від 13.10.2009 № 4028/10/24-060/161 на суму 1214698,22 грн. Із облікової картки платника вбачається, що станом на жовтень 2009 року у позивача є заборгованість з ПДВ у розмірі 247652,47грн., з податку на прибуток 359696,64грн., всього у розмірі 607349,11грн.

Рішенням Конституційного Суду України № 2-рп/2005 від 24.03.2005 у справі про податкову заставу визнані неконституційними положення пп.8.2.2 п.8.2 ст.8 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» в частині поширення податкової застави на будь-які види активів платника податків без врахування суми його податкового боргу.

Таким чином, починаючи з 25.03.2005 податкова застава може поширюватися лише на активи, вартість яких відповідає сумі податкового боргу, що зумовлювало обовязок податкового органу індивідуалізувати податкову заставу позивача, тобто визначити конкретний перелік майна, вартість якого б відповідала сумі податкового боргу.

У той же час, як вбачається з матеріалів справи на момент реєстрації податкової застави податковим органом в період після винесення рішення Конституційного Суду України у справі №1-9/2005, яким визнано неконституційним пп.8.2.2 п.8.2 ст.8 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» в частині поширення податкової застави на будь-які види активів платника податків без урахування суми його податкового боргу, складено акти та віднесено до податкової застави майно товариства, вартість якого по-перше, значно перевищує неузгоджене податкове зобовязання, а по-друге право податкової застави може поширюватися лише на податковий борг.

Таким чином, податковий орган, який наклав податкову заставу на активи платника податків у відповідності до вищевказаних актів опису майна, повинен був застосувати податкову заставу лише на ту частину активів платника податків, що відповідає сумі узгодженого податкового боргу, оскільки перебування активів платника податків у податковій заставі, вартістю, що перевищує розмірі податкового боргу, фактично є застосуванням норми закону, що визнана неконституційною.

Ураховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо передання у податкову заставу активів ТОВ «Фаворіт» згідно з актом опису від 13.10.2009 №4028/10/24-060/161.

Щодо нарахування пені з ПДВ у розмірі 226,08 грн. та з податку на прибуток у розмірі 1327,29 грн., суд виходить з наступного.

Пунктом 7.7 ст.7 Закону №2181-ІІІ передбачено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобовязань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обовязковими платежами) - у рівних пропорціях.

Тобто, зазначена вище норма Закону №2181-ІІІ визначає правило, але не містить обовязку або механізму його реалізації, субєктного складу, а саме переліку осіб, щодо яких вона застосовується та переліку осіб, яким надано право його виконання.

У відповідності до вимог пп.7.1.1 п.7.1 зазначеної статті, джерелами самостійної сплати податкових зобовязань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна і немайнових цінностей, випуску цінних паперів, у тому числі корпоративних прав, отримані у позику (кредит), а також з інших джерел з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Таким чином, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобовязань і погашення податкового боргу.

Згідно п.6 ст.7 Закону України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 року №679-ХІV, з наступними змінами та доповненнями, Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004№22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за № 377/8976, передбачено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.

Згідно з п.3.8 вказаної вище Інструкції, реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Крім того, п. 8.6.2 п. 8.6 ст. 8 Закону №2181-ІІІ, надає платнику податків право вільно здійснювати операції з коштами без узгодження з податковим органом.

При цьому, наявність податкового боргу за інші податкові періоди не позбавляє права платника податків виконати свої поточні податкові зобовязання.

Із матеріалів справи вбачається, що під час здійснення позивачем поточних платежів, останнім самостійно визначалось їх призначення, що саме відповідачем і не заперечується.

Таким чином, право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику, а тому суми податкових зобовязань або податкового боргу з урахуванням пп.16.5.2 п.16.5 ст.16 Закону №2181-ІІІ слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобовязань або податкового боргу, визначених платником податків.

Законом №2181-ІІІ, який є спеціальним законом з питань оподаткування і встановлює порядок погашення зобовязань юридичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обовязкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків. Не передбачено таких повноважень і згідно вимог Закону України «Про державну податкову службу» від 04.12.1990 № 509-ХІІ.

Отже, податковий орган не наділений правом чи обовязком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

Крім того, суд зазначає, що платник податків, як передбачено абз.1 пп.5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону №2181-ІІІ, зобовязаний самостійно сплатити суму податкового зобовязання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 цього Закону для подання податкової декларації.

Органи державної податкової служби України здійснюють діяльність відповідно до Закону України «Про державну податкову службу в Україні», який визначає статус державної податкової служби в Україні, її основні завдання, функції та правові основи діяльності. Цим Законом на органи державної податкової служби покладено функції та визначено порядок здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обовязкових платежів), а також доходів, установлених законодавством.

Що стосується застосування податковими органами заходів відповідальності за порушення платником податків п.7.7 ст. 7 Закону №2181-ІІІ, то слід враховувати те, що із аналізу норм цього Закону, які встановлюють відповідальність за порушення податкового законодавства, вбачається, що перелік таких порушень є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. В свою чергу, серед розглядуваних порушень відсутні порушення, повязані з недотриманням порядку погашення податкового боргу та податкових зобовязань, встановленого п. 7.7 ст. 7 вказаного вище Закону.

Отже, чинним законодавством України не передбачено застосування заходів відповідальності за порушення платником податків вимог щодо першочергового погашення податкового боргу та виконання податкових зобовязань у порядку календарної черговості їх виникнення.

Відповідно до п. 5 ст. Бюджетного кодексу України, податки, збори (обовязкові платежі) та інші доходи державного бюджету визначаються зарахованими в дохід державного бюджету з моменту зарахування на єдиний казначейський рахунок державного бюджету.

Згідно з п. 3 ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування», обовязок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів) припиняється зі сплатою податку, збору (обовязкового платежу). Тому, при сплаті податкових зобовязань за конкретні періоди, обовязок платника податків щодо сплати податку з прибутку на додану вартість припиняється зі сплатою податку за вказані періоди.

Із системного аналізу Закону №2181-ІІІ вбачається відсутність законодавчо визначеного порядку та механізму погашення податкового боргу за рахунок сплачених платником податків поточних податкових зобовязань. Крім того, в жодному разі, органи державної податкової служби не наділені повноваженнями здійснювати будь-які дії стосовно черговості сплати податкових зобовязань чи погашення податкового боргу, зміни призначення платежу, вказаного платником податків та розпоряджання його коштами.

З огляду на викладене, всебічно і повно зясувавши і перевіривши фактичні обставини справи, обєктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для правильного вирішення спору по суті, застосувавши вказані вище норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що відповідач в порушення п. 7.7 ст. 7 Закону №2181-ІІІ, самостійно, без узгодження з позивачем, змінив призначення платежу та погасив існуючу недоїмку з податку на додану вартістьта з податку на прибуток і як наслідок протиправно застосував до позивача пеню, передбачену ст. 16 Закону №2181-ІІІ.

Таким чином, самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобовязань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним та підлягає вилученню з карток обліку особових рахунків позивача.

Вимоги позивача в частині зобовязання відповідача до набрання законної сили рішення по адміністративній справі №2а-6012/09/0870 утриматися від зарахування поточних платежів з податку на додану вартість та з податку на прибуток в рахунок погашення нарахувань відповідно до податкових повідомлень-рішень від 25.09.2009 №0000572303/2 та №0000582303/2; утриматися від нарахування штрафних санкцій та пені за несвоєчасну сплату нарахувань відповідно до податкових повідомлень-рішень від 25.09.2009 №0000572303/2 та № 0000582303/2 до набрання законної сили рішення по адміністративній справі №2а-6012/09/0870 не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не надано доказів того, що в подальшому відповідач буде вчиняти дії що будуть порушувати права, обовязки та інтереси позивача. Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що у разі якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидним є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльність субєкта владних повноважень то за відповідним клопотанням сторони на підставі ст..117 КАС України, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Якщо розпочато апеляційне провадження, то таку ухвалу може постановити суд апеляційної інстанції.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 11 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З метою надання повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить, на підставі ч.3 ст.11 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, оскільки позивачем обраний невірний спосіб захисту своїх прав, свобод та інтересів.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що заявлені позивачем позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст.11, 161-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити частково.

2.Зобов'язати Вільнянську міжрайонну державну податкову інспекцію Запорізької області вчинити дії щодо звільнення з податкової застави активів платника податків Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаворіт» згідно з актом опису від 13.10.2009 №4028/10/24-060/161.

3.Зобов'язати Вільнянську міжрайонну державну податкову інспекцію Запорізької області вчинити дії щодо вилучення з особових рахунків Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаворіт» неправомірно нарахованої пені з податку на додану вартість у розмірі 226,08 грн. та з податку на прибуток у розмірі 1327,29 грн.

4.Зобов'язати Вільнянську міжрайонну державну податкову інспекцію Запорізької області вчинити дії щодо вилучення з карток обліку особових рахунків Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаворіт» суми нарахувань відповідно до податкових повідомлень-рішень Вільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області від 25.09.2009 №№0000572303/2 та № 0000582303/2.

5.В іншій частині позовних вимог відмовити.

6.Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаворіт» (код ЄДРПОУ 25492010) судовий збір у розмірі 2,04 грн. (дві грн. 04 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України з дня отримання такої постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова в повному обсязі у відповідності до вимог ст. 160 КАС України оформлена і підписана 07.02.2011.

Суддя (підпис)О.С. Янюк

Постанова не набрала законної сили.

Суддя О.С. Янюк