Рішення № 139437346, 03.09.2026, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/590/26

Господарський суд Закарпатської області в складі головуючого судді Сисина С.В., за участю секретаря судового засідання Далекорій Б.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОЛК УКРАЇНА», код ЄДРПОУ 44878589, місцезнаходження 04116, місто Київ, вулиця Старо-Київська, будинок 14,

до відповідача: Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області, код ЄДРПОУ 37809328, місцезнаходження 88000, Закарпатська область, Ужгородський район, місто Ужгород, вулиця Коршинського Івана, будинок 12А,

про стягнення заборгованості за договором за поставлену електричну енергію,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТОЛК УКРАЇНА» (далі позивач, Товариство), від імені та в інтересах якого дії адвокат Фартушок Т.І. (згідно довіреності №1-260126-2 від 26.01.2026) через систему «Електронний суд ЄСІТС» звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою від 29.05.2026 (яка зареєстрована за вхідним №02.3.1-05/629/26 від 29.05.2026) до Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області (далі відповідач, Управління) про стягнення заборгованості за поставлену згідно договору в грудні 2025 року електричну енергію в розмірі 16288,86 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що на виконання умов договору №2700138/2025/69 про постачання електричної енергії споживачу від 04.03.2025, ним у грудні 2025 року було поставлено відповідачу електричну енергію в кількості 17276 кВт.год на загальну суму 150596,29 грн, що підтверджується виставленим рахунком ПЕЕ №28-2700138/12/Ф1 від 01.01.2026 та даними комерційного обліку оператора системи розподілу ПрАТ «Закарпаттяобленерго». Відповідач за отриману електричну енергію розрахувався лише частково, здійснивши платежі на загальну суму 134307,43 грн (з урахуванням наявної переплати за попередні періоди), внаслідок чого у відповідача виникла прострочена заборгованість в розмірі 16288,86 грн. Посилаючись на норми ст.ст. 525, 526, 610, 612, 629 ЦК України, ст.ст. 57, 58 Закону України «Про ринок електричної енергії» та Правила роздрібного ринку електричної енергії, позивач вказує на правомірність та обґрунтованість своїх вимог про стягнення з відповідача суми основного боргу, а також судового збору в розмірі 2662,40 грн.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено головуючого суддю Сисина С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.05.2026.

Процесуальні дії у справі

Згідно з ухвалою від 03.06.2026 суд залишив без руху позовну заяву від 29.05.2026 ТОВ «ТОЛК УКРАЇНА» та встановив позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

04.06.2026 через систему «Електронний суд ЄСІТС» від представника позивача адвоката Фартушок Т.І. надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви від 04.06.2026 (зареєстрована за вхідним №02.3.1-02/5380/26), з якої вбачається що позивач усунув недоліки позовної заяви, що зазначені в ухвалі суду від 03.06.2026.

Згідно з ухвалою від 08.06.2026 суд відкрив провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами та встановив учасникам справи строки на подачу заяв по суті справи.

18.06.2026 через систему «Електронний суд ЄСІТС» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 18.06.2026 (зареєстрований за вхідним №02.3.1-02/6011/26).

18.06.2026 через систему «Електронний суд ЄСІТС» від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін від 18.06.2026 (зареєстроване за вхідним №02.3.1-02/6010/26).

Згідно з ухвалою від 22.06.2026 суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін від 18.06.2026 (яке зареєстроване за вхідним №02.3.1-02/6010/26 від 18.06.2026), враховуючи предмет заявлених позовних вимог у даній справі, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи; беручи до уваги, що справа не входить до переліку справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, а також враховуючи, що у клопотанні відповідач не навів належних обґрунтувань на підтвердження заявленого клопотання.

23.06.2026 через систему «Електронний суд ЄСІТС» від позивача надійшла відповідь на відзив від 23.06.2026 (зареєстрована за вхідним №02.3.1-02/6150/26).

29.06.2026 через систему «Електронний суд ЄСІТС» від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив від 29.06.2026 (зареєстроване за вхідним №02.3.1-02/6011/26).

Згідно з ч. 3 ст. 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

За змістом п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною 8 ст. 252 ГПК України визначено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Статтею 248 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Разом з тим, згідно наказу Господарського суду Закарпатської області №19 к від 15.07.2026 судді Сисину С.В. надано відпустку з 27.07.2026 по 14.08.2026. А тому рішення у справі ухвалено судом після виходу судді Сисина С.В. з відпустки.

Згідно з приписами ч. 4 та 5 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суть спору за позицією позивача

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ТОЛК УКРАЇНА» є учасником ринку електричної енергії та здійснює господарську діяльність з постачання електричної енергії споживачам на підставі ліцензії, виданої відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №1610 від 06.12.2022.

На підставі положень Закону України «Про ринок електричної енергії» та Правил роздрібного ринку електричної енергії, 04.03.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОЛК УКРАЇНА» як постачальником та Головним управлінням Державної міграційної служби України в Закарпатській області як споживачем було укладено договір про постачання електричної енергії споживачу №2700138/2025/69 (далі договір). Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов`язався продавати товар, а саме: електричну енергію (ДК 021:2015-09310000-5 Електрична енергія) споживачу для забезпечення потреб його електроустановок, розташованих на об`єктах згідно з переліком у додатку 1, а відповідач зобов`язався оплачувати її вартість та здійснювати інші платежі згідно з визначеними умовами. Пунктом 2.1 договору сторони погодили строк поставки товару до 31.12.2025 включно, а п. 4.8 договору визначили розрахунковим періодом календарний місяць.

Позивач вказує, що на виконання умов договору ним було забезпечено постачання електричної енергії відповідачу у розрахунковому періоді за грудень 2025 року. Фактичний обсяг споживання електричної енергії об`єктами відповідача за цей місяць склав 17276 кВт.год, що офіційно підтверджується листом оператора системи розподілу ПрАТ «Закарпатттяобленерго» №154-25/5048 від 13.05.2026, наданим у відповідь на запит позивача №2-290426-24 від 29.04.2026. Для оплати вартості спожитого товару позивач сформував та виставив відповідачу рахунок ПЕЕ №28-2700138/12/Ф1 від 01.01.2026 на загальну суму 150596,29 грн.

Позивач зазначає, що відповідач належним чином за отриману електричну енергію не розрахувався та здійснив лише часткову оплату вартості товару за грудень 2025 року. Крім цього, 23.09.2025 відповідачем було сплачено на користь товариства 40089,12 грн, з яких суму в розмірі 9131,40 грн було зараховано як переплату в розрахунковий період за листопад 2025 року, а решту коштів у розмірі 30957,72 грн зараховано в рахунок оплати за грудень 2025 року. У подальшому, 24.12.2025 відповідач здійснив платіж на суму 103349,71 грн з призначенням платежу за грудень 2025 року. Таким чином, загальна сума проведених відповідачем розрахунків за грудень 2025 року склала 134307,43 грн (30957,72 грн + 103349,71 грн), у зв`язку з чим залишок неоплаченого боргу становить 16288,86 грн (150596,29 грн - 30957,72 грн - 103349,71 грн).

Також позивач зазначає, що відповідно до п.4.9 договору розрахунки споживача за договором здійснюються на поточний рахунок постачальника із спеціальним режимом використання та оплата вважається здійсненою після того, як на спецрахунок постачальника надійшла вся сума коштів, що підлягає сплаті за фактично поставлену електричну енергію відповідно до умов цього договору.

Окрім цього, п. 5.2.1 договору закріплено обов`язок відповідача забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії.

Проте відповідач у порушення взятих на себе договірних зобов`язань, вимог Цивільного кодексу України, Закону України «Про ринок електричної енергії» та Правил роздрібного ринку електричної енергії не здійснив повної оплати за поставлену в грудні 2025 року електричну енергію, що призвело до виникнення заборгованості в сумі 16288,86 грн.

Також позивач повідомляє, що 13.04.2026 він уже звертався до Господарського суду Закарпатської області із заявою про видачу судового наказу щодо стягнення вказаного боргу, за результатами розгляду якої 16.04.2026 було видано судовий наказ, однак ухвалою суду від 22.04.2026 у справі №907/399/26 цей наказ було скасовано за заявою боржника (відповідача у справі).

За таких обставин, оскільки відповідач продовжує ухилятися від виконання своїх грошових зобов`язань за договором, позивач звернувся з цією позовною заявою до суду з метою стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 16288,86 грн, а також сплаченого судового збору.

Позиція відповідача

У відзиві на позовну заяву від 18.06.2026, відповідач зазначає, що взаєморозрахунки між сторонами здійснювалися на підставі договору про постачання електричної енергії споживачу №2700138/69 від 04.03.2025. Протягом 2025 року сторони за добровільною згодою уклали ряд додаткових угод, а саме: №1 від 23.10.2025, №2 від 27.11.2025 та №3 від 26.12.2025. Відповідно до умов цих додаткових угод, сторони внесли зміни до договору в частині зменшення суми договору та обсягів споживання електричної енергії, внаслідок чого загальна ціна договору склала чітко визначену суму 734741,62 грн. Строк дії договору закінчився 31.12.2025, і після цієї дати договірні відносини між сторонами припинилися, тому будь-які нарахування поза межами дії договору є безпідставними.

Відповідач наголошує, що станом на 31.12.2025 він у повному обсязі розрахувався за договором у межах узгодженої договірної ціни, сплативши позивачу загальну суму 734741,62 грн.

Відповідач наголошує, що згідно з п. 4.10 договору, оплата мала здійснюватися шляхом післяплати протягом 5 робочих днів з моменту підписання сторонами двостороннього акта приймання-передачі електричної енергії. Щодо цього відповідач наголошує, що він згідно платіжних інструкцій після підписання сторонами двосторонніх актів приймання-передачі електричної енергії здійснював оплату за фактично спожиту електроенергію, зокрема: 14.05.2025 сплачено 117696,35 грн за березень 2025 року та 86762,35 грн за квітень 2025 року; 13.06.2025 сплачено 51460,66 грн за травень 2025 року; 26.06.2025 сплачено 65825,99 грн за червень 2025 року; 25.07.2025 здійснено ще одну оплату за червень 2025 року на суму 44813,09 грн; 29.07.2025 сплачено 123815,94 грн за липень 2025 року; 26.08.2025 сплачено 100928,41 грн за серпень 2025 року; 23.09.2025 здійснено доплату за серпень 2025 року на суму 40089,12 грн; а 24.12.2025 здійснено оплату за грудень 2025 на суму 103349,71 грн згідно з актом №28-2700138/12/Ф1 від 23.12.2025.

З урахуванням викладеного відповідач вказує, що заявлена позивачем сума заборгованості у розмірі 16288,86 грн ґрунтується виключно на односторонньому розрахунку-рахунку ПЕЕ №28-2700138/12/Ф1 від 01.01.2026 на загальну суму 150596,29 грн, який був створений позивачем уже після закінчення дії договору та який відповідачу взагалі не виставлявся і не вручався. Оскільки рахунок-фактура за своєю правовою природою є лише документом інформаційного характеру і не є первинним документом у розумінні законодавства про бухгалтерський облік, він не може засвідчувати факт здійснення господарської операції чи виникнення боргу. Жодних інших двосторонніх актів приймання-передачі на суму заборгованості сторонами після 23.12.2025 не складалося та не підписувалось.

Крім того, відповідач вважає безпідставними посилання позивача на лист ПрАТ «Закарпатттяобленерго» №154-25/5048 від 13.05.2026, так як цей лист містить лише технічну інформацію оператора системи розподілу щодо загального обсягу спожитої у грудні 2025 року електричної енергії (17276 кВт.год), проте він не є доказом того, що постачання цього обсягу електроенергії здійснював саме позивач та, що у відповідача виникли грошові зобов`язання перед позивачем понад ціну, встановлену договором. Оскільки відповідач є державною установою, що фінансується з бюджету, здійснення будь-яких оплат поза межами ціни договору (734741,62 грн) та без належних первинних документів є неможливим. З огляду на повне виконання своїх зобов`язань та відсутність належних і допустимих доказів з боку позивача, відповідач просить суд повністю відмовити у задоволенні позову.

Доводи викладені сторонами у інших заявах по суті справи

У відповіді на відзив від 23.06.2026, позивач зазначає, що відповідач безпідставно заперечує проти позовних вимог, оскільки його позиція суперечить умовам договору, законодавству та фактичним обставинам справи. Позивач указує, що відповідач фактично не заперечує саму обставину споживання у грудні 2025 року електричної енергії в обсязі 17276 кВт.год, що підтверджується листом приватного Акціонерного товариства «Закарпаттяобленерго» №154-25/5048 від 13.05.2026. При цьому обсяг споживання визначається саме адміністратором комерційного обліку, який виконує функції оператора системи розподілу, а відповідач не надав жодного належного та допустимого доказу того, що обсяг споживання був меншим або що дані обліку є помилковими чи підлягають коригуванню. Лист оператора системи розподілу підтверджує факт споживання енергії у вказаному обсязі, на підставі чого і здійснюється формування рахунків та проведення остаточних розрахунків.

Позивач вважає помилковими доводи відповідача щодо акту приймання-передачі електричної енергії №28-2700138/12/Ф1 від 23.12.2025 на суму 103349,71 грн. Відповідач помилково ототожнює цей документ із остаточним розрахунком за грудень 2025 року, хоча акт був складений та підписаний ще до завершення розрахункового періоду, а саме 23.12.2025, тобто до отримання остаточних даних комерційного обліку за повний місяць по 31.12.2025. На момент підписання сторони об`єктивно не могли володіти інформацією про фактичне споживання за весь місяць, тому цей акт мав лише проміжний характер і складався для проведення поточних розрахунків наприкінці бюджетного року. Лише після завершення грудня 2025 року адміністратор комерційного обліку визначив остаточний фактичний обсяг у розмірі 17276 кВт.год, на підставі чого позивач провів остаточний розрахунок вартості поставленої електричної енергії та визначив суму заборгованості. Оплата проміжного акту не звільняє відповідача від обов`язку оплатити фактично спожиту електричну енергію понад обсяги, зазначені в ньому.

Також позивач зазначає про безпідставність тверджень відповідача про те, що після укладення додаткових угод та досягнення договірної ціни у розмірі 734741,62 грн додаткові нарахування є неможливими. Предметом спору є не зміна договірної ціни, а стягнення вартості фактично поставленого та спожитого товару, обсяг якого встановлено у передбаченому законом порядку. Перевищення прогнозованих сторонами обсягів споживання не звільняє відповідача від обов`язку оплатити отриманий товар, оскільки він прийняв та спожив електричну енергію, не заявляв про відмову від її прийняття та не оспорював визначені оператором обсяги. Оскільки електрична енергія є специфічним товаром, який після споживання не може бути повернутий, обов`язок оплатити її повну вартість виникає незалежно від підписання чи непідписання акту приймання-передачі, а протилежний підхід дозволяв би безоплатне споживання шляхом ухилення від оформлення документів.

Щодо заперечень відповідача про те, що рахунок не є первинним бухгалтерським документом, позивач пояснює, що позовні вимоги ґрунтуються на сукупності доказів, серед яких договір, дані комерційного обліку, лист оператора системи розподілу, рахунок та розрахунок заборгованості. З посиланням на правові позиції Верховного Суду, наведені в постановах від 02.06.2023 у справі №914/2355/21, від 04.09.2023 у справі №910/5352/21 від 04.09.2023 Товариство наголошує, що правові наслідки створює саме реальна господарська операція з постачання та споживання послуг, а наявність чи оформлення первинних документів є вторинною ознакою. Позивач наголошує, що відповідач як споживач володів інформацією про використання енергії на своїх об`єктах, проте жодних зауважень чи звернень щодо коригування даних до адміністратора комерційного обліку не направляв.

Додатково позивач указує на суперечливість позиції відповідача, який одночасно визнає факт отримання електричної енергії протягом усього строку дії договору і водночас стверджує про відсутність доказів того, що постачальником у грудні 2025 року був саме позивач. Цей факт спростовується листом приватного Акціонерного товариства «Закарпаттяобленерго» №154-25/5048 від 13.05.2026, де чітко зазначено, що розподіл електричної енергії в обсязі 17276 кВт.год. на об`єкти відповідача здійснювався саме від постачальника Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОЛК УКРАЇНА». З огляду на це, позивач вважає доводи відзиву лише спробою уникнути оплати реально спожитого товару, а тому просить задовольнити позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 16288,86 грн в повному обсязі.

У запереченні на відповідь на відзив від 29.06.2026, відповідач зазначає, що правовідносини між сторонами існували виключно в межах узгоджених умов договору та затвердженого фінансування. Сторони спільно, добровільно та без жодних зауважень підписали акт приймання-передачі електричної енергії №28-2700138/12/Ф1 від 23.12.2025 на суму 103349,71 грн, який відповідач повністю оплатив, належним чином виконавши свої зобов`язання за грудень 2025 року. Підписанням цього акту наприкінці року сторони зафіксували «фінальну точку в розрахунках», тому будь-які додаткові нарахування позивачем суми у розмірі 16288,86 грн є його односторонньою ініціативою, яка суперечить домовленостям згідно договору.

Крім того, відповідач наголошує на імперативності договірної ціни та обмеженнях чинного законодавства для бюджетних установ. Посилаючись на норми Бюджетного кодексу України, відповідач вказує, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання виключно в межах бюджетних асигнувань, установлених кошторисами. Укладеними додатковими угодами сторони чітко обмежили граничну ціну договору сумою 734741,62 грн. Відтак, оплата додаткових 16288,86 грн понад цей ліміт є прямим порушенням фінансової дисципліни та нецільовим використанням державних коштів, а постачання енергії поза межами узгодженої ціни є виключно комерційним ризиком самого позивача.

Управління також вважає безпідставними та нерелевантними посилання позивача на правові висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, що викладені у постановах у справах №914/2355/21 та №910/5352/21. Заперечуючи проти доводів позивача щодо недобросовісної поведінки та ухилення від підписання актів, відповідач звертає увагу на різні фактичні обставини спорів, оскільки у наведених постановах судом касаційної інстанції розглядалися справи, де замовники взагалі ігнорували повідомлення виконавця, не підписували жодних актів і безпідставно ухилялися від закриття господарських операцій задля уникнення оплати. У цій же справі відповідач не ухилявся від оформлення документів, а спільно з позивачем підписав та повністю оплатив акт від 23.12.2025, через що мова йде виключно про відсутність правових підстав для додаткових нарахувань понад погоджений сторонами акт та встановлену граничну ціну договору.

Крім того, відповідач акцентує увагу на пункті 7.13 постанови у справі №914/2355/21, у якому Верховний Суд чітко зазначив, що суди повинні надавати оцінку діям сторін з огляду саме на умови кожного договору у конкретній справі. За твердженням відповідача, позивач ігнорує таку вказівку Верховного Суду, адже умови укладеного між сторонами договору з урахуванням додаткових угод встановили чітку цінову межу у 734741,62 грн, яку відповідач в силу закону перевищувати не має права.

Окремо відповідач звертає увагу на недоведеність реальності споживання додаткового обсягу електричної енергії. Позивач не надав жодного належного та допустимого первинного документа на підтвердження наявності додаткового боргу в розмірі 16288,86 грн. Посилання позивача на лист ПрАТ «Закарпаттяобленерго» №154-25/5048 від 13.05.2026 як на доказ споживання обсягу 17276 кВт.год є неспроможним, оскільки інформаційний лист оператора системи розподілу не є первинним бухгалтерським документом. Позивачем не було надано суду сертифікованих добових звітів чи технічних даних із системи АСКОЕ (ЛУЗОД) за період з 24.12.2025 по 31.12.2025, які б підтвердили коректність нарахування залишку і виключили технічну помилку чи збій в обліку, через що зроблений в односторонньому порядку розрахунок не може бути підставою для стягнення коштів.

Фактичні обставини справи, встановлені судом та зміст спірних правових відносин

04.03.2025 між Головним управлінням Державної міграційної служби України в Закарпатській області (як споживачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОЛК УКРАЇНА» (як постачальником) був укладений договір №2700138/2025/69 про постачання електричної енергії споживачу (далі договір).

Згідно з п. 1.1. договору, на його умовах постачальник продає товар: Електрична енергія (ДК 021:2015 - 09310000-5 - Електрична енергія) (далі - електрична енергія, товар) споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (спожитої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору. Місце поставки (передачі) товару об`єкти споживача перелік яких-наведено у додатку 1 до цього договору, що є його невід ємною частиною.

Відповідно до п. 1.2. договору, обов`язковою умовою для постачання електричної енергії споживачу є наявність у сторін укладених в установленому порядку з оператором системи розподілу (далі - ОСР) договорів про надання послуг з розподілу, на підставі якого споживач набуває право отримувати послугу з розподілу електричної енергії, а постачальник отримує доступ до мереж та можливість продажу електричної енергії на території діяльності ОСР.

Згідно з п. 1.3. договору, ціна цього договору може бути змінена у випадку зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків споживача, або у випадку внесення інших змін згідно з чинним законодавством України.

Відповідно до п. 1.4. договору, прогнозований обсяг закупівлі електричної енергії за цим договором визначений в додатку 1 до цього договору, що є його невід`ємною частиною та відповідає очікуваному обсягу закупівлі послуг з розподілу (передачі) електричної енергії у оператора системи.

Згідно з п. 1.5. договору, договірні обсяги споживання електричної енергії, визначені додатком 1 до цього договору, можуть змінюватись у відповідності до пп.1 п. 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України Про публічні закупівлі, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 (далі Особливості), зокрема обсяги закупівлі можуть бути зменшені, зокрема залежно від реального фінансування видатків споживача, у випадку зменшення обсягу споживчої потреби товару, - шляхом укладання додаткової угоди. В такому випадку ціна договору зменшується в залежності від зміни таких обсягів.

Згідно з п. 2.1. договору, строк (термін) поставки (передачі) товару: 31.12.2025 (включно).

Відповідно до п. 2.2. договору, товар (електрична енергія), спожитий на протязі розрахункового періоду, переходить у власність споживача з дати підписання сторонами акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період в порядку, встановленому договором.

Згідно з п. 2.3. договору, споживач має право вільно змінювати постачальника відповідно до процедури, визначеної Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 14.03.2018 № 312 (далі ПРРЕЕ) та умов цього договору.

Відповідно до п. 2.4. договору, постачальник за цим договором не має права вимагати від споживача будь-якої іншої плати за електричну енергію, ніж визначену умовами цього договору.

Згідно з п. 3.1. договору, для забезпечення безперервного надання послуг з постачання електричної енергії споживачу постачальник зобов`язується здійснювати своєчасну закупівлю електричної енергії в обсягах, що за належних умов забезпечать задоволення попиту на споживання електричної енергії споживачем.

Згідно з п. 4.1. договору, загальна сума договору становить: 799948,00 грн, в тому числі ПДВ 133324,67 грн.

Відповідно до п. 4.2. договору, споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за ціною, визначеною у додатку 2 до цього договору.

Згідно з п. 4.3. договору, ціна за 1 кіловат-годину (одиницю товару) визначена у додатку 2 до цього договору. Ціна за одиницю товару за договором включає вартість послуг оператора системи передачі, які необхідні для виконання постачальником умов цього договору, та визначена з урахуванням витрат постачальника на пересилання документів, сплату митних тарифів, податків, зборів та платежів, інших витрат, які поніс постачальник у зв`язку з виконанням договору. Ціна за 1 кВт.год не включає вартість послуг з розподілу електричної енергії, які оплачуються споживачем самостійно безпосередньо оператору системи, з яким споживач має діючий договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії.

Згідно з п. 4.5. договору, загальна сума договору не підлягає збільшенню, за виключенням випадків, передбачених законодавством про публічні закупівлі. Зміна умов договору в частині збільшення його ціни у випадках, визначених законодавством про публічні закупівлі, здійснюється шляхом укладання додаткової угоди про внесення змін до договору.

Відповідно до п. 4.7. договору, ціна електричної енергії має зазначатися постачальником у рахунках про оплату електричної енергії за цим договором та актах приймання-передачі електричної енергії за цим договором у розмірі, який зазначений у додатку 2 до договору та є чинний у відповідному розрахунковому періоді. Рахунок про оплату за споживання електричної енергії формується постачальником з урахуванням отриманих від споживача фактичних оплат попередніх періодів.

Згідно з п. 4.8. договору, розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.

Відповідно до п. 4.9. договору, розрахунки споживача за цим договором здійснюються на поточний рахунок постачальника із спеціальним режимом використання (далі - спецрахунок). Оплата за фактично поставлену електричну енергію визначається на умовах післяплати з дотриманням бюджетного законодавства України. Оплата вартості електричної енергії за цим договором здійснюється споживачем виключно шляхом перерахування коштів на спецрахунок постачальника. Оплата вважається здійсненою після того, як на спецрахунок постачальника надійшла вся сума коштів, що підлягає сплаті за фактично поставлену електричну енергію відповідно до умов цього договору. Спецрахунок постачальника зазначається у платіжних документах постачальника, у тому числі у разі його зміни.

Згідно з п. 4.10. договору, оплата поставленої електричної енергії за відповідний розрахунковий період здійснюється шляхом післяплати на підставі акту приймання-передачі електричної енергії. Оплата поставленої електричної енергії за цим договором здійснюється споживачем протягом 5 робочих днів з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі електричної енергії за відповідний розрахунковий період.

Датою підписання акту приймання-передачі є:

- дата підписання паперового примірника акту приймання-передачі останньою зі сторін, що підтверджується шляхом проставлення відповідної дати на акті приймання-передачі;

- третій робочий день з дати відправки такого документа, підписаного КЕП постачальника, на електронну пошту споживача, зазначену у розділі 15 «Місцезнаходження та реквізити сторін»;

- дата підписання акту приймання-передачі, відправленого через сервіси (Вчасно, MEDOC тощо), останньою зі сторін, що підтверджується роздруківкою з відповідного Сервісу;

- у випадку непідписання споживачем акту приймання-передачі та відсутності обґрунтованої відмови - третій робочий день від дати отримання поштовим відділенням зв`язку, в якому обслуговується одержувач (у разі направлення поштою рекомендованим листом) або ж третій робочий день від дата направлення акту через сервіси.

Споживач протягом 3 (трьох) робочих днів від дня отримання пакету розрахункових документів (рахунок, два примірника акту приймання - передачі обсягу реалізованої електричної енергії, тощо) зобов`язаний надати постачальнику підписаний оригінальний примірник акту приймання - передачі обсягу реалізованої електричної енергії (далі по тексту - акт). У випадку, якщо протягом зазначеного періоду постачальник не отримає підписаний споживачем оригінальний примірник акту або обґрунтованої відмови, акт вважається погодженим та підписаним споживачем.

Всі платіжні документи, що виставляються постачальником споживачу, мають містити чітку інформацію про суму платежу, ціну та обсягу, що погоджені сторонами цього договору, а також інформацію щодо адреси, телефонів, офіційних веб-сайтів для отримання інформації про подання звернень, скарг претензій щодо якості постачання електричної енергії та надання повідомлень про загрозу електробезпеки.

Відповідно до п. 4.13. договору, споживач має право обрати на розрахунковий період іншого постачальника в установленому ПРРЕЕ порядку, за умов, що в нього є укладений договір про розподіл (передачу) електричної енергії з оператором система та відсутнє припинення постачання електричної енергії внаслідок наявної заборгованості за постачання електричної енергії перед діючим постачальником.

Згідно з п. 4.15. договору, у разі виникнення спірних питань між споживачем та постачальником послуг комерційного обліку (оператором системи) щодо повноти/достовірності показів розрахункових засобів обліку, постачальник може надавати споживачу консультації та іншу допомогу щодо врегулювання спірних питань. Але в будь-якому випадку інформація постачальника послуг комерційного обліку (оператора системи) є пріоритетною для здійснення комерційних розрахунків за цим договором. Наявність заперечень з боку споживача або спорів щодо показів засобів обліку не є підставою для затримки та/або не повної оплати коштів, згідно виставлених постачальником рахунків та актів приймання-передачі електричної енергії.

Згідно з п. 5.1. договору, споживач має право:

- обирати спосіб визначення ціни за постачання електричної енергії на умовах, зазначених у комерційній пропозиції, обраній споживачем;

- отримувати електричну енергію на умовах, зазначених у цьому договорі;

- купувати електричну енергію із забезпеченням рівня якості комерційних послуг, відповідно до вимог діючих стандартів якості надання послуг, затверджених регулятором, а також на отримання компенсації за порушення таких вимог, розмір якої визначено в комерційній пропозиції;

- безоплатно отримувати всю інформацію стосовно його прав та обов`язків, інформацію про ціну, порядок оплати спожитої електричної енергії, а також іншу інформацію, що має надаватись постачальником відповідно до чинного законодавства та/або цього договору;

- безоплатно отримувати інформацію про обсяги та інші параметри власного споживання електричної енергії;

- звертатися до постачальника для вирішення будь-яких питань, пов`язаних з виконанням цього договору;

- вимагати від постачальника надання письмової форми цього договору;

- вимагати від постачальника пояснень щодо отриманих рахунків і у випадку незгоди з порядком розрахунків або розрахованою сумою вимагати проведення звіряння розрахункових даних та/або оскаржувати їх в установленому цим договором та чинним законодавством порядку;

- проводити звіряння фактичних розрахунків в установленому ПРРЕЕ порядку з підписанням відповідного акту;

- вільно обирати іншого електропостачальника та розірвати цей договір у встановленому цим договором та чинним законодавством порядку;

- оскаржувати будь-які несанкціоновані, неправомірні чи інші дії постачальника, що порушують права споживача, та брати участь у розгляді цих скарг на умовах, визначених чинним законодавством та цим договором;

- перейти на постачання електричної енергії до іншого постачальника, у разі наявності договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії та відсутності припинення постачання електричної енергії внаслідок наявності заборгованості за постачання електричної енергії перед діючим постачальником, та/або достроково призупинити чи розірвати цей договір у встановленому порядку;

- розірвати цей договір у встановлений цим договором та чинним законодавством порядку;

- інші права, передбачені чинним законодавством і цим договором.

Згідно з п. 5.2. договору, споживач зобов`язується:

- забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії згідно з умовами цього договору та за ціною, яка зазначена у додатку 2 до цього договору;

- укласти в установленому порядку договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії з оператором системи для набуття права на правомірне споживання електричної енергії та фізичну доставку електричної енергії до межі балансової належності об`єкта споживача;

- раціонально використовувати електричну енергію, обережно поводитися з електричними пристроями та використовувати отриману електричну енергію виключно для власного споживання та не допускати несанкціонованого споживання електричної енергії;

- строк оплати протягом 10 (десяти) робочих днів від дати отримання акту приймання-передачі постачання електричної енергії новим електропостачальником, але не пізніше дати, визначеної ним договором, розрахуватися з постачальником за спожиту електричну енергію за цінами, які передбачені додатком, 2 до цього договору;

- виконувати інші обов`язки, покладені на споживача чинним законодавством та/або цим договором.

Відповідно до п. 6.1. договору, постачальник має право: отримувати від споживача плату за поставлену електричну енергію; контролювати правильність оформлення споживачем платіжних документів; проводити разом зі споживачем звіряння фактично використаних обсягів електричної енергії з підписанням відповідного акту; розірвати цей договір у встановленому цим договором та чинним законодавством порядку; інші права, передбачені чинним законодавством і цим договором.

Згідно з п. 6.2. договору, постачальник зобов`язується: забезпечувати належну якість надання послуг з постачання електричної енергії відповідно до вимог чинного законодавства та цього договору; нараховувати і виставляти рахунки споживачу за поставлену електричну енергію відповідно до вимог та у порядку, передбачених ПРРЕЕ та цим договором за ціною, яка зазначена у додатку 2 до цього договору; надавати Споживачеві безоплатно платіжні документи та форми звернень; приймати оплату наданих за цим договором послуг будь-яким способом, що передбачений цим договором; проводити оплату послуг з розподілу електричної енергії оператору системи, якщо споживач не обрав спосіб оплати послуги з розподілу напряму з оператором системи; розглядати в установленому законодавством порядку звернення споживача, зокрема з питань нарахувань за електричну енергію, і за наявності відповідних підстав задовольняти його вимоги; виконувати інші обов`язки, покладені на постачальника чинним законодавством та/або цим договором.

Згідно з п. 8.1. договору, за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством.

Відповідно до п. 9.1. договору, споживач має право в будь-який момент часу змінити постачальника шляхом укладення нового договору про постачання електричної енергії з новим електропостачальником, принаймні за 21 день до такої зміни повідомивши постачальника про дату або строки, в які буде відбуватись така зміна (початок дії нового договору про постачання електричної енергії).

Згідно з п. 9.2. договору, зміна постачальника електричної енергії здійснюється згідно з порядком, встановленим ПРРЕЕ.

Згідно з п. 10.2. договору, у разі недосягнення між сторонами згоди шляхом проведення переговорів або у разі незгоди споживача із рішенням ІКЦ чи неотримання ним у встановлені ПРРЕЕ та Положенням про ІКЦ строки відповіді, споживач має право звернутися із заявою про вирішення спору до регулятора чи його територіального підрозділу та/або до енергетичного омбудсмена, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері нагляду (контролю) в галузі електроенергетика (або забезпечує формування та реалізує державну політику в електроенергетичному комплексі), Антимонопольного комітету України. Врегулювання спорів регулятором чи його територіальним підрозділом здійснюється відповідно до затвердженого регулятором порядку. Звернення споживача до регулятора чи його територіального підрозділу не позбавляє сторони права щодо вирішення спору в судовому порядку.

Відповідно до п. 13.1. договору, цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та укладається на строк до «31» грудня 2025 року включно, а в частині розрахунків цей договір діє до повного виконання зобов`язань сторонами.

Пунктом 13.3. договору передбачені умови розірвання, припинення цього договору.

Так, споживач має право розірвати цей договір достроково, повідомивши постачальника про це за 20 днів до дати розірвання, у випадках якщо: постачальник відмовляється постачати товар за цінами, які передбачені цим договором; постачальник іншим чином суттєво порушив умови цього договору і не вжив заходів щодо усунення такого порушення в строк, що становить 5 робочих днів. Споживач має право відмовитися від цього договору в односторонньому порядку у випадку застосування до постачальника оперативно-господарських санкцій відповідно до умов цього договору (пп.1.3.3.1).

Згідно з п. 13.9. договору, закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії даного договору.

Відповідно до п. 13.16. договору, додатки до цього договору є його невід`ємними частинами.

Пунктом 14.1. договору передбачені додатки до нього, які є його невід`ємною частиною, а відтак сторонами підписані: додаток 1 «Обсяги та умови постачання до договору», додаток 2 «Специфікація (договірна ціна»), додаток 3 «Порядок зміни ціни електричної енергії».

23.10.2025 між Головним управлінням Державної міграційної служби України в Закарпатській області (як споживачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОЛК УКРАЇНА» (як постачальником) була укладена додаткова угода №1 до договору про постачання електричної енергії споживачу №2700138/69 від 04 березня 2025 року, згідно з якою сторони домовились про зменшення обсягів закупівлі, а саме на 6300 кВт.год та виклали відповідні пункти договору в наступній редакції: п.4.1. в такій редакції: « 4.1. Загальна сума договору становить: 749551,28 грн, в тому числі ПДВ 124925,21 грн»; п. 3 додатку 1 до договору в редакції, у якій зазначена кількість товару (обсяги постачання електричної енергії) 93700 кВт.год.

27.11.2025 між Головним управлінням Державної міграційної служби України в Закарпатській області (як споживачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОЛК УКРАЇНА» (як постачальником) була укладена додаткова угода №2 до договору про постачання електричної енергії споживачу №2700138/69 від 04 березня 2025 року, згідно з якою сторони внесли зміни в додаток 2 до договору «Специфікація (договірна ціна)» щодо ціни електричної енергії.

26.12.2025 між Головним управлінням Державної міграційної служби України в Закарпатській області (як споживачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОЛК УКРАЇНА» (як постачальником) була укладена додаткова угода № 3 до договору про постачання електричної енергії споживачу №2700138/69 від 04 березня 2025 року, згідно з якою сторони домовились зменшити суму договору на 14809,66 грн, виклавши п. 4.1. договору в наступній редакції: « 4.1. Загальна сума договору становить: 734741,62 грн, в тому числі ПДВ 122456,94 грн». У додатковій угоді зазначено, що всі інші умови договору залишаються незмінними і сторони підтверджують по них свої зобов`язання.

Згідно платіжної інструкції №8299 від 23.09.2025, Головне управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області перерахувало на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОЛК УКРАЇНА» кошти в сумі 40089,12 грн, зазначивши призначення платежу: оплата за активну електроенергію згідно договору №2700138/2025/69 від 04.03.2025 на підставі акту №28-2700138/8/Ф1 від 22.09.2025.

Як стверджує позивач, чого не заперечує відповідач, сплачена Управлінням на підставі платіжної інструкції №8299 від 23.09.2025 частина коштів із суми 40089,12 грн, а саме: 30957,72 грн була зарахована у рахунок оплати за поставлену в грудні 2025 року електричну енергію.

Відповідно до платіжної інструкції №11617 від 24.12.2025 Головне управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області перерахувало на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОЛК УКРАЇНА» кошти в сумі 103349,71 грн, зазначивши призначення платежу: оплата за активну електроенергію згідно договору №2700138/2025/69 від 04.03.25 на підставі акту №28-2700138/12/Ф1 від 23.12.2025.

Отже, оплата Управлінням на користь Товариства коштів за поставлену позивачем відповідачу в період з 01 по 23 грудня 2025 року електричну енергію за договором на підставі акту приймання приймання-передачі електричної енергії №28-2700138/12/Ф1 від 23.12.2025 (про який зазначено в платіжній інструкції №11617 від 24.12.2025) в загальній сумі 134307,43 грн визнається учасниками справи, що враховано судом при ухваленні рішення відповідно до положень ч.1 ст.75 ГПК України, згідно з якою обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Спірним у даній справі є стягнення з відповідача на користь позивача 16288,86 грн боргу, який виник внаслідок поставки Товариством на підставі договору Управлінню електричної енергії в грудні 2025 року в кількості 17276 кВт.год на загальну суму 150596,29 грн, що вбачається з виставленого Товариством рахунку ПЕЕ №28-2700138/12/Ф1 від 01.01.2026 і даними комерційного обліку оператора системи розподілу ПрАТ «Закарпаттяобленерго» та враховуючи сплату відповідачем частини коштів за поставлену в грудні 2025 року електроенергію у загальній сумі 134307,43 грн згідно платіжних інструкцій №8299 від 23.09.2025 та №11617 від 24.12.2025.

Так, відповідно до рахунку ПЕЕ №28-2700138/12/Ф1 від 01.01.2026, за розрахунковий період грудень 2025 року позивачем поставлено відповідачу електричну енергію в кількості 17276 кВт.год на суму 150596,29 грн.

Як встановлено судом, 13.04.2026 Товариство зверталося до Господарського суду Закарпатської області із заявою про видачу судового наказу, враховуючи наявність в Управління заборгованості за поставлену за договором електричну енергію в сумі 16288,86 грн.

16.04.2026 Господарським судом Закарпатської області у справі №907/399/26 видано судовий наказ про стягнення з Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОЛК УКРАЇНА» 16288,86 грн боргу за спожиту електричну енергію, а також суму 266,24 грн на відшкодування судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору.

З ухвали Господарського суду Закарпатської області від 22.04.2026 у справі №907/399/26, яка наявна у Єдиному державному реєстрі судових рішень, вбачається, що представник Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області через підсистему «Електронний суд» подав заяву б/н від 21.04.2026 про скасування судового наказу від 16.04.2026 у цій справі.

За результатом розгляду заяви Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області, Господарський суд Закарпатської області постановив ухвалу від 22.04.2026 у справі №907/399/26 про скасування судового наказу від 16.04.2026 про стягнення з Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОЛК УКРАЇНА» 16288,86 грн боргу за спожиту електричну енергію та суми 266,24 грн на відшкодування судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору.

Відтак, з метою звернення Товариства до суду для стягнення з Управління заборгованості за поставлену електричну енергію, позивачем було направлено ПрАТ «Закарпаттяобленерго» запит «Про надання інформації» №2-290426-24 від 29.04.2026 з проханням надати інформацію щодо обсягів спожитої Головним управлінням Державної міграційної служби України в Закарпатській області електричної енергії за розрахунковий період грудень 2025 року.

У відповіді на цей запит від 13.05.2026 за №154-25/5048 ПрАТ «Закарпаттяобленерго» вказало, між Головним управлінням Державної міграційної служби України в Закарпатській області та ПрАТ «Закарпаттяобленерго» укладено договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, згідно умов якого вказане товариство надає Управлінню (споживачу за договором) послуги з розподілу електричної енергії. У цьому ж листі від 13.05.2026 за №154-25/5048 ПрАТ «Закарпаттяобленерго» зазначило, що за грудень 2025 року ПрАТ «Закарпаттяобленерго» було передано ТОВ «ТОЛК УКРАЇНА» наступні відомості про обсяги спожитої електричної енергії Головним управлінням Державної міграційної служби України в Закарпатській області, а саме: 17276 кВт.год.

Отже, такі обставини справи є підставою звернення позивача у суд з позовними вимогами про стягнення з відповідача заборгованості за поставлену в грудні 2025 року за договором електричну енергію у розмірі 16288,86.

Правове обґрунтування і оцінка суду

При наданні оцінки спірним правовідносинам суд враховує, що ч. 2 ст. 4 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) передбачено, що основним актом цивільного законодавства України є зазначений кодекс.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Отже, цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу ч. 2, 3 ст. 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.

З урахуванням наведеного, суд наголошує, що відповідно до ч. 1 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Згідно із ч.ч.1 та 2 ст.714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Водночас, правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулювання відносин, пов`язаних з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище визначені Законом України «Про ринок електричної енергії».

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про ринок електричної енергії» (тут і надалі в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) основні умови діяльності учасників ринку електричної енергії та взаємовідносин між ними визначаються нормативно-правовими актами, що регулюють впровадження цього Закону, зокрема, кодексом системи передачі, кодексом систем розподілу; правилами роздрібного ринку; іншими нормативно-правовими актами. Кодекс систем розподілу та правила роздрібного ринку затверджуються Регулятором (Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг).

Згідно з ч. 5 ст. 2 Закону України «Про ринок електричної енергії» правила роздрібного ринку передбачають, зокрема, загальні умови постачання електричної енергії споживачам, систему договірних відносин між учасниками роздрібного ринку, права та обов`язки учасників ринку, процедуру заміни споживачем постачальника електричної енергії, умови та порядок припинення та відновлення постачання електричної енергії споживачу, процедуру розгляду скарг споживачів, особливості постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги, постачальником «останньої надії».

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону України «Про ринок електричної енергії» споживач має право, зокрема: купувати електричну енергію для власного споживання за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку, за умови укладення ним договору про врегулювання небалансів та договору про надання послуг з передачі електричної енергії з оператором системи передачі, а у разі приєднання до системи розподілу - договору про надання послуг з розподілу електричної енергії з оператором системи розподілу; або купувати електричну енергію на роздрібному ринку у електропостачальників або у виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії на об`єктах розподіленої генерації, за правилами роздрібного ринку.

За приписами ст. 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються, зокрема, і договори про постачання електричної енергії споживачу (п. 14 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про ринок електричної енергії»).

Згідно з ч. 1 ст. 56 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу.

Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами (ч. 2 ст. 56 Закону України «Про ринок електричної енергії»).

Згідно з абз. 14 п. 1.1.2. гл. 1.1. Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №312 (далі Правила) договором про постачання електричної енергії споживачу є домовленість двох сторін (електропостачальник і споживач), що є документом певної форми, яка передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником за вільними цінами.

Відповідно до п.п. 3.1.1., 3.1.5. Правил постачання (продаж) електричної енергії споживачу здійснюється за договором про постачання електричної енергії споживачу обраним споживачем електропостачальником, який отримав відповідну ліцензію, за вільними цінами, крім постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги або постачальником «останньої надії».

Електропостачальник розміщує у відкритому доступі форму відповідного договору, який пропонується споживачам для укладення. До договору про постачання електричної енергії споживачу або договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг відповідний електропостачальник має розробити з урахуванням вимог законодавства публічні комерційні пропозиції та розмістити їх на власному офіційному вебсайті, про що повідомити Регулятора (п. 3.1.5. Правил).

Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання споживачу всього обсягу фактичного споживання електричної енергії за певним об`єктом у певний період часу одним електропостачальником відповідно до обраної споживачем комерційної пропозиції (п. 3.1.8. Правил).

Судом встановлено, що 04.03.2025 між Головним управлінням Державної міграційної служби України в Закарпатській області (як споживачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОЛК УКРАЇНА» (як постачальником) був укладений договір №2700138/2025/69 про постачання електричної енергії споживачу, за умовам якого постачальник взяв на себе зобов`язання по поставців споживачу на умовах договору електричної енергії на загальну суму 799948,00 грн для забезпечення потреб електроустановок споживача, про які зазначено в додатку 1 до договору, а споживач взяв на себе зобов`язання по оплаті поставленої електричної енергії на підставі умов договору. У п.2.1 договору сторони визначили строк (термін) поставки товару до 31.12.2025.

У подальшому до договору сторони вносили зміни шляхом укладення додаткових угод, а саме: №1 від 23.10.2025, згідно з якою узгодили зменшення обсягів поставки на 6300 кВт.год та визначили загальну суму договору в розмірі 749551,28 грн (п.4.1. договору); №2 від 27.11.2025, якою внесли зміни в додаток 2 до договору «Специфікація (договірна ціна)» щодо ціни електричної енергії та №3 від 26.12.2025, якою зменшили суму договору на 14809,66 грн та визначили загальну суму договору в розмірі 734741,62 грн (п.4.1. договору).

Незважаючи на укладення додаткових угод №1, №2 і №3 до договору, інші умови договору залишилися без змін, а відтак строк дії договору щодо поставки електричної енергії споживачу був до 31.12.2025.

Сторонами у справі не заперечується обсяг поставки Товариством Управлінню електричної енергії на підставі договору впродовж періоду березня листопада 2025 року та оплата Управлінням такої електричної енергії за вказаний період на підставі виставлених рахунків Товариства та підписаних представниками сторін актів приймання-передачі електричної енергії.

Водночас, спірним у даній справі є наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 16288,86 грн боргу, який виник внаслідок поставки Товариством на підставі договору Управлінню електричної енергії в грудні 2025 року в кількості 17276 кВт.год на загальну суму 150596,29 грн, так як відповідач стверджує, що, по-перше, відповідно до платіжної інструкції №11617 від 24.12.2025 про перерахунок коштів у сумі 103349,71 грн, з урахуванням зарахування 30957,72 грн на підставі платіжної інструкції №8299 від 23.09.2025 у рахунок оплати за поставлену в грудні 2025 року електричну енергію, Управління повністю розрахувалося за поставлену Товариством у грудні 2025 року електричну енергію та в загальному відповідач станом на 31.12.2025 у повному обсязі розрахувався за договором у межах узгодженої договірної ціни, сплативши позивачу загальну суму за договором 734741,62 грн. Щодо цього, відповідач вказує, що оскільки він є державною установою, що фінансується з бюджету, здійснення будь-яких оплат поза межами ціни договору (734741,62 грн) є неможливим, а постачання електроенергії поза межами узгодженої ціни є виключно комерційним ризиком самого позивача.

По-друге, відповідач вважає, що позивач не довів належними і допустимими доказами поставку відповідачу в грудні 2025 року на підставі договору електричної енергії в кількості 17276 кВт.год на суму 150596,29 грн, так як рахунок ПЕЕ №28-2700138/12/Ф1 від 01.01.2026 на загальну суму 150596,29 грн, який був створений позивачем уже після закінчення дії договору та лист ПрАТ «Закарпатттяобленерго» №154-25/5048 від 13.05.2026, на переконання Управління, не є первинними бухгалтерськими документами, не є достовірними доказами поставки електроенергії у вказаному обсязі, тим більше, що позивач не надав суду сертифікованих добових звітів чи технічних даних із системи АСКОЕ (ЛУЗОД) за період з 24.12.2025 по 31.12.2025, які б підтвердили коректність нарахування залишку і виключили технічну помилку чи збій в обліку.

По-третє, відповідач наголошує, що він не отримував рахунок ПЕЕ №28-2700138/12/Ф1 від 01.01.2026 на загальну суму 150596,29 грн, який за своєю правовою природою є лише документом інформаційного характеру і не є первинним документом у розумінні законодавства про бухгалтерський облік, не підписував і не отримував акту приймання-передачі електричної енергії за грудень 2025 року щодо поставки електроенергії в кількості 17276 кВт.год на суму 150596,29 грн, а відтак в Управління відсутній обов`язок здійснювати оплату за таку електроенергію, так як згідно з п. 4.10 договору оплата споживачем мала здійснюватися шляхом післяплати протягом 5 робочих днів виключно з моменту підписання сторонами двостороннього акту приймання-передачі електричної енергії. Щодо цього, відповідач наголошує, що жодних інших двосторонніх актів приймання-передачі щодо поставки в грудні 2025 року електроенергії в кількості 17276 кВт.год на суму 150596,29 грн сторонами після 23.12.2025 не складалося та не підписувалось, з чого вбачається, що Управління звертає увагу на підписання сторонами акту приймання-передачі електричної енергії №28-2700138/12/Ф1 від 23.12.2025 на суму 103349,71 грн, про який зазначено у призначенні платежу щодо здійсненої оплати в сумі 103349,71 грн у платіжній інструкції №11617 від 24.12.2025, та звертає увагу на відсутність інших актів приймання-передачі електроенергії після 23.12.2025.

На підставі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, врахувавши аргументи сторін, наведені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку про задоволення позову з врахуванням такого.

Суд зазначає, що під час розгляду справи кожній стороні була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в тому числі подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

За загальними правилами розподілу обов`язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ст.ст. 13, 74 ГПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс (постанови від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19, від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21).

Оцінивши наявні у справі докази, суд зазначає, що аргументи Товариства про поставку Управлінню в грудні 2025 року на підставі договору електричної енергії в кількості 17276 кВт.год на загальну суму 150596,29 грн, про що вказано в рахунку ПЕЕ №28-2700138/12/Ф1 від 01.01.2026, підтверджені відомостями ПрАТ «Закарпаттяобленерго», наведеними у листі від 13.05.2026 за №154-25/5048 на запит Товариства «Про надання інформації» №2-290426-24 від 29.04.2026, згідно з якими ПрАТ «Закарпаттяобленерго» вказало, що між ним і Головним управлінням Державної міграційної служби України в Закарпатській області укладено договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, згідно умов якого вказане товариство надає Управлінню (споживачу за договором) послуги з розподілу електричної енергії. У цьому ж листі від 13.05.2026 за №154-25/5048 ПрАТ «Закарпаттяобленерго» зазначило, що за грудень 2025 року ПрАТ «Закарпаттяобленерго» було передано ТОВ «ТОЛК УКРАЇНА» відомості про обсяги спожитої Управлінням електричної енергії в кількості 17276 кВт.год.

Щодо цього суд враховує, що відповідачем не представлено доказів того, що ПрАТ «Закарпаттяобленерго», надавши інформацію згідно з листом від 13.05.2026 за №154-25/5048 на запит Товариства №2-290426-24 від 29.04.2026 про обсяг спожитої Управлінням в грудні 2025 року електричної енергії в кількості 17276 кВт.год, оперує недостовірною інформацією.

Відтак, врахувавши принцип змагальності сторін, суд зазначає, що такий доказ про обсяг спожитої Товариством у грудні 2025 року електричної енергії в кількості 17276 кВт.год згідно листа ПрАТ «Закарпаттяобленерго» 13.05.2026 за №154-25/5048 не спростований відповідачем, який, як сторона укладеного з ПрАТ «Закарпаттяобленерго» договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії вправі був витребувати у ПрАТ «Закарпаттяобленерго» та надати суду іншу інформацію, яка би спростовувала чи заперечувала аргументи позивача про обсяг поставленої ним у грудні 2025 року Управлінню електричної енергії в кількості 17276 кВт.год на загальну суму 150596,29 грн, про що вказано в рахунку ПЕЕ №28-2700138/12/Ф1 від 01.01.2026, і що підтверджено листом ПрАТ «Закарпаттяобленерго» від 13.05.2026 за №154-25/5048 на запит Товариства «Про надання інформації» №2-290426-24 від 29.04.2026.

Суд звертає увагу, що п.4.15 договору сторони передбачили, що будь-якому випадку інформація постачальника послуг комерційного обліку (оператора системи) є пріоритетною для здійснення комерційних розрахунків за цим договором, а наявність заперечень з боку споживача або спорів щодо показів засобів обліку не є підставою для затримки та/або не повної оплати коштів, згідно виставлених постачальником рахунків та актів приймання-передачі електричної енергії.

А тому суд відхиляє доводи Управління, що позивач не довів належними і допустимими доказами поставку відповідачу в грудні 2025 року на підставі договору електричної енергії в кількості 17276 кВт.год на суму 150596,29 грн, так як така поставка не підтверджена сертифікованими добовими звітами чи технічними даними із системи АСКОЕ (ЛУЗОД) за період з 24.12.2025 по 31.12.2025, оскільки урахуванням наведених вище висновків суду та принципу змагальності такі докази: сертифіковані добові звіти чи технічні дані із системи АСКОЕ (Автоматизованої системи комерційного обліку електроенергії) чи ЛУЗОД (Локального устаткування збору і обробки даних) за період з 24.12.2025 по 31.12.2025 могли бути надані суду Управлінням, як стороною укладеного з ПрАТ «Закарпаттяобленерго» договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії.

Відхиляючи доводи Управління про відсутність доказів поставки Товариством відповідачу в грудні 2025 року на підставі договору електричної енергії в кількості 17276 кВт.год на суму 150596,29 грн, суд також звертає увагу, що Управління не надало доказів, що після 23.12.2025, тобто після дня підписання сторонами акту приймання-передачі електричної енергії №28-2700138/12/Ф1 від 23.12.2025 на суму 103349,71 грн (про який зазначено у призначенні платежу щодо здійсненої оплати в сумі 103349,71 грн у платіжній інструкції №11617 від 24.12.2025), Управління припинило споживання електричної енергії, тобто Управління не довело, що впродовж періоду з 24.12.2025 по 31.12.2025 воно не споживало електричну енергію. Щодо цього суд звертає увагу на укладення сторонами після 23.12.2025 сторонами додаткової угоди, а саме додаткової угоди №3 від 26.12.2025, що підтверджує поставку Товариством на підставі договору Управлінню електричної енергії після 23.12.2025, зокрема у період з 24.12.2025 по 31.12.2025.

Як було вказано вище, згідно із приписами ст.714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Частою 2 ст.56 Закону України «Про ринок електричної енергії» визначено, що договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником.

Пунктом 10 ч.7 ст.56 Закону України «Про ринок електричної енергії» передбачено, що умови постачання електричної енергії, права та обов`язки електропостачальника і споживача визначаються договором постачання електричної енергії споживачу. У договорі постачання електричної енергії споживачу визначаються: строк дії договору, умови припинення, пролонгації та розірвання договору, зокрема в односторонньому порядку споживачем у разі зміни електропостачальника, а також умови дострокового розірвання договору із зазначенням наявності чи відсутності санкції (штрафу) за дострокове розірвання договору.

Згідно з приписами ч.4 ст.59 Закону України «Про ринок електричної енергії» до припинення дії договору постачання електричної енергії споживачу електропостачальник зобов`язаний забезпечувати постачання електричної енергії споживачу на умовах чинного договору.

Згідно з п. 2.1. договору, укладеного сторонами у справі, строк (термін) поставки (передачі) товару: 31.12.2025 (включно).

Відповідно до п. 13.1. договору, цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та укладається на строк до «31» грудня 2025 року включно, а в частині розрахунків цей договір діє до повного виконання зобов`язань сторонами.

Отже, суд виснує, що наявними у справі доказами підтверджено поставку Товариством Управлінню в грудні 2025 року на підставі договору електричної енергії в кількості 17276 кВт.год на загальну суму 150596,29 грн, про що вказано в рахунку ПЕЕ №28-2700138/12/Ф1 від 01.01.2026 та щодо цього суд зазначає, що така поставка електричної енергії в грудні 2025 року (до 31.12.2025) мала місце в період дії договору.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Договори, укладені між сторонами, як цивільно-правові правочини, є правомірними на час розгляду справи, якщо їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов`язання за цими договорами мають виконуватися належним чином (ст. 204 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 57 Закону України «Про ринок електричної енергії», п.п.1 п. 5.2.1. Правил, електропостачальники мають право на своєчасне та в повному обсязі отримання коштів за продану електричну енергію та послуги з постачання електричної енергії відповідно до укладених договорів.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 58 Закону України «Про ринок електричної енергії», п. п. 2 п. 5.5.5. Правил передбачено, що споживач зобов`язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.

Розрахунки споживача за електричну енергію здійснюються за розрахунковий період, який, як правило, становить календарний місяць відповідно до умов договору (обраної споживачем комерційної пропозиції) (п. 4.19. Правил). Такі ж положення про розрахунок за поставлену електричну енергію передбачено п. 4.8. договору, згідно з яким розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.

Стаття 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст. ст. 526, 527 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16-ц).

В ч. 1 ст. 598 ЦК України, вказано, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, оскільки з досліджених судом доказів встановлено, що за поставлену Товариством Управлінню в грудні 2025 року на підставі договору електричну енергію в кількості 17276 кВт.год на загальну суму 150596,29 грн (про що вказано в рахунку ПЕЕ №28-2700138/12/Ф1 від 01.01.2026) відповідач розрахувався лише частково в сумі 134307,43 грн згідно платіжної інструкції №11617 від 24.12.2025 на суму 103349,71 грн та з урахуванням зарахування 30957,72 грн на підставі платіжної інструкції №8299 від 23.09.2025 у рахунок оплати за поставлену в грудні 2025 року електричну енергію, то з наведеного судом встановлена заборгованість відповідача перед позивачем за поставлену за вказаний період електричну енергію за договором в сумі 16288,86 грн, що вказує про обгрунтованість та підставність позовних вимог у справі.

З приводу доводів відповідача про неотримання рахунку ПЕЕ №28-2700138/12/Ф1 від 01.01.2026 на загальну суму 150596,29 грн, не отримання і не підписання Управлінням акту приймання-передачі електричної енергії за грудень 2025 року щодо поставки електроенергії в кількості 17276 кВт.год на суму 150596,29 грн, а відтак в Управління, на його переконання, відсутній обов`язок здійснювати оплату за таку електроенергію на спірну суму з урахуванням п.4.10 договору, то суд зазначає таке.

За приписами ч. 1 ст. 691 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Дійсно згідно з п.4.10 договору передбачений обов`язок споживача здійснити оплату за поставлену електроенергію протягом 5 робочих днів з моменту підписання сторонами двостороннього акту приймання-передачі електричної енергії.

Щодо цього, суд звертає увагу, що предметом спору в даній справі є позовна вимога постачальника про стягнення із споживача заборгованості в сумі 16288,86 грн за поставлену у грудні 2025 року електричну енергію, яка виникла за договором, яким передбачений обов`язок споживача здійснити оплату за поставлену електроенергію протягом 5 робочих днів з моменту підписання сторонами двостороннього акту приймання-передачі електричної енергії. Водночас, суд зауважує, що, заявивши таку позовну вимогу, Товариство не ставить питання про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, пов`язаних із несплатою такого боргу.

За таких обставин, на переконання суду, не пред`явлення позивачем відповідачу безпосередньо рахунку ПЕЕ №28-2700138/12/Ф1 від 01.01.2026 на суму 150596,29 грн після складання такого рахунку та/або не отримання і не підписання Управлінням акту приймання-передачі електричної енергії за грудень 2025 року щодо поставки електроенергії в кількості 17276 кВт.год на суму 150596,29 грн, не може бути підставою звільнення відповідача від сплати основного боргу в сумі 16288,86 грн з посиланням на відсутність таких документів, оскільки позивач 13.04.2026 звертався до Господарського суду Закарпатської області із заявою про видачу судового наказу та після скасування 16.04.2026 Господарським судом Закарпатської області у справі №907/399/26 судового наказу про стягнення з Управління на користь Товариства 16288,86 грн боргу за спожиту електричну енергію, позивач 29.05.2026 подав позовну заяву в суд про стягнення такого ж боргу. А тому обмеження позивача у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову через відсутність отримання відповідачем рахунку на оплату та/або не отримання і не підписання Управлінням акту приймання-передачі електричної енергії, за встановленого судом факту поставки електричної енергії на спірну суму, фактично суперечитиме принципам справедливості, добросовісності та розумності.

Щодо цього, суд зазначає, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України). Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону.

Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов`язків. Таким чином, особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.

Відповідно до ч.ч. 2 - 4 ст. 13 Цивільного кодексу України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Для визначення добросовісної поведінки сторони необхідно враховувати наступне:

- одним зі способів захисту добросовісної сторони є принцип, згідно з яким особа втрачає право посилатися на будь-які факти на обґрунтування вимог, якщо її попередня поведінка підтверджує, що вона дотримує протилежної позиції (естопель);

- є такі критерії добросовісної поведінки: вона має бути очікуваною, характерною для інших учасників цивільних правовідносин за порівнянних обставин; поведінка учасника цивільно-правових відносин не повинна обмежувати право чи позбавляти права інших осіб та має враховувати права, законні інтереси іншої сторони правовідносин; поведінка сторони має бути законною, зокрема не допускаються дії виключно з протиправною метою або з наміром заподіяти шкоду іншій особі; учасники цивільних правовідносин повинні сприяти своєму контрагенту різними способами, у тому числі через отримання необхідної інформації. Відповідність дій сукупно усім цим критеріям дозволить оцінити такі дії як добросовісні. В іншому разі є підстави стверджувати про недобросовісну поведінку та зловживання правом;

- головне завдання застосування принципу добросовісності полягає у тому, щоби перешкодити стороні отримати переваги та вигоду внаслідок своєї непослідовної поведінки на шкоду іншій стороні, яка добросовісно поклалася на певну юридичну ситуацію, створену першою стороною або обома. Інакше кажучи, принцип добросовісності проявляється у тому, що жодна особа не може отримувати переваги від своєї незаконної або недобросовісної поведінки;

- відповідно до висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі № 147/66/17, добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (пункт 55 постанови). Принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації їхніх прав і передбаченого договором та/або законом виконання їхніх обов`язків (пункт 60 постанови). Введення у цивільне законодавство принципу добросовісності є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб`єкта права як добросовісного або недобросовісного (пункт 61 постанови);

- згідно з висновком Верховного Суду, сформульованим у постанові від 16.02.2022 у справі № 914/1954/20, суди мають враховувати принцип добросовісності - стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина заборони суперечливої поведінки, в основі якої лежить принцип добросовісності, базується на римській максимі: ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, та, що не відповідає попереднім заявам або поведінці однієї сторони, за умови, що інша розумно на них покладається;

- за змістом ч. 2 ст. 13 Цивільного кодексу України недобросовісна поведінка однієї особи, яка полягає у вчиненні дій, що можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом. Сутність зловживання правом полягає у недобросовісному вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, зокрема всупереч меті останнього. Заборона зловживання правом по суті випливає з властивості рівнозваженості, закладеної у принципі юридичної рівності учасників цивільних правовідносин. За змістом приписів Цивільного кодексу України поняття "добросовісність" ототожнюється з поняттям "безвинність", а "недобросовісність" - з виною. За діяння, якими завдано шкоду внаслідок недобросовісної поведінки, може наступати відповідальність (наприклад, на підставі частини третьої статті 39 Цивільного кодексу України). Оскільки настання відповідальності, за загальним правилом, пов`язується з виною, то такі діяння є винними (див. висновок сформульований Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 04.09.2020 у справі № 311/2145/19).

У постанові від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17 Верховний Суд вказав, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Таким чином, поведінка та дії управнених та зобов`язаних сторін (позивача та відповідача) повинні відповідати принципу добросовісності та сутності чесної ділової практики, будуватися на взаємоповазі та дотриманні інтересів усіх учасників цих відносин.

Підсумовуючи наведене, суд зазначає, що споживши поставлену Товариством на підставі договору електричну енергію в грудні 2025 року в кількості 17276 кВт.год на загальну суму 150596,29 грн, водночас відмовляючись від оплати частини спожитої електроенергії в сумі 16288,86 грн із посиланням на неотримання рахунку постачальника на вказану суму та/або не отримання і не підписання Управлінням акту приймання-передачі електричної енергії за грудень 2025 року щодо поставки електроенергії в кількості 17276 кВт.год на суму 150596,29 грн, така поведінка відповідача в цьому випадку є суперечливою і такою, що не відповідає принципам добросовісності та розумності.

За правилами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Приписами ст. 509 ЦК України визначено, що в силу зобов`язання кредитор вправі вимагати виконання обов`язку від боржника у випадку невиконання останнім своїх зобов`язань у відносинах, що виникли між сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов`язання за договором №2700138/2025/69 від 04.03.2025 щодо постачання електричної енергії відповідачу протягом періоду з березня 2025 року по грудень 2025 року включно виконав у повному обсязі. Водночас судом на підставі досліджених матеріалів справи встановлено факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, так як залишок невиконаного Управлінням зобов`язання перед Товариством по оплаті коштів за поставлену в грудні 2025 року електричну енергію за договором становить 16288,86 грн. Так як відповідач не надав суду доказів погашення такого боргу, а тому суд виснує про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 16288,86 грн.

Окремо суд відхиляє доводи відповідача про наявність підстав для відмови в задоволенні позову з врахуванням, що Управління є державною установою, що фінансується з бюджету, а відтак здійснення будь-яких оплат поза межами ціни договору (734741,62 грн) є неможливим, а постачання електроенергії поза межами узгодженої ціни є виключно комерційним ризиком самого позивача.

Щодо цього, суд зазначає, що у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі №355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що у ст. 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в гл. 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Відповідно до ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Суд враховує, що договори, укладені між сторонами, як цивільно-правові правочини, є правомірними на час розгляду справи, якщо їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов`язання за цими договорами мають виконуватися належним чином (ст. 204 ЦК України).

За змістом п. 4.9. договору передбачений обов`язок споживача здійснити оплату вартості електричної енергії за цим договором виключно шляхом перерахування коштів на спецрахунок постачальника і така оплата вважається здійсненою після того, як на спецрахунок постачальника надійшла вся сума коштів, що підлягає сплаті за фактично поставлену електричну енергію відповідно до умов цього договору.

Згідно з п. 5.2. договору споживач зобов`язаний забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії згідно з умовами цього договору, а відповідно до п. 6.1. договору постачальник має право на отримання від споживача плати за поставлену електричну енергію.

Отже, відхиляючи доводи відповідача, що він як бюджетна установа на підставі положень Бюджетного кодексу України не повинен виконувати зобов`язання понад узгоджену ціну договору, суд наголошує, що, встановлюючи обов`язок розпорядника бюджетних коштів брати бюджетні зобов`язання та здійснювати платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, та забороняючи нецільове використання бюджетних коштів шляхом їх витрачання на цілі, що не відповідають, зокрема, бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів), водночас вказані норми не передбачають можливість звільнення органу державної влади від оплати вартості спожитої ним електроенергії з підстав перевищення ціни договору, визначеної під час проведення закупівлі, тим більше, що умовами договору передбачені обов`язки споживача здійснити оплату поставленої йому електричної енергії в повному обсязі.

Не погоджуючись з аргументами відповідача, що здійснена Товариством поставка електроенергії поза межами узгодженої ціни є виключно комерційним ризиком самого позивача, суд зазначає, що ні умовами договору, ні нормами законодавства не передбачено обов`язок постачальника припиняти постачання електричної енергії після вичерпання ліміту коштів, зазначених у договорі, натомість споживач (відповідач у справі) міг завчасно спрогнозувати обсяги свого споживання та своєчасно їх відкоригувати з урахуванням ціни договору, проте з невідомих причин не зробив. А відтак суд погоджується з доводами Товариства про те, що Управління не може перекладати негативні наслідки власної бездіяльності на постачальника, який належним чином виконував договірні зобов`язання, забезпечуючи згідно з ч.4 ст.59 Закону України «Про ринок електричної енергії» поставку товару до припинення договору.

Щодо обґрунтованості рішення

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями ст. ст. 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі ст. 73 ГПК України доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В силу приписів ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Суд також зазначає, що принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, №303-А. пункт 29).

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним надано мотивовану оцінку кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, та надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю.

Розподіл судових витрат

Згідно платіжних інструкцій №7331 від 27.05.2026, №6951 від 09.04.2026 при подачі позову про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію у розмірі 16288,86 грн, позивачем сплачено судовий збір у сумі 2662,40 грн.

Судові витрати на підставі ст. 129 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 9 ст. 129 ГПК України).

Відтак, оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд вбачає підстави покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору повністю.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 221, 236, 237, 238, 240, 252, 256 ГПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити.

Стягнути з Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області (код ЄДРПОУ 37809328, місцезнаходження 88000, Закарпатська область, Ужгородський район, місто Ужгород, вулиця Коршинського Івана, будинок 12А) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОЛК УКРАЇНА» (код ЄДРПОУ 44878589, місцезнаходження 04116, місто Київ, вулиця Старо-Київська, будинок 14) 16288,86 грн (шістнадцять тисяч двісті вісімдесят вісім гривень 86 копійок) заборгованості за договором №2700138/2025/69 від 04.03.2025 про постачання електричної енергії споживачу та 2662,40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 копійок) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду, згідно з частиною першою статті 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

Суддя С.В. Сисин