Постанова № 13943650, 07.02.2011, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2011 року м. Запоріжжя                               Справа № 2а-6081/10/0870

Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Янюк О.С.,

при секретарі судового засідання Бриля А.В.,

за участю представників:

позивача -           ОСОБА_1 (довіреність від 10.01.2011 №б/н);

ОСОБА_2 (довіреність від 10.01.2011 №б/н);

                    ОСОБА_3 (довіреність від 10.01.2011 №б/н);

відповідача –          ОСОБА_4 (довіреність від 22.11.2010 №6429/10/10);

прокуратури –          не з’явився

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства «Дніпроенергосталь», м. Запоріжжя

до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя

за участю прокуратури Запорізької області

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство «Дніпроенергосталь» (далі - ТОВ НВП «Дніпроенергосталь», позивач) звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду (далі - суд) із позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя (далі – ДПІ у Заводському районі, відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.07.2010 №0000592301/0.

У судовому засіданні представники позивача позов підтримали та надали пояснення, аналогічні викладеним в адміністративному позові та додаткових письмових пояснень від 21.10.2010, від 14.12.2010, від 13.01.2011 №11-24. Зокрема вказує, що під час перевірки відповідачем встановлені порушення п.1.3, п.1.8, ст.1, пп.7.4.1 п.7.4., пп.7.7.1, 7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.8 Порядку ведення реєстру отримання та виданих податкових накладних, п.5.7 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, у результаті чого позивачем до складу податкового кредиту з ПДВ, від’ємного значення з ПДВ з грудня 2008 року по вересень 2009 року та бюджетного відшкодування з січня по жовтень 2009 року включено суму ПДВ по операціях з придбання матеріалів на виготовлення систем газоочисних споруд від постачальників, які виступають транзитерами із залученням вигодоформуючих підприємств, якими не задекларовано податкові зобов’язання, не знаходяться за місцем реєстрації, ліквідовані, встановлені розбіжності між сумами задекларованого податкового кредиту та сумами податкових зобов’язань. Вважає, що суму податкового кредиту та бюджетного відшкодування формували суворо до вимог податкового законодавства, що підтверджується наявністю належним чином оформлених податкових накладних, а також договорів, прибуткових накладних, калькуляцій собівартості виробів. Крім цього, зазначає, що законність сум бюджетного відшкодування та податкового кредиту підтверджуються довідками позапланових виїзних перевірок ДПІ у Заводському районі за звітні періоди з січня по жовтень 2009 року, тобто за періоди, які були предметом незаконної «доперевірки» та включені в спірне рішення. Таким чином, вважає, що відповідач незаконно та безпідставно зменшив суму бюджетного відшкодування. З урахуванням викладеного, просить позов задовольнити та скасувати спірне рішення.

Представники відповідача проти позову заперечили та надали пояснення, аналогічні викладеним у письмовому запереченні від 20.09.2010 та письмовому пояснені від 07.02.2011. Вказує, що під час дослідження правових відносин по ланцюгах постачання позивача не можливо дослідити рух товарно-матеріальних цінностей та правомірності отримування податкового кредиту у зв’язку із виявленим в ланцюгах постачання газовідчисних споруд підприємств, що мають стан неосновний (не знаходяться за юридичною адресою, ліквідовані, місцезнаходження не встановлено). Таким чином не уявляється можливим підтвердити виникнення бюджетного відшкодування ТОВ НВП «Дніпроенергосталь». Вважає, що податковим законодавством встановлений прямий взаємозв’язок між сплатою, надходженням до бюджету податку на додану вартість та відшкодуванням такого податку. До того ж зазначає, що продавці та їх постачальники працювали в одному сегменті ринку, в якому існують налагоджені стабільні зв’язки й учасники якого обізнані стосовно один одного. Здійснення операцій, які не мають економічної ділової мети, а лише намір отримати бюджетне відшкодування у спосіб, що суперечить вимогам законодавства, тобто заволодіння бюджетними коштами вказує на ознаки нікчемних операцій. З урахуванням зазначеного, просить відмовити у задоволенні позову.

На підставі ст.ст.36-1, 37 Закону України «Про прокуратуру», ст.60 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України) 02.09.2010 у розгляд вказаної справи в інтересах держави вступив прокурор Запорізької області (далі-прокурор).

Прокурор у судове засідання не з’явився, про причини неприбуття суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового розгляду справи повідомлявся належним чином.

На підставі ст. 160 КАС України у судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані документи, заслухавши пояснення представників сторін, судом установлені наступні обставини.

Посадовими особами ДПІ у Заводському районі у період з 22-29.06.2010 проведено перевірку позивача, за результатами якої складений акт від 02.07.2010 №1114/23-023/23881078 «Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «НВП «Дніпроенергосталь» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника в установах банку за період з січня 2009 року по жовтень 2009 року, яка виникла за рахунок від’ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.12.2008 по 30.09.2009 року» (далі - Акт). Перевіркою встановлені порушення, зокрема, приписів п.1.3, п.1.8 ст.1, пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.7.1, 7.7.2 п.7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі-Закон №168/97), п.8 «Порядку ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних», затвердженого наказом ДПА України від 30.06.2005 №244, п.5.7 «Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість», затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 (у реда кції наказу від 15.06.2005 №213), позивачем завищено суму бюджетного відшкодування за період січень-жовтень 2009 року на загальну суму 1738 562,21грн. в т.ч. по періодах: січень 2009 рік – 10760,33грн.; лютий 2009 рік – 43257,50грн.; березень 2009 рік – 94521,20грн.; квітень 2009 рік – 317302,44грн.; травень 2009 рік – 88 984,30грн.; червень 2009 рік – 109998,70грн.; липень 2009 рік – 495027,37грн.; серпень 2009 рік – 180202,71грн.; вересень 2009 рік – 148292,30грн.; жовтень 2009 рік – 250215,36грн.

Зазначені висновки відповідачем зроблені на підставі результатів перевірки, що була здійснена шляхом направлення запитів до податкових органів за місцем реєстрації та проведення співставлення задекларованих податкових зобов’язань та податкового кредиту по ланцюгу постачання по наступним підприємствам: ЗАТ «Лисичанський машинобудівельний завод», ТОВ «Содеко», ТОВ «Промбуденергомонтаж К», ТОВ «СМК 2008», ТОВ «НВП «Преміум Інжірінг», ТОВ «Гранд Актив», ТОВ «Торгівельна компанія «Ольвія». Підтвердити природу походження поставлення на ТОВ НВП «Дніпроенергосталь» товарно-матеріальних цінностей не можливо. Сплата податку на додану вартість (далі - ПДВ) по ланцюгу постачання відсутня, у зв’язку з не декларуванням податкових зобов’язань підприємствами-контрагентами.

На підставі висновків Акта та виявлених порушень відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми «В1» від 16.07.2010 №0000592301/0 відповідно до якого позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 1738 562,21грн.

Вважаючи зазначене рішення протиправними, позивач звернувся до суду із вимогою про його скасування.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно п.1.7 ст.1 Закону №168/97-ВР, податковий кредит – сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168/97 податковий кредит звітного періоду визначається виходя чи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, відповідно до пп.7.5.1 п.7.5. ст.7 Закону №168/97, вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним і одночасно розрахунковим документом (пп.7.2.3 п.7.2. ст.7 Закону №168/97).

Платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками певні реквізити, у т.ч. ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні (пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168/97).

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону №168/97 встановлено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими податковими накладними та іншими документами, передбаченими вищезазначеним підпунктом, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену відповідними документами.

Відповідно до пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону №168/97, у випадку якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Підпунктом 7.2.4. Закону №168/97 передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст.9 цього Закону. Реєстрація особи платником податку на додану вартість діє до дати її анулювання, яка відбувається у випадках, передбачених п.9.8 Закону №168/97. Крім того, ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» встановлено, що відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

Аналізуючи наведене суд вважає, що позивач (покупець), не може нести відповідальність як за несплату податків продавцями-постачальниками позивача, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності щодо такої.

Таким чином, виходячи із приписів вищевказаних норм, податкова накладна є документом, який підтверджує фактичну сплату покупцем ПДВ у ціні товару, та надає право на формування податкового кредиту платника податків-покупця. Придбання товарів (послуг, робіт), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності платника податку, відсутність податкової накладної та складання податкової накладної особою, що не зареєстрована як платник ПДВ позбавляють платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат. Інших умов для формування податкового кредиту за наслідками придбання товарів - таких як обов'язкова сплата постачальниками, у т.ч. по ланцюгу постачання або виробниками товару сум податку на додану вартість до бюджету тощо, в Законі №168/97 не передбачено.

Отже, порядок формування податкового кредиту, під стави його виникнення та порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуван ню з державного бюджету, регламентований п.7.4, 7.5, 7.7 ст.7 Закону №168/97, якого платник податків зобов'язаний дотримуватись і виключно за умови порушення якого, формування податкового кредиту та заявлення від'ємного значення з ПДВ до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.

Доказів того, що матеріальні цінності, які придбавалися у постачальників, не призначалися для використання ТОВ НВП «Дніпроенергосталь» в оподатковуваних операціях власної господарської діяльності відповідачем суду надано не було.

Крім того, із матеріалів справи вбачається, що з метою здійснення господарських відносин із безпосередніми постачальниками позивач вжив всіх заходів щодо перевірки факту реєстрації зазначених товариств як платників ПДВ так і державної реєстрації юридичних осіб.

Таким чином, на дату здійснення та відображення у бухгалтерському та податковому обліку господарських операцій безпосередні постачальники позивача у встановленому порядку були зареєстровані уповноваженими органами як суб'єкти господарювання, взяті податковим органом на облік як платники податків, в тому числі ПДВ, а ТОВ НВП «Дніпроенергосталь» мало належним чином оформлені податкові накладні, одержаними від таких постачальників, та інші первинні документи, що підтверджують факт наявності господарчих відносин між підприємствами (рахунки-фактури, накладні, акти прийомки, податкові накладні тощо). Доказів протилежного відповідачем суду не надано. Також, перевіркою не зафіксований факт наявності в податкових накладних недоліків або порушення порядку їх видачі, що свідчить про їх належність як первинного документу. Товарність операцій податковим органом не оспорюється. Сплата позивачем податку на додану вартість під сумнів податковим органом не ставиться.

Відповідно до п.1.8 ст.1 Закону №168/97 бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податків у зв'язку з надмірною сплатою податку до бюджету у випадках, зазначених цим Законом.

Із змісту ст.1 зазначеного Закону вбачається, що нею визначено лише загальну термінологію, її норми не встановлюють прав та обов'язків платників податку, порядку формування податкових зобов'язань, не визначає жодних підстав, від яких би залежало право на податковий кредит та на бюджетне відшкодування, безпосередньо не встановлює порядок визначення сум бюджетного відшкодування, що виключає її порушення.

Відповідно до вимог п.7.1 ст.7 Закону №168/97 покупець сплачує суму ПДВ у ціні товару безпосередньо продавцю, тому не може у подальшому у будь-якому вигляді впливати на надходження чи на ненадходження цих сум ПДВ до Державного бюджету.

У п.1.3 ст.1 Закону №168/97 платника податку визначено як особу, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з п.10.2 ст.10 Закону №168/97 платники податку, визначені у пп. «а», «в», «г», «д» п.10.1 цієї статті відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Ураховуючи наведенні положень Закону №168/97, сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок по сплаті цього податку до бюджету. При придбанні товару покупець зобов'язаний лише сплатити відповідну суму податку на додану вартість продавцю в ціні товару, який зобов'язаний внести цю суму податку на додану вартість до бюджету і у випадку невиконання свого обов'язку понести за це відповідальність.

З урахуванням викладеного суд вважає, що сама по собі несплата податку продавцем (у томі числі у разі ухилення від сплати) або його постачальниками по ланцюгу, в разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування, не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. У разі невиконання контрагентами покупця своїх обов'язків по сплаті податку на додану вартість до бюджету, такі дії тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Згідно з ч.1 ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

Виключення сум з податкового кредиту та зменшення бюджетного відшкодування не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору або постачальниками по ланцюгу поставок, оскільки за таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину.

Суд вважає, що платник податків, який правильно застосовує норми податкового права, не повинен залежати у своїх правовідносинах з державою від іншого платника податків, який ці норми порушує. Крім того, чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - покупця товару, яка є платником податку, не покладено обов'язку здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання або через наявність (відсутність) актів (довідок) про здійснення зустрічних перевірок таких постачальників чи на підставі співставлення податкового кредиту (податкових зобов'язань) зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на отримання бюджетного відшкодування з ПДВ.

Твердження відповідача про те, що позивач, продавець та їх постачальники працювали в одному сегменті ринку, в якому існують налагоджені стабільні зв’язки й учасники якого обізнані стосовно один одного суд до уваги не приймає, оскільки доказів, що підтверджують зазначене відповідачем суду не надано, а тому суд розцінює це лише як його припущення.

Додатково, суд вважає за необхідне зазначити, що факт порушення контрагентами-постачальниками продавця своїх податкових зобов’язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе: що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти; або що одержати податкову вигоду можна лише тоді, коли на одному з етапів придбання товару (сировини, з якої він може бути виготовлений), ПДВ до державного бюджету не сплачується, покупець (у даній справі – позивач) вживає заходів до відшкодування податку з бюджету, тобто що без участі покупця (позивача) податкова вигода не може бути одержана; або що діяльність платника податку, його взаємозалежних або афілійованих осіб спрямована на здійснення операцій, пов’язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов’язань, зокрема у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників. Проте доказів, що підтверджують зазначені обставини відповідачем суду не надано.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що зменшення позивачеві суми заявленого ним бюджетного відшкодування згідно із спірним податковим повідомленням-рішенням не можна визнати обґрунтованим та доведеним, а тому є протиправним і підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.11 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вище викладене, суд вважає, що відповідачем не доведена правомірність прийнятого рішення, а тому позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1. ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст. ст.161-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити.

2.Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Запоріжжя від 16.07.2010 №0000592301/0.

3.Стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ НВП «Дніпроенергосталь» (код ЄДРПОУ 23881078) судовий збір у розмірі 3,40грн. (три грн.40коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України – з дня отримання такої постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку,передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова в повному обсязі у відповідності до вимог ст. 160 КАС України оформлена і підписана 11.02.2011.

Суддя                    (підпис)                    О.С. Янюк

Постанова не набрала законної сили

Суддя                                                  О.С. Янюк