Рішення № 139434960, 27.08.2026, Тернівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 215/10019/25

2/215/1682/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 року Тернівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області

у складі: головуючого, судді - Демиденка Ю.Ю.

за участю: секретаря - Мироненко А.О.

розглянувши в порядку ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу в спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖІ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

УСТАНОВИВ:

31.12.2025 позивач ТОВ «ДІДЖІ ФІНАНС» звернулось до суду з даною позовною заявою в обґрунтування якої вказує, що 09.06.2021 між ТОВ «МІЛОАН» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений Договір про споживчий кредит №100628054 згідно якого останній отримав кредит в сумі 7000 грн. на його картковий рахунок строком на 15 днів до 24.06.2021 зі сплатою відсотків та комісії за користування кредитом. Відповідач свої зобов`язання щодо повернення кредитних коштів сплаті відсотків та комісії належним чином не виконав, має заборгованість, яка станом на день звернення позивача до суду з даним позовом, становить 31430 грн. з яких: 7000 грн. заборгованість за тілом кредиту; 23100 грн. заборгованість за відсотками; 1330 грн. заборгованість за комісійними винагородами.

14.09.2021 між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ДІДЖІ ФІНАНС» укладено Договір відступлення прав вимоги №08Т, згідно якого до ТОВ «ДІДЖІ ФІНАНС» перейшло право грошової вимоги за Договором про споживчий кредит №100628054 від 09.06.2021.

На підставі викладеного, позивач ТОВ «ДІДЖІ ФІНАНС» просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за Договором про споживчий кредит №100628054 від 09.06.2021 в розмірі 31430 грн.

Представник позивача Романенко М.Е. в судове засідання не з`явився, надіслав заяву про розгляд справи за його відсутності, позов підтримав в повному обсязі (а.с.74-75).

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений завчасно та належним чином (а.с.78), відзив на позов не надав.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Згідно ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Із прийняттям ЗУ «Про електронну комерцію», що набрав чинності 30.09.2015, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в Інтернет мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У ст.3 ЗУ «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч.3 ст.11 вказаного Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4 ст.11 ЗУ «Про електронну комерцію»).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 ЗУ «Про електронну комерцію»; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 ЗУ «Про електронну комерцію»; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ч.6 ст.11 ЗУ «Про електронну комерцію»).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 ЗУ «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.12 ст.11 ЗУ «Про електронну комерцію»).

Згідно ст.12 ЗУ «Про електронну комерцію» визначено, що якщо згідно акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до ЗУ «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Також статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу.

За змістом ч.2 ст.625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, припис абзацу 2 ч.1 ст.1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів за користування кредитом до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, а поза строком кредитування 3% річних або інший розмір процентів ,встановлений договором.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені впостановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) дійшла висновку про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч.2 ст.1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Судом встановлено, що 09.06.2021 між ТОВ «МІЛОАН» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений Договір про споживчий кредит №100628054 згідно якого останній отримав кредит в сумі 7000 грн. на його картковий рахунок строком на 15 днів до 24.06.2021. Комісія за надання кредиту: 1330 грн., яка нараховується за ставкою 19 відсотків від суми кредиту одноразово. Проценти за користування кредитом: 2100 грн., які нараховуються за ставкою 2 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Тип процентної ставки за цим Договором: фіксована (а.с.23-33, 53).

Вказаний договір було підписано відповідачем, шляхом накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Разом з тим, п.2.3.1 договору визначено, що продовження вказаного у п.1.3 договору строку кредитування може відбуватись на пільгових або стандартних (базових) умовах таким чином:

Згідно п.2.3.1.1 Договору, для продовження строку кредитування на пільгових умовах позичальник має вчинити дії, передбачені Розділом 6 Правил надання фінансових кредитів, що розміщені на веб-сайті. Для продовження строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії, передбачені розділом 6 Правил. Можливі періоди продовження строку кредитування, максимальні ставки комісії за управління та обслуговування кредиту у відсотках від поточного залишку кредиту: 3 дні 3%; 7 днів 5% комісії; 15 днів 10% комісії. Якщо позичальник здійснює продовження строку (пролонгацію) на пільгових умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду, на який продовжено строк кредитування нараховуються за ставкою, визначеною п. 1.5.2 Договору.

Пунктом 2.3.1.2 Договору передбачено пролонгацію на стандартних (базових) умовах. Так, позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день, шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позивальником у спосіб, вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється за кількістю днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування, нараховуються за стандартною (базовою) процентною ставкою, наведеною в п. 1.6 договору. У випадку, якщо позичальник протягом періоду, на який продовжено строк кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, які дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.

У п.4.2 розділу 4 договору сторони погодили, що у разі прострочення позичальником зобов`язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору, кредитодавець, починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв`язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов`язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою, передбаченою п. 1.6 договору, в якості процентів за порушення грошового зобов`язання, передбачених ст.625 ЦК України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч.2 ст.625 ЦК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п.1.6 договору. Обов`язок позичальника по сплаті таких процентів настає після відповідної вимоги кредитодавця.

Тобто, в даному випадку, кожен день автопролонгації є новою датою повернення кредиту.

Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про виконання відповідачем ОСОБА_1 своїх зобов`язань з повернення коштів за тілом кредиту у строк, визначений договором, тобто, до 24.06.2021. Відповідно, останній продовжив користуватись кредитними коштами, а тому пролонгація дії кредитного договору відбулась автоматично, що відповідає п. 2.3 договору.

Згідно п.91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Суд також враховує правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16, згідно якого у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (ст.1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (ст.625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 червня 2022 у справі №3-188/2020(455/20) вказано, що приписи ч.2 ст.625 ЦК України, першого речення ч.1 ст.1050 ЦК України та ч.1 ст.1048 ЦК України регулюють різні за змістом правовідносини, які не є взаємовиключними, адже за загальним правилом (ч.1 ст.622 цього Кодексу), якщо інше не встановлено в договорі або законі, застосування заходів цивільної відповідальності не звільняє боржника від виконання зобов`язань за договором у натурі.

Таке обґрунтування Рішення Конституційного Суду України збігається з висновками Великої Палати Верховного Суду. Саме тому, що приписи ч.2 ст.625 та ч.1 ст.1048 ЦК України регулюють різні за змістом відносини, які не є взаємовиключними, кредитор після прострочення повернення кредиту може вимагати як сплати процентів за прострочення виконання грошового зобов`язання (які нараховуються за ст.625 ЦК України як наслідок неправомірної поведінки боржника), так і сплати кредиту та процентів за наданий кредит, нарахованих до настання строку повернення кредиту (які нараховуються за ст.1048 ЦК України як наслідок правомірної поведінки сторін).

Враховуючи те, що відповідач, підписавши договір про споживчий кредит, погодився з його умовами, відсутні підстави вважати, що умови такого договору про порядок застосування процентних ставок, визначення строку кредитування, його пролонгації, не були йому відомі.

Нарахування процентів за користування кредитом здійснювалось кредитором на підставі ч.1 ст.1048 ЦК України та у порядку, визначеному умовами договору.

Наведений позивачем розрахунок заборгованості за процентами відповідає погодженим між сторонами умовам договору, а наявні у справі матеріали не містять доказів, які б такий розрахунок спростовували.

14.09.2021 між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ДІДЖІ ФІНАНС» укладено Договір відступлення прав вимоги №08Т, згідно якого до ТОВ «ДІДЖІ ФІНАНС» перейшло право грошової вимоги за Договором про споживчий кредит №100628054 від 09.06.2021 (а.с.19, 34-46, 59-64).

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Таким чином, позивач ТОВ «ДІДЖІ ФІНАНС» набуло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за Договором про споживчий кредит №100628054 від 09.06.2021.

Відтак, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС».

Щодо розподілу судових витрат, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Позивачем були понесені судові витрати в розмірі 2422,40 грн. сплаченого судового збору та 5000 грн. витрат на професійну правничу допомогу (а.с.1, 14, 22, 47-52).

Оскільки, позовну заяву задоволено, судові витрати в розмірі 2422,40 грн. сплаченого судового збору підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн., то слід зазначити наступне.

Згідно ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі 904/4507/18.

Як видно з Акту №100628054 про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом від 29.07.2025 на виконання робіт з надання послуг правничої допомоги було витрачено 4 год. часу, а вартість наданих послуг становить 5000 грн. (а.с.14).

Чинне процесуальне законодавство встановило такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою №58442/00 щодо судових витрат, за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно).

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо.

У постановах Верховного Суду у справі №905/1795/18 та у справі №922/2685/19 вказано, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд вважає, що фактично наданий обсяг юридичної допомоги, є неспіввісним з заявленою сумою судових витрат, а тому підлягають стягненню судові витрати, пов`язанні з отриманням професійної правничої допомоги в сумі 3000 грн., вважаючи суму в 5000 грн., яку зазначає представник позивача, завищеною.

Керуючись ст.ст.10, 12, 43, 49, 141, 259 ч.6, 263-265, 268, 273, 274 ч.4 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖІ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖІ ФІНАНС» заборгованість за Договором про споживчий кредит №100628054 від 09.06.2021 в розмірі 31430 грн., з яких: 7000 грн. заборгованість за тілом кредиту; 23100 грн. заборгованість за відсотками; 1330 грн. заборгованість за комісійними винагородами, а також понесені судові витрати в розмірі 2422,40 грн. сплаченого судового збору та 3000грн. витрат, пов`язаних з отриманням професійної правничої допомоги, а всього 36852,40 грн.

Сторони мають право оскаржити рішення подавши на протязі тридцяти днів з дня складення повного судового рішенняапеляційну скаргу безпосередньо в Дніпровський апеляційний суд.

Повне рішення складено без проголошення 27.08.2026.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖІ ФІНАНС», код ЄДРПОУ 42649746, адреса: Київська обл., м. Бровари, вул. Симона Петлюри, 21/1.

Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

СУДДЯ: