Рішення № 139429932, 21.08.2026, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/1391/25

Провадження 2/522/2210/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАІНИ

21 серпня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси, у складі:

головуючого - судді Науменко А.В.,

за участю секретаря судового засідання Зелінська К.Ю.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження позовну заяву Комунального підприємства «Теплопостачання м. Одеси» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за поставлену теплову енергію та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Теплопостачання м. Одеси» про анулювання (списання) незаконно нарахованого боргу за постачання теплової енергії

В С Т А Н О В И В:

У провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебувала цивільна справа № 522/1391/25 за позовом Комунального підприємства «Теплопостачання м. Одеси» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за поставлену теплову енергію.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26.03.2025 року, ухваленим у справі за вищезазначеним позовом, позовні вимоги задоволено.

Заявник 27.05.2025 року надав до суду заяву про перегляд заочного рішення, ухваленого 26.03.2025 року по справі за позовом Комунального підприємства «Теплопостачання м. Одеси» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за поставлену теплову енергію.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 30.05.2025 року заяву призначено до розгляду.

Ухвалою суду від 18.06.2025 року вирішено заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення від 26.03.2025 року по цивільній справі № 522/1391/25 за позовом Комунального підприємства «Теплопостачання м. Одеси» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за поставлену теплову енергію- задовольнити.

Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26.03.2025 року по цивільній справі № 522/1391/25 за позовом Комунального підприємства «Теплопостачання м. Одеси» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за поставлену теплову енергію скасувати.

Призначити справу до судового розгляду в спрощеному позовному провадженні.

Позивач обґрунтовує позов тим, що Комунальне підприємство «Теплопостачання міста Одеси» забезпечує тепловою енергією квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , де мешкає відповідач ОСОБА_1 (особовий рахунок № НОМЕР_1 ). Між сторонами в силу приписів ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та ст.ст. 633, 634, 641, 642 ЦК України діє укладений шляхом приєднання типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, текст якого було оприлюднено на офіційному вебсайті позивача 04.10.2021 року. Незважаючи на належне надання послуг позивачем, відповідач у порушення ст.ст. 525, 526, 615 ЦК України, ст.ст. 68, 162 Житлового кодексу України та Правил надання послуги з постачання теплової енергії систематично не виконувала зобов`язання щодо їх оплати, внаслідок чого станом на 01.01.2025 року утворилася заборгованість у розмірі 35 937,47 грн. У зв`язку з цим позивач просить суд стягнути з відповідача зазначену суму боргу за поставлену теплову енергію, а також судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3 028,00 грн.

02.09.2025 року від відповідача до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Теплопостачання м. Одеси» про анулювання (списання) незаконно нарахованого боргу за постачання теплової енергії.

Протокольною ухвалою від 21.10.2025 року зустрічну позовну заяву прийнято до розгляду.

Позивач за зустрічним позовом обґрунтовує позовні вимоги тим, що вимоги КП «Теплопостачання міста Одеси» про стягнення заборгованості за постачання теплової енергії в сумі 35 937,47 грн за період з 01.10.2008 року по 01.01.2025 року є безпідставними, необґрунтованими та незаконними. Нарахований борг сформовано з істотним порушенням загального строку позовної давності (ст.ст. 256, 257 ЦК України) та на підставі недостовірного сальдового витягу, який містить безпідставні нарахування за постачання гарячої води, цілорічне (а не сезонне) нарахування плати за опалення в період 20092013 років, а також протиправно застосовані зворотною дією в часі нарахування абонплати й витрат на загальнобудинкові потреби (ЗПО) за відсутності укладеного між сторонами договору. При цьому позивачка є пенсіонеркою та особою з інвалідністю II групи, яка сумлінно сплачувала надані послуги, що підтверджується витягами з системи ГЕРЦ про відсутність у неї заборгованості станом на 20232024 роки, у той час як відповідач протягом 16 років не надсилав їй жодних розрахунків, претензій чи повідомлень про наявність боргу. З огляду на викладене, позивачка за зустрічним позовом просить суд анулювати (списати) нараховану заборгованість за постачання теплової енергії в розмірі 35 937,47 грн у повному обсязі.

07.11.2025 року від відповідача за зустрічним позовом до суду надійшов відзив на позовну заяву.

Відповідач за зустрічним позовом зазначає, що зустрічний позов є необґрунтованим та не підлягає задоволенню, оскільки позивачем обрано неналежний спосіб захисту цивільного права, який не передбачений ст. 16 ЦК України. Нарахування плати за забезпечення загальних потреб опалення (ЗПО) здійснено у суворій відповідності до ст. 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» та Методики № 315, оскільки багатоквартирний житловий будинок є єдиним об`єктом теплопостачання, а теплова енергія розподіляється по всіх його приміщеннях. Нарахування в позаопалювальний період у 20092013 роках проводилися правомірно із застосуванням двоставкових тарифів на виконання Постанови Кабінету Міністрів України № 1267. Окрім того, договірні відносини між сторонами врегульовані на підставі ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» шляхом укладення публічного індивідуального договору приєднання, оприлюдненого на офіційному вебсайті підприємства 04.10.2021 року та чинного з 05.11.2021 року. З огляду на це, відповідач за зустрічним позовом просить відмовити в задоволенні зустрічного позову про анулювання боргу та задовольнити первинні позовні вимоги КП «Теплопостачання міста Одеси» про стягнення заборгованості в повному обсязі.

19.11.2025 року від позивача за зустрічним позовом до суду надійшла відповідь на зустрічну позовну заяву.

Заперечуючи проти відзиву КП «Теплопостачання міста Одеси», позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 вказує на його процесуальну неналежність через відсутність вихідних реквізитів реєстрації. По суті спору заявниця наголошує на безпідставності вимог у зв`язку зі спливом трирічної позовної давності, недоведеністю розрахунків та дефектами сальдової виписки (зокрема неврахуванням оплати у розмірі 1000 грн). Позивач заперечує законність нарахувань за користування гарячою водою за 20082019 роки, двоставочного тарифу за відсутності рішення міськради за 20082013 роки, а також плати за опалення місць загального користування за відсутності будинкового лічильника та окремого договору. Покликаючись на недотримання відповідачем процедури укладення індивідуальних договорів відповідно до ст. 14 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», протиправність стягнення абонентської плати та рішення Антимонопольного комітету України щодо фактів завищення рахунків підприємством, ОСОБА_1 просить задовольнити зустрічний позов у повному обсязі та зобов`язати КП «Теплопостачання міста Одеси» списати незаконно нараховану заборгованість у розмірі 35 937,47 грн.

У судове засідання призначене на 12.08.2026 року з`явились представник позивача Гумуржи І.Д. та відповідач ОСОБА_1 .

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 зазначила, що повністю не визнає позовні вимоги КП «Теплопостачання м. Одеси», оскільки позивачем порушено строк позовної давності, між сторонами відсутній договір, а нарахування до 2021 року є сфальсифікованими. На підтвердження своєї позиції вона подала письмові пояснення, просила застосувати позовну давність, а також заявила клопотання про перевірку правильності нарахувань, у задоволенні якого суд відмовив як у не передбаченому процесуальним законодавством. Крім того, відповідач наголосила на порушенні її прав, вказавши, що не користується гарячою водою з 2004 року, та просила відмовити в задоволенні вимог КП «Теплопостачання м. Одеси», задовольнивши її зустрічний позов у повному обсязі.

У свою чергу, представник позивача Гумуржи І.Д. зазначив, що заперечує проти клопотання відповідача про перевірку нарахувань і проти задоволення зустрічного позову. Відповідаючи на запитання головуючого судді щодо причин подання позову за період з 2008 року та підстав зміни тарифів, представник позивача не зміг відповісти на питання стосовно строку позовної давності та даних про лічильники, однак пояснив, що актуальні тарифи надаються Одеською міською радою під час підготовки до опалювального сезону, а нарахування здійснюються за Методикою № 315. У судових дебатах та репліках представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог комунального підприємства у повному обсязі та відмові в зустрічному позові, тоді як відповідач просила задовольнити її зустрічні вимоги й відмовити у задоволенні первісного позову.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи оголосив, що проголошення рішення відбудеться 21.08.2026 року.

У судове засідання призначене на 21.08.2026 року з`явилась ОСОБА_1 .

Судом встановлено, що КП «Теплопостачання міста Одеси» забезпечує тепловою енергією квартиру за адресою АДРЕСА_2 ., що не заперечувала відповідач.

З відповіді з адресно-довідкової служби ГУ ДМС вбачається, що відповідач зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 .

Зазначений будинок знаходиться у комунальній власності територіальної громади і його теплопостачання забезпечує КП « Теплопостачання м. Одеси»

Відповідачу відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 за яким обліковуються надані відповідачу послуги з теплопостачання.

Згідно реєстру начислень та оплат абоненту за розрахунком № НОМЕР_1 нарахована заборгованість станом на 01.01.2025 p. в сумі 35937,47 грн.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням. Споживачем за цим Законом є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Згідно з ч. 1 ст.13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення, житлово-комунальні послуги поділяються на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Опалення - це підтримка в закритому приміщенні температури, що нормується й необхідне для нормальної життєдіяльності людини, ведення технологічних процесів і інших цілей й має важливе значення для запобігання відволоженню, промерзанню, викривлення будівельних конструкцій.

Центральне опалення - послуга, яка передбачає подачу теплової енергії до кожної квартири для забезпечення опалення приміщень.

Відповідно до частини другої статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Частиною третьою статті 24 Закону України «Про теплопостачання» передбачено основні обов`язки споживача теплової енергії, зокрема своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Згідно зі статтями 19, 25 Закону України «Про теплопостачання», споживач повинен щомісяця здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. У разі відмови споживача сплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Згідно змісту норм ст. ст.20, 21 зазначеного Закону споживач повинен укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору, а також оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Виконавець зобов`язаний забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору, в тому числі шляхом створення систем управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів.

Статтею 68 ЖК України, ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відповідачі зобов`язані регулярно, щомісяця оплачувати житлово-комунальні послуги.

В силу ст.322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 525 ЦК України вбачається, що одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 901 ЦК України).

Щодо заявленого клопотання про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, суд виходить з наступного.

Частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України).

При цьому суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє в позові через необґрунтованість. Якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє в позові через сплив позовної давності в разі відсутності визнаних судом поважних причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Судом враховано, що позивач звернувся до суду з цим позовом 28.01.2025 року, суд приходить до переконання, що позивачем частково пропущений строк звернення до суду, з наступних обставин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Законом № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності, і всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Отже, Законом № 540-IX, який набрав чинності 02 квітня 2020 року, було продовжено перебіг позовної давності для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на час дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), тому заява відповідачів про застосування наслідків спливу позовної давності підлягає частковому задоволенню судом, з урахуванням положень вищенаведеного законодавства, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постанові від 06 травня 2021 року у справі № 903/323/20.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з 24 год. 00 хв. 30 червня 2023 року на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

17 березня 2022 року до 29 січня 2024 року на підставі доданого п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, яким на період дії воєнного стану було зупинено перебіг строків позовної давності за ст.ст. 257 - 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК.

За загальними правилами здійснення розрахунків у сфері житлово-комунального господарства, обов`язок споживача щодо оплати послуг, наданих у березні 2017 року, настає у квітні 2017 року після формування, виставлення відповідного рахунку та спливу встановленого законом або договором граничного строку для внесення плати.

З матеріалів справи вбачається, що наданий позивачем розрахунок заборгованості охоплює період починаючи з 2008 року, тоді як позовну заяву подано 28.01.2025. Враховуючи сукупність норм щодо продовження перебігу позовної давності під час карантину та воєнного стану, суд зазначає, що позивач дізнався про порушення свого права щодо нарахування боргу в межах допустимого строку, починаючи з березня 2017 року, адже у разі ненадходження коштів від відповідача у встановлений строк, позивач міг і повинен був дізнатися про факт неповноти внесення платежу та, відповідно, про порушення свого права саме у квітні 2017 року.

Таким чином, суд доходить висновку, що початковим моментом перебігу позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості, виниклої за березень 2017 року, є саме квітень 2017 року.

Таким чином, застосовуючи наслідки пропуску позовної давності, суд доходить висновку, що вимоги про стягнення заборгованості за період до березня 2017 року включно заявлені поза межами встановленого законом строку, що є підставою для відмови в цій частині позову.

Таким чином, сума заборгованості з урахуванням строку позовної давності становить 27318,59 грн, що рахується як загальна сума заборгованості у розмірі 35937,47 грн залишок по боргу станом на березень 2017 року, що становить 8618,88 грн.

Також у судовому засіданні встановлено, що розрахунок заборгованості не включає в себе квитанцію про сплату у розмірі 1000 грн за жовтень 2024 року, що також підлягає судом до врахування.

Таким чином, з урахуванням пропуску строків позовної давності, з урахуванням доведеної, але не врахованої позивачем часткової сплати, загальна заборгованість відповідача становить 26318,59 грн.

Щодо вимог зустрічної позовної заяви, суд зазначає таке.

Звертаючись до суду із зустрічним позовом, ОСОБА_1 просила анулювати (списати) нараховану їй заборгованість за постачання теплової енергії в повному обсязі, посилаючись на сплив позовної давності, недостовірність сальдового витягу, безпідставність нарахувань за гарячу воду, неправомірність цілорічного нарахування плати за опалення у 20092013 роках, а також на протиправність нарахування абонентської плати та плати за загальнобудинкові потреби опалення (ЗПО) за відсутності укладеного між сторонами договору.

Оцінюючи наведені доводи, суд виходить з того, що позовна давність, за визначенням статті 256 ЦК України, є інститутом, застосування якого має наслідком не автоматичне анулювання (припинення) права вимоги кредитора, а відмову у судовому захисті порушеного права в примусовому порядку в разі, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною спору до ухвалення рішення. Відтак сплив позовної давності сам по собі не є підставою для визнання нарахованої заборгованості незаконною чи такою, що підлягає списанню (анулюванню), а є підставою виключно для відмови у стягненні відповідної частини боргу в судовому порядку, що судом і було враховано під час вирішення первісного позову шляхом зменшення суми, яка підлягає стягненню.

Одностороннє анулювання заборгованості за рішенням суду поза межами перевірки обґрунтованості й правомірності здійснених нарахувань за кожен конкретний період не відповідає способам захисту цивільних прав, передбаченим статтею 16 ЦК України, оскільки фактично є вимогою про списання боргу як такого, а не про визнання конкретних нарахувань протиправними з відповідним перерахунком. При цьому позивач за зустрічним позовом не надала суду власного контррозрахунку заборгованості з урахуванням лише тих нарахувань, які, на її думку, є правомірними, обмежившись загальною вимогою про списання всієї суми в розмірі 35 937,47 грн.

Доводи ОСОБА_1 щодо недостовірності (фальсифікації) сальдового витягу не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, оскільки належних та допустимих доказів на спростування наведених у ньому відомостей, зокрема висновку експерта чи іншого офіційного документа, що спростовував би дані бухгалтерського обліку нарахувань, позивачем за зустрічним позовом суду не надано. Саме по собі незгодження з обсягом та методикою нарахувань не є доказом їх фальсифікації чи протиправності.

Щодо посилань позивача за зустрічним позовом на відсутність письмового договору про надання послуги з постачання теплової енергії, суд враховує, що відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договірні відносини у сфері надання комунальних послуг можуть встановлюватися шляхом укладення договору приєднання до умов типового договору, оприлюдненого виконавцем послуги на власному офіційному вебсайті. Оскільки текст індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії було оприлюднено КП «Теплопостачання м. Одеси» на офіційному вебсайті, суд дійшов висновку, що з моменту оприлюднення між сторонами існують договірні правовідносини, врегульовані у визначений законом спосіб, а відсутність підписаного сторонами письмового примірника договору не свідчить про відсутність договірних відносин як таких і не є підставою для визнання нарахувань, здійснених після цієї дати, незаконними.

Стосовно нарахувань плати за загальнобудинкові потреби опалення (ЗПО), суд враховує, що такі нарахування здійснюються не на підставі окремого договору, а в силу прямої вказівки статті 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» та Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 315, оскільки багатоквартирний будинок є єдиним об`єктом теплопостачання, а тепловтрати місць загального користування розподіляються між усіма співвласниками будинку пропорційно площі належних їм приміщень. За таких обставин посилання позивача за зустрічним позовом на відсутність окремого договору як на підставу неправомірності нарахування ЗПО суд відхиляє як таке, що не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Доводи щодо неправомірності застосування двоставкових тарифів у позаопалювальний період 20092013 років та нарахувань за гаряче водопостачання за період, коли позивач за зустрічним позовом стверджує про фактичне невикористання цієї послуги, суд відхиляє, оскільки належних доказів на підтвердження фактичного демонтажу чи відключення відповідного обладнання (постійно діючого технічного акту, довідки про відсутність технічної можливості надання послуги, тощо) матеріали справи не містять, а саме по собі твердження споживача про невикористання послуги за відсутності підтверджуючих документів не є достатньою підставою для визнання відповідних нарахувань незаконними.

Надані позивачем за зустрічним позовом витяги з системи ГЕРЦ про відсутність заборгованості станом на 20232024 роки суд оцінює критично, оскільки вказані відомості стосуються поточного стану розрахунків за відповідний період і не спростовують наявність та розмір заборгованості, що утворилася за попередні періоди й підлягає стягненню з урахуванням застосованих судом наслідків спливу позовної давності.

За таких обставин, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності за правилами статті 89 ЦПК України, суд дійшов висновку, що позивачем за зустрічним позовом не доведено протиправності нарахування заборгованості за постачання теплової енергії в частині, яка залишилася до стягнення з урахуванням застосованих наслідків спливу позовної давності, а обраний нею спосіб захисту у вигляді повного анулювання (списання) заборгованості не відповідає характеру та змісту порушеного права, а тому зустрічна позовна заява ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Теплопостачання м. Одеси» про анулювання (списання) незаконно нарахованого боргу за постачання теплової енергії задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76,77, 141, 259, 263, 264, 265, 268,272,273 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву Комунального підприємства «Теплопостачання м. Одеси» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за поставлену теплову енергію задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Комунального підприємства «Теплопостачання м. Одеси» заборгованість за поставлену теплову енергію в сумі 34937,47 грн.

У задоволені зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Теплопостачання м. Одеси» про анулювання (списання) незаконно нарахованого боргу за постачання теплової енергії відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Суддя А.В. Науменко

Повний текст рішення виготовлений 02.09.2026 року.

Суддя А.В. Науменко

21.08.26