Рішення № 139429285, 27.08.2026, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/4450/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Козирського Є.С.,

при секретарі Лепешенковій В.А.,

за участю прокурора Боднар Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в с-щі Овідіополь цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури про звільнення майна з-під арешту,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Овідіопольського районного суду Одеської області із вказаним позовом, в якому просить суд зняти арешт з нерухомого майна: квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (теперішнє найменування адреси: АДРЕСА_1 ), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 230609651237, накладений на підставі постанови б/н від 24.03.2006 року Чорноморською транспортною прокуратурою, зареєстрований в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 28.03.2006 року за № 3022509, реєстратор: Перша одеська державна нотаріальна контора.

В обґрунтування позову позивачка зазначила, що є донькою померлого ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після його смерті позивачка звернулася до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Мельник Кристини Вікторівни з метою оформлення спадщини.

ОСОБА_2 на праві приватної власності належала квартира за вищевказаною адресою, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 230609651237.

Під час перевірки квартири на предмет наявності обтяжень встановлено, що на неї накладено арешт на підставі постанови б/н від 24.03.2006 року Чорноморської транспортної прокуратури, який 28.03.2006 року зареєстровано в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за № 3022509.

Згідно з архівною довідкою від 03.03.2026 року № 429/ОН8 арешт був накладений у межах кримінальної справи № 121200500018. З копії постанови про накладення арешту на майно від 24.03.2006 року вбачається, що старшим слідчим Чорноморської транспортної прокуратури у межах зазначеної кримінальної справи накладено арешт на грошові вклади, цінності та інше майно ОСОБА_2 після пред`явлення йому обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191 та ч. 1 ст. 358 КК України, з метою забезпечення можливого цивільного позову та конфіскації майна.

Листом Одеської обласної прокуратури від 08.04.2026 року № 31/2-726ВИХ-26 повідомлено, що Чорноморською транспортною прокуратурою за кримінальною справою № 121200500018 було заведено наглядове провадження № 217-05, яке у 2020 році знищено у зв`язку із закінченням строків зберігання. Матеріали вказаної кримінальної справи до прокуратури Одеської області не передавалися.

Позивачка зазначає, що наявність арешту унеможливлює оформлення спадкових прав на квартиру та отримання свідоцтва про право на спадщину, у зв`язку з чим вона вимушена звернутися до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

У судове засідання позивачка та її представник не з`явилися, про дату, час та місце судового розгляду справи були повідомлені належним чином, представником позивача подана заява про розгляд справи з його відсутності, позовні вимоги підтримані.

Представник відповідача Одеської обласної прокуратури у судове засідання не з`явився. Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому викладені обставини справи та правові підстави, які підтверджують обґрунтованість вимог позивачки. Одеська обласна прокуратура не заперечує проти задоволення позову та просить прийняти законне та обґрунтоване рішення за позовом ОСОБА_1 .

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно ст.ст. 10-13 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України). Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 був власником квартири АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 230609651237. Після його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 позивачка, як його донька та спадкоємиця першої черги, звернулася до нотаріуса для оформлення спадкових прав.

З матеріалів справи вбачається, що щодо зазначеної квартири зареєстровано обтяження у вигляді арешту, реєстраційний номер обтяження 3022509, зареєстрованого 28.03.2006 року Першою одеською державною нотаріальною конторою на підставі постанови Чорноморської транспортної прокуратури від 24.03.2006 року.

Листом приватного нотаріуса Мельник К.В. від 25.05.2026 року позивачці роз`яснено, що видача свідоцтва про право на спадщину на майно, на яке накладено арешт, зупиняється до моменту зняття такого арешту, у зв`язку з чим оформлення спадкових прав на спірну квартиру є неможливим.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки спадкодавця, які належали йому на момент смерті і не припинилися внаслідок його смерті, зокрема право власності на нерухоме майно.

Згідно з ч. 1 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Таким чином, право на спадкування у позивачки виникло з моменту відкриття спадщини, однак його реалізація щодо спірної квартири ускладнена наявністю арешту, накладеного ще у 2006 році.

Арешт майна, про скасування якого просить позивачка, був застосований 24.03.2006 року, тобто до набрання чинності Кримінальним процесуальним кодексом України 2012 року. Відтак, до правовідносин щодо накладення зазначеного арешту застосовуються положення кримінально-процесуального законодавства, чинного на момент його застосування, тобто КПК України 1960 року.

Пунктом 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК України передбачено, що арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Разом з тим, положеннями КПК України 1960 року не передбачена процедура розгляду судом заяви про звільнення майна з-під арешту, поданої особою, яка не є учасником кримінального провадження та вважає себе власником або спадкоємцем щодо арештованого майна.

Вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності або іншому речовому праві на нього, виступають способом захисту цивільного права та виникають з цивільних правовідносин, а тому можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції.

Подібний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 727/2878/19, відповідно до якого спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами КПК України 1960 року та не знятого після закриття кримінальної справи, підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №372/2904/17-ц також зазначено, що КПК України 1960 року не передбачає застосування слідчим, слідчим суддею процесуальних норм у закритій кримінальній справі, а необхідність прийняття рішення про звільнення майна з-під арешту після припинення кримінально-процесуальних правовідносин є безспірною.

Суд враховує, що відповідно до матеріалів справи наглядове провадження за кримінальною справою № 121200500018 у 2020 році знищено у зв`язку із закінченням строків зберігання, а матеріали кримінальної справи до Одеської обласної прокуратури не передавалися. Відомості про скасування або зняття накладеного у 2006 році арешту відсутні.

Таким чином, на теперішній час відсутні відомості про існування кримінального провадження, у межах якого було накладено спірний арешт, а також відсутні дані про наявність невирішених вимог щодо майна, які могли б обумовлювати подальше існування цього обмеження.

Наявність арешту на майно померлого спадкодавця за відсутності невирішених вимог щодо цього майна та після припинення відповідних кримінальних процесуальних правовідносин об`єктивно перешкоджає позивачці реалізувати свої спадкові права, оформити право на спадщину та зареєструвати право власності на спадкове майно.

Право власності належить до основоположних прав людини, захист якого гарантований статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, а право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на необхідності забезпечення справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та захистом основоположних прав особи, у тому числі права на мирне володіння майном.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що існування арешту, накладеного у 2006 році у межах кримінальної справи, матеріали якої відсутні, за відсутності даних про необхідність подальшого забезпечення ним будь-яких процесуальних чи майнових вимог, не відповідає меті, з якою такий захід був застосований, та створює необґрунтовані перешкоди у реалізації позивачкою її спадкових прав.

При цьому необхідність скасування арешту не пов`язана з оцінкою правомірності його застосування органом досудового слідства у 2006 році, а зумовлена припиненням відповідних кримінальних процесуальних правовідносин та відсутністю на теперішній час правової підстави для подальшого обмеження прав на нерухоме майно.

Суд також враховує, що відповідач Одеська обласна прокуратура у поданому відзиві не заперечує проти вирішення спору на користь позивачки та підтверджує обставини, на які вона посилається, зокрема факт накладення арешту у 2006 році, відсутність відомостей про його скасування, знищення наглядового провадження та неможливість оформлення спадкових прав у зв`язку з існуванням арешту.

Оцінивши у сукупності надані докази, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо судових витрат, то відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судові витрати розподіляються між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи, що позивачкою окремої вимоги щодо стягнення з відповідача понесених судових витрат не заявлено, суд не вирішує питання про їх розподіл.

Згідно Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), у якому, серед іншого, звертається увага, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»)

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 3-7, 10-13, 18, 76-83, 133, 141, 258-268, 272, 273 ЦПК України, ст.ст. 316, 317, 319, 321, 328, 391 ЦК України, ст. 41 Конституції України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури про звільнення майна з-під арешту задовольнити.

Звільнити з-під арешту нерухоме майно квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (теперішнє найменування адреси: АДРЕСА_1 ), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 230609651237, знявши арешт, накладений на підставі постанови б/н від 24.03.2006 року Чорноморською транспортною прокуратурою та заре єстрований 28.03.2006 року за № 3022509 у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, реєстратор: Перша одеська державна нотаріальна контора.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: Є. С. Козирський