Рішення № 139428311, 19.06.2026, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/13363/25

(2/199/1153/26)

РІШЕННЯ

Іменем України

(заочне)

19.06.2026 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпра

у складі головуючого - судді Авраменка А.М.,

при секретарі судового засідання - Куземі О.Г.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом органу опіки та піклування в особі адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи - відділ соціальної роботи Дніпровського міського центру соціальних служб в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпра, ОСОБА_4 , про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, -

ВСТАНОВИВ:

01 жовтня 2025 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра звернувся позивач із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого послався на те, що відповідачі є батьками малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яку матір дитини ОСОБА_2 після народження покинула в пологовому відділенні КНП «МКЛ №6» ДМР, про що 19 березня 2025 року написала відповідну заяву. Оскільки ОСОБА_2 на момент народження дитини перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_3 , останнього записано батьком народженої дитини. В подальшому відповідач ОСОБА_2 бажання забрати дитину так і не виявила, остаточно відмовившись від дитини. За час перебування малолітньої ОСОБА_5 у лікарні ОСОБА_3 дитиною не цікавився і не приходив, в зв`язку із чим дитину відповідачів ОСОБА_5 було передано під опіку ОСОБА_4 . За таких обставин, посилаючись на те, що відповідачів самоусунулись від виконання своїх батьківських обов`язків щодо малолітньої ОСОБА_5 , із пологового будинку її не забрали, реєстрацію народження дитини не здійснили, позивач звернувся до суду із даним позовом, в якому просив суд позбавити відповідачів батьківських прав щодо їх дитини, а також стягнути з відповідачів аліменти на утримання дитини в розмірі частки від усіх видів їх доходів, але не менше 2 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 11 листопада 2025 року відкрито провадження у даній цивільній справі, яку призначено до розгляду у підготовче засідання. Цією ж ухвалою витребувано докази за клопотанням сторони позивача.

На підставі розпорядження керівника апарату Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 06 січня 2026 року №31 здійснено повторний автоматизований розподіл даної цивільної справи у зв`язку із відрахуванням головуючого судді у даній цивільній справі зі штату суду внаслідок призначення суддею Центрального апеляційного господарського суду. За наслідками повторного авторозподілу справу передано до провадження судді Авраменко А.М.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 04 березня 2026 року, постановленою без складення окремого документу, однак із занесенням до протоколу судового засідання, підготовче провадження у справі закрито, а справу призначено до судового розгляду по суті.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 19 червня 2026 року провадження у цивільній справі в частині позовних вимог до ОСОБА_3 про позбавлення його батьківських прав закрито.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, наполягала на задоволенні позову з викладених у ньому підстав та обставин, проти заочного розгляду справи не заперечувала.

Відповідачі повторно в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись, правом на подання відзиву не скористались.

Треті особи в останнє судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись, в ході розгляду справи проти задоволення позовних вимог не заперечували.

За таких обставин, керуючись положеннями ст.ст.211, 223, 240, 280 ЦПК України, суд вважає за можливе провести судове засідання та здійснити розгляд справи по суті за наведеної явки учасників справи в заочному порядку відповідно до Глави 11 Розділу ІІІ ЦПК України.

Вислухавши представника позивача та дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку з таких підстав.

Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Так, в судовому засіданні встановлено, що 17 березня 2025 року у відповідачів по справі, які перебували у зареєстрованому шлюбі, народилась дитина - ОСОБА_5 , батьками якої записано відповідачів по справі на підставі. Реєстрація народження дитини відбулась на підставі розпорядження голови адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради, оскільки відповідач ОСОБА_2 відмовилась забирати дитину із пологового будинку/іншого закладу охорони здоров`я як одразу після народження, так і в подальшому, не знайшлось і інших родичів дитини, які б виявили бажання забрати дитини до себе. Відповідач ОСОБА_2 в подальшому долею, здоров`ям своєї дитини не цікавилась, дитину не відвідувала. Дані обставини підтверджуються копією свідоцтва про народження, копією паспорту, копією повідомлення медичного закладу, копією акту, копією повідомлення про дитину, що про дитину, що позбавлена батьківського піклування, копією акту про покинуту дитину, копією заяви батьків (матері або батька), інших родичів або законного представника про відмову забрати дитину з пологового будинку, іншого закладу охорони здоров`я, копією акту закладу охорони здоров`я та органу внутрішніх справ України про дитину, яку батьки (матір або батько), інші родичі або законний представник відмовились забрати з пологового будинку, іншого закладу охорони здоров`я, копією медичного свідоцтва про народження, копією повідомлення про переведення дитини, копією листів управління-служби у справах дітей та правоохоронних органів, копією листа Амур-Нижньодніпровського ВДРАЦС у м. Дніпрі ПМУМЮ (м. Одеса), копією листа Дніпровського міського центру соціальних служб, копією розпоряджень голови адміністрації, копією повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, копією листа управління-служби у справах дітей Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, копією повідомлення про первинний облік дитини, копією відомостей про батьків та родичів дитини.

Наказом управління-служби у справах дітей адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради від 18 квітня 2025 року №21 малолітню ОСОБА_5 взято на облік, як дитину, яка залишилась без батьківського піклування. Копія наказу наявна в матеріалах справи.

Розпорядженням голови адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради від 18 червня 2025 року №195-р третю особу у справі ОСОБА_4 призначено опікуном над малолітньою ОСОБА_5 , визначено місце проживання останньої разом з опікуном. Копія розпорядження наявна в матеріалах справи, а також викладене підтверджується копією акту про факт передачі дитини.

Як встановлено судом в ході розгляду справи та не спростовується матеріалами справи, не заперечувалось сторонами, відповідачі жодної участі у матеріальному утриманні та забезпеченні малолітньої дитини ОСОБА_5 не приймають.

Обставини спірних правовідносин, встановлені судом під час розгляду справи та якими обґрунтовуються заявлені позовні вимоги, підтверджуються також змістом наявного у справі висновку органу опіки та піклування в особі адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради від 29 вересня 2025 року №4/5-584, яким визнано за доцільне позбавити відповідачів батьківських прав відносно їх малолітньої дочки ОСОБА_5 .

Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами Конституції України, СК України, Закону України «Про охорону дитинства», Конвенцією про права дитини, прийнятою 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року, підписану Українською РСР 21 лютого 1990 року та ратифікованою постановою ВР №789-XII від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція про права дитини).

Так, відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Аналогічна за змістом норма міститься в ст.27 Конвенції про права дитини.

Згідно ст.51 Конституції України, ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За змістом ст.150 СК України, ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя та праці.

За змістом ст.11 Закону України «Про охорону дитинства», ст.141 СК України кожна дитина має право на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до ст.157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні.

За змістом ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», ст.155 СК України батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

Нормою ст.164 ч.1 п.п.1, 2, ч.ч.2-4 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він, в тому числі: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини. З цієї підстави мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав лише у разі досягнення ними повноліття. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них. Під час ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

Положеннями ст.155 ч.3 СК України передбачено, що відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

Згідно ст.165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Статтею 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

За змістом ст.7 СК України, ст.3 Конвенції про прав дитини регулювання сімейних відносин, зокрема судами, має здійснюватися з максимально можливим та першочерговим урахуванням і забезпеченням інтересів дитини.

Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Аналізуючи встановлені судом на підставі таких доказів фактичні обставини в контексті наведених вище норм законодавства, суд приходить до висновку про необхідність задоволення часткового позову, виходячи з наступного.

Так, батьки можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо своєї дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст.164 СК України. Тлумачення п.2 ч.1 ст.164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. При цьому, батьки, питання про позбавлення батьківських прав яких вирішується судом із вказаної підстави, мають бути повнолітніми. За змістом, характером та значенням як для батька (матері), так і для дитини правових наслідків позбавлення батьківських прав, передбачених ст.166 СК України, позбавлення батьківських прав є винятковою мірою. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники, повинні мати систематичний та постійних характер.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини. У рішенні від 16 липня 2015 року справі «Мамчур проти України» (заява №10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. При цьому за положенням ст.19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

При вирішенні такої категорії спорів необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, який підлягає застосуванню лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені в ході розгляду справи факти у контексті позбавлення батьківських прав, необхідно також враховувати, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний наведеному вище правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 02 листопада 2020 року по справі №552/2947/19, від 11 вересня 2020 року по справі №357/12295/18, від 11 вересня 2020 року по справі №371/693/18, від 29 квітня 2020 року по справі №522/10703/18, від 13 квітня 2020 року по справі №760/468/18, від 11 березня 2020 року по справі №638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року по справі №461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року по справі №409/1865/17-ц, від 29 січня 2020 року по справі №756/1967/16-ц. Судова практика щодо застосування положень ст.164 СК України є усталеною. Крім того, схожий підхід до вирішення питання про позбавлення батьківських прав роз`яснено в п.п.15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав» №3 від 30 березня 2007 року.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц.

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Факт заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав, подання апеляційної скарги свідчить про інтерес батька до дитини. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року по справі №641/2867/17.

Згода батька на позбавлення його батьківських прав і свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків щодо малолітньої дочки є достатніми підставами для позбавлення батьківських прав (постанова Верховного Суду від 19 лютого 2025 року по справі №147/277/24).

Отже, аналізуючи встановлені судом фактичні обставини виховання та утримання дитини відповідачами з урахуванням на наведені вище правові позиції та висновки, суд приходить до висновку, що в ході розгляду справи знайшли своє повне підтвердження заявлені позивачем підстави для задоволення позову про позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав, а саме та обставина, що вказаний відповідач не забрала свою новонароджену дитину малолітню ОСОБА_5 з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної на то причини і до теперішнього часу не виявляє щодо дочки жодного батьківського піклування, не приймає жодної участі у житті дитини, її матеріальному утриманні тощо. Таким чином, знайшов і підтвердження факт триваючого та систематичного ухилення відповідача ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків без поважних причин. Вказаний відповідач одразу після народження дитини ОСОБА_5 , покинувши її, перестала виконувати всі свої батьківські обов`язки вже тривалий час, що виявилось у фактичному її самоусуненні від виконання своїх батьківських обов`язків у вигляді як матеріального утримання малолітньої дитини, так і участі в житті цієї дитини, вихованні, забезпеченні її житлом, здобутті повної середньої освіти тощо, що є проявом байдужості відповідача ОСОБА_2 до долі своєї дитини. Про умисний характер такого ухилення явно свідчить його тривалість, відсутність перешкод з боку інших осіб для участі відповідача ОСОБА_2 у вихованні дитини, а також ставлення цього відповідача до розгляду даної справи в суді. Таким чином, відсутність бажання та реальних кроків з боку відповідача ОСОБА_2 , зокрема і в ході розгляду даної цивільної справи, з метою виправлення виниклої ситуації щодо її ставлення до власної дитини, відсутність дій з боку відповідача ОСОБА_2 задля налагодження зв`язку та взаєморозуміння із дочкою дозволяють суду дійти безсумнівного висновку, що подальше збереження правового зв`язку між малолітньою дитиною ОСОБА_5 та її матір`ю - відповідачем ОСОБА_2 по справі завдасть в майбутньому цій дитині неспівмірно більше негативного впливу, ніж припинення такого правового зв`язку внаслідок позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав.

Відтак, суд, послуговуючись якнайкращими інтересами дитини, які (інтереси) переважають над інтересами її матері - відповідача ОСОБА_2 , підсумовуючи все вищевикладене, вважає за можливе задовольнити даний позов в частині позовних вимог про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Разом з тим, суд вважає за необхідне роз`яснити відповідачу ОСОБА_2 не тільки право на оскарження даного рішення суду в апеляційному порядку, а й про наявність можливості поновлення батьківських прав з дотриманням порядку та умов, визначених ст.169 СК України.

Вирішуючи позов в частині позовних вимог про стягування з відповідачів аліментів на утримання їх дитини, суд, окрім встановлених судом фактичних обставин та наведених вище положень закону, також керувався наступним.

Так, відповідно до ст.18 СК України кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу. Способом захисту сімейних прав та інтересів зокрема є примусове виконання добровільно не виконаного обв`язку.

Згідно ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Аналогічні положення містить ст.27 Конвенції про права дитини, якою також визначено, що батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

За змістом ст.ст.141, 180 СК України, ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, такий обов`язок є рівним для обох батьків, а розірвання шлюбу між ними, проживання батьків окремо від дитини не звільняє від даного обов`язку щодо дитини.

Згідно ст.181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до ст.183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Нормою ст.182 СК України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Згідно норми ст.191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Положеннями ст.166 СК України передбачено, що особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини. При задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину.

Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті за позовною вимогою про стягнення аліментів.

На підставі таких доказів, наведених вище норм діючого законодавства, враховуючи, що відповідачі у відповідності до вимог законодавства записані батьками малолітньої ОСОБА_5 , яку зобов`язані утримувати до досягнення дитиною повноліття, в тому числі не зважаючи на позбавлення когось із них батьківських прав, однак регулярної матеріальної допомоги на утримання своєї дочки в належному розмірі не надають, хоча об`єктивних перешкод для цього або визначених законом, зокрема нормами ст.ст.188, 190 СК України, підстав для звільнення відповідачів від обов`язку утримувати дитину, припинення права на аліменти тощо судом не встановлено, приймаючи до уваги, що відповідач ОСОБА_2 даним рішенням суду ще й позбавляється батьківських прав щодо своєї малолітньої дочки, суд вважає позовні вимоги про стягнення аліментів на дитину обґрунтованими і таким, що підлягають задоволенню, однак частковому - шляхом зменшення нижньої межі розміру аліментів, що підлягають стягненню, у відповідності до ч.2 ст.182 СК України, оскільки позивачем не доведено фінансову можливість відповідачів забезпечити сплату аліментів у мінімально рекомендованому розмірі.

Керуючись положеннями ст.264 ч.1 п.7, ст.430 ч.1 п.1 ЦПК України, суд вважає за необхідне допустити негайне виконання даного рішення суду про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.

На підставі викладеного та керуючись ст.51 Конституції України, ст.ст.8, 11, 12 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст.3, 27 Конвенцією про права дитини, ст.ст.7, 18, 19, 141, 150, 155, 157, 164-166, 180-183, 188, 190, 191 СК України, ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280, 281, 289, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву органу опіки та піклування в особі адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ 43938788; адреса місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, пр. Мануйлівський, 31) до ОСОБА_2 (адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_3 (адреса останнього відомого місця проживання на території України: АДРЕСА_2 ), треті особи - відділ соціальної роботи Дніпровського міського центру соціальних служб в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпра (адреса місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, пр. Калнишевського, 55), ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_3 ), про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів - задовольнити частково.

Позбавити ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ) батьківських прав відносно її малолітньої дитини - дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (актовий запис про народження №239 від 16 квітня 2025 року).

Стягувати з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ) на користь особи, яка буде виконувати обов`язки опікуна/піклувальника, аліменти на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (актовий запис про народження №239 від 16 квітня 2025 року), у розмірі 1/4 частки від усіх видів доходу (заробітку) платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 01 жовтня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.

Стягувати з ОСОБА_3 (адреса останнього відомого місця проживання на території України: АДРЕСА_2 ) на користь особи, яка буде виконувати обов`язки опікуна/піклувальника, аліменти на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (актовий запис про народження №239 від 16 квітня 2025 року), у розмірі 1/4 частки від усіх видів доходу (заробітку) платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 01 жовтня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя А.М. Авраменко