Рішення № 139424651, 28.08.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/33777/25

Провадження № 2/761/3530/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва

в складі головуючого судді: Савчук Ю.Н.

при секретарі судових засідань: Фортуні М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному позовному провадженні в приміщенні Шевченківського районного суду м.Києва цивільну справу за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної) "Київтеплоенерго" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2025 р. Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» звернулося до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з центрального опалення та постачання гарячої води у загальному розмірі 164 925,15 грн., а саме: заборгованість за спожиті з 01.05.2018 р. по 31.10.2021 послуги з централізованого опалення в розмірі 28081,34 грн., інфляційні - 4858,08 грн., 3 % річних - 1190,95 грн., заборгованість за спожиті з 01.05.2018 р. по 31.10.2021 послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 35283,36 грн., інфляційні - 6104,02 грн., 3 % річних - 1496,40 грн., заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання теплової енергії в розмірі 35138,03 грн., інфляційні - 4941,67 грн., 3 % річних - 1194,36 грн., пеня - 1453,14 грн., заборгованість за спожиті з 01.11.2021 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 8129,34 грн., інфляційні - 1253,96 грн., 3 % річних - 307,41 грн., пеня 379,99 грн.; заборгованість за спожиті до 01.05.2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 17982,17 грн., інфляційні - 3110,92 грн., 3 % річних - 762,66 грн., заборгованість за спожиті до 01.05.2018 централізованого постачання гарячої води у розмірі 9531,39 грн., інфляційної складової боргу у розмірі 1648,94 грн., 3% річних у розмірі 404,27 грн., заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії в розмірі 1477,24 грн., заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води в розмір 47,30 грн., заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг централізованого опалення у розмірі 154,21 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3028,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 01.05.2018 року по 31.10.2021 року позивач є виконавцем послуг з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води, а з 01.11.2021 року, у зв`язку зі зміною законодавства, він є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.

Відповідно до вимог чинного законодавства, послуги з ЦО/ЦПГВ та послуги з ТЕ/ПГВ, надаються споживачу згідно з договорами, що оформлюються на основі типових договорів про надання відповідних комунальних послуг, які є договорами приєднання. Позивач КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» підготовлено та опубліковано/оприлюднено договір про надання послуг з ЦО/ЦПГВ опублікований в газеті «Хрещатик» від 28.03.2018 № 34 (5085). Щодо договору про надання послуг з ТЕ/ПГВ, позивач зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлові комунальні послуги» від 09.11.2017, у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги договір, з ним укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги (публічний договір приєднання), що вважається укладеним, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. Позивачем на своєму веб-сайті https://kte.kmda.gov.ua/ukladannya-dogovoru-z-kp-kyvivteploen/ оприлюднено типові індивідуальні договори про надання послуг з постачання теплової енергії та послуг з постачання гарячої води.

Будинок за адресою місце реєстрації: АДРЕСА_1 в цілому під`єднаний до мереж тепло- та водопостачання, а відтак квартира за зазначеною адресою під`єднана до внутрішньо-будинкової системи тепло- та водопостачання, а отже, відповідач є споживачем послуг з ЦО/ЦПГВ, а з 01.11.2021 споживачем послуг з ТЕ/ПГВ. Також, позивач на підставі договору про відступлення права вимоги від 11.10.2018, укладеного між ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» та КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО», набув право вимоги до відповідача з оплати спожитих до 01.05.2018 послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання. Позивач вказує, що відповідач користуються послугами, але свої зобов`язання по сплаті за надані послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води належним чином не виконує, внаслідок чого утворилась заборгованість.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 02.01.2026 року було відкрито провадження по даній справі у порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення ( викликом) сторін та призначено судове засідання.

Позивач в судове засідання не з`явися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений в установленому законом порядку. Надав заяву про розгляд справи за його відсутності зазначив, що позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явились, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Враховуючи, що в судове засідання не з`явились всі учасники справи, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

11.10.2018 між ПАТ «Київенерго» та КП (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» було укладеного Договір № 602-18 про відступлення права вимоги, за яким ПАТ «Київенерго» відступило право вимоги, а КП «Київтеплоенерго» набуло право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців, щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором.

Відповідач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 09.12.1993 року згідно відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру та є споживачем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, які постачає КП «Київтеплоенерго».

Відповідач надав відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що після відкриття провадження у справі ним було здійснено часткову сплату заборгованості за комунальні послуги, а також заявив про застосування позовної давності.

10 червня 2026 року представником позивача через канцелярію суду подано заяву разом із довідкою про залишок боргу. У вказаній заяві позивач повідомив, що відповідач після подачі позову звернувся до підприємства та надав квитанції про сплату основної заборгованості в сумі внаслідок чого суму основного боргу погашено, а непогашеними залишаються нараховані інфляційні втрати, 3% річних та пеня на загальну суму 32 128,77 грн., з яких:

- заборгованість за спірний період 01.07.2015-31.07.2025 року: 3% річних у розмірі 11 66,93 грн., інфляційна складова боргу у розмірі 4 759,86 грн.

- заборгованість за спірний період 01.05.2018-31.07.2025: 3% річних у розмірі 4189,12 грн., інфляційна складова боргу у розмірі 17157,73 грн., пеня у розмірі 1827,13 грн.

Відповідач, ознайомившись із заявою представника позивача від 10.06.2026 та довідкою про залишок заборгованості станом на 10.06.2026, подав заперечення, у яких зазначив, що кінцеві позовні вимоги, викладені у зазначеній заяві, суперечать розрахунку, оскільки у довідці залишок заборгованості становить 5 926,79 грн, тоді як у прохальній частині заяви Позивач просить стягнути 32 128,77 грн, при цьому належного розрахунку та інших доказів на підтвердження заборгованості у такому розмірі не надано; також Відповідач послався на сплив позовної давності щодо вимог за період з 01.07.2015 по 01.04.2017, зазначивши, що станом на 02.04.2020 позовна давність за такими вимогами спливла, а також заперечив проти стягнення плати за абонентське обслуговування у зв`язку з ненаданням Позивачем доказів на підтвердження її розміру та належного документального обґрунтування.

Досліджуючи подану представником позивача заяву від 10.06.2026 щодо уточнення суми вимог, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.2 ч.2 ст. 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Разом з тим, згідно з ч. 2 ст. 64 ЦПК України обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності. За приписами цивільного процесуального закону право на зменшення позовних вимог та відмову від позову належить до диспозитивних процесуальних прав, вчинення яких представником вимагає наявності чітко визначених повноважень.

З дослідженої судом довіреності, виданої КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» представнику, вбачається наявність прямого застереження щодо заборони (обмеження повноважень) представника на подання заяв про зменшення позовних вимог, відмову від позову повністю або частково.

За таких обставин подана заява від 10.06.2026 не може бути прийнята судом у якості процесуальної заяви про зменшення розміру позовних вимог в порядку ст. 49 ЦПК України або ж заяви про відмову від позову, оскільки подана особою, яка не мала належних процесуальних повноважень на вчинення таких дій.

Водночас, виходячи з принципу добросовісності цивільного судочинства (ст. 44 ЦПК України) та змісту наданих матеріалів, суд розцінює вказану заяву та долучену до неї довідку про стан розрахунків як офіційне письмове повідомлення позивача про погашення відповідачем основної заборгованості до відкриття провадження у справі.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою (або у вирішальній частині рішення) закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір, на відміну від раніше чинної конституційної норми про те, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Проте поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу зазначеної Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» в контексті наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред`явлення позову.

Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема у зв`язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникнення).

Якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають цілий ряд передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди тощо.

Подібного правового висновку Верховний Суд дійшов у постановах: від 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18 (провадження № 61-2018св19), від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19-ц (провадження № 61-1807св20), від 09 вересня 2020 року у справі № 750/1658/20 (провадження № 61-9658св20).

Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Предмет позову розуміють як певну матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Тобто правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

З огляду на викладене відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або спірні питання врегульовано самими сторонами.

Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і після відкриття провадження у справі, коли на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Постанова Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21).

Як вбачається зі змісту позовної заяви, вона датована 22.07.2025 року, надійшла до суду 04.08.2025 року, провадження у справі відкрито 02.01.2026 року, позивачем сплачено частково заборгованість 30.09.2025 року, а відтак в цій частині позовних вимог спір станом на момент відкриття провадження у справі не існував.

Оскільки факт сплати відповідачем ОСОБА_1 основної заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води до відкриття провадження підтверджений обома сторонами та матеріалами справи, предмет спору в частині стягнення основного боргу станом на момент відкриття провадження у справі не існував.

Отже, враховуючи, що самими сторонами врегульовано спірні питання, суд вважає можливим закрити провадження справі в цій частині позовних вимог, оскільки у справі відсутній предмет спору, так як, відповідачем частково сплачено суму боргу.

За наведених обставин провадження у справі в частині вимог про стягнення основної заборгованості в розмірі 134 773,60 грн. за надані послуги підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

За змістом ч.2 ст.255 ЦПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.

За змістом ч.2 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: 1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; 2) повернення заяви або скарги; 3) відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі; 4) залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв`язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням); 5) закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. . У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Верховний Суд у постанові від 5 березня 2026 року у справі № 917/1161/25 зазначив наступне.

У позивача виникає право на відшкодування йому за рахунок відповідача понесених ним витрат, пов`язаних із розглядом справи, не лише в разі відмови позивача від позову у зв`язку із задоволенням позовних вимог відповідачем після пред`явлення позову, а й у разі закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, якщо відсутність предмета спору виникла у зв`язку із задоволенням позовних вимог відповідачем. При цьому не має значення, було провадження закрито за клопотанням позивача, відповідача чи з ініціативи суду.

Якщо відповідач добровільно виконує позовні вимоги вже після звернення позивача до суду, позивач має право на повне відшкодування здійснених судових витрат за рахунок відповідача. У таких випадках помилковим є застосування механізму, за якого частина судового збору повертається з державного бюджету, а інша стягується з відповідача. Це має важливе значення для захисту майнових інтересів позивача, який був змушений звернутися до суду для захисту свого права, а також запобігає безпідставному покладенню на державний бюджет витрат у спорах, де боржник фактично визнав вимоги лише після звернення до суду.

Такий висновок Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду зробив у зв`язку з неправильним застосуванням судами положень статті 142 ЦПК України в постанові від 5 серпня 2026 року у справі № 953/10140/25 та в постанові від 15 липня 2026 року у справі № 345/5838/25.

З врахуванням наведеного, судові витрати в частині позовних вимог, провадження у яких закрито., покладаються на відповідача.

Розглядаючи вимоги в частині стягнення 3% річних, інфляційних втрат та пені у загальному розмірі 32 128,77 грн, суд дійшов висновку про їх задоволення з огляду на наступне.

За правилами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".

У відповідності до п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у редакції чинній на час виникнення спірних відносин, споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з тим, відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 258 ЦК України встановлено спеціальну позовну давність в один рік до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду, зокрема в постановах від 04.07.2018 у справі №910/11534/13-ц, від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 та від 23.06.2020 у справі №536/1841/15-ц, викладала висновки щодо питання застосування спеціальної позовної давності за вимогами про стягнення пені.

Так, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України). Тому стягнути неустойку (зокрема і пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише у межах спеціальної позовної давності, про застосування якої просить боржник. Згідно з частиною першою статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. На відміну від обчислення позовної давності для вимоги про стягнення штрафу, позовна давність за вимогою про стягнення пені обчислюється окремо за кожен день (місяць), за який нараховується пеня. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на стягнення пені.

Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Судом встановлено, що відповідач заявив про застосування позовної давності, а тому суд зобов`язаний надати оцінку відповідним доводам відповідача.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення суду.

Перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

Схожий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18) , у якому зазначено, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто перш, ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності, у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Як вбачається із заяви позивача від 10.06.2026 року, останнім заявлено до стягнення, зокрема, 3 % річних у розмірі 1 166,93 грн та інфляційні втрати у розмірі 4 759,86 грн, нараховані за період з 01.07.2015 року по 31.07.2025 року.

Разом з тим позивачем не надано належного та достатнього обґрунтування можливості стягнення вказаних сум саме за зазначений період, не наведено розрахунку перебігу позовної давності щодо кожного періоду прострочення, не зазначено обставин, які б свідчили про переривання перебігу позовної давності, та не доведено наявності інших передбачених законом підстав, які б давали можливість стягнення нарахувань за весь заявлений період.

Саме по собі зазначення позивачем у заяві періоду з 01.07.2015 року по 31.07.2025 року та визначення певного розміру інфляційних втрат і 3 % річних не є достатнім доказом дотримання позовної давності щодо кожної складової відповідного грошового зобов`язання.

Водночас позивачем не доведено, що щодо нарахувань, заявлених за період, початок якого припадає на 01.07.2015 року, позовна давність не спливла станом на 02.04.2020 року, а також не доведено обставин її переривання чи інших обставин, які б впливали на її перебіг.

Оскільки суд дійшов висновку щодо того, що позовні вимоги є обгрунтованими, а відтак право позивача є порушеним, у позові слід відмовити у звя`зку зі спливом строків позовної давності.

За таких обставин суд приходить до висновку, що вимоги про стягнення 3 % річних у розмірі 1 166,93 грн та інфляційних втрат у розмірі 4 759,86 грн. задоволенню не підлягають у зв`язку зі спливом строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, а також у зв`язку з недоведеністю позивачем правових підстав для їх стягнення за весь заявлений період.

Щодо іншої частини заявлених позивачем нарахувань за період з 01.05.2018 року по 31.07.2025 року, а саме 3 % річних у розмірі 4 189,12 грн, інфляційної складової у розмірі 17 157,73 грн та пені у розмірі 1 827,13 грн, суд зазначає наступне.

Вказані нарахування заявлені позивачем за період з 01.05.2018 року по 31.07.2025 року.

Відповідно до п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID - 19, спричиненої корона вірусом SARS-CоV-2» на всій території України встановлено карантин з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року, дія якого постановами Кабінету Міністрів України неодноразово продовжувалася.

З урахуванням п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та часу введення в Україні карантину у межах позовної давності знаходиться період з 12 березня 2020 року.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 06 грудня 2023 року у справі № 212/10834/21.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року відмінено з 24 год 00 хв 30 червня 2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Відповідно до п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Строк дії воєнного стану у подальшому неодноразово продовжувався і діє на момент постановлення рішення суду.

Отже, пунктами 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України строки позовної давності продовжувалися спочатку- на період дії карантину, а пізніше- на весь період дії воєнного стану.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24 (провадження № 12-19гс25) зазначено, що в разі, якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану».

Законом України № 4434-IX від 14.05.2025, який набрав законної сили 04.09.2025, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України виключено, а відтак перебіг строків позовної давності на даний час поновлено.

Отже, строк позовної за вимогою про стягнення за вимогою про стягнення заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг за період з 01.05.2018 р. по 31.07.2025 зупинявся на весь строк дії карантину, а в подальшому- на строк дії воєнного стану та на момент звернення з позовом до суду не сплив.

Позивачем надано відповідну довідку про залишок боргу та повідомлено суд про наявність зазначених нарахувань. Відповідачем належних та допустимих доказів на спростування саме цієї частини розрахунку суду не надано.

При цьому, згідно ЗУ від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» Прикінцеві та Перехідні положення Цивільного кодексу України доповнено п.18, яким передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Також, вказаним пунктом установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проте положеннями вказаного пункту заборонено нарахування визначених ст.625 ЦК України інфляційних втрат та 3% річних виключно за кредитними договорами, а відтак нарахування індексу інфляції та 3 % річних за договорами про надання житлово-комунальних послуг у період дії воєнного стану, законом не заборонено.

Відповідно до ст.8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Однак кредитні правовідносини та правовідносини із надання житлово-комунальних послуг не є подібними, крім того, правовідносини із нарахування 3 % річних, інфляційних втрат та пені за несвоєчасну сплату житлово-комунальних послуг врегульовані постановою КМУ № 206 від 05.03.2022 та ст.26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року, а відтак застосування положень п.18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України в даному випадку за аналогією закону не вбачається можливим.

Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу. Нарахування пені починається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку внесення плати за житлово-комунальні послуги.

Відповідно до пункту Постанови Кабінету Міністрів № 206 від 05.03.2022 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» (зі змінами, внесеними постановами від 21.04.2023 року № 390, від 29.12.2023 року №1405), (далі постанова № 206) установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням (у тому числі населенням, що проживає у будинках, де створено об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельні (житлові) кооперативи або яким послуги надаються управителем чи іншою уповноваженою співвласниками особою за колективним договором) в територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих Російською Федерацією, відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (до дати припинення можливості бойових дій, завершення бойових дій, завершення тимчасової окупації), або якщо нерухоме майно споживача було пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій за умови інформування про такі випадки відповідного виконавця комунальної послуги (для послуги розподілу природного газу з урахуванням вимог Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 15 травня 2015 р. № 285).

З врахуванням того, що місто Київ не належить до територій, на яких ведуться бойові дії (територій можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих Російською Федерацією відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, нарахування позивачем на суму заборгованості за житлово-комунальні послуги 3% річних, інфляційних втрат та пені здійснено правомірно.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного Кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 360 Цивільного Кодексу України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Відповідно до ч. 4 ст. 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

В процесі розгляду справи судом встановлено, що позивач КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» належним чином виконує свої договірні зобов`язання шляхом надання послуг з централізованого опалення (з 01.11.2021 постачання теплової енергії) та централізованого постачання гарячої води (з 01.11.2021 постачання гарячої води) за адресою: АДРЕСА_1 .

Суд підкреслює, що факт добровільного погашення відповідачем основної суми боргу після звернення позивача до суду підтверджує факт наявності прострочення виконання грошового зобов`язання у відповідний період та не звільняє боржника від обов`язку сплатити компенсаційні (інфляційні втрати, 3% річних) та штрафні (пеня) нарахування, здійснені за час такого прострочення.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що документально підтвердженими та такими, що підлягають стягненню, є 3 % річних у розмірі 4 189,12 грн, інфляційні втрати у розмірі 17 157,73 грн та пеня у розмірі 1 827,13 грн, а всього 23 173,98 грн.

Вказані суми нараховано на всю суму заборгованості в розмірі 164 925,15 грн., в той час, коли відповідачем до відкриття провадження у справі частково сплачено суму боргу 30.09.2025 року.

Проте 3 % річних та інфляційних втрат нараховано позивачем за період з 01.05.2018 року по 30.06.2025 року, в той час, коли оплату частини боргу здійснено відповідачем лище 30.09.2025 року, а відтак прострочення виконання зобов`язання, наслідком чого є стягнення сум, передбачених ст.625 ЦК України мало місце. За період, який слідував після часткового погашення заборгованості вказані нарахування не здійснювалися.

Отже, позов у частині стягнення 3 % річних, інфляційних втрат та пені підлягає частковому задоволенню на суму 23 173,98 грн, а в іншій частині зазначених вимог, а саме на суму 5 926,79 грн, слід відмовити.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3 028,00 грн. З урахуванням встановленого судом розміру задоволених позовних вимог, сума судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача.

При визначенні розміру судового збору, який підлягає стягненню з відповідача, суд виходить із того, що ціна позову, визначена позивачем, становить 164 925,15 грн. Судом відмовлено у задоволенні частини позовних вимог на суму 5 926,79 грн. у зв`язку із застосуванням позовної давності. В іншій частині позовних вимог провадження у справі закрито. В частині позовних вимог, провадження у яких закрито, судовий збір стягується із відповідача відповідно до ч.2 ст.255 ЦПК України.

Таким чином, сума позовних вимог, яка підлягає задоволенню та щодо якої провадження закрито у зв`язку зі сплатою відповідачем основної заборгованості після звернення позивача до суду становить 158 998,36 грн. (164 925,15 грн ? 5 926,79 грн).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України судові витрати підлягають розподілу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, судові витрати стягуються пропорційно до задоволених вимог в розмірі 2 906,88 грн. (158 998,36 грн. / 164 925,15 грн.= 0,96 х 3028 грн.)

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 906,88 грн.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 509, 525, 526, 610, 612 ЦК України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», ст.ст. 12, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 263, 265, 280, 285, 289 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної) "Київтеплоенерго" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» (код ЄДРПОУ 40538421) заборгованість з урахуванням індексу інфляції, 3% річних та пені у загальному розмірі 23 173,98 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» (код ЄДРПОУ 40538421) витрати по сплаті судового збору у сумі 2 906,88 грн.

В іншій частині вимог в сумі 5 926,79 грн. - відмовити.

Провадження у справі № 761/33477/25 в частині позовних вимог про стягнення заборгованості в розмірі 134 773,60 грн. за надані послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України -у зв`язку з відсутністю предмета спору внаслідок її сплати відповідачем після відкриття провадження у справі.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.

Повний текст рішення складено 02.09.2026 року.

Суддя: