Рішення № 139411439, 27.08.2026, Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №345/3584/25

Провадження № 2/345/202/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27.08.2026 м.Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі головуючого судді Юрчака Л.Б., з участю секретаря судового засідання Пилипів Н.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

представник Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» Лисенко О.С. через систему «Електронний суд» звернулася до суду з вищевказаною позовною заявою, а саме просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 14.10.2024-100002086 від 14.10.2024 у розмірі 23 915,59 грн., а також 2 422,40 грн. сплаченого судового збору.

Позов мотивує тим, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 14.10.2024 р. укладено кредитний договір (оферти) № 14.10.2024-100002086. Відповідно до умов договору позичальнику надано кредит у розмірі 24 000,00 грн., строком на 140 днів. Відповідно до умов кредитного договору № 14.10.2024-100002086 від 14.10.2024 р. позичальнику надається кредит на наступних умовах: дата повернення (виплати) кредиту - 02.03.2025; продовження (лонгація, пролонгація) строку кредитування та строку виплати кредиту передбачена; продовження (лонгація, пролонгація) строку договору не передбачена; позичальник має право ініціювати укладення додаткового договору для продовження строку кредитування та строку виплати кредиту, установлених договором, на підставі поданого до кредитодавця звернення із зазначеною датою в паперовій формі або в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора кожного разу під час такого ініціювання; процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит; розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку; комісія, пов`язана з наданням кредиту 15% від суми кредиту та дорівнює 3600 грн. 00 коп.; комісія розраховується шляхом множення суми кредиту (база розрахунку) на розмір комісії у відсотковому значенні; договором не передбачено змін в умовах надання фінансової послуги, щодо якої укладено договір, крім продовження (лонгації, пролонгації) строку кредитування та строку виплати кредиту у порядку, передбаченому договором; протягом строку дії договору тарифи та комісія (ії) за фінансовою послугою залишаються незмінними; кредитодавець не надає додаткових та/або супутніх послуг; денна процентна ставка загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом протягом всього строку, на який надається кредит, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту; денна процентна ставка та її розрахунок: 0.82% (денна процентна ставка) = (27695.58 / 24000)/ 140 ? 100%; проценти (економічна сутність плата за користування кредитом) розраховуються шляхом множення всієї суми кредиту (включаючи всі транші) (залишку від всієї суми кредиту) (база розрахунку) на кількість днів користування кредитом/залишком кредиту та на процентну ставку, яка застосовується у відповідному період; неустойка: 240 грн. 00 коп., що нараховується за кожен день невиконання/ неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання. Відповідно до договору від 14.10.2024 та квитанції про перерахунок коштів кредитодавцем надано позичальнику кредит у розмірі 24 000,00 грн. на строк зазначений в умовах кредитного договору, ОСОБА_1 14.10.2024 отримано кредитні кошти у розмірі 24 000,00 грн. Отже, ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за договором виконано в повному обсязі. В свою чергу ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим, станом на момент пред`явлення позову утворилась заборгованість у розмірі 23 915,59 грн., що складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 12 001,80 грн., по процентам в розмірі 5 193,79 грн., по неустойці за кожен день невиконання/ неналежного виконання кожного окремого зобов`язання, у розмірі 6 720,00 грн. чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр». Оскільки погасити заборгованість в добровільному порядку відповідач відмовляється, позивач просить стягнути дану суму з відповідача, а також судові витрати.

Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.

Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 11.07.2025 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження із викликом сторін, запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання копії ухвали подати відзив на позов з доказами на підтвердження обставин, що підтверджують заперечення проти позову.

Заочним рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15.09.2025 у справі № 345/3584/25 позов ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» 23 915,59 грн. заборгованості за кредитним договором та 2 422,40 грн. судового збору.

16.10.2025 до суду надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15.09.2025 року у справі № 345/3584/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. У своїй заяві заявниця просить скасувати зазначене заочне рішення, поновити строк на подання заяви про його перегляд та звільнити її від сплати судового збору за подання цієї заяви.

Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 30.10.2025 заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення задоволено, поновлено строк на подання заяви, звільнено її від сплати судового збору, скасовано заочне рішення суду від 15.09.2025 та призначено справу до нового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

17.11.2026 року від відповідач через систему «Електронний суд» подала до суду відзив на позовну заяву, у якому просила відмовити у задоволенні позову. У відзиві відповідач зазначила, що позовні вимоги є безпідставними та не підтверджені належними і допустимими доказами. Зокрема, відповідач заперечувала факт отримання нею кредитних коштів за кредитним договором № 14.10.2024-100002086 від 14.10.2024 року, посилаючись на те, що наданий позивачем лист платіжного провайдера не містить відомостей про особу отримувача коштів та не підтверджує їх зарахування саме відповідачу. Також зазначала, що позивачем не надано документів, які б підтверджували повноваження платіжного провайдера на здійснення відповідного переказу. Крім того, відповідач вказувала, що розрахунок заборгованості сам по собі не є належним доказом існування кредитної заборгованості та її розміру. Також відповідач заперечувала проти стягнення неустойки у розмірі 6 720,00 грн., посилаючись на пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, яким передбачено звільнення позичальника від сплати неустойки за прострочення виконання грошового зобов`язання в період дії воєнного стану. Окремо відповідач просила поновити строк на подання відзиву, посилаючись на дату отримання ухвали суду в електронному кабінеті та на обставини самостійного виховання малолітньої дитини у зв`язку з перебуванням чоловіка на військовій службі. За результатами викладеного відповідач просила поновити строк на подання відзиву та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

20.11.2026 року представник ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» Ларіонов К.О. через систему «Електронний суд» подав до суду відповідь на відзив, у якій зазначив, що відповідач не надала належних і допустимих доказів на спростування факту укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів. Щодо укладення договору представник ТОВ «Споживчий центр» зазначив, що кредитний договір було укладено 14.10.2024 в електронній формі шляхом ознайомлення відповідача з офертою, подання заявки № 14.10.2024-100002086 та її акцепту. Відповідно до ч. 3, ч. 13 ст. 11 та ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» такий договір прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Позивач вказав, що документи з боку відповідача були підписані одноразовим ідентифікатором «E142», який було надіслано на фінансовий номер телефону 0631581362. На підтвердження цього надано Log File та довідку про надсилання одноразових ідентифікаторів. Крім того, ідентифікація відповідача під час укладення договору здійснювалася через систему BankID Національного банку України. Щодо видачі кредиту представник позивача зазначив, що кошти були перераховані відповідачу 14.10.2024 на зазначений нею платіжний засіб, що підтверджується відповідною квитанцією. У документах зазначено картку № НОМЕР_1 . Позивач пояснив, що повний номер картки не може зберігатися у його документах відповідно до вимог нормативних актів НБУ. При цьому відповідач не надала виписки з банківських рахунків чи інших доказів, які б спростовували факт отримання коштів. Також позивач заперечив доводи щодо ненадання банківської виписки, пославшись на ст. 60, 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та зазначивши, що інформація про операції за рахунком є банківською таємницею. ТОВ «Споживчий центр» не є банком, а тому не володіє відповідною інформацією. На думку позивача, надані квитанція від 14.10.2024 та розрахунок заборгованості є належними і допустимими доказами. З огляду на викладене ТОВ «Споживчий центр» вважає, що кредитний договір № 14.10.2024-100002086 від 14.10.2024 був належним чином укладений, відповідач ідентифікована через BankID та підписала договір одноразовим ідентифікатором «E142», кредитні кошти отримала, а свої зобов`язання щодо їх повернення належним чином не виконала, у зв`язку з чим позивач просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою від 08.12.2025 Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області у справі № 345/3584/25 задовольнив клопотання ОСОБА_1 та зупинив провадження за позовом ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» про стягнення заборгованості за кредитним договором № 14.10.2024-100002086 від 14.10.2024 до набрання законної сили рішенням у справі № 761/49697/25, яка розглядається Шевченківським районним судом м. Києва, за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» про захист прав споживачів.

Ухвалою від 20.07.2026 Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області поновив провадження у справі № 345/3584/25 за позовом ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Провадження поновлено у зв`язку із залишенням без розгляду ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 12.05.2026 справи № 761/49697/25 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» про захист прав споживачів.

24.08.2026 року представник відповідача Сметаніков А.В. через систему «Електронний суд» подав до суду додаткові пояснення у справі, у яких просив відмовити у задоволенні позову ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 14.10.2024-100002086. В обґрунтування заперечень представник зазначив, що позивач не надав належного та достовірного доказу розміру заявленої до стягнення заборгованості. Зокрема, додана до позовної заяви «довідка-розрахунок», на думку відповідача, не містить відомостей про фактично сплачені відповідачкою суми, нараховані проценти та неустойку, а тому не дає можливості перевірити правильність заявлених позовних вимог. Водночас, згідно з позовом, 14.10.2024 року відповідачка отримала за кредитним договором 24 000 грн. із кінцевим строком повернення 02.03.2025 року. Представник також послався на те, що відповідачка здійснила низку платежів за кредитом, а саме: 27.10.2024 - 5 169,56 грн, 10.11.2024 - 5 169,56 грн, 24.11.2024 - 5 889,56 грн, 08.12.2024 - 5 223,93 грн, 22.12.2024 - 6 150,22 грн, 05.01.2025 - 6 223,77 грн та 19.01.2025 - 6 476,96 грн, на загальну суму 40 303,56 грн, тобто суму, що перевищує отримані 24 000 грн.

Окремою підставою для заперечень представник визначив право відповідачки на пільги, передбачені ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Зазначено, що відповідно до довідки, виданої військовою частиною № НОМЕР_2 від 13.03.2026 року, чоловік відповідачки ОСОБА_2 проходив військову службу з 22.03.2022 року, тобто перебував на військовій службі і на момент укладення кредитного договору 14.10.2024 року. У зв`язку з цим представник вважав, що на відповідачку як на дружину військовослужбовця поширювалося передбачене законом звільнення від сплати процентів та штрафних санкцій. Крім того, представник звернув увагу на зміст п. 6 Паспорта споживчого кредиту, відповідно до якого у разі прострочення передбачалося нарахування процентів відповідно до ст. 625 ЦК України у розмірі 365 % річних та неустойки у розмірі 240 грн за кожен день невиконання зобов`язання. На думку відповідача, відповідні положення не враховують передбачену законом пільгу для дружини військовослужбовця. Також представник вказав на неправомірність положення, відповідно до якого позичальниця у разі застосування пільг мала б відшкодовувати кредитору збитки у розмірі списаних сум. На підтвердження зазначених обставин представник просив долучити до матеріалів справи довідку форми 5 з місця служби ОСОБА_2 , а також зліпок сайту ТОВ «Споживчий центр», що підтверджує здійснені відповідачкою платежі. При цьому зазначено, що шлюб між відповідачкою та ОСОБА_2 на даний час розірвано, однак на момент укладення кредитного договору вони перебували у шлюбі, що підтверджується рішенням Калуського міськрайонного суду від 27.10.2025 року у справі № 345/5372/25. З огляду на недоведеність розміру заборгованості, здійснення відповідачкою платежів на суму 40 303,56 грн. та наявність, на думку сторони відповідача, законних підстав для застосування пільг щодо процентів і штрафних санкцій, представник просив відмовити ТОВ «Споживчий центр» у задоволенні позову в повному обсязі, а сплачений позивачем судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. залишити за позивачем.

25.08.2026 року представник позивача Ларіонов К.О. через систему «Електронний суд» подав до суду додаткові пояснення у справі (відповідь на відзив), у яких просив задовольнити позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» у повному обсязі. Представник позивача заперечив проти посилань відповідачки на право на пільги, передбачені п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Зазначив, що для підтвердження права на звільнення від нарахування процентів, пені та штрафних санкцій необхідно надати документи, передбачені відповідними роз`ясненнями, зокрема військовий квиток із відповідними відмітками, довідку про призов на військову службу, витяг із наказу або довідку про зарахування до списків військової частини. Також представник вказав, що наданих відповідачкою документів недостатньо для підтвердження відповідного статусу та періоду проходження військової служби. При цьому зазначив, що відсутність копії військового квитка не дає можливості встановити дату прийняття на військову службу, її вид та період проходження. Крім того, представник зазначив, що відповідачкою не надано документів, які підтверджують факт перебування ОСОБА_2 у шлюбі з відповідачкою на час укладення кредитного договору, а також не доведено проходження ним військової служби саме протягом строку дії кредитного договору. У зв`язку з цим представник вказав на недоведеність відповідачкою обставин, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень. З огляду на викладене представник позивача просив позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» задовольнити, а розгляд справи здійснювати без його участі.

26.08.2026 року представник відповідача Сметаніков А.В. через систему «Електронний суд» подав до суду клопотання про долучення доказів, у якому просив долучити до матеріалів справи цифрову копію актового запису про шлюб № 388 від 03.10.2020 року на підтвердження перебування ОСОБА_1 у шлюбі з ОСОБА_2 , який на час дії кредитного договору проходив військову службу. У клопотанні зазначено, що довідка форми 5, видана військовою частиною за місцем служби ОСОБА_2 , вже була долучена до додаткових пояснень відповідача як доказ права на пільги, передбачені ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Представник позивача ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» у судове засідання не з`явився, у поданих до суду письмових поясненнях просив розглядати справу без його участі.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася. Про причини своєї неявки суд не повідомила, відповідних заяв чи клопотань із зазначенням причин неявки до суду не надходило. Відомості про причини її неприбуття у судове засідання у матеріалах справи відсутні.

З урахуванням належного повідомлення учасників справи, наявності письмових заяв та пояснень сторін, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи на підставі наявних у справі матеріалів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з розглядом справи за відсутності учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Судом встановлено, що 14.10.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (оферту) № 14.10.2024-100002086.

Відповідно до умов вказаного кредитного договору позичальнику надано кредит у розмірі 24 000,00 грн. строком на 140 днів, із кінцевою датою повернення кредиту 02.03.2025 року.

Згідно з умовами кредитного договору процентна ставка за користування кредитом визначена у розмірі 1 % за один день користування кредитом, а також договором передбачено комісію, пов`язану з наданням кредиту, у розмірі 15 % від суми кредиту, що становить 3 600,00 грн.

Позивач, обґрунтовуючи факт укладення кредитного договору, посилається на те, що договір було укладено в електронній формі шляхом ознайомлення відповідачки з умовами оферти, подання нею заявки № 14.10.2024-100002086 та її акцепту.

З матеріалів справи вбачається, що під час укладення кредитного договору ідентифікація відповідачки здійснювалася за допомогою системи BankID Національного банку України, після чого документи були підписані відповідачкою одноразовим ідентифікатором «E142», який було надіслано на зазначений при реєстрації фінансовий номер телефону НОМЕР_3 .

На підтвердження зазначених обставин позивачем надано до суду електронні документи, Log File та довідку щодо надсилання одноразового ідентифікатора.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір є домовленістю двох або більше сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформленою в електронній формі.

За змістом статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається та виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства та з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Частиною третьою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Відповідно до частини шостої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття може бути надана шляхом надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону, заповнення формуляра про прийняття пропозиції в електронній формі або вчинення дій, які вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко розяснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці дії однозначно повязані з прийняттям пропозиції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом пропозиції його укласти (оферти) та її прийняття (акцепту), підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства для вчинення правочину має бути застосована письмова форма, такий правочин може бути вчинений з використанням інформаційно-комунікаційних систем.

Електронний правочин вважається підписаним, зокрема, якщо використано електронний підпис одноразовим ідентифікатором.

Одноразовий ідентифікатор є алфавітно-цифровою послідовністю, яку отримує особа, що прийняла пропозицію укласти електронний договір, та яка може передаватися засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі, і додаватися до електронних даних з метою підтвердження укладення електронного договору.

Таким чином, чинне законодавство прямо передбачає можливість укладення кредитного договору в електронній формі та прирівнює такий договір за правовими наслідками до договору, укладеного у письмовій формі, за умови його підписання у передбаченому законом порядку.

У даній справі позивачем надано докази проходження відповідачкою процедури ідентифікації через систему BankID Національного банку України, формування заявки на отримання кредиту, направлення відповідачці одноразового ідентифікатора «E142» на фінансовий номер телефону 0631581362 та використання цього одноразового ідентифікатора при підписанні документів, пов`язаних з укладенням кредитного договору.

Зазначені докази узгоджуються між собою, містять взаємопов`язані відомості щодо особи позичальника, часу та способу укладення договору, а також способу його підписання.

За таких обставин суд приходить до висновку, що кредитний договір № 14.10.2024-100002086 від 14.10.2024 року укладений сторонами в електронній формі у встановленому законом порядку, а тому є належною правовою підставою для виникнення між сторонами кредитних правовідносин.

Посилання відповідачки на те, що вона не укладала зазначеного договору, суд оцінює критично, оскільки такі заперечення спростовуються сукупністю наданих позивачем доказів.

При цьому суд враховує, що відповідачкою не наведено обставин та не надано доказів, які б свідчили про незаконне використання її персональних даних, неправомірний доступ третіх осіб до її фінансового номера телефону, проходження процедури BankID іншою особою або інші обставини, які б могли свідчити про укладення кредитного договору не відповідачкою.

Сам по собі факт заперечення відповідачкою укладення електронного договору без надання належних і допустимих доказів на підтвердження таких заперечень не спростовує доказів позивача щодо укладення договору.

Отже, судом встановлено факт належного укладення між сторонами кредитного договору № 14.10.2024-100002086 від 14.10.2024 року.

Суд також встановив факт надання відповідачці кредитних коштів.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.10.2024 року ТОВ «Споживчий центр» здійснило перерахування кредитних коштів у розмірі 24 000,00 грн. на платіжний засіб, реквізити якого зазначені у матеріалах справи як картка № 4441-11XX-XXXX-3529.

Листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 04.07.2025 року за № 94-0407 підтверджується факт перерахування кошти на платіжну картку клієнта: 14.10.2024 18:11:53 на суму 24000,00 (двадцять чотири тисячі гривень 00 копійок) грн, номер картки НОМЕР_4 , номер транзакції в системі iPay.ua 537758599, призначення платежу: Видача за договором кредиту №14.10.2024-100002086.

Посилання відповідачки на те, що наданий позивачем документ не містить повного номера платіжної картки та не містить банківської виписки про зарахування коштів на її рахунок, саме по собі не спростовує факту здійснення кредитодавцем відповідної платіжної операції.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Оцінивши надані позивачем документи у їх сукупності, суд приходить до висновку, що факт перерахування відповідачці кредитних коштів у розмірі 24 000,00 грн. підтверджений належними доказами.

При цьому суд бере до уваги і подальшу поведінку відповідачки.

Представником відповідачки надано докази здійснення ОСОБА_1 платежів на погашення заборгованості за спірним кредитним договором, а саме: 27.10.2024 року - 5 169,56 грн.; 10.11.2024 року - 5 169,56 грн.; 24.11.2024 року - 5 889,56 грн.; 08.12.2024 року - 5 223,93 грн.; 22.12.2024 року - 6 150,22 грн.; 05.01.2025 року - 6 223,77 грн.; 19.01.2025 року - 6 476,96 грн.

Загальна сума здійснених відповідачкою платежів становить 40 303,56 грн.

Таким чином, здійснення відповідачкою платежів на користь ТОВ «Споживчий центр» після укладення кредитного договору додатково підтверджує фактичне виникнення та виконання сторонами кредитних правовідносин.

Отже, судом встановлено як факт укладення кредитного договору № 14.10.2024-100002086 від 14.10.2024 року, так і факт отримання відповідачкою кредитних коштів у розмірі 24 000,00 грн.

Разом з тим встановлення зазначених обставин саме по собі не є достатньою підставою для задоволення позову, оскільки суд повинен перевірити не лише факт виникнення кредитного зобов`язання, а й правомірність нарахування позивачем кожної складової заявленої до стягнення заборгованості з урахуванням спеціальних норм законодавства.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною першою статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За змістом статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Отже, за загальним правилом позичальник зобов`язаний повернути кредит та сплатити проценти за користування ним у порядку та на умовах, встановлених договором та законом.

Однак у даній справі підлягають застосуванню спеціальні норми законодавства щодо правового та соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей.

Відповідно до частини п`ятнадцятої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, та їх дружинам (чоловікам) штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду та/або автомобіля, а також передбачених законом окремих кредитних договорів щодо придбання та встановлення енергетичних установок.

Зазначена норма є спеціальною щодо загальних положень цивільного законодавства про обов`язок позичальника сплачувати проценти за користування кредитом та відповідальність за порушення грошового зобов`язання.

При цьому закон прямо визначає коло осіб, на яких поширюється відповідна гарантія, включаючи дружин (чоловіків) військовослужбовців.

Як убачається з цифрової копії актового запису про шлюб № 388 від 03.10.2020 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.

З довідки, виданої військовою частиною № НОМЕР_2 від 13.03.2026 року, вбачається, що ОСОБА_2 проходив військову службу з 22.03.2022 року.

Отже, станом на 14.10.2024 року (дату укладення кредитного договору) ОСОБА_2 проходив військову службу, а ОСОБА_1 перебувала з ним у зареєстрованому шлюбі.

Таким чином, на момент виникнення кредитних правовідносин відповідачка мала статус дружини військовослужбовця, на яку поширюються передбачені частиною п`ятнадцятою статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» гарантії щодо ненарахування процентів за користування кредитом, штрафних санкцій та пені.

Суд відхиляє доводи представника позивача про те, що відповідачкою не надано військового квитка, витягу з наказу або інших документів, які, на думку позивача, є необхідними для підтвердження права на пільгу.

Закон не встановлює, що право дружини військовослужбовця на ненарахування процентів, пені та штрафних санкцій може підтверджуватися виключно військовим квитком.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність відповідних обставин.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надана військовою частиною довідка від 13.03.2026 року є письмовим доказом, виданим уповноваженим органом, і містить конкретну інформацію про період проходження ОСОБА_2 військової служби з 22.03.2022 року.

У сукупності з актовим записом про шлюб № 388 від 03.10.2020 року зазначені докази є достатніми для встановлення того, що на момент укладення кредитного договору відповідачка була дружиною військовослужбовця.

При цьому позивачем не надано доказів, які б спростовували достовірність зазначеної довідки військової частини або свідчили про припинення проходження ОСОБА_2 військової служби до 02.03.2025 року.

Суд також враховує, що позивачем не доведено наявності будь-якого з винятків, встановлених частиною п`ятнадцятою статті 14 зазначеного Закону.

Зокрема, матеріали справи не містять доказів того, що кредитні кошти були надані для придбання житлового будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них, автомобіля або для придбання та встановлення передбачених законом енергетичних установок.

Відтак, на спірні правовідносини поширюється загальне правило, встановлене частиною п`ятнадцятою статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», щодо ненарахування процентів, пені та штрафних санкцій.

Особливої уваги заслуговує питання моменту припинення шлюбу між відповідачкою та ОСОБА_2 .

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 27.10.2025 року у справі № 345/5372/25 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Однак кредитний договір між сторонами укладено 14.10.2024 року, кінцевий строк повернення кредиту визначено 02.03.2025 року, а платежі, які, згідно з матеріалами справи, були враховані позивачем при формуванні заборгованості, здійснювалися відповідачкою у період з 27.10.2024 року по 19.01.2025 року.

Таким чином, весь встановлений судом період укладення кредитного договору, користування кредитом та здійснення відповідачкою платежів за ним припадає на час, коли ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 , який, згідно з довідкою військової частини, проходив військову службу.

Факт подальшого розірвання шлюбу 27.10.2025 року не може мати зворотної дії щодо правовідносин, які виникли та реалізовувалися у період, коли відповідачка мала передбачений законом статус дружини військовослужбовця.

Тому посилання позивача на те, що на момент розгляду справи шлюб уже розірвано, не спростовує права відповідачки на застосування передбаченої законом пільги до процентів та штрафних санкцій, які були нараховані за період дії кредитного договору до розірвання шлюбу.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості станом на момент пред`явлення позову за відповідачкою рахувалася заборгованість у розмірі 23 915,59 грн., яка складається із 12 001,80 грн. заборгованості за тілом кредиту, 5 193,79 грн. процентів та 6 720,00 грн. неустойки.

Разом із тим 5 193,79 грн. процентів та 6 720,00 грн. неустойки не можуть бути стягнуті з відповідачки, оскільки їх нарахування суперечить прямій нормі частини п`ятнадцятої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Законодавча заборона стосується саме нарахування таких платежів, а тому кредитодавець не вправі включати їх до складу заборгованості позичальниці та вимагати їх примусового стягнення.

Суд також враховує, що відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування позичальник звільняється, зокрема, від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором.

Отже, вимога позивача про стягнення 6 720,00 грн. неустойки не підлягає задоволенню також з огляду на зазначену норму Цивільного кодексу України.

При цьому суд зазначає, що застосування зазначеного положення Цивільного кодексу України є додатковою підставою для відмови у стягненні неустойки та не виключає застосування спеціальної гарантії, встановленої частиною п`ятнадцятою статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Щодо заявленої позивачем заборгованості за тілом кредиту в розмірі 12 001,80 грн. суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, відповідачка здійснила на користь позивача платежі: 27.10.2024 року - 5 169,56 грн.; 10.11.2024 року - 5 169,56 грн.; 24.11.2024 року - 5 889,56 грн.; 08.12.2024 року - 5 223,93 грн.; 22.12.2024 року - 6 150,22 грн.; 05.01.2025 року - 6 223,77 грн.; 19.01.2025 року - 6 476,96 грн.

Загальна сума платежів становить 40 303,56 грн.

Таким чином, відповідачкою сплачено суму, яка на 16 303,56 грн. перевищує розмір отриманого кредиту у 24 000,00 грн.

При цьому судом встановлено, що вже станом на 22.12.2024 року відповідачкою було сплачено 27 602,83 грн., тобто суму, яка перевищує основну суму отриманого кредиту.

Водночас позивачем не надано до суду належного та детального розрахунку, який би дозволяв встановити, яким чином зазначені платежі були розподілені між тілом кредиту, процентами, комісіями та неустойкою, а також з яких правових підстав платежі відповідачки могли бути зараховані в рахунок процентів та неустойки, нарахування яких щодо відповідачки прямо заборонене законом.

Сам по собі поданий позивачем розрахунок заборгованості не має наперед встановленої доказової сили та повинен бути перевірений судом у сукупності з іншими доказами у справі.

Відповідно до статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на встановлений судом факт здійснення відповідачкою платежів на загальну суму 40 303,56 грн., позивачем не доведено наявності непогашеної заборгованості за тілом кредиту у розмірі 12 001,80 грн.

При цьому суд не вправі самостійно визначати порядок зарахування платежів відповідачки таким чином, щоб сформувати новий розрахунок заборгованості замість кредитодавця, оскільки предметом заявленого позову є конкретно визначена позивачем сума заборгованості, а обов`язок доведення її розміру покладається саме на позивача.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, у тому числі факт існування та розмір заборгованості.

Таким чином, встановлення судом факту укладення кредитного договору та факту отримання відповідачкою 24 000,00 грн. кредитних коштів не означає автоматичного підтвердження заявленої позивачем суми заборгованості у розмірі 23 915,59 грн.

Судом встановлено, що відповідачка мала право на передбачену законом пільгу щодо ненарахування процентів, пені та штрафних санкцій, а також здійснила платежі на загальну суму, що значно перевищує суму отриманого кредиту.

За таких обставин заявлена до стягнення сума заборгованості не підтверджена належними та достатніми доказами.

Отже, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення 23 915,59 грн. заборгованості за кредитним договором № 14.10.2024-100002086 від 14.10.2024 року є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.

При цьому суд вважає необхідним окремо зазначити, що відмова у задоволенні позову не пов`язана із недоведеністю факту укладення кредитного договору чи факту отримання відповідачкою кредитних коштів.

Навпаки, зазначені обставини судом встановлені.

Підставою для відмови у задоволенні позову є відсутність доведеного позивачем права на стягнення саме заявленої суми заборгованості з урахуванням спеціальних законодавчих гарантій, встановлених для дружин військовослужбовців, а також здійснення відповідачкою платежів на загальну суму 40 303,56 грн., що перевищує суму отриманого кредиту.

Отже, суд не встановив підстав для задоволення позову навіть у частині заявленої позивачем заборгованості за тілом кредиту.

Усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).

Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Оскільки у задоволенні позову ТОВ «Споживчий центр» відмовлено повністю, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. залишається за позивачем та не підлягає стягненню з відповідачки.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 141, 247, 258-259, 263-265, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 509, 526, 530, 626, 629, 1048, 1054 Цивільного кодексу України, статтями 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», частиною п`ятнадцятою статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення. Учасник справи якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 01.09.2026 р.

Головуючий: