Рішення № 139411428, 27.08.2026, Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №345/2756/26

Провадження № 2/345/2241/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27.08.2026 м.Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі головуючого судді Юрчака Л.Б., з участю секретаря судового засідання Пилипів Н.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

представник Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» Мохир Я.В. через систему «Електронний суд» звернувся до суду з вищевказаною позовною заявою, а саме просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 02.06.2025-100000388 від 02.06.2025 у розмірі 18 600,00 гривень, а також 2 662,40 грн. сплаченого судового збору та витрати пов`язані з надсиланням стороні відповідача позовної заяви у паперовій формі листом з описом вкладення у розмірі 116,58 грн.

Позов мотивує тим, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 02.06.2025 р. укладено кредитний договір (оферти) № 02.06.2025-100000388. Відповідно до умов договору відповідачу надано кредит у розмірі 6 000,00 грн. строком на 140 днів із кінцевим терміном повернення до 19.10.2025 року. Умовами договору передбачено можливість продовження (лонгації, пролонгації) строку кредитування та строку виплати кредиту за ініціативою позичальника шляхом укладення додаткового договору. Процентна ставка за користування кредитом є фіксованою та становить 1 % за кожен день користування кредитом. Комісія за надання кредиту становить 20 % від суми кредиту, тобто 1 200,00 грн. Відповідно до п. 3.1 Договору кредитодавець зобов`язується надати позичальнику кредит, а позичальник - повернути кредит та сплатити проценти і комісію. Згідно з п. 4.1 Договору кредит надається шляхом перерахування коштів на рахунок позичальника. Відповідно до п. 6.1 Договору позичальник зобов`язаний своєчасно повернути кредит, сплатити проценти та комісії у строки, визначені договором та заявкою. Представник позивача зазначає, що свої зобов`язання щодо надання кредиту виконав належним чином, однак відповідач належним чином зобов`язання за договором не виконав, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у загальному розмірі 18 600,00 грн., що складається з: тіла кредиту - 6 000,00 грн.; процентів - 8 400,00 грн.; комісії (пов`язаної з наданням кредиту) - 1 200,00 грн.; неустойки - 3 000,00 грн. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 18 600,00 грн., а також понесені судові витрати, які складаються із судового збору у розмірі 2 662,40 грн. та витрат, пов`язаних із направленням відповідачу копії позовної заяви з додатками у розмірі 116,58 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.

Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 12 травня 2026 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження із викликом сторін, запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання копії ухвали подати відзив на позов з доказами на підтвердження обставин, що підтверджують заперечення проти позову.

01 червня 2026 року відповідач через систему «Електронний суд» подав до суду відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позову. У відзиві відповідач зазначив, що заперечує проти задоволення позову у повному обсязі, посилаючись на відсутність належних доказів укладення ним кредитного договору та фактичного отримання кредитних коштів. Зокрема, відповідач стверджував, що кредитних коштів у розмірі 6 000,00 грн. від позивача не отримував. Звернув увагу, що позивач посилається на їх перерахування на платіжну картку № НОМЕР_1 , однак не надав доказів належності зазначеної картки саме відповідачу. При цьому, за твердженням відповідача, емітентом вказаної картки є АТ «АКЦЕНТ-БАНК» (А-Банк), у якому він ніколи не мав рахунків чи платіжних карток та не проходив процедуру верифікації клієнта. Також відповідач послався на розбіжність у номерах телефонів, використаних під час його ідентифікації та укладення кредитного договору. Зокрема, відповідно до наданого позивачем системного логу BankID, фінансовий номер телефону відповідача у банку-ідентифікаторі зазначений як НОМЕР_2 , тоді як під час реєстрації особистого кабінету та підписання кредитного договору одноразовим ідентифікатором «Е511» використовувався номер НОМЕР_9. Відповідач зазначив, що останній номер йому ніколи не належав та ним не використовувався. На думку відповідача, наведені розбіжності свідчать про відсутність належного підтвердження того, що кредитний договір було укладено та підписано саме ним. При цьому надані позивачем анкета, заявка, електронна оферта та лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» № 753-2704 від 27.04.2026 року про перерахування 6 000,00 грн., як вважає відповідач, не підтверджують ані належності платіжної картки йому, ані фактичного отримання ним кредитних коштів. Крім того, відповідач заперечив проти стягнення неустойки у розмірі 3 000,00 грн., посилаючись на законодавчі обмеження щодо нарахування штрафних санкцій у період дії воєнного стану, а також проти стягнення комісії за надання кредиту у розмірі 1 200,00 грн., вважаючи відповідну умову договору нікчемною. З огляду на викладене відповідач просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Представник ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» Ларіонов К.О. через систему «Електронний суд» подав до суду відповідь на відзив, у якому просив позовні вимоги задовольнити та розглянути справу без участі представника позивача. Зазначив, що отримані через центральний вузол системи BankID Національного банку України дані однозначно ідентифікують відповідача, а останній не надав належних доказів на спростування проведеної ідентифікації. Представник позивача вказав на суперечливість процесуальної позиції відповідача, який, заперечуючи факт укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів, водночас заперечує розмір процентної ставки, комісій та неустойки за цим договором. На думку позивача, така позиція є непослідовною та має оцінюватися з урахуванням доктрини заборони суперечливої поведінки. Щодо нарахованих процентів представник позивача зазначив, що вони нараховані відповідно до умов кредитного договору та лише в межах строку кредитування. Нарахування за межами цього строку, зокрема за прострочення, позивачем не здійснювалося. Щодо розрахунку заборгованості зазначив, що відповідач не надав власного розрахунку чи інших доказів, які б спростовували правильність розрахунку позивача або факт отримання кредитних коштів. Також звернув увагу, що відповідач протягом дії договору не заявляв претензій щодо ненадання йому кредитних коштів. Стосовно комісії представник позивача пояснив, що вона пов`язана з перерахуванням кредитних коштів на рахунок, зазначений позичальником, із використанням стороннього сервісу інтернет-еквайрингу. Вказав, що умови щодо комісії були передбачені кредитним договором та були відомі відповідачу. У зв`язку з наведеним представник позивача вважав доводи відповідача необґрунтованими та просив позов задовольнити в повному обсязі.

01 червня 2026 року відповідач через систему «Електронний суд» подав заперечення на відповідь на відзив, у яких просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі та розглянути справу без його участі. Заперечуючи проти доводів позивача, відповідач зазначив, що позивач не довів факту отримання ним кредитних коштів. Вказав, що не володів банківською карткою, на яку, за твердженням позивача, були перераховані кошти, а наданий позивачем документ містить лише технічні відомості про транзакцію із частково прихованим номером картки та не містить даних, які б однозначно ідентифікували відповідача як отримувача коштів. Також зазначив, що позивач не надав підтвердження належності відповідного рахунку відповідачу та не звертався до суду з клопотанням про витребування відповідної інформації у банківської установи. Окремо відповідач звернув увагу на розбіжність між фінансовим номером телефону, верифікованим банком, та номером телефону, на який надсилався одноразовий ідентифікатор для підписання кредитного договору, зазначивши, що належність останнього йому позивачем не доведена. Доводи позивача щодо суперечливої процесуальної поведінки відповідач вважав безпідставними, зазначивши, що заперечення щодо неукладення договору та неотримання кредитних коштів не позбавляють його права альтернативно заперечувати проти окремих умов документа, наданого позивачем, зокрема щодо процентів, комісій та штрафних санкцій. Щодо комісії у розмірі 1 200,00 грн. відповідач зазначив, що позивач суперечливо визначає її правову та економічну природу: з одного боку, посилається на неї як на плату за послуги інтернет-еквайрингу, а з іншого - умови заявки визначають відповідний платіж як плату за надання кредиту та водночас містять положення про ненадання додаткових чи супутніх послуг. У зв`язку з цим відповідач заперечував правомірність стягнення зазначеної комісії. Відповідач вважав, що наведені ним обставини свідчать про недоведеність факту укладення кредитного договору та отримання ним кредитних коштів, а також про необґрунтованість заявленої до стягнення заборгованості, у зв`язку з чим просив у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 08.06.2026 з метою повного та всебічного з`ясування обставин справи суд витребував у АТ «Акцент-Банк» інформацію щодо належності відповідачу ОСОБА_1 банківської картки № НОМЕР_1 , а також щодо факту зарахування на цю картку 02.06.2025 коштів у сумі 6 000,00 грн. Суд виходив із того, що відповідач заперечує належність йому зазначеної картки та факт отримання кредитних коштів, тоді як позивач посилається на їх перерахування саме на цю картку. У зв`язку з необхідністю перевірки зазначених обставин судове засідання було відкладено на 05.08.2026.

Як вбачається з відповіді АТ «Акцент-Банк» від 18.06.2026 № 42808/47-260618/230-БТ, наданої на виконання ухвали суду у справі № 345/2756/26, банківська картка № НОМЕР_1 (рахунок № НОМЕР_3 ) емітована на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ). Банком також надано рух коштів за вказаним рахунком за 02.06.2025 та платіжну інструкцію на суму 6 000,00 грн.

Водночас, згідно з повторною відповіддю АТ «Акцент-Банк» від 30.06.2026 № 42808/47-260618/230-БТ, наданою на запит суду у справі № 345/2756/26, банківська картка № НОМЕР_1 (рахунок № НОМЕР_3 ) відповідачу ОСОБА_1 не належить, а емітована на ім`я ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ). Банком також надано рух коштів за вказаним рахунком за 02.06.2025 та платіжну інструкцію на суму 6 000,00 грн. При цьому АТ «Акцент-Банк» повідомило, що зазначена у попередній відповіді від 18.06.2026 інформація про належність картки № НОМЕР_1 ОСОБА_1 була вказана помилково та є некоректною.

Представник позивача ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» у судове засідання не з`явився, у поданих до суду письмових поясненнях просив розглядати справу без його участі.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, у поданих до суду запереченнях просив розглядати справу без його участі.

З урахуванням належного повідомлення учасників справи, наявності письмових заяв та пояснень сторін, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи на підставі наявних у справі матеріалів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з розглядом справи за відсутності учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Судом установлено, що 02.06.2025 року між позивачем ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» та відповідачем ОСОБА_1 було сформовано електронні документи щодо укладення кредитного договору № 02.06.2025-100000388 від 02.06.2025 року.

Із заявки кредитного договору № 02.06.2025-100000388 від 02.06.2025 року, дата та час укладення - 02.06.2025 року о 09 год. 13 хв., вбачається, що кредитодавцем є позивач ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР», а позичальником зазначений відповідач ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Крім того, із заявки кредитного договору № 02.06.2025-100000388 від 02.06.2025 року вбачається, що реквізитами електронного платіжного засобу для надання коштів позичальнику зазначено картку № НОМЕР_6 . Ця сторінка частини кредитного договору підписана електронним підписом позичальника - одноразовим ідентифікатором E511.

Із відповіді позичальника про прийняття пропозиції, акцепт кредитного договору № 02.06.2025-100000388 від 02.06.2025 року, вбачається, що позичальник підтверджує прийняття пропозиції про укладення кредитного договору, невід`ємною частиною якого є заявка до кредитного договору № 02.06.2025-100000388 від 02.06.2025 року, а відповідна сторінка підписана одноразовим ідентифікатором E511.

Згідно з довідкою-розрахунком про стан заборгованості за кредитним договором, вбачається, що за кредитним договором № 02.06.2025-100000388 від 02.06.2025 року позивач ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» визначив заборгованість відповідача ОСОБА_1 у загальному розмірі 18 600,00 грн., що складається з: тіла кредиту - 6 000,00 грн.; процентів - 8 400,00 грн.; комісії (пов`язаної з наданням кредиту) - 1 200,00 грн.; неустойки - 3 000,00 грн. Проценти за кредитом нараховані за період з 02.06.2025 р. по 19.10.2025.

На підставі листа ТОВ «Універсальні платіжні рішення» № 753-2704 від 27.04.2026 року вбачається, що між ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та позивачем ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» укладено договір на переказ коштів № ФК-П-2024/01-2 від 01.04.2024 року, відповідно до якого 02.06.2025 року було перераховано кошти на платіжну картку клієнта у сумі 6 000 грн. 00 коп., номер картки № НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua - 759949637, призначення платежу: Видача за договором кредиту №02.06.2025-100000388.

Із копії договору про надання послуг з переказу коштів № ФК-П-2024/01-2 від 01.04.2024 року вбачається, що його укладено між ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» та ТОВ «Універсальні платіжні рішення» щодо надання послуг із переказу коштів.

Водночас суд зазначає, що сам по собі лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» підтверджує лише факт ініціювання та здійснення переказу коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 , однак не містить відомостей про те, що ця платіжна картка належить саме відповідачу ОСОБА_1 , а також не підтверджує фактичного отримання відповідачем ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 6 000 грн. 00 коп.

Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 08.06.2026 року у даній справі витребувано у АТ «Акцент-Банк» інформацію щодо належності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , банківської картки № НОМЕР_1 , а також інформацію щодо підтвердження або спростування факту зарахування на вказану картку 02.06.2025 року коштів у сумі 6 000 грн. 00 коп.

Як вбачається з відповіді АТ «Акцент-Банк» від 18.06.2026 року № 42808/47-260618/230-БТ, картка № НОМЕР_1 , рахунок № НОМЕР_3 , емітована на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 . До відповіді банком додано рух коштів за рахунками та платіжну інструкцію на суму 6 000 грн. 00 коп.

Водночас із повторної відповіді АТ «Акцент-Банк» від 30.06.2026 року № 42808/47-260618/230-БТ вбачається, що картка № НОМЕР_1 не належить клієнту ОСОБА_1 , а картковий рахунок № НОМЕР_3 емітовано на ім`я ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 . До відповіді також додано рух коштів за рахунками та платіжну інструкцію на суму 6 000 грн. 00 коп.

При цьому АТ «Акцент-Банк» у повторній відповіді окремо зазначило, що раніше надана відповідь від 18.06.2026 року № 42808/47-260618/230-БТ, відповідно до якої картка № НОМЕР_1 була зазначена як емітована на ім`я ОСОБА_1 , була надана некоректно.

Отже, суд бере до уваги уточнену інформацію, надану АТ «Акцент-Банк» 30.06.2026 року, якою банк спростував відомості, наведені у своїй попередній відповіді від 18.06.2026 року, щодо належності спірної платіжної картки відповідачу.

З наданої банком інформації вбачається, що картка № НОМЕР_1 та відповідний картковий рахунок № НОМЕР_3 належать іншій особі - ОСОБА_2 , а не відповідачу ОСОБА_1 .

Суд також враховує, що відповідач у поданому до суду відзиві заперечував факт отримання кредитних коштів та зазначав, що платіжна картка, на яку, за твердженням позивача, були перераховані кредитні кошти, йому не належить.

Відповідач також у запереченнях на відповідь на відзив зазначав, що позивачем не надано належних та допустимих доказів фактичного перерахування кредитних коштів саме відповідачу, а наданий позивачем лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» містить лише технічну інформацію про транзакцію із номером картки та не ідентифікує отримувача коштів. Відповідач вказував на необхідність підтвердження належності відповідної платіжної картки саме йому та фактичного зарахування коштів на його рахунок.

Таким чином, доводи відповідача щодо неналежності йому платіжної картки № НОМЕР_1 не спростовані позивачем, а навпаки, підтверджуються уточненою офіційною інформацією банку-емітента.

За таких обставин суд приходить до переконання, що відсутні підстави вважати доведеним, що саме відповідач ОСОБА_1 отримав кредитні кошти у розмірі 6 000 грн. 00 коп. або мав можливість розпоряджатися такими коштами.

Суд враховує, що наявність у матеріалах справи електронних документів, підписаних одноразовим ідентифікатором, сама по собі не є достатньою підставою для стягнення з відповідача кредитної заборгованості, якщо позивачем не доведено фактичне надання кредитних коштів саме відповідачу ОСОБА_1 .

Відповідно до статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти та її прийняття, а якщо правочин відповідно до закону або домовленості сторін має бути підписаний, моментом його підписання є, зокрема, використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

За статтями 205, 207 ЦК України правочин може вчинятися у письмовій, у тому числі електронній, формі, а правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, і воля сторін виражена за допомогою електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

За змістом статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, такий договір вважається укладеним у письмовій формі.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у спорах, пов`язаних з укладенням кредитних договорів в електронній формі, звертав увагу на необхідність перевірки не лише факту використання одноразового ідентифікатора, а й належної ідентифікації позичальника, зв`язку відповідної дії з укладенням конкретного договору та підтвердження фактичного надання кредитних коштів. Такий підхід узгоджується з правовими висновками, викладеними, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18, від 09.09.2020 року у справі № 732/670/19, від 07.10.2020 року у справі № 127/33824/19 та від 12.01.2021 року у справі № 524/5556/19.

Суд враховує, що наявність у матеріалах справи електронних документів, підписаних одноразовим ідентифікатором, сама по собі не є достатньою підставою для стягнення з відповідача кредитної заборгованості, якщо позивачем не доведено фактичне надання кредитних коштів саме відповідачу ОСОБА_1 .

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, 612, 629 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, а договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Водночас обов`язок позичальника повернути кредитні кошти, сплатити проценти, комісії та інші платежі виникає за умови доведення факту отримання ним кредитних коштів або фактичного надання таких коштів саме у його розпорядження.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінюючи докази, надані сторонами, а також витребувані судом докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачем ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» не доведено належними, допустимими та достовірними доказами факт отримання відповідачем ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 6 000 грн. 00 коп. за кредитним договором № 02.06.2025-100000388 від 02.06.2025 року.

Як убачається з матеріалів справи, за твердженням позивача, кредитні кошти були перераховані на платіжну картку № НОМЕР_1 та рахунок № НОМЕР_3 .

Разом із тим витребувані судом докази, отримані безпосередньо від банку-емітента платіжної картки, з урахуванням уточнення АТ «Акцент-Банк» від 30.06.2026 року, свідчать про те, що зазначені платіжна картка та рахунок належать не відповідачу ОСОБА_1 , а іншій особі - ОСОБА_2 .

У зв`язку з цим суд критично оцінює доводи позивача про те, що реквізити електронного платіжного засобу № НОМЕР_1, зазначені у заявці на укладення кредитного договору, належали відповідачу. Саме по собі зазначення відповідного номера картки у заявці не підтверджує її належності відповідачу та фактичного отримання ним перерахованих на неї коштів, оскільки ця обставина спростована уточненою офіційною інформацією банку-емітента.

При цьому суд враховує, що первісна відповідь АТ «Акцент-Банк» від 18.06.2026 року містила інформацію про належність спірної платіжної картки відповідачу. Однак у повторній відповіді від 30.06.2026 року банк прямо зазначив, що така інформація була надана некоректно, та надав уточнені відомості щодо фактичного власника платіжної картки і рахунку.

За таких обставин суд не бере до уваги відомості первісної відповіді банку як доказ належності платіжної картки відповідачу, оскільки зазначені відомості самим банком у подальшому визнано некоректними та виправлено. Натомість уточнена інформація банку, надана на вимогу суду, свідчить про належність платіжної картки та рахунку іншій особі.

Суд також враховує обставини, пов`язані з номерами телефонів, зазначеними у документах щодо укладення кредитного договору.

Так, у додатку до кредитного договору зазначено два різні номери телефонів: НОМЕР_7 та НОМЕР_8 . Водночас одноразовий ідентифікатор, за допомогою якого, за твердженням позивача, було здійснено акцепт кредитного договору, направлено на номер НОМЕР_7.

Разом із тим відповідно до інформації, отриманої з центрального вузла Системи BankID НБУ на електронний запит на ідентифікацію, джерелом якої зазначено АТ КБ «ПриватБанк», за відповідачем ОСОБА_1 зазначено номер телефону НОМЕР_2 , тобто НОМЕР_8 .

Отже, номер телефону, на який було направлено одноразовий ідентифікатор для акцепту кредитного договору, не збігається з номером телефону, зазначеним за відповідачем у даних, отриманих під час його ідентифікації через систему BankID НБУ. При цьому обидва номери зазначені в одному додатку до кредитного договору.

Суд зазначає, що сама по собі наявність різних номерів телефонів не є безумовним доказом того, що відповідач не укладав кредитного договору. Водночас за обставин цієї справи така розбіжність має істотне значення для оцінки належності ідентифікації відповідача та доведеності факту отримання ним кредитних коштів.

Зокрема, позивач мав довести, що номер телефону НОМЕР_7 , на який було направлено одноразовий ідентифікатор, належав саме відповідачу та був належним чином пов`язаний з його особою на момент укладення кредитного договору. Саме по собі зазначення цього номера у додатку до кредитного договору такого факту не підтверджує, особливо з огляду на те, що в цьому ж додатку зазначено номер 0669050858, який відповідає номеру телефону, зазначеному за відповідачем у даних, отриманих через систему BankID НБУ.

Таким чином, оцінюючи наведені обставини у їх сукупності, суд враховує, що кредитні кошти, за твердженням позивача, були перераховані на платіжну картку та рахунок, які відповідно до уточненої інформації банку належать іншій особі; для акцепту кредитного договору використано номер телефону НОМЕР_7 , тоді як у даних системи BankID НБУ за відповідачем зазначено номер 0669050858; при цьому первісна інформація банку щодо належності платіжної картки відповідачу була самим банком у подальшому визнана некоректною та виправлена.

Наведені обставини у своїй сукупності не підтверджують належного зв`язку відповідача ОСОБА_1 ані з номером телефону, використаним для акцепту кредитного договору, ані з платіжною карткою та рахунком, на які були перераховані кредитні кошти.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позивачем не доведено, що саме відповідач ОСОБА_1 отримав кредитні кошти у розмірі 6 000 грн. 00 коп. за кредитним договором № 02.06.2025-100000388 від 02.06.2025 року або набув можливості розпоряджатися такими коштами.

Оскільки позивачем ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» не доведено фактичного надання кредитних коштів відповідачу, вимога про стягнення основної суми заборгованості у розмірі 6 000 грн. 00 коп. є недоведеною та задоволенню не підлягає.

Вимоги позивача про стягнення процентів у розмірі 8 400 грн. 00 коп., комісії, пов`язаної з наданням кредиту, у розмірі 1 200 грн. 00 коп., та неустойки у розмірі 3 000 грн. 00 коп. є похідними від вимоги про стягнення основної суми кредитної заборгованості.

За відсутності доведеного факту отримання відповідачем кредитних коштів за кредитним договором № 02.06.2025-100000388 від 02.06.2025 року підстави для стягнення процентів, комісії та неустойки також відсутні, а тому зазначені вимоги задоволенню не підлягають.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 02.06.2025-100000388 від 02.06.2025 року у загальному розмірі 18 600 грн. 00 коп. є недоведеними та задоволенню не підлягають.

Усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із положень статті 141 ЦПК України.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено повністю, судові витрати, понесені позивачем ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» у зв`язку зі зверненням до суду, покладаються на позивача та стягненню з відповідача ОСОБА_1 не підлягають.

Доказів понесення відповідачем ОСОБА_1 судових витрат, які підлягають розподілу відповідно до положень статті 141 ЦПК України, до суду не подано, у зв`язку з чим питання щодо їх стягнення судом не вирішується.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 274-279 ЦПК України, статтями 205, 207, 509, 526, 530, 610, 612, 625, 629, 633, 634, 638, 639, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України, статтями 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», Законом України «Про споживче кредитування», суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення. Учасник справи якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 01.09.2026 р.

Головуючий: