Рішення № 139411396, 02.09.2026, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/9441/25

Провадження № 2/344/654/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого-судді Польської М.В.,

секретаря судового засідання Соляник Т.І.,

за участю:

представника позивача Струць Т.І.,

представника відповідача2 Білан А.М.,

представника відповідача3,5 Тинів І.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Угринівської сільської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Кавацюк Наталії Ярославівни, ОСОБА_4 про визнання протиправними дії державного реєстратора та скасування рішення державного реєстратора, визнання недійсними договорів дарування та державної реєстрації прав власності, витребування нерухомого майна, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, інтереси якого представляє адвокат, звернувся в травні 2025 року в суд із позовною заявою до Виконавчого комітету Угринівської сільської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Кавацюк Наталії Ярославівни, ОСОБА_4 про: визнання протиправними дії державного реєстратора щодо прийняття рішення про реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на підставі заочного рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05.10.2020 по цивільній справі № 344/21926/19, провадження № 2/344/1525/20, на нерухоме майно - земельну ділянку кадастровий номер 2610192001:25:009:0249 площею 0.0148 га, об`єкт незавершеного будівництва житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , земельну ділянку кадастровий номер № 2610192001:25:009:0247 площею 0,04 га; скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на об`єкти нерухомого майна, яка здійснена на підставі заочного рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05.10.2020 по цивільній справі № 344/21926/19, провадження № 2/344/1525/20, а саме: земельну ділянку кадастровий номер 2610192001:25:009:0249 площею 0.0148 га, об`єкт незавершеного будівництва житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , земельну ділянку кадастровий номер № 2610192001:25:009:0247 площею 0,04 га; визнання недійсними договорів дарування №1505 від 28.11.2024 р., №390 від 19.04.2024 р. та скасувати рішення про державну реєстрацію прав на підставі Договорів дарування №1505 від 28.11.2024 р., №390 від 19.04.2024 р.; витребування нерухомого майна земельної ділянки з кадастровим номером 2610192001:25:009:0247, площею 0.04 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , земельної ділянки з кадастровим номером 2610192001:25:009:0249, площею 0.0148 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 та об`єкт незавершеного будівництва житлового будинку, розташованого на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 з незаконного володіння ОСОБА_4 , як особи, яка набула його від обдарованої ОСОБА_3 та передати їх у власність ОСОБА_1 .

Позов обґрунтовано тим, що позивач є власником земельної ділянки площею 0,0948 га, яка перебуває у його приватній власності на підставі Державного акту, виданого 13.10.2008 у АДРЕСА_1 , на якій розпочато, але не завершено будівництво житлового будинку. Однак 05.10.2020 р. Івано-Франківським міським судом було ухвалено заочне рішення у справі № 344/21926/19 без його участі про поділ спірного майна, в якому не враховано, що земельна ділянка є приватною власністю і не підлягає поділу; недобудований об`єкт поділено як завершене будівництво, хоча такий є незавершеним. На підставі даного судового рішення ОСОБА_2 було передано 0,0400 га із загальної ділянки належної позивачу, яку вона самовільно оформила окремим кадастровим номером 2610192001:25:009:0247 та подарувала ОСОБА_3 (договір №390 від 19.04.2024). А 0,0147га ділянки, залишеної судом у спільному користуванні подружжя, ОСОБА_2 оформила 1/2 частку на себе із створенням окремої ділянки 2610192001:25:009:0249 (у реєстрі площа більша 0,0148 га), що є виходом за межі судового рішення і також подарувала ОСОБА_3 (договір №1505 від 28.11.2024). Отже, існує дублювання права власності за позивачем та іншою особою. Тобто державним реєстратором було неправомірно зареєстроване право власності на незавершений будівництвом житловий будинок та земельну ділянку, допущені помилки у зазначенні розміру земельної ділянки (замість вірного 0,0147га вказано 0,0148га). Внаслідок вказаних помилок, приватним нотаріусом Кавацюк Н.Я. незаконно було в подальшому посвідчено договори дарування на вказану нерухомість, окрім того самі договори також є удаваними правочинами, так як дарувальник і обдарований не перебувають у родинних стосунках. В подальшому ОСОБА_3 , яка отримала у дар земельні ділянки та об`єкт незавершеного будівництва, передала спірне майно у власність іншої особи ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 15.05.2025 року. Все нерухоме майно слід витребувати та повернути позивачу.

Ухвалою від 30.05.2025 року позов залишено без руху.

Ухвалою від 06.06.2025р. відмовлено у забезпеченні позову.

Ухвалою від 11.06.2025 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою від 25.06.2025р. повторно відмовлено у забезпеченні позову.

03.07.2025р. відповідачем1 Виконавчим комітетом Угринівської сільської ради подано відзив на позов, в якому вимоги позову заперечуються. Зазначено, що земельна ділянка кадастровий номер 2610192001:25:009:0249 площею 0,0148 га на території Угринівської сільської ради ніколи не перебувала, а її адресу в іншому населеному с.Крихівці вказує і сам позивач, отже вимоги до виконкому Угринівської сільської ради є взагалі безпідставні.

15.09.2025р. представником позивача подано відповідь на відзив відповідача1, де вказується, що державний реєстратор Канюк О.С. працював у виконкомі Угринівської сільської ради, він проводив державну реєстрацію прав на спірне нерухоме майно, а тому вимоги спрямовані саме до належного співвідповідача.

28.10.2025р. представник позивача подала додаткові пояснення по справі.

Ухвалою від 28.10.2025р. витребувано докази у справі.

Ухвалою суду від 10.02.2026 року закрито підготовче провадження у даній справі.

Представник позивача вимоги поданої позовної заяви підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити.

Представник відповідача1 скористався правом подачі відзиву та просив розгляд справи без його участі.

Представник відповідача 2, представник відповідачів 3,5 просили відмовити у задоволенні позовних вимог повністю з підстав зазначених у наданих перед судом поясненнях.

Відповідач4 приватний нотаріус івано-Франківського міського нотаріального округу Кавацюк Н.Я. просила розгляд справи без її участі, на виконання ухвали суду від 28.10.2025р. надала 07.11.2025р. витребувані судом докази (договори дарування з матеріалами).

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши докази, які надані сторонами, оглянувши матеріали цивільної справи №344/21926/19, з`ясувавши таким чином фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 13.10.2008 року на ім`я ОСОБА_1 був виданий Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0948 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, на підставі рішення Крихівецької сільської ради від 23.07.2008р. (а.с.11 т.1). Кадастровий номер на ділянку не було зазначено у Державному акті на право власності на земельну ділянку, а самий акт було зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю.

На даній земельній ділянці було розпочато будівництво житлового будинку, але, як доводила сторона позивача, його не завершено.

05.10.2020р. Івано-Франківським міським судом було ухвалено заочне рішення у справі №344/21926/19, яке набрало законної сили 04.11.2020р., за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, згідно якого позов задоволено. Проведено розподіл будинковолодіння (без зазначення завершеного чи незавершеного об`єкту будівництва) та земельної ділянки кадастровий номер 2610192001:25:009:0045, розташованих в АДРЕСА_1 , а саме виділено у власність ОСОБА_5 : 1/2 частину будинковолодіння (із переліком приміщень цокольного та І поверху) загальною площею 123.9 м.кв., ворота, частину огорожі, реальна частка яких в загальному становить 53%, а також земельну ділянку площею 0.04га (400.5 м.кв.); виділено у власність ОСОБА_1 : 1/2 частину будинковолодіння (із переліком приміщень цокольного та мезонін) загальною площею 108.2 м.кв., погріб, частину огорожі, реальна частка яких становить 47%, а також земельну ділянку площею 0.04га (400.5 м.кв.); залишено у спільному користуванні обох земельну ділянку площею 0.0147га (147 м.кв.) (а.с.25-29 т.1).

Позивач зазначає, що в судовому рішенні не було враховано, що земельна ділянка всією площею є його приватною власністю і не підлягає поділу, а недобудований на той час об`єкт поділено судом як завершене будівництво.

Щодо цього суд відхиляє такі доводи, оскільки судове рішення не було скасоване у встановленому порядку, є обов`язковим до виконання як таке, що набрало законної сили і не може позивачем оцінюватись як незаконне чи неправильне, окрім того у перегляді заочного та відкритті апеляційного провадження було відмовлено, про що зазначено нижче.

За ч.3 ст.2, ст..18, ч.4 ст.82 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, спільне майно подружжя придбане сторонами у шлюбі за встановленим у справі №344/21926/19 переліком, було предметом поділу між колишнім подружжям. При цьому, судом у рішенні встановлено наявність Технічного паспорта, виготовленого 15.07.2019р. на житловий будинок (будинок садибного типу) площею 232.1 м.кв з іншими спорудами та об`єктами, а сам поділ проводився за наданим експертним висновком. Тому, доводи позивача про наявність факту на той час незавершеного будівництва могла бути предметом оцінки у справі №344/21926/19, а діючі витяги з реєстрів прав на майно надані до позову у справі, що розглядається, станом на лютий 2025 року теж містять інформацію про об`єкт незавершеного будівництва, як і позовні вимоги стосуються незавершеного будівництвом будинку. Звідси, не зазначення в судовому рішенні від 05.10.2020р. щодо поділу нерухомого майна будинковолодіння з господарськими спорудами між колишнім подружжям як об`єкту саме незавершеного будівництва не створило неправильність подальшої реєстрації такого також, як об`єкту незавершеного будівництва.

Водночас, позивач ОСОБА_1 на ім`я якого був виданий 13.10.2008 року Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0948 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована в АДРЕСА_1 (право власності на яку в реєстрі було зареєстроване 01.06.2007р. спочатку як землі сільськогосподарського призначення), виготовив проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки змінивши цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, тільки 23.02.2022р вчинив дії, які потягли за собою реєстрацію за ним права власності на всю земельну ділянку площею 0,0948 га кадастровий номер 2610192001:25:009:0045, яка розташована в АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру від 18.02.2020 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.12, 30-32 т.1).

Тобто реєстрація права власності на земельну ділянку площею 0,0948га з кадастровим номером 2610192001:25:009:0045 за позивачем ОСОБА_1 на підставі поданої ним заяви, була здійснена 23.02.2022р. державним реєстратором Селівановою О.В. на підставі наданого ним Державного акту від 13.10.2008р., на його ім`я одноособово і на всю площу 0,0948 га, не зважаючи на те, що така ділянка вже була на час такої реєстрації прав поділена між колишнім подружжям за судовим рішенням ще 05.10.2020р. та яке набрало законної сили, а позивач відповідно мав право реєстрації за собою земельної ділянки тільки 0.004га (400.5 м.кв.). Саме на дану реєстрацію права власності за ним 23.02.2022р. щодо земельної ділянки площею 0,0948га з кадастровим номером 2610192001:25:009:0045 за ОСОБА_1 , як підставу позовних вимог і посилається сторона позивача, доводячи факт особистого права на земельну ділянку на час звернення з позовом до суду у 2025 році та неправомірність дій державного реєстратора, які вчинялись щодо прав колишньої дружини за судовим рішенням.

Судом з власної ініціативи поставлене питання огляду (про що не заперечив присутній на судовому засіданні представник ОСОБА_6 ) та було оглянуто матеріали судової справи №344/21926/19, оскільки по перше сторона позивача доводила те, що ОСОБА_1 не знав про наявність рішення про поділ майна вчинивши дії 23.02.2022р. щодо реєстрації права на землю повністю за собою, по друге жодна із сторін не надала схеми поділу незавершеного будівництва та трьох земельних ділянок, зазначених у судовому рішенні від 05.10.2020р..

Так, на а.с.140 цивільної справи №344/21926/19 є наявною заява ОСОБА_1 від 02.06.2021р. про ознайомлення зі справою із власноручним його записом «зі справою ознайомився, зробив фотокопії, дата - 04.06.2021р.». Отже, по крайній мірі не пізніше 04.06.2021р. ОСОБА_1 вже було відомо про те, що земельна ділянка площею 0,0948 га кадастровий номер 2610192001:25:009:0045, яка розташована в АДРЕСА_1 , яку він вважав і на даний час вважає своєю особистою приватною власністю, поділена у рівних частках та частина під житловим будинком залишена у спільне користування. Тому, доводи сторони позивача про те, що звертаючись до державного реєстратора у лютому 2022р. ОСОБА_1 не знав про рішення суду від 05.10.2020р., є неправдивими та спростовуються матеріалами оглянутої цивільної справи. Окрім того, 26.08.2022р. та 19.09.2022р. представник ОСОБА_1 за дорученням ОСОБА_7 повторно отримала матеріали справи №344/21926/19 на ознайомлення та зняття копій документів (а.с.141-143 в іншій цивільній справі). Аналогічно, втретє представник ОСОБА_1 адвокат Говзан М. звернувся в суд 13.01.2023р., ознайомився та отримав копію рішення суду від 05.10.2020р. (а.с.145). Після чого, 22.02.2023р. ОСОБА_1 подав заяву про перегляд заочного рішення , вказавши що вперше ознайомився з судовим рішенням у 2023 році через адвоката, не погоджуючись з таким поділом об`єкта незавершеного будівництвом, однак в задоволенні заяви ухвалою від 03.04.2023р. було відмовлено у скасуванні заочного рішення. Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 16.06.2023р. апеляційну скаргу на рішення суду від 05.10.2020р. повернуто апелянту. Також, з матеріалами даної справи вкотре ознайомлювалася 26.12.2023р. та 16.02.2024р. представник ОСОБА_1 за довіреністю ОСОБА_7 , а також його адвокат Струць Т.І. 30.04.2024р. та 23.06.2025р. (даний адвокат Струць Т.І. представляє інтереси позивача у справі, що розглядається).

Щодо оскарження дій Державного реєстратора виконкому Угринівської сільської ради Канюка О.С.

Як вбачається з матеріалів справи після звернення до Державного реєстратора виконкому Угринівської сільської ради Канюка О.С. за ОСОБА_1 було зареєстровано 20.07.2022р. об`єкт незавершеного будівництва житлового будинку готовністю 70% у частці 1/2 на підставі рішення суду від 05.10.2020року у частці 1/2 (а.с.15 т.1). Слід також зазначити, що при реєстрації об`єкту домоволодіння, була вказана під ним земельна ділянка з кадастровим номером 2610192001:25:009:0249 (тобто ділянка за іншим кадастровим номером, яка вже була поділена на підставі рішенням суду з виготовленою документацією щодо такого поділу).

При перевірці дій державного реєстратора Угринівської сільської ради Канюка О.С., згідно складеного акту Мінюсту від 10.07.2025р. за заявою ОСОБА_8 (хоча така не є і не була власником спірного нерухомого майна, але була представником ОСОБА_1 за довіреністю) було вказано те, що за Єдиною державною електронною системою у сфері будівництва містяться відомості, що будівництво житлового будинку садибного типу на земельній ділянці кадастровий номер 2610192001:25:009:0045, завершено у 2012 році (звідки отримані такі дані від скаржника Мінюстом не відомо, оскільки саме ОСОБА_1 доводив та доводить у даній справі наявність об`єкту незавершеного будівництва), а державний реєстратор Угринівської сільської ради Канюк О.С. у порушення такого зареєстрував даний об`єкт як незавершене будівництво готовністю 70%. У зв`язку з виявленим порушенням було тимчасово заблоковано даному державному реєстратору доступ до реєстру строком на 1 місяць (а.с.222-224 т.1). при цьому дії державного реєстратора щодо земельних ділянок не були предметом перевірки. Даний доказ акту Мінюсту від 10.07.2025р. подано саме стороною позивача, хоча саме позивач і міг звертатися до даного державного реєстратора 20.07.2022р. про реєстрацію за ним як власником половини будинковолодіння як об`єкту незавершеного будівництва (а.с.15 т.1). Тому, доводи сторони позивача про те, що суд зобов`язаний врахувати встановлений вже державним органом факт виявлення порушення щодо реєстрації об`єкта незавершеного будівництвом, дані в якому, у сукупності з оцінкою всіх доказів про нібито зі змісту скарги в Мінюст завершення будівництва у 2012 році, що заперечується і в змісті самого позову ОСОБА_1 , не підтверджуються оціненими доказами, відхиляються судом.

Звідси судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 23.02.2022р. вчинив дії щодо реєстрації за ним на нерухоме майно земельну ділянку всієї площі 0.0948га, незважаючи на поділ такої за рішенням суду на три частини власності, про що йому достеменно було відомо, а на інше нерухоме майно будинковолодіння (половину рівної частки) реєстрацію права власності 20.07.2022р., з врахуванням вже рішення суду від 05.10.2020р., як об`єкту незавершеного будівництва на земельній ділянці площею 0.0147га, тобто відмінній від тієї попередньої яку позивач і надалі вважає об`єктом особистого права власності.

Сторона позивача доводила, що на підставі судового рішення від 05.10.2020р. ОСОБА_2 самовільно (протиправно) оформила земельну ділянку площею 0.04га окремим кадастровим номером 2610192001:25:009:0247, оскільки ділянка площею 0,0948 га, в яку входить і площа 0.04га була зареєстрована виключно за позивачем і належить йому, тому як наслідок слід витребувати та передати її у власність позивачу.

Так, як вбачається з матеріалів справи станом на 01.01.2013р. з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру в автоматизованому порядку були перенесені відомості на земельну ділянку площею 0,0948га кадастровий номер 2610192001:25:009:0045, яка розташована в АДРЕСА_1 , цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

12.02.2024 року на підставі заяв ОСОБА_2 та доданої Технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки від 06.02.2024р., згідно записів Державним кадастровим реєстратором була поділена на три ділянки з кадастровими номерами: 2610192001:25:009:0247, 2610192001:25:009:0248, 2610192001:25:009:0249 (а.с.234 т.1, 24-25 т.2). При цьому, земельна ділянка кадастровий номер 2610192001:25:009:0045 перенесена в архівний шар і поземельна книга Державним кадастровим реєстратором на неї закрита.

Тому доводи сторони позивача про дійсність реєстрації за ОСОБА_1 на дану земельну ділянку кадастровий номер 2610192001:25:009:0045, відсутність на його думку рішення суду саме про припинення права власності за ОСОБА_1 на всю земельну ділянку (хоча при поділі майна між подружжям суд не зобов`язаний вказувати припинення власності на таку) і як наслідок передачу всіх трьох земельних ділянок у власність позивача шляхом витребування, є помилковими та недоведеними перед судом.

За вимогами ст..3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» права на нерухоме майно виникають та припиняються з моменту ї державної реєстрації.

В подальшому дійсно земельна ділянка площею 0.04га (або ж 400 м.кв) цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 2610192001:25:009:0247, була зареєстрована 22.02.2024р. державним реєстратором виконкому Угринівської сільської ради Канюк О.С. за ОСОБА_2 на підставі судового рішення та внесених 12.02.2024р. записів Державним кадастровим реєстратором (а.с.72-79 т.2). І як вбачається з кадастрового плану, дана ділянка є присадибною, примикаючою до ділянки під житловим будинком (а.с.75зв т.2). Дана земельна ділянка склала площу саме 400м.кв., а не 400.5 м.кв визначених у судовому рішенні, тобто є меншою.

При цьому, у разі помилки в подальшому вже державного реєстратора при реєстрації прав у відповідний реєстр поділених на три ділянки від попередньої ділянки щодо необхідності проведення одночасного запису про припинення права власності на попередній об`єкт, то таке не може однозначно стверджувати переважне та одноособове наявне право позивача на земельну ділянку площею 0,0948 га, яка була поділена за рішенням суду як спільне майно подружжя. Невірне трактування представником позивача та позивачем рішення суду, в якому на їх думку не було зазначено припинити право власності на земельну ділянку за ОСОБА_1 , а отже наявність, як він вважає, у нього права власності на всю земельну ділянку і на даний час, не може бути підставою для припинення прав набутого ОСОБА_9 за судовим рішенням на земельну ділянку площею 0.04га (або ж 450 м.кв.).

19.04.2024р. ОСОБА_2 згідно договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Кавацюк Наталії Ярославівни за №390, подарувала дану земельну ділянку площею 0.04га цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 2610192001:25:009:0247 відповідачу3 ОСОБА_3 (а.с.59-62 т.2). Після укладення даного договору, приватним нотаріусом внесено дані про набуте право власності ОСОБА_3 у Державний реєстр речових прав (а.с.91 т.2).

15.05.2025р. ОСОБА_3 згідно договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Кавацюк Наталії Ярославівни за №573 відчужила дану земельну ділянку площею 0.04га цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 2610192001:25:009:0247 відповідачу5 ОСОБА_10 . Після укладення даного договору, приватним нотаріусом внесено дані про набуте право власності ОСОБА_11 у Державний реєстр речових прав (а.с.22 т.1).

Щодо земельної ділянки площею 0,0147га ділянки та житлового будинку на ній, то встановлено наступне.

Право власності ОСОБА_2 на 1/2 частку об`єкта незавершеного будівництва житлового будинку та господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1 було попередньо зареєстроване в Державному реєстрі речових прав 18.07.2022р. державним реєстратором Угринівської сільської ради Канюк О.С. (а.с.107зв т.2), а як вже зазначено вище за позивачем таке право на іншу частку незавершеного будівництвом об`єкта було зареєстроване 20.07.2022р..

Так, 22.02.2024р. державним реєстратором Угринівської сільської ради Канюк О.С. було прийнято рішення про державну реєстрацію права ОСОБА_2 на 1/2 частку земельної ділянки площею 0.0148га кадастровий номер (після поділу) 2610192001:25:009:0249 (а.с.108,112зв-117 т.2). Як встановлено судом саме на даній земельній ділянці розміщений житловий будинок, який перебував у власності колишнього подружжя та поділений у рівних частках. Однак, як вірно зазначала сторона позивача, у спільній власності колишнього подружжя було залишено ділянку площею 0.0147га (400.5+400.5+147=948 м.кв), а не 0.0148га.

Водночас, при наданні висновку експерта у іншій судові справі, такий проводився на підставі виданого у 2008 році Державного акту. А при виготовленні ОСОБА_12 технічної документації щодо поділу однієї земельної ділянки на три, з врахуванням судового рішення, земельні ділянки розробником документації були поділені на площу 400+400+148м.кв., замість 450+450+147м.кв., що також складає 948 м.кв або ж 0.0948га.

Чи порушує такий поділ земельних ділянок проведений у 2024 році право позивача на частку землі (як прибудинкову так і під будівлею) з врахуванням судового рішення 2010 року, сторона позивача не доводила, клопотань щодо експертизи за наявності підстав порушеного права не заявляла, вважаючи таке право порушене вцілому на всю земельну ділянку площею 0.0948га та вказуючи щодо однієї ділянки (148м.кв. замість 147 м.кв.) на технічну помилку державного реєстратора Канюк О.С. при вчиненні ним дій державної реєстрації прав власності, хоча такі записи вносились виключно на підставі внесених в Державний земельний кадастр про земельну ділянку 12.02.2024 року відділом №4 Управління надання адміністративних послуг ГУ Держгеокадастру у Київській області (Державним кадастровим реєстратором) за Технічною документацією із землеустрою щодо поділу земельних ділянок виконаною ТОВ «Юридичний земельний центр ІФ» (а.с.112зв-113 т.2). Водночас, доводи представника позивача про те, що при поділі первісної ділянки не було змінено її цільове використання та обслуговування, не базуються на нормах законодавства, оскільки про поділі таке цільове призначення земельної ділянки не є обов`язком для зміни, і те що вона використовувалась колишнім подружжям після поділу чи новими набувачами не за призначенням не було предметом доведення і жодного доказу щодо цього матеріали справи не містять, а навпаки у судовій промові вказано, що на ділянках розміщено газо, водо та каналізаційні комунікації, що й ведуть до будинку, проїзд та прохід до нього, тобто використовується виключно для обслуговування будинковолодіння.

За вимогою ст..79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється в т.ч. шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок (ч.5).

Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок (ч.6).

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Водночас за ч.13 цієї ж статті земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі в т.ч. поділу.

Звідси, після поділу земельної ділянки у власність ОСОБА_1 0.04га (або ж 400.5 м.кв чи 400м.кв.), у власність ОСОБА_13 0.04га (або ж 400.5 м.кв чи 400м.кв.) та у спільне користування третьої частини 0.0147га (або ж 147 м.кв. чи 148м.кв.), щодо останньої вид «спільної власності» судом у рішенні не зазначався, а зазначено - в користування, хоча власність включає в себе і користування. Проте, виходячи з вказаних вище норм земельного законодавства, попередня земельна ділянка площею кадастровий номер 2610192001:25:009:0045, розташованих в АДРЕСА_1 припинила своє існування як об`єкт цивільних прав, з врахуванням як виготовленням громадянкою ОСОБА_13 документації із землеустрою, так і подальшого проведення державної реєстрації прав на іншу ділянку.

Право спільної власності за законодавством є часткове або сумісне.

Так, за ст..86 ЗК України земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

У спільній сумісній власності за ст..89 кодексу перебувають земельні ділянки в т.ч. подружжя, співвласників жилого будинку. Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків, установлених законом. Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.

Відповідно до статті 87 ЗК України право спільної часткової власності виникає в т.ч. за рішенням суду. Підстави виникнення права спільної часткової власності, зазначені у статті 87 ЗК України, не є вичерпними та розширюються іншими положеннями, наприклад ст..120 ЗК України.

Так, в силу ч.2,8,15,16 ст..120 ЗК України у разі набуття частки у праві спільної власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва право власності на земельну ділянку (крім земель державної, комунальної власності), на якій розміщено такий об`єкт, одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача у розмірі належної відчужувачу (попередньому власнику) частки у праві спільної власності на такий об`єкт, крім випадку, коли попередньому власнику належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі. При вчиненні правочину, який передбачає перехід права власності на частку у праві спільної власності на такий об`єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.

Істотною умовою договору, на підставі якого набувається право власності (частки у праві спільної власності) на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, пов`язаного з переходом права власності (крім державної, комунальної власності) на земельну ділянку або прав оренди, емфітевзису, суперфіцію земельних ділянок усіх форм власності, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на такий об`єкт. Укладення договору, що передбачає набуття права власності (частки у праві спільної власності) на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, пов`язаного з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення такої частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй кадастрового номера.

У разі набуття права власності на об`єкт незавершеного будівництва перехід прав на земельну ділянку, на якій розміщений такий об`єкт, здійснюється за правилами, встановленими цією статтею, за умови державної реєстрації права власності на такий об`єкт незавершеного будівництва у порядку, визначеному законом.

Предметом правочину, який передбачає перехід права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду, об`єкт незавершеного будівництва або частку у праві спільної власності на такий об`єкт), який розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), що перебуває у власності відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, повинна бути також така земельна ділянка (або частка у праві спільної власності на неї). Істотною умовою договору, який передбачає такий перехід права власності, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача до набувача такого об`єкта (частки у праві спільної власності на неї).

28.11.2024р. ОСОБА_2 будучи власником 1/2 частини об`єкта незавершеного будівництва або ж реальної частки будинковолодіння разом з спорудами у розмірі 53% (дата реєстрації права власності за нею на таке 18.07.2022р.), прийняла рішення щодо продажу як своєї частки будинковолодіння, так і 1/2 частини земельної ділянки на якій таке знаходиться (дата реєстрації права власності на неї після поділу в рівній частці від площі 0.0148га - 26.02.2024р. як вже зазначено вище).

Так, 28.11.2024р. був укладений договір дарування між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Кавацюк Наталії Ярославівни за №1505, згідно якого перейшло до обдаровуваної 1/2 частка об`єкта незавершеного будівництва житлового будинку та господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1 та 1/2 частка земельної ділянки (під ним) площею 0.0148га, кадастровий номер (після поділу) 2610192001:25:009:0249 (а.с.92-95 т.2). Після чого приватним нотаріусом було зареєстроване відповідне право у реєстрі за ОСОБА_3 (а.с.133,133зв т.2).

За вимогами ч.1 ст.81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, в т.ч. придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.

Аналогічно за ст..90 власники земельних ділянок мають право продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину, довірчу власність.

Представник у позові зазначила, що по сьогоднішній день будинковолодіння є незавершеним будівництвом, що підтверджується копією технічного паспорту та витягом з реєстру речових прав, однак рішенням суду недобудова поділена як завершений будинок, що є порушенням. При цьому одночасно вважає неправомірними дії державного реєстратора Канюка О.С. по реєстрації нерухомого майна саме як об`єкту незавершеного будівництва, хоча таке вірно зареєстровано як незавершене будівництво. Тобто позиція сторони позивача є мінливою в залежності від обставини доказування.

Щодо вимоги та доводів сторони позивача про те, що договори дарування мають всі ознаки удаваних правочинів, а отже і з цих також підстав, окрім вищезазначеного слід визнати такі недійсними, слід зазначити наступне.

За вимогами ст.11, 204, 190 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є в т.ч. договори та інші правочини. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За ч.1 ст.626, ч.1 ст.655 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір дарування нерухомості за нормами ст.717, 719 ЦК України - це договір, за яким одна сторона договору (дарувальник) передає право власності на нерухомість іншій стороні договору (обдаровуваному), при цьому обдаровуваний отримує цю нерухомість (дарунок) безкоштовно. Договір дарування нерухомості обов`язково укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, після чого перехід права власності на таку нерухомість також реєструється в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Зокрема, згідно частин першої, третьої та п`ятої цієї статті зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України, а саме підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тлумачення змісту ст. 235 ЦК України свідчить, що удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий прихований, від якого вони очікують правових наслідків.

У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16, на який посилається сторона позивача, зроблено правовий висновок, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16-ц.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним (23 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 208/6630/19, провадження № 61-6482св22 (ЄДРСРУ № 107651719).

Суд зазначає, що договір дарування та договір купівлі-продажу (саме такий правочин вважає сторона позивача що був укладений ОСОБА_2 ) мають єдину відмінність яка полягає в їхній суті: купівля-продаж є оплатним (майно передається за гроші), тоді як дарування повністю безоплатним правочином (без будь-якої компенсації чи виплат), при цьому при укладенні договору дарування між особами іншими, а не родичами (доводи про те, що дарування оформляється виключно між родичами є помилковими) сплачується також податок, а за такі нарахування та встановлення обставин відповідають сторони договору та особа, яка посвідчує правочин.

Отже, договір дарування це угода, за якою одна сторона безоплатно передає майно у власність іншій стороні. Головна умова повна безоплатність. Дарувальник не може вимагати грошей, догляду чи інших зустрічних дій. Право власності переходить одразу після підписання та нотаріального посвідчення. При цьому, чинне законодавство не містить заборони укладення такого виду правочину із знайомим особами, тобто не рідними та спорідненими, проте при укладенні з такими підлягає оподаткуванню за що несе відповідальність щодо дотримання такого нотаріус, який посвідчує угоду.

Тому доводи сторони позивача в цій частині, що дарувальник і обдарований не перебувають у родинних стосунках, а в подальшому ОСОБА_3 , яка отримала у дар земельні ділянки та об`єкт незавершеного будівництва, передала спірне майно у власність іншої особи ОСОБА_4 уже на підставі договору купівлі-продажу від 15.05.2025 року, є ознаки обходу податкових зобов`язань, а отже такі є удаваними, не недоведені перед судом. При цьому такі доводи на переконання суду також і не порушують його прав на майно, яке ним зареєстроване на половину частки будинковолодіння, що розташований на земельній ділянці кадастровий номер 2610192001:25:009:0249, право на 1/2 якої він може оформити у належний спосіб реєстрації, як і земельну ділянку прибудинкової території, визначеної за судовим рішенням 2010 року.

Припущення ж усне (не як підставу даних вимог) представника позивача у поясненнях про те, що у разі продажу він мав би переважне право на купівлю частки, не підтверджується жодним доказом щодо висловлення такого наміру зі сторони позивача колишній дружині до дати укладення договорів дарування, і таке не було підставою позовних вимог у поданому позові. Окрім того стосовно удаваності правочину через недотримання дарувальником-відповідачем2 права переважної купівлі співвласником будинку та земельної ділянки (позивачем) належної частки нерухомого майна ОСОБА_2 , а відчуження у даному випадку здійснено без дотриманням права переважної купівлі перед іншими особами, яке передбачене ст. 362 Цивільного кодексу України, то таке передбачено саме у разі продажу частки у праві спільної часткової власності, під час якої співвласник має переважне право на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах. Разом з тим, даним правовідносинам не є притаманною продажу, оскільки укладено договір дарування, тому посилання представника позивача на дану норму також є невірним.

Недоведено і будь якими доказами твердження представника позивача (зокрема і в судовій промові) і про те, що перед укладенням договору дарування були розміщення про продаж на платформі ОЛХ та здійснювалась переписка з ріелтором відповідачем2, так як позивач надав до заяви про забезпечення позову саме оголошення за квітень 2025 року, тобто інших власником набутих прав відповідача3 ОСОБА_3 , яка і здійснила вподальшому продаж даного майна, а не дарування.

За ст.203,204 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Вимоги закону щодо укладання спірного правочину договорів дарування від 28.11.2024р та №390 від 19.04.2024р. з врахуванням оцінки доказів як окремо так і в сукупності на переконання суду дотримано.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, оскільки вимоги №2-4 позову не є доведеними, а вимога 5 є похідною від попередній і теж не підлягає до задоволення, то слід у задоволенні позову відмовити повністю. Інші доводи не потребують деталізації та не впливають на висновок суду.

На підставі наведеного, статтей 79-1,81,86,87,90,120 ЗК України ст.11, 190, 202, 203, 204, ч.1 ст.626, ч.1 ст.655, 717, 719 Цивільного кодексу України, керуючись ст.ст. ч.3 ст.2, 3, 4, 10, 13, 18, 76-81, ч.4 ст.82, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Угринівської сільської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Кавацюк Наталії Ярославівни, ОСОБА_4 про визнання протиправними дії державного реєстратора та скасування рішення державного реєстратора, визнання недійсними договорів дарування та державної реєстрації прав власності, витребування нерухомого майна.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Мирослава ПОЛЬСЬКА