Ухвала суду № 139411309, 01.09.2026, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/23483/23

Провадження № 2/344/229/26

У Х В А Л А

01 вересня 2026 року місто Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області Мелещенко Л.В., розглянувши заяву відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Служба у справах дітей Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про усунення перешкод у виконанні батьківських обов`язків шляхом визначення порядку участі у вихованні та спілкуванні з дитиною та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Служба у справах дітей Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про встановлення спільної опіки над дітьми,-

В С Т А Н О В И Л А:

12 грудня 2023 року позивач ОСОБА_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Служба у справах дітей Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, місцезнаходження: вул. Грушевського, буд.21, м. Івано-Франківськ, 76018, про усунення перешкод у виконанні батьківських обов`язків шляхом визначення порядку участі у вихованні та спілкуванні з дитиною.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 грудня 2023 року дану справу передано головуючому судді Мелещенко Л.В.

Ухвалою суду від 15 грудня 2023 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження з викликом сторін.

25 березня 2024 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Служба у справах дітей Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про встановлення спільної опіки над дітьми.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 25 березня 2024 року вказану цивільну справу передано головуючому судді Мелещенко Л.В.

Ухвалою суду від 09 травня 2024 року зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Служба у справах дітей Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про встановлення спільної опіки над дітьми прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Служба у справах дітей Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про усунення перешкод у виконанні батьківських обов`язків шляхом визначення порядку участі у вихованні та спілкуванні з дитиною. Об`єднано в одне провадження цивільну справу № 344/23483/23, провадження №2/344/1182/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Служба у справах дітей Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про усунення перешкод у виконанні батьківських обов`язків шляхом визначення порядку участі у вихованні та спілкуванні з дитиною та цивільну справу №344/5522/24, провадження № 2/344/2040/24 за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Служба у справах дітей Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про встановлення спільної опіки над дітьми. Надано справі загальний номер № 344/23483/23, провадження №2/344/1182/24.

Ухвалою суду від 18 грудня 2025 року закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

31 серпня 2026 року відповідачем за первісним позовом, позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_1 подано до суду заяву про забезпечення позову, в якій просить вжити заходи забезпечення позову шляхом зобов`язання позивача ОСОБА_2 розблокувати абонентський номер НОМЕР_1 для забезпечення вільного телефонного, аудіо- та відеозв`язку з його неповнолітніми синами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; зобов`язати позивача ОСОБА_2 надати та забезпечити неповнолітнім синам ( ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ) доступ до щоденного аудіо- та відеозв`язку на абонентський номер НОМЕР_1 у часовий проміжок з 16:00 до 21:00 щоденно та утриматися від вчинення дій, що перешкоджають такому спілкуванню, оскільки забезпечення позову шляхом зобов`язання позивача розблокувати свій номер телефону та забезпечити щоденний зв`язок є співмірним заходом, який захистить права неповнолітніх дітей на час розгляду справи.

Згідно частини першої статті 153 Цивільного процесуального кодексу України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

З урахуванням приписів частини першої статті 153 та частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України розгляд заяви здійснюється без виклику сторін та без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали заяви про забезпечення позову та додані до неї докази на підтвердження обґрунтованості заявлених вимог, суддя виходить з наступного.

Вивчивши заяву про забезпечення позову та додані до неї документи, матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до частини першої та другої статті 149 Цивільного процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Згідно пункту 3 частини першої статті 150 Цивільного процесуального кодексу України, позов забезпечується встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.

Частиною першою статті 151 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.

Відповідно до роз`яснень, які містяться у пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Згідно правового висновку, який міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20), умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що є учасниками даного судового процесу. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Відтак, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.

Згідно роз`яснень пункту 6 постанови Пленуму Верхового Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову, оскільки існує ризик спричинення їм збитків у разі, якщо сам позов або пов`язані з матеріально-правовими обмеженнями заходи з його забезпечення виявляться необґрунтованими.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

У своєму правовому висновку, сформульованому у постанові від 31 січня 2019 року у справі №761/45074/17, Верховний Суд, зазначив, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Слід зазначити, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Отже, підставою для забезпечення позову є наявність обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позову.

За правилами статті 141 Сімейного кодексу України, мати та батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У пункті 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно частини першої статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Принцип 6 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року № 1385, проголошує, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 Сімейного кодексу України).

Відповідно до частини другої статті 155 Сімейного кодексу України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно з частинами першою-третьою статті 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, між сторонами дійсно існує спір щодо порядку участі батька у вихованні та спілкуванні з дітьми.

Поряд з цим право на спілкування є особистим правом батька, а не примусовим обов`язком, який можна виконати в примусовому порядку.

Дослідивши заяву про забезпечення позову, дотримуючись принципів здійснення цивільного судочинства, а також враховуючи співмірність заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, оскільки матеріали заяви не містять достатньо обґрунтованих для забезпечення позову доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування заявленого виду забезпечення позову, суд приходить до висновку, що заява не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 149-153, 247, 258-261, 353 Цивільного процесуального кодексу України, суддя

У Х В А Л И Л А :

У задоволенні заяви відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Служба у справах дітей Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про усунення перешкод у виконанні батьківських обов`язків шляхом визначення порядку участі у вихованні та спілкуванні з дитиною та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Служба у справах дітей Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про встановлення спільної опіки над дітьми - відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення до Івано-Франківського апеляційного суду.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Мелещенко Л.В.