Рішення № 139407335, 01.09.2026, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2026 року м. Житомир справа № 240/20439/26

категорія 108020200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Леміщака Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Драйвкар" до Житомирської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернулося товариство з обмеженою відповідальністю "Драйвкар" із позовною заявою, в якій просить визнати протиправним та скасувати рішення Житомирської митниці № UA101020/2025/000183/1 від 31.12.2025 про коригування митної вартості товару.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27.12.2025 до Житомирської митниці подано митну декларацію № 25UA101020043396U6 щодо імпорту легкового автомобіль KIA; модель - VENGA; номер кузова - НОМЕР_1 . Декларантом ФОП ОСОБА_1 заявлено митну вартість товару в сумі 2200 євро за першим методом на підставі зовнішньоекономічного договору купівлі-продажу № OS-5 від 01.03.2025, специфікації до договору від 24.11.2025 № 384, автотранспортної накладної № 664341 від 29.12.2025, інвойсу № 3027 від 24.11.2025, платіжної інструкції від 25.11.2025 та інших документів. 31.12.2025 Житомирською митницею прийнято рішення № UA101020/2025/000183/1 про коригування митної вартості та відмовлено в митному оформленні. Митниця вказала на відсутність відомостей про уповноважену особу продавця в контракті та специфікації, розбіжності в документах щодо власника автомобіля, неналежне підтвердження оплати. Також митниця застосувала резервний метод визначення митної вартості на підставі даних митної декларації № 24UA206080004808U6 від 05.08.2024 щодо схожого автомобіля. Позивач вважає, що подані документи повністю підтверджують заявлену вартість, а рішення митниці є необґрунтованим.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 11.06.2026 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання (у письмовому провадженні).

У відзиві на позовну заяву, поданому до суду 25.06.2026, відповідач зазначив, що 27.12.2025 подано митну декларацію № 25UA101020043396U6 із заявленою митною вартістю 2200 євро. Під час перевірки виявлено розбіжності в документах, зокрема в контракті № OS-5 від 01.03.2025, з преамбули якого вбачається, що продавцем товару є іноземна юридична особа Ostjysk Autohandel Randers APS. Водночас, ані в контракті, ані в специфікації від 24.11.2025 № 384 до контракту від 01.03.2025 № OS-5 не зазначено відомості про уповноважену особу (представника) продавця товару. Також відповідач зазначив, що продавець товару згідно з товаросупровідними документами є нерезидентом, належним доказом фактичного перерахування коштів у межах міжнародного банківського переказу є повідомлення Swift (Swift-повідомлення), яке підтверджує виконання платіжної операції. Однак до митного оформлення відповідне Swift-повідомлення або інший документ, що підтверджує фактичне здійснення міжнародного платежу, декларантом надано не було. За наведених обставин платіжна інструкція в іноземній валюті або банківських металах № 178 від 25.11.2025 не може бути прийнята як належний доказ оплати. Митниця провела консультацію та застосувала резервний метод на підставі митної вартості схожого автомобіля за декларацією № 24UA206080004808U6 від 05.08.2024 у сумі 6950 євро. Відповідач вважає, що заявлена вартість не підтверджена належними документами, а рішення про коригування є законним.

Разом з відзивом до суду від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи в спрощеному провадженні з викликом осіб.

Суд ухвалою від 01.09.2026 відмовив у задоволенні зазначеного клопотання.

У періоди з 13.07.2026 по 17.07.2026, з 24.07.2026 по 28.07.2026 та з 18.08.2026 по 31.08.2026 головуючий суддя перебував у щорічній відпустці.

Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) з особливостями, визначеними статтями 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке.

Позивачем відповідно до митної декларації № 25UA101020043396U6 був придбаний легковий автомобіль, а саме: марка - KIA, модель - VENGA, номер кузова - НОМЕР_1 , двигун - дизельний, робочий об`єм двигуна(см3) - 1396, тип кузова - хетчбек, 2018 календарного року виготовлення, для користування по дорогах загального значення.

Для підтвердження митної вартості, уповноваженою особою позивача 27.12.2025 до митного органу були подані наступні документи:

- рахунок-фактура (інвойс) № 3027 від 24.11.2025;

- автотранспортна накладна № 664341 від 29.12.2025;

- декларацiя про походження товару від 24.11.2025;

- свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 27.01.2023;

- зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів (крім позначеного кодом 4104), подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов`язаних з ним посередницьких (зовнішньоекономічних та/або внутрішніх) договорів № OS-5 від 01.03.2025;

- доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) № 384 від 24.11.2025;

- платіжна інструкція від 25.11.2025;

- фото.

Згідно з контрактом № OS-5 від 01.03.2025 продавець, "Ostjysk Autohandel Randers Aps" продає покупцеві, ТОВ "Драйвкар", а останній купує в продавця автомобіль.

Відповідно до інвойсу № 3027 від 24.11.2025 покупець придбав автомобіль Kia Venga, ідентифікаційний № U5YEG813AJL182732, вартістю 2200 євро.

Дослідивши подані документи, Житомирська митниця прийняла рішення про коригування митної вартості товарів № UA101020/2025/000183/1 від 31.12.2025 за резервним методом у зв`язку з неможливістю застосування методів 2а, 2б, 2в, 2г з причини відсутності цінової інформації на ідентичні та подібні товари та відсутності основи для віднімання чи додавання вартості. Джерелом інформації для коригування митної вартості товарів слугувала МД № 24UA206080004808U6 від 05.08.2024, де митна вартість подібного товару становить 6950 євро за одиницю.

Вважаючи, що рішення про коригування митної вартості товару було прийнято з порушенням вимог законодавства України, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовідносини щодо переміщення товарів через митний кордон України, процедури митного контролю та оформлення, митного регулювання, пов`язаного з встановленням та справлянням податків та зборів регулюються Митним кодексом України.

Відповідно до вимог частини першої статті 246 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Згідно з частиною першою статті 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Частина перша статті 257 МК України передбачає, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.

Відповідно до частини шостої статті 257 МК України умови та порядок декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються цим Кодексом. Положення про митні декларації та форми цих декларацій затверджуються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення таких декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, - центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Статтею 49 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

За змістом частини першої статті 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно з частинами першою - третьою статті 52 цього Кодексу заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, мають право: 1) надавати митному органу (за наявності) додаткові відомості у разі потреби уточнення інформації; 2) на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі визнання органом доходів і зборів заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з заявленою митною вартістю; у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу; 3) проводити цінову експертизу договору (контракту) шляхом залучення експертів за власні кошти; 4) оскаржувати у порядку, визначеному главою 4 цього Кодексу, рішення органу доходів і зборів щодо коригування митної вартості оцінюваних товарів та бездіяльність органу доходів і зборів щодо неприйняття протягом строків, встановлених статтею 255 цього Кодексу для завершення митного оформлення, рішення про визнання митної вартості оцінюваних товарів; 5) приймати самостійне рішення про необхідність коригування митної вартості після випуску товарів; 6) отримувати від органу доходів і зборів інформацію щодо підстав, з яких орган доходів і зборів вважає, що взаємозв`язок продавця і покупця вплинув на ціну, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари; 7) у випадках та в порядку, визначених цим Кодексом, вимагати від органу доходів і зборів надання письмової інформації про причини, за яких заявлена ними митна вартість не може бути визнана; 8) у випадках та в порядку, визначених цим Кодексом, вимагати від органу доходів і зборів надання письмової інформації щодо порядку і методу визначення митної вартості, застосованих при коригуванні заявленої митної вартості, а також щодо підстав для здійснення такого коригування.

Як передбачено частинами другою - п`ятою статті 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5)за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

У разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи:

1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; 2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію).

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Частинами першою - третьою статті 54 вказаного Кодексу визначено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі неправильно визначено митну вартість товарів. Прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів.

Частинами першою, другою статті 57 вказаного Кодексу передбачено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

За приписами частин першої, другої статті 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.

Системний аналіз наведених правових норм свідчить, що основним методом визначення митної вартості товарів є перший метод (за ціною договору). При цьому митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи.

Разом із тим, наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Такі сумніви є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

У зв`язку з указаним саме на митний орган покладається обов`язок зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у достовірності цих відомостей.

Наведені приписи зобов`язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі неправильно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) неправильно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (частина шоста статті 54 МК України).

При цьому, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Такі правові висновки підтверджуються чіткою та послідовною практикою Верховного Суду, яка наведена, зокрема, у постановах від 12.03.2020 у справі № 804/6243/14, від 07.05.2020 у справі № 1.380.2019.001625, від 02.03.2021 у справі № 380/842/20. У цих рішеннях суду касаційної інстанції також зазначено, що у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару.

Судом встановлено, що сторони не заперечують фактичних обставин укладення контракту, придбання товару та перевезення його на митну територію України, спір у справі стосується виключно вартості товару, наявності чи відсутності підстав у митного органу для коригування митної вартості та правомірності застосування способу для її визначення.

Відповідно до ст. 361 МК України управління ризиками - це робота митних органів з аналізу ризиків, виявлення та оцінки ризиків, розроблення та практичної реалізації заходів, спрямованих на мінімізацію ризиків, оцінки ефективності та контролю застосування цих заходів. Під ризиком розуміється ймовірність недотримання вимог законодавства України з питань митної справи.

Суд зазначає, що спрацювання ризиків є лише рекомендацією посадовій особі митного органу більш детально проаналізувати умови зовнішньоекономічної операції, та не може бути безумовною підставою для відмови в оформленні товару за самостійно заявленою декларантом митною вартістю товарів. При цьому, наявна інформація, яка міститься в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками, повинна мати лише допоміжний характер. Митним законодавством встановлений вичерпний перелік документів, що зобов`язаний надати декларант на підтвердження митної вартості товару.

Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була висловлена в постановах від 19.02.2019 у справі № 805/2713/16-а, від 14.06.2022 у справі № 809/257/17.

Судом встановлено, що основними підставами для прийняття оскарженого рішення про коригування митної вартості товарів № UA101020/2025/000183/1 від 31.12.2025 є те, що ціна, яку декларант дійсно сплатив за придбаний товар, щодо якого здійснюється митне оформлення, має бути підтверджена належними та достовірними документами, а митна вартість товару, який ввозився за МД № 25UA101020043396U6 від 27.12.2025, не була визнана у зв`язку з розбіжностями.

Так, на думку відповідача зовнішньоекономічний контракт № OS-5 від 01.03.2025 містить розбіжності, а саме в преамбулі контракту № OS-5 від 01.03.2025, який укладено між іноземною компанією Ostjysk Autohandel Randers Aps та покупцем ТОВ "Драйвкар", відсутні відомості про уповноважену особу (представника) продавця, в частині реквізитів сторін контракту № OS-5 від 01.03.2025 відсутні відомості про підписанта контракту (представника продавця); реквізити сторін контракт відірвані від основного тексту та розміщені на іншому аркуші, відмінним шрифтом від шрифту контракту.

Суд, дослідивши наданий контракт, зазначає, що митний орган не обґрунтовує, яким чином відсутність формальних реквізитів підписанта (представника продавця) може впливати на митну вартість фактично імпортованих позивачем товарів.

Суд звертає увагу, що дані продавця його банківські дані, номер рахунку, адреса та інші підтверджуючі деталі містяться в контракті № OS-5 від 01.03.2025, а саме в кінці контракту, де знаходиться підпис уповноваженої особи та печатка підприємства.

Суд також розглядає посилання відповідача на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2025 у справі № 240/25530/23, де апеляційна інстанція визнала правомірним коригування митної вартості з підстав відсутності відомостей про уповноважену особу продавця у зовнішньоекономічному контракті. Проте суд вважає, що обставини зазначеної справи є відмінними від обставин справи, що розглядається, з огляду на таке. По-перше, у контракті № OS-5 від 01.03.2025, що є предметом цієї справи, підпис уповноваженої особи продавця та реквізити компанії розміщені у кінці документа і доповнені відтиском печатки підприємства, що надає можливість ідентифікувати продавця. По-друге, на відміну від справи № 240/25530/23, у справі, що розглядається, продавець фактично виконав свої зобов`язання - товар поставлено і прийнято, що підтверджується автотранспортною накладною № 664341 від 29.12.2025. Фактичне виконання договору свідчить про визнання обома сторонами правомірності укладеної угоди і повноважень осіб, що її підписали. По-третє, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.12.2020 у справі № 810/2749/16, сам по собі формальний недолік документа не може бути підставою для відмови у визнанні першого методу визначення митної вартості за відсутності сумнівів у числових значеннях ціни товару. Розбіжності, виявлені митним органом у контракті, стосуються виключно формальних реквізитів і жодним чином не впливають на числове значення митної вартості, яка підтверджена інвойсом № 3027 від 24.11.2025 та платіжною інструкцією. За таких обставин посилання відповідача на справу № 240/25530/23 суд вважає неналежним, оскільки правовідносини у тій справі характеризувались додатковими обставинами, зокрема відсутністю печатки і підпису у специфікації, які у цій справі відсутні.

Отже, твердження відповідача про відсутність відомостей про особу, уповноважену на укладання та підписання від імені продавця зовнішньоекономічного договору, як підставу для винесення рішення про коригування митної вартості товарів, є безпідставними.

Відмова у митному оформленні, аргументована невиконанням вимог, що пов`язані саме з такими недоліками, є необґрунтованою та такою, що суперечить митному законодавству.

Суд також наголошує, що формальні недоліки в оформленні документів - зокрема, відсутність у преамбулі контракту зазначення посади чи прізвища підписанта - не є підставою для коригування митної вартості, якщо такі недоліки не впливають на числові значення її складових. Митний орган повинен обґрунтувати, яким чином конкретний формальний недолік документа породжує сумніви саме у правильності числового значення митної вартості. Відсутність такого обґрунтування свідчить про протиправність рішення про коригування.

Щодо доводів відповідача з приводу того, що відомості про уповноважену особу продавця відсутні у Специфікації № 384 від 24.11.2025 до контракту № OS-5 від 01.03.2025, а також про те, що у контракті не вказано уповноваженого представника продавця, "Ostjysk Autohandel Randers Aps", який би мав право на погодження основних умов зовнішньоекономічного контракту, укладання та його підписання від імені продавця, і тому дана обставина унеможливлює здійснення митним органом перевірки та підтвердження митної вартості.

Суд повторно звертає увагу, що як у самому контракті № OS-5 від 01.03.2025, так і у Специфікації № 384 від 24.11.2025, наявна достатня та чітка інформація, яка дає змогу ідентифікувати продавця - компанію "Ostjysk Autohandel Randers Aps".

Водночас суд зауважує, що відсутність у вказаних документах розширених відомостей про уповноважену особу продавця або додаткова деталізація даних про представника жодним чином не може вплинути на значення митної вартості товару. Дані про підписанта є формальними реквізитами, які не стосуються кількісних та цінових характеристик товару, а отже, не можуть бути підставою для сумніву у правильності визначення ціни за товар.

Щодо посилання відповідача на розбіжності в документах стосовно власника транспортного засобу суд зазначає таке. Такі розбіжності пов`язані з тим, що особа продавця, зазначена в контракті та рахунку-фактурі, не збігається з особою, вказаною власником транспортного засобу у свідоцтві про його реєстрацію. Разом із тим, відповідно до частини першої статті 267 МК України та згідно з міжнародною практикою застосування Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року, продавець товару не зобов`язаний бути власником товару у формально-правовому (реєстраційному) сенсі; визначальними для митної оцінки є наявність контрактних відносин між сторонами, фактичне постачання товару та погодження покупцем ціни, що підлягає сплаті. Оскільки фактичне виконання контракту № OS-5 від 01.03.2025, а саме поставка та прийняття товару, позивачем підтверджено і відповідачем не спростовано, розбіжність між особою продавця та особою, зазначеною власником у реєстраційних документах транспортного засобу, сама собою не ставить під сумнів числове значення заявленої митної вартості товару та не може бути самостійною підставою для коригування митної вартості за резервним методом.

Суд погоджується з доводами позивача, що рахунок-фактура (інвойс) № 3027 від 24.11.2025 є належним документом, що підтверджує вартість товару та містить всі необхідні реквізити для його ідентифікації, тобто відповідає вимогам частини 2 статті 53 МК України.

У спірному випадку у суду відсутні підстави для висновку про неподання декларантом документа, визначеного пунктом 4 частини 2 статті 53 МК України, зокрема, банківського платіжного документа, що засвідчує оплату рахунку за оцінюваним товаром.

Коментована норма закону регламентує такий вид документа про оплату, як "банківський платіжний документ", що може бути виданий виключно у випадку оплати за "рахунком" через фінансову установу, яка володіє відповідною ліцензією на певний вид банківських послуг.

Крім того, буквальний аналіз цієї норми дозволяє дійти висновку, що банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, мають бути подані лише у разі, якщо відповідний рахунок сплачено. Однак у даній ситуації відсутні підстави для такого твердження.

Більше того, пункт 4 частини 2 статті 53 МК України визначає банківський платіжний документ доказом підтвердження оплати по "рахунку" лише як один із видів документів, які можуть засвідчувати обставину придбання ТЗ згідно з переліком, визначеним підпунктом "б" пункту 2 Розділу І Правил митного контролю та митного оформлення транспортних засобів, що переміщуються громадянами через митний кордон України, затверджених наказом Державної митної служби України від 17.11.2005 за № 1118 (надалі Правила № 1118).

У спірному ж випадку факт набуття права власності підтверджується рахунком-фактурою № 3027 від 24.11.2025, який є одним із документів, що відповідно до пункту 4 частини 2 статті 53 МК України і підпункту "б" пункту 2 Розділу І Правил № 1118 підтверджує митну вартість товару, та є одним із видів інших документів на підтвердження обставини придбання ТЗ.

Стосовно доводів відповідача про те, що платіжна інструкція в іноземній валюті № 178 від 25.11.2025 не може вважатися підтвердженням фактичного переказу коштів, суд зазначає таке. Відповідно до умов зовнішньоекономічного контракту № OS-5 від 01.03.2025 оплата товару здійснюється шляхом переказу валютних коштів на банківський рахунок продавця, при цьому за погодженням сторін допускається, зокрема, передоплата. Умова щодо моменту оплати - до чи після отримання товару - визначається самими сторонами і не впливає на достовірність митної вартості. Чинне митне законодавство не містить вимоги про обов`язкове підтвердження факту виконання платежу до моменту митного оформлення: пункт 4 частини 2 статті 53 МК України передбачає надання банківських платіжних документів лише якщо рахунок сплачено, тобто виключно у разі, якщо на момент декларування оплата вже здійснена. Оскільки у матеріалах справи відсутні докази того, що рахунок був сплачений до подання декларації, відсутні і підстави вимагати від декларанта підтвердження такої оплати. За таких обставин ненадання SWIFT-копій банку не може вважатися підставою для відмови у визнанні першого методу визначення митної вартості.

Суд не погоджується із висновком та діями митного органу, оскільки він першочергово має здійснювати контроль та аналіз поданих разом з митною декларацією документів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Разом із тим, слід врахувати, що наявність у автоматизованій системі митного органу інформації, що товар, який, розмитнювався раніше за значно вищою вартістю, за відсутності інших визначених законом підстав, не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не призводить до автоматичного збільшення митної вартості товарів, адже законодавство таких підстав прямо не встановлює, тому не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 815/6827/17, від 22.04.2019 у справі № 815/6242/17, від 07.08.2018 у справі № 815/3400/17.

Суд також враховує довід відповідача про те, що згідно з пунктом 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 598, у разі визначення митної вартості із застосуванням резервного методу (стаття 64 МК України) у графі 33 рішення про коригування зазначаються лише докладна інформація та джерела, використані митним органом при її визначенні, тоді як вимога щодо наведення пояснень стосовно здійснених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умови поставки та комерційні умови стосується виключно методів визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних та подібних товарів. Разом із тим зазначена відмінність у вимогах до змісту графи 33 не звільняє митний орган від обов`язку, встановленого частиною другою статті 55 МК України, навести в рішенні про коригування обґрунтування числового значення скоригованої митної вартості товарів та фактів, які на це коригування вплинули. У спірному рішенні відповідач обмежився посиланням на номер і дату МД № 24UA206080004808U6 від 05.08.2024 та зазначену в ній вартість 6950 євро за одиницю, не навівши жодних відомостей про технічний стан, комплектацію, пробіг чи наявність пошкоджень транспортного засобу, вартість якого взято за основу, а також не зазначивши, яким чином ці характеристики співвідносяться з характеристиками транспортного засобу позивача, який, за даними митної декларації, має пошкодження переднього та заднього бамперів. За відсутності такого обґрунтування суд позбавлений можливості перевірити, чи є обраний відповідачем транспортний засіб дійсно подібним (аналогічним) у розумінні статей 60, 64 МК України, а тому використане відповідачем джерело інформації не може вважатися достатнім підтвердженням правильності визначеного ним числового значення митної вартості товару.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 03.12.2020 у справі № 810/2749/16, приписи МК України зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності. Разом із тим, саме по собі припущення митного органу про подання декларантом невідповідних документів чи наявності в них розбіжностей, відмінність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товарів та рівнем митної вартості товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, або підставою для незастосування обраного ним методу визначення митної вартості.

Таким чином, суд погоджується із доводами позивача про те, що ним було подано належний та достатній пакет документів під час митного оформлення спірного товару для підтвердження повноти і достовірності заявленої митної вартості товару за основним методом. Подані документи містили достовірні числові дані, які підтверджували митну вартість товару за ціною договору, у рішенні про коригування митної вартості не підтверджено належними доводами наявність у поданих документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар; правильність визначення митної вартості за основним методом не спростована та наявність належних підстав для коригування митної вартості не доведена.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про те, що доводи відповідача про наявність розбіжностей щодо ціни товару у документах, поданих до митного оформлення, не відповідають фактичним обставинам справи, відсутні також підстави ставити під сумнів задекларовану митну вартість спірного товару за основним методом, оскільки така вартість підтверджується поданими до митного оформлення документами, у яких відсутні розбіжності щодо вартості товару чи ознаки підробки та вони містять достатньо відомостей щодо ціни товару, а розбіжності, про які зазначено в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товару, не можуть впливати на митну вартість та не могли бути правовою підставою для витребування відповідачем додаткових документів у декларанта. Отже, оскільки відповідач безпідставно відмовив у визнанні заявленої митної вартості, а оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів є необґрунтованим та таким, що не відповідає вказаним вище нормам МК України, тому з наведених вище мотивів та підстав позовні вимоги належить задовольнити шляхом визнання протиправним та скасування вказаного рішення.

Відповідно до частин першої, другої статті 256 МК України відмова у митному оформленні - це письмове вмотивоване рішення митного органу про неможливість здійснення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через невиконання декларантом або уповноваженою ним особою умов, визначених цим Кодексом. У рішенні про відмову у митному оформленні повинні бути зазначені причини відмови та наведені вичерпні роз`яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Зазначене рішення повинно також містити інформацію про порядок його оскарження.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Pronina V. Ukraine, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.06.2006).

Суд враховує й те, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

При цьому, у рішенні ЄСПЛ у справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії" (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини, що лежать в основі спору у цій справі, суд прийшов до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є істотними для прийняття цього судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Драйвкар" (вул. Київська, 79, м. Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл., 10001, ЄДРПОУ 45838217) до Житомирської митниці (вул. Перемоги, 25, м. Житомир, Житомирська обл., Житомирський р-н, 10003, ЄДРПОУ 44005610) про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Житомирської митниці про коригування митної вартості товарів № UA101020/2025/000183/1 від 31.12.2025.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Драйвкар" за рахунок бюджетних асигнувань Житомирської митниці судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2662,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.М. Леміщак

Повний текст складено: 01 вересня 2026 р.

01.09.26