Рішення № 139407278, 02.09.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 рокуСправа №160/14865/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Голобутовського Р.З.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІРМА "ВІЗАРД ЛТД" до Південно-Східної митниці про визнання протиправними та скасування рішення та картки відмови,

ВСТАНОВИВ:

01.06.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІРМА «ВІЗАРД ЛТД» (далі позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Південно-Східної митниці (далі відповідач), у якій просить скасувати рішення про коригування митної вартості №UA110000/2026/000010/1 від 17.04.2026 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA110140/2026/000051 від 16.04.2026.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ТОВ «ФІРМА «ВІЗАРД ЛТД» з метою митного оформлення товарів подало до митниці електронну митну декларацію, в якій обрано основний метод визначення митної вартості товару за ціною контракту та подані документи, що підтверджують заявлену митну вартість товару відповідно до вимог ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, які не містили розбіжностей та ознак підробки, а, навпаки, містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, що, в свою чергу, виключало можливість витребування митницею у декларанта додаткових документів у розумінні приписів ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України. Однак, відповідач, не зважаючи на вищенаведене, посилаючись на формальні підстави, витребував у позивача додаткові документи. Проте, відповідач, не здійснивши повну перевірку відомостей, що містяться в наданих документах, що підтверджують заявлену митну вартість та правильність розрахунку, здійсненого декларантом, не упевнившись в достовірності та точності заяв, документів та розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у ст. 58 Митного кодексу України, прийняв оскаржуване рішення про коригування митної вартості товару, відповідно до якого загальна митна вартість задекларованих товарів була скоригована за другорядним методом визначення митної вартості - резервний метод, згідно з положеннями ст. 64 Митного кодексу України. При цьому, позивач зауважує, що зазначена в митній декларації митна вартість товарів у повній мірі співпадає з митною вартістю товарів, що відображена у документах, поданих відповідно до ст. 53 Митного кодексу України, які у повній мірі підтверджують розмір заявленої митної вартості товару за ціною контракту. Натомість, всі вказані у спірному рішенні зауваження митниці носять формальний характер та не свідчать про дійсну наявність розбіжностей, а надані позивачем документи, повною мірою підтверджують числові значення складових митної вартості. Таким чином, не погоджуючись з висновками відповідача та винесеним ним рішенням, позивач звернувся з даною позовною заявою до суду для захисту своїх порушених прав та законних інтересів.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.06.2026 позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків позову.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.06.2026 відкрито провадження в адміністративній справі; призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

01.07.2026 відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позовні вимоги не визнає, просить у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції вказує на те, що під час здійснення митницею контролю правильності визначення митної вартості товарів, які надійшли на адресу позивача, та перевірки документів, поданих до митниці для підтвердження митної вартості товарів декларантом разом з митною декларацією, було встановлено, що в поданих документах містяться розбіжності, а також надані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Отже, відповідач вказує, що за результатами розгляду поданих документів, виник сумнів у правильності визначення декларантом митної вартості товарів, який став підставою для витребування додаткових документів для підтвердження заявленої позивачем митної вартості, однак, такі документи декларантом надані не були, у зв`язку із чим відповідачем обґрунтовано прийнято оскаржуване рішення про коригування митної вартості товару. Таким чином, посадові особи митниці при прийнятті спірного рішення діяли в межах наданих повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством.

06.07.2026 представником позивача подано до суду відповідь на відзив, в якій викладено правову позицію, аналогічну до доводів, зазначених в позовній заяві.

22.07.2026 представником відповідача подані до суду додаткові пояснення, в яких зазначено, що із тексту української версії контракту неможливо однозначно встановити, який саме порядок оплати погодили сторони: чи покупець має здійснити 100% передоплату до поставки товару, чи оплатити товар протягом 120 банківських днів після отримання рахунку-фактури. Крім того, зазначене не узгоджується з англійською версією Контракту. В англійському тексті пункту 4.1 передбачено, що покупець зобов`язаний здійснити оплату протягом трьох (3) робочих днів з дати отримання інвойсу (рахунку- фактури) на умовах 100% передоплати. Отже, між українською та англійською версіями пункту 4.1. існують розбіжності щодо істотних умов договору, а саме: строку здійснення та порядку оплати. Зазначені невідповідності позбавляють митницю можливості однозначно визначити погоджений сторонами механізм виконання грошового зобов`язання. Посадовою особою митниці у графі 33 рішення зазначено, що митну вартість товару скориговано до рівня 1,039556 євро/кг, що ґрунтується на митній вартості товару, оформленого за ЕМД від 03.11.2025 №25UA100380647181U9, з урахуванням країн виробництва, походження та відправлення, обсягів ввезення, комерційних умов поставки, у наближений до митного оформлення час. Правилами заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, а саме: графи 33, передбачено, що посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень ст. ст. 59, 60 та 64 МК України з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умови поставки, комерційні умови тощо. Відповідач заперечував проти стягнення витрат на правничу допомогу.

30.07.2026 представником позивача подані до суду додаткові пояснення, в яких зазначено, що усі обставини, на які посилався відповідач, не мали жодного впливу на числове значення заявленої митної вартості товару та не стосувалися ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар. Відповідач у додаткових поясненнях не наводить жодного нового аргументу, який би спростовував цей висновок, а обмежується загальним твердженням про «виявлені розбіжності» без конкретизації їх впливу на розрахунок митної вартості. За відсутності обґрунтованого сумніву, що відповідав би критеріям, сформульованим самим же відповідачем із посиланням на практику Верховного Суду, у митного органу був відсутній законний правовий обов`язок декларанта надавати додаткові документи, а відмова позивача від надання таких документів не може розцінюватися як підстава для незастосування основного методу визначення митної вартості. Відповідно до ч. 5 ст. 53 МК України забороняється вимагати від декларанта будь-які інші документи, відмінні від зазначених у цій статті, а тим більше - за відсутності визначених законом підстав для такого витребування. Посилання відповідача на те, що на підтвердження правомірності коригування судом додатково надано виписку з митної декларації (виписка ДМСУ), за якою здійснено контроль співставлення, не усуває вказаних дефектів рішення. Законність індивідуального акта суб`єкта владних повноважень оцінюється судом станом на момент його прийняття, а докладна інформація та джерела, використані митним органом при визначенні митної вартості за резервним методом, мають міститися безпосередньо в тексті самого рішення, а не надаватися додатково під час судового розгляду.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІРМА «ВІЗАРД ЛТД» (код ЄДРПОУ 41156891) зареєстроване 16.02.2017; основний вид діяльності за КВЕД: 10.89 Виробництво інших харчових продуктів, н.в.і.у.

01.06.2022 між Компанією «BOOMZA» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма Візард ЛТД» (Покупець) укладено договір поставки №1, за яким Постачальник зобов`язується передавати на умовах та у встановлені даним договором строки товар у власність покупця, а покупець зобов`язується приймати товар і оплачувати його на умовах даного договору.

Згідно з п. 1.2 договору асортимент товару, що може бути поставлений згідно цього договору та умови поставки (Інкотермс 2020), визначається у інвойсі.

Відповідно до п. 2.3 договору поставка товару здійснюється на умовах, що прописані в інвойсі. При цьому сторони узгодили, що терміни, які використовуються в даному договорі, приймаються ними згідно з ІНКОТЕРМС. Офіційні правила тлумачення торгових термінів Міжнародної торгової палати (INCOTERMS 2020).

За п. 3.1 договору ціна товару погоджується сторонами у Специфікації (додаток до даного договору).

Покупець зобов`язаний сплатити за товар протягом 120 банківських днів з дати отримання від постачальника інвойсу (рахунку-фактури) на оплату замовленого товару на умовах 100% попередньої оплати (п. 4.1. договору).

На виконання умов договору сторонами, була укладена специфікація №03/04/2026 від 08.04.2026, на підставі якої постачальник виставив рахунок (фактура-інвойс) №03/04/2026 від 08.04.2026 на поставку на загальну суму 13122,00 EUR.

16.04.2026 з метою митного оформлення позивач подав до Південно-Східної митниці митну декларацію №26UA110140003344U2.

Разом з митною декларацією було подано всі необхідні документи, що підтверджено в переліку в самій оскаржуваній картці відмови №UA110140/2026/000051.

Митну вартість товару було заявлено позивачем за першим методом (за ціною договору) - 13122,00 EUR.

Специфікація включає в себе два найменування товару різної вартості, а саме:

1. Mushroom popcorn загальна кількість мішків - 450 (вагою 11250 кг) за ціною 15,89 EUR, на суму 7150,50 EUR (0,6356 євро/кг);

2. Butterfly popcorn загальна кількість мішків - 450 (вагою 11250 кг) за ціною 13,27 EUR, на суму 5971,50 EUR (0,5308 євро/кг).

16.04.2026 ТОВ «Фірма «Візард ЛТД»» було відмовлено у митному оформленні товару та видано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA110140/2026/000051 та 17.04.2026 прийнято рішення про коригування митної вартості товару UA110000/2026/000010/1, згідно якого митним органом визначено митну вартість для всього товару в розмірі 1,0365 євро/кг. Митним органом при коригуванні митної вартості товарів було застосовано другорядний метод -2-г (резервний) визначення митної вартості.

Не погодившись з вказаним рішенням про коригування митної вартості товарів та карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд виходить з наступного.

Частиною 1 ст. 7 Митного кодексу України (далі - МК України) встановлені порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення, застосування механізмів тарифного і нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, справляння митних платежів, ведення митної статистики, обмін митною інформацією, ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, здійснення відповідно до закону державного контролю нехарчової продукції при її ввезенні на митну територію України, запобігання та протидія контрабанді, боротьба з порушеннями митних правил, організація і забезпечення діяльності митних органів та інші заходи, спрямовані на реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, становлять державну митну справу.

Митний контроль - це сукупність заходів, що здійснюються митними органами в межах своїх повноважень з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку (п. 24 ч. 1 ст. 4 МК України).

Відповідно ч. 2 ст. 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є декларація митної вартості та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводиться розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт); рахунок-фактура (інвойс) або рахунок - проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Частиною 3 вказаної статті також передбачено, що у разі якщо документи, зазначені у ч. 2 цієї статті, містять розбіжності, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою , контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний та авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 54 МК України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у ч. 1 статті 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті.

Приписами ст. 337 МК України передбачено, що перевірка документів та відомостей, які відповідно до ст. 335 цього Кодексу подаються митним органам під час переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, здійснюється візуально, із застосуванням інформаційних технологій (шляхом проведення формато-логічного контролю, контролю співставлення, контролю із застосуванням системи управління ризиками) та в інші способи, передбачені цим Кодексом.

Згідно п. 1 ч. 4 ст. 54 МК України контроль заявленої декларантом митної вартості товарів здійснюється шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до ч. 6 ст. 54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:

1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;

2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;

3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;

4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Згідно ч. 1 ст. 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Частиною 2 ст. 55 МК України визначено, що прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених ч.3 ст.53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Передбачене ч. 5 ст. 54 МК України право митного органу на витребування у декларанта додаткових документів реалізується виключно з підстав, які передбачені ч. 3 ст. 53 МК України, - надання декларантом документів, які містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Тобто, наведені приписи зобов`язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

У процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару, а відтак суперечності (розбіжності) між відомостями, які не впливають на ціну товару та інші складові митної вартості не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару та витребування додаткових документів, передбачених ч. 3 ст. 53 МК України.

З матеріалів справи встановлено, що оскаржуваним рішенням, митну вартість товару скориговано за результатами проведення перевірки документів, як надані на підтвердження заявленої митної вартості товару у відповідності до ст. 337 МК України.

Щодо доводів відповідача про заповнення граф 9а та 9б декларації митної вартості, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 16, 17 ст. 58 МК України для цілей цього Кодексу особи вважаються пов`язаними між собою у випадках, зазначених у статті 15 Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року. Особи, одна з яких є одноосібним агентом, одноосібним дистриб`ютором чи одноосібним концесіонером іншої, як би це не називалося, вважаються пов`язаними для цілей цього Кодексу, якщо вони підпадають хоча б під один із критеріїв, визначених у статті 15 Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року.

Згідно з ч. 1 ст. 58 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо:

1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що:

а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні;

б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно);

в) не впливають значною мірою на вартість товару;

2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів;

3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті;

4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Судом встановлено, що сторонами договору №1 від 01.06.2022 є Компанія «BOOMZA» (Постачальник) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма Візард ЛТД» (Покупець).

Відповідачем не доведено, що позивач та його контрагент-постачальник є пов`язаними особами у розумінні статті 15 Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року, що між ними наявні відносини службовця/директора, наявне взаємне володіння корпоративними правами, наявні сімейні чи трудові відносини, що наявні ознаки прямо чи опосередковано контролю однією компанії над іншою.

Відмітка «ТАК» у графі 9а декларації митної вартості за наявності одночасної відмітки «НІ» у графі 9б є технічною неточністю декларанта при заповненні електронної форми ДМВ, яка сама по собі не є доказом фактичної пов`язаності сторін договору, і не є доказом впливу такого зв`язку на ціну товару.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 58 МК України, навіть сам факт наявності зв`язку між продавцем і покупцем не є підставою для незастосування основного методу визначення митної вартості юридичне значення має виключно доведений факт впливу такого зв`язку на ціну товару.

Відповідач в оскаржуваному рішенні та відзиві не наводить жодного доказу того, що взаємопов`язаність мала місце та вплинула на ціну товару, обмежуючись формальним посиланням на графу декларації, що не відповідає вимогам обґрунтованості, встановленим ст. 55 МК України до рішень про коригування митної вартості.

Митниця посилається на ненадання декларантом заявки покупця, передбаченої пунктом 2.1 контракту, а також на розбіжності в перекладі умов оплати (пункт 4.1 контракту) та умовах Специфікації щодо строку оплати.

Заявка покупця в межах попереднього замовлення не входить до переліку документів, що підтверджують митну вартість товарів, встановленого ч. 2 ст. 53 МК України, а тому митний орган не мав права вимагати цей документ, і його ненадання не може бути правовою підставою для сумніву у заявленій митній вартості чи для коригування митної вартості Товару.

Розбіжність між українською та англійською версіями пункту 4.1 контракту щодо строку оплати (120 банківських днів проти 3 робочих днів) є питанням перекладу й тлумачення договірних умов між сторонами контракту, яке стосується виключно порядку та строків розрахунків, а не ціни товару, зазначеної в інвойсі.

Ця обставина жодним чином не впливає на числове значення ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за товар, а отже не є розбіжністю у розумінні ч. 3 ст. 53 МК України. Умова Специфікації про оплату протягом 90 днів з дати інвойсу є умовою про відстрочення платежу.

На момент подання митної декларації строк оплати за такою умовою об`єктивно ще не настав, у зв`язку з чим банківські платіжні документи не могли бути надані декларантом з об`єктивних причин.

Відсутність документа, існування якого на момент митного оформлення не передбачалося договірними умовами, не може розцінюватися як розбіжність, що впливає на правильність визначення митної вартості, і не може бути підставою для витребування додаткових документів чи коригування митної вартості.

Верховний Суд у постановах від 20.02.2018 у справах №803/1366/16 та №803/49/16 прямо відхилив доводи митниці щодо розбіжностей у строках оплати, зазначивши, що строк оплати за товар не впливає на визначення митної вартості, а надані позивачем документи підтверджують ціну ввезеного товару.

Суперечності у відомостях щодо умов оплати товару у документах, доданих до вантажної митної декларації на підтвердження митної вартості товарів, не можуть бути підставою для витребування органом доходів і зборів додаткових документів у декларанта.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного суду від 11.06.2019 у справі №813/1755/17, від 29.07.2021 у справі №380/6459/20.

Відповідач вказує на розбіжність між сумою рахунку від 02.04.2026 №260067 (12 497,00 євро) та сумою «ціни всіх витрат для продажу» компанії-посереднику, зазначеною в експортній декларації країни відправлення (13 570,00 євро), і на цій підставі ставить під сумнів заявлену митну вартість.

З цього приводу суд зазначає, що договірні відносини позивача виникли з продавцем за зовнішньоекономічним контрактом, а не безпосередньо з виробником товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 МК України, а також статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі, митною вартістю за основним методом є ціна, що фактично сплачена або підлягає сплаті покупцем продавцю за оцінювані товари, тобто ціна за тим договором, стороною якого є декларант, а не будь-яка попередня ціна на більш ранньому етапі ланцюга поставки (виробник посередник).

Різниця між сумою, за яку виробник реалізував товар компанії-посереднику, та вартістю, зазначеною посередником у митній декларації країни відправлення для власних експортних цілей, може пояснюватися торговою націнкою посередника, витратами на зберігання, внутрішнє транспортування чи іншими комерційними факторами, що виникають на етапі, стороною якого позивач не є, і до документообігу якого позивач не має доступу.

Такі розбіжності на попередній стадії поставки не є розбіжністю в розумінні ч. 3 ст. 53 МК України, оскільки не стосуються ціни, погодженої між продавцем і позивачем.

Розбіжність між заявленою декларантом митною вартістю товару та іншою ціновою інформацією сама по собі не свідчить про заниження митної вартості та не є достатньою і самостійною підставою для відмови у застосуванні основного методу визначення митної вартості. Митний орган зобов`язаний навести конкретні обставини, які викликали обґрунтовані сумніви у правильності визначення митної вартості, та довести, яким чином установлені ним розбіжності впливають на ціну, що фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінюваний товар. Аналогічний підхід викладений у постановах Верховного Суду від 25.02.2020 у справі №260/718/19, від 27.04.2020 у справі №140/804/19 та від 12.05.2020 у справі №1.380.2019.002109.

Щодо транспортних витрат, суд зазначає, що для підтвердження транспортної складової митної вартості декларантом надано товаротранспортну накладну від 09.04.2026 № 0001371, рахунок на оплату перевізника ТОВ «Волинь Трак» від 15.04.2026 № 46 та договір-заявку на перевезення від 08.04.2026 № 01.

Зазначені документи містять маршрут перевезення та вартість транспортування, що є достатнім для обчислення транспортної складової митної вартості відповідно до ч. 10 ст. 58 МК України.

Відсутність окремого документа про оплату транспортних послуг не є підставою для сумніву у заявленій вартості перевезення, оскільки вартість транспортування як складова митної вартості визначається розміром рахунка перевізника, а не фактом його оплати на момент митного оформлення; чинне законодавство не пов`язує визначення митної вартості з моментом розрахунків за супутні послуги.

Також судом встановлено, а митницею не доведено зворотного, що позивач не проводив страхування партії товару, а тому позивач не мав можливості надати документи щодо страхування товару. Ненадання документів, які не могли бути складені через відсутність факту страхування, не є розбіжністю, що впливає на правильність визначення митної вартості, і не може бути підставою для коригування митної вартості товару.

З огляду на викладене, надані декларантом товаротранспортна накладна, рахунок перевізника та договір-заявка на перевезення є належними і достатніми доказами на підтвердження транспортної складової митної вартості, а їх неповнота у частині відомостей про умови платежу чи розрахунок вартості за кілометр маршруту (за наявності самого розміру фрахту) не є розбіжністю, яка впливає на правильність визначення митної вартості.

Щодо того, що декларантом в повному обсязі не подані витребувані митницею додаткові документи, які підтверджують митну вартість товару, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 53 МК України, право органу доходів і зборів на висунення письмової вимоги про надання додаткових документів виникає лише у разі, коли у документах, поданих для митного оформлення згідно ч. 2 ст. 53 МК України, наявні розбіжності, ознаки підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, наявні обґрунтовані підстави вважати, про наявність взаємозв`язку між продавцем і покупцем, який впливає на заявлену декларантом митну вартість.

Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст. 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічний правовий висновок з приводу застосування цих положень Митного кодексу України викладено у постанові Верховного Суду України від 31.03.2015 у справі №21-127а15.

Однак всупереч вищевказаним вимогам Закону, витребувавши додаткові документи, митний орган не зазначив, які саме обставини ці документи повинні підтвердити або у своїй сукупності можуть спростувати/чи впливають на митну вартість товару, що свідчить про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.

Отже, сам факт подання декларантом не всіх додаткових документів без належного обґрунтування митницею, що вони можуть усунути сумніви спірних відомостей, не є підставою для відмови в митному оформленні товару.

Разом з тим, митний орган, встановивши вищевказані розбіжності, жодним чином не обґрунтовує, яким чином зазначені розбіжності, позбавляють митний орган можливості перевірити заявлену митну вартість імпортованого товару.

Суд зазначає, що правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також об`єктивна неможливість застосування першого методу не були спростовані відповідачем.

Застосувавши другорядний метод визначення митної вартості товару, ціна товару значно збільшилась, порівняно з ціною на придбання, у зв`язку із чим суд зазначає про додатковий тягар, покладений на позивача.

Розбіжність між рівнем заявленої Декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не є достатньою підставою для висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості товару. В цьому випадку Митниця повинна здійснити дослідження документів щодо поставки товару з метою встановлення доказів, які підтверджують або спростовують цей сумнів.

Факт наявності у автоматизованій системі митного органу інформації, що товар, який задекларовано позивачем, розмитнювався раніше за вищою вартістю, за відсутності інших визначених законом підстав, не свідчить про наявність порушень з боку Декларанта і не призводить до автоматичного збільшення митної вартості товарів, адже законодавство таких підстав прямо не встановлює, тому не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару.

Викладена правова позиція відповідає правовому висновку Верховного Суду, наведеному у постанові від 07.08.2018 у справі №815/3400/17.

Відповідно до позиції Верховного Суду у постанові від 27.07.2018 у справі №809/1174/17 у рішенні про коригування заявленої митної вартості, митний орган повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію, яка використовувалася митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

В оскаржуваному рішенні відповідачем зазначено: причини, через які митна вартість імпортованого товару не може бути визначена за ціною договору (контракту), обґрунтована послідовність застосування методів визначення митної вартості та причин, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом; про проведення процедури консультацій між митним органом та декларантом; посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби з зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваного товару.

Так, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім визначення джерела інформації, яка взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 08.02.2019 у справі №825/648/17.

В рішенні про коригування митної вартості товару відсутні відомості про порівняння умов поставки з рішенням, що слугувало джерелом коригування митної вартості.

З урахуванням наведеного, суд робить висновок, що митним органом оспорюване рішення та картка відмови прийняті без урахування усіх обставин та без дотримання норм чинного законодавства, тому наявні підстави для їх скасування.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в адміністративному позові доводи позивача є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи вбачається, що за подання вказаного адміністративного позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2662,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1132 від 10.06.2026.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено повністю, сплачений судовий збір в сумі 2662,40 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Позивачем заявлено клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених норм дає суду підставу прийти до висновку про те, що витрати сторони на правничу допомогу мають бути фактично понесеними (здійсненими) та підтвердженими відповідними належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами.

Згідно позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 24.04.2018 по справі №814/1258/16, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами із наданням, зокрема, розрахунків (калькуляції) вартості правової допомоги, а не лише з визначенням загальної вартості наданої допомоги.

Такий розрахунок може бути відображений у звіті про виконану роботу, розрахунку чи акті здачі-приймання робіт із конкретизацією кожної вчиненої процесуальної дії.

До позовної заяви представником позивача не надано жодних доказів на підтвердження наявності витрат на правову допомогу.

З огляду на викладене, суд робить висновок про відмову у задоволенні клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІРМА «ВІЗАРД ЛТД» (вул. Сонячна Набережна, буд. 124, м. Дніпро, 49022, код ЄДРПОУ 41156891) до Південно-Східної митниці (вул. Княгині Ольги, буд. 22, м. Дніпро, 49038, код ЄДРПОУ ВП 43971371) про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів, картки відмови - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати рішення Південно-Східної митниці про коригування митної вартості №UA110000/2026/000010/1 від 17.04.2026 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA110140/2026/000051.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Південно-Східної митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІРМА «ВІЗАРД ЛТД» судові витрати з оплати судового збору у розмірі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.З. Голобутовський