Рішення № 139401248, 31.08.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31.08.2026Справа № 910/7327/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі»

до Головного управління справами Міністерства оборони України

про стягнення 35 259,70 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «ДТЕК Київські електромережі» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Головного управління справами Міністерства оборони України (далі - відповідач) про стягнення 35259,70 грн, у тому числі: 6 973,42 грн - 3% річних та 28 286,28 грн - інфляційні втрати, нараховані на підставі статті 625 Цивільного кодексу України у зв`язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання, яке підтверджене рішенням Господарського суду міста Києва в справі №910/10055/24.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №910/7327/26. Вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач, 25.06.2026 через систему «Електронний суд» подав до суду письмовий відзив, в якому проти позову заперечував, зазначивши, що Головне управління справами Міністерства оборони України як бюджетна установа, що фінансується виключно з державного бюджету діяло у межах наданих повноважень, бюджетних асигнувань та відповідно до вимог чинного законодавства, у тому числі в умовах дії правового режиму воєнного стану. Ураховуючи визначений пріоритет - забезпечення обороноздатності держави, всі наявні бюджетні кошти спрямовуються на критичні потреби сектору безпеки і оборони, Головне управління не має можливості і не може використовувати державні кошти на сплату штрафних санкцій, що не пов`язані безпосередньо з виконанням оборонних завдань. Звернувши увагу, що така вимога суперечила б як нормам бюджетного законодавства, так і принципам законності та доцільності використання бюджетних ресурсів у воєнний час.

Позивач, 29.06.2026 через систему «Електронний суд» подав відповідь на відзив.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.10.2024 у справі №910/10055/24 позов задоволено повністю. Стягнуто з Центрального управління справами Міністерства Оборони України на користь Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» 179 910 грн 89 коп. заборгованості, 70 193 грн 76 коп. інфляційних втрат, 13935 грн 03 коп. 3 % річних та 2 926 грн 24 коп. судового збору.

Під час розгляду справи №910/10055/24 судом встановлено наступні обставини:

01.01.2013 між Публічним акціонерним товариством «Київенерго», правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «ДТЕК Київські електромережі» (Постачальник) та Центром забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних сил України, який перейменовано у Центральне управління справами Міністерства оборони України (Споживач), укладено договір про постачання електричної енергії № 957 з особовим рахунком 1057.

Відповідно до розділу 1 Договору Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача згідно з умовами цього Договору та Додатків до Договору, що є його невід`ємними частинами, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору та Додатками до Договору, що є його невід`ємною частиною.

з 01.01.2019 розподіл електричної енергії об`єктів по просп. Повітрофлотський, 6 здійснюється на підставі публічного Договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, до умов якого приєднано Центральне управління справами Міністерства оборони України згідно з п. 4 Постанови НКРЕКП від 14.03.2018 № 312, на умовах Договору про постачання електричної енергії № 957 з особовим рахунком № 1057, контокорентний рахунок № 451000001921, за наступними ЕІС-кодами: 62Z8627837905698, 62Z9664386217069, 62Z6092786257276, 62Z1895460113058, 62Z8627837905698, 62Z9664386217069, 62Z1895460113058.

На підставі отриманих показників приладів обліку за період листопад 2021 року по січень 2022 року позивачем було сформовано рахунки на оплату наданих послуг з розподілу електричної енергії в обсязі 401 673 кВт*г на загальну суму 179 910,89 грн.

Вказаним рішенням Господарського суду міста Києва від 23.10.2024 у справі №910/10055/24 встановлено, що позивачем нараховано по Договору 401 673 кВт*г вартістю 179 910,89 грн, однак відповідачем порушено договірні зобов`язання в частині повної своєчасної оплати, внаслідок чого за період з листопада 2021 року по січень 2022 року станом на 01.08.2024 утворилася заборгованість за надання послуги з розподілу електричної енергії у розмірі 179 910,89 грн.

Зазначеним рішенням встановлено обгрунтованість, доведеність позовних вимоги, а відтак їх задоволено в повному обсязі.

19.11.2024 року на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2024р. у справі № 910/10055/24, яке набрало законної сили 13.11.2024 р. видано наказ.

Стягнута за рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/10055/24 заборгованість була повністю погашена Головним управлінням справами Міністерства оборони України 17.11.2025.

У зв`язку з наведеним, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з Головного управління справами Міністерства оборони України 6 973,42 грн - 3% річних та 28 286,28 грн - інфляційні втрати (за період з 02.08.2024 по 16.11.2025), нараховані на підставі статті 625 Цивільного кодексу України у зв`язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання, яке підтверджене рішенням Господарського суду міста Києва в справі №910/10055/24.

У відповідності до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

Частиною 1 статті 129-1 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Частинами 1 та 2 статті 18 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

За частиною 1 статті 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/9823/17.

Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі, в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

За частиною 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання. При цьому, чинне законодавство не пов`язує припинення грошового зобов`язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 15 серпня 2019 року в справі № 910/8625/18.

Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, кредитор вправі вимагати стягнення з боржника в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 1 жовтня 2019 року в справі № 910/12604/18.

Оскільки невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 8 листопада 2019 року № 127/15672/16-ц, Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 10 квітня 2018 року № 910/16945/14, від 27 квітня 2018 року № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року № 918/117/18, від 30 січня 2019 року № 905/2324/17, від 13 лютого 2019 року № 924/312/18.

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

Отже, визначене частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20.02.2023 у справі № 910/15411/21 та від 11.07.2023 у справі № 910/15410/21.

Частиною 2 статті 617 ЦК України встановлено, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставиною, яка є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов`язання.

Згідно з частиною першої статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, а статтями 525, 526 даного Кодексу і статтею 193 ГК України (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

В контексті викладеного, факт відсутності бюджетного фінансування (бюджетних асигнувань) в будь-якому випадку не може звільняти відповідача від виконання зобов`язань щодо оплати за надання послуги з розподілу електричної енергії, оскільки такі обставини не визначені законодавством як такі, що звільняють від виконання зобов`язання.

Відсутність у боржника необхідних коштів або взяття ним зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень не звільняє його від обов`язку виконати господарські зобов`язання, що узгоджується із висновками Верховного Суду, що викладені у постановах від 25.06.2020 у справі № 910/4926/19, від 30.03.2020 у справі №910/3011/19, від 03.04.2018 у справі № 908/1076/17.

Суд зазначає, що проценти річних, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу.

В цій частині суд відхиляє доводи відповідача з посиланням на те, що Головне управління не має можливості і не може використовувати державні кошти на сплату штрафних санкцій в умовах дії правового режиму воєнного стану.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

У контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

З долучених до матеріалів справи доказів, а саме довідки про надходження грошових коштів вбачається, що відповідачем рішення суду у справі №910/10055/24 виконано у повному обсязі 17.11.2025.

Оскільки нараховані позивачем 6 973,42 грн - 3% річних та 28 286,28 грн - інфляційні втрати відповідають приписам чинного законодавства, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог, у зв`язку із чим, такі вимоги підлягають задоволенню.

Перевірка розрахунку здійснена за допомогою інструменту «Калькулятори» системи інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА:ЗАКОН», що є усталеною практикою, зокрема, викладеною у постановах Верховного Суду від 25.11.2025 у справі №910/11325/23, від 01.07.2025 у справі №910/18308/21, від 26.03.2026 у справі №910/13499/24).

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю.

Судові витрати відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 74, 76, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Головного управління справами Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр-т. Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 24978319) на користь Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» (04080, м. Київ, вул. Новокостянтинівська, буд. 20, код ЄДРПОУ 41946011) 6 973 (шість тисяч дев`ятсот сімдесят три) грн 42 коп. - 3% річних, 28 286 (двадцять вісім тисяч двісті вісімдесят шість) грн 28 коп. - інфляційні втрати, 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн. 40 коп. - судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано після виходу судді з відпустки 31.08.2026.

Суддя Наталія ЯГІЧЕВА