Рішення № 139399740, 02.09.2026, Герцаївський районний суд Чернівецької області

Справа № 2/714/440/26

ЄУН: 714/855/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" вересня 2026 р. м.Герца

Герцаївський районний суд Чернівецької області в складі:

головуючого судді Костишин Н.Я.,

за участі секретаря судових засідань Ротар М.В.,

розглянувши у судовому засіданні в м.Герца цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Герцаївської міської ради Чернівецького району Чернівецької області про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Герцаївської міської ради Чернівецького району Чернівецької області про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності, в якому просив встановити юридичний факт, що об`єктом купівлі-продажу за договором від 11.01.1992 р., посвідченого державним нотаріусом Глибоцької державної нотаріальної контори за № 30, на підставі якого він набув 112/1000 часток житлового будинку АДРЕСА_1 , є ізольована квартира АДРЕСА_2 . Визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_2 .

В обґрунтування позовної заяви зазначав, що є власником квартири АДРЕСА_2 (далі квартира), на підставі договору купівлі-продажу від 11.01.1992 р., посвідченого нотаріусом Глибоцької державної нотаріальної контори Кінащук М.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 30.

Відповідно до зазначеного договору ним було придбано 112/1000 часток житлового будинку АДРЕСА_1 , що фактично відповідає квартирі АДРЕСА_3 у вказаному будинку. Будинок є багатоквартирним та складається з 8 (восьми) квартир.

Він добросовісно, відкрито та безперервно володіє зазначеною квартирою з моменту її придбання у 1992 р., зареєстрований та проживає у ній, сплачує комунальні послуги, несе всі витрати з утримання майна.

Договір купівлі-продажу від 11.01.1992 р. був оформлений відповідно до вимог законодавства, що діяло на момент його укладення: Цивільного кодексу Української РСР 1963 року, яким відчуження жилих приміщень у багатоквартирних будинках здійснювалося у формі часток будинку. Відповідно до вимог законодавства, які діяли на час укладення договору, право власності на нерухоме майно не залежало від його державної реєстрації у сучасному розумінні воно виникало з моменту нотаріального посвідчення правочину та реєстрації в органах БТІ.

Його право власності на 112/1000 часток будинку зареєстроване у реєстрових книгах Чернівецького комунального обласного бюро технічної інвентаризації, що підтверджується інформацією БТІ від 06.03.2026 № 23.

Відповідно до технічного паспорту квартира, яка розташована по АДРЕСА_4 , має загальну площу 44,8 кв.м., в т.ч. житлову 27,5 кв.м., яка складається із веранди площею 3,8 кв.м., тамбура площею 1,5 кв.м., кімнати площею 15,3 кв.м., кімнати площею 12,2 кв.м, санвузла площею 3 кв.м., кухні площею 5,3 кв.м. та комори площею 1,1 кв.м.

За даними Герцаївської міської ради Чернівецького районну Чернівецької області №01.2-32/200 від 13.03.2026 р. вбачається, що він проживає у вказаній вище квартирі, яка належить йому на підставі договору-купівлі продажу від 11.01.1992 р. та яка складає 112/1000 ідеальних часток житлового будинку.

Таким чином, у договорі купівлі-продажу був неправильно визначений об`єкт дарування відповідно до сучасних вимог законодавства, зокрема квартира була описана як 112/1000 частин будинку, що фактично не відповідає її реальному статусу як ізольованого житлового приміщення квартири у розмірі цілої частки 1.

В березні 2026 р, він звернувся до державного реєстратора прав на нерухоме майно Герцаївської міської ради Чернівецького району Чернівецької області (заява за реєстраційним номером 71810266) із заявою про проведення державної реєстрації права власності на квартиру на підставі договору купівлі-продажу від 11.01.1992 р.

Державний реєстратор відмовив у проведенні реєстраційних дій з таких підстав:

1) За результатами пошуку у Державному реєстрі речових прав та реєстрах до 2013 р. встановлено, що квартира АДРЕСА_2 не зареєстрована як самостійний об`єкт нерухомого майна.

2) Відповідно до інформації Чернівецького комунального обласного бюро технічної інвентаризації від 06.03.2026 р. № 23, у реєстрових книгах зареєстровано право власності на 112/1000 частки будинку, а не на квартиру.

3) Подані документи не дають змоги встановити набуття права власності на квартиру як самостійний об`єкт нерухомого майна, у зв`язку з чим реєстратор відмовив на підставі п.4 ч.1 відповідної статті Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відтак, сама відмова державного реєстратора підтверджує, що право власності його на 112/1000 часток будинку зареєстроване у реєстрових книгах БТІ відповідно до законодавства, що діяло до 01.01.2013 р. Перешкодою є виключно технічна невідповідність у формулюванні об`єкта (частка будинку замість квартири), яка виникла через особливості законодавства радянської доби, а не відсутність самого права власності, а відтак виникла необхідність звернутися до суду із вказаним позовом.

Представник позивача ОСОБА_2 надав заяву про розгляд справи без участі, позовні вимоги підтримують.

Представник відповідача Герцаївської міської ради Чернівецького району Чернівецької області Скрипкару В.В. в судове засідання не з`явився, подав суду заяву про розгляд справи за відсутності представника міської ради, проти задоволення позову не заперечують.

Дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст.4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За вимогами ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно правового змісту положень ст.ст.12, 81, 82 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Перевіряючи обґрунтованість пред`явлених вимог позивача, суд виходить з наступного.

11.01.1992 р. ОСОБА_1 придбав квартиру АДРЕСА_2 . Даний договір був посвідчений державним нотаріусом Глибоцької державної нотаріальної контори Кінащук М.М. та був зареєстрований в реєстрі за № 30 від 11.01.1992 р. Відповідно до вимог законодавства, які діяли на час укладання договору, даний договір був зареєстрований в БТІ за реєстровим № 112, що підтверджується штампом на договорі. До часу набрання чинності ЦК 2003 року та Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права.

У березні 2026 р. позивач звернулася до Центру надання адміністративних послуг та 10.03.2026 р. отримав від Державного реєстратора прав на нерухоме майно рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій №83674191, у зв`язку з тим, що подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Так у договорі дарування вказано, що позивач придбав квартиру АДРЕСА_2 , яка складається з двох кімнат загальною площею 41,9 кв.м, в тому числі жилою площею 27,8 кв.м, що складає 12/1000 частин житлового будинку.

Відповідно до технічного паспорту квартира, яка розташована по АДРЕСА_4 , має загальну площу 44,8 кв.м., в т.ч. житлову 27,5 кв.м., яка складається із веранди площею 3,8 кв.м., тамбура площею 1,5 кв.м., кімнати площею 15,3 кв.м., кімнати площею 12,2 кв.м, санвузла площею 3 кв.м., кухні площею 5,3 кв.м. та комори площею 1,1 кв.м. Згідно довідки №6 від 19.09.2025 р. видавник ФОП ОСОБА_3 , квартира АДРЕСА_5 . Загальна площа квартири збільшилась на 2,9 кв.м, а житлова зменшилась на 0,3 кв.м за рахунок демонтажу опалювальних печей, вирівнювання стін та незначного внутрішнього перепланування, що не потребує дозвільних документів на виконання будівельних робіт.

06.03.2026 р. позивач отримав в Герцаївській філії Чернівецького комунального обласного бюро технічної інвентаризації довідку № 23 у якій зазначено, що дійсно квартира АДРЕСА_2 належить йому, але частка вказана 112/1000 житлового будинку на підставі договору купівлі продажу займаної квартири від 11.01.1992 р.

Таким чином, у договорі купівлі продажу був неправильно визначений об`єкт купівлі відповідно до сучасних вимог законодавства, зокрема квартира була описана як 112/1000 частин будинку, що фактично не відповідає її реальному статусу як ізольованого житлового приміщення квартири у розмірі цілої частки 1.

У рішенні про відмову в проведенні реєстраційних дій зазначено, що під час розгляду заяви про проведення державної реєстрації права було встановлено, що згідно реєстрового напису на документі про право власності ОСОБА_1 володіє на праві власності 112/1000 частиною житлового будинку записано в реєстрову книгу 112, книга № 1, сторінка 114, 24.01.1992 р. Відповідно до довідки №23 від 06.03.2026 р. видавник Герцаївська філія ЧКОБТІ, згідно архівних даних Герцаївської філії ЧОБТІ станом на 31.12.2012 р. право власності на 112/1000 часток житлового будинку зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі продажу від 11.01.1002 р. на займану ним квартиру АДРЕСА_2 .

Частиною першою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (надалі за текстом - Закон) є спеціальним законом у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та встановлює, зокрема, порядок і підстави державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

У пункті 1 частини першої статті 2 Закону визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно із пунктом 4 частини першої статті 3 Закону внесення відомостей до Державного реєстру прав здійснюється виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.

У частині п`ятій статті 3 Закону встановлено, що державна реєстрація прав проводиться за заявами у сфері державної реєстрації прав будь-яким державним реєстратором з урахуванням вимог, встановлених абзацами першим - третім цієї частини, крім випадку, передбаченого статтею 31-2 цього Закону, та автоматичної державної реєстрації прав у випадках, передбачених цим Законом.

Пунктом другим частини першої статті 6 Закону визначено, що суб`єктами державної реєстрації прав є: виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації; державні реєстратори прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону державним реєстратором є: 1) громадянин України, який має вищу освіту за спеціальністю правознавство, відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим Міністерством юстиції України, та перебуває у трудових відносинах з суб`єктом державної реєстрації прав; 2) нотаріус; 3) державний, приватний виконавець - у разі накладення/зняття таким виконавцем арешту на нерухоме майно під час примусового виконання рішень відповідно до закону.

Відповідно до норм частини третьої статті 10 Закону державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом (стаття 11 Закону). Таким чином, в силу вимог Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв та документів у сфері державної реєстрації прав.

Відповідно до статті 227 ЦК УРСР 1963 року (в редакції, чинній на час укладення договору) договір дарування житлового будинку або його частини підлягав нотаріальному посвідченню. Згідно зі статтею 128 ЦК УРСР право власності у набувача майна за договором виникало з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

На час укладення спірного договору державна реєстрація права власності в сучасному розумінні не була умовою виникнення права власності на нерухоме майно. Виникнення права власності пов`язувалося з укладенням належним чином посвідченого правочину та його реєстрацією в органах БТІ відповідно до чинного на той час законодавства.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно, що виникли до 01 січня 2013 р., визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або на момент виникнення таких прав законодавство не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

З матеріалів справи вбачається, що позивач безперервно володіє та користується спірною квартирою з 1992 р., зареєстрований та проживає у ній (витяг з реєстру територіальної громади № 2025/009674054 від 17.07.2025 р. про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 , довідка Герцаївської міської ради №01.2-32/200 від 13.03.2026 р. про місце проживання ОСОБА_1 )

Разом з тим, при зверненні до державного реєстратора для проведення державної реєстрації права власності позивачу було відмовлено у зв`язку з тим, що в договорі купівлі продажу об`єкт нерухомості визначено як 112/1000 часток житлового будинку, тоді як фактично предметом договору була ізольована квартира АДРЕСА_2 .

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права та інтересу, а одним із способів такого захисту є визнання права.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який посвідчує його право власності.

У постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 22.09.2021 у справі № 227/3750/19 та інших висловлено правову позицію, відповідно до якої особа вправі звернутися до суду із вимогою про визнання права власності у випадку неможливості здійснення державної реєстрації права через недоліки правовстановлюючих документів, виданих до запровадження сучасної системи державної реєстрації речових прав.

Оцінюючи наявні у справі докази в їх сукупності відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, суд доходить висновку, що позивачем доведено обставини набуття ним права власності на квартиру квартира АДРЕСА_2 на підставі договору дарування від 11.01.1992 р.

Судом також встановлено, що зазначені в договорі дарування 112/1000 часток житлового будинку фактично відповідають ізольованій квартирі АДРЕСА_2 , яка є самостійним об`єктом житлової нерухомості.

За таких обставин суд вважає доведеною та обґрунтованою вимогу позивача про визнання за ним права власності на квартиру, а тому позов підлягає задоволенню.

Суд також звертає увагу на те, що встановлення того, що об`єктом купівлі-продажу за договором від 11.01.1992 р., посвідченого державним нотаріусом Глибоцької державної нотаріальної контори за № 30, на підставі якого позивачем набуто 112/1000 часток житлового будинку АДРЕСА_1 , є ізольована квартира АДРЕСА_2 , є лише обставинами, що підлягали доказуванню (встановленню) у даному спорі, а тому вимога позивача про встановлення такого юридичного факту додатковому вирішенню не підлягає.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 7681, 89, 263, 265 ЦПК України, статтями 15, 16, 328, 392 ЦК України, пунктом 3 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Герцаївської міської ради Чернівецького району Чернівецької області про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_5 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернівецького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий суддя