Рішення № 139396484, 02.09.2026, Шахтарський міський суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Першотравенський міський суд Дніпропетровської області)

Справа № 186/488/26

Номер провадження № 2/0186/980/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року м. Шахтарське.

Шахтарський міський суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Демиденка С.М.,

секретар Кобка Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» звернулося до Шахтарського міського суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що 12.08.2024 між ТОВ «Еко Фін» та ОСОБА_1 за допомогою веб-сайту кредитодавця (https://cashtancredit.com.ua), було укладено договір №64141316 про надання споживчого кредиту, який укладено в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг».

Згідно умов кредитного договору: сума кредиту (загальний розмір) складає 2500,00 грн. Строк користування кредитними коштами 730 днів, з 12.08.2024 та закінчується 11.08.2026 (включно) та складається із дисконтного (пільгового) періоду та поточного періоду. Проценти за користування кредитом протягом дисконтного (пільгового) періоду становлять 0,90 % за один день від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Проценти за користування кредитом протягом поточного періоду нараховуються за базовою (стандартною) процентною ставкою в розмірі 1,0 % за один день від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом протягом поточного періоду. Відповідач оплати за кредитним договором не здійснював.

У подальшому, між ТОВ «Еко Фін» та ТОВ «Факторинг Партнерс» 12.02.2026 укладено договір факторингу №12-02/26, відповідно до умов якого ТОВ «Еко Фін» відступило на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №64141316 від 12.08.2024.

Станом на день звернення до суду із даним позовом заборгованість за договором відповідачем не погашається, проценти за користування кредитними коштами не сплачуються, у зв`язку з чим у відповідача обліковується прострочена заборгованість.

Так, загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за договором №64141316 від 12.08.2024, що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості становить 15600,00 грн., з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) - 2500,00 грн.; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 12 950,00 грн.; заборгованість за нарахованими процентами (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку) - 150,00 грн.

Враховуючи вищевикладене ТОВ «Факторинг Партнерс» просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором №64141316 від 12.08.2024 в розмірі 15600,00 грн., судовий збір в сумі 2662,40 грн. та витрати на правничу допомогу в сумі 9000,00 грн.

Представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» у судове засідання не з`явився, у позовній заяві прохав суд розглядати справу за його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, не заперечував проти розгляду справи у заочному порядку.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги визнав частково в частині тіла кредиту в сумі 2500,00 грн., а у задоволенні решти позовних вимог прохав відмовити.

У зв`язку із неявкою в судове засідання сторін, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписуючого пристрою не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступного.

Судом встановлено, що 12.08.2024 року між ТОВ «Еко Фін» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит/кредитний договір №64141316.

Зазначений кредитний договір, укладений у відповідності до норм ч. 1 ст. 13 ЗУ «Про споживче кредитування» в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених ЗУ «Про електронну комерцію».

Договір та паспорт споживчого кредиту підписаний одноразовим ідентифікатором: YjM4Y2Uy.

Відповідно до умов кредитного договору ТОВ «Еко Фін» взяло на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: кредит надається в загальному розмірі (сума кредиту) 2500,00 грн. (п.2.2); строк користування кредитними коштами - 730 днів, який починається 12.08.2024 та закінчується 11.08.2026 (включно) та складається із дисконтного (пільгового) періоду та поточного періоду (п.2.3 договору).

Дисконтний (пільговий) період складає 14 днів, що настає з дати видачі кредиту та завершується 25.08.2024 (рекомендована дата платежу) (п.2.4 договору).

Проценти за користування кредитом протягом дисконтного (пільгового) періоду нараховуються за дисконтною (пільговою) процентною ставкою в розмірі 328,5% відсотків річних (денна процентна ставка 0,9% за один день) від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом дисконтного (пільгового) періоду. (п. 2.6).

ТОВ «Еко Фін» виконало взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору, перерахувавши грошові кошти на рахунок позичальника/картковий рахунок позичальника, що відображено у підтвердженні щодо здійснення переказу грошових коштів, що надана ТОВ «ПрофітГід» від 12.08.2024.

29.08.2024 між ТОВ «Факторинг Парнерс» та ОСОБА_1 було укладено додатковий договір про пролонгацію №1 /64141316, відповідно до якого ОСОБА_1 було збільшено дисконтний (пільговий) період до 32 днів, що настає з дати видачі кредиту та завершується 12.09.2024 (рекомендована дата платежу).

12.09.2024 між ТОВ «Факторинг Парнерс» та ОСОБА_1 було укладено додатковий договір про пролонгацію №1 /64141316, відповідно до якого ОСОБА_1 було збільшено дисконтний (пільговий) період до 46 днів, що настає з дати видачі кредиту та завершується 26.09.2024 (рекомендована дата платежу).

12.02.2026 було укладено договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №12-02/26 відповідно до якого ТОВ «Еко Фін» відступило на користь ТОВ «Факторин Партнерс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №64141316.

Таким чином, ТОВ «Факторинг Партнерс» наділено правом вимоги до відповідача за договором №64141316.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору №12-02/26 про відступлення (куплю-продаж) прав вимоги від 12.02.2026 ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло право вимоги до відповідача на загальну суму заборгованості в розмірі 15450,00 грн., з яких: 2500 грн. - сума заборгованості за основним зобов`язанням; 12950,00 грн. сума заборгованості за нарахованими процентами.

Позивач, зазначає, що загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за договором про споживчий кредит/кредитний договір №64141316 від 12.08.2024, що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 15600,00 грн., з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) - 2500,00 грн.; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 12950,00 грн.; заборгованість за нарахованими процентами згідно кредитного договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) - 150,00 грн.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України, зокрема з договорів та інших правочинів (п. 1 ст. 11, ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України).

Відповідно до вимог ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний, як це передбачено ч.1 ст.527 ЦК України, виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до частин 1,2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно зі статтями 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України також передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до пункту 12 статті 11 Закону «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до статті 12 цього Закону якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Кредитний договір підписаний з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України). Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов`язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення (ч. 1ст. 81 ЦПК України), крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Презумпція ст. 204 ЦК України вказує, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована

Суд зазначає, що кредитний договір недійсним в судовому порядку не визнавався, а відтак є дійсними, і відповідно до статті 629 ЦК України підлягають обов`язковому виконанню його сторонами.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на встановлені обставини справи суд прийшов до висновку, що надані позивачем докази підтверджують укладення між ТОВ «Еко Фін» та ОСОБА_1 договору кредиту в електронній формі, отримання відповідачем кредитних грошових коштів та їх неповернення позивачу, тобто неналежне виконання відповідачем умов, укладеного договору в електронній формі, у зв`язку з цим позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом стягнення із боржника фактично отриманої суми кредитних коштів, сплати відсотків та комісії.

Таким чином, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, з`ясувавши їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, суд, приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту в сумі 2500,00 грн. підлягає задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача заборгованості за процентами, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Як було зазначено вище, сторонами погоджено розмір процентів і порядок їх нарахування, який відповідно до розрахунку заборгованості, складає 13100,00 грн., що більше ніж у п`ять разів перевищує суму отриману відповідачем у кредит 2500,00 грн.

Слід звернути увагу, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не зміг ефективно здійснити свої права бути поінформованим про дійсні умови кредитування ТОВ «Еко Фін», які викладені в декількох значних за об`ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема, щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. А тому на думку суду, укладення ОСОБА_1 договору перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.

Отже, на думку суду вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Крім того, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст. 3, ч.3 ст. 509 та ч.1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.

У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками фізичними особами.

Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20).

Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Суд вважає за необхідне застосувати аналогію та врахувавши те, що заявлена позивачем до стягнення сума заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 13100,00 грн. не є співрозмірною сумі кредиту у розмірі 2500,00 грн. за договором, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, дійшов висновку про необхідність зменшити розмір процентів за вказаним договором до розміру отриманих відповідачем кредитних коштів, тобто з 13100,00 грн. до 2500,00 грн.

Щодо судових витрат по справі, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 3 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів.

Статтею 141 ЦПК України закріплено порядок розподілу судових витрат між сторонами.

За положеннями частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з частиною десятою статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15, провадження № 14-280цс18).

Встановлено, що на підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем надано: договір про надання правничої допомоги №02-07/2024, укладений 02.07.2024 між ТОВ «Факторинг Партнерс» та Адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс»; тарифи на послуги Адвокатського об`єднання «Лігал Ассістанс» до договору про надання правничої допомоги №02-07/2024 від 02.07.2024; заявку на надання правничої допомоги №191 від 13.02.2026; витяг з акту про надання правничої допомоги №28 від 23.02.2026.

Отже, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем ТОВ «Факторинг Партнерс» витрат на професійну правничу допомогу, надану адвокатом у зв`язку з розглядом справи у суді.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Аналогічна позиція відображена в постанові Верховного Суду від 28 вересня 2023 року у справі № 686/31892/19.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.

З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Тому, виходячи з положень частини третьої статті 141 ЦПК України, враховуючи співмірність складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, виходячи з її конкретних обставин, суд вважає, що зазначені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9000,00 грн. є завищеними.

Приймаючи до уваги висновок суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «Факторинг Партнерс» підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору, сплаченого останнім за подачу позовної заяви пропорційно розміру задоволених позовних вимог в загальному розмірі 853,33 грн. (5000,00 грн. х 2662,40 грн. : 15600,00 грн.).

З урахуванням часткового задоволення позовних вимог, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи її доцільність, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «Факторинг Партнерс» судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн., понесених у зв`язку з розглядом справи у суді.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 89, 141, 259, 263, 264, 265, 274, 279, 280-284, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (03150, місто Київ, вулиця Ґедройця, будинок №6 офіс №521, ЄДРПОУ 42640371), заборгованість за кредитним договором №64141316 від 12.08.2024 в сумі 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок, з яких: 2500,00 грн. - заборгованість за сумою кредиту; 2500,00 грн. - заборгованість за відсотками.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» ((03150, місто Київ, вулиця Ґедройця, будинок №6 офіс №521, ЄДРПОУ 42640371) понесені та документально підтверджені судові витрати у справі у вигляді судового збору в розмірі 853 (вісімсот п`ятдесят три) гривні 33 копійки та витрати на правничу допомогу в розмірі 2000 (дві тисячі) гривень 00 копійок, а всього стягнути 2853 (дві тисячі вісімсот п`ятдесят три) гривні 33 копійки.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформація про учасників справи відповідно до п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс», місце знаходження: 03150, місто Київ, вулиця Ґедройця, будинок №6 офіс №521, ЄДРПОУ 42640371.

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя: С.М. Демиденко.