Рішення № 139396297, 19.08.2026, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/7503/26

Провадження № 2/204/4581/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

19 серпня 2026 року м. Дніпро

Чечелівський районний суд міста Дніпра, у складі:

головуючого судді Приваліхіної А.І.,

за участю секретаря судового засідання Єрмак Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

У С Т А Н О В И В:

У червні 2026 року ТОВ «Новий Колектор» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , в якому прохає стягнути із нього заборгованість за кредитним договором № 2290099 від 08 травня 2025 року у сумі 7530 гривень (а. с. 1-4 та на звороті).

В обґрунтування позовних вимог вказано, що 08 травня 2025 року між ТОВ "СЕЛФІ КРЕДИТ" та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 2290099, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит у розмірі 1500 гривень, шляхом їх перерахування на рахунок споживача № НОМЕР_1 , строком на 360 днів. 26 листопада 2025 року між ТОВ "СЕЛФІ КРЕДИТ" та ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» укладено Договір факторингу № 261125/1, відповідно до якого відбулось відступлення права вимоги за кредитним договором відповідача № 2290099 від 08 травня 2025 року. Позичальник свої зобов`язання за Договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим станом на 26 листопада 2025 року утворилась заборгованість у розмірі 7530 гривень, з яких заборгованість по тілу кредиту становить 1500 гривень, заборгованість за відсотками 3030 гривень та штраф 3000 гривень, яку позивач прохає стягнути з відповідача разом із судовими витратами по справі, яка складається із судового збору у сумі 2662 гривні 40 копійок, витрат на правову допомогу у сумі 6000 гривень та 270 гривень 18 копійок.

Ухвалою суду від 17 липня 2026 року у справі відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін (а. с. 58), копія якої надіслана учасникам справи супровідним листом від 17 липня 2026 року (а. с. 59).

Представниця позивача в судове засідання не з`явився, у позовній заяві з-поміж іншого прохав про розгляд справи за його відсутності (а. с. 4).

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, місце та час розгляду справи повідомлений належним чином (а. с. 67) причини неявки суду не відомі.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог та, спираючись на вимоги ст. ст. 223, 247, 280 ЦПК України, ухвалив заочне рішення без фіксування судового процесу технічними засобами.

Судом встановлено, що 08 травня 2025 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 було укладено в електронній формі договір про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» № 2290099 на суму 1500 гривень, шляхом їх перерахування на рахунок споживача № НОМЕР_1 , строком на 360 днів, зі сплатою відсотків за стандартною відсотковою ставкою 1 % в день в межах кредитного договору, з періодичністю платежів зі сплати процентів кожні 30 днів.

Так, судом встановлено, що відповідачем 08 травня 2025 року було підписано Кредитний договір № 2290099 одноразовим ідентифікатором, разом із графіком платежів (а. с. 21-27 та на звороті).

Крім того, 08 травня 2025 року відповідачем було підписано паспорт споживчого кредиту Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (а. с. 50-51 та на звороті), яким сторони узгодили основні умови кредитування.

08 травня 2025 року відповідачу було здійснено видачу кредиту на картку № НОМЕР_1 (а. с. 17) на суму 1500 гривень.

Як убачається із розрахунку заборгованості ТОВ «Селфі Кредит» за договором № 2290099 від 08 травня 2025 року, станом на 26 листопада 2025 року за відповідачем рахується заборгованість у сумі 7530 гривень, з яких заборгованість по тілу кредиту становить 1500 гривень, заборгованість за відсотками 3030 гривень та штраф 3000 гривень (а. с. 47-49).

26 листопада 2025 року між ТОВ " Селфі Кредит " та ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» укладено Договір факторингу № 261125/1 (а. с. 28-38), відповідно до якого Клієнт відступає (передає) Фактору Права вимоги, а Фактор набуває Права вимоги від Клієнта та сплачує Клієнту за відступлення Прав вимог Фінансування у сумі, що дорівнює ціні Договору у порядку та у строки встановлені цим Договором.

Відповідно до п. 3.1.3. вказаного Договору факторингу, Право вимоги переходить до Фактора після підписання Сторонами цього Договору, з моменту підписання Сторонами Акту приймання-передачі Реєстру Боржників в електронному вигляді за формою Додатку 5 цього Договору, після чого Фактор стає Кредитором по відношенню до Боржників стосовно їх Заборгованостей за Кредитними договорами. Разом з Правами вимоги Фактору переходять всі інші пов`язані з ними права в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав та передбачені цим Договором.

Як убачається з матеріалів справи, договір факторингу № 261125/1 підписаний сторонами 26 листопада 2025 року електронним підписом та печаткою (а. с. 38).

26 листопада 2025 року сторонами договору факторингу підписаний електронним підписом та печатками Реєстр боржників в електронному вигляді до Договору факторингу № 261125/1 від 26 листопада 2025 року, що є додатком 1 вказаного договору факторингу (а. с. 44-45 та на звороті), відповідно до якого позивачу перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором №2290099 у сумі 7530 гривень.

Згідно з вимогами ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог ст. ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Нормами ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Вимогами ч. 2 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Приписами ч. 1 ст. 623 ЦК України визначено, що боржник, що порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Згідно з вимогами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до вимог ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Приписами ч. 1 ст. 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

Отже, передумовою для виникнення у позичальника обов`язку повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними має бути встановлений факт отримання і використання кредитних коштів відповідачем.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином відступлення права вимоги.

Відповідно до статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виходячи зі змісту статей 512, 514 ЦК України та ст. 442 ЦПК України, заміна кредитора у зобов`язанні можлива з підстав відступлення вимоги (цесія), правонаступництва (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи) тощо й до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Згідно з вимогами ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За приписами ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 519 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. В справах про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.

Крім того, у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 755/15965/17 Верховний Суд зазначив про те, що дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 зроблено висновок про те, що відповідно до вимог статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення ч. 1 ст. 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається.

Так, з матеріалів справи убачається, що 08 травня 2025 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 було укладено в електронній формі договір про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» № 2290099, право вимоги за яким ТОВ «Селфі Кредит» відступило ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» на підставі договору факторингу № 261125/1 від 26 листопада 2025 року.

На підтвердження переходу права первісного кредитора за договором № 2290099 від 08 травня 2025 року позивачем надано суду договір факторингу № 261125/1 від 26 листопада 2025 року, за яким ТОВ «Селфі Кредит» відступило право вимоги до відповідача ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР».

Відповідно до вимог п. 3.1.3. Договору факторингу, право вимоги переходить до Фактора після підписання Сторонами цього Договору, з моменту підписання Сторонами Акту приймання-передачі Реєстру Боржників в електронному вигляді за формою Додатку 5 цього Договору, після чого Фактор стає Кредитором по відношенню до Боржників стосовно їх Заборгованостей за Кредитними договорами. Разом з Правами вимоги Фактору переходять всі інші пов`язані з ними права в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав та передбачені цим Договором.

Як убачається з матеріалів справи, договір факторингу № 261125/1 підписаний сторонами 26 листопада 2025 року електронним підписом та печаткою (а. с. 38).

Разом з цим, до матеріалів справи долучено позивачем Реєстр боржників в електронному вигляді до Договору факторингу № 261125/1 від 26 листопада 2025 року, що є додатком 1 вказаного договору факторингу, який підписаний сторонами електронним підписом та печатками 26 листопада 2025 року (а. с. 44-45 та на звороті), відповідно до якого позивачу перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором №2290099 у сумі 7530 гривень.

При цьому, долучений до матеріал справи Акт приймання-передачі Реєстру Боржників в електронному вигляді, що є додатком 5 до договору факторингу № 261125/1 від 26 листопада 2025 року, є шаблоном (зразком) який є незаповненим та не містить необхідної інформації, більш того не містить електронного підпису та печатки сторін.

Таким чином, проаналізувавши надані позивачем докази на підтвердження переходу права вимоги, суд зазначає, що відповідно до п. 3.1.3 Договору факторингу № 261125/1 від 26 листопада 2025 року право вимоги переходить до Фактора не з моменту укладення самого Договору чи підписання Реєстру боржників, а з моменту підписання Сторонами Акту приймання-передачі Реєстру Боржників в електронному вигляді за формою Додатку 5.

З огляду на викладене, враховуючи, що обов`язковою умовою набуття Фактором прав Кредитора за п. 3.1.3 Договору є підписаний Акт приймання-передачі Реєстру Боржників в електронному вигляді, який наданий позивачем належно не оформлений та не підписаний сторонами, свідчить про те, що право вимоги до відповідача за Кредитним договором № 2290099 до ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» у встановленому договором порядку не перейшло, а відтак позивач не має права вимагати від відповідача сплати заборгованості за вказаним кредитним договором, оскільки останнім його права не порушені.

Крім того, суд зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 та, постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19 та від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, Верховний Суд вказав на те, що для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачами і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Так, у постановах від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 та від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 Верховний Суд вказав на те, що відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17.

Крім того, Верховний суд у своїх постановах від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 та від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 вказав на те, що приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності.

Зазначене свідчить про те, що позивач у даній справі не довів порушення саме його прав внаслідок невиконання відповідачем зобов`язань за договором № 2290099 від 08 травня 2025 року, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому, виходячи із вищенаведеного, суд доходить висновку про те, що наданими до суду доказами позивач не довів порушення саме його прав внаслідок невиконання відповідачем зобов`язань за договором № 2290099 від 08 травня 2025 року, а відтак підстави для задоволення заявлених ним вимог про стягнення із відповідача заборгованості за кредитним договором № 2290099 від 08 травня 2025 року відсутні.

У зв`язку із відмовою у задоволенні заявлених вимог за приписами ст. 141 ЦПК України судовий збір не відшкодовується.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 279, 280, 288-289, 354-355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» (01133, м. Київ, вул. Алмазова Генерала, буд. 13, оф. 601; ЄДРПОУ 43170298) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) про стягнення заборгованості залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи.

Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.

Заочне рішення може бути переглянуте Чечелівським районним судом міста Дніпра за письмовою заявою відповідача протягом двадцяти днів зо дня отримання ним копії рішення.

Суддя А.І. Приваліхіна