Рішення № 13939586, 14.02.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 46/12-34/55914.02.11 За позовомПублічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ»

доЗакритого акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Рокада»

провизнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів та застосування наслідків недійсності правочину за участю прокуратури Шевченківського району м. Києва

СуддяСташків Р.Б.

Представники: від позивача –Коротун О.М. (довіреність № 21/208 від 21.09.2010); від відповідача –Зубрицька В.О. (довіреність б/н від 12.11.2009);

від прокуратури –не з’явився. СУТЬ СПОРУ:

У вересні 2009 року Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний банк «Київ»(далі –позивач або Банк) в особі тимчасового адміністратора звернувся до Господарського суду м. Києва із позовом до Закритого акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Рокада»(далі –відповідач або Страхова компанія) про визнання недійсним у порядку статті 81 Закону України «Про банки і банківську діяльність»договору купівлі-продажу цінних паперів від 26.01.2009 № Д-6 (далі –Договір), укладеного між Страховою компанією та Акціонерним комерційним банком «Київ»(правопопередник позивача), відповідно до якої Банком було продано Страховій компанії 43942 простих іменних акцій Відкритого акціонерного товариства «Київпроект»за ціною 400000 грн., а також про зобов’язання відповідача повернути вказані акції.

Позовні вимоги мотивовані тим, що зазначений Договір не відповідає вимогам законодавства України, а саме:

- пункту 4.5 Методичних рекомендацій щодо вдосконалення корпоративного управління в банках України, схвалених постановою Правління Національного банку України від 28.03.2007 за № 98 (далі – Методичні рекомендації), оскільки укладений без узгодження із спостережною радою Банку;

- частинам 1, 2 статті 203, статті 92 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України), позаяк підписаний Головою правління Банку з перевищенням наданих йому повноважень.

На обґрунтування вказаного позивач зазначив, що Договір укладений з пов’язаною особою банку, з порушенням вимог законодавства (на момент вчинення правочину банк опосередковано володів 9,9% акцій відповідача та мав вплив на його діяльність), укладений протягом одного року до моменту призначення тимчасового адміністратора, вчинений керівником відповідача за відсутності прямої на те вказівки у статуті, не схвалений Спостережною радою банку.

Відповідач проти позову заперечив, свої заперечення мотивував тим, що позивач не довів факту того, що оспорюваний правочин укладений з пов’язаною особою, суперечить законодавству та зазначаючи про відсутність обмежень на підписання договору відповідними посадовими особами позивача та відповідача.

Крім того, відповідач зазначив, що з 18.09.2009 повноваження тимчасового адміністратора були припинені, натомість були відновлені повноваження органів управління банку (правління, спостережної ради), а отже позивач має право вимагати визнання Договору недійсним лише з загальних підстав.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 07.05.2010, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2010, у позові відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 14.12.2010 вказані рішення на постанова судів першої та апеляційної інстанцій скасовані, а справа передана на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.

Вказана постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що: Банк надав господарському суду докази про те, що на моменту укладання спірного Договору персонал Банку прямо та опосередковано володів відповідно 9,9% та 49,511% акцій Товариства, а господарські суди не визнали ці докази належними і допустимими з огляду на відсутність у зазначених осіб істотної участі в Банку; виконання Програми фінансового оздоровлення Банку до 01.11.2009, затвердженої рішенням спостережної ради Банку від 13.10.2008 (протокол № 10), заходів Робочого плану з виконання цієї програми, затвердженого рішенням спостережної ради Банку від 24.10.2008, а також рішенням правління Банку від 04.11.2008 (протокол № 49), на які посилається Товариство як на підставу продажу акцій Відкритого акціонерного товариства «Київпроект», не свідчать про схвалення спостережною радою Банку господарської операції саме із Товариством, а отже дотримання посадовими особами Банку національних Принципів корпоративного управління.

Відповідно до резолюції заступника Голови Господарського суду м. Києва від 27.12.2010 матеріали даної справи передані судді Сташківу Р.Б. на новий розгляд.

Ухвалою суду від 30.12.2010 справу прийнято до провадження та присвоєно №46/12-34/559.

У наданих позивачем поясненнях останній підтримав свої початкові вимоги, а також зазначив, що при укладені Договору не було дотримано пункт 4.5 розділу ІІІ Методичних рекомендацій, оскільки операція з пов’язаними особами не була схвалена спостережною радою Банку. Враховуючи зазначене представник Банку просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач у наданих у судовому засіданні поясненнях зазначив, що відчуження акцій ВАТ «Київпроект», яке оспорюється позивачем, було здійснене у два етапи: шляхом укладення спірного Договору та шляхом укладення аналогічного за змістом договору № Д-307 між тими самими сторонами стосовно відчуження акцій ВАТ «Київпроект»в кількості 470 750 штук. Обидві операції були здійснені в рамках Робочого плану з виконання Програми фінансового оздоровлення АКБ «Київ»в умовах фінансової кризи, і в такий спосіб банком були отримані грошові кошти для виконання зобов'язань перед вкладниками. Вказана програма була схвалена Національним банком України, і Робочий план на її виконання, який передбачав відчуження спірних акцій третім особам, був затверджений усіма відповідними органами управління і контролю АКБ «Київ»(Правлінням і Спостережною радою).

Обидва вказані договори були оскаржені Банком з аналогічних підстав до Господарського суду м. Києва. У справі № 38/10 рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими було відмовлено у позові про визнання недійсним договору № Д-307, постановою Вищого господарського суду України від 25.11.2010 залишені без змін.

Методичні рекомендації за своєю правовою природою носять рекомендаційний характер, тобто не є обов’язковими. Застосування або незастосування положень таких рекомендацій до укладання спірного Договору само по собі не може бути підставою для визнання його недійсним у розумінні статті 203 ЦК України.

Прокуратура позов підтримала.

Розгляд справи відкладався.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

26.01.2009 між Банком в особі голови правління Марченка М.С. (Продавець) та Страховою компанією в особі голови правління Невшупи Л.В. (Покупець) було укладено Договір, відповідно до пункту 1.1 якого Продавець продає належні йому цінні папери (далі –ЦП), а Продавець приймає та оплачує їх на умовах цього Договору. Дані про ЦП, які є предметом цього Договору:

Вид ЦП:Прості акції

Емітент ЦП:ВАТ «Київпроект»

Номінальна вартість одного 1 ЦП:2 грн.

Код ISIN ЦП:UA 1000911008

Код ЄДРПОУ емітента ЦП:04012780

Форма виписку ЦП:Іменна

Форма існування ЦП:Документарна

Кількість ЦП:43 942 шт.

Зберігач ЦП:АКБ «Київ»код ЄДРПОУ 14371869

Вартість ЦП400000 грн.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що розрахунки за ЦП здійснюються в національній валюті України шляхом перерахування Покупцем грошових коштів у сумі 400000 грн. на рахунок Продавця, зазначений у розділі 9 цього Договору, у триденний строк після підписання Договору.

На виконання вказаного пункту Договору відповідач 27.01.2009 платіжним дорученням № ск-0000043 від 27.01.2009 перерахував на рахунок позивача 400000 грн. за купівлю ЦП за Договором.

Відповідно до пункту 4.1 Договору Продавець зобов’язаний протягом трьох банківських днів після отримання коштів згідно з пунктом 3.1 цього Договору надати своєму Зберігачу належним чином оформлене розпорядження на списання ЦП в кількості 43 942 шт. зі свого рахунку в ЦП № 001081 у Зберігача АКБ «Київ»на рахунок у ЦП Покупця №003025 у Зберігача АКБ «Київ».

Відповідно до виписки про операції з цінними паперами на рахунку у цінних паперах АКБ «Київ»№ 001081 за 30.01.2009 на підставі розпорядження позивача на списання ЦП було списано 43942 акцій ВАТ «Київпроект»з рахунку Банку № 001081 та зараховано останні на рахунок Страхової компанії № 003025 у АКБ «Київ».

30.01.2009 між Банком (Продавець) та Страховою компанією (Покупець) було укладено акт до Договору (далі – Акт), відповідно до пункту 1 якого згідно з умовами Договору Продавець передав Покупцю наступні ЦП:

Вид ЦП:Прості акції

Емітент ЦП:ВАТ «Київпроект»

Номінальна вартість одного 1 ЦП:2 грн.

Код ISIN ЦП:UA 1000911008

Код ЄДРПОУ емітента ЦП:04012780

Форма виписку ЦП:Іменна

Форма існування ЦП:Документарна

Кількість ЦП:43 942 шт.

Зберігач ЦП:АКБ «Київ»код ЄДРПОУ 14371869

Вартість ЦП400000 грн.

Відповідно до пунктів 2, 3 Акта Покупець сплатив вартість купівлі ЦП в сумі та в термін, обумовлені в Договорі, а також отримав ЦП в обумовленій кількості та в обумовлений Договором термін.

Пунктом 4 Акта визначено, що підписанням цього Акта сторони підтверджують належне виконання умов Договору та відсутність взаємних претензій.

Таким чином, судом встановлено, що Договір було виконано обома сторонами в повному обсязі.

З матеріалів справи також вбачається, що 24.11.2008 між Банком в особі голови правління Марченка М.С. (Продавець) та Страховою компанією (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу ЦП № Д-307, відповідно до умов якого Банк продав, а Товариство купило акції ВАТ «Київпроект»в кількості 470750 штук вартістю 4350000 грн.

25.11.2008 між Банком (Продавець) та Страховою компанією (Покупець) було укладено акт до договору купівлі-продажу ЦП № Д-307 від 24.11.2008, відповідно до якого Банк передав Товариству вказані в договорі ЦП, Товариство сплатило Банку вартість ЦП, сторони не мають претензій одна до одної.

У вересні 2009 року Банк звертався до Господарського суду м. Києва з аналогічним позовом до Страхової компанії про визнання недійсним договору купівлі-продажу ЦП № Д-307 від 24.11.2008 з тих самих підстав, що і у даному позові.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 13.04.2010, залишеного без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 03.08.2008 та Вищого господарського суду України від 25.11.2010, в позові відмовлено з огляду на недоведеність позивачем наявності підстав для визнання договору недійсним.

Вивчивши всі істотні моменти спірних правовідносин, оцінивши доводи сторін та дослідивши чинне законодавство, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог, зважаючи на наступне.

Відповідно до статті 81 Закону України «Про банки і банківську діяльність»тимчасовий адміністратор може звертатися до суду з вимогою визнання угод недійсними, якщо за цими угодами здійснено:

1) платіж чи операцію з майном (вчинені протягом шести місяців до призначення тимчасового адміністратора) з метою надання пільг окремим кредиторам банку;

2) будь-яку операцію із пов'язаною особою банку, яка була здійснена протягом одного року до моменту призначення тимчасового адміністратора, якщо така операція не відповідає вимогам законодавства України або загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку;

3) господарські операції, де оплата значно перевищувала реальну вартість товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком, вчинені протягом трьох років до призначення тимчасового адміністратора;

4) будь-які операції з майном на безоплатній основі, вчинені протягом трьох років до призначення тимчасового адміністратора;

5) будь-які дії, що мають на меті утримання майна від кредиторів, чи інше порушення їх прав, вчинені за три роки до призначення тимчасового адміністратора;

6) будь-які господарські операції, засновані на наданні підроблених документів чи шахрайстві.

Виходячи з аналізу даної норми, і зокрема положення пункту 2 статті 81 Закону України «Про банки і банківську діяльність», підставою для визнання недійсною угоди укладеної банком із пов'язаною особою банку може бути лише те, що дана угода (операція яка випливає із даної угоди) не відповідає вимогам законодавства України або загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку.

Тобто, дана норма не виключає можливості укладання угод із пов’язаними особами банку, а лише вказує на те, що ці угоди по-перше повинні не суперечити законодавству України і по-друге не повинні загрожувати інтересам вкладників і кредиторів банку.

Позивачем не наведено посилань і не надано доказів того, що спірний Договір загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку.

Отже, спірним є питання щодо відповідності спірного Договору вимогам законодавства України.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина 1 статті 203 ЦК України).

Статтею 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність»передбачено, що угоди, що здійснюються з пов'язаними з банком особами, не можуть передбачати більш сприятливі умови, ніж угоди, укладені з іншими особами. Угоди, укладені банком із пов'язаними особами на умовах, сприятливіших за звичайні, визнаються судом недійсними з моменту їх укладення.Для цілей цього Закону пов'язаними особами є: 1) керівники банку; 2) власники істотної участі в банку; 3) близькі родичі, чоловік, жінка, діти, батьки будь-якої особи, що зазначені в пунктах 1 і 2; 4) афілійовані особи банку, керівники і власники істотної участі в афілійованих особах, а також їх близькі родичі.

Більш сприятливими умовами визначаються:

1) прийняття меншого забезпечення виконання зобов'язань, ніж вимагається від інших клієнтів;

2) придбання у пов'язаної особи майна низької якості чи за завищеною ціною;

3) здійснення інвестиції в цінні папери пов'язаної особи, яку банк не здійснив би в інше підприємство;

4) оплата товарів та послуг пов'язаної особи за цінами вищими, ніж звичайні або за таких обставин, коли такі самі товари і послуги іншої особи взагалі не були б придбані.

Банк може укладати угоди з пов'язаними особами, які передбачають нарахування відсотків та комісійних на здійснення банківських операцій, які менші звичайних, та нарахування відсотків за вкладами і депозитами, які більші звичайних, у разі, якщо прибуток банку дозволяє здійснювати це без шкоди для фінансового розвитку банку.

Банку забороняється надавати кредити будь-якій особі для: погашення цією особою будь-яких зобов'язань перед пов'язаною особою банку; придбання активів пов'язаної особи банку; придбання цінних паперів, розміщених чи підписаних пов'язаною особою банку, за винятком продукції, що виробляється цією особою. Національний банк України може своїм розпорядженням запроваджувати обмеження на суму угод із пов'язаними особами.

Позивачем не наведено посилань і не надано доказів того, що спірний Договір передбачає більш сприятливі умови, ніж угоди, укладені з іншими особами або укладений на умовах, сприятливіших за звичайні. Також не наведено посилань і не доведено суду те, що Національний банк України видав певне розпорядження, яке запроваджувало обмеження на суму угод із пов'язаними особами Банку, і що спірний Договір укладений з перевищенням вказаної суми.

Враховуючи зазначене, суд вважає помилковим посилання Банку на статтю 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», як на підставу для визнання оспорюваного Договору недійсним, позаяк судом не встановлено факту невідповідності Договору положенням зазначеної норми.

Частиною 2 статті 203 ЦК України передбачено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до частини 1, абзацу 1 частини 3 статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Згідно з абзацом 2 частини 3 статті 92 ЦК України у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Частиною 1 статті 241 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Як вбачається з пункту 10.13 Статуту Банку (державна реєстрація якого була проведена 21.07.2008) голова правління Банку без довіреності представляє інтереси Банку, від імені Банку вступає у договірні стосунки з особами, самостійно укладає і підписує договори, угоди та інші документи.

Матеріали справи свідчать про те, що рішенням спостережної ради Банку від 13.10.2008 затверджено програму фінансового оздоровлення Банка. Рішенням правління Банка від 27.10.2008 оформленим протоколом № 48, затверджено робочий план по виконанню програми фінансового оздоровлення Банка, яким передбачено продаж належних Банку акцій ВАТ «Київпроект»за грошові кошти в сумі не менше ніж 4700000 грн. Даний робочий план погоджено рішенням спостережної ради Банка, оформленим протоколом № 11 від 24.10.2008.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що голова правління Банку Марченко М.С. підписав спірний Договір в межах наданих йому повноважень. Даний Договір сторонами виконаний, Банк прийняв виконання Договору від Страхової компанії, чим схвалив даний Договір. При цьому, Банком не подано суду доказів про те, що Страхова компанія знала чи не могла не знати про вказані Банком обмеження повноважень голови правління Банку Марченка М.С.

Щодо посилання Банка на невідповідність Договору вимогам викладеним у пункті 4.5 Методичних рекомендацій, то суд зазначає наступне.

Підпунктом «а»пункту 4.5 Методичних рекомендацій визначено, що затвердження і перегляд операцій з пов’язаними особами здійснюється таким чином: відповідальність за здійснення операцій банка з пов’язаними особами покладається на спостережну раду банка. Відповідно операції з пов’язаними особами схвалюються спостережною радою банка. Здійснення таких операцій регулярно перевіряється внутрішнім та зовнішнім аудитом із відповідним поданням звіту про результати таких перевірок спостережній раді банку.

Положення Методичних рекомендацій не мають обов’язкової сили, оскільки не затверджені у необхідній формі та не зареєстровані в Міністерстві юстиції України.

Як убачається з пункту 1.4 Методичних рекомендацій, Національний банк України рекомендує банкам дотримуватися цих Рекомендацій. Отже вони носять рекомендаційний, а не обов’язковий характер, і стосуються виключно діяльності самих банківських установ.

Крім того, як уже зазначалось судом і передбачено абзацом 2 частини 3 статті 92 ЦК України, у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України) обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на цю сторону.

Банком всупереч даної норми не доведено суду ту обставину, що Страхова компанія знала чи за всіма обставинами не могла не знати про обмеження голови правління Банку на укладання оспорюваного Договору.

Щодо посилання Банка на відсутність у статуті Страхової компанії чітко визначених повноважень голови правління Страхової компанії укладати та підписувати договори від імені юридичної особи, як на одну з підстав визнання Договору недійсним, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що статут Страхової компанії не містить відповідних обмежень у діях голови правління Страхової компанії та не встановлює обов'язковості погодження або ж схвалення Загальними зборами Страхової компанії укладання договорів купівлі-продажу цінних паперів або ж іншого майна.

Таким чином, посилання Банка на відсутність у статуті Страхової компанії чітко визначених повноважень голови правління Страхової компанії укладати та підписувати договори від імені юридичної особи, як на одну з підстав визнання Договору недійсним є безпідставними та необгрунтованими, а тому відхиляються судом.

Крім того, відбулося подальше схвалення Договору з боку Страхової компанії.

На підставі вищезазначеного, суд дійшов висновку про те, що позивач не спростував заперечень відповідача, а отже достатніх підстав для визнання Договору недійсним в цілому або ж в окремій частині суду не довів, а підписавши акт до даного договору, фактично визнав існування договірних відносин, а також прав та обов’язків за оскаржуваним правочином та підтвердив їх виконання.

Враховуючи вищевикладене, перелічені обставини справи, оцінивши відповідно до статті ГПК України наявні в матеріалах справи докази та обставини справи за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога про визнання Договору недійсним не підлягає задоволенню.

Суд також відмовляє Банку у задоволенні його вимоги про зобов’язання Страхової компанії повернути прості іменні акції Відкритого акціонерного товариства «Київпроект»у кількості 43949 штук, оскільки дана вимога є похідною від вимоги про визнання Договору недійсним, у задоволенні якої суд відмовив Банку.

Суми, які підлягають сплаті за витрати, пов’язані з розглядом справи, при відмові в позові покладаються на позивача (частина 5 статті 49 ГПК України).

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денногс строку з дня його підписання.

СуддяСташків Р.Б. Повний текст рішення підписано 23.02.2010.