Рішення № 139391085, 01.09.2026, Свалявський районний суд Закарпатської області

СВАЛЯВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 306/1263/26

Провадження № 2/306/1096/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2026 року м. Свалява

Свалявський районний суд Закарпатської області в складі :

головуючого - судді Уліганинця П.І.

за участю секретаря судового засідання Сова-Фафула А.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Свалява цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Державний ощадний банк України в особі територіального відокремленого без балансового відділення №10006/0104, третя особа: Свалявська Державна нотаріальна контора про припинення заборони на нерухоме майно,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду із названим позовом, посилаючись на те, що вона є власником житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 . Зазначила, що отримавши інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстру права власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об"єктів нерухомого майна позивачу стало відомо, що на належний їй житловий будинок накладено заборону, а саме: номер запису про обтяження 3845543, підстава виникнення обтяження: повідомлення б/н, 20.06.1990 року, Свалявське відділення Ощадбанку. Вимоги мотивує тим, що заборона (архівний запис) підлягає вилученню з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, оскільки на даний час заборона порушує її право вільно розпоряджатися майном, а жодної заборгованості в неї не має. Просить суд припинити обтяження (заборону) на нерухоме майно, а саме на житловий будинок АДРЕСА_1 , належний на праві приватної власності ОСОБА_1 , вилучивши запис про обтяження на нерухоме майно №3845543 у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

У поданому письмовому відзиві представник відповідача у задоволенні позову просив відмовити, так як такий подано до неналежного відповідача. Вважає, що за даним позовом повинен відповідати особа яка є суб`єктом порушеного матеріального правовідношення щодо позивача, тобто сторона відповідного спірного договору чи державний реєстратор, зокрема, нотаріус, оскільки скасування заборони є фенкцією державного реєстратора. Зазначив, що АТ "Державний ощадний банк України", ніяким чином не перешкоджає ОСОБА_2 у реалізації її прав (а.с.14-22).

Сторони у судове засідання не з`явилися.

Позивач в позовній заяві просила розгляд справи провести без її участі на підставі поданих документів (а.с.3).

Представник відповідача у поданому відзиві просив розгляд справи здійснювати без участі представника АТ ""Державний ощадний банк України" (а.с.22).

Третя особа: Державний нотаріус Свалявської ДНК в судове засідання не з`явилася. У поданій відповіді зазначила, що державна нотаріальна контора не є належним відповідачем у даній цивільній справі, позаяк при накладанні обтяження майна виконувала функції реєстратора та не порушувала прав позивача. Просить розгляд справи провести за відсутності представника Свалявської ДНК (а.с.31).

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 4, 15 ЦК України, ст. 55, 124 Конституції України кожна особа має право на захист свого цивільного права, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, у разі їх порушення, невизнання або оспорювання; ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи; ч.3 ст. 12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи; ч.2 ст. 83 ЦПК України позивач, повинене подати докази разом з поданням позовної заяви.

Як убачається з витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №8062319 від 15.08.2005 року, виданого комунальним унітарним підприємством "Свалявське районне бюро технічної інвентаризації" власником будинку за адресою АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 на піставі договору дарування серії ВВМ 606906 від 25.09.2004 року, нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Гуледза А.Г. (а.с.9).

Судом досліджено: свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , відповідний запис №335, скаладений відділом реєстрації актіві громадянського стану Свалявської райдержадміністрації про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (позивача); свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 , відповідний актовий запис №1386 від 23.08.2011 року про зміну прізвища з " ОСОБА_4 " на " ОСОБА_5 " у зв`язку з одруження (а.с.7-8).

Відповідно до ст. 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно інформаційної довідки 484403307 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 03.07.2026 року, розділ: відомості з єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна - судом встановлено наявність номер запису про обтяження: заборона (архівний запис) 3845543; зареєстрований 06.10.2006 реєстратором: Свалявська ДНК; підстава обтяження: повідомлення б/н, 20.06.1990, Свалявське відділення Ощадбанку; об`єкт обтяження: житловий будинок адреса: АДРЕСА_1 ; власник: ОСОБА_6 (а.с.10).

З доданого до позову свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , відповідний актовий запис №168, складений відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Свалявського РУЮ у Закарпатській області судом встановлено, що ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 11).

Відповідно до ч. 2 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої законом від 17.07.97 р. № 475/97-ВР, передбачено право фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Ст. 321 ЦК України закріплений принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції, відповідно до ч.4 якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду з захистом свого особистого немайнового або майнового права чи інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути ... в т.ч. припинення дії, яка порушує право.

При вирішенні спору суд враховує, що зняття арешту з майна позивача не порушує прав інших осіб, не суперечить вимогам діючого законодавства, Конституції України, бере до уваги, що позивач позбавлений можливості вчинити правочини щодо майна, зважає, що позивачем доведені обставини на які він посилається в позовній заяві належними та допустимими доказами.

У відповідності до ст.34 Закону України «Про нотаріат» - накладення або зняття заборон є нотаріальною дією, вчинення яких в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах або займаються приватною нотаріальною діяльністю.

Згідно п.5 глави 15 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5 - нотаріус, який наклав заборону, знімає заборону відчуження майна за рішенням суду.

Враховуючи, що на належне позивачу майно накладено заборону, що порушує її право власності, внаслідок чого вона позбавлена можливості в повному обсязі користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд, суд дійшов висновку, що заборону на належний останній житловий будинок належить скасувати.

Щодо посилання представника відповідача щодо відсутності спору з АТ "Державний ощадний банк України» (неналежний відповідач), суд констатує наступне.

Відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР від 17.07.1987 року № 821 «Про вдосконалення системи банків в країні і посилання їх впливу на підвищення ефективності економіки» реорганізовано діючі та утворено нові спеціалізовані банки, які створили систему банків у такому складі: Державний банк СРСР (Держбанк СРСР), Банк зовнішньоекономічної діяльності СРСР (Зовнішекономбанк СРСР), Промислово-будівельний банк СРСР (Промбудбанк СРСР), Агропромисловий банк СРСР (Агропромбанк СРСР), Банк Житлово-комунального господарства і соціального розвитку СРСР (Житлосоцбанк СРСР), Банк трудових заощаджень і кредитування населення СРСР (Ощадний банк СРСР). Пунктом 8 зазначеної Постанови передбачено створення банками СРСР в союзних республіках відповідних республіканських банків з прямим підпорядкуванням банкам СРСР.

За приписами ст. 22 Закону СРСР №1305-1 від 06.03.1990р. "Про власність в СРСР" у власності союзної республіки (тобто, Української РСР) перебувають майно органів влади і управління союзної республіки, культурні та історичні цінності народів союзної республіки, кошти республіканського бюджету, республіканські банки, республіканські страхові, резервні та інші фонди, а також підприємства і народногосподарські комплекси, вищі навчальні заклади республіканського значення, об`єкти соціально-культурної сфери та інше майно, що забезпечує суверенітет, господарську самостійність республіки, її економічний і соціальний розвиток.

З часу прийняття Українською РСР Закону України "Про власність" № 885-XII, тобто з 26 березня 1991 року, у статті 34 такого Закону було визначено об`єкти права загальнодержавної (республіканської) власності.

Згідно ст. 34 ЗУ "Про власність" загальнодержавну (республіканську) власність складають: земля, майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, внутрішніх військ і Державної прикордонної служби України; оборонні об`єкти; єдина енергетична система; системи транспорту загального користування, зв`язку та інформації, що мають загальнодержавне (республіканське) значення; кошти республіканського бюджету; республіканський національний банк, інші державні республіканські банки та їх установи і створювані ними кредитні ресурси; республіканські резервні, страхові та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних підприємств; об`єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток.

Відповідно до пункту 2 Постанови ВРУ від 20.03.1991р. "Про порядок введення в дію Закону України "Про банки і банківську діяльність" було оголошено власністю України Український Республіканський банк Держбанку СРСР, Український Республіканський банк державного комерційного промислово-будівельного банку "Укрпромбудбанк", Український Республіканський Банк Ощадного банку СРСР, Український республіканський банк Зовнішекономбанку СРСР з їх мережею, обчислювальним центрами, усіма активами, пасивами.

Наказом Українського Республіканського банку від 02.01.1992 року за №2-К у відповідності з Статутом, зареєстрованим Національним банком України 31.12.1991 року за №4, Український Республіканський банк Ощадного банку СРСР, з підзвітною йому інфраструктурою установ та організацій, перетворено в Державний спеціалізований комерційний Ощадний банк України (Ощадбанк України).

Із статуту Державного спеціалізованого комерційного Ощадного банку України, зареєстрованого НБУ 31 грудня 1991 року відомо, що Державний спеціалізований комерційний Ощадбанк України (Ощадбанк України), створений відповідно до Закону України від 20 березня 1991 року «Про банки та банківську діяльність» і входить в банківську систему України.

Постановою КМУ від 21.05.1999 року за № 876 "Про деякі питання управління Державним спеціалізованим комерційним ощадним банком України" на виконання розпорядження Президента України від 20.05.1999 року №106 та з метою удосконалення структури і організації управління Державним спеціалізованим комерційним ощадним банком України, створення умов для більш ефективної реалізації державою прав власника вирішено перетворити Державний спеціалізований комерційний Ощадний банк України (Ощадбанк України) у відкрите акціонерне товариство „Державний ощадний банк України". Установлено, що Банк є правонаступником прав і обов`язків Ощадбанку. 02 червня 2011 року внесено зміни до Статуту Банку, якими слово «відкрите» змінено на «публічне».

Постановою КМУ від 05.06.2019 року № 568 «Питання акціонерного товариства Державний ощадний банк України» затверджено статут такого банку, згідно якого цей банк є правонаступником всіх прав та обов`язків Державного спеціалізованого комерційного ощадного банку України, зареєстрованого Національним банком 31.12.1991 року за № 4.

З вищевикладеного вбачається, що з моменту створення системи Ощадбанків і до сьогоднішнього часу такі відносяться до державних банків, а відповідач є правонаступником всіх прав та обов`язків Державного спеціалізованого комерційного ощадного банку України, який перетворено з Українського Республіканського банку Ощадного банку СРСР в інтересах якого накладено заборону.

Частиною першою статті 1 ЗУ «Про нотаріат» встановлено, що нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

За приписами ч.2 статті 1 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

У постанові Великої Палати Верховного Суду 01 квітня 2020 року в справі № 520/13067/17 зроблено висновок, що «[…] позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивачка визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача». Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 року, справаі № 680/214/16-ц.

Таким чином державний реєстратор, зокрема, нотаріус не може бути належним відповідачем у даній категорії справ.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України - завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави; ст. 264 ЦПК України - під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; докази на їх підтвердження; ст. 89 ЦПК України - суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

З огляду на вищенаведене, на підставі досліджених доказів в судовому засіданні, наданих позивачем на обґрунтування заявлених вимог, суд встановив, що наявність заборони обтяження на нерухоме майно, належне позивачу, порушує право власності позивача, внаслідок чого вона позбавлена можливості в повному об`ємі користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд, враховуючи, що іншого способу зняти заборону у позивача, крім судового немає, суд доходить висновку, що вимоги необхідно задовольнити.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 18, 76, 81, 128, 133, 141,200, 263, 265, 273, 354 ЦПК України, ст. ст. 16, 317, 319, 321 ЦК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Державний ощадний банк України в особі територіального відокремленого без балансового відділення №10006/0104, третя особа: Свалявська Державна нотаріальна контора про припинення заборони на нерухоме майно задовольнити.

Обтяження речових прав на нерухоме майно, а саме житловий будинок АДРЕСА_1 припинити та скасувати заборону (архівний запис) в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, вилучивши запис про обтяження на нерухоме майно 3845543; зареєстрований 06.10.2006 реєстратором: Свалявська державна нотаріальна контора; підстава обтяження: повідомлення б/н, 20.06.1990, Свалявське відділення Ощадбанку; об`єкт обтяження: житловий будинок адреса: АДРЕСА_1 ; власник: ОСОБА_6 ; додаткові дані: архівний номер: 3997122LVOV33, архівна дата: 03.01.1980, дата виникнення: 05.02.1991, № реєстра 520451-206, внутр. №DС01СЕ2422DD45243648, коментарий: 72-97/1991.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.

ГОЛОВУЮЧИЙ СУДДЯ П.І.Уліганинець

01.09.2026 року.