Рішення № 13938930, 16.02.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 37/52516.02.11 За позовомВідкритого акціонерного товариства «ГОТЕЛЬНИЙ КОМПЛЕКС «ЯЛТА-ІНТУРИСТ»

ДоМіністерства економіки України

Треті особи, які не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача

1)          Головне управління Державного казначейства України

2)          Державне казначейство України

Простягнення 20946, 50 грн.

                    Суддя Гавриловська І.О.          

У судових засіданнях брали участь:

Від позивача: Печонкін К.А., дов. № 70 від 01.01.2010 р.

Від відповідача: Волощук О.М., дов. № 2405-26/539 від 18.10.2010 р.

                     Харабара Т.І., дов. № 2405-26/157 від 07.04.2010 р.

Від третіх осіб: 1) Новіцька Л.О., дов. № 05-04/14-98 від 05.01.2011 р.

                     2) не з’явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства «ГОТЕЛЬНИЙ КОМПЛЕКС «ЯЛТА-ІНТУРИСТ»до Міністерства економіки України про стягнення 18850, 00 грн. основного боргу, 867, 10 грн. інфляційних втрат, 282, 75 грн. трьох відсотків річних та 946, 65 грн. пені у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором № 65 від 16.11.2009 р. щодо оплати оренди приміщень.

Ухвалою суду від 28.10.2010 р. було порушено провадження у даній справі № 37/525 та призначено її розгляд на 06.12.2010 року, зобов’язано сторін надати певні документи.

Представник позивача у судовому засіданні 06.12.2010 р. позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити, на виконання вимог ухвали суду від 28.10.2010 р. надав витребувані документи.

Представники відповідача пояснили суду, що позовні вимоги не визнають, вважають їх необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню, надали суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому просили у задоволенні позову відмовити повністю, пояснюючи це тим, що Міністерство економіки України є, бюджетною установою, яка, у відповідності до п. 6 ст. 2 Бюджетного кодексу України, повністю утримується за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевих бюджетів. Відповідач звернувся до Державного казначейства України для зарахування та взяття на облік фінансового зобов’язання Мінекономіки перед ВАТ «ГОТЕЛЬНИЙ КОМПЛЕКС «ЯЛТА-ІНТУРИСТ». Проте Державне казначейство України листом вих. № 12-04/126-917 від 20.01.2010 р. повідомило, що відповідно до бюджетного законодавства, право бюджетних установ на витрачання бюджетних асигнувань, передбачених у кошторисах 2009 р., припиняється 31.12.2009 р. та, у зв’язку з початком нового бюджетного періоду, змушене повернути невиконані платіжні доручення, надані у 2009 р., при цьому в обліку Державного казначейства України зареєстровані фінансові зобов’язання, які в подальшому будуть відображені у звітності розпорядника бюджетних коштів.

З метою дослідження доказів у справі у судовому засіданні 06.12.2010 р. було оголошено перерву до 15.12.2010 р.

Представник позивача у судовому засіданні 15.12.2010 р. повторно позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Представники відповідача повторно пояснили суду, що позовні вимоги не визнають, вважають їх необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

У зв’язку з тим, що строк вирішення господарського спору у даній справі спливає 25.12.2010 р., представники сторін надали суду клопотання про продовження строку вирішення даного спору, яке суд, з метою всебічного, повного та об’єктивного розгляду справи, задовольнив.

У ході розгляду даної справи Господарський суд міста Києва дійшов висновку про необхідність залучення до участі у даній справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головного управління Державного казначейства України у м. Києві з огляду на те, що Міністерство економіки України є бюджетною установою, видатки якої фінансуються з державного бюджету, у зв’язку з чим ухвалою суду від 15.12.2010 р. розгляд справи № 37/525 було відкладено до 31.01.2011 р., залучено до участі у даній справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління Державного казначейства України у м. Києві, зобов’язано позивача направити третій особі копію позовної заяви, докази чого надати суду.

У судовому засіданні 31.01.2011 р. представник відповідача надав суду клопотання про залучення до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача Державного казначейства України, мотивуючи це тим, що заборгованість перед позивачем виникла у Мінекономіки у зв’язку з неоплатою та поверненням невиконаних платіжних доручень Державним казначейством України, а рішення суду може вплинути на обов’язок Державного казначейства України щодо забезпечення казначейського обслуговування кошторису Мінекономіки.

Представник позивача та Головного управління Державного казначейства України у м. Києві підтримали клопотання відповідача.

Розглянувши вищезазначене клопотання, суд його задовольнив з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 27 Господарсько-процесуального кодексу України передбачено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов’язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 3 пункту 3 Положення «Про Державне казначейство України», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1232, основним завданням Казначейства є забезпечення казначейського обслуговування державного та місцевого бюджетів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, що передбачає розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів.

Ухвалою суду від 31.01.2011 р. розгляд даної справи було відкладено до 16.02.2011 р., залучено до участі у даній справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Державне казначейство України.

У судовому засіданні 16.02.2011 р. представник позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник відповідача надав суду пояснення по суті спору.

Представники третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача у призначене судове засідання не з’явились, про причини неявки суду не повідомили, хоча про призначене судове засідання були повідомлені належним чином.

Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між Відкритим акціонерним товариством «ГОТЕЛЬНИЙ КОМПЛЕКС «ЯЛТА-ІНТУРИСТ»(виконавець) та Міністерством економіки України (замовник) було укладено договір № 65 від 16.11.2009 р., відповідно до пункту 1.1. якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець зобов’язався передати замовнику в оренду наступні приміщення: зал для прес-центру (16 поверх), 3 номери для розміщення штабу та зал засідань для робочих груп та груп експертів в готелі під час підготовки та проведення в м. Ялта (АРК) 19-20 листопада 2009 р. засідання Ради глав урядів держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав під головуванням Прем’єр-Міністра України, а замовник, в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов’язався прийняти та оплатити вартість наданих послуг.

Умови зазначеного договору свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором оренди.

У відповідності до частини 1 статті 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з пунктом 1.2. договору № 65 від 16.11.2009 р., на підтвердження факту надання виконавцем замовнику приміщень в оренду за цим договором, в пятиденний строк з моменту надання послуг складається акт фактичного надання послуг, який підписується уповноваженими представниками виконавця та замовника.

Пунктом 2.1. вищезазначеного договору встановлено, що загальна вартість оренди приміщень за цим договором становить 18850, 00 грн., в тому числі ПДВ –3141, 67 грн.

У своїй позовній заяві Відкрите акціонерне товариство «ГОТЕЛЬНИЙ КОМПЛЕКС «ЯЛТА-ІНТУРИСТ»повідомило, що ним належним чином було виконано зобов’язання за договором № 65 від 16.11.2009 р. щодо надання відповідачу в оренду приміщень, у підтвердження чого сторонами було складено акт здачі-приймання робіт (надання послуг) від 21.11.2009 р., який підписали уповноважені представники замовника та виконавця (копія - в матеріалах справи).

В пунктах 2.2. та 2.3. вищевказаного договору зазначено, що оплата послуг виконавця проводиться замовником на підставі рахунку, наданого виконавцем, та акта фактичного надання послуг шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця.

Позивач повідомив суду, що 31.11.2009 р. відповідач отримав рахунок-фактуру № ГК -0001718 від 21.11.2009 р. на суму 18850, 00 грн., проте оплату оренди приміщень не здійснив.

У зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором № 65 від 16.11.2009 р. позивачем було направлено на адресу Міністерства економіки України претензію вих. № 03-1/1076 від 23.03.2010 р. з проханням в термін до 01.04.2010 р. сплатити суму боргу в розмірі 18850, 00грн.

За таких обставин позивач просить стягнути з відповідача 18850, 00 грн. основного боргу, а також 867, 10 грн. інфляційних втрат, 282, 75 грн. трьох відсотків річних та 946, 65 грн. пені у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором № 65 від 16.11.2009 р. щодо оплати оренди приміщень.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

Згідно з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України господарське зобов’язання –це зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з пунктом 2.4. договору № 65 від 16.11.2009 р., у разі затримки бюджетного фінансування розрахунки за надані послуги здійснюються протягом п’яти банківських днів з дати отримання замовником відповідного фінансування, але не пізніше 31.12.2009 р.

Отже сторонами було погоджено, що у разі затримки бюджетного фінансування граничним строком для здійснення оплати є 31.12.2009 р.

Представник позивача пояснив, а представники відповідача не заперечили того факту, що Відкритим акціонерним товариством «ГОТЕЛЬНИЙ КОМПЛЕКС «ЯЛТА-ІНТУРИСТ»були надані, а Міністерством економіки України були прийняті в оренду приміщення у відповідності до умов договору № 65 від 16.11.2009 р. На підтвердження чого 21.11.2009 р. представниками позивача та відповідача був складений та підписаний акт здачі-приймання робіт № ГК-0005837.

Також судом враховуються ті обставини, що відповідачем не оспорювалися дійсність договору № 65 від 16.11.2009 р. та акту здачі-приймання робіт № ГК-00058437 від 21.11.2009 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Таким чином, враховуючи те, що граничний строк виконання зобов’язання відповідачем встановлений 31.12.2009 р., та наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача 18 850, 00 грн. основного боргу, а відповідач в установленому законом порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та не довів суду належними і допустимими доказами належного виконання ним своїх зобов’язань, то позов Відкритого акціонерного товариства «ГОТЕЛЬНИЙ КОМПЛЕКС «ЯЛТА-ІНТУРИСТ»в частині стягнення основного боргу в розмірі 18 850, 00 грн. визнається судом таким, що підлягає задоволенню.

          Позивач просить суд також стягнути з відповідача 867, 10 грн. інфляційних втрат за період з 01.01.2010 р. до 31.03.2010 р. та 282, 75 грн. трьох відсотків річних за період з 01.01.2009 р. до 30.06.2010 р. у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов’язання за договором № 65 від 16.11.2009 р. щодо оплати оренди приміщень.

          Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

          Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

          Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

          Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

          Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Таким чином, згідно з розрахунком суду, з відповідача підлягають стягненню 867, 10 грн. інфляційних втрат та 282, 75 грн. трьох відсотків річних.

Також позивач просить стягнути з відповідача 946, 65 грн. пені за період з 01.01.2010 р. до 30.06.2010 р. у зв’язку з порушенням договірного зобов’язання, посилаючись на пункт 4.5. договору № 65 від 16.11.2009 р., яким передбачено, що за несвоєчасну оплату згідно з умовами договору замовник сплачує пеню у розмірі облікової ставки Національного Банку України від вартості ненаданих послуг або їх несплати за кожен день прострочення.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Таким чином, для застосування до боржника відповідальності у вигляді стягнення пені чи штрафу, вона має бути передбачена законом або договором.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Відповідно до розрахунку позивача в частині стягнення пені, перевіреного судом, стягненню з відповідача на Відкритого акціонерного товариства «ГОТЕЛЬНИЙ КОМПЛЕКС «ЯЛТА-ІНТУРИСТ»підлягає пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, а всього за період з 01.01.2010 р. до 30.06.2010 р. –946, 65 грн.

Враховуючи вищевикладене, позов Відкритого акціонерного товариства «ГОТЕЛЬНИЙ КОМПЛЕКС «ЯЛТА-ІНТУРИСТ»підлягає задоволенню частково.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 525, 526, 530, 536, 901 Цивільного кодексу України, ст. ст. 192, 193, 198, 230, 231, 232 Господарського кодексу України ст. ст. 32, 33, 44, 47, 49, 82–85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, –

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити повністю.

2.          Стягнути з Міністерства економіки України (вул. Грушевського, буд. 12/2, м. Київ, 01008, ідентифікаційний код 00014769) на користь Відкритого акціонерного товариства «ГОТЕЛЬНИЙ КОМПЛЕКС «ЯЛТА-ІНТУРИСТ»(вул. Дражинського, буд. 50, м. Ялта, Автономна Республіка Крим, 98600, ідентифікаційний код 02573711) 18 850 (вісімнадцять тисяч вісімсот п’ятдесят) грн. 00 коп. основного боргу, 867 (вісімсот шістдесят сім) грн. 10 коп. інфляційних втрат, 282 (двісті вісімдесят дві) грн. 75 коп. трьох відсотків річних, 946 (дев’ятсот сорок шість) грн. 65 коп. пені, 210 (двісті десять) грн. 00 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.           Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4.          Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення його повного тексту і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Суддя                                                                                 Гавриловська І.О.

Повне рішення складено 18.02.2011 р.